Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материала

Документы

Содержание Текст 1 та Текст 2 є симетричними відносно заданої кодифікаційної системи та, незалежно від кількості циркуляцій, є семантично к 1.Jacobson R. Linguistics and Poetics // Style in Language. Cambridge, 1964. 2.Бенвенист Э. Общая лингвистика. М., 1974. – 462с.

Подобный материал:

• Програма фахового іспиту з Всесвітньої історії для спеціалізації, 74.23kb.
• Японія у другій половині ХІХ на початку, 25.92kb.
• Вивчалася, а отже, відзначається новизною, викликане потребами сьогочасся, необхідністю, 311.24kb.
• Курсової роботи "Виникнення І розвиток психології релігії у другій половині XIX, 539.34kb.
• Гринчак М. О. Благодійна діяльність промисловців Півдня України у другій половині ХІХ, 308.85kb.
• Уроку з історії України для 9 класу на тему: "Початок національного відродження у Наддніпрянській, 110.98kb.
• Лариса Орєхова розвиток лінгводидактичних ідей у другій половині ХІХ – першій половині, 127.11kb.
• Н.Є. Терьошкіна Національний університет кораблебудування, м. Миколаїв шляхи активізації, 28.19kb.
• Східноукраїнський національний університет, 926.8kb.
• А. Ю. Роль газети "Буковина" в загальноукраїнському літературному процесі кінця ХІХ, 342.2kb.

контекст

повідомлення

АДРЕСАНТ-------------------АДРЕСАТ

контакт

код

Схема Якобсона далеко не відображає усієї структурної повноти комунікації та має досить умовний характер, однак включає в себе, необхідні для розгляду проблеми взаєморозуміння, складові. Однією з таких складових є мова як знакова система та засіб передачі інформації, а також мовлення як процес та текст, що має відповідні параметри декодування та несе в собі певний код. Якщо йде мова про процесуальність комунікації, то такий феномен як контекст не можна залишити поза увагою. Не менш важливим є питання, що стосується функціонального навантаження тексту залежно від типології комунікації. У звичайній системі комунікації, яка представлена моделлю Р. Якобсона текст відіграє функцію повідомлення та “формату повідомлення”. В системі Я---КУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ проявляється мнемонічна функція тексту, а також контекстуальна акцентуація та забування “неактуальних” аспектів. Функціональне навантаження посередника несе текст в аутокомунікаційних системах, на зразок Я---Я. У системі Я---ТЕКСТ функція опосередкування перетворюється на функцію співрозмовника, причому спостерігається високий ступінь автономності тексту. Функцію рекодування відіграє текст при комунікації з культурним контекстом, завдяки чому можливою є інтерпретація текстів інших часових епох та культур. І навпаки, функцію декодування набуває текст при комунікації з метатекстом. Останній розглядається як текст й описується знаковими засобами сфери тексту-декодеру, більше того, останній може здійснювати метаструктурний самоопис, виокремивши у власному смисловому просторі ядерні структури, їх підструктури та периферію, синхронно здійснюючи мнемонічну функцію, завдяки чому й можливий самоопис. У метасистемі ТЕКСТ---КОРИСТУВАЧ, крім енкодування-декодування,здійснюється також спілкування.

Таким чином, розгляд різнотипних систем комунікації відкриває одну спільну функцію тексту: породжувати новий текст, тобто мова йде про семіоз як знакову дію та недискретний процес при комунікації. Одним із проявів семіозу і є взаєморозуміння, на якому слід зупинитися детальніше. Взаєморозуміння, як і будь-яке розуміння, є ментальним феноменом, а отже відрефлектованим, а відтак вимовленим та існуючим у формі тексту. Е. Бенвеніст наголошує, що людині може бути притаманне “переконання, буцімто процес мислення та мовлення – це два різних у своїй основі роди діяльності, які поєднуються лише через практичні цілі комунікації, але кожен з них має свою область і свої самостійні можливості; причому мова надає розуму засобів для того, що прийнято називати вираженням думки.” А також зазначає: “Звісно, мова, коли вона проявляється у мовленні, використовується для передачі “того, що ми бажаємо сказати”. Однак явище, яке ми називаємо “те, що ми бажаємо сказати”, чи “те, що в нас на думці”, чи “наша думка”, чи будь-яким іншим ім’ям, – це явище є змістом думки; його досить важко визначити як деяку самостійну сутність, не вдаючись до термінів “намір” чи “психічна структура”, і т.п. Цей зміст отримує форму, лише коли він вимовляється, і тільки таким чином. Він оформлюється мовою і в мові...” [2; 104-105] Текст не є фактом лише однієї свідомості, одного рефлектуючого Я. Текст стає дечим спільним та відкритим для прочитання іншим потенційним комунікаторам. Крім того, текст залишається форматом повідомлення при інтерсуб’єктивній комунікації. Повна адекватність переданого та отриманого повідомлення уможливлюється лише при використанні штучних формалізованих мов, коефіцієнт виражальної здатності яких є надзвичайно низьким у порівнянні з природними мовами. Завдяки сталій кодифікаційній системі стає можливим точний переклад та його дешифрування, внаслідок якого отримаємо вихідний текст:

Кодифікаційна система

Текст 1 та Текст 2 є симетричними відносно заданої кодифікаційної системи та, незалежно від кількості циркуляцій, є семантично константними.

При комунікації природними мовами подібне дешифрування, а тим більше циркуляція текстів у комунікаційних процесах ніколи не дасть у результаті вихідного тексту повідомлення. Ю.М. Лотман наголошує, що “асиметрична спрямованість, постійна потреба вибору роблять в цьому випадку переклад актом породження нової інформації і реалізують творчу функцію як мови, так і тексту.” [3;159] Сама неможливість адекватного перекладу, при якому зворотній переклад дав би текст, ідентичний вихідному, є основною детермінантою творення нової інформації та семантичного збагачення тексту при комунікаційному процесі.

1.Jacobson R. Linguistics and Poetics // Style in Language. Cambridge, 1964.

2.Бенвенист Э. Общая лингвистика. М., 1974. – 462с.