«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

Вид материала

Содержание

Нормативно-правове забезпечення реалізації права громадян на звернення у миколаївській області
Основні пріоритети законодавчого забезпечення військового реформування

Подобный материал:

1 ... 74 75 76 77 78 79 80 81 ... 86

Література:

1. Тарасенко В.С. Правове регулювання соціального захисту дітей-інвалідів. Дис. … канд. юр. наук. – Одеса:. – 2001.

Микитюк Анатолій

Фіскальна складова податкового аудиту державної податкової служби

Побудова економічної моделі ринкового типу вимагає формування в державі ефективної системи оподаткування. До визначальних чинників ефективності оподаткування світовий досвід насамперед відносить раціональність побудови податкової системи та рівень організації роботи податкової служби.

Більшість вітчизняних та зарубіжних науковців відстоюють положення, що головне завдання податкової служби полягає у здійсненні контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати податків, зборів та обов’язкових платежів. Зазначене положення затверджене в законодавчих та інших нормативних актах, що регламентують діяльність податкової служби України.

Але практичний досвід діяльності податкової служби України, зокрема підрозділів податкового аудиту, валютного контролю, податкової міліції свідчить, що не менш важливим напрямком діяльності підрозділів є наповнення бюджету за рахунок розширення бази оподаткування в результаті дій вказаних підрозділів.

Як зазначає О.А.Ногіна «...основна мета держави при створенні системи податкового контролю полягає перш за все в постійному виявленні і вилученні до бюджетної системи недоїмок з податків і зборів, а також в запобіганні здійсненню порушень податкового законодавства, про що свідчать досить широкі повноваження, надані податковим органам з примусового стягнення, застосування способів забезпечення і реструктуризації заборгованості з податків і зборів. Своєчасне формування податкових доходів бюджетів - ось основне завдання, яке стоїть перед податковими органами»[1, с.30-31].

Податковий контроль здійснюється у конкретних формах, які мають обов’язкове законодавче закріплення – це: податкові перевірки, облік платників, оперативно-бухгалтерський облік податкових надходжень, контроль за відповідністю витрат фізичних осіб та їх доходами [2,24]. Іншими формами податкового контролю є: отримання пояснень платників податків, податкових агентів, перевірка даних обліку і звітності, огляд приміщень і територій, що використовуються з метою отримання доходу.

Основною формою податкового контролю є податкова перевірка. Саме ця форма контролю є найбільш ефективною з точки зору виявлення та стягнення недоїмок, забезпечення податкових надходжень до бюджетів.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «податкова перевірка» та не розкривається зміст її складових. Проведення податкових перевірок регулюється законами «Про державну податкову службу України» (далі Закон № 509-XII), «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та іншими нормативними актами, що деталізують положення вищевказаних законів.

Закон № 509-XII (п. 1 ст. 11) серед основних прав ДПС виділяє право здійснювати документальні невиїзні, планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), додержання валютного законодавства [3].

Поняття перевірки, які наводяться вченими, в основному ідентичні. Визначаючи поняття «перевірка», вони звертають увагу на те, що перевірка стосується основних чи окремих питань фінансової діяльності і проводиться з використанням балансових, звітних і видаткових документів з метою виявлення порушень фінансової дисципліни, усунення їх негативних наслідків. Інші фахівці зазначають, що вона здійснюється з окремих питань чи як обстеження та вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності та визначають її як одиничну контрольну дію на певній ділянці діяльності контрольованого суб’єкта, що здійснюється на місці з використанням облікових, звітних документів для виявлення порушень фінансової дисципліни і усунення їх наслідків [4, с.60].

Дещо іншим чином підходить до вирішення цієї проблеми Л.А.Савченко, яка визначає перевірку як систему контрольних дій щодо вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності відповідного об’єкта [5, с.266-267].

Підтримуючи даний підхід, необхідно зазначити, що в сучасних умовах глобалізації економіки, застосування новітніх фінансових, економічних технологій, перевірки частково втрачають свою сутність як форми контролю.

За офіційною інформацією ДПА України у 2007 році через фіктивні фірми було проведено 261 млрд. грн., що становить майже третину ВВП на цей рік[6]. Не зважаючи на зусилля податкових органів, ухилення від сплати податків з використанням суб’єктів господарювання з ознаками фіктивності залишається найпоширенішою схемою, яка завдає бюджету держави багатомільярдні збитки. Наприклад, з використанням приватних підприємств «Весна» і «Демол-Сервіс» лише у березні-квітні 2008 року більше 100 підприємств з десятка областей України занизили свої податкові зобов’язання майже на 1,5 млрд. грн.[7].

Формально, згідно діючого законодавства, вказані підприємства не сплатили до бюджету 1,5 млрд. грн. і повинні нести за це відповідальність: фінансову та кримінальну. Але це підприємства без активів, часто без посадових осіб, створені для перенесення на них податкових зобов’язань реальних платників. Тому перевірка дотримання податкового законодавства такими підприємствами може лише зафіксувати факт ухилення від сплати податків, визначити обсяг завданих державі збитків, але не призведе до виконання іншої основної мети податкового контролю - забезпечення податкових надходжень до бюджетів.

З метою виявлення порушень податкового законодавства, руйнування складних схем ухилення від сплати податків, забезпечення додаткових надходжень, а також упередження безпідставного відшкодування ПДВ податкової органи фактичного проводять комплекс процесуальних дій з контролю за правильністю обчислення, своєчасністю, повнотою сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, а також дотримання законності операцій, пов’язаних з одержанням доходів і здійсненням розрахунків, тобто за визначенням В.А. Онищенка здійснюють податковий аудит [8,11].

Важливою умовою функціонування податкової системи держави є ефективність податкового аудиту. Термін «податковий аудит» широко використовується на практиці, але в законодавстві України відсутнє визначення такого поняття. У відомчих документах державної податкової служби України визначаються процедури, які можна віднести до податкового аудиту і, які не охоплюються поняттям перевірка. Зокрема, згідно п. 1.9 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників здійснюється доперевірочний аналіз. Такий аналіз суб’єктів господарювання здійснюється на основі: інформації про пов’язаних осіб; інформації, отриманої із ДКЦПФР, про укладені угоди з цінними паперами; інформації, отриманої від інших підрозділів; інформації щодо проведених операцій з нерезидентами; інформації із відкритих джерел (ЗМІ, Інтернету тощо); інформації щодо взаємовідносин з будь-якими контрагентами; інформації щодо застосування платником податків схем ухилення від оподаткування або схем мінімізації; іншої інформації щодо платника податків, яка може бути використана з метою визначення можливих ризиків наявності порушень платником податків чинного законодавства та питань, що підлягають першочерговій перевірці[9]. Враховуючи, що законодавство суворо обмежує терміни проведення перевірок податковими органами, може бути доцільним проведення аналогічних заходів і в ході перевірки і по її закінченні.

Іншою складовою податкового аудиту, яка спрямована на попередження втрат бюджету є проведення заходів передбачених п. 4.5. «Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість».

У разі надходження інформації, за результатами аналізу якої виникає сумнів відносно дієздатності та правоздатності суб’єкта господарювання - постачальника платника ПДВ, а також законності здійснених ними фінансово-господарських операцій, підрозділ контрольно-перевірочної роботи може організувати проведення зустрічних документальних перевірок по відповідному ланцюгу постачання [10]. Формально перевірку взаємовідносин суб’єктів господарювання у 4-5 ланці ланцюгу постачання не можна віднести до перевірки дотримання податкового законодавства платником, що перевіряється.

Підвищення ефективності податкового аудиту, щодо забезпечення додаткових надходжень до бюджету, за рахунок тіньової економіки, забезпечення відшкодування збитків держави від несплати податків можливе шляхом доповнення та внесення змін у низку законів:

у Господарському Кодексі визначити поняття «фіктивного» суб’єкт господарювання та наслідки фінансово-господарських операцій з ним;
в Законі України «Про Державну податкову службу в Україні» визначити поняття та підстави проведення зустрічних перевірок та перевірок по ланцюгу постачальників;
забезпечити обов’язковість проведення перевірок суб’єктів господарювання, які визнані банкрутами за спрощеною процедурою.

Література:

Ногина О.А.. Налоговый контроль: вопросы теории. – СПб.: Питер, 2002. – 160 с.
Налоговый контроль: налоговые проверки и производство по фактам налоговых правонарушений: Учебно-практич. пособие // Под ред. Ю.В. Кваши. М., 2001. 540 с.
Про державну податкову службу України: Закон України від 04.12.1990. № 509-XII (в редакції від 11 травня 2007 року N 1014-V) // www.sta.gov.ua.
Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов. –Харьков: Легас, 2003. – 360 с.
Савченко Л.А. Правові проблеми фінансового контролю в Україні: Монографія.–Ірпінь, Академія державної податкової служби України, 2001. – 407с
Інтернетресурс: ссылка скрыта
Інтернетресурс: ссылка скрыта
Податковий аудит: навчальний посібник / за заг. ред В.А. Онищенка, А.О. Чугаєва  Ірпінь: Академія ДПС України, 2003.  398с.
Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків: наказ ДПАУ від 27.05.2008р. № 355: ІПС «Ліга:Закон».
Методичні рекомендації щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ: наказ ДПАУ від 18.08.2005р. № 350: ІПС «Ліга:Закон».

Міняйло Микола

Кіщак Юрій

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ЗВЕРНЕННЯ У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Однією з основ демократичного розвитку суспільства є гарантоване державою право громадян на звернення до органів державної влади і відповідне закріплення вимог закону щодо обов’язку останніх своєчасно і повно надавати відповідь на звернення громадян. Це право знайшло своє закріплення у ст. 40 Конституції України, а більш детальну регламентацію у Законі України «Про звернення громадян» (1996 р.). Відповідно до закону під зверненнями громадян розуміють викладені в письмовій або усній формі пропозиції (звернення), заяви (клопотання) і скарги. Зазначений закон містить достатню інформацію щодо вимог, які ставляться до звернень, порядку та термінів їх розгляду, оскарження і т.д.

З метою забезпечення реалізації та гарантування закріплених Конституцією України права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, права громадян на участь в управлінні державними справами, а також підвищення ефективності роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі зверненнями громадян, ураховуючи необхідність об’єктивного, всебічного і вчасного розгляду звернень громадян відповідно до вимог законодавства Президентом України видано Укази:- «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» (19 березня 1997 р. №24); - «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення» (13 серпня 2002 р. №700); - «Про невідкладні заходи з удосконалення організації прийому громадян органами державної влади, органами місцевого самоврядування та посадовими і службовими особами цих органів» (14 квітня 2004 р. №434).

Указом Президента України «Про першочергові заходи забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» (07 лютого 2008 р. №109) визначено складові щодо реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення, особистий прийом громадян органами державної влади і органів місцевого самоврядування.

Відповідно до Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, громадського порядку та посилення боротьби зі злочинністю» (28.03.2008 №276) визначено за необхідне вжиття додаткових заходів, спрямованих на забезпечення протидії злочинності та посилення боротьби з нею, зокрема щодо»…. захисту…, майнових прав … громадян…, в тому числі їх прав як власників земельних ділянок» та передбачено «систематичне проведення комплексних перевірок додержання вимог земельного законодавства…».

Актуальність прийняття Указів у 2008 році обумовлена значною наявністю щорічного надходження звернень громадян до органів виконавчої влади. Загальна кількість звернень, що надійшли до місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування Миколаївської області на протязі 2006-2007 років складає 63,7-64,1 тис. З врахуванням колективних звернень до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за цей період зверталося 118-121 тис. громадян.

З початку 2008 року на особистому та виїзному прийомах керівництва головного управління сільського господарства і продовольства Миколаївської облдержадміністрації розглянуто 26 звернень громадян, в яких в основному порушувались питання: розрахунку за здану продукцію, компенсації за посіви озимої пшениці та ячменю, отримання дотацій за вирощений молодняк великої рогатої худоби та за вівцематок та ярок старше 1 року, видача направлень на навчання до вищих навчальних аграрних закладів освіти.

За січень-серпень 2008 року до головного управління сільського господарства і продовольства Миколаївської облдержадміністрації надійшло 162 звернення громадян з різноманітних питань життєдіяльності аграрного сектора, що на 31 звернення більше відповідного періоду минулого року. Із загальної кількості звернень, які надійшли на розгляд до головного управління за звітний період, розглянуто – 156, в тому числі: надано роз’яснень – 120, передано на розгляд за належністю до інших управлінь – 22, вирішено позитивно – 6, рекомендовано звернутися до суду – 8, знаходиться в роботі – звернень. В порівнянні з 2007 роком скоротилося надходження звернень громадян з районів: Веселинівського – на 4 звернення, Баштанського, Первомайського, Снігурівського – на 3 звернення. За цей період найбільше звернень надійшло з м. Миколаєва – 16, Березанського, Жовтневого районів – по 12, Первомайського – 11, Арбузинського, Березнегуватського, Вознесенського, Доманівського, Кривоозерського, Миколаївського – по 9, Баштанського, Врадіївського, Новобузького районів – по 8 звернень.

Як свідчить аналіз, основними проблемними питаннями, які порушують в зверненнях залишаються питання врегулювання майнових та земельних відносин, проведення розрахунків за оренду землі та майна, за здану продукцію, надання допомоги в одержанні кредиту, дотацій, фінансової підтримки, виплати заробітної плати. За звітний період з питань врегулювання майнових та земельних відносин надійшло – 45 звернень (27,7%), розрахунків за оренду землі та майна – 29 (17,9%), одержання кредиту, дотацій, фінансової підтримки – 14 (8,6%), виплати заробітної плати – 11 (6,8%), розрахунків за здану продукцію – 9 (5,6%).

Поряд з цим, продовжує існувати практика коли громадяни, минаючи місцеві державні адміністрації, зразу звертаються до вищих та центральних органів виконавчої влади. Таких звернень з початку року надійшло 53 (32,7% від загальної кількості), в тому числі з Секретаріату Президента України – 21 (39,6%), Кабінету Міністрів України – 28 (52,8%), Верховної Ради України – 3 (5,7%), Мінагрополітики України – 1 (1,9%).

Причинами виникнення таких звернень є: - формальне ставлення, тяганина, байдужість посадових та службових осіб до розгляду звернень на місцях; - порушення термінів розгляду та надання відповідей на звернення; - відсутність системи персональної відповідальності посадових та службових осіб за неналежний стан організації роботи із зверненнями громадян на місцях; - недодержання графіків особистого, виїзного та у позаробочий час прийому громадян; - самоусунення керівників від контролю та особистої участі в організації розгляду звернень.

Серед найбільш характерних схем правопорушень та злочинів у сфері земельних відносин можна виділити такі: - посадові зловживання та хабарництво; - виділення у власність земельних ділянок за підробними заявами громадян на підставних осіб; - переведення земель сільськогосподарського призначення в інші категорії; - надання сільськогосподарських земель в приватну власність без сплати суми витрат сільськогосподарського виробництва; - використання земель за нецільовим використанням з порушенням санітарних норм; - заволодіння земельним участком шляхом використання підробних протоколів публічних торгів; - одержання та передання у власність землі історико-культурного призначення; - самовільне заволодіння земельними ділянками.

Специфічність ознак порушень та злочинів полягає в тому, що вони є корисливо вмотивованими та злочиняються особами, які виконують певні функції у сфері виробництва та послуг, а також такими, які координують чи контролюють цю сферу. Останнє положення заслуговує на особливу увагу, оскільки підкреслює ступінь складності проблеми подолання економічної злочинності. Потреба встановлення нагляду за контролюючою структурою призвела до того, що нині в Україні створено понад 100 контролюючих органів різного призначення, та їх кількість на жаль, не вирішує належним чином проблему забезпечення ефективного контролю у сфері економічних відносин.

В перспективі підвищення ефективності забезпечення належного рівня розгляду звернень громадян потребує: а) розвиток правового поля держави в направленні захисту інтересів людей, які проживають у сільській місцевості, прав і свобод працюючих у сфері АПК; б) законодавче забезпечення ефективної діяльності суб’єктів господарювання; в) вдосконалення правового механізму розгляду звернень громадян.

Практика розгляду звернень громадян підтверджує, що органи виконавчої влади, прокуратура та судові органи, які є утворенням людини для формування державного устрою, покликанні слугувати їй, займати провідне місце у формуванні і ефективному розвитку системи забезпечення та реалізації прав і свобод людини та громадянина. Держава, володіючи усіма необхідними законодавчими засобами та органами повинна виконувати функцію правозахисту людини та забезпечувати виявлення, недопущення і усунення порушень законних прав і інтересів людини та громадянина у всіх сферах народногосподарського комплексу країни, в тому числі й у сфері АПК.

Погібко Олег

ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОГО РЕФОРМУВАННЯ

Зі здобуттям незалежності перед Україною постала потреба у створені державної структури, яка могла б гарантувати безпеку держави, зокрема способом збройного захисту її від зовнішніх посягань.

Разом з тим, це потребувало розробки необхідних законодавчих актів, які належать до сфери правового регулювання питань військового будівництва та національної безпеки. У зв’язку з цим одними з перших документів Верховна Рада України ухвалила Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України та Закони України «Про оборону України» та «Про Збройні Сили України». Цими законодавчими актами визначену державну структуру, на яку покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості – Збройні Сили України. Згідно Конституції України: «Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на Збройні Сили України [1].

Відповідно законодавчі акти, які приймалися пізніше з метою упорядкування питань забезпечення національної безпеки і військового будівництва, лише закріплювали та розширювали зміст розвитку та реформування війська.

В кінці минулого століття воєнна наука України лише народжувалась. А тому в основі її ранніх теоретичних розробок були, здебільшого, досягнення радянської воєнної науки. Власне кажучи, це зрозуміло, вітчизняні воєнні науковці були вихованцями радянської воєнної школи.Крім того, що стосується терміну «збройні сили», то радянська воєнна наука стверджувала, що «збройні сили – озброєна організація держави». В СРСР Збройні Сили складались з Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, прикордонних і внутрішніх військ [2]. Пізніше погляди на зміст поняття «збройні сили» дещо змінились, стверджувалось, що «збройні сили – воєнна організація держави».

Так, сучасні збройні сили в більшості держав складаються з різних видів збройних сил і деяких інших воєнних формувань держави (в СРСР – внутрішні та прикордонні війська, в США – національна гвардія.). Збройні Сили СРСР – воєнна організація Радянської держави, призначалась для захисту соціалістичних завоювань, мирної праці радянського народу, суверенітету, територіальної цілісності держави» [3].

Отже, як бачимо, радянські воєнні науковці не змогли однозначно визначити зміст і сутність поняття «збройні сили», і, як наслідок, уникнути певних протиріч, які випливають з наведених визначень. Навіть сучасна російська наука не уникнула цього. Звісно, російські науковці і зараз стверджують, що збройні сили – особлива частина механізму державного управління, пов’язана з виконанням зовнішніх функцій держави, перш за все воєнної оборони країни. При цьому слід підкреслити, один з найважливіших елементів Воєнної організації держави.

Відомо, збройні сили більшості держав складаються з різних видів збройних сил (сухопутні війська, військово-повітряні сили, військово-морські сили та ін.), вищих органів військового управління, структур забезпечення і деяких інших воєнних формувань держави (наприклад, в США – національна гвардія).

Зауважимо, такої думки дотримуються і деякі вітчизняні воєнні науковці. Однак, зміст протиріч полягає в наступному.

Перше – структурне, полягає в підході до структури збройних сил. Сутність його полягає втому, що до складу Збройних Сил як самостійної структури Воєнної організації держави одночасно включались і включаються зараз як їх окремі складові (види ЗС) так і окремі самостійні воєнні формування (наприклад, внутрішні та війська державної прикордонної служби), які виконують внутрішні функції в державі. Тобто в одне ціле об’єднані різні за фунціональним призначенням, сферою застосування і характером діяльності структурні елементи воєнної організації держави. В.П. Шкідченко та О.В. Різниченко зазначають, що реформування системи силових органів у жодному випадку не має базуватись на розв’язанні локальних відомчих проблем [4].

Звідси випливає і наступне протиріччя – функціональне. Суть його полягає у тому, що збройні сили призначені для виконання зовнішніх функцій забезпечення національної безпеки і оборони. Включення ж до складу збройних сил, наприклад, внутрішніх військ, на які покладається виконання внутрішніх функцій забезпечення національної безпеки, означає, що і на збройні сили в цілому, окрім зовнішніх, теж покладається виконання внутрішніх функцій.

Досвід Російської Федерації під час ведення бойових дій в першому та другому військових конфліктах на території Чеченської Республіки свідчить про те, що застосування військових формувань, які за своїм статусом призначені тільки для оборони та участі у відбитті зовнішньої агресії, можливе також для ліквідації конфлікту і всередині держави, тобто проти власного народу.

Наступне протиріччя – змістовне. Включаючи до складу збройних сил різні за призначенням військові формування, науковці автоматично надають їм широкі повноваження щодо забезпечення безпеки та оборони держави. Але водночас вітчизняна наука і, як наслідок, законодавство України надають збройним силам повноваження лише щодо захисту від зовнішнього агресора. В суспільстві дуже часто, коли йдеться про обороноздатність держави, замість терміну «збройні сили» вживається термін «армія», «військо» тощо.

І ще одне протиріччя – законодавче. Зміст, який вкладається в термін «Збройні Сили України», у вітчизняних законодавчих і нормативних актах одночасно відповідає традиційному науковому розумінню поняття «збройні сили» та «армія». На мій погляд, нехтування цими протиріччями, наявними у змісті наведених термінів, призвели до того, що аналогічні протиріччя закладені і в згаданих вище законах, які ухвалила Верховна Рада на початку створення незалежної України. Адже державній структурі, яка повинна забезпечити захист держави від зовнішніх загроз, було дано назву «Збройні Сили України». Різноманітні державні військові формування, які в своїй сукупності складають збройні сили будь-якої держави, Україна не є винятком, виконуючи спеціально покладені на них завдання: охорона державного кордону, боротьба зі злочинністю, протидія іноземним розвідкам, підготовка до відсічі збройної агресії та багато інших, саме у тісній взаємодії між собою комплексно забезпечують державу та її народ від зовнішніх і внутрішніх загроз. Так, слід відзначити, що сучасний досвід Росії, колишньої Югославії щодо забезпечення безпеки держави в мирний час та локалізації й ліквідації загроз в особливий період можливий лише через узгоджені, взаємопов’язані, скоординовані дії всіх державних інституцій. Відомими фахівцями В.Ф.Погорілко та В.Л.Федоренко підкреслено, що Законами України визначаються основи національної безпеки та організація Збройних Сил України [5].

Сьогодні, говорячи про зміни у ЗС України, слід вживати поняття «трансформація». Природно виникає питання: у чому її відмінність від військового реформування? Спробуємо проаналізувати, військове реформування – це процес цілеспрямованої зміни окремих складових військової структури. Стосовно трансформації, то трансформація передбачає докорінну зміну принципів діяльності та всієї військової системи в комплексі. Трансформація, порівняно з реформуванням, охоплює набагато ширший спектр питань та більш тривалий проміжок часу. Військова трансформація, на відміну процесу реформування і розвитку збройних сил будь-якої країни, не обмежується звуженим колом переважно військових питань: удосконалення нормативної складової; реформування структури та складу військ (сил); удосконалення форм і способів підготовки (навчання) особового складу та модернізація і оновлення окремих зразків озброєння і військової техніки тощо.

Важливо, процес військової трансформації передбачає: перегляд, розробку законодавчих нормативних актів; уточнення оперативних концепцій та основ застосування збройних сил; пошук і прийняття нових підходів до ведення збройної боротьби; перегляд основних завдань та реорганізацію структури військ (сил), а також підготовки нормативних підстав забезпечення готовності до можливих змін у середовищі безпеки та досягнення необхідних оперативних спроможностей.

Тому плани трансформації армії, на нашу думку повинні передбачити контрольований процес змін у системі інституційної структури Збройних сил України відповідно до змін зовнішнього середовища. Перш за все, метою надання структурі нового змісту, нових функцій, підвищення ефективності та спрямованості на досягнення нових, як правило, якісно вищих результатів. В свою чергу зміст такої трансформації полягає в розробленні та поєднанні в одне ціле інноваційних концепцій застосування та розвитку військ (сил). Саме на підставі цих концепцій необхідно досягти нових оперативних спроможностей, підвищення бойової готовності, ефективності та сумісності Збройних Сил України зі збройними силами держав-партнерів.

Водночас, трансформація охоплює всю сферу воєнної політики загалом і воєнно-політичну та військову складову. Зокрема, воєнно-політичний вимір трансформації визначається політикою держави у сфері оборони та її пріоритетами на міжнародній арені. Натомість військовий вимір трансформації пов’язаний безпосередньо із забезпеченням спроможності Збройних Сил в умовах сьогодення та в майбутньому виконувати завдання за призначенням.

З огляду на зазначене, трансформація Збройних Сил України суттєво підвищить і їх ефективність. Унаслідок, можливо визначити слідуючі пріоритети та напрямки трансформації: розробка нормативних основ трансформації; прийняття обґрунтованих рішень та їх імплементація; ефективне застосування військ (сил) та управління ними при підготовці і в ході операції; досягнення спроможності швидкого розгортання війська (сили) у потрібний час у визначених районах, і успішне виконання завдання в ході операції.

Важливо, залишається актуальним питання доопрацювання проекту Закону України «Про воєнну реформу України». Можливо законом визначити наступні пріоритети та цілі армії: розвиток мобільності військ (сил) та авіатранспортних можливостей, складових авіаційної підтримки військ з повітря, зокрема вертольотами, які мають право брати участь у можливих операціях; логістику і стратегічне та оборонне планування; потенціал захисту від зброї масового ураження. Крім того, слід зосередити увагу на забезпеченні інформаційної переваги, інтегрованих системах управління військами (силами), висвітленні повітряної, морської та наземної обстановки, функціональній сумісності та стандартизації, а також мати сили спеціальних операцій.

Сьогодення українського війська, це реформи та основні пріоритети розвитку співробітництва з арміями країн НАТО.Ключовим елементом досягнення необхідних якісних зрушень стає вдосконалення: законодавчої бази реформування та трансформації системи оборонного планування та формування бюджетного запиту міністерства оборони.

На думку В.Б.Вагапова та Е.М.Лисицина важливо, що на державному рівні визнано проблему побудови професійного війська [6].

У цьому аспекті, у контексті реалізації Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки змінені правова основа та підходи до бойової підготовки військ, планування і проведення комплексних навчань. В відповідності нормативних підстав запроваджені нові засади підготовки: замість двох п’ятимісячних періодів, як це було раніше, введено 11-ти місячний цикл навчання. Одночасно Збройні Сили України перейшли до підготовки військ за уточненою системою бойової підготовки, вона стала здійснюватись за двома рознесеними за часом та узгодженими з періодами призову/звільнення циклами навчання (перший – грудень-жовтень, другий – червень-квітень), що дозволить постійно мати визначену частку з’єднань та військових частин готовими до виконання завдань за призначенням.

Згідно з уточненими Перспективними планами підготовки військових частин, обсягами фінансових та матеріально-технічних ресурсів і уточненими програмами здійснюється планування бойової підготовки. В зв`язку з цим, заходи плану бойової підготовки кожної військової частини спрямовуються на їх підготовку до виконання завдань за призначенням відповідно до визначених ситуацій.

У ході навчання в видах Збройних Сил основну увагу слід акцентувати на здатності військ діяти в умовах правового режиму надзвичайного стану, брати участь у ліквідації наслідків катастроф техногенного і природного характеру. Чільник Генерального штабу армії зазначає, що процеси, які відбувалися у війську протягом поточного року є наслідком неухильного впровадження курсу глибокого реформування з метою створення сучасної армії [7].

Аналіз участі підрозділів національного війська у багатонаціональних військових навчаннях свідчать про концентрацію зусиль на досягненні основних критеріїв взаємосумісності підрозділів, виділених для участі у процесі планування й оцінки сил, з відповідними євроатлантичними структурами.

Таким чином, зрушення повинні бути в напрямку удосконалення правових основ реформування, розвитку і трансформації, що дасть зріст показників бойової готовності, продовження миротворчої діяльності та активної співпраці на міжнародній арені. Україна формує сучасну армію, яка відповідатиме високим європейським та світовим стандартам. Підготовка військ до виконання покладених на них завдань – безумовний пріоритет діяльності Збройних Сил України.

Blog

«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

Содержание