Geum.ru

Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материалаДокументы

Содержание


Лариса Четверікова УКРАЇНА: ПОШУК ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ
Подобный материал:
1   ...   72   73   74   75   76   77   78   79   ...   91

Особливістю українських політичних реалій є відсутність механізмів та консенсусу в суспільстві і серед еліти щодо правил зміни правлячої еліти. І це пояснюється не тільки здатністю правлячої еліти втримувати владу позапарламентськими методами але й недосконалістю механізмів впливу опозиції. Для консолідації політичної системи України необхідний ще один індикатор – після проведення конституційної реформи (сподіваємося, що вона дасть поштовх до формування консенсусу між політичною елітою щодо правил гри на політичній арені) повинна відбутися подвійна зміна політичних сил при владі. Це т. зв. “тест подвійного обороту”, коли влада програє вибори і мирним шляхом передає владу опозиції, а потім колишня опозиція програє і знову передає владу „колишній владі”.

Наступним викликом, який постав перед політичними партіями в Україні, є рух до євроінтеграції. У цьому напрямку питання консолідації політичних партій в Україні можна інтерпретувати як світоглядне і філософське стосовно виконання покладених на них функцій, насамперед взаємодії держави і суспільства. Саме у понятті „політична партія” виражений механізм взаємодії громадянського суспільства і держави. Недосконалості у цій взаємодії - несформованість на місцях зв’язків між політичними партіями, обраних до парламенту вперше, які мають підтримку в окремих регіонах, та громадянами, з іншого боку, сповільнюють процес консолідації.

В цьому сенсі особливо важливими стають місцеві осередки політичних партій. Для їхнього успішного функціонування потрібне налагодження діалогу між місцевими осередками партій і виборцями. І не тільки це, а й налагодження ефективної взаємодії між центральними і регіональними осередками для створення загальнонаціональних програм.

Для більшої ефективності необхідний також контроль виборців за діяльністю політичних партій, зокрема контроль за партійними фінансами, та висуненням кандидатів від партій. Висунення кандидатів на місцях потребує розробки прозорого та ефективного механізму.

Важливою також є політична культура у процесі переговорів і створенні коаліційних об’єднань, яка в Україні перебуває у зародковому стані. Принципи коаліційних домовленостей, які застосовуються в українських умовах, є надзвичайно складними через високі ставки при прийнятті рішень – часто окремі рішення парламенту чи влади можуть загрожувати існуванню політичної сили як такої. В процесі формування таких домовленостей необхідно враховувати надзвичайно багато чинників, особливо тих, щодо яких немає консенсусу в суспільстві і серед політичної еліти – виборча система, принципи формування виконавчої влади та ін. Політика для партій і надалі є боротьбою за представництво і виживання у політичній системі а не конкуренцією у боротьбі за владу, коли при владі постійно змінюються політичні сили, що є показником досягненого суспільного консенсусу.

Про консолідацію партій в Україні можна говорити частково в деяких аспектах, а саме, як консолідацію національно-демократичної ідеології, ліберальної ідеології, що протікає відносно автономно; консолідацію політичних партій у виборчому процесі – навіть з прийняттям повністю пропорційної виборчої системи до парламенту зміни правил гри не будуть принциповими, оскільки половина депутатів обиралася за партійними списками і виборчий механізм уже відпрацьований. Важко стверджувати про консолідацію партій під час їхньої діяльності у парламенті, оскільки склад фракцій і їхні назви постійно змінюються, вони майже не впливають на формування уряду.

Викладене дає змогу зробити висновок, що можна говорити про конслідацію правих партій національно-демократичного крила і, з певними заувагами, ліберальних, – але не про консолідацію партійної і тим більше політичної системи. Для остаточного становлення правих і правоцентристських партій в Україні – а це основа для початку консолідації останніх – необхідно, щоб завершився процес складання суспільно-політичного консенсусу стосовно "правил гри" на політичній арені, щоб політична і партійна системи витримали т.зв. "тест подвійного обороту".

Лариса Четверікова

УКРАЇНА: ПОШУК ОПТИМАЛЬНОЇ МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ

Проблема обрання оптимальної моделі соціальної держави в Україні, яка б відповідала сучасному етапу розвитку нашої країни, враховувала її історію та традиції, є надзвичайно актуальною як в теоретичному, так і в практичному аспектах.

Адже одна справа проголосити в Конституції України нашу державу суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою [1, ст. 1], а інша справа – сформувати гідну наукову концепцію соціальної держави, що відображала б як загальновизнані принципи її існування, так і особливості, що притаманні українському суспільству, з його історією, способом життя, цінностями та орієнтирами на майбутнє.

Те, що Україна проголошена соціальною державою вже само по собі є значним кроком вперед у розвитку Української держави. Це означає, що наша держава має намір забезпечити гідний добробут для своїх громадян. Але для реалізації цього принципу на практиці необхідно визначитися з моделлю соціальної держави.