«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 2618.62kb.
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія, 2707.55kb.
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 1255.33kb.
- Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни, 12139.69kb.
- Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
- Міністерство освіти І науки україни національна академія наук київський університет, 717.4kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.
- Україна міністерство освіти І науки україни одеська національна морська академія, 32.42kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 6297.95kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 5488.92kb.
- Аби-Сааб Р. Гуманитарное право и внутренние конфликты. Истоки и эволюция международной регламентации. – М.: МККК, 2000. – 264с.
- Блищенко И.П., Дориа Ж. Прецеденты в международном праве. – М., 1999. – 392с.
- Женевские конвенции и Дополнительные протоколы к ним. – М.: МККК, 2005. – 343с.
- Калугин В.Ю. Курс международного гуманитарного права. – Минск: Тесей, 2006. – 496с.
- Маланчук, Питер Вступление к международному праву за Ейкхерстом. – Х.: Консум, 2000. – 592с.
- Репецкий В.М., Лысик В.М. Международное гуманитарное право. – К.; Знания, 2007. – 468с.
Корякіна Ірина
АДАПТАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ ДО ОКРЕМИХ ДИРЕКТИВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Процес наближення законодавства України до законодавства Європейського Союзу у сфері охорони праці полягає у досягненні на практиці високих європейських стандартів охорони праці із загальним зниженням показників виробничого травматизму та професійних захворювань.
У останні двадцять років в рамках Європейського Союзу велика увага приділялася розвитку законодавства в області охорони праці, а точніше безпеки і гігієни праці. В цій сфері важливе значення мають директиви ЄС, які зобов’язують досягнення результату кожною державою-членом, якій вони (директиви) адресовані, але вибір форми і методу реалізації залишається на розсуд національних органів управління.
На даному етапі процесу гармонізації акцентується увага на дослідженні тих директиви, які ще не були предметом науково-правового аналізу та не були узгодженні з нормами українського законодавства. Такими є: Директива Ради 90/394/ЄЕС про захист працівників від небезпеки, обумовленої впливом канцерогенів під час роботи (із змінами, внесеними Директивою № 97/42/ЄЕС і Директивою № 1999/38/ЄЕС); Директива № 83/477/ЄЕС від 19.09.1983 року про захист працівників від ризиків, пов’язаних із застосуванням азбесту у роботі (друга індивідуальна Директива в значенні статті 8 Директиви № 80/1107/ЄЕС), та інші.
Питання захисту працівників від небезпеки, спричиненої канцерогенними речовинами в законодавстві ЄС регулюються положеннями Директиви Ради 90/394/ЄЕС. Зокрема зазначена Директива регламентує обов’язки роботодавця щодо оцінювання небезпеки, запобігання або обмеження впливу канцерогенів або мутагенів (розділ ІІ Директиви Ради 90/394/ЄЕС), інформування компетентних органів (стаття 6 цієї Директиви), застосування гігієнічних заходів, засобів індивідуального захисту (стаття 10 Директиви), нагляду за їх здоров’ям (стаття 14 Директиви). Вимоги безпеки під час застосування канцерогенних речовин викладено у Директиві № 67/548/ЄЕС про наближення законів, інструкцій та адміністративних заходів стосовно класифікації, пакування та маркування шкідливих речовин.
Акти України нормативно-технічного характеру: ДСТУ ГОСТ 31285:2006. «Азбест хризотиловий. Метод визначення фракційного складу та масової частки галі на контрольному апараті» (із скасуванням ГОСТ 25984.1-83); Державний гігієнічний норматив. «Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини», затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України № 7 від 13.01.2006 року.
Положення Директиви Ради 90/394/ЄЕС та Директиви № 67/548/ЄЕС враховано у актах України нормативно-технічного характеру, окрім таких: положення Директиви № 67/548/ЄЕС щодо вимог до заходів безпеки під час зберігання, використання, транспортування окремо кожної канцерогенної речовини та положення Директиви Ради 90/394/ЄЕС щодо вимог до роботодавця про регулярне оцінювання і облік характеру, величини і тривалості впливу на працівників канцерогенних і мутагенних факторів, а також положення статті 15 цієї Директиви щодо вимоги зберігання відповідної документації протягом сорока днів.
В положеннях Директиви Ради 90/394/ЄЕС, на відміну від положень акту України нормативно-технічного характеру, відсутне само поняття «канцерогенна речовина». Так, Державний гігієнічний норматив «Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини», затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України № 7 від 13.01.2006 року, має це положення в розділі І «Загальні положення» - канцерогенними для людини речовинами (факторами) є речовини (фактори), які зумовлюють утворення у людини злоякісних та доброякісних пухлин. Небезпека конкретних речовин чи факторів залежить від рівнів та тривалості дії на людину, а також наявності супутніх чинників, спроможних модифікувати ефект їх впливу.
Розділ ІІІ Державного гігієнічного нормативу надає перелік речовин, продуктів виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини, серед яких одразу друге місце займає природний канцероген «азбест», навколо якого сьогодні йдуть пекельні дискусії.
Для вступу до Євросоюзу, необхідно виконувати певні загальноєвопейські умови. Одна з таких забороняє використовувати у промисловості азбест та вироби з нього. Це регламентується Директивою 83/477/ЄЕС 19.09.1983 року (з внесенними змінами в 1991 році) щодо захисту працівників від ризиків, пов’язаних з впливом азбесту на роботі та Директивою Європейської Комісії 1999/77/ЄС про заборону використання у країнах Євросоюзу азбесту та азбестомістких матеріалів, прийнята 1 січня 2005 року, яка закріплює норму щодо використання одного різновиду азбесту – амфіболового. Амфібол-азбест визнаний небезпечним для здоров`я людини у всьому світі.
Метою цих Директиви є захист працівників від ризиків для здоров’я, у тому числі від тих ризиків, які спричинені використанням в роботі природного канцерогену «азбесту», а також встановлення гранично допустимого рівня концентрації азбесту в повітрі робочої зони. Стаття 2 Директиви 83/477/ЄЕС дає перелік видів азбесту і встановлює заборону лише на один вид азбесту - крокідоліт (відноситься до групи амфіболовий азбест). Директивою Європейської Комісії 1999/77/ЄС встановлюється заборону не тільки на різновид групи амфіболовий азбест, а взагалі на амфібол-азбест. Норма Директиви 83/477/ЄЕС тотожня з нормою Конвенції МОП № 162 про охорону праці при використанні азбесту, зокрема в розділі ІІ статті 11- застосування крокідоліту та виробів, які містять це волокно, забороняється. Але положення чи норма щодо токсичності чи заборони хризотил-азбесту в жодній з цих Директив та в Конвенції відсутня.
В українському законодавстві, точніше ДСТУ ГОСТ 31285:2006. «Азбест хризотиловий. Метод визначення фракційного складу та масової частки галі на контрольному апараті» (із скасуванням ГОСТ 25984.1-83), не дає визначення іншим видам азбесту та не закріплює заборони на використання жодного з них, але регламентує норми використання хризотил- азбесту та захисту від нього.
Однак в усіх цих нормативно-правових актах закріплена норма, яка забороняє розпилення азбесту або матеріалів, які містять його.
Конвенція МОП № 162 в статті 2, на відміну від Директиви 83/477/ЄЕС та Державного стандарту України «Азбест хризотиловий. Метод визначення фракційного складу та масової частки галі на контрольному апараті» має норму, яка розкриває поняття «азбест», «азбестовий пил», «азбестовий пил, що міститься в повітрі», «вплив азбесту».
Отже, термін «азбест» означає волокнисту форму мінералів з класу силікатів, що належать до гірських мінералів групи серпентину, тобто хризотил (білий азбест) та групи амфіболу, тобто актиноліт, амозит (коричневий азбест), крокідоліт (голубий азбест), тремоліт та інші види.
«Азбестовий пил» - це частки азбесту, що містяться в повітрі, або частки азбесту, що осіли, які можуть здійнятися в повітря виробничого середовища.
«Азбестовий пил, що міститься в повітрі» означає, вимір часток пилу, котрі вимірюються гравіметричним або іншим еквівалентним методом.
Термін «вплив азбесту» означає вплив азбестових волокон або азбестового пилу на виробництві, що перебуває в повітрі, джерелом яких є азбест або мінерали, матеріали чи вироби, котрі містять азбест.
Згідно Директиви 83/477/ЄЕС – гранично допустима концентрація волокон азбесту в виробничому повітрі при відсутності належного індивідуального захисного обладнання повинен становити 0,25 волокна на 1 кубічний сантиметр із розрахунку 8-годинного робочого дня.
Державний гігієнічний норматив. «Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини», затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України № 7 від 13.01.2006 року встановлює величину 0.06 волокнини мг/куб.м, вміст азбесту понад 20% в повітрі робочої зони – 2(максимально разова ГДК)/0,5 (середньозмінна або середньодобова) мг/куб.м, вміст азбесту менше 20% - 2/1 мг/куб.м. Згідно цих показників закріплені захворювання, які можуть виникнути внаслідок несвоєчасного вимірювання: рак легенів, плеври, очеревини, шлунково-кишкового тракту, гортані.
ДСТУ ГОСТ 31285:2006. «Азбест хризотиловий. Метод визначення фракційного складу та масової частки галі на контрольному апараті» регламентує для хризотил-азбесту гранично допустима концентрацію волокон в розмірі 0,2/куб.см, що нижче встановленої норми в Директиві 83/477/ЄЕС.
На підставі проведеного аналізу відповідності законодавства України законодавству ЄС у сфері охорони праці за напрямком «особливі ризики» (безпека і захист здоров’я працівників від небезпеки, спричиненої хімічними та канцерогенними речовинами під час роботи), можна зробити такі висновки:
- З метою подальшої адаптації законодавства України до вимог Директиви 90/394/ЄЕС щодо захисту працівників від впливу канцерогенних речовин на роботі необхідно врахувати положення щодо регулярного оцінювання, ведення обліку і зберігання документації про вплив канцерогенів на працівників;
- З метою подальшої адаптації законодавства України до вимог положення Директиви № 67/548/ЄЕС щодо вимог до заходів безпеки під час зберігання, використання, транспортування окремо кожної канцерогенної речовини необхідно врахувати положення в пункті 2.9 розділу ІІ Державного гігієнічного нормативу. «Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини», затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України № 7 від 13.01.2006 року, який доцільно викласти в такій редакції: «Усі речовини та продукти, визначені у Норматіві канцерогенними, повинні транспортуватися чи проходити транзит окремо кожна і інформацію щодо небезпеки кожної повинна бути внесена в супровідні документи».
- Врахувати положення Конвенції № 162 про охорону праці при використанні азбесту, а саме, статтю 2 щодо визначення термінів і понять.
- Доцільно розробити адаптований та гармонізований з положеннями вище зазначених Директив, Конвенції та актів України нормативно-технічного характеру нормативно-правовий акт «Вимоги до роботодавців та працівників щодо забезпечення захисту та виконання норм захисту щодо ризиків від шкідливого впливу канцерогенів та попередження таких ризиків».
Косминя Ірина
УДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ПОНЯТИХ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
В контексті затвердження Президентом України 08.04.2008 р. Концепції реформування кримінальної юстиції і триваючого процесу розробки нового КПК об’єктивно виникає питання удосконалення інституту понятих. Аналіз положень проекту КПК України № 1233 від 13.12.2007 р. свідчить, що вимоги практики розслідування злочинів, зокрема стосовно участі понятих в проведенні певних слідчих дій, враховано не повністю в його нормах [1].
Триває дискусія щодо напрямків удосконалення інституту понятих у кримінальному процесі України. Одні науковці (О.Р.Михайленко, Г.П.Саркисянц) стверджують, що поняті забезпечують процесуальні гарантії прав особистості й інтереси законності та правосуддя, а їх залучення підсилює надійність одержання доказів з позиції їхньої вірогідності й допустимості, виключаються умови для можливої фальсифікації доказів з боку уповноважених осіб органів влади, і пропонують розширити сферу участі понятих в кримінальному процесі.
Інші (І.Строков, Л.М.Цимбал) вважають, що інститут понятих повинен витіснятися з кримінального процесу як застарілий, так як спонукає до формалізму та фальсифікації.
Наведемо приклади неврегульованості та проблемності участі понятих. Так, в чинному КПК не визначено поняття, не встановлено вік з якого особа може бути понятим, не передбачено можливості заявити йому відвід. Законодавство України не регламентує, хто повинен бути понятим на підприємствах, куди доступ стороннім особам заборонений, або при обшуках, виїмках, оглядах у приміщеннях підприємств, установ та організацій з особливим режимом державної чи комерційної таємниці, участь понятих у місцях, де є ризик для життя чи здоровя людини; не визначено, де поняті мають перебувати під час проведення слідчої дії; не виписана процедура залучення громадян в якості понятих; не передбачена відповідальність за відмову від такої участі [2]. Існує проблема з відшкодуванням витрат, понесених понятими. Важко віднайти понятих у нічний час, для участі у складних або тривалих за часом слідчих діях тощо. Особи часто відмовляються бути понятими. Поняті не є спеціалістами в галузі юриспуденції і виникає сумнів в їх можливості підтвердити правильність процесуального порядку слідчої дії.
Проект КПК України № 1233, вирішуючи ряд проблем, перерахованих вище, не забезпечує дієвості зазначеного інституту. Відбулась своєрідна деталізація вже існуючого обов’язкового принципу участі понятих у тих слідчих діях, які або суттєво обмежують права людини, або перевірити законність проведення яких пізніше вже не буде можливості. Замість такої слідчої дії як відтворення обстановки й обставин події з’явились дві – перевірка показань на місці і слідчий експеримент, що розширило сферу використання інституту понятих.
Інститут понятих відсутній у кримінальному процесі багатьох країн світу (Німеччина, Франція, Канада, Японія, США, Китай), що не відбивається на його ефективності. За кордоном не покладають на посторонніх осіб обов’язок засвідчувати правильність певних слідчих дій і не виникають сумніви щодо вірогідності тих доказів, які перевірятимуться в суді.
Л.М.Аліна, вивчаючи кримінальні справи, виявила, що одні і ті ж особи встигали одночасно брати участь в декількох слідчих діях по різних кримінальних справах. Слідчі дії проводяться без понятих, які потім підписують протоколи [3].
Виникає питання: чи дійсно участь понятих забезпечує правдивість даних, що заносяться у протоколи? І чи не доцільніше при орієнтуванні нашої країни на західно-європейські цінності скасувати недієвий інститут?
При змагальному, дизпозитивному процесі в Україні сторона захисту позбавлена можливості аналогічно до слідчих органів збирати докази. Єдиною гарантією законності проведення певних слідчих дій для неї залишається участь понятих. Тому, на нашу думку, відмовлятися від даного інституту категорично не можна. Необхідно визнати даний інститут в певній мірі неімперативним і зменшити сферу його застосування.
Дуже часто захист в судовому процесі будується на спростуванні достовірності проведення слідчих дій. І буває, що особу, яка вчинила злочин, суд виправдовує тільки на тій підставі, що слідчий, не сфальсифікувавши основний зміст протоколу, через неможливість залучення понятих вигадав їхні особи.
Вирішуючи цю проблему, російські вчені запропонували надати в окремих випадках право органу дізнання чи слідчому проводити слідчі дії без понятих, що враховано в законодавстві. КПК РФ в ч. 3 ст. 170 передбачає, що в труднодоступній місцевості, за відсутності належних транспортних засобів й коли проведення слідчої дії пов’язано з небезпекою для життя і здоров’я особи, рішення щодо залучення понятих приймає слідчий [4]. Але залишився суб’єктивний підхід до визначення наявності цих випадків і не вирішена проблема у інших варіантах.
В.Т.Маляренко пропонує зберегти обов’язковість участі понятих тільки при обшуках житла чи іншого володіння за відсутності особи, яка займає приміщення чи користується відповідним володінням. Також зазначає, що поняті мають бути задіяні тоді, коли про це просить заінтересована особа, або коли цього вимагають обставини – у конфліктних ситуаціях, а також коли слідчий визнав це за необхідне [5, С.123].
А.М.Сторожева виступає за зменшення кількості слідчих дій з імперативною участю понятих, так як дуже часто слідчі дії проводяться з участю спеціалістів, оперуповноважених, адвокатів, а також фіксуються за допомогою технічних засобів, що в більшій мірі дозволяє об’єктивно зафіксувати обставини без допомоги понятих. Даний науковець пропонує проводити слідчі дії без участі понятих за клопотанням обвинуваченого, підозрюваного та інших учасників, якщо буде присутній захисник [6].
Дивно, що удосконалення інституту понятих розглядається зазвичай відокремлено від центральної стадії кримінального процесу – розгляду справи по суті. Cуд по-новому досліджує докази, перевіряє їх достовірність і в кінцевому результаті, керуючись внутрішнім переконанням, приймає рішення на основі доказів, досліджених в їх сукупності. Не треба забувати, що процес змагальний, і кожна сторона зацікавлена в тому, щоб довести свою позицію. Отже, пропонуємо запровадити право слідчого на власний розсуд залучати до участі у певних слідчих діях, перелік яких ідентичний передбаченим чинним КПК, понятих, покладаючи на нього відповідальність в кожному випадку в суді обґрунтовувати свій вибір. Так, якщо вина підтверджуватиметься усією сукупністю доказів по справі, чи будуть певні об’єктивні обставини, у слідчого не буде потреби залучати понятих. Наприклад, по обвинуваченню за ст.310 КК України слідчий може провести огляд місця події у відсутності понятих за присутності особи, яка проживає у віддаленому сільському районі (понятих знайти неможливо і ними не можуть бути особи заінтересовані у справі, а в будинку присутні тільки родичі особи). Фототаблиці в додатку до протоколу огляду з зображенням снотворного маку на ділянці будуть достатнім доказом. Звісно ж суд визнає вибір слідчого правильним. Натомість у складних справах, наприклад ДТП, незалучення таких субєктів ще й при суперечливості доказів викличе в суду сумніви, які за принципом презумпції невинуватості тлумачитимуться на користь підсудного.
Як виняток з загального принципу потрібно запровадити обов’язок слідчого запросити понятих за заявою заінтересованих осіб. Таке право буде додатковою гарантією сторони захисту при її обмеженні в збиранні доказів. Треба надати і захиснику право брати самому участь у цих слідчих діях. А слідчого зобов’язати повідомити сторону захисту про їх проведення. Але це вже зовсім інша суміжна проблема.
Збереження обов’язковості участі понятого суперечить теорії вільної оцінки доказів. Як зазначає В.А.Гуменюк, на практиці діє неписане правило презумпції «винності уповноважених державою посадових осіб» [7]. В запропонованому нами варіанті діятиме презумпція достовірності зібраних доказів.
Але слідчі можуть і надалі фальсифікувати участь понятих. Тому доцільно, як пропонує І.Строков, залучати спеціально вибраних, або призначених на тривалий строк понятих [8] і, як зазначають А.Н.Ахпанов, А.П.Хан, Т.А.Ханов, підвищити кримінальну відповідальність посадовим особам і понятим за фальсифікацію доказів [9].
Отже, у випадку скасування обов’язкової участі понятих в певних слідчих діях і запровадженні можливості слідчого на власний розсуд та обов’язку за заявою заінтересованих осіб залучати тільки спеціальних понятих вирішить нагальні проблеми. А гарантією достовірності слідчої дії виступатиме саме право заінтересованих осіб ініціювати участь понятих і кореспондуючий обов’язок слідчого забезпечити це право та наступна оцінка доказів судом.
І не треба забувати, що найважливіше – це комплексний підхід до удосконалення кримінально-процесуального законодавства.
Література:
- Проект Кримінально-процесуального кодексу України № 1233 від 13.12.2007 р. // www.rada.gov.ua
- Кримінально процесуальний кодекс України // www.rada.gov.ua
- Алина Л.М. ссылка скрыта// www.attorneys.od.ua/page.php?id=228
- Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации // www.consultant.ru/popular/
- Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
- Сторожева А.Н. Понятой в Российском уголовном судопроизводстве. Автореферат диссертации на соискании ученой степени кандидата юридических наук. – Иркутск, 2006. // www.law.edu.ru/script/cntSource.asp? cntID=100121659
- Гуменюк В.А. Питання визначення правового становища понятого як учасника адміністративно-процесуальних дій // www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-2/07gvaapd.pdf
- Строков І. Кримінальне-процесуальне законодавство: тенденції розвитку та практика застосування // www.lawbook.by.ru/magaz/pravoukr/0311/26.shtml
- Ахпанов А.Н., Хан А.Л., Ханов Т.А. Проблемы участия понятых в уголовном судопроизводстве // www.law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1202563
Кручко Олена
ПРОБЛЕМИ ЩОДО ПРИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧА З МОМЕНТУ ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
У юридичних літературі постійно точаться дискусії стосовно того чи іншого правового явища, що зумовлює труднощі при реалізації правових норм. Завдання науковців полягає у вирішенні суперечностей, що виникають на практиці під час регулювання суспільних відносин. У науці кримінально-процесуального права існує багато прогалин, неузгодженостей, що зумовлені як об’єктивним, так і суб’єктивним критерієм. Зокрема, суб’єктивний критерій полягає в тому, що уповноважений орган держави видаючи нормативно-правовий акт не точно формулює правило поведінки або таке правило поведінки суперечить нормам права, які мають вищу юридичну силу.
Для виконання покладених на прокуратуру завдань, Генеральна прокуратура має право видавати нормативно-правові акти, а саме накази, які забезпечують більш ефективну та узгоджену діяльність системи органів прокуратури.
Один з наказів Генерального прокурора України, який спрямований на ефективну реалізацію конституційної функції прокуратури – підтримання державного обвинувачення в суді, підвищення відповідальності державних обвинувачів явно суперечить вимогам чинного законодавства. Наказ Генерального прокурора України «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення в суді» №5 від 19 вересня 2005 року містить положення в п.1.4 про те, що «у справах, рослідуваних органами прокуратури, призначати державних обвинувачів з моменту пред’явлення обвинувачення, а в разі оскарження постанов чи дій слідчого або прокурора на стадії досудового слідства – перед розглядом скарг судом