«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

Вид материала

Содержание

Еколого-правовий зміст благоустрою земель житлової та громадської забудови
Теоретичні підходи до поняття «правового режиму»
Щодо визначення змісту об’єкту адміністративних деліктів у сфері випуску та обігу цінних паперів

Подобный материал:

1 ... 64 65 66 67 68 69 70 71 ... 86

Література:

Туляков В.А. Предмет уголовно-правового регулирования // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. – 2007. – с. 157.
Сумачев А.В. О публичном характере уголовного права // Закон и право. – 2004. – № 10. – с. 22.
Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – с. 433, 434.
Кропачев Н.М. Уголовно-правовое регулирование. Механизм и система. – СПб.: СПбГУ, 1999. – с. 174-175.
Чистяков А.А. Уголовная ответственность и механизм формирования ее основания. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2002. – с. 87.

Ріпенко Артем

ЕКОЛОГО-ПРАВОВИЙ ЗМІСТ БЛАГОУСТРОЮ ЗЕМЕЛЬ ЖИТЛОВОЇ ТА ГРОМАДСЬКОЇ ЗАБУДОВИ

Одним з провідних напрямів та завдань сучасного містобудування і благоустрою є формування екобезпечного середовища в населених пунктах. В умовах науково-технічного прогресу і постійно зростаючих темпів будівництва, розгляд пов’язаних із цим питань є актуальним як ніколи.

Інтенсивна урбанізація викликала бурхливе зростання міст та інших населених пунктів, концентрацію населення на маленький території. Тому поряд із питаннями охорони навколишнього природного середовища від шкідливого впливу міст та інших населених пунктів, все більшого значення набувають задачі створення і підтримання повноцінного середовища життєдіяльності в складному механізмі цих поселень, що забезпечується перш за все раціональним плануванням, комплексною забудовою та реконструкцією населених пунктів, благоустроєм їх територій.

Домінуючою категорією земель в межах населених пунктах є землі житлової та громадської забудови, які слугують просторово – територіальною основою для розміщення об’єктів житлового та громадського будівництва, комунального господарства, доріг, вулиць, алей, парків, скверів, спортивних, дитячих та господарських майданчиків, інших об’єктів загального користування, різноманітних об’єктів та елементів благоустрою і міського дизайну. Правовому режиму цих земель «підкорені» правові режими земель інших категорій, які знаходяться межах населених пунктів.

Особливості правового режиму земель житлової та громадської забудови досліджувались такими вітчизняними вченими в галузі земельного права як: В.І. Андрейцев, І.І. Каракаш, Є.О. Іванова, В.В. Носік, М.В. Шульга та ін. Тим не менш, питання використання земель цієї категорії для благоустрою здебільшого не ставали предметом окремого наукового вивчення.

Питанням благоустрою територій присвячено певну увагу в діючих актах містобудівного законодавства. Так благоустрій територій згадується у ст. 25 Закону України «Про планування і забудову територій» як складова комплексної забудови території – засобу її упорядкування. Стаття 18 Закону України «Про основи містобудування» установлює, що реалізація містобудівної документації полягає, зокрема, у впровадженні владних рішень при впорядкуванні і благоустрої відповідних територій.

При розробці та реалізації містобудівної документації суб’єкти містобудівної діяльності зобов’язані дотримуватись насамперед основних завдань та заходів щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів та екологічної безпеки територій, яка передбачає дотримання встановлених природоохоронним законодавством вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, збереження та раціонального використання природних ресурсів, санітарно-гігієнічних вимог щодо охорони здоров’я людини, здійснення заходів для нейтралізації, утилізації, знищення або переробки всіх шкідливих речовин і відходів. Забудова і благоустрій в кожному населеному пункті здійснюються з урахуванням вимог Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та інших актів природоохоронного законодавства.

Благоустрій населених пунктів, як феномен містобудування й упорядкування територій, заявив про себе недавно і створюється на стику архітектури, філософії, економіки, права та державного управління. Саме завдяки такій своїй багатоаспектності і комплексному характеру ця сфера зазнає широкого розвитку.

Під «містобудуванням» в науці зазвичай розуміють теорію і практику планування і забудови міст, яка охоплює широкий комплекс соціально-функціональних, санітарно-гігієнічних, техніко-економічних, архітектурно-композиційних завдань, поєднує пов’язане із реконструкцією та будівництвом міст законодавче регулювання, народногосподарське планування, інженерне і архітектурно-планувальне проектування, організацію та проведення будівельних робіт. В літературі пропонуються і більш загальні визначення містобудування як багатогранної діяльності, спрямованої на комплексну організацію матеріально-просторового середовища суспільної життєдіяльності в населених пунктах.

Архітектурно-містобудівна діяльність нерозривно пов’язана із благоустроєм територій. В широкому розумінні «благоустрій» охоплює роботи з інженерної підготовки територій, влаштування доріг, розвитку міського транспорту, комунального господарства і комунальної енергетики, будівництва головних споруд і прокладці комунальних мереж водопостачання, каналізації, енергозбереження, забезпечення належного санітарно-гігієнічного стану об’єктів житлового фонду, заходи з озеленення, покращення мікроклімату, оздоровлення і охорони від забруднення повітряного басейну, відкритих водойм і ґрунту, санітарної очистки та прибирання територій, збирання, утилізації та знешкодження побутових відходів, зниження рівня міського шуму, зменшення можливості вуличного травматизму та ін. В цьому сенсі благоустрій виходить за межі «містобудування», охоплюючи питання належного утримання та подальшої безпечної експлуатації зведених (установлених) об’єктів та елементів благоустрою, інших об’єктів на території населеного пункту.

Однак як в радянській так і в сучасній літературі «благоустрій» здебільшого розглядається як складова «містобудування» та інколи ототожнюється із інженерною підготовкою територій. Так, наприклад, Л.Є. Бірюков визначає містобудування як комплекс заходів з планування і благоустрою нових та існуючих населених місць. Серед завдань інженерної підготовки автор називає благоустрій усієї міської території, включаючи незручні для забудови ділянки, на яких можливо після перетворення створити парк, використовувати для розміщення проїздів, спортмайданчиків, організувати ставок та таке інше.

Насправді, провести межу між інженерною підготовкою території та її благоустроєм достатньо важко: будь-який вид робіт з інженерної підготовки території є елементом її благоустрою в широкому значенні слова. Однак на сьогодні ці поняття все ж таки слід розділяти. Так роботи, основу яких складають прийоми і методи зміни та поліпшення фізичних властивостей території чи її захисту від несприятливих фізико-геологічних впливів, відносять до інженерної підготовки території, а роботи, пов’язані із покращенням функціональних та естетичних якостей вже підготовлених в інженерному відношенні територій, – до інженерного благоустрою. Як зазначалось, благоустрій вміщує в себе низку важливих заходів, насамперед екологічного характеру, які не входять до поняття інженерної підготовки територій.

Проблеми благоустрою населених пунктів активно досліджуються і зарубіжними вченими. Наприклад, на погляд французьких дослідників Д. Руссо та Ж. Возей, міський благоустрій означає водночас політику, економіку і техніку; на базі даних екології та соціології, благоустрій перетворює місцевість, щоб надати їй нового використання і нового способу функціонування.

Вперше за часів незалежної України на законодавчому рівні поняття благоустрою визначене в Законі України «Про благоустрій населених пунктів» від 06 вересня 2005 року, який став основою подальшого формування законодавства з питань благоустрою населених пунктів, надав поштовх становленню нової галузі вітчизняного законодавства – законодавства з питань благоустрою. Відповідно до ст. 1 цього закону благоустрій це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

З наведеного визначення вбачається, що благоустрій є комплексним інститутом (галуззю), який має пріоритетну екологічну спрямованість на створення належних умов захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. В цьому контексті благоустрій немов би «протистоїть» забудові територій, постає екологічною, стримуючою забудову, складовою процесу створення нових і реконструкції існуючих поселень, яка забезпечує збереження існуючих на їх територіях природних ландшафтів.

Екологічні заходи з покращання мікроклімату, санітарного очищення територій, зниження рівня шуму та інші мають здійснюватись на всій території кожного населеного пункту, незалежно від категорії земель і функціональної зони. Однак особливе місце тут посідають землі житлової та громадської забудови, що зумовлене специфікою розміщених (або запланованих до розміщення) на таких землях об’єктів: житла та громадських об’єктів, різноманітних об’єктів загального користування. Благоустрій територій житлової та громадської забудови здійснюється з урахуванням вимог використання цієї території відповідно до затвердженої містобудівної документації, регіональних і місцевих правил забудови, правил благоустрою території населеного пункту, а також установлених державних стандартів, норм і правил (ст. 23 закону).

Для покращення стану оточуючого людину міського середовища найважливіше значення на територіях житлової та громадської забудови мають такі екологічно спрямовані підгалузі благоустрою як санітарне очищення, прибирання міських доріг та озеленення, які необхідно розглядати в їх взаємозв’язку і взаємообумовленості між собою та іншими підгалузями благоустрою (дорожнім будівництвом, каналізацією, водопостачанням та ін.).

Зазначені заходи здійснюються відповідно до вимог правових норм, вміщених в актах діючого природоохоронного, містобудівного, земельного законодавства, законодавства про охорону здоров’я, законодавства з питань благоустрою населених пунктів та інших галузей, що й відображає еколого-правовий зміст благоустрою населених пунктів як комплексного правового інституту.

Еколого-правовий зміст благоустрою зумовлений його основною спрямованістю на створення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля, збереження і охорону навколишнього природного середовища, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. що чітко простежується в нормах спеціального закону – Закону України «Про благоустрій населених пунктів», а також актів інших галузей законодавства, регулюючих питання благоустрою територій.

Романюк Михайло

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПОНЯТТЯ «ПРАВОВОГО РЕЖИМУ»

Поняття «правовий режим» в наш час набуло широкого застосування в різних галузях суспільного життя. Однак все більше воно утверджується як одна з найважливіших категорій юридичної науки та законодавства. Законодавець нерідко використовує такі терміни як «митний режим», «прикордонний режим», «правовий режим майна», «правовий режим земель» тощо.

Незважаючи на те, що в різні часи поняття правового режиму ставало об’єктом дослідження багатьох науковців, єдиного підходу до розуміння цієї складної та багатогранної категорії не знайдено.

Дослідження цього поняття, як зазначає Дяченко О.В, дає змогу виявити специфіку правового регулювання певного об’єкта чи виду діяльності, дозволяє судити про багатомірність, багатогранність та об’ємність права, як інституційного утворення, а також розглядати його в динаміці та функціонуванні [1, с.245].

Саме слово «режим» походить від французького «regime», що означає «порядок» та латинського «regimen», що перекладається як керівництво, управління. В наш час дане поняття має декілька значень, залежно від тієї сфери, де воно застосовується. Відтак під поняттям «режим» розуміють:

державний лад, спосіб правління (політичний режим);
точно встановлений розпорядок життя, праці відпочинку та ін. (режим робочого часу);
систему заходів правил, запроваджених для досягнення певної мети (режим економії);
певні умови, необхідні для забезпечення роботи, функціонування, існування чого-небудь (режим роботи механізму, приладу) [2, с.1021].

Як бачимо із наведених значень, під режимом загалом розуміють встановлену систему правил та заходів, що визначають певний лад та порядок в тій чи іншій сфері суспільного життя.

Що ж стосується поняття правового режиму, то воно, як зазначалося, різними дослідниками трактується по-різному.

Так С.С. Алєксєєв розуміє правовий режим як свого роду розширений блок в загальному арсеналі правового інструментарію, що з’єднує в єдину конструкцію визначений комплекс правових засобів. Визначення режиму «несе в собі основні змістові відтінки цього слова, в тому числі і те, що правовий режим виражає ступінь жорсткості юридичного регулювання, наявність визначених обмежень і пільг, допустимий рівень активності суб’єктів, межі їх правової самостійності» [3, с. 185].

Д.Н. Бахрах визначає правовий режим як комплекс суспільних відносин певного виду діяльності, закріплений юридичними нормами і забезпечений сукупністю юридично-організаційних засобів. Він задається параметрами подвійного роду: по-перше, особливою спеціальною значимістю суспільних відносин, їх специфічними цілями і завданнями; по-друге, використанням особливих принципів, форм і методів діяльності, що відображаються в системі прав та обов’язків суб’єктів [4, с.201].

Автори Юридичної енциклопедії розглядають поняття «правового режиму» як особливий правовий порядок, встановлений для певних сфер суспільних відносин чи суспільства в цілому (прикордонний режим, митний режим, режим у місцях позбавлення волі, правовий режим земель і майна, режим законності тощо), який наділений такими ознаками як наявність відповідних обмежень, заборон чи пільг; виражає нерозривний зв’язок правової форми та змісту регульованих правом відносин, характеризується у цьому зв’язку моментом стабільності [5, с. 267].

Категорія правового режиму є складною та багатогранною, а відтак їй притаманна і певна внутрішня структура.

С.С.Алєксєєв виділяє чотири структурні рівні правового режиму:

рівень юридичної абстракції – включає в себе так звані нетипові правові приписи (аксіоми, презумпції, функції, норми-принципи);
рівень який включає в себе матеріальні правові засоби: правові норми, правовідносини, юридичні факти;
третій рівень базується на процедурно-процесуальних правових засобах: актах реалізації та актах застосування;
четвертий рівень може включати в себе морально-психологічні правові засоби: правосвідомість, правову культуру, правові установки [6, с. 95].

Сфера дії та об’єкт на який поширюється правовий режим, накладають на нього певні характерні тільки їм особливості.

Так, наприклад, правовий режим майна визначають як встановлені правовими нормами структура майна, порядок його придбання (формування), використання, й вибуття, а також звернення на нього стягнень кредиторів [7, с.317; 8, с.123].

Режим державного кордону визначається як порядок перетинання державного кордону, плавання і перебування суден у територіальному морі та внутрішніх водах держави, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у її внутрішні води та порти, перебування в них, провадження різного роду робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні тощо [9].

Своєрідність адміністративно-правового режиму проявляється в особливому порядку виникнення та формування змісту прав і обов’язків учасників адміністративно-правових відносин та їх здійснення, наявності специфічних санкцій, особливих засобах їх реалізації, а також в дії єдиних принципів, загальних положень, які поширюються на дану сукупність правових норм [1, с.245].

Що ж до правового режиму земель, то його визначають як встановлений правовими нормами порядок та умови використання земель всіх категорій за цільовим призначенням, забезпечення і охорону прав власників землі та землекористувачів, здійснення державного управління земельним фондом та контролю за використанням землі, додержання вимог земельного законодавства, ведення земельного кадастру, проведення землеустрою та здійснення земельного моніторингу, внесення плати за землю і застосування заходів заохочення за використання земельних ресурсів та мір юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства [10, с. 14; 11, с.262].

Багатогранність та різноманітність правового режиму зумовлена особливостями правовідносин в яких він проявляється, а саме особливостями їх складових елементів – суб’єкта, об’єкта та змісту.

Так встановлення правового режиму майна чи правового режиму земель зумовлюється особливістю об’єкта правовідносин, адміністративно-правового режиму – особливістю суб’єктів, режиму державного кордону – особливостями змісту правовідносин.

Разом з тим, з урахуванням позицій ряду науковців, можна виділити і ряд загальних ознак, що притаманні будь-якому виду правового режиму:

правовий режим встановлюється законодавством та забезпечується державою;
є особливим порядком правового регулювання;
забезпечує правопорядок (належне функціонування) у певній сфері правовідносин;
забезпечує певний рівень сприяння або несприяння для задоволення інтересів суб’єктів відповідних відносин, та суспільства в цілому [12 с.692].

Таким чином, під правовим режимом, на нашу думку, слід розуміти особливий порядок правового регулювання, що встановлюється та забезпечується державою, має на меті забезпечити правопорядок у певній сфері правовідносин, певний рівень сприяння або несприяння для задоволення інтересів суб’єктів цих відносин, та суспільства в цілому.

Література:

Дяченко О.В. Адміністративно-правові режими / Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. // Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін. / За заг. ред Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528с.
Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.
Алєксєєв С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: 1989. – 224с.
Бахрах Д.Н. Административное право: Учеб. для вузов. – М.,1999. – 368с.
Юридична ециклопедія В 6 т. /Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп.ред.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 1998. – Т.5.: П-C. 736с.
Алєксєєв С.С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит. 1981. –Т.1. – 360с.
Пащенко О.М. Правове становище державних сільськогосподарських підприємств / Агране право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного. – К: Істина, 2004. – 448с.
Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 480с.
Закон України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №2. – Ст. 5
Земельне право України: підручник / М.В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П. Гетьман та ін. / За ред. М.В. Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368с.
Земельне право: Підручник для студенів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинича. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 424с.
Великий енциклопедичний юридичний словник // Шемшученко Ю.С., Горбатенко В.П., Касяненько Ю.А., Авер’янов В.Б., Бабкін В.Д. та ін. / За ред.. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992с.

Рудник Денис

ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ ОБ’ЄКТУ АДМІНІСТРАТИВНИХ ДЕЛІКТІВ У СФЕРІ ВИПУСКУ ТА ОБІГУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Будь-який об’єкт правопорушення (будь-то злочину чи адміністративного делікту) – це суспільні відносини, проте останнім часом, ідея «об’єкт проступку = суспільні відносини» піддається критиці. Однак,ми вважаємо, що розкрити сутність об’єкту проступку можливо лише за допомогою суспільних відносин.

Суспільні відносини мають свої елементи (структуру, склад та наповнення), за нашим переконанням найбільш вдало структуру суспільних відносин розкрито у монографії В.Я. Тація «Об’єкт та предмет злочину в радянському кримінальному праві»[1, с.21 – 65]. В.Я. Тацій до структурних елементів суспільних відносин відносить:

суб’єкти (носії) відносин;
предмет, з приводу якого існують відносини;
соціальний зв’язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин. [2, с.90].

Всі елементи суспільних відносин знаходяться у тісному взаємозв’язку між собою, відсутність, хоча б одного з них, унеможливлює існування суспільних відносин взагалі, тому розгляд їх повинен відбуватися одночасно, невідривно один від одного.

Першим з елементів суспільних відносин є суб’єкти суспільних відносин. Під суб’єктами суспільних відносин слід розуміти учасників цих відносин, їх наявність об’єктивна необхідна для існування суспільних відносин на тій підставі, що вони носіями суспільних відносин. Суб’єкти вступають між собою у соціально значущі зв’язки з приводу використання, створення, виготовлення, обігу, розподілу або перерозподілу предметів, з приводу яких суспільні відносити виникають. Слід зазначити, що коло суб’єктів суспільних відносин є значно ширшим по відношенню до кола суб’єктів протиправного проступку.

Проецируючи, загальну теорію структури суспільних відносин, відносно суб’єктів суспільних відносин, що складаються у сфері випуску та обігу цінних паперів вважаємо за доцільне зазначити, що відповідно до чинного законодавства, яке регулює суспільні відносини у сфері випуску та обігу цінних паперів суб’єктами цих відносин витупають: інвестори, потенційні інвестори, емітенти цінних паперів, брокери та дилери фондового ринку, аудитори, нотаріуси, андерайтери, особи, які здійснюють управління цінними паперами та активами, іпотечні установи, рейтингові агентства, дипозитарії, особи, що ведуть реєстр власників іменних цінних паперів, фондові біржі, держава в особі Міністерства фінансів та економіки України, Національного банка України та Державний комітет з цінних паперів та фондового ринку (далі ДКЦПФР), службові особи зазначених органів державної влади, а також Верховна Рада України.

Наступним елементом суспільних відносин є предмет, з приводу якого виникають чи існують суспільні відносини. Предмет це соціальні цінності, блага, який обумовлює існування соціальних зв’язків, які виникають між суб’єктами суспільних відносин. Предметами, з приводу яких виникають суспільні відносини у сфері випуску та обігу цінних паперів є: цінні папери, документи та інформація у цих документах, яка пов’язана з випуском, видачею, розміщенням та обігом цінних паперів.

Соціальний зв’язок – це взаємодія суб’єктів. Соціальний зв’язок при наявності одного суб’єкту суспільних відносин неможливий. Це різновид діяльності суб’єктів суспільних відносин, який спрямований на предмет суспільних відносин. Соціальний зв’язок у суспільних відносинах може бути двох (між двома суб’єктами, наприклад між інвестором та емітентом) та багато векторним (між трьома та більше суб’єктами, наприклад між ДКЦПФР, депозитарієм та емітентом). У суспільних відносинах в сфері випуску та обігу цінних паперів соціальні зв’язки виникають між усіма вище зазначеними суб’єктами суспільних відносин цієї царини та з приводу предметів цих суспільних відносин.

Blog

«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

Содержание