Оявлятися у формі гострої недостатності (І-IV стадії за Killipp) І як різке загострення хронічної серцевої недостатності (хсн, І-ІІІ стадії, І-IV класи по nyha)
| Вид материала | Документы |
- Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги лікування пацієнтів з хронічної хворобою, 398.66kb.
- Дицини та соціального захисту населення, формування гуманістичного ставлення суспільства, 406.12kb.
- Тести з дисципліни «Маркетингові дослідження та аналіз інформації» Модульний контроль, 145.27kb.
- Академія медичних наук україни інститут кардіології ім. Акад. М. Д. Стражеска чабан, 532.57kb.
- Шпаргалки з цивільного права України, 1116.56kb.
- Укоопспілка львівська комерційна академія, 2534.12kb.
- Діабетична ретинопатія (ДР) мікроангіопатія судин сітківки ока у хворих на цукровий, 1083.23kb.
- М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 200 р. Методичні, 253.1kb.
- "Нейроендокринні синдроми в гінекології", 212.29kb.
- Перемова, 6735.07kb.
ЛІТОВІТ У ПРИ ЛІКУВАННІ ОКСАЛАТНОГО ТА УРАТНОГО НЕФРОЛІТІАЗУ
Сікора В.В., асистент, к.м.н.; Андронов Я.В., студ. 5-го курсу
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та НС
Сечокам´яна хвороба (уролітіаз, нирковокам´яна хвороба) належить до найбільш поширених захворювань органів сечової системи, посідаючи перше місце за частотою хірургічних втручань, виконаних на нирці. Схильність до цього захворювання осіб працездатного віку, тривалість хвороби, іноді протягом усього життя, завдають значної шкоди в результаті тимчасової і стійкої втрати працездатності, а нерідко призводять до сепсису, гострої або хронічної недостатності нирок, смерті.
Тому останнім часом проводяться пошуки медикаментозних препаратів для профілактики утворення та розчинення каменів.
У зв´язку з цим метою нашого дослідження було вивчення ефективності рослинного препарату Літовіт У для лікування хворих на сечокам’яну хворобу, уточнення показань та протипоказань для його використання.
При виконанні роботи обстежено 52 хворих на нефролітіаз,які лікувались в урологічному відділенні КУСМКЛ № 1
(29 чоловіків та 23 жінок) у віці від 28 до 57 років. Тривалість сечокам’яної хвороби коливалася від 2 до 10 років, і частіше за все встановлювалась на основі ультразвукового та рентгенологічного обстеження нирок. У 45 (86,5%) хворих нефролітіаз поєднувався із хронічним пієлонефритом.
На основі отриманих даних та ехосканування нирок позитивний ефект препарату Літовіт У відмічено у 71,2% випадків, при цьому у більшості хворих він був обумовлений літолізною дією.
Проведені дослідження по вивченню ефективності лікування нефролітіазу комплексним препаратом Літовіт У свідчить про його достатню терапевтичну дію. Літовіт У має літолізний ефект, який відмічається у хворих із тривалістю сечокам’яної хвороби від 2 до 5 років і розміром конкрементів менше 5 мм. Препарат має антисептичні властивості і може з успіхом використовуватися у вигляді монотерапії при рівні лейкоцитів менше 12×10 одиниць на мл (за даними проби Нечипоренка).
Літовіт У знижує рівень урікемії в результаті підвищення екскреції сечової кислоти. У терапевтичних дозах препарат не має негативного впливу на функцію нирок та печінки і добре переноситься хворими при тривалому використанні.
ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТУ РАНОПРОСТ У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ
ХРОНІЧНОГО ПРОСТАТИТУ
Сікора В.В., асистент, к.м.н.; Федосєєва Н. К., студ. 5-го курсу
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та НС
Хронічний простатит (ХП) відомий медицині більше ста років, залишається на сьогодні дуже розповсюдженим, недостатньо вивченим захворюванням і таким, котре погано піддається лікуванню. За даними вітчизняних авторів, ним страждають від 8 до 35% чоловіків у віці від 16 до 42 років, а за даними патолого анатомічних досліджень чоловіки цього віку, які не скаржилися при житті, мали запальні зміни у 6-37% випадків.
До основних патофізіологічних механізмів розвитку ХП відносяться: недостатнє розкриття шийки сечового міхура під час сечовипускання; підвищення уретрального опору; гіперрефлексія зовнішнього сфінктера; турбулентний рух сечі в простатичному відділі уретри; рефлюкс сечі у вивідні протоки простати.
Посилення адренергічної стимуляції призводить до рефлюксу уретрального вмісту в простатичні протоки, за рахунок підвищення тонусу гладкої мускулатури, що призводить до неповного розкриття шийки і підвищення тонусу зовнішнього сфінктера сечового міхура, це змінює характеристики потоку сечі, що сприяє інтрапростатичному рефлюксу та зростанню внутрішньопростатичного тиску. Збільшення тиску в протоках спричиняє порушення дренування, застій секрету і набряк, що впливає на активність альфа1-адренорецепторів,тобто виникає замкнуте колов якому тісно переплетені причинно-наслідкові зв’язки. Виходячи з цього, використання альфа-адреноблокаторів є патогномонічним для комплексного лікування ХП.
Патогенетична роль альфа1-адреноблокаторів при ХП полягає в: здійсненні блокади постсинаптичних адренорецепторів; усунення перешкоди току сечі в ділянці шийки сечового міхура; зменшенні турбулентності струменя сечі; запобіганні рефлюксу у вивідні протоки простатити; зменшенні імовірності хімічно/бактеріологічно викликаного запалення в передміхуровій залозі.
Ми використовуємо препарат РАНОПРОСТ(тамсулозину гідрохлорид) виробництва компанії Rambaxy. РАНОПРОСТ є похідним квіназоліну і відноситься до високоселективних і конкурентних блокаторів альфа1А/D-адреноблокаторів тривалої дії. Пік концентрації препарату настає через 6 годин після прийому, біодоступність- 99%.У тамсулозину тривалий період напіввиведення (близько 10 годин),що дозволяє застосовувати його 1 раз на добу. Препарат у незначній мірі метаболізується в печінці і перебуває в організмі в незміненому вигляді, виводиться нирками-9%.Тамсулозин розслаблює гладку мускулатуру шийки сечового міхура і простатичного відділу сечівника, зменшуючи його опірність.
Метою дослідження є оцінка ефективності застосування препарату РАНОПРОСТ у лікуванні хворих хронічним простатитом, що супроводжується порушеннями сечовипускання.
ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ КОМПРЕСІЙНИХ СИНДРОМІВ ПРИ
УНКОВЕРТЕБРАЛЬНОМУ АРТРОЗІ
Яковенко О.Л., лікар-ортопед
Науковий керівник - Шищук В.Д.
КУ Сумська міська клінічна лікарня №1
Захворювання в більшості пацієнтів з унковертебральним артрозом починається поступово. Хворі з компресійним синдромом, як правило, зверталися до фахівців уже з симптомами ураження нервів і судин, хоча наявність больового синдрому в шийному відділі хребта відзначали упродовж тривалого часу до первинного звернення. Тривалість неврологічної симптоматики: у групі А компресійна радикуляція (радикулоішемія) мала місце впродовж 3 місяців, а при хронічній вертебробазилярній недостатності - більше 1 року.
В ортопедичному статусі для кожної з поданих груп визначені найбільш інформативні патогномічні синдроми: «Spurling»-тест, симптом «дзвоника», компресійний тест «Jacksons», фракційний тест, проба Valsalva. У неврологічному статусі даних хворих відзначали чутливі і рухові корінцеві (радикуломедулярні) порушення різного ступеня тяжкості. Для пацієнтів зі стенозом каналу хребтової артерії, найбільш показовими були симптоми дис- циркулярної енцефалопатії у вертебробазилярному басейні (запаморочення, мерехтіння в очах, зниження гостроти зору) і симптоми заднього симпатичного сплетення (нудота, «передчуття серцебиття»), що обов’язково виникали чи підсилювались при рухах в шийному відділі хребта.
При аналізі даних рентгенограм у всіх хворих визначали значне зниження висоти між хребцевого проміжку. Зміни унковертебрального зчленування були притаманними для деформуючого артрозу, що характеризується кістковими розростаннями, які розвиваються уздовж усього вільного краю півмісяцевих відростків. Так, в обох групах висота півмісяцевого відростка складала від 0,6 до 1 см і більше (норма-0,4-0,7 см). Кут орієнтації вертикальної осі півмісяцевого відростка був більше 200 і в середньому склав 500.
Унковертебральний артроз виникає поступово і має прогресуючий перебіг, що надалі призводить до виникнення неврологічної симптоматики. Для кожного з видів унковертебрального артрозу характерна наявність клінічних патогномічних симптомів. Функціонування унковертебрального зчленування в умовах гіперпресії призводить до деформуючого артрозу з деформацією півмісяцевих відростків, що визначає наявність неврологічної симптоматики.
АЛГОРИТМ ОКАЗАНИЯ СПЕЦИАЛИЗИРО-ВАННОЙ ПОМОЩИ ДЕТЯМ С ПОЛИТРАВМОЙ
Шищук В.Д., Шкатула Ю.В., Биденко А.Г,
СумГУ, Сумская областная детская клиническая больница
Мы проанализировали результаты лечения 37 детей с политравмой. У пострадавших превалировали закрытые сочетанные травмы опорно-двигательного аппарата и головы. Оперативные вмешательства, выполняемые детям были разнообразны. Представленный перечень оперативных вмешательств свидетельствует о необходимости манипуляций во всех анатомо-функциональных областях, что формирует соответствующие требования к структуре функциональных подразделений стационаров, организации круглосуточного функционирования его служб, составу дежурных бригад хирургов, материально-техническому оснащению.
Анализ полученных результатов и клинического опыта позволил создать алгоритм травматологического обеспечения детей с политравмой на втором этапе оказания помощи (при поступлении в стационар):
Пациенты поступают в приемный покой, осматриваются детским травматологом, хирургом, анестезиологом - определяется тяжесть состояния и приоритетное повреждение, необходимость срочной операции. При необходимости срочного оперативного вмешательства - повреждения угрожающие жизни (массивное внутрибрюшное и легочное кровотечение, разрыв полых органов, травма магистральных сосудов) транспортируется в операционную. При ЧМТ - оценка сознания и тяжести повреждения по педиатрической шкале Глазго, консультация нейрохирурга, при травме грудной клетки - осмотр торакального хирурга, при повреждении сосудисто-нервного пучка и ампутации сегмента конечности - осмотр сосудистого хирурга. При транспортировке соблюдать иммобилизацию и укладку пациента.
При нестабильной гемодинамике и для проведения противошоковых мероприятий для адекватного поддержания проходимости дыхательных путей и вентиляции, устранения гемо- и пневмоторакса, катетеризации периферической и центральной вен пациенты поступают в отделение интенсивной терапии где и проводятся дополнительные методы обследования (ультразвуковая диагностика брюшной и грудной полости, ренгенография черепа, грудной клетки, обзорная ренгенография брюшной полости и осмотр специалистов)
Забор крови на определение: группы крови, резус-фактора, эритроцитов, гемоглобина, гематокрита, биохимические исследования.
Интенсивная терапия, восполнение объема циркулирующей крови, противошоковая терапия, гемостатики, превентивное введение антибиотиков, при необходимости противостолбнячный анатоксин и противогангренозная сыворотка.
Зондирование желудка, катетеризация мочевого пузыря.
Неинвазивный мониторинг: пульсоксиметрия, ЭКГ, динамическое измерение АД и САД.
Компъютерная томография при условии транспортабельности больного.
Повторный осмотр специалистов, оценка тяжести состояния, определение повреждений по данным обследования, выбор тактики и анестезиологического обеспечения.
Таким образом, результаты анализа организации помощи детям на госпитальном этапе, структуры выявленных у них повреждений, необходимого круга диагностических и лечебных мероприятий свидетельствуют о необходимости концентрации пострадавших c политравмой в многопрофильных специализированных стационарах с высоким уровнем материально-технического оснащения.
ВЫБОР ОПТИМАЛЬНОГО МЕТОДА РЕПОЗИЦИИ ПЕРЕЛОМОВ ГОЛОВКИ ЛУЧЕВОЙ КОСТИ У ДЕТЕЙ НА ОСНОВАНИИ ИЗУЧЕНИЯ РЕЗУЛЬТАТОВ
Шищук В.Д., Шкатула Ю.В.
СумГУ, кафедра ортопедии, травматологии и неотложных состояний
Хотя удельный вес переломов проксимального отдела лучевой кости у детей среди всех переломов верхней конечности относительно невелик, зачастую, именно эти повреждения приводят к развитию осложнений, в виде стойких контрактур локтевого сустава. Мы поставили перед собой задачу проанализировать отдаленные результаты лечения данной категории пациентов с целью сформулировать показания к выбору оптимального метода лечения. Объектом исследования явился 121 ребенок с переломами проксимального конца лучевой кости, находившиеся на лечении в Сумской областной детской клинической больницы. Средний срок наблюдения - 4, 8 лет. Применялась общепризнанная методика Н.П.Свинухова с рядом изменений.
По нашему мнению биомеханическое обоснование модифицированной методики заключается в следующем:
При сгибании предплечья под острым углом происходит упор головки лучевой кости в головчатое возвышение, что препятствует вторичному смещению отломков. Удержанию отломков способствует также сморщивание переднего участка капсулы локтевого сустава.
В положении супинации предплечья натягивается membrana interossea antebrachii, что дополнительно стабилизирует фрагменты.
При репаративной терапии вывести предплечье из положения супинации легче, чем из пронации, что связано, по видимому с тем, что мышц пронаторов больше.
При неудовлетворительном результате лечения и развитии стойкой контрактуры положение супинации и сгибание предплечья под острым углом более благоприятно для самообслуживания, нежели разгибание и пронация.
При неудавшейся попытке закрытой репозиции пациентам осуществляется оперативное вмешательство.
Учитывая вышеизложенное можно сделать вывод о том, что модифицированный метод закрытой репозиции может быть методом выбора при лечении пациентов с переломами проксимального конца лучевой кости.
Пациентам с полным разобщением головки и шейки лучевой кости целесообразно осуществлять открытое вправление без предварительных попыток репозиции.
При оперативных вмешательствах следует помнить о возможности повреждения поверхностной и глубокой ветви лучевого нерва. После рассечения капсулы сустава устраняется смещение головки лучевой кости. Фиксация осуществляется спицей-тормозом по Н.П. Новаченко, когда через щель перелома спица вводится в костномозговой канал, рядом с репонирующим инструментом.
КЛІНІЧНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ
КОНСЕРВАТИВНОГО І ОПЕРАТИВНОГО МЕТОДУ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ГЛАУКОМУ
Іванова В.А., магістрант
Науковий керівник – Чумак М.О.
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та НС
За останні п’ять років первинна інвалідність з приводу глаукоми збільшилася в двічі (з 12 до 24 %), а розповсюдженість глаукоми – з 0,1 до 0,8 на 10 тис. дорослого населення. Глаукома є однією із причин сліпоти і втрати працездатності, а її раціональне лікування утруднене із-за неможливості повністю зупинити розвиток незворотніх змін зорових функцій.
Досліджено 200 історій хвороб хворих на глаукому. У більшості випадків спостерігалася відкритокутова форма глаукоми – 181, що становило 90,5 %, решта випадків припадало на закритокутову, змішану та неовоскулярну глаукому. Глаукома поєднувалася із супутньою офтальмологічною патологією: віковою катарактою, афакією (артіфакією), тромбозом центральної вени сітківки.
Хворі були розділені на 2 групи. Першу групу становили хворі, що лікувалися консервативно (130 чоловік), другу групу – хворі, яким було проведено оперативне лікування (70 чоловік).
Основною метою лікування хворих обох груп являлося збереження зорових функцій, при цьому побічна дія методу лікування повинна бути мінімальною або відсутньою, а саме лікування – економічно доступним.
Першій групі хворих, при консервативному лікуванні були призначені β-блокатори, як в якості монотерапії так і в поєднанні з 1 %-ним розчином пілокарпіну та інгібіторами карбангідрази. У переважної більшості випадків вдалося досягти зниження ВОТ шляхом неінвазивності методу, але режим гіпотензивної терапії вимагав строгої, постійної інстиляції лікарських препаратів. Вибір препаратів і корекція доз, дотримання режиму не завжди дозволяли проводити консервативне лікування хворих на глаукому.
Друга група хворих підлягала оперативному лікуванню, незалежно від стадії і ступеня вираженості порушень зорових функцій при відсутності регуляції ВОТ під впливом консервативної терапії. Найбільш ефективним виявилися оперативні втручання при ранніх проявах глаукоматозного процесу, до появи стійких анатомічних змін і порушень зорових функцій.
У 100 % випадків вдалося нормалізувати ВОТ та у більшості випадків поліпшити гостроту зору. Але в ІІІ – IV стадії глаукоматозного процесу поліпшення гостроти зору і поля зору не відмічалося, так як зміни в зоровому нерві були не зворотні.
Недоліками оперативного втручання у двох хворих було те, що через 3-6 місяців після оперативного лікування, у хворих с початковими змінами в кришталику операція з приводу глаукоми прискорила дозрівання катаракти.
Антиглаукоматозна операція дозволяє встановити новий шлях відтоку внутрішньоочної рідини і має високу ефективність, так як призводить до нормалізації офтальмотонуса навіть у пацієнтів з розвиненою і термінальною формою глаукоми.
АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ ОПЕРАТИВНИХ ВТРУЧАНЬ У ХВОРИХ З ПОЛІТРАВМОЮ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)
Кононов А.О. - лікр-анестезіолог Сумського обласного
клінічного диспансеру
Науковий керівник - к.м.н., доцент Шищук В.Д.
Травматизація в усьому світі залишається однією з актуальних проблем сучасності. В США травма - це перша за частотою причина смерті в віковій групі від 1 до 35 років, вона є причиною кожної третьої госпіталізації. Летальність від травм складає 20%. В останні роки смертність внаслідок травм зростає щорічно і ця проблема не обходить і Україну. Щорічно внаслідок травматичних пошкоджень в країні помирає більше 40 тисяч осіб різного віку. Згідно з статистикою кожні п’ять років смертність від травм на Україні збільшується на 16,34%. Травма призводить також до високої інвалідизації населення.
Сучасний стан проблеми лікування постраждалих з тяжкими травмами характеризується цілим рядом обставин. По-перше, скоротились строки доставки пацієнтів у спеціалізовані лікувальні заклади. По-друге, необхідно відмітити розширення показань до оперативних втручань в ранньому постшоковому періоді. По-третє, збільшилась тяжкість пошкоджень в основному за рахунок вогнепальних поранень і тяжкої поєднаної черепно-мозкової травми.
Виходячи з цього, відчуваючи актуальність питання анестезіологічного забезпечення хворих з політравмою, нами була проаналізована наукова література (включаючи періодичну) за останні десять років. Чимало є літератури з описанням проведення оцінки тяжкості отриманих ушкоджень, алгоритмами надання першої допомоги, розроблені схеми лікування хворихз політравмою. Але, що стосується анестезіологічного забезпечення, то в багатьох виданнях висвітлюється лише обґрунтування дотепності застосування окремих фармакологічних препаратів, операючись на їх фармакокінетику, фармакодинаміку та побічну дію. В деяких виданнях вважають, що препарат, який ввели першим і проявляє основну дію, в деяких-що дія обох препаратів може поєднуватись. Але в жодній статті проглянутій нами, ми не знайшли чіткої відповіді на питання хай не стандартизації, а хоча б рекомендацій, щодо дотримання схем проведення анестезії хворим з політравмою, тому воно лишається гострою проблемою не тільки для лікарів-анестезіологів, але і соціально-економічною проблемою нашої держави.
ОПЫТ ПРИМЕНЕНИЯ РАДИОХИРУРГИЧЕСКОГО АППАРАТА «СУРГИТРОН» ПРИ ЛЕЧЕНИИ ВАЗОМОТОРНОГО РИНИТА
Жукова А.М., студ. 5-го курса
Научный руководитель – доцент Смеянов В.А.
СумГУ, кафедра ортопедии, травматологии и неотложных состояний
Достаточно серьезное место в структуре заболеваний ЛОР-органов воспалительно-аллергической природы занимает хронический вазомоторный ринит. На сегодняшний день предложенные методы лекарственной терапии и оперативного лечения, применяемые при данной патологии, не решили проблемы выздоровления этого контингента больных, что определяет целесообразность поиска новых методов лечения. Поэтому, с целью повышения эффективности лечения хронического вазомоторного ринита, появились новые надежды, связанные с разработкой и применением новых биполярных технологий в лечении заболеваний ЛОР органов.
В данном сообщении мы представляем наш опыт применения радиохирургического аппарата «Сургитрон» фирмы Ellman International, inc со специальным электродом в виде двух параллельных игл длинной 4 см.
При использовании радиоволнового воздействия в толще носовой раковины происходит вскипание внутриклеточной жидкости при довольно низкой температуре (около 80С), что ведет к мягкому сморщиванию кавернозной ткани и, как следствие, уменьшение ее в объеме. Совершенствование техники операции радиочастотной вазотомии нижних носовых раковин и анализ эффективности лечения вазомоторных ринитов с помощью радиохирургического аппарата «Сургетрон». Под нашим наблюдением находилось 48 больных с вазомоторным ринитом в возрасте от 18 до 60 лет. В анамнезе у всех больных проводились различные хирургические вмешательства на нижних носовых раковинах: гальванокаустика – 8, криодеструкция – 13, ультрозвуковая диструкция – 12, мукозотомия – 15. У 9 больных было проведено от 2 до 3 вышеперечисленных воздействий.
На момент осмотра все больные предъявляли жалобы на затрудненное носовое дыхание, выделение из носа, головные боли. Диагноз устанавливался на основании субъективных, объективных и дополнительных методах исследования (рентгенография околоносовых пазух, эндоскопия полости носа и лабораторных данных).
Воздействие осуществлялось под местной инфильтрационной анестезией в режиме “Коагуляция”.
Все больные перенесли операцию хорошо. Каких либо осложнений не было. У двоих больных отмечалось незначительное кровотечение.
При анализе клинических данных установлено, что у всех пациентов через 7 дней после подслизистой радиочастотной вазотомии отмечалось улучшение носового дыхания и общего состояния.
При обследовании через 1 месяц лишь у 1 пациента появились жалобы на периодическое затруднение носового дыхания.
Таким образом, наш опыт свидетельствует, что лечение хронического вазомоторного ринита с помощью радиохирургического аппарата «Сургитрон» является высоко эффективным методом и требует дальнейшего изучения и внедрения в практику.