Geum.ru

Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материалаДокументы

Содержание


Комунікація та аутокомунікація
Подобный материал:
1   ...   41   42   43   44   45   46   47   48   ...   91

Чи ж, однак, вартість і етична кваліфікація цих етосів не є наперед сумнівною? Чи може бути етос дійсно зобов’язуючим критерієм спільного добра, якщо він сам не є відображенням абсолютних вартостей, а ще й, можливо, знаходиться під впливом нечесної думки й волі?

Не слід легковажити останнім питанням, оскільки воно виникає зі суті неісторичного розуміння світу, яке до сьогодні присутнє в етиці й проявляється в різноманітних формах. Дійсність у такому випадку постає цілком абстрактно, як ізольований від минулого й майбутнього “об’єкт”, який, мов пластичний витвір, мав би легко піддаватися довільному формуванню. Йдеться лише про те, щоб застосувати об’єктивно важливі засади. Ця думка, на перший погляд, видається переконливою. Але при глибшому аналізі стає зрозумілим, що вона оминає історичність, властиву, по суті, кожному суспільно-політичному ладові. Лише на межі історичної дійсності, яку застаємо, можемо діяти в соціальному просторі. Наша ситуація й можливість нашої дії є достатньо далеко визначені тим, що думали й чинили інші люди, які жили в минулому, а також тим, що чинять і думають наші сучасники. Як й у всьому, що є наслідком людської свободи, так і в тому, що створено сплітаються в необхідний спосіб справедливість і безправ’я, добро й зло. Тому встановити відразу справедливий порядок неможливо, можна лише зробити менший, або більший крок вперед чи назад. Тому власне, орієнтуючись на спільне добро, слід, напевно, взяти до уваги менш досконалі, ніж хотілося б, соціальні структури й діяти на грунті їх етосу, аби лишень не суперечили вони безпосередньо людській гідності. Заперечення таких структур в ім’я реалізації абсолютних вартостей може призвести до встановлення ще жорстокіших форм. Тут не можна бути ригористом, слід радше твердо дивитися на речі, беручи їх такими, якими вони є.

Підсумовуючи, слід зазначити, що, спираючись на ці зауваги, можна надалі спробувати вичленувати найхарактерніші риси етосу тоталітаризму й демократії.




1.Етос // Філософський словник.- К.,1986.- С.186.

2.Етос //Великий тлумачний словник сучасної української мови. - Київ - Ірпінь, 2001.-С.286.

3.Wojtiła, K. Teoria - praxis: temat ogólnoludski i chrześcijański // K.Wojtiła. Osoba i czyn oraz inne studia antropologicyne.- Люблін, 1994. – С. 474-475.

4.Габермас Ю. Навіщо Європі Констит­­­­у­ція // Критика, 2002.- Рік VI.- Число 10(60).

5.Leksykon filozofii klasycznej.- Люблін, 1997.

6.Стиль життя // Філо­­­соф­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­ський словник.- К., 1986.- С.664.

7.Словарь по этике.- М.,1970.

8.Теория спорта.- К.,1997. 9.Dłaczego “Ethos”? // Ethos, 1988. - №1. 10.Гоббс Т. Избр. произв. - М.,1980.- Т. -2.

Ростислав Якуц

КОМУНІКАЦІЯ ТА АУТОКОМУНІКАЦІЯ
ЯК СЕМІОТИЧНІ ФЕНОМЕНИ

Йдеться про комунікацію як контекст та процес, при якому відбувається інформаційний метаболізм. Дескрипція комунікації може здійснюватися з точки зору діахронії, себто вихідною настановою опису виступатиме комунікація як стан, а також з точки зору синхронії, при якій вихідною настановою виступатиме комунікація як процес. Одразу слід зазначити, що комунікація – термін, який вживається в різних контекстах, а отже, має відповідно різні значення, у першу чергу, залежно від рівня абстрагування. Комунікацію можна прослідкувати не лише в контексті психічних та соціальних процесів, а й в контексті структурної градації фізичних об’єктів. Для прикладу, кинутий у ріку камінь на рівні відповідної структурної градації комунікує з водою. Якщо, визначаючи центральну функцію комунікації, говорити про передачу інформації, то й у наведеному прикладі немає суперечності. Процес зіткнення каменю з водою можна інтерпретувати як трансляцію інформації від адресанта до адресата. Камінь передає воді інформацію про свою масу, поверхню, об’єм, кут падіння, швидкість та прискорення і т.д. Вода, у свою чергу, також передає каменю подібну інформацію. Результат такої комунікації – звичайний процес падіння фізичного тіла в умовах середовища іншого тіла чи тіл. Однак помітною є важлива особливість подібної комунікації – це абсолютне “взаєморозуміння” між об’єктами, причому таке взаєморозуміння синхронізується з безпосередньою й належною дією, необхідною, чіткою та детермінованою. Можна говорити про елементарне відображення: комунікація каменю та води в результаті призвела до появи нової інформації, яка певним чином позначилась на “долі” як каменю, так і ріки. Морфологічна зміна, позначення, відображення, результат, процес та взаєморозуміння – ці та багато інших феноменів звісно людина приписує, в даному випадку, каменю та ріці. Ні в каменя, ні в ріки навіть не виникає якихось питань чи сумніву. І звісно проблема не зводиться до прослідкування структури градацій комунікації, починаючи з квантового рівня та неживої природи, а закінчуючи спілкуванням між людьми та міжкультурними діалогами. Подібній проблемі варто було б присвятити численні томи наукових праць. Однак задання саме цього контексту для інтерпретації та експлікації такого складного феномену як комунікація є більш, ніж доцільним. Така доцільність себе виправдовує вже тим, що порівнюючи комунікацію на рівні градаційно простіших структур із комунікацію між людьми, можна помітити принципову різницю в самій структурі комунікації, яка власне й визначає взаєморозуміння. Якщо розглянути градацію ускладненості від неживої природи до живої, то можна прослідкувати відповідну ускладненість у структурі комунікації. На рівні неживої природи адресант та адресат безпосередньо та необхідно взаємодіють. Безпосередність в даному контексті вказує на відсутність каналу передачі інформації, адже самі об’єкти ототожнюються з останнім, себто носіями інформації виступають самі ж об’єкти. На рівні живої природи комунікативна структура значно ускладнюється, включаючи в себе механізми простіших структур. Для прикладу, амеба споживає лише ті органічні мікроструктури, які відповідають її внутрішньому біохімічному середовищу. Речовини, що “не перекладаються” на відповідну “біохімічну мову” викидаються амебою назовні. Значно ускладнюється комунікаційна структура на зоологічному рівні, адже в контексті ускладненості структурної градації можна прослідкувати поступове залучення до комунікації сигнальних, а ширше – знакових систем, кристалізацію каналу трансляції інформації, виокремлення коду та механізмів кодування-декодування. Однак лише на антропологічному рівні бачимо своєрідну вершину ускладненості комунікаційної структури. Відомий лінгвіст та семіолог Р. Якобсон запропонував наступну схему комунікації[1;353]: