Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах рукопису

Вид материала

Документы

Содержание Державний простір і територія держави Моделі політико-територіального устрою Список використаних джерел Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами Мета і завдання дослідження. Об’єктом дослідження Методи дослідження. Наукова новизна одержаних результатів Практичне значення одержаних результатів Апробація результатів дослідження. Структура дисертації 1.1.3. Територіальна характеристика держави у Ф. Ф. Кокошкіна 1.1.4. М. М. Алексєєв про територіальну типологію держави 1.1.6. Юридична й геополітична концепції території Б. М. Чичеріна 1.2. Територія як елемент сучасної держави 1.3. Способи зміни території держави Висновки до розділу 1 Розділ 2 державний простір і територія держави 2.2. Геополітика й стратегічний потенціал держави 2.2.2. Геополітичні орієнтири України ... Полное содержание

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 1255.33kb.
• Одеська національна юридична академія На правах рукопису Дрьоміна Наталія Вікторівна, 1537.31kb.
• Одеська національна юридична академія На правах рукопису Крестовська Наталя Миколаївна, 2287.48kb.
• Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія, 2707.55kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису Якубовська Наталія олексіївна, 758.69kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 582.63kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису стрелковська юлія олександрівна, 1529.73kb.
• Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни, 12139.69kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису аніщук ніна Володимирівна, 2529.87kb.
• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого На правах рукопису Дашковська, 2016.06kb.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ


На правах рукопису


Долматов Іван Володимирович


УДК 340.12


ПРОСТОРОВЕ БУТТЯ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ


Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень


ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник

Дудченко Валентина Віталіївна

доктор юридичних наук, професор


Одеса – 2009

ЗМІСТ


ВСТУП 3


РОЗДІЛ 1.

ТЕРИТОРІЯ ЯК КАТЕГОРІЯ ДЕРЖАВознавства

І складова ДЕРЖАВИ 10


1.1. Територія у працях класиків державознавства 10

1.2. Територія як елемент сучасної держави 33

1.3. Способи зміни території держави 46

Висновки до розділу 1 57


РОЗДІЛ 2.

ДЕРЖАВНИЙ ПРОСТІР І ТЕРИТОРІЯ ДЕРЖАВИ 60


2.1. Поняття й утримування державного простору 60

2.2. Геополітика й стратегічний потенціал держави 69

2.3. Державні кордони в контексті лімології 86

2.4. Територіальні свідомість та ідентичність як фактори державності 100

Висновки до розділу 2 112


РОЗДІЛ 3.

МОДЕЛІ ПОЛІТИКО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ

Й УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ

ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВИ 118


3.1. Моделі політико-територіального устрою держави 118

3.2. Принципи правового регулювання державної території в Україні 136

3.3. Територіальний устрій України в аспекті адміністративної реформи 148

Висновки до розділу 3 168


ВИСНОВКИ 173

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 184


ВСТУП


Актуальність теми. Глобальні, регіональні й локальні проблеми розвитку сучасної держави актуалізують розгортання просторових досліджень у сфері державознавства. Особливо значимими ці розробки є для становлення української державності як у її внутрішньодержавній просторовій визначеності (центральній і периферійній), так і у визначеності геополітичній і стратегічній стосовно інших державних просторів.

У сучасній українській науковій літературі є досить багато досліджень, присвячених окремим аспектам просторового буття держави, серед яких розробка: поняття державної території; особливостей адміністративно-територіального устрою; способів зміни державної території і т.д. У той же час відсутні роботи, які охоплювали би весь спектр просторової проблематики існування держави в загальнотеоретичному аспекті.

Відхід від традиційного, чисто юридичного вивчення проблем державної території, звернення до політологічного й геополітичного знання дозволяє досягти позитивних результатів при дослідженнях на тему простору. Точкою опори тут можна обрати праці видатних українських учених-геополітиків В. Липинського, Ю. Липи, С. Рудницького й ін. Крім того, в юридичних дослідженнях державної території першість використання напрацювань соціології й геополітики належить відомому російському філософу права Б.М. Чичеріну.

Можна констатувати, що питання території держави розглядаються багатьма вченими у різних сферах юриспруденції від національного до міжнародного права у різні часи. Так, це знайшло відображення у роботах класиків Г. Гроція, В.М. Гессена, Л. Дюгі, Г. Еллінека, Ф.Ф. Кокошкіна. Серед сучасних авторів слід назвати дослідження С.С. Алексєєва,
С.М. Бабуріна, М.О. Баймуратова, А.Б. Венгерова, М.А. Дамірлі,
В.В. Дудченко, В.Р. Єнгібаряна, О.В. Зайчука, О.Л. Копиленка, В.А. Карташкіна, В.В. Копєйчикова, М.І. Козюбри, Л.А. Луць, Л.Г. Матвєєвої, Ю.М. Оборотова, М.П. Орзіха, О.В. Петришина, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Є.О. Харитонова, В.Є. Чиркіна та ін.

Під іншим ракурсом питання територіального буття держави розглядалися у сфері геополітики К.С. Гаджиєвим, М.О. Нартовим, В.О. Колосовим,
А.С. Мироненко, С.Д. Василенко, В.О. Дергачовим, Ю.І. Шмаленко та ін.

Проблеми територіального устрою держави стали предметом дослідження для Т.П. Євсеєнко, Р.В. Єнгібаряна, Д.В. Замишляєва, В.В. Мамонова, І.П. Нагорної, А.І. Умнової, Н.В. Фомицької, В.М. Шаповала та ін.

Емпіричною базою роботи є Конституція України і чинне законодавство України, законодавства зарубіжних держав, міжнародно-правові документи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідної теми Одеської національної юридичної академії “Традиції та новації в сучасній українській державності й правовому житті” (державний реєстраційний номер 0106U004970), яка пов’язана з науковою програмою Міністерства освіти й науки України “Актуальні проблеми будівництва демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України”, а також включене до плану науково-дослідної роботи кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії на 2006–2010 рр. за темою: “Традиції та оновлення в правовому житті України (теоретичний аспект)”.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в загальнотеоретичному дослідженні питань просторового буття держави.

Досягнення поставленої мети припускає вирішення конкретних завдань дослідження:

розглянути поняття території держави в контексті юридичної науки й геополітики й вивчити основні властивості державної території;

визначити роль території в державно-правовій реальності;

дослідити питання територіальної ідентичності й виявити взаємозв’язки між територією і проживаючим на ній населенням;

визначити місце, що відводиться Україні в сучасних геополітичних концепціях;

вивчити моделі політико-територіального устрою держави й виділити принципи правового регулювання державної території в Україні;

дослідити проблему регіоналізації й централізації як тенденцій розвитку територіального устрою України.

Об’єктом дослідження є простір державних подій.

Предметом дослідження є державний простір і державна територія, як складові функціонування сучасної держави, у їхніх зв’язках з державною владою, що формує внутрішню і зовнішню територіальну політику, і населенням, що володіє територіальною ідентичністю.

Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові і спеціально-наукові методи пізнання. Використано міждисциплінарний підхід, який дозволив застосувати природнонаукову й гуманітарну методологію. Використано підходи й методи сучасної методології. Використання антропологічного й цивілізаційного підходів обумовлено необхідністю розгляду території держави у зв’язку з проживаючим на ній населенням і в різних культурних умовах. Принцип історизму й порівняльно-правовий метод використано при дослідженні питань правового регулювання державної території
і політико-територіального устрою. Використання системного підходу обумовлено необхідністю дослідження основних особливостей державної території, а також для проникнення в геополітичну проблематику. У всіх розділах дисертаційного дослідження використано методи формальної й змістовної логіки: аналогія й узагальнення, аналіз і синтез, дедукція
й індукція.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вона є першим в Україні комплексним теоретичним дослідженням просторового буття держави, в якому поєднуються питання поняття державної території та її правових властивостей; геополітичної оцінки території як стратегічного потенціалу держави; просторової організації державної влади.

Зокрема, новизна проявляється в таких положеннях, що виносяться на захист:

уперше:

надано визначення державного простору, що обумовлюється не тільки державною територією, але й всією сукупністю державних подій, що розгортаються у відносинах із прикордонними (суміжними) державами; державами, в яких є в наявності економічні, політичні і культурні інтереси, а також транснаціональними корпораціями, міжнародними й регіоналістичними організаціями й іншими суб’єктами, з якими вибудовуються державні відносини;

представлено положення лімології як науки про границі й визначено можливості її використання в державознавстві для характеристики державних кордонів з урахуванням нових принципів їхнього вивчення;

на теоретико-правовому рівні розглядається проблема виникнення “віртуальних держав” і зазначається, що саме відсутність у них фактичної території є основним запереченням проти можливості визнання їх суб’єктами міжнародного права;

удосконалені:

класифікація елементів, що становлять державну територію, відповідно, виділяються два їхні різновиди: перший становить фактичну територію, другий – квазітериторію;

визначення й загальна характеристика типів політико-територіального устрою – унітарного, федеративного, конфедеративного держав і міжнародних регіоналістичних організацій;

набули подальшого розвитку:

вчення про взаємозв’язок території й національної самосвідомості, що виражається у формулі “територіальна свідомість”;

ідея про необхідність реформування територіального устрою України.

Практичне значення одержаних результатів проявляється у можливості їхнього використання у подальших дослідженнях у галузі теорії держави і права, геополітики й у галузевих юридичних науках (конституційне, адміністративне право й ін.) як їхньої теоретико-методологічної основи. Ряд положень дисертаційного дослідження можуть бути використані у:

нормопроектуванні й удосконаленні чинного законодавства з питань територіальної організації публічної влади;

науково-дослідній роботі – для подальших досліджень у сфері державознавства й геополітики;

навчальному процесі – для викладання дисциплін “Теорія держави і права”, “Конституційне право”, “Міжнародне право”, спецкурсу
“Сучасна держава”, а також написання відповідних розділів у підручниках і навчальних посібниках.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки роботи обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії. Окремі результати дослідження доповідалися та обговорювалися на звітних конференціях професорсько-викладацького складу й аспірантів Одеської національної юридичної академії (2002, 2003, 2004, 2006 рр.; м. Одеса); II Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права й держави” (грудень 2003 р., м. Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції “Другі Прибузькі юридичні читання” (листопад 2006 р., м. Миколаїв); Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів, присвяченій пам’яті видатних учених-юристів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчикова “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права й держави” (листопад 2006 р., м. Одеса); Всеукраїнській науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів “Правове життя сучасної України” (травень 2007 р., м. Одеса); Міжнародній науковій конференції “Питання удосконалення методології сучасної юриспруденції (пам’яті професора О.В. Сурілова” (березень 2008 р., м. Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний вимір” (червень 2008 р., м. Одеса); Всеукраїнській науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів “Правове життя сучасної України” (квітень 2008 р., м. Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції “Четверті Прибузькі юридичні читання” (листопад 2008 р., м. Миколаїв); VI Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів, присвяченій пам’яті видатних учених-юристів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчикова “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права й держави” (листопад 2008 р., м. Одеса).

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження представлені у 14 статтях, 8 з яких опубліковані у наукових фахових виданнях, які входять до переліку, затвердженого ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження й складається із вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків і списку використаної літератури.

Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, із них основного тексту – 183 сторінки, 22 сторінки – список використаної літератури, що містить 210 джерел.

РОЗДІЛ 1
ТЕРИТОРІЯ ЯК КАТЕГОРІЯ ДЕРЖАВознавства
І складова ДЕРЖАВИ


1.1. Територія у працях класиків державознавства


1.1.1. М. Єллінек про територіальне заснування держави

Серед дослідників держави особливе місце посідає Г. Єллінек
(1851–1911), який уже на рубежі XIX і XX ст.ст. говорив про проблематичність обмежень розгляду держави його суверенітетом і такими, що формулюються правовими нормативами. Зокрема він писав, що «всі формально-юридичні подання про всемогутність держави, гіпотетично цілком припустимі, зникають, як тільки ми з миру юридично можливого вступаємо в мир соціальної дійсності».

Сучасні реалії по багатьох позиціях підтверджують неспроможність держави як суверена в класичному його розумінні. До того ж процеси глобалізації й індивідуалізації суспільства усе більше підтверджують нездатність нинішніх інститутів державної влади і форм їхньої взаємодії з периферією, а також з іншими інституціональними утвореннями, нездатність діяти на основі сформованих нормативів і цінностей з колишньою успішністю й
ефективністю.

У цьому зв’язку спадщина Г. Єллінека у сфері державознавства викликає інтерес і може бути використана при вирішенні ключових проблем розвитку сучасної державності з урахуванням розробок геополітики й регіонознавства.

Вихідна позиція Г. Єллінека в підході до держави пов’язана з розглядом держави як великої кількості людей, що осіли на певній частині земної поверхні, що живуть під пануючою владою й пов’язаних цією владою в єдине ціле¹. Держава має природну основу, і при цьому два істотних елементи належать зовнішній природі, а саме: її територія, кількість і фізичні властивості її населення.

Як підкреслює Г. Єллінек, визначити природні умови і вплив території на Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

За Л. Дюгі, є певні частини території, які за своєю природою або
внаслідок законного призначення існують для суспільного користування або суспільного служіння. Сюди належать національні моря, ріки, шляхи
сполучення і вся нерухомість, призначена для виконання будь-якої суспільної служби. Усе це майно він називав публічними реаліями
держави.

Для держави публічні домени не є сферою власності, і держава їх лише охороняє й, наглядаючи, зберігає їх для майбутніх поколінь. Тому не можна зовсім говорити про право власності, що належить державі над речами, що утворюють публічні домены².

Можна зробити висновок, що підхід Л. Дюгі до території як до конститутивного елементу держави пов’язаний із тим, що територія держави належить одній колективності, яка осіла на цій території з певними традиціями. Виділена ним система характеристик дозволяє розкрити конститутивний зміст териториальності – це неподільність, недоторканність (непроникливість і невтручання), винятковість і невідчужуваність
території.


1.1.3. Територіальна характеристика держави у Ф. Ф. Кокошкіна


Формування уявлень про перспективи розвитку держави пов’язане не тільки з використанням досягнень сучасного вітчизняного й зарубіжного гуманітарного знання. Важливо використовувати ті розробки держави, які увійшли до класики юридичної думки.

У ряді таких досліджень – лекції із загального державного права
Ф. Ф. Кокошкіна (1871–1918), які у своєму першому виданні були випущені в Росії в 1908 р. й одержали своє нове життя у виданні 2004 р.³

Основну увагу слід зосередити на підході Ф. Ф. Кокошкіна до територіальної характеристики держави. Разом із тим варто зазначити, що,
за визнанням самого Ф. Ф. Кокошкіна, найбільший вплив у формуванні
подань про право й державу за період його навчання в університетах європейських країн на нього зробив Г. Єллінек. Це помітно вже в підході
Ф. Ф. Кокошкіна до визначення поняття держави, коли він зазначає, що різноманітні форми спілкування між людьми можна поділити на дві категорії: відносини, засновані на засадах взаємності або відповідності інтересів, і відносини, засновані на солідарності і спільності інтересів. До другої категорії належать такі категорії як церква, громада, держава. При цьому держава виступає як територіальний союз, що має самостійну організацію й володіє самостійною (непохідною) владою⁴.

У зв’язку з територіальною характеристикою держави Ф. Ф. Кокошкін розрізняє патримоніальну (вотчинну) і сучасну державу. При цьому, для патримоніальної держави, на відміну від сучасної, є властивими юридичні стосунки між державою й підданими, що розвиваються із прав земельної власності, з відносин землевласника до тих осіб, які жили на його землі.
У патримоніальній державі в основі політичної влади лежить землеволодіння, а територія є головним об’єктом влади государя-вотчинника, що продає територію, обмінює, заповідає і т.д.


Сучасна держава, пише Ф. Ф. Кокошкін, на відміну від патримоніальної, виступає як юридична особистість, колективний суб’єкт права. При цьому, територія разом з людьми й через їхнє посередництво стає складовим елементом держави. Таким чином, територія не може служити об’єктом права держави
й предметом вільного розпорядження з боку державної влади⁵.

Серед ідей Ф. Ф. Кокошкіна на особливу увагу заслуговує розгляд ним поняття й видів об’єднань держав. Як зазначає видатний державознавець, об’єднання держав як явище політичного життя полягає в тому, що дві або кілька держав об’єднуються між собою юридичним зв’язком. При цьому, об’єднання держав він поділяє на міжнародно-правові й державно-правові⁶.

Для Ф. Ф. Кокошкіна міжнародно-правові об’єднання пов’язані з Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

стала винятковою монополією держави. Як зазначає Ф. Ф. Кокошкін, поняття «правова держава» спочатку мало сенс обмеження мети держави захистом права і лише сьогодні означає підпорядкування державної влади нормам
права⁷.


1.1.4. М. М. Алексєєв про територіальну типологію держави


За М. М. Алексєєвим історично відомі державні утворення залежно від території розгалужуються на чотири різновиди.

Перший різновид – це волость, тобто частина землі, орної або пасовиської, населеної декількома родами або сімейними громадами. Стан волосного політичного побуту існував, зокрема, у слов’ян. Істотною особливістю державних утворень є відсутність міст, що дало підставу М. М. Алексєєву називати такі держави «державами-селами» («сільськими державами»). Саме на зміну сільській державі прийшла «держава-місто». Наступним кроком у розвитку держави є його тяжіння до більш широкого простору, що виражено
у понятті «держава-земля»⁸.

Другий різновид – земля, що виникла в результаті з’єднання значної кількості волостей і поселень під загальною владою. Це такі давньоруські землі як Київська, Новгородська, Волинська й ін. При цьому давньоруське слово «земля» уживалося у розумінні «держава»⁹.

Третій різновид – царство – це держава у власному розумінні слова. Більшість царств утворювалося шляхом з’єднання земель, починаючи від інкорпорації одних земель іншими й закінчуючи більш-менш федеральними об’єднаннями. Національні держави нового часу цілком належать до цього різновиду¹⁰.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php


1.1.6. Юридична й геополітична концепції території Б. М. Чичеріна


У «Курсі державної науки» відомого російського філософа й правознавця Б. М. Чичеріна питання території знайшли відбиття у розділах про державну область і про територіальну політику.

Державна область (територія) є у вченні Б. М. Чичеріна простором землі, на який поширюється державна влада. Вона становить необхідну приналежність народу, що утворює державу, відокремлює державу від інших і дає йому самостійне місце на земній кулі. Будучи річчю, вона не входить у союз, як складовий його елемент, але є необхідним його придатком. Учений зазначає, що простір області визначається її межами, обумовленими відношенням до
сусідів, тобто міжнародними трактатами. Тому, вчення про державні кордони, про їхнє розширення і спосіб придбання нових земель належить
до міжнародного права¹¹.

Із поняття про державну область Б. М. Чичеріним виводяться важливі висновки¹²:

– усе, що знаходяться в межах території, підкоряється повновладдю держави, інакше кажучи, державній владі привласнюється відома сфера діяльності, межі якої визначаються простором області;

– будь-яка інша влада виключається з державної території, тобто на одній і тій же території може існувати тільки одна державна влада, тому й територія є єдиною;

– територія є невідчужуваною й не може бути проданою, проміняною, відступленою як власність, як це робилося в Середні віки, однак принцип невідчужуваності не виключає повністю можливості зміни території держави під впливом зовнішніх обставин або в через безлюдність території.

Державознавець дотримується таких поглядів на юридичну природу території: земля – це сфера влади, що поширюється на людей у цих межах саме тому, що земля становить приналежність народу, що живе на ній, як цілого, тобто держави. Тому тут Б. М. Чичерін розрізняє два принципи: 1) повновладдя над людьми в межах території – так зване територіальне право (територіальна влада); 2) право розпоряджатися самою землею й речами, що перебувають на ній¹³, для суспільних цілей. Останнє право має публічно-правовий характер, отже держава має тільки ті речові права стосовно своєї території, які випливають із сутності держави і полягають у загальній користі, приватна ж власність, таким чином, існує поряд із публічною і незалежно від неї¹⁴.

Вельми примітним є виділення трьох видів державної власності на територію: 1) право верховної власності (dominium eminens), що ґрунтується на суспільній користі, – щодо сукупної території; 2) «громадське майно» – такими є речі, що полягають у загальному користуванні (дороги, судноплавні ріки та ін.); 3) повне право власності – стосовно того майна, яке не перебуває в приватній власності¹⁵. При цьому Б. М. Чичерін цілком слушно вказує на те, що третій вид державної власності – пережиток середньовічного права, оскільки присвоєння державою земель не відповідає її публічно-правовій природі і сутності громадського суспільства.

У третій частині «Курсу державної науки», присвяченій політиці держави, Б. М. Чичерин докладно розглядає два питання: 1) про кордони держави й 2) про її величину¹⁶. По суті, цей розгляд перетворюється на геополітичний аналіз впливу кордонів, місця розташування і розмірів держави на її політику й економіку.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Серед переваг, якими володіють малі держави, Б. М. Чичерін називає: 1) незначна зовнішньополітична роль дозволяє приділяти більше уваги внутрішньому благоустрою; 2) наявність невеликих матеріальних коштів викликає необхідність у більш раціональному їхньому використанні, приводить до відпадання потреби в розкоші й здешевленню управлінських витрат; 3) можливість задовольнятися більше простою адміністрацією, заміна урядового контролю на суспільний; 4) участь значної частини населення в суспільних справах; 5) високий рівень народної єдності, висока «внутрішня міцність» народного характеру; 6) наявність сприятливих умов для політичної волі громадян¹⁷.