Характерною особливістю кризи сучасної європейської цивілізації є те, що в її орбіту втягнуті усі сфери життєдіяльності людини, за масштабами вона охоплює увесь світ. Оскільки джерела кризи ідуть з другої, штучно створеної людиною природи, то цілком логічно вістря невдоволення та недовіри саме обернене до неї, до того типу культури, яка спричинилася до формування сучасної європейської техногенної цивілізації. У цьому відношенні Р.Гвардіні справедливо підкреслює, що нині сумніви і критика ідуть зсередини самої культури. Ми їй більше не довіряємо. Ми не можемо більше, як це робив Новий час, сприймати її як наш субстанційний життєвий простір і надійний порядок життя. І вже зовсім ми не бачимо в неї – як „об’єктивному дусі” – втілення істини нашого буття. За влучним виразом Ортеги-і-Гассета сучасну ситуацію можна охарактеризувати поняттям „вертикального вторгнення варварства”. Варваризація як процес деконструктивний за своєю природою відбувається не по зовнішнім причинам від сторонніх чинників, але піднімається з надр сучасного людства, яке нездатне справлятися з нагальними проблемами. Оскільки нині наука і техніка є не просто складовою частиною культури, а є системотворюючим центром культури, усієї європейської цивілізації аналіз цілей науки, їх співвідношення з гуманістичними цінностями нашого буття набуває ознак актуально-важливих та практичних. Цілком очевидно, що реальність всередині якої рухається і прагне залишатися сьогоднішня людина, все більше і очевидніше детермінується розвитком науки і техніки. Особливої актуальності, практичної гостроти набувають питання з’ясування перспектив людства, сутності смисложиттєвих орієнтирів та морально цінностей, що складають зміст етики виживання, імперативів життєдіяльності людства, його перетворюючих можливостей та меж, і, найголовніше, - причин та механізмів, які визначають тенденції цивілізаційного процесу.
Передусім варто відзначити таку визначальну, фундаментальну рису сучасності як глобалізацію сучасного суспільства. Ці зміни пов’язані, як видається, передусім з появою нової техніки та технології, високими темпами їх розвитку та масовим, інтенсивним характером їх поширення, проникненням практично в усі сфери життєдіяльності людини. Виникають нові типи масової комунікації, передачі та збереження інформації, які суттєво трансформують характер просторово-часових обмежень комунікативних процесів.
На наших очах історія людства стає глобальною історією. Раніше вона, як підкреслює В.Стьопін, була історією окремих, багато в чому ізольованих, автономних сфер культури, науки, релігії. Усі ці історії раніше, як цього не прагнули навіть такі філософи як Г.Гегель, з великими “напругами” вдавалося зводити до єдиних основ. Тепер історія перетворюється в універсальну, єдину історію усього людства як інтегрованого цілого. Історія людства глобалізується. Все, що відбувається в культурі окремих спільнот чи країн переростає їх локальний статус і набуває самостійної значимості в широкому соціальному масштабі, резонує, відбивається на соціально-культурницькому розвитку інших країн, нерідко усього світу.
Тенденція глобалізації обумовлена формуванням в рамках європейського соціально-культурного простору техногенної цивілізації. Це методологічне зауваження носить принциповий характер стосовно аналізу новітніх цивілізаційних процесів, а головне – розуміння механізмів та причин глобалізаційних тенденцій. Парадигмальні засади формування контурів нинішньої техногенної цивілізації знаходимо ще в античному світі – а саме основи теоретичного мислення та демократії. Можливість вільного співставлення власних висновків з існуючим вже теоретичним доробком, критичне осмислення своїх та думок іншого підривали засилля авторитаризму і відкривало можливість осягнення істини практично для усіх. Цей чинник у поєднанні з практикою універсалізації використання досягнень абстрактної думки – понять - по суті заклали вектор і структуру подальших цивілізаційних змін, стали новим фактором регуляції суспільних відносин та способів пізнання світу. В ієрархії цінностей техногенного суспільства пошук нового, загалом іноваційна діяльність є визначальною, системотворчою в сукупності інших. Для техногенної цивілізації екстенсивний розвиток історії замінюється інтенсивним, просторове існування – часовим. Резерви росту поповнюються вже не за рахунок розширення культурних зон, втягуванням в перетворюючу діяльність все нових і нових матеріальних ресурсів, а за рахунок перебудови самих основ попередніх способів життєдіяльності.
Творення нового штучного світу, власне сама людська здатність до творення як така і є свого роду “пружиною” розкручування динаміки тотального перетворення в епоху нового часу. Вона стала можливою завдяки “підготовчій” роботі проведеній у попередні епохи і, перш за все, інституалізації науки як специфічного способу освоєння світу та конструювання на її основі потужних засобів технічної діяльності людини.
Вплив техніки на розвиток людини і суспільства масштабніший та більш глибинний ніж це видається на перший погляд. Мова йде не тільки про технізацію практично усіх сторін життєдіяльності людини та суспільного буття. Техніка, розвиток технології трансформують смиложиттєві цілі та цінності людини, визначають парадигми якісних перетворень соціуму. Технічні інновації є по суті визначальними чинниками найбільш крупних соціальних революцій, які приводять до зміни типу культури. Для прикладу варто хоча би пригадати оволодіння античним світом секретів технології масового виробництва заліза, яке стало по суті пружиною соціальних змін. Виявляються переваги заліза перед міддю і бронзою передусім не у її твердості, а у відносній дешевизна і масовій доступності виробництва. Як результат – поширення залізних знарядь розширили масштаби та географію землеробства, суттєво піднесли його продуктивність. А це у свою чергу спричинило вдосконалення суспільних відносин класичного рабства. І таких прикладів детермінації суспільних змін технічними інноваціями є достатньо у кожній історичній епосі, що і дає підстави бачити в неї не випадковість, а закономірність. Нині можна стверджувати, що технологічний прогрес у визначальному ступені не просто обумовлює соціальні процеси, а по суті ототожнюється з ним. Крім того сучасні технологічні засоби моделюють і посилюють практично усі функції життєдіяльності людини – від механічних до інтелектуальних. Це у свою чергу спричиняє реальність того, що уже нерідко людина стає придатком функціонування технічних систем.
