Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материала

Документы

Содержание Олена Васільєва РЕЛІГІЯ В КОНТЕКСТІ ДУХОВНОГО СВІТУ ОСОБИСТОСТІ

Подобный материал:

• Програма фахового іспиту з Всесвітньої історії для спеціалізації, 74.23kb.
• Японія у другій половині ХІХ на початку, 25.92kb.
• Вивчалася, а отже, відзначається новизною, викликане потребами сьогочасся, необхідністю, 311.24kb.
• Курсової роботи "Виникнення І розвиток психології релігії у другій половині XIX, 539.34kb.
• Гринчак М. О. Благодійна діяльність промисловців Півдня України у другій половині ХІХ, 308.85kb.
• Уроку з історії України для 9 класу на тему: "Початок національного відродження у Наддніпрянській, 110.98kb.
• Лариса Орєхова розвиток лінгводидактичних ідей у другій половині ХІХ – першій половині, 127.11kb.
• Н.Є. Терьошкіна Національний університет кораблебудування, м. Миколаїв шляхи активізації, 28.19kb.
• Східноукраїнський національний університет, 926.8kb.
• А. Ю. Роль газети "Буковина" в загальноукраїнському літературному процесі кінця ХІХ, 342.2kb.

Внесок в утвердження Кирило-Мефодіївської традиції, з якою пов’язувалася оборона православної релігії й української національної самосвідомості, зробили діячі братств своїми школами, проповідями, полемічними й науковими творами. Саме на основі Кирило-Мефодіївської традиції розпочалося формування української національної ідеї.

У добу Романтизму відбулося остаточне оформлення української національної ідеї. Свідченням цього є творчість представників “Руської Трійці”, особливо альманах “Русалка Дністровая”, діяльність і твори членів Кирило-Мефодіївського товариства, творчість Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова.

У цьому контексті варта уваги стаття М.Костомарова “Дві руські народності”. Незважаючи на те, що дана праця є своєрідним етнопсихологічним дослідженням і обґрунтуванням ментальності українського народу, для нас вона є цікава тим, що автор виявляє своє україноцентричне мислення, аргументує ідею української народності, паралельно виявляючи її неповторність, особливість, національність. М.Костомаров один із перших намагався окреслити особливість і цінність українського народу, виходячи саме із “національної психіки”.

Остаточне оформлення української національної ідеї кирило-мефодіївцями отримує своє продовження у другій пол. ХІХ ст., істотно визначаючи зміст філософської думки України.

Найбільш вагомою є діяльність політичного діяча, публіциста, філософа, історика, фольклориста, критика Михайла Драгоманова у творчості якого головним було українське національне питання. За умов відвертої зневаги національної гідності українців М.Драгоманов багато зробив для того, щоб українська національна ідея ввійшла в серце кожного українця. Питання національної гідності та осібності українського народу, правдивий показ його історії й культури М.Драгоманов доносив до своїх краян, до громадськості Росії, Австро-Угорщини, всієї Європи, завдяки чому проблема України стала складовою загальноєвропейського етнополітичного процесу.

Протягом 1874-1875 р. у співавторстві з українським істориком, етнографом, археологом В.Антоновичем у світ вийшла збірка М.Драгоманова “Исторические песни малорусского народа”, в якій була перша спроба систематизувати та критично подати історичні пісні українського народу.

На початок 80-х років в Галичині І.Франко, М.Павлик розгорнули літературну та громадську діяльність у дусі ідей М.Драгоманова. Українська національна ідея, на думку І.Франка, полягає в утвердженні національної гідності й гордості, єдності всіх сил, відчутті себе українцями, українською нацією, здатною до самостійного культурного і політичного життя. Формування і здійснення суспільного ідеалу українського народу неможливе без швидкого розвитку культурного життя України, без власних шкіл, без письменства, освіти й науки. Особливу увагу в цій справі приділяв І.Франко розвитку, “плеканню” національної української мови, “без якої виховання народу не може зробити бажаного поступу…”.

Розробку української національної ідеї продовжували і вчені-діячі в ХХ ст., зокрема М.Грушевський, В.Винниченко, В.Липинський, М.Міхновський, Д.Донцов, Д.Чижевський.

Олена Васільєва

РЕЛІГІЯ В КОНТЕКСТІ
ДУХОВНОГО СВІТУ ОСОБИСТОСТІ

Зміна світоглядної та культурної парадигми сучасного світу з притаманною транс­формацією ціннісних орієнтацій та пошуком смисложиттєвих засад буття зумов­лює посилений інтерес до проблем духовності. Релігія як духовний феномен безпосере­дньо пов’язана з людиною, з прилученням її до високих смислів та смислового напов­неністю її буття загалом.

Вітчизняні вчені спромоглися зробити гідний внесок в теоретичне обґрунтування проблем духовності та духовного світу особистості на рівні надбань світової філософ­ської думки. Серед опублікованих робіт слід назвати публікації В. Андрущенка, І. Би­чка, В. Шинкарука, С. Кримського, О. Яценка та інших дослідників філософського на­прямку.

В наш час широко тлумачиться питання духовної кризи, шляхів пошуку духовно­сті, чинників її відродження. Кожен дослідник намагається феномен духовності охарак­теризувати, виходячи з власного бачення і розуміння. Для одних – це цілісність психіч­ної діяльності людини (Коган М.), інші пов’язують духовність насамперед зі світом людських емоцій, відчуттів (Буртін Ю., Ксенофонтов В.), ототожнюють з творенням цінностей (Тарсонс Г.) чи свідомості (Федотова В., Кемеров В.) тощо.

Духовний світ особистості є утворенням ідеальним, який належить до суб’єктивної реальності, якій притаманні наступні характеристики і відображення себе самої з допомогою принципів інтроспективності, рефлексії, само проектування: внут­рішня самоорганізація, протиріччя, проблемність.

Ще Платон виділяв вищу духовну сферу, яку він називав царством об’єктивних ідей і яку, за його переконанням, неможливо осягнути за допомогою розуму. Шлях до безпосереднього контакту з духовним лежить через визнання кожним достовірності безпосереднього внутрішнього почуття, або ж через низку філософських обґрунтувань, які створюють теоретичну основу пізнання духовного.