Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материала

Документы

Содержание 3.Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. – Семиосфера. – С.-Пб: «Искусство–СПБ», 2001. – 704с. Олександр Макарець СИТУАЦІЯ ЯК ФІЛОСО Оксана Маліновська ПРОБЛЕМА СВОБОДИ У ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ ТА ФІЛОСОФІЇ МОРАЛІ (ЗА ЖАКОМ МАРІТЕНОМ)

Подобный материал:

• Програма фахового іспиту з Всесвітньої історії для спеціалізації, 74.23kb.
• Японія у другій половині ХІХ на початку, 25.92kb.
• Вивчалася, а отже, відзначається новизною, викликане потребами сьогочасся, необхідністю, 311.24kb.
• Курсової роботи "Виникнення І розвиток психології релігії у другій половині XIX, 539.34kb.
• Гринчак М. О. Благодійна діяльність промисловців Півдня України у другій половині ХІХ, 308.85kb.
• Уроку з історії України для 9 класу на тему: "Початок національного відродження у Наддніпрянській, 110.98kb.
• Лариса Орєхова розвиток лінгводидактичних ідей у другій половині ХІХ – першій половині, 127.11kb.
• Н.Є. Терьошкіна Національний університет кораблебудування, м. Миколаїв шляхи активізації, 28.19kb.
• Східноукраїнський національний університет, 926.8kb.
• А. Ю. Роль газети "Буковина" в загальноукраїнському літературному процесі кінця ХІХ, 342.2kb.

3.Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. – Семиосфера. – С.-Пб: «Искусство–СПБ», 2001. – 704с.

Олександр Макарець

СИТУАЦІЯ ЯК ФІЛОСОФСЬКА КАТЕГОРІЯ

Частота ритмів усіх сфер соціального життя, яка сьогодні помітно зростає, супроводжується відповідною частотою використання терміну “ситуація” як в повсякденному спілкуванні, так і на рівні теоретичної свідомості: потрапив або “влип” у ситуацію, безнадійна ситуація, духовна ситуація часу, політична ситуація, прогнозована ситуація, неконтрольована ситуація, тривожна ситуація, ситуація вибору, вийшов із ситуації і т.п. З наведених прикладів бачимо, що термін ситуація вживається принаймі в двох значеннях: як символ зовнішніх обставин, наявного стану речей, в який потрапляє людина, і як такий стан чи обставини, які вона створює сама.

Однак досить часте вживання терміну ситуація ще не викликало відповідної кількості його теоретичних досліджень. Ситуація як категорія аналізується лише побіжно в контексті розгляду інших проблем, наприклад, “духовна ситуація часу”, коли об’єктом аналізу виступають духовні особливості певного історичного періоду, а не зміст категорії та її взаємозв’язок з іншими. Як наслідок, маємо не до кінця з’ясовані питання віднесеності категорії ситуація до визначених сфер філософського знання, до структури світовідношення в цілому й сфери індивідуальної життєдіяльності зокрема. Нерідко це стає причиною певних непорозумінь, відчутною перепоною на шляху вироблення спільної позиції й досягнення консенсусу як в теорії, так і на практиці.

Вже на рівні початкових, вихідних інтуїцій ми приймаємо як даність, що будь-яка ситуація не виникає з нічого, вона формується, розвивається й обов’язково вирішується, і що життєдіяльність людини – це процес неперервної постановки й вирішення різноманітних ситуацій. Далі виявляється, що категорія ситуація акцентує увагу на суб’єктивному, активному началі розгортання будь-якого соціального процесу незалежно від рівня, на якому він розглядається. Тобто ситуативність притаманна як рівню індивідуальної життєдіяльності, так і рівню тих соціальних процесів, суб’єктом яких виступають соціальні групи людей. При цьому ситуація може творитися на основі звичайних нетеоретичних формоутворень духу (феноменів соціально-психологічного рівня), або ж в її основі можуть лежати ґрунтовні й перевірені історією ідеї та теорії (феномени теоретико-ідеологічного рівня свідомості).

У загальній структурі світовідношення місце ситуації можна передати такою загальною схемою: ідея – ситуація – дія. Необхідність ситуації як особливої ланки вказаної послідовності зумовлена тим, що втілення ідеї як ідеалу в сферу зовнішньо-предметного, тобто неідеального, буття не може не викликати відмінності між тим, що має бути втіленим, і тим, що втілюється. Ці відмінності, взяті в їх взаємодії між собою, і виступають як ситуація. Можна виділити три ступеня у формуванні ситуації. Перший - коли ситуація виступає у формі абстрактної всезагальності й невизначеності. Прикладом може бути та пізнавальна ситуація, яка виникає при спробі дати визначення буття взагалі, буття як такого, тобто, коли мова йде про покладання начала подальшої розбудови системи певного знання. Єдине, що ми можемо константувати, за Парменідом, - це: “Буття є, небуття ж нема”. Другий ступінь у становленні ситуації починається з виходом за межі абстрактної всезагальності, який конкретизується постановкою особливої мети. Саме вона надає ситуації певної визначеності. І третій ступінь розвитку ситуації – це ступінь, на якому проста визначеність проявляє себе як суттєва відмінність від чогось іншого, відмінність, яка переходить у протилежність до іншого й породжує суперечність або колізію. Цей ступінь є вже вихідним пунктом і одночасно переходом до дії у власному розумінні цього слова. Отже, ситуація є певною, відносно самостійною, послідовністю своїх моментів, а не чимось нерухомим і сталим. Така послідовність має свою діалектику й логіку, тобто свій виражений філософський зміст.

У досить розгалуженій структурі сучасного філософського знання особливе місце займає філософська антропологія, яка немовби своєрідним куполом увінчує його грандіозну будівлю й інтегрує в одну точку всю різноманітність філософської проблематики. Вищевикладені тези дають підстави для висновку, що ситуація є такою філософською категорією, яка найбільш повно виявляє свій зміст в аналізі проблем, що відносяться до сфери філософської антропології, яку, посилаючись на М. Гайдеггера, можна ще назвати й фундаментальною онтологією.

Оксана Маліновська

ПРОБЛЕМА СВОБОДИ
У ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ
ТА ФІЛОСОФІЇ МОРАЛІ
(ЗА ЖАКОМ МАРІТЕНОМ)

Для філософії історії немає фундаментальнішої проблеми, аніж стосунки між божественною й людською свободою у творенні історії. Божественний план укладено для вічності, яка не є чимось на зразок божественного часу, що мав би передувати нашому. Вічність – безмежна мить, охоплююча неподільною всю часову послідовність, так що всі моменти цієї послідовності в ній присутні. Божественний план, визначений раз і навіки, – незмінний, проте враховує вільне волевиявлення людини, яку Бог бачить у вічному теперішньому. Таким чином, людина входить у вічний план не для того, аби його змінити ( це було б абсурдом), а завдяки можливості відмовити, сказати „ні”. Ступаючи по осі добра, ініціатива сотвореної свободи залежить від божественної ініціативи. У разі ж зла – першоініціатива йде від творіння.