В теорії систем як функція виступає будь-яка дія, скерована на підтримку системи в стійкому стані і на забезпечення її життєздатності. Дії, які сприяють знищенню, ліквідації організованості, стабільності системи, розглядаються як дисфункція. Поняття функції можна визначити й так — властивість субстанції, яка виявляє себе в певному виді діяльності. За словником (енциклопедичним), функція — це та роль, яку виконує певний соціальний інститут чи процес стосовно до цілого. Функції політичної системи можуть бути визначені як її властивості як субстанції, що проявляються в певному виді діяльності. Власне, основні напрямки діяльності як постійно відновлюваний процес формують функції системи. Динамічний бік функцій виражається через термін „політичний процес”, основу якого складають прийняття і реалізація політичних рішень. Статичний бік функцій виражається через термін політичний режим, основу якого становить рівень розвитку демократії і політико-правовий статус особи.
Одна із відомих класифікацій функції політичної системи визначена вченими Г. Алмондом і Дж. Пауеллом. Вони виокремили значущими ті функції, кожна з яких задовольняє певну потребу системи, а разом вони забезпечують „збереження системи через її зміну”
Збереження чи підтримка існуючої моделі політичної системи здійснюється за допомогою функції політичної соціалізації. Політична соціалізація є процесом набуття політичних знань, вірувань, почуттів, цінностей, притаманних тому суспільству, в якому живе людина. Залучення індивіда до політичних цінностей, набуття прийнятих в суспільстві стандартів політичної поведінки, ліберальне ставлення до інститутів влади, — все це забезпечує підтримку існуючої моделі політичної системи. Стабільність політичної системи досягається, якщо її функціонування ґрунтується на принципах, які відповідають політичній культурі суспільства. Так, фундаментом американської політичної культури є низка міфів, ідеалів і уявлень, які витворюють кредо населення незалежно від релігійних і расових відмінностей. Для України властивими є інші ідеали та цінності, що й зумовлює певним чином відмінності в політичній сфері.
Життєздатність системи забезпечується її спроможністю та здатністю до адаптації у довкіллі. Функція адаптації може здійснюватись за допомогою політичного рекрутування — підготовки і відбору суб’єктів влади (лідерів, еліт), які здатні відшукати найефективніші шляхи розв’язання актуальних проблем і пропонувати їх суспільству.
Важливою функцією є функція реагування. Завдяки цій функції політична система відповідає на імпульси, сигнали, які йдуть ззовні чи зсередини неї. Високорозвинута реагуюча здатність дозволяє системі швидко адаптуватись до умов функціонування, що змінюються. Особливо це важливо тоді, коли з’являються нові вимоги груп, партій, ігнорування яких може призвести до дезінтеграції і навіть до розпаду суспільства.
Політична система здатна ефективно реагувати на вимоги, що виникають при наявності в неї ресурсів. Ці ресурси вона черпає з внутрішнього чи зовнішнього (економічного, природного, духовного) середовища. Це екстракційна функція. Отримані ресурси необхідно розподілити так, щоб забезпечити інтеграцію і згоду „інтересів різних груп всередині суспільства. Тобто розподіл політичною системою благ, послуг, і статусів складає зміст розподіляючої функції.
Політична система здійснює вплив на суспільство через управління координацією поведінки індивідів і груп. Управлінські дії політичної системи виражають суть регулюючої функції. Вона реалізується шляхом запровадження норм і правил, на основі яких взаємодіють індивіди, групи, а також за рахунок застосування адміністративних та інших заходів стосовно порушників правил. Загалом визначення пріоритетності та важливості певних функцій політичної системи зумовлена різними дослідницькими підходами
Деякі дослідники аналізують функціі політичної системи на макро-, медіа- і мікрорівнях. Макрорівневі функції — визначення і досягнення загальних, колективних цілей, які спеціалізуються в регулюванні, розподілі і мобілізації ресурсів, а також адаптація, інтеграція цілей різних елементів політичних відносин, підтримка моделі чи збереження системи. Медіа-функції — регулювання, розподіл цінностей, реагування, політична соціалізація. Артикуляція (виявлення) і агрегація (інтеграція) інтересів, їх конверсія — перевід у рішення чи відповідь на питання, що робити). Прийняття рішень, забезпечення їх підтримки і т. ін. — це функції мікрорівня. Специфічною функцією політичної системи за Т. Парсонсом є функція визначення цілей, мети. Визначення і досягнення мети означає, що будь-яке регулювання і всі завдання є виконуваними, якщо дотримуватися загальної мети і якщо збереженою буде цілісність суспільства. Ціль і мета виступають як передбачуваний майбутній стан, до якого прагнуть люди, їх організації, групи. Мета передбачає і встановлення цілей розвитку інших сфер суспільного життя — економічної, соціальної. Закріплення мети в політичних документах, конституціях і законах означає надання їм загального характеру. Одночасно відбувається і своєрідне ранжування цілей з урахуванням їх природи чи реальних можливостей здійснення (тактичні, стратегічні цілі, визначення пріоритетів у їх досягненні).
