Geum.ru

Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материалаДокументы

Содержание


Людина наділена свободою, завдяки якій, будучи особою, може реально у своєму серці одержати перемогу над необхідністю.
кафедра теорії та історії культури Володимир Мельник КУЛЬТУРА ТЕХНОГЕННОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ І РОЗВИТОК НАУКИ
Подобный материал:
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   91

Людина наділена свободою, завдяки якій, будучи особою, може реально у своєму серці одержати перемогу над необхідністю.

Історія ступає одночасно по осі добра й зла. Жоден період історії не може бути викресленим: нерозважливо засуджувати середньовіччя з позиції раціоналіста, як - і новітні часи з, так би мовити, християнського погляду.

Справедливість і добро самі собою тяжіють до збереження людських спільнот та реального довготривалого успіху, тоді як несправедливість і зло – до деструкції й затяжного занепаду.

Зважаючи на теперішній стан людської природи (впалої), людина через первородний гріх і хтивість, що пронизує навіть істинне в ній, більше схильна до зла, аніж могла б бути до нього схильною людина у стані чистої природи. Проте людина чистої природи – суто можливість, абстракція, тому філософія моралі, зважаючи на таку ситуацію, покликана займатися розглядом екзистенціальної, реальної людини. На думку Ж.Марітена, по-справжньому пізнають людину в реальному стані її (впалої) природи не філософи чи теологи, а святі та щонайбільші грішники.

Прогрес людства в часі й вічне провидіння трансцендентного Бога Гегель розтлумачив хибно: у сенсі (проти якого застерігав апостол Павло), а саме, начебто зло є конче необхідне з огляду на вище призначення, з божественного взору, аби стимулювати добро, тоді як, насправді, Бог, дозволяючи зло, користає з нього, обертаючи на краще, та в жодному разі не є його Творцем, ані не бажає чи спричинює його, оскільки першоініціатором зла є виключно свобода творіння. Тож „тріумф Божої мудрості й любові та високе значення історії людства якраз у тому, що благодать і прощення перебувають у надмірі саме там, де – через допуст небуття зі свобідної волі людини, яка протизаконно вчинила з Божою волею, – кривда помножилась” (Ж.Марітен, „Нариси з філософії історії”).

Закон прогресу моральної свідомості щодо експліцитного пізнання природного закону – один із найвагоміших у філософії історії, як зазначає томіст. Пізнання людиною моральних законів є прогресивне від природи. Почуття обов’язку й відповідальності завжди у ній присутні, та експліцитне знання різних норм природного закону зростає з часом (деякі норми, скажімо, моногамії, стали відомими порівняно недавно). Відтак Ж.Марітен схильний вважати, що пізнання особливих приписів природного закону та всіх його вимог і нюансів ростиме аж до кінця історії людства.

Філософія історії не є частиною метафізики, як це вважав Гегель. Вона належить до філософії моралі, бо має справу з людськими вчинками, які розглядає в площині еволюції людства. І тут дослідникам доводиться або погоджуватись із даними юдео-християнського одкровення, або ж його спростовувати.

Філософія моралі є рефлективним знанням: у цьому її відмінність від метафізики (що є не відображальним знанням, а рефлексією над здоровим глуздом; вона встановлює свої власні істини, й ніхто не може судити метафізика, хіба що в ім’я вищої мудрості).

Сама собою історія, які б практичні уроки вона не давала, за своєю природою належить до наративного (оповідного) жанру, головно залежачи від спекулятивно-теоретичного порядку; тоді як філософія історії (складова філософії моралі) залежить від практичної (спекулятивно-практичної) мудрості.

кафедра теорії та історії культури


Володимир Мельник

КУЛЬТУРА ТЕХНОГЕННОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
І РОЗВИТОК НАУКИ

Проблема культурної цінності науки і техніки для цивілізованого суспільства є частиною життєво важливої задачі вибору свого історичного шляху, становлення національної самосвідомості. На рубежі ХІХ-ХХ століть особливо гостро постало питання зміни існуючої парадигми розвитку цивілізації, що стало предметом інтенсивних філософських пошуків. Передусім мова йде про роль науки і техніки, нове розуміння їх суті і призначення. В наукових дослідженнях, присвячених даній проблемі, домінуючою є точка зору про визначально-важливу роль науки і техніки в становленні та розвитку основних тенденцій сучасної цивілізації. Проте, як видається, в переважній більшості такий аналіз є не достатньо ґрунтовний, оскільки не розкриває природу науки і техніки, їх атрибутивно-укорінений характер стосовно життєдіяльності людини та визначальну роль у формуванні нових смисложиттєвих цінностей техногенної цивілізації.

Ортега-і-Гассет, розглядаючи причини та суть кризових явищ у європейській цивілізації ХХ ст., визначив їх як феномен „життєвої дезорієнтації”, коли людина по суті „загублена” у цьому суспільстві і не знає „за яким годинником жити”. Система цінностей, що донедавна ще були інтегративно організуючими началами життя, надавала їй гуманістичну цінність та осмисленість, раптом губить свою стійкість та переконливість. Розвиток сучасної цивілізації породжує невідповідність між можливостями, що відкриваються нею, та здатністю людини справлятися з ними. На відмінну від попередніх цивілізацій, які гинули або вступали у фазу стагнації від недосконалості принципів суспільної організації, недосконалості техніки і т.п., Європейська цивілізація, як зазначає Ортега-і-Гассет хитається за іншою причиною, в наші дні сама людина не витримує. Вона не в стані йти в ногу зі своєю власною цивілізацією.