Валентин чемерис з ким сміється україна антолог І я українського сміху к и ї в – 2 0 0 9 Антологія видається за сприяння Патріарха Київського І всієї Руси-України філарета
| Вид материала | Документы |
- Святійший Патріарх Київський І всієї Руси-України Філарет. Його святість уже не один, 53.75kb.
- Порядок денний асоціації Україна –єс для підготовки та сприяння імплементації Угоди, 468.7kb.
- Порядок денний асоціації Україна – єс для підготовки та сприяння імплементації Угоди, 473.33kb.
- Україна: поезія тисячоліть: Антологія, 26.28kb.
- 8-ма асамблея громадської ліги україна-нато: на шляху до культури безпеки, 72.86kb.
- Єдиними устами І єдиним серцем, 138.3kb.
- Україна м. Хмільник Вінницької області, 39.19kb.
- Верховної Ради України та Київського національного університету імені Тараса Шевченко,, 101.84kb.
- Соборна мати Україна – одна на всіх, як оберіг, 79.45kb.
- Тема : Гоголь І Україна. Зображення в повісті любові до України, героїзму, мужності, 42.17kb.
МІСЬКИЙ БЮДЖЕТ
Березень!!!
Стою на автобусній зупинці.
Шпаки на гіллястих каштанах виколисують весну і час від часу імітують свист автоінспекторів. Спантеличені водії натискують дружно на гальма, вискакують з машин.
А шпаки уже витьохкують солов'ями. Аж не хочеться водіям залазити знову до своїх салонів і кабін.
З-під снігу пробиваються зелені чубики газонів, а сонце, зустрічаючи весну, золотою паляницею пливе величаво у небесах на білих рушниках хмар...
Та ось воно запливло за велику хмарищу, схожу на гусака, і загубилося у білому пір'ї під широкими крилами того птаха. А може, просто вирішило перепочити.
Війнув прохолодний вітерець, і я... чхнув.
Чхнув, то й чхнув. Не така уже й значна подія, щоб про неї розповідати.
Але тут до мене підійшов чоловік з голубою пов'язкою на рукаві. "Мале підприємство "Мікроб" — встиг я прочитати на ній напис.
— З вас гривня! — дістав він авторучку і пачку квитанцій.
— За що? — здивувався я.
— Ну, ви ж чхнули?
— Чхнув.
— Значить, платіть гривню.
— Не розумію.
— А що тут розуміти? Ви чхнули, у повітрі стало більше мікробів. А це означає, ви завдали атмосфері нашого міста шкоди. Якщо кожен дозволить собі чхати де заманеться і скільки заманеться, то нам дихати нічим буде. Міська влада вирішила таким чином боротися за чистоту повітря — раз, і поповнити свій бюджет — два. Ви, що газет не читаєте?
Я підозріло глянув на "борця з мікробами" і, ризикуючи життям, перебіг на інший бік вулиці. "Краще піду на роботу пішки," — подумав я.
Пройшов метрів сто.
І тут мене наздогнало двоє молодиків. На їхніх куртках червоними
літерами було написано: "Корпорація "Асфальт-підошва".
—Привіт пішоходам! — привітали вони. — Ходимо, значить?
—Ходимо, — спробував приязно усміхнутися я.
—З вас — гривня!
—За що ?
— Ну ви ж ходите?
—Ну?
—Ви ходите — асфальт стирається. Автомобілісти он за дорогу платять, а пішоходи за тротуари — ні. А чим ви кращі? Що не чули про розпорядження міської влади? Треба ж якось поповнювати міський бюджет.
—Слава Богу, що хоч за дихання ще грошей не беруть, — зітхнув я.
—Не брали, — уточнили молодики.
А з сьогоднішнього дня міська влада ухвалила, щоб поповнити свій бюджет... До речі, он біля того аптечного кіоску ви можете заплатити гривню і дихати спокійно.
Далі я нічого не пам'ятаю.
До тями прийшов, коли у весняному небі знову з'явилося сонечко. Весело висвистували на гіллястих каштанах шпаки, у проталинах зеленіли чубики газонів...
Я сидів у скверику на лаві і тримав у руках три квитанції — "за мікроби", "за ходіння" і "за дихання".
"У мене ж немає квитанції "за сидіння на лаві"!!!" — стрельнуло мені в голову.
З "сидячого старту" я рвонув по алеї. Але тут мене перепинили і пояснили, що немає не тільки "за сидіння, а й "за бігання"... Бо міська влада ухвалила...
РЕФОРМАТОР
Власа Ярмолайовича Верезія призначили директором зоопарку. Хоча сказати "призначили" — не зовсім точно... Перекинули. З якогось оборонного заводу місцевого значення. Здається, з фарфорового. А оборонним його прозвали тому, що коли в місто приїздило "вищестояще керівництво", то йому обов'язково дарували сервіз із його ініціалами або двометрову вазу з портретом високого прибульця. Такий подарунок робив візитерів добрішими, і вони завжди міняли гнів на милість. Але тут Улас Ярмолайович прогорів: у відповідний момент його працівники щось переплутали і вручили гостю вазу з портретом директора якогось м'ясокомбінату. Довелося місцевому начальству знайти "притулок" Верезію у зоопарку. Все-таки хоч і невеличка, а керівна посада.
А Влас Ярмолайович, скільки себе пам'ятав, завжди керував. Очолював і колгоспи, і заводи, і тарабарабакалію, і профспілки, і музичні колективи, і комісії по боротьбі та забезпеченню... Про нього казали: "Керівник широкого профілю".
З першого ж дня Влас Ярмолайович узявся організовувати роботу зоопарку по-новому.
— І в бегемота повинно бути світле майбутнє! Але своє щастя бегемот має "кувати" сам! — натхненно виголосив він колегам по зоопарку, що зібралися в його кабінеті. — Нам нічого милостині від різних фондів. Уся країна переходить на ринкові відносини. А ми, наче страуси, ховаємо голови у пісок і удаємо, що нічого не помічаємо. Хотів би коротко ознайомитися з ділянкою роботи, яку мені на сьогодні довірили очолити. Почнемо, мабуть, з цих... ну... тих... Отут ось написано, вибачаюсь, примати... Яка тут ситуація?
Підвелася доглядачка мавпочок Попелюха і бадьоро почала:
—Наша секція найпередовіша у зоопарку. Навіть всеукраїнська молодіжна газета написала про орангутанга Зюзю, який може від десяти бананів відняти шість, а решту поділити порівну.
—Поділити і відняти ми й самі зможемо! — прокоментував Влас Ярмолайович.
— Крім того, — продовжувала Попелюха, — Зюзю показували на міській математичній олімпіаді і в телепередачі "їх розшукує міліція". Після того, як Зюзя з кишені котрогось відвідувача-рецидивіста поцупив револьвер системи "наган"... Або взяти шимпанзе Цмоку — багаторазову чемпіонку зоопарку по стрільбі з рогатки, її вже й на роботу в цирк хотіли взяти. І мали б свою "зірку" манежу, якби Цмока на першому ж занятті по-снайперському вцілила в яблуко, а не дресирувальнику в око. Добре, що воно було скляне...
—Так, так! Таланти! Самородки! — Влас Ярмолайович одягнув окуляри і продовжував слухати.
— Я вже не кажу про гібона Яшу, котрий самотужки навчився грати на гобої.
— Дудка така? — поцікавився директор.
— З мелодійним звуком, — додала Попелюха.
— І як ви цього "маестро" використовуєте?..
— Грає на концерті, присвяченому Дню пернатих.
— І все? — здивувався Влас Ярмолайович. — Не по-господарському ставитеся до справи... Домовтеся з вокально-інструментальним ансамблем якогось ресторану. Нехай там Яшка у вільний час дме у свій гобой. Через місяць він ресторанними помаранчами нас завалить! Усі повинні бути при ділі. А то що виходить? Я сьогодні йду зоопарком, а верблюд стоїть і від нічогоробити плює на відвідувачів.Хто відповідає за таке
наплювательство?
Присутні мовчали.
— Я питаю, хто доглядає за верблюдом.
—За гімалайського відповідаю я, — озвався дід Ватрушка, — а за наплювательство... Я ж не винен, що якийсь дурень підсунув йому карамель місцевого кондитерського цеху. І тепер верблюд другий тиждень плюється.
— Ну гаразд, з гімалайським ясно. Тут пахне якоюсь провокацією. А чому б нам не використати кенгуру? Приміром, он фермери просять допомоги. А кенгуру помідори в сумку збирати — одне задоволення. Встигай лише вивозити. Або візьміть цього... бегемота... Лежить у калюжі — ледацюга. А може залюбки асфальт трамбувати.
—Папуг куди? — з цікавістю слідкували за ходом думки нового директора працівники зоопарку.
— Хіба в нас мало різних приймалень, де сидить секретарка й тільки відповідає: "Івана Івановича немає, Іван Іванович скоро буде..." Або — сторожами на склади. Навчи тільки їх репетувати: "Руки вгору! Стій, стріляти буду!"
— А що з левом робити?
—Гм... Лева... можна посадити на прохідну м'ясокомбінату. Нехай тоді спробує хто винести хоч кільце ковбаски. Удава можна виділяти на кілька годин контролерам пасажирського транспорту. Уявляєте, водій оголошує: "На маршруті працює контролер з удавом!" І вже не лежить він днями скручений, як пожежний шланг, а приносить зоопарку прибуток... Слона можна використовувати при гасінні пожеж, їжаків — на збиранні грибів, лелек — при пологових будинках... Треба, шановні, тільки трішки мізками розкинути... І не потрібна буде нам ніяка фінансова допомога. Премії щомісяця одержуватимемо, на слонів милуватися в Індію гайнемо, кошти дозволятимуть. Згадаєте Верезія. Я не одну організацію з прориву виводив... Ну, а тепер, шановні, думайте, мізкуйте, вносьте пропозиції, як ще можна живність нашу ділом зайняти. Даю вам на розмірковування два тижні...
Не знаємо, чим закінчилося таке "самофінансування", якби Власа Ярмолайовича не перекинули в іншу організацію. На прорив. Дуже, виявляється, він цінний кадр. Швидко вловлює "веління часу".
А в зоопарку — не оцінили...
БУДЬТЕ ЗДОРОВІ Й НЕ КАШЛЯЙТЕ
— А це що?
— Картоплі мішечок. Молода. Тільки з городу.
— Хлорофосом кропили?
— Боронь Боже! Екологічно чистий продукт!
— Що, зовсім нічим не кропили? А як же колорадські жуки?..
— А ми їм на вгороді корита поставили. Спеціально їх годуємо. Так вони біля тих корит лежать... Як свині! На картоплю й не дивляться.
— Гаразд, заносьте мішок. А це?..
— Це морква...
— З нітратами?
— Та де вони візьмуться? Ми тих нітратів зроду-віку не бачили... Хіба що в кіно... їй-богу!
— Не божіться, заносьте. А буряки привезли? Чи ви вважаєте, що борщ і без них можна зварганити?
— Ось і бурячки...
— З пестицидами?
— І без пестицидів, і без гербіцидів...
— Добре. А засмачувати чим?..
— Ось сальце і цибулька...
— Кладіть. Кабана соломою смалили?
— Соломою, соломою... А різали бензопилкою "Дружба".
— Кабана чи сало?
— Сало. Бачите, яке товсте. У вісім пальців.
— Серйозно "Дружбою" різали? Чи жартуємо?
— Жартуємо...
— Ну й жарти у вас. Гаразд, на першу страву у вас продукти є. А на другу?
— А на другу... Ось гречка, пшоно, вермішель, перловка...
— Перловку можете забирати назад. Яка у вашого хворого болячка?
— Сhоrditis vocalis...
— Що ще за вокаліс? У нас лікарня, а не філармонія.
— То по-народному так — Сhоrditis vocalis. А по-науковому — запалення голосових зв'язок...
— Так би й казали. Добре. З продуктами у вас усе в порядку. З голоду, можна сказати, ваш хворий у нашій лікарні не пропаде. А ліки привезли?
— Привезли... Реnicillinum... Ось одноразові шприци, ось...
— Так, і з ліками у вас все нормально. А лікаря свого привезли?
— Якого?
— Ну, у вас же вокаліус. Значить — Вухо-горло-ніс. А по-народному — лора...
— А у вас хіба немає?
—У нас є Лора. Практикантка з медінституту. А справжній лор недавно звільнився. Свою фірму відкрив. Бо у нас, знаєте, зарплата невеличка. Та й ту нерегулярно виплачують. Медикаментів не вистачає. Ну, ви у курсі...
— Якщо треба лікаря, то привеземо. Іншого виходу немає...
— Точно привезете?..
— Точно...
—Тоді пишіть про це розписку і давайте вашого хворого у третю палату.
— А ліжко вам не треба? Бо ми й ліжко своє привезли.
— Ви б ще піч сюди притарабанили... Даремно старалися. Ліжка у нас є. Все-таки лікарня у нас, а не пляж! Давайте хворого.
—Хворого? А де ж це наш Ферапонтович? Хе, а хворого Ферапонтовича, виявляється, ми вдома забули. Голова з цими харчами, ліками, ліжками зовсім замакітрилася. Зараз привеземо.
ПЕТРО РЕБРО
НЕ ЯКАСЬ У ЖИЛАХ КРОВ — КОЗАЦЬКА
Я зведусь у стремені
Й серцю стані щемно:
Що іще ти на коні —
Відчувать приємно.
Затріпоче корогов,
І збагнеш зненацька,
Що у тебе в жилах кров
Не якась — козацька.
П. Ребро, "На коні".
Петро Павлович народився року 1932 в с. Білоцерківка Куйбишевського району Запорізької області. Закінчив Запорізький педінститут. Багато років очолював Запорізьку організацію НСПУ. Нагородженій орденами, медалями, Почесними Грамотами Президії Верховної Ради Киргизії, Абхазії та Калмикії.
Автор понад 100 книжок, ліричних і сатиричних, книжок для дітей, драматичних поем, літературно-краєзнавчих розвідок.
Серед численного літературного доробку книги сатири та гумору; "Проти шерсті", "Перо під ребро", "Гірке причастя", "Таблетки з перцем", "Заячі вуса", "Порохівниця", "Могорич", "Гаряча прокатка", "Із веселого ковша", "Безробітній тамада", "Петрів батіг", "Ображений Гусак", "Козацький сміховник", "Веселий гурт", "Сміхотелеграми", "Помаранчевий сміх", а також "Козацькі жарти" у — увага! — дванадцяти книгах (1958—2006).
Нині керує асоціацією гумористів і сатириків "Весела Січ", редагує альманахи "Весела Січ" та "Спокута", керівник по випуску серії книг "Реабілітовані історією", він лауреат Всеукраїнських літературних премій ім. С. Руданського, ім. П.Г. Тичини, ім. С. Олійника, ім. Остапа Вишні, ім, І. С. Нечуя-Левицького, ім. П. Сагайдачного та інших, лауреат Всеукраїнського фестивалю гумору і сатири "Вишневі усмішки", Міжнародного пісенного фестивалю "Доля", журналу "Перець" та ін.
До 75-річчя поета-сатирика була проведена Міжвузівська науково-практична конференція. Найцікавіші матеріали конференції (доповіді, співдоповіді, повідомлення) склади солідний том "Співець Запорізького краю", Запоріжжя, 2007.
Спілчанське керівництво привітало учасників конференції, у якій підкреслювалося, що "свідченням неослабної уваги до творчості запорізького майстра сатири і гумору є ця конференція", (Це, вочевидь, чи не єдиний випадок, коли українському сатирику та гумористу до ювілейного річчя ще за життя проводять науково-практичні конференції!)
Микола Сом склав ("Літературна Україна", 2001 р.) таку епітафію знаному запорізькому метру:
ДО СТОРІЧЧЯ ПЕТРА РЕБРА
На прохання з того світу
Пугу! Пугу!
Козак з Лугу!
Це ж Ребро! Козак!
Де знайти чортяку другу,
Шоб сміялась так?
Вже давно на тому світі
Дудар, Чорногуз,
Навіть Сом попав у сіті
Агресивних Муз.
Вже немає Чемериса,
Глазового теж,
А було ж їх достобіса,
Тільки ти живеш.
Пам’ятай: на цьому світі
Ти живеш за всіх,
Петре!
Друже наш столітній!
Довго жити — гріх.
Петро Ребро
СУПЛІКА ЗАПОРІЖАНОК
Превелебні козаки,
Лицарі народу!
Це вам б'ють чолом жінки
Козацького роду.
Звісно, мріяти не час
Нам про витребеньки.
Нас хвилює, що у вас
Вічні посиденьки.
Не їсте ви й не п'єте,
Стали хмурі й мляві,
Бо дні й ночі сидите
На твердючій лаві,
Мов прикуті при веслі
Бранці — запоріжці.
(Вже в вас, кажуть, мозолі
На одному місці).
Той сопе, той позіха,
Той голубить кнопки,
А той, сидячи (ха-ха!),
Вибиває гопки.
Той воркує в мікрофон,
Той маха руками.
В основному ж всі, пардон,
Мелють язиками.
Чи не лучче пригортать
Десь дівчину юну,
Аніж (соромно сказать!)
Обнімать трибуну?
Тож ми просим: — Козаки,
Годі засідати!
Краще будем залюбки
Діток колихати!
Бо нащо нам дукачі,
Нащо карі очі,
Якщо милий уночі
Нас не залоскоче?
Ви ж удома, козаки,
Не були відколи.
Вже закриті дитсадки,
Закривають школи...
Чом на діток-розбишак
Урожай поганий?
На район — один козак
Ще й «недоторканний»!
А щоб теє дитинча,
Вибачте, склепати,
Мало мати рогача
Й доброї лопати...
То ж, любезні, засідать
Вам не надоїло?
А хто ж буде виповнять
Чоловіче діло?
Бо гайнем за рубежі
Женихів шукати.
Ті мужі, хоч і чужі,
Так зате багаті!
... Вам, звичайно, вже втямки —
Це жіночі жарти.
Хоча дещо, козаки,
Пам'ятать вам варто:
Чи хурделить, чи гримить
З рання і до рання,
Не забудьте ні на мить,
Що ще є кохання,
Щоби недругам на зло
В нас ніколи зроду
Переводу не було
Козацькому роду!
ХОЧУ! БУТИ!! ПРЕЗИДЕНТОМ!!!
(Читаючи програми деяких кандидатів)
Гречкосіям, бізнесменам,
Бомжам, рухівцям і ментам:
— Голосніть, — кричу, — за мене!
Хочу бути президентом!
Жив, як всі, їв хліб і сало,
Не вважавсь інтелігентом.
Раптом мозок пронизало:
Хочу бути президентом!
Ще в дитяслах був я лідер
(Їв, даруйте, екскременти).
Випить можу пару відер.
Хочу бути президентом!
Пас я гуси, пас корови,
Був вантажником, агентом.
А тепер я, блін моржевий,
Хочу бути президентом!
Часом я на стіни лізу,
Б'юсь об мури «інструментом»:
До нестями, дозарізу
Хочу бути президентом!
«Броньовик», харчі хороші,
Дім з гербами, річ з акцентом,
Слава, почесті і гроші...
Хочу бути президентом!
Не лякають компромата
(Дулю дам я конкурентам).
Тільки б ще покермувати:
Хочу бути президентом!
Буду пенсії платити
I борги, і аліменти.
Всіх клянусь озолотити:
Хочу бути президентом!
Обіцяю дать зарплати,
Вклади виплатить з процентом.
Обіцяю... обіцяти!
Хочу бути президентом!
Відновлю колишню спілку,
Помирюся із конвентом.
Ціни знижу на горілку:
Хочу бути президентом!
В мене задумів багато:
Щоб дошкулить претендентам,
Розпущу ЄС і НАТО;
Хочу бути президентом!
В церкві буду бить поклони,
Поділюсь останнім центом
(Якщо матиму мільйони).
Хочу бути президентом!
Ще — народу для наснаги —
Скористаюся моментом,
Щоб вернути всі ГУЛАГи:
Хочу бути президентом!
Буде спокій олімпійський,
Край настане інцидентам —
Розжену я наше військо:
Хочу бути президентом!
Щоб позбутися халепи,
Я студенткам і студентам
Дам стипендії нардепів:
Хочу бути президентом!
Стану я, повірте слову,
Членом, гм, кореспондентом,
Вивчу материну мову:
Хочу бути президентом!
В хід пущу я всі резерви
І скріплю Союз цементом.
Будуть в нас рублі і євро:
Хочу бути президентом!
Мафіозі ліквідую,
Відкоша дам опонентам,
Світле завтра побудую!
Хочу бути президентом!
Дам бабам літа дівочі,
Міць левину імпотентам.
Дам того, чого хто хоче:
Хочу! Бути!! Президентом!!!
ПОСЛАННЯ ВОВКУ-СІ РОМАНЦЮ
У деяких селах зафіксовано факти
нападу вовків на людей.
(З газет).
Вовчику-братіку, що ж ти накоїв?
Кажуть, напав на полільниць чи жниць.
Зле тобі буде від крові людської
Краще полюй на зайців і лисиць.
А закортить на людину напасти
Жниць обминай (не велике цабе).
Є ж у нас мафія. Клани і трасти —
Ось де пожива чекає тебе.
Клич, сіроманцю, всю зграю звірину,
Щоб аж хрумтіли у вас на зубах
Ті олігархи, що нашу країну
Роздерибанили в пух і прах!
ПЛАЧ НОВІТНЬОГО ГЕНСЕКА
Питаєте, чого реву?
Чого кручусь, як десь там швайка?
Створив я партію нову,
А роздивився... Леле! Шайка!
ВЛАДА СМІХУ
Кажуть: "перша, друга влада",
І, звичайно, всує,
Бо насправді в нас, громадо,
Сміх володарює.
Досі люди сумували
Недругу на втіху,
Бо вони, сердешні, мали
Лиш один день сміху.
А тепер його в нас — море,
Сміх рікою ллється.
З того сміху, нам на горе,
Увесь світ сміється.
Бо смішна в нас нині слава,
І смішні закони,
І смішна у нас держава,
І смішні кордони.
Смішні пенсії, зарплати,
Смішні аліменти.
Смішні у нас депутати,
Навіть президенти.
Смішні свята, смішні плани —
Ніби на потіху.
Отож, любі громадяни, —
Із владою сміху!
П’ЯТЬ СВІТІВ ВАЛЕНТИНА ЧЕМЕРИСА
Світ білий на планеті Земля один на всіх землян, і в той же час у кожного з нас свій світ. Особливо в неординарних людей, у творців. У декого їх буває й по кілька. У Валентина Чемериса їх аж п’ять. А, може, й шість. Білих світів. Його особистих.
Світ перший: історичні романи, повісті, оповідання письменника, В тім числі й "Ольвія" (чотири перевидання), "Фортеця на Бористені", "Смерть Атея" (літературна премія ім. Д.І. Яворницького), "Генерали імперії", "Ордер на любов" (Міжнародна премія Українського козацтва "Лицарське перо", 2008) — всі вони перевидані в популярній серії "Українська література" знаного нашого видавництва "Фоліо". А ще ж є в автора історичні романи "Скандал в імператорському сімействі", "Епірська відьма…", збірка повістей "Її звали янголом смерті", "Я любила Шевченка", "Кохання в Україні" та ін.
Світ другий. Детективно-пригодницькі книги: "Убивство на хуторі біля Диканьки" (літературно-мистецька премія ім. І. Нечуя-Левицького), "День Ворона", "Тайна Агати Крісті", "Таємнича пригода на Орілі", "Золотий саркофаг" та ін.
Світ третій. Фантастика. Роман "Приречені на щастя", "Білий корал детективу", "В сузір’ї Дракона", "Феномен Фенікса" тощо.
Світ четвертий. Твори з сучасного життя — оповідання, повісті. Хоча б "Державна коханка" (Премія ім. Ю. Яновського за кращі оповідання"), романи-есе: "Сини змієногої богині", "Президент", "Голгофа українського православ’я", "Бомба для патріарха".
І нарешті світ п’ятий...
Так, так, сатира та гумор.
Власне В. Чемерис і починав як сатирик-гуморист. Видав вісімнадцять книг веселого жанру (всього в нього вийшло більше п’ятдесяти). Серед них — "Царська охота", "Де хазяйнує Валя Чемерис", "Еліксир для чоловіків", "Вибори таємного агента", "Як стати щасливим", "Операція "Земфіра", "Вуса № 3" (свого часу були відзначені журналом "Перець"). За що автор отримав премію ім. Остапа Вишні, ім. Степана Олійника, ім. Ф.Ф.Маківчука, він лауреат веселої премії Одарки та Карася, що її присудила газета "Молодь України".
Ряд творів В.Чемериса вміщено в підручнику з української літератури
для 5 класу — "Аравійська пустеля", "Візантійський кінь", уривок з роману "Ольвія", оповідання "Три секунди на вибір".
Залишається додати, що Валентин Чемерис народився на Полтавщині (1936 рік), навчався в Літературному інституті ім. О. Горького, обирався головою правління Дніпропетровської організації СПУ, секретарем Національної Спілки письменників України, працював головним консультантом Президента України (1993—1994), довгий час працював у редакції газети "Літературна Україна".
Заслужений працівник культури України.
Нагороджений Почесною грамотою та медаллю Кабміну України, орденами Рівноапостольного князя Володимира — І , ІІ, ІІІ ступенів, архістратига Михаїла та іншими відзнаками.
Залишається додати, що веселі твори В. Чемериса друкувалися німецькою, болгарською, румунською, польською, російською (виходив збірник "Сватовство по телефону", Москва,1973), білоруською, татарською, естонською, грузинською, латвійською, молдавською, киргизькою мовами. Японською, арабською, іспанською, хінді та багатьма-багатьма іншими мовами (в тім числі банту, ква, йоруба, ібо) та ще іншими з афро-азіатських, семіто-хамітських, конго-кордофанських, ніло-сахарських мовних груп чомусь досі ще не друкувалися. Все ще, як кажуть, попереду. Жаль, то рідною мовою друкуватися все тяжче й тяжче. Особливо видавати книги. Хіба що за власні гроші.
Проте, автор твердо вірить, що сміятися завжди краще, аніж, наприклад, плакати, що світ порятує тільки сміх. А тому він пише й пише гуморески, намагаючись ними — нескромно кажучи — порятувати світ, і збирається їх писати в близькому, далекому і найдальшому майбутньому.
Дозвольте нагадати, що в США найпопулярніше слово "смайлінг" — посміхайтесь. Отож, смайлінг! Посміхайтеся! і бажано тричі на день.
Валентин Чемерис