«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 2618.62kb.
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія, 2707.55kb.
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 1255.33kb.
- Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни, 12139.69kb.
- Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
- Міністерство освіти І науки україни національна академія наук київський університет, 717.4kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.
- Україна міністерство освіти І науки україни одеська національна морська академія, 32.42kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 6297.95kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 5488.92kb.
1. Алексеев С.С. Право и перестройка: Вопросы, раздумья, прогнозы. – М.: Юрид. лит., 1987.
2. Алексеев С.С. Проблемы теории права: курс лекций. – Свердловск, 1972. – Т.1.
3. Загальна теорія держави і права / За ред. Копейчикова В.В. – К.: Юрінком, 1997.
4. Каминская В.И., Ратинов А.Р. Правосознание как элемент правовой культуры / Правовая культура и вопросы правового воспитания. – М., 1974.
5. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. – М.: ИНФРА, 1997.
6. Правовая система Нидерландов / Отв. Ред. В.В.Бойдова, Л.В.Бойдова. – М.: Зеркало, 1998.
7. Сальников В.П. Социалистическая правовая культура: методологические проблемы. – Саратов, 1898.
8. Семитко А.П. Понятие, структура и функции правовой культуры. – Барнаул, 1986.
Раковська Юлія
ВПЛИВ ЖИТТЄВИХ ЦІННОСТЕЙ ТА ПРІОРИТЕТІВ НА ФОРМУВАННЯ ТОРГІВЦІВ ЛЮДЬМИ
Торгівля людьми це акт вольової, свідомої, мотивованої, умисної протизаконної поведінки суб’єкта злочину. Торгівля людьми - це злочин, який не вчиняється спонтанно, його вчиненню передує формування психологічної схильності. Тому суб’єкту торгівлі людьми повинна приділятися значна увага з боку кримінальних психологів, направлена на вивчення асоціальних витоків формування особистості, рівень та стан вкоріненості антисуспільних поглядів.
Питанням дослідження психології особи злочинця займалися Дмитренко Ю.В., Ратінов А.Р., Ігошев К.Е., Глазирін В.В., Дулов А.В., Васильев В.Л.. Проте проблемним питанням саме психологічного, ціннісного підґрунтя торгівця людьми приділялося недостатньо уваги.
Передумовами розповсюдження торгівлі людьми є не тільки особливості розвитку держави і суспільства, а й природа самої людини, яка формується під впливом соціуму.
Зміни в суспільному житті можуть як позитивно, так і негативно позначатися на психіці людини та спричинити психічні аномалії, відхилення. Результатом негативного впливу є аномії і відчуження.
Саме наслідками стану аномії є криза моральності і правової свідомості особи. В результаті стану аномії втратило цінність людське життя та набули поширення цинізм, правовий нігілізм, бажання швидкого збагачення за чужий рахунок.
Аномія і відчуження – це дві супутні проблеми, з якими стикається сучасна людина. Потрапляючи з ідеального, безтурботного світу в реальне життя людина починає відчувати відчуження і фрустрацію. Людина, яка відчужена від суспільства стає недружелюбною, замкнутою, асоціальною, байдужою. Відчуження відбувається відносно всіх інститутів соціалізації. Відчуття безцільного життя формує свідомість власної незначимості, неповноцінності. Відчуття власної нікчемності призводить до ослаблення почуття відповідальності та одночасно розвиває почуття заздрощів по відношенню до тих, хто знаходиться в кращих, сприятливіших умовах. Для того, аби якимсь чином змінити своє становище, такі особи шукають простих та швидких рішень, які нерідко призводять до вчинення протиправних дій, зокрема до торгівлі людьми та експлуатації інших осіб.
Людина як член суспільства, відчуває вплив середовища і тих цінностей, що в ньому домінують. Якщо людина позбавлена загальноприйнятого рівня благополуччя і законних шляхів його досягнення, то спрацьовує механізм компенсації. Процес компенсації може носити правовий або неправовий характер. Вибір поведінки залежить від процесу соціалізації особи, від сформованих у неї уявлень про можливість досягнення бажаного, системи життєвих пріоритетів, цінностей.
Причину того, що торгівля людьми набула поширення та нових форм в ХХI столітті, потрібно також шукати у тій «системі», у якій виховується особа. Суспільство генерує умови, в яких формується особистість, а тому злочинець виступає лише як знаряддя.
На думку Дмитрієнка Ю.В.: «цінність - це сукупність суспільно значимих властивостей, функцій предмета чи ідеї, які роблять їх цінностями в суспільстві, а особистий зміст цінностей визначається самою людиною».
Визначальними людськими цінностями, які сформувалися на протязі історичного розвитку суспільства були та залишаються доброта, вірність, чесність, турбота про ближнього, любов, радість спілкування з іншими людьми, єднання з природою. Та неприйнятними є цинізм, обман, жадібність, пихатість, протизаконна і аморальна поведінка. Сучасна людина страждає від самотності, «товаризації» духовних цінностей, жаги попиту, індивідуалізму, соціальної незахищеності [1].
З дитячих років дитина намагається зрозуміти себе, свої почуття, емоції, те що відбувається навколо неї та наповнити своє життя сенсом. У підлітковому віці починаються формуватися інтереси дитини, які слугують базисом для ціннісних орієнтацій.
Особливо гостро у юному віці стає проблема визначення життєвих пріоритетів, цінностей та сенсу життя. Визначення життєвих пріоритетів та формування шкали життєвих цінностей відбувається під впливом рівня економічного, культурного розвитку суспільства, національних та релігійних традицій, залежить від тих цінностей, які домінують у суспільстві на певному етапі розвитку, від сім’ї, в якій виховувалась дитина [2].
Основні ціннісні новоутворення неповнолітнього (відкриття власного «Я», своєї індивідуальності, виникнення рефлексії, розвиток мислення, формування світогляду, самовизначеність) є важливими внутрішніми передумовами розвитку ціннісних орієнтацій [3].
В кризові періоди розвитку суспільства неповнолітні є найбільш непідготовленими, найбільш психічно нестійкою віковою категорією громадян. Це пов’язано з тим, що внаслідок відсутності життєвого досвіду, вони не можуть відрізнити істинні та штучно «насаджені» цінності.
Саме сформована система загальнолюдських життєвих цінностей у людини сприяє її стійкості у прийнятті рішень, швидкій адаптації до ситуацій, які змінюються. Особисті цінності виступають регуляторами поведінки людини, які виражаються у формі ціннісних орієнтацій.
Головними життєвими пріоритетами є збереження здоров’я, здобуття освіти, створення міцної родини, отримання високооплачуваної і престижної роботи, досягнення матеріального статку. Кожна держава має свою систему життєвих пріоритетів, яка відображає її самобутність.
Так, для громадян США найвищим життєвим пріоритетом є збереження здоров’я, що пов’язано з великими затратами на лікування, для громадян Великої Британії та Франції першочерговим життєвим пріоритетом виступає отримання високооплачуваної і престижної роботи, тому що її втрата означає втрату стабільності і соціальної захищеності. Для громадян колишнього Радянського Союзу визначальним пріоритетом всього життя виступає досягнення матеріального статку, незалежно від способів та засобів їх здобуття. Поряд з матеріальним статком життєво стверджуючими цінностями виступають фізична сила та стійка соціальна апатія щодо всього того, що відбувається в суспільстві. Матеріальні цінності почали домінувати над духовними. Це пов’язано з тим, що після розпаду Радянського Союзу економічна криза поглинула все населення, а в період повального безробіття, процвітання соціальної незахищеності, відбувався культурний занепад. І єдиною цінністю та метою для людей стало накопичення, здобуття матеріальних цінностей. Але матеріальні потреби та бажання є безмежними, і їх задоволення може привести людину до злочинного шляху в житті. Завищені потреби, яких не можна досягти законними способами, є могутнім криміногенним фактором.
Так, Rostand вважає, що, якщо не бідність, то принаймні крайні межі убогості можуть спричиняти вчинення злочину, але насправді убогість служить чинником злочинності тільки тоді, коли для її впливу підготовлений відповідний грунт в області моралі і віри людини, коли недостатньо розвинені або абсолютно відсутні моральні і, особливо, релігійні почуття [4].
Першопричиною того, що особи стають торгівцями людьми є не стільки те, що вони не мають законних шляхів отримання доходу для задоволення своїх потреб, скільки психологічний стан, коли особа спостерігає, які фінансові можливості мають інші, та яку кількість своїх бажань, потягів вони можуть втілити в життя. І в залежності від морально-етичної направленості особи здійснюється вибір варіанта поведінки.
Розрив між потребами у матеріально-товарних цінностях, послугами та можливостями їх досягнення, невідповідність між офіційно проголошеними цінностями і законними способами та реальними можливостями їх здобуття призводять до насильства, несправедливості, експлуатації, поневолення.
Особа формується під дією зовнішніх та внутрішніх чинників. Але при цьому злочинну поведінку породжує не лише особливий психологічний стан особи чи лише суспільство, а їх взаємодія. Зовнішніми чинниками виступають соціальні, культурні, економічні, політичні особливості розвитку суспільства. Внутрішніми чинниками, які формують, моделюють особистість злочинця виступають психічні та психологічні особливості кожної людина.
Кожна особа в індивідуальному порядку є для себе пріоритети, і саме їх вибір дає уявлення про те, в якій родині людина виховувалася, про її інтереси, захоплення, про її індивідуальність, про її внутрішній світ, тощо.
Система ціннісних орієнтацій, поглядів, соціальних установ, моральних принципів є змістовною стороною свідомості людини. А тому, саме від них, у більшій мірі залежить лінія поведінки особистості. У вчинках проявляється моральна сторона людини. Поведінка людини є результатом накопиченого у соціальному житті досвіду.
Тому дефекти соціалізації, емоційна атмосфера в родині, особливості спілкування між батьками і дітьми, рівень суспільного розвитку впливають на формування системи життєвих цінностей, ціннісних орієнтацій особи. Недоліки вище зазначених процесів і аспектів формують особу злочинця, зокрема торгівця людьми.
Літератури:
- Дмитриенко Ю.Н., Подходы к изучению трансформации ценностно-смысловой сферы украинского правосознания и правовой культуры. Режим доступа: uka.com/13_NPT_2008/Pravo/29386.doc.php
- Пичугин В.Г., Формирование жизненных ценностей и приоритетов. Режим доступа: u/?s=78&d_id=606
- Хубиева Фатима Халидовна, Лекция для родителей подростка «Формирование ценностных ориентаций подростка в современной семье». Режим доступа: 1september.ru/articles/502850/
- Eugene Rostand, Criminalite et socialisme. Eugene Rostand, Pourquol la cri en France et basse en Angleterre. Reformo Sociale.- 1897.- С.32.
Реуцький Андрій
ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ВИГОТОВЛЕННЯ ТА ОБІГУ ПЛАТІЖНИХ КАРТОК (КРИМІНАЛІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ)
Криміналістична класифікація є одним з надважливих елементів методики розслідування злочинів в сфері виготовлення та обігу платіжних карток. Вона безсумнівно базується на кримінально-правовій, однак, на відміну від останньої, до неї включаються такі ознаки, які істотно впливають на специфіку здійснення розслідування, а саме на його організацію і планування, висунення слідчих версій, визначення типових слідчих ситуацій та систем слідчих дій і заходів щодо їх розв’язання.
На підставі цих ознак з метою створення методик розслідування злочини можуть об’єднуватися в певні групи. Методики розслідування цих груп злочинів у криміналістичній літературі мають назву «вневидових», «групових», «межвидових» та ін. Вони представляють криміналістичні рекомендації більшого ступеня узагальненості, які охоплюють кілька видів і навіть родів злочинних посягань, що вчинюються не взагалі, а за специфічних умов місця, часу або особами, які характеризуються тими чи іншими загальними відмінностями.
Ось чому, перш, ніж формувати методику розслідування злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток та з’ясовувати питання про її віднесення до певного класифікаційного рівня, необхідно визначитися з поняттями «платіжна картка» та «сфера виготовлення та обігу платіжних карток».
Визначення терміну «платіжна картка» дається в Законі України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 року, відповідно до якого платіжна картка – це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Вимоги до платіжної картки встановлені чинним законодавством України та міжнародними стандартами, прийнятими Міжнародною організацією із стандартизації (ISO). Вид платіжної картки, що емітується членом платіжної системи, тип носія її ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікрочип тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи, у якій ця картка застосовується. Обов’язковими реквізитами, що наносяться на платіжну картку, є реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента картки.
Платіжна картка має містити реквізити (у графічному та/або електронному вигляді), що дають змогу ідентифікувати її держателя. Наперед оплачена платіжна картка може не містити реквізитів, які ідентифікують її держателя візуально або з використанням документів, що посвідчують особу.
Ствердження деяких авторів, що телефонні та транспортні картки теж є платіжними, не витримують критики, тому що вони призначені для фіксування в електронному вигляді заборгованості емітента перед держателем цих карток за попередньо оплаченими товарами (послугами).
Окремі автори використовують для визначення цього поняття інші (різні) терміни, наприклад, «платіжні пластикові карти», «банківські платіжні картки», що невиправдано звужує обсяг злочинів, на які поширюється відповідна методика розслідування. Так, платіжні картки можуть бути не тільки пластиковими, а виготовляться також з іншого матеріалу. У той же час платіжні картки Diners Club та American Express, які до речі також досить активно використовуються в нашої країні іноземцями, не є банківськими, оскільки емітуються іншими фінансовими установами.
Вважаємо за необхідне відмітити, що платіжна картка має дуалістичну природу. Так, з однієї сторони це носій ідентифікаційної інформації у вигляді електронних даних, які містяться на магнітній смузі або мікрочипі, з іншої – це звичайний документ, який повинен містити реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента.
Що стосується сфери виготовлення та обігу платіжних карток, то, як видається, це певна галузь, де правовідносини виникають у зв’язку з емісією платіжних карток, здійсненням операцій з їх застосуванням, а також із проведенням розрахунків за цими операціями, тобто де діють усі правовідносини від виготовлення, персоналізації та випуску в обіг платіжної картки, як спеціального платіжного засобу, до її знищення або закінчення строку її дії.
На підставі вищевикладеного, можна зробити висновок, що поняття «злочин у сфері виготовлення та обігу платіжних карток» охоплює декілька різновидів злочинних проявів, схожих за криміналістично значущими ознаками, насамперед за предметом чи засобом злочину, специфікою операцій з платіжними картками, особливостями механізму злочинної діяльності та процесу слідоутворення, слідчими ситуаціями, що складаються на початковому етапі розслідування, характеристикою злочинців, котрі мають відношення до банківських установ та процесингових центрів тощо.
Необхідно відмітити, що наявність загальних ознак не виключає, а навпаки припускає, певну неоднорідність досліджуваних злочинів, яка зумовлена об’єктом злочинного посягання та специфікою окремих операцій з платіжними картками.
На нашу думку, розглядувані злочини можна класифікувати на дві групи: 1) злочини, які пов’язані з порушенням порядку виготовлення та обігу платіжних карток; 2) злочини, які пов’язані з безпосереднім посяганням на майно фінансових установ та їх клієнтів. Щодо першої групи, то самі платіжні картки виступають в них як предмет злочинного посягання, а в другій – як засіб реалізації злочинного наміру.
До злочинів, пов’язаних з порушенням порядку виготовлення та обігу платіжних карток, відносяться: 1. Підробка платіжних карток, а так само придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених платіжних карток або їх збут (ст. 200 КК України); 2. Незаконне заволодіння платіжними картками (ст.ст. 185, 186,187,189 КК України); 3. Проникнення в електронну мережу банківських установ та/або процесингових центрів, злом Інтернет-магазинів та інших сайтів з метою незаконного отримання реквізитів платіжних карток (ст.ст. 361, 3612 КК України); 4. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю (це можуть бути реквізити та/або дампи платіжних карток, особливості операцій за платіжними картками у конкретній банківській установі та інше (ст. 231 КК України); 5. Розголошення банківської таємниці, що стосується реквізитів платіжних карток (ст. 232 КК України); 6. Зловживання владою або службовим становищем (випуск та проведення операцій за платіжними картками, укладання договорів на обслуговування розрахунків за платіжними картками з порушенням встановленого порядку, що дало можливість вчинити посягання на майно фінансових установ та їх клієнтів (ст. 364 КК України); 8. Підроблення посвідчення або іншого документа, який засвідчує особу, і який надає права або звільняє від обов’язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також його використання, з метою незаконного одержання платіжної картки (ст. 358 КК України).
До злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток, які пов’язані з безпосереднім посяганням на майно фінансових установ та їх клієнтів, відносяться: 1. Використання підроблених платіжних карток (ст. 200 КК України); 2. Шахрайські дії зі справжніми платіжними картками та їх реквізитами. (ст. 190 КК України); 3. Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою вчинення злочинів за допомогою підроблених сліпів (ст. 205 КК України); 4. Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин з метою незаконного використання платіжних карток та їх реквізитів (ст. 361 КК України).
Постійне вдосконалення способів вчинення розглядуваних злочинів свідчить про те, що запропонована класифікація не є, та і не може бути закритою системою, тому вона завжди відкрита для доповнення новими видами злочинів у сфері виготовлення та обігу платіжних карток.
Римар Богдан
КЛАСИФІКАЦІЯ ТРУДОВИХ ДОГОВОРІВ ЗА ПРОЕКТОМ ТРУДОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ
На відміну від цивільного права, питання про класифікацію трудових договорів недостатньо досліджено в науці трудового права.
У радянській теорії трудового права питання класифікації трудових договорів не стали предметом дискусій. У науковій і навчальній літературі зазвичай розглядалися окремі види трудового договору [8]. При цьому більшість вчених-трудовиків при класифікації трудових договорів надавали вирішального значення двом критеріям: строку трудового договору, а також особливостям його суб’єктного складу і змісту.
Спеціальне монографічне дослідження видів трудового договору було виконане Ф.М. Левіант [9]. На її думку, традиційні підстави класифікації трудових договорів, такі як строк і форм трудового договору, стали явно недостатніми. Як вважала Ф.М. Левіант, існуючі види трудових договорів не піддаються єдиній класифікації, а більш правильним є дати декілька класифікацій, в яких визначальними ознаками повинні бути в одних випадках народногосподарське значення договорів, в інших – строк або форма трудового договору, особливості умов праці, характер трудового зв’язку та ін. Запропоновані вченим класифікації трудових договорів не абсолютизувалися, відзначався їх умовний характер, оскільки окремі види трудових договорів могли поєднувати у собі комплекс різних ознак з урахуванням перерахованих критеріїв.
У чинному КЗпП відсутня спеціальна норма про види трудового договору. Традиційно його види виділяються на підставі ст.23 «Строки трудового договору» КЗпП, відповідно до якої трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
При цьому безстроковий трудовий договір розглядається як універсальний вид трудового договору, який укладається у всіх випадках прийняття на роботу, якщо законодавством не передбачені спеціальні норми для конкретного виду робіт або категорій працівників. Відповідно до ч.2 ст.23 КЗпП строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Із змісту інших глав чинного КЗпП можна виділити й інші види трудових договорів (наприклад, із глави VII «Оплата праці» - трудовий договір про суміщення професій (посад), трудовий договір про сумісництво та ін.). З урахуванням цього проблема обґрунтування критеріїв класифікації трудових договорів залишається вельми актуальною.
У сучасній літературі виділяються наступні види трудового договору залежно від особливостей трудової функції, що виконується, кількості трудових функцій, порядку виникнення трудових правовідносин та деяких інших підстав. Як і раніше, у науковій і навчальній літературі розглядаються окремі види трудових договорів без виділення чітких критеріїв класифікації.
В теорії трудового права договори про працю традиційно поділяються на такі, що: 1) укладаються між суб’єктами трудових правовідносин, передусім, індивідуальний трудовий договір; 2) укладаються за участю інших суб’єктів трудового права (профспілок, організацій роботодавців та ін.). Йдеться про колективні угоди і колективні договори.
На нашу думку, найбільш значимим є розподіл договорів про працю за такими підставами: 1) за формою реалізації трудових прав: на індивідуальні та колективні; 2) за строками: на договори, що укладаються на невизначений термін і строкові; 3) відносно до трудового договору: на основні (трудові договори) і похідні (інші угоди про працю); 4) за категоріями працівників і роботодавців (сферами трудової діяльності): трудові договори з педагогічними, медичними працівниками, працівниками транспорту та ін.); 5) за ступенем обов’язковості укладення хоча для однієї із сторін: на вільні та обов’язкові.
У проекті Трудового кодексу України у підґрунтя класифікації трудових договорів покладено такі критерії як строк трудового договору, особливості характеру діяльності, суб’єктний склад. Водночас у проекті, так само як і чинному КЗпП, відсутні спеціальні норми про види трудового договору. У Книгу другу «Виникнення та припинення трудових відносин. Трудовий договір» включено нову норму про типові та зразкові трудові договори. Відповідно до ст.42 типові трудові договори затверджуються у випадках, передбачених законом, центральними органами виконавчої влади з питань праці. Зразкові трудові договори затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань праці і мають рекомендаційний характер.
На нашу думку, виділення такого виду трудового договору як типові є невдалим. Оскільки якщо виділяти типові договори, то відповідно усі інші трудові договори повинні бути нетиповими. У даному випадку видається доцільним говорити про типову форму трудового договору, який укладається у письмовій формі, а не про вид трудового договору.
У цій же Книзі міститься ст.43 «Строк трудового договору», відповідно до якої трудові договори за строком слід класифікувати на трудові договори на невизначений строк і на визначений строк. Ще в двох статтях Книги другої йдеться про надомну працю (ст.51) та про сумісництво (ст.52). Отже, у Книзі другій проекту відсутня чітка класифікація видів трудового договору, що є недоліком проекту.
Наукова (доктринальна) класифікація договорів про працю має важливе теоретичне та практичне значення, оскільки слугує основою подальшого удосконалення трудового законодавства, здійснення легальної класифікації трудових договорів на окремі види. Визначаючи на законодавчому рівні види трудового договору держава прагне, з одного боку, не допустити дискримінації у сфері праці, а з іншого – врахувати особливості суб’єкта, який реалізує свою здатність до праці, тобто працівника, і суб’єкта, який використовує чужу працю, тобто роботодавця, особливості окремих видів трудової діяльності, умови, в яких вона здійснюється, місцезнаходження підприємства, установи, організації.