«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

Вид материала

Документы

Содержание Общая авария – юридическое содержание и определение терминов Публічна влада: поняття та ознаки

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 2618.62kb.
• Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія, 2707.55kb.
• Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 1255.33kb.
• Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни, 12139.69kb.
• Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
• Міністерство освіти І науки україни національна академія наук київський університет, 717.4kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.
• Україна міністерство освіти І науки україни одеська національна морська академія, 32.42kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 6297.95kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 5488.92kb.

Литература:

1. Ницевич А., Мельников Н. Регистрация морских судов в аспекте международного морского права // Судоходство. – 2004. - № 4 – 6. – С. 57 – 58.

2. Гуцуляк В.Н. Морское право: Учебное пособие. – М.: РосКонсульт, 2000. – 368 с.

3. Чикагская конвенция о международной гражданской авиации 1944 года // Международное право в документах: Учеб. пособие / Сост.: Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков. – 2-е изд., пер. и доп. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 696 с. – С. 454 – 459.

4. См., например: Декларация основных принципов деятельности государств по исследованию и использованию космического пространства 1963 года; Договор о принципах деятельности государств по исследованию и использованию космического пространства, включая Луну и другие небесные тела 1967 года // Сборник международных соглашений и законодательных актов СССР по вопросам мореплавания. – Ленинград: ГУ МО, 1967. – 295 с. – С. 171 – 172.

5. Мовчан А.П. Правопорядок в Мировом океане // Международный правопорядок: политико-правовые аспекты. - М.:Наука,1986.

6. Здесь и далее мы пользуемся текстом, приведенным в издании: Конституция для океанов (UNCLOS 82): Учебно-методическое пособие / Сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов / Под редакцией С.В. Кивалова // Библиотека журнала «Торговое мореплавание» (Серия: Правовое регулирование торгового мореплавания). - 1998. - N 3/II. – 250 с. На рус. и англ. языках.

7. Текст конвенции см., например: Конвенция об открытом море 1958 года // Додин Е.В., Кузнецов С.А. Женевские конвенции по морскому праву / Библиотека журнала «Торговое мореплавание» (Серия: Правовое регулирование торгового мореплавания). - 1998. - N 5/II. – 25 с. На рус. и англ. языках.

8. Кодекс торгового мореплавания Украины: Закон от 23 мая 1995 г. № 176/95-ВР // ВВР. – 1995. - №№ 47, 48, 49, 50, 51, 52. – Ст. 349 (с изм. и доп).

9. Юридический справочник по торговому мореплаванию / Под ред. А.С. Кокина. – М.: Спарк, 2000. – 480 с.

10. Егинян Г.С. Национальность морского судна в современном международном праве // Советский ежегодник морского права. – М.: В/О «Мортехинформреклама», 1985. – 160 с. – С. 100 – 104.

11. Об утверждении Кодекса торгового мореплавания Союза ССР: постановление ЦИК и СНК Союза ССР от 14 июня 1929 г. // СЗ СССР. - 1929. - № 41. – ст. 365. Мы пользуемся текстом, приведенным в издании: Кодекс торгового мореплавания Союза ССР // Сборник законов и распоряжений по морскому транспорту (руководящие материалы) / Сост. В.В. Манжин. – М.; Л.: Морской транспорт, 1948. – 602 с. - С. 70 – 144.

12. Кодекс торгового мореплавания СССР 1968 года // Комментарий к Кодексу торгового мореплавания Союза ССР. Коллектив авторов. – М.: Транспорт, 1973. – 400 с.

13. Демиденко В.В. К вопросу о реализации суверенитета УССР в торговом мореплавании // Развитие национальной государственности союзной республики на современном этапе. - К.,1990.

14. Юридический справочник по торговому мореплаванию / Под ред. А.С. Кокина. – М.: Изд-во «Спарк», 1998. – 560 с.


Никиша Дмитрий

ОБЩАЯ АВАРИЯ – ЮРИДИЧЕСКОЕ СОДЕРЖАНИЕ И ОПРЕДЕЛЕНИЕ ТЕРМИНОВ

Для объяснения юридического содержания общей аварии и порядка распределения убытков среди ее участников выдвигались различные теории (например, в Англии - подразумеваемое соглашение сторон, во Франции - временное товарищество). Успеха они практике не принесли [1, 276].

«Многие советские и зарубежные специалисты полагают, что основу общей аварии составляют принцип товарищества для совместного несения вреда, препятствие к возможности обогащения за чужой счет, требование справедливости, соглашение, общность интересов, договор, взаимное поручение, доверенность и т. д.» [2, 298].

Наиболее близким к истине является положение, согласно которому общая авария - это разновидность крайней необходимости. Понятие крайней необходимости дано в ст. 14 УК РСФСР. Не является преступлением действие, совершенное в состоянии крайней необходимости, т. е. для устранения опасности, которая при данных обстоятельствах не могла быть устранена другими средствами, и если причиненный вред является менее значительным, чем предотвращенный вред.

Советское гражданское право также содержало нормы, регламентирующие последствия действий, предпринятых в состоянии крайней необходимости. Согласно ст. 449 ГК РСФСР вред, причиненный в состоянии крайней необходимости, должен быть возмещен лицом, причинившим его. Казалось бы, это положение не приемлемо к общей аварии. Однако в ч. 2 этой статьи ГК РСФСР подчеркивается, что при наличии определенных обстоятельств суд может возложить обязанность возмещения вреда на третье лицо, в интересах которого действовал причинивший вред, либо освободить от возмещения вреда полностью или частично как это третье лицо, так и лицо, причинившее вред.

Согласно ст. 232 КТМ СССР 1968 года при общей аварии судовладелец действует разумно не только в своих интересах, но и в интересах владельцев груза и фрахта. Поэтому убытки, им понесенные в соответствии с п. 2 ст. 232 КТМ СССР 1968 года, распределяются между судном, фрахтом и грузом соразмерно их стоимости. Следовательно, ч. 2 ст. 449 ГК РСФСР распространяется и на общую аварию.

В настоящее время общая авария представляет собой единый институт, в основе которого лежит общность интересов участников морской перевозки. Она сказывается в момент возникновения опасности, общей для всех участников перевозки. Как самостоятельный институт общая авария отличается от договора перевозки. Наряду с этим она функционально связана с перевозкой груза. Так, например, Статья 5 «Гаагских правил» гласит: «Ничто в настоящих правилах не препятствует внесению в коносамент какого-либо правомерного положения, касающегося общей аварии»; аналогичное содержание имеет Статья V «Гаагско-Висбийских правил». В «Гамбургских правилах» имеется уже специально посвященная этому вопросу Статья 24 «Общая авария», содержание части 1 которой соответствует упомянутым выше статьям, а часть 2 содержит условия, определяющие «может ли грузополучатель отказаться от уплаты взноса по общей аварии и обязанность перевозчика компенсировать грузополучателю оплату им такого взноса или расходов по спасанию» [3].

Общая авария это юридический факт, выражающийся в убытках, понесенных вследствие произведенных намеренно и разумно чрезвычайных расходов или пожертвований в целях спасения судна, фрахта и перевозимого на судне груза от общей для них опасности [4, 167]. В этом выражении слово «авария» употреблено не в его обычном значении, как синоним происшествия, несчастного случая, повреждения или поломки чего-либо. Здесь «авария» означает убытки, возникшие при морской перевозке. Общая авария - это «общие убытки», то есть убытки, которые должны нести сообща все участники отношений по перевозке. Именно в этом состоит точный юридический смысл понятия «общая авария», позволяющий говорить о «признании общей аварии» (т.е. признании тех или иных убытков общеаварийными), о ее «распределении» (т. е. о распределении этих общих убытков между участниками перевозки) и т. д.

Об истинном юридическом значении понятия «общая авария» важно помнить еще и потому, что нередко это выражение употребляется в ином смысле. Иногда общей аварией называют само происшествие (заход судна в порт-убежище, спасание судна и груза и т. п.), которое повлекло общие убытки - общую аварию в подлинном значении слова. Общей аварией называют также и в литературе, и в законодательстве весь соответствующий правовой институт, всю совокупность правил, регулирующих признание и распределение общей аварии.

«Общая авария это следствие какого-либо морского происшествия, создающего опасность гибели судна, груза и фрахта …», - утверждает А.В. Сидоренко.

«Общая авария является разумным волевым актом, произведенным в обоюдных интересах судна и находящегося на нем груза для спасения их от общей опасности, наступившей или угрожающей судну и грузу. Эта опасность должна быть реальной, а не воображаемой» [5, 233].

По смыслу части 1 «Правила С» Йорк-Антверпенских правил 1994 года: «Общей аварией признаются (shall be allowed) только такие потери (losses), убытки (damages) или расходы (expences), которые являются прямым следствием (direct consequence) акта общей аварии (general average act)» [6].

В свою очередь «Акт общей аварии имеет место тогда и только тогда, когда намеренно и разумно произведены чрезвычайные пожертвования или понесены чрезвычайные расходы ради общей безопасности с целью сохранения от опасности имущества, участвующего в общем морском предприятии» (часть 1 Правила «А» Йорк-Антверпенских правил 1994 года).

Так же по смыслу и в такой же редакционной формулировке были определены термины «акт общей аварии», «имущество, вовлеченное в общее морское предприятие» и «общая авария» уже в английском Законе 1906 г. о морском страховании [7, 42-45].

И.А. Деева (редактор и переводчик издания, которым я пользуюсь и на которое я ссылаюсь) неверно переводя словосочетание «on a general average act», как «действия общей аварии» (верный перевод – «акта общей аварии»), делает очень существенный, на наш взгляд, намек на юридическое содержание определяемого понятия – акт общей аварии это действие (см. вышеприведенные определения общей аварии как «юридический факт» (А.В. Сидоренко), как «волевой акт» (Р.Р. Оберг, Н.А. Фафурин).

В статье 277 Кодекса торгового мореплавания Украины 1994 года [8] дословно воспроизведены последовательно: статья 142 Кодекса торгового мореплавания Союза ССР 1929 года и статья 232 Кодекса торгового мореплавания Союза ССР 1968 года. Украинский законодатель, к сожалению, не воспринял текст Йорк-Антверпенских правил и не посчитал необходимым выделить следующие, употребляющиеся с момента первого издания Правил, термины:

общее морское предприятие; участники общего морского предприятия; имущество, вовлеченное в общее морское предприятие; акт общей аварии; общеаварийные убытки.

Эти термины даже не употребляются в тексте!

Следует отметить, что создатели Кодекса торгового мореплавания Российской Федерации 1999 года пошли по пути практически дословного воспроизведения Йорк-Антверпенских правил 1994 года и, следовательно, эти термины в тексте документа используются [9]. Однако отмечаем, что и они упустили как часть 1 Правила С, так и часть 1 Правила А воспроизводимых ими Правил.

Вышеизложенное дает возможность предложить следующие определения: 1) Общей аварией (общеаварийными убытками) признаются только такие потери, убытки или расходы, которые являются прямым следствием акта общей аварии. 2) Имущество, участвующее в общем морском предприятии – судно и/или груз и/или фрахт. 3) Акт общей аварии имеет место тогда и только тогда, когда с целью сохранения от общей опасности имущества, участвующего в общем морском предприятии намеренно и разумно произведены чрезвычайные пожертвования и/или расходы. 4) Если имеют место общеаварийные убытки, то участники общего морского предприятия, которые понесли таковые, имеют право требовать пропорционального участия в их распределении от остальных его участников.

А также сформулировать норму права в следующем виде:

Если в ходе общего морского предприятия будут намеренно и разумно произведены чрезвычайные пожертвования и/или расходы с целью сохранения от общей опасности имущества, участвующего в общем морском предприятии, то участники общего морского предприятия, которые понесли общеаварийные убытки, имеют право требовать от остальных его участников пропорционального участия в их распределении.

Данная норма права позволяет сформулировать следующие три группы признаков как «признаки общей аварии»: 1)Признаки, позволяющие квалифицировать создавшиеся обстоятельства как таковые, в которых может быть принято и реализовано решение о необходимости осуществления акта общей аварии. 2) Признаки, позволяющие квалифицировать предпринятые действия как «акт общей аварии». 3) Признаки, позволяющие квалифицировать понесенные в результате предпринятых действий убытки как общеаварийные убытки.

Литература:

1. Юридический справочник по торговому мореплаванию / Под ред. А.С. Кокина. – М., 2002.
   
2. Морское и рыболовное право, охрана природы / К.А. Бекяшев, А.А. Волков, С.Г. Каргополов. – М., 1990.
   
3. Правила перевозки грузов морем: Гаагские правила, Гаагско-Висбийские правила, Гамбургские правила. Учебно-методическое пособие / Сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов // Библиотека журнала «Торговое мореплавание» (Серия: Рабочие тетради). – 1999. – № 12/IV.
   
4. Сидоренко А.В. Чрезвычайные морские происшествия (правовые аспекты). - Одесса, 2001.
   
5. Коммерческая практика заграничного плавания. Оберг Р.Р., Фафурин Н.А. Изд. 3-е, перераб. и доп. - М., 1973.
   
6. Йорк-Антверпенские правила 1994 года // Йорк-Антверпенские правила (1950, 1974, 1990, 1994): Учебно-методическое пособие / Сост. Е.В. Додин, С.А. Кузнецов // Библиотека журнала «Торговое мореплавание» (Серия: Рабочие тетради). – 1999. - № 13/IV
   
7. Marine Insurance Act 1906 / Закон о морском страховании 1906 г. – Одесса, 2001.
   
8. Кодекс торгового мореплавания Украины // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 51. – Ст. 349
   
9. Кодекс торгового мореплавания Российской Федерации. – М., 1999
   

Олькіна-Дабіжа Олена

ПУБЛІЧНА ВЛАДА: ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ

Відповідно до Конституції України єдиним джерелом влади в Україні є народ, який реалізує владу безпосередньо або через органи державної влади та місцевого самоврядування. За роки незалежності в Україні в усіх сферах життєдіяльності суспільства склалася певна система владних відносин, спрямованих на вирішення суспільних справ, виключно в межах конституційного правопорядку та з дотриманням принципу верховенства права. Останнім часом для характеристики цієї системи в науковій та навчальній літературі використовують поняття «публічна влада», яке досі не має свого офіційного та загальноприйнятого наукового визначення. Зазвичай її розглядають в якості однієї з ознак держави або навіть як синонім держави. У дослідників відсутнє єдине розуміння щодо змісту терміну «публічна влада» та принципів її функціонування.

Актуальність даного дослідження полягає в нагальній суспільній потребі чіткого визначення поняття «влада» та «публічна влада» в конституційному праві.

Теоретичні і методологічні питання, присвячені проблемам публічної влади, знайшли своє відображення в дослідженнях багатьох учених, таких як В. Авер′янов, В. Гаращук, М. Корнієнко, В. Малиновський, Н. Нижник, Н. Плахотнюк, П. Рабинович, С. Саханенко, О. Сушинський, А. Селиванов та ін.

Метою статті є визначення поняття «публічна влада» та її ознак.

У зв’язку з цим виникає потреба у з’ясуванні таких понять, як «влада», «публічність», «органи публічної влади», «місцеве самоврядування» та ін.

У сучасних дослідженнях склалися різні підходи до розуміння категорії «влада». Одні інтерпретації ґрунтуються на тому, що влада – це здатність досягнути поставленої мети, визначених планів; другі трактують владу як здатність людини шляхом домінування нав’язувати і проводити у життя певні рішення; треті вбачають у владі засіб самоорганізації людських стосунків, заснованих на цільовому розподілі функцій управління та підпорядкування; врешті, для частини дослідників влада відбиває специфічні «вертикальні» відносини між керівниками та керованими тощо.

Отже, владу прийнято розглядати як специфічне відношення між суб’єктами, явищем, що має свої джерела (перш за все, соціальні), і найрізноманітніші ресурси; так, іспанський філософ Х.Ортега-і-Гассет взагалі вважав, що «влада означає панування думок і поглядів, тобто духа».

Більшість узагальнюючих понять «політичної влади» зосереджуються головним чином на вивченні сутності публічної (державної та політико-партійної) або муніципальної влади (в Україні влади місцевого самоврядування). Публічна влада має політичний характер, оскільки пов’язана з існуванням асиметричного суспільства. Вона може виявлятися у політичному домінуванні великої соціальної групи (класу) населення (наприклад, за відомим лозунгом: «Пролетарі всіх країн об’єднуйтесь!»); або, навпаки – у владі «середнього класу», що складається завдяки його численній більшості й провідній ролі у високорозвинених демократичних країнах.

Публічна політична влада може бути розосереджена залежно від сили тиску того чи іншого соціального прошарку (еліти, «зацікавлені» групи, групи тиску). За цих умов виникає дисперсія або дифузія політичної влади між цими групами, що нерідко викликає мінливість самої влади, її характер час від часу може змінюватися. Публічна політична влада відносно стабільна на довгостроковому відрізку історії. Кардинальні її зміни можливі лише в результаті соціальних, або політичних революцій. Можливі й інші комбінації, але завжди публічна політична влада – це влада, що позначається на розвитку суспільства в боротьбі різних сил і тенденцій і впливає на діяльність держави в той чи інший період часу [1, 23].

За ствердженням В. Лісничого, публічна влада – це державна організація політичного життя, що здійснюється за допомогою спеціального ієрархічно та територіально організованого апарату, легітимного використання примусу та права видавати нормативні акти, обов’язкові для всього населення. Крім прямого примусу або заради його використання, держава в реалізації публічної влади спирається на матеріальні та моральні імпульси, які досить помітно впливають на ефективність реалізації владних повноважень [2, 19].

У демократичному суспільстві публічна влада включає три владні підсистеми: законодавчу, виконавчу і судову, які мають відмінні державні органи та структури, які виконують ці функції. Між ними існує механізм взаємодії, що пов’язаний з їх взаємними обмеженнями в системі «стримувань» та «противаг».

Публічна влада діє постійно в правовому режимі реалізації організаційно-розпорядчих функцій і повноважень, здійснюючи безпосередньо управління державою і повинна реалізовувати принцип верховенства права. Існуюча багатоманітність форм реалізації публічної влади пов’язується з існуванням механізму держави, який складають державний механізм і суб’єкти публічної влади з особливим статусом [3, 32].

О. Сушинський вважає, що основою публічної влади є ідея контролю як необхідність реалізації прав людини і громадянина посередництвом виконання державновладних та муніципальновладних функцій та повноважень [4, 276].

Небезпідставною є думка В. Солових про публічну владу як право на прийняття рішень щодо публічних справ та їх запровадження через вплив на соціальні, економічні, політичні процеси на певній території [5, 18].

Нарешті, публічною є також влада територіального колективу (у межах тієї чи іншої адміністративно-територіальної одиниці). Вона втілюється у створюваних населенням органах публічної влади (ради, мерії, префектури, муніципалітету тощо), які мають обмежені (а інколи делеговані) владні повноваження (місцеве самоврядування) та можуть приймати зобов’язуючі рішення для осіб, які мешкають на території цього територіального утворення, підприємства, установи тощо. Цій владі притаманні деякі елементи публічного примусу (наприклад, введення місцевих податків, формування місцевих бюджетів).

Суб’єктами публічної влади є органи публічної влади, що діють на трьох окремих рівнях: державному, регіональному та місцевому і складають систему органів публічної влад. Система органів публічної влади становить сукупність органів влади народу, які мають різні форми здійснення цієї влади. Кожен орган публічної влади створений для реалізації заданих цілей і програм, які забезпечують захист прав, свобод і законних інтересів громадян, безпеку держави і суспільства, вирішення питань соціально-економічного та культурного значення.

Публічній владі притаманні такі ознаки: спрямованість на виконання суспільних завдань і функцій; функціонування через відповідні публічні інститути; легітимність; відособленість апарату, що здійснює цю владу, від населення; об’єднання підвладних за територіальною ознакою; охоплення владою всіх осіб на відповідній території; безперервність функціонування; спрямованість на вирішення всіх справ суспільного значення; обов’язковість владних рішень для всіх суб’єктів на відповідній території; функціонування у правових формах; можливість використання передбачених законодавством засобів примусу для реалізації своїх рішень; право встановлювати і стягувати загальнообов’язкові податки і збори з населення; самостійне формування бюджету [6, 42].

Для становлення України як суверенної правової держави, нарощування демократичного потенціалу системи публічної влади та забезпечення повноцінного, своєчасного виконання поставлених державою і суспільством завдань, необхідно враховувати здобутки правової регламентації організації та функціонування органів публічної влади з метою підпорядкування держави суспільству, а отже реалізовувати на практиці принцип верховенства права.

На думку В. Авер’янова, існує нагальна потреба модернізації ідеології публічної влади в напрямі зміни «класичної» природи управління, що ґрунтується на пануванні держави над людиною, до філософії служіння держави інтересам людини [7, 14].

Концепція адміністративної реформи передбачає перехід до нового розуміння функцій публічної влади, які за своїм змістом спрямовуються на надання державних та громадських послуг, перерозподіл функцій і повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на основі принципів верховенства права, децентралізації та деконцентрації [8, 135].

Публічна влада характеризується тим, що вона супроводжує всі соціальні процеси в суспільстві, здійснює управління справами суспільства, реалізує свої завдання і мету – служіння Українському народові як єдиному джерелу влади, сприяє формуванню правової, демократичної держави; публічна влада похідною від суверенітету народу як джерела будь-якої форми владного утворення і інтереси народу повинні знаходити реальне втілення в діяльності всіх суб’єктів публічної влади.

На основі викладеного можна зробити висновок, що публічна влада – це цілісна система органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють управління суспільно значущими справами від імені та за дорученням народу, постійно діють в правовому режимі при реалізації організаційно-розпорядчих функцій і повноважень через визначені Конституцією України та законами України форми реалізації управління справами держави і територіальних громад, які функціонують згідно з їх статусами у всіх сферах і в територіальних одиницях держави.