«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 2618.62kb.
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія, 2707.55kb.
- Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 1255.33kb.
- Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни, 12139.69kb.
- Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
- Міністерство освіти І науки україни національна академія наук київський університет, 717.4kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.
- Україна міністерство освіти І науки україни одеська національна морська академія, 32.42kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 6297.95kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 5488.92kb.
РОЛЬ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ БЕЗПЕКИ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ
В сучасних умовах вплив геофінансів, світових фінансових систем на окремо взяту країну має якісно новий рівень. Враховуючи панівний стан фінансової складової економіки держави, можна констатувати, що власне економіка керується фінансами як такими, фінансовими механізмами, фінансовими потоками та у фінансових цілях. Характерною рисою світової фінансової системи є тенденція до відриву фінансів від виробничих циклів та їх перехід у віртуальний фінансовий простір. Не викликає сумніву той факт, що міць і розвиток будь-якої держави залежить від стану її фінансової безпеки, а особливо від стану її державних фінансів. Основною ланкою державних фінансів є бюджет країни та вся бюджетна система. За таких умов, відповідно, особливої ваги набуває стан безпеки бюджетної системи.
На нашу думку, безпекою бюджетної системи України є – стан захищеності процесу формування та використання фінансових ресурсів держави від загроз, для забезпечення завдань і функцій, що здійснюють передбачені законодавством органи держави з метою стабільного розвитку системи, що забезпечує соціально-економічні потреби та інтереси держави, суспільства та особи. В свою чергу, під забезпеченням безпеки бюджетної системи ми розуміємо – діяльність визначених законодавством суб’єктів в межах покладених на них законами завдань з використанням спеціальних сил, методів та засобів, спрямованої на протидію загрозам під час процесу формування та використання фінансових ресурсів держави, а також сприяння сталому розвитку бюджетної системи для забезпечення соціально-економічних потреб держави, суспільства, особи та захисту їх інтересів.
Відповідно до статті 2 Закону України від 25.03.1992 р. «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. Крім того, до завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Також, згідно зі статтею 4 Закону України «Про основи національної безпеки» СБ України є одним з суб’єктів забезпечення національної безпеки. Враховуючи положення теорії національної безпеки, можемо констатувати, що економічна безпека є складовою національної безпеки, і має один з підвидів – фінансову безпеку. Таким чином, не викликає сумніву те, що захист особливо важливої для держави сфери як вся її фінансова система, державні фінанси, державний бюджет – є одним із завдань СБ України.
Численні правопорушення, що вчиняються у фінансовій сфері та бюджетній, зокрема, ставлять під загрозу життєво важливі інтереси держави, завдають значних збитків, та негативно впливають на стан фінансової безпеки країни в цілому. Прикладами боротьби з фактами правопорушень у зазначеній сфері є результати діяльності СБ України по викриттю незаконних операцій з державними кредитами, наданими під гарантії Уряду, фактів розкрадання державних коштів, передбачених державними програмами, відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом, несплати податків та акцизів, незаконного повернення податку на додану вартість тощо.
Законом України від 19.06.2003 р. «Про основи національної безпеки України» визначаються основні засади державної політики в сфері національної безпеки, пріоритети національних інтересів. В статті 7 Закону визначені основні реальні та потенційні загрози національній безпеці України. Стосовно фінансової сфери можна зазначити наступні загрози, що визначає Закон:
- у зовнішньополітичній сфері - спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;
- у сфері державної безпеки - загроза посягань з боку окремих груп та осіб на економічний потенціал України, права і свободи громадян;
- в економічній сфері - ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері економіки; нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, в тому числі фінансової (фіскальної) політики держави; відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам; зростання кредитних ризиків; критична залежність національної економіки від кон’юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку; велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних зовнішнього та внутрішнього боргів; «тінізація» національної економіки.
Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 12.02.2007 р. № 105/207, визначає низку чинників та загроз, що зумовлюють складний стан економічної безпеки. Серед них можна виділити ті, що безпосередньо впливають на стан бюджетної системи. До них належать:
- нестійкість економічного зростання та його надмірна залежність від зовнішніх чинників;
- недосконалість податкової системи, низька ефективність податкового адміністрування та контролю за використанням бюджетних асигнувань;
- монополізація іноземним капіталом певних стратегічно важливих галузей національної економіки, що загрожує стабільності окремих товарних ринків;
- високий рівень тінізації економіки, зумовлений, зокрема, розповсюдженням напівлегальних методів ухилення від оподаткування, криміналізацією економічних відносин, наявністю в країні організованих злочинних угруповань, що претендують на контроль над діяльністю суб’єктів господарювання.
Таким чином, виходячи із наведених загроз, доходимо до висновку, що СБ України як правоохоронний орган спеціального призначення, завданням якого є гарантування національної безпеки, є одним з провідних в системі державних органів із забезпечення безпеки бюджетної системи держави.
Не можна забувати ще про те, що в умовах світової глобалізації та рівня інтегрованості світової фінансової системи в економіку нашої держави, через фінансову систему держави здійснюється керований вплив ззовні на політичні, економічні та соціальні процеси всередині країни. Саме це створює загрозу прийняття управлінських рішень на шкоду національним інтересам. Тим більше, якщо це стосується державних фінансів. Тому у зв’язку з цим набуває важливості функція СБ України по забезпеченню безпеки бюджетної системи держави використовуючи ті сили, засоби та методи, що регламентовані Законом України від 14.01.2006 р. «Про контррозвідувальну діяльність». Адже, спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України.
В контексті реформування сектору безпеки держави постає питання розподілу завдань та функцій, й відповідно і повноважень між правоохоронними органами, що здійснюють забезпечення економічної безпеки держави. Для уникнення дублювання завдань та функцій між ними, а також з метою врахування тієї обставини, що сфера державних фінансів і фінансова безпека в цілому повинна забезпечуватися тим органом, який має для цього достатньо повноважень, сил та засобів, пропонується надати СБ України право здійснювати в подальшому забезпечення фінансової безпеки держави наряду з іншими правоохоронними органами. Проте вбачається за доцільне здійснити більш чіткий розподіл завдань та передбачити загальну координуючу дієву структуру з протидії та запобіганню вчиненню правопорушень у фінансовій сфері.
На сьогодні в умовах процесу подолання наслідків фінансової кризи в Україні Служба безпеки займає активну позицію серед органів державної влади шляхом: здійснення інформаційно-аналітичної діяльності та інформування вищого керівництва країни щодо ситуації, що склалася в умовах кризи; правозастосовної діяльності в якості органу дізнання та досудового слідства, а також органу слідства; запобіжної діяльності.
Підтвердженням ролі СБ України в забезпеченні безпеки бюджетної системи держави може слугувати Указ Президента України № 965/2008 від 24.10.2008 р. «Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 жовтня 2008 року «Про невідкладні заходи з посилення фінансово-бюджетної дисципліни та мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи на економіку України». Згідно з цим Указом на СБ України покладено завдання щодо вжиття заходів щодо притягнення в установленому порядку до відповідальності осіб, які вчиняють дії, що призводять до погіршення фінансової спроможності суб’єктів господарської діяльності.
Проте, серед теоретиків та практиків у сфері національної безпеки найбільш прийнятним видом діяльності щодо її забезпечення, окрім притягнення до відповідальності винних осіб, визнається запобігання. З цим не можна не погодитись, адже особливу увагу необхідно приділяти саме запобіжним заходам, які дозволяють своєчасно локалізувати або нейтралізувати загрози життєво важливим цінностям нації, а також створити сприятливі умови для їх розвитку та примноження. Наголошуємо на тому, що особливість запобіжної діяльності Служби безпеки України як правоохоронного органу з протидії загрозам фінансово-бюджетній сфері повинна ґрунтуватися на кропіткій аналітичній роботі, використанні спеціальних економічних знань, експертних оцінок, а також на досконалому знанні нормативної бази в цій сфері.
Підсумовуючи, зазначимо, що Служба безпеки України як правоохоронний орган спеціального призначення відповідно до своїх повноважень здійснює забезпечення безпеки бюджетної системи як однієї з складових фінансової безпеки держави. Роль СБ України в її забезпеченні обумовлена наявністю достатніх сил, методів та засобів з протидії загрозам та викликам сьогодення, особливо в умовах фінансової кризи. Проблемними питаннями у забезпеченні безпеки бюджетної системи Службою безпеки України досі залишаються недосконалість діяльності із запобігання правопорушенням у фінансово-бюджетній сфері та дублювання завдань і функцій з іншими правоохоронними органами.
Мацкевич Роман
СТАНОВЛЕННЯ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУЦІЙНИХ СКЛАДОВИХ ЛОБІЗМУ В УКРАЇНІ
Процеси формування рішень, механізму впливу на громадську думку, захисту власної позиції – все це, у широкому розумінні, може сприйматися як явище, що кореспондується з поняттям «лобіювання». У цьому контексті подібні дії не матимуть конкретизованої оцінки, а сприйматимуться як конституційна норма – адже в Ст. 40 Конституції України записано, що всі громадяни мають право подавати індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів влади, органів місцевого самоврядування й посадових осіб цих органів, які зобов’язані розглянути звернення й дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін.
У правовому й організаційному аспекті ця норма закладає підвалини для структуризації форм, методів і джерел інформації, що забезпечуватиме лобістську діяльність у парламенті. Йдеться про сферу представництва інтересів, яка, з позицій теорії й практики парламентаризму, полягає в матеріалізації на рівні повноважних рішень суспільних (корпоративних) інтересів. Як засвідчують спеціальні дослідження, структуризація інтересів є базовою для типології лобістської діяльності. Перший тип – це власне лобістська діяльність (пряме лобіювання), коли здійснюється цілеспрямована робота із представниками інститутів влади для досягнення певної мети. Другий тип – опосередковане лобіювання, коли організовуються заходи у формі широкомасштабних акцій у засобах комунікації, збирання підписів, інші публічні методи формування громадської думки як засобу тиску на органи влади, передовсім – парламент. Нарешті, третій тип – внутрішнє лобіювання, коли певні інтереси в органах влади захищають особи, що працюють у цих органах чи мають до них прямий доступ.
Перший етап розвитку лобізму в Україні, напевно, можна назвати початковим формуючим етапом. Він мав ознаки нецивілізованого лобіювання, відмінною рисою якого було придбання власності й бізнес-переваг неконкурентними методами – закриті конкурси й тендери, не обґрунтована видача державних кредитів, адміністративні рішення, проведені в умовах правового вакууму. Відбувався процес приватизації підприємств і майже паралельно – перерозподіл власності. З розвитком нормального ринку настає період інституціонального лобізму, що характеризується конкурентними методами впливу – PR і рекламні кампанії, ініціація експертних оцінок проектів адміністративних рішень; наявність інститутів лобізму у вигляді організацій і груп фізичних осіб, що займаються цією діяльністю на професійній основі.
Під маркою лобізму в нас фігурує все, що завгодно, лише не його класична, перевірена демократією модель. На Заході лобізм є важливим елементом демократії, узгодження інтересів, інструментом зворотного зв’язку між державою й групами інтересів соціуму. Суб’єктами лобізму в США є всі корпорації, спілки підприємців, професійні асоціації, громадські організації. Вони обов’язково мають підрозділи, які налічують кілька десятків і навіть сотень співробітників, спеціалізуються на просуванні інтересів. Групи інтересів активно користуються послугами найманих лобістів, юридичних і пропагандистських фірм.
До лобістів відносять у першу чергу, представників профспілок, ділові асоціації, громадсько-політичні об’єднання, комітети, комісії. Лобістські організації ставлять за мету здійснювати вплив на законодавчі акти, які приймаються, діяльність партій, результати виборів. На думку британського експерта Каусона, у західній літературі найчастіше вживають два визначення лобізму. Перше: лобізм – це реалізація права кожного громадянина звертатися до уряду. Друге: – це професійна діяльність службовців, або спеціальних консультантів, найнятих компаніями, діловими та професіональними асоціаціями для представлення інтересів цих організацій у відносинах з державною владою.
Минькович-Слободяник Олена
ЕЛЕКТОРАЛЬНА ПОЛІТИКА, ЯК ОДИН З ПРІОРИТЕТІВ ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
Найважливішим напрямом сучасної правової політики є її діяльність по оптимізації електоральної політики, безумовне (реальне) забезпечення виборчих прав людини. Оскільки остання напряму пов’язана з питанням про владу, то її з повною підставою можна віднести до одного з пріоритетів правової політики держави.
Щоб глибше розглянути цю проблему представляється важливим відзначити, що згідно моделі переходу до демократії по Ф. Шміттеру і Г.О. Доннеллу безпосередньо стадії демократизації відповідає два періоди: встановлення демократії і консолідація демократії[8; 31]. Разом з тим звернемо увагу, що в період лібералізації реформа виборчої системи носить, як правило, обмежений характер, оскільки правляча еліта, визнаючи демократичну конкуренцію, прагне зберегти контроль над виборчим процесом.
7 липня 2005 року вступив у силу, 27 серпня 2005 року був опублікований у газеті Голос України Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України», згідно з яким була впроваджена пропорційна система виборів до Верховної Ради України.
В той же час підкреслимо, що введення пропорційного елементу, швидше за все, було вимушеною мірою для інституціоналізації формальної української демократії, оскільки процеси корпоротизації суспільно-політичного життя прийняли такі масштаби, що стали перешкодою на шляху формування як структур цивільного суспільства, так і нових державних інститутів. Як відзначає С. П. Перегудов, у відсутність політичних партій, вакуум, що утворився: заповнювали безпосередньо самі групи інтересів, наближаючись до політичної влади і вирішуючи задачі, якими повинні займатися партії[4; 116].
Як вище наголошувалося, на стадії лібералізації впровадження демократичних цінностей обмежується інтересами політичної еліти, пов’язаної із збереженням влади. Проте на стадії, коли демократія встановлена, ситуація значно міняється, оскільки механізми протидії демократичним цінностям виражаються вже не так явно, а набувають якусь закамуфльовану форму за рахунок невизначеності, розмитості, відсутності конкретизації, обумовленої головним чином відсутністю правової електоральної політики, пропусками правового регулювання виборчого процесу. В результаті, як справедливо відзначає А.Ю. Цаплін, влада одержує переваги і можливість при необхідності фільтрувати неугодних учасників виборчого процесу[7; 90].
У цих умовах все більш актуальною ставала задача оптимізації української виборчої системи на основі науково обгрунтованої електоральної політики. Проте рішення цієї задачі залежало від полягання політичних інститутів і механізму їх функціонування.
За нашим уявленням, оптимізація електоральної політики повинна мати дві складові: політичну і правову. Правова оптимізація, як процес вдосконалення виборчого законодавства на користь суспільства, обумовлена існуючими недоліками, викорінювання яких необхідне для функціонування виборчої системи на принципах правової політики. З політичних позицій, оптимізація виборчих механізмів здійснюється у відповідності з політичною метою і задачами. Вона обумовлюється суб’єктивними причинами і переслідує цілі виразу інтересів певних політичних сил.
Проте на практиці обидві складові діяли в режимі ізольованості, віддаленості один від одного, тоді як вони повинні бути не тільки тісно зв’язані, а бути єдиним цілим, мати загальну логіку, єдину мету. Інакше кажучи, вони повинні бути правовою електоральною політикою.
Кажучи в цілому про електоральну політику, як різновиди правової політики, можна підкреслити, що складалася вона болісно складно. Підтверджується це нестійкістю виборчого законодавства, приватним внесенням в нього поправок, доповнень, або бажанням ухвалення відповідного закону в новій редакції.
Важливою мірою, закріпленою законодавчо, став загороджувальний бар’єр. З цього приводу деякі автори зазначали, що «застосування загороджувального бар’єра призводить до порушення основних принципів демократичної держави через те, що значна частина виборців виявляється не репрезентованою»[5; 59] Деякі автори визнавали загороджувальний бар’єр неконституційним, тому що він не відповідає загальновизнаному конституційному принципу виборчого права [2;12] Але на нашу думку, враховуючи правову і політичну ситуацію в країні у разі відсутності такого бар’єру в Раду могли пройти більше десятка виборчих об’єднань що дестабілізувало б її і без того нестабільну роботу.
Аналіз так само показує, що швидкому і повномасштабному формуванню електоральної політики, заснованої на праві і її подальшій оптимізації перешкоджала зацікавленість виконавчої влади в збереженні деякої невизначеності, що дозволяє проводити селекцію партій.
У цьому плані представляє інтерес закріплене в законі про вибори формулювання передвиборної агітації. Під нею визначалася діяльність, спонукаюча або маюча метою спонукати виборців до участі, а також до голосуванню за або проти будь-якої зареєстрованої партії (блоку) [1;ст. 66.] На нашу думку, це визначення не дозволяє відмежувати дійсно передвиборну агітацію від інформаційних або аналітичних матеріалів. Крім того немає вичерпного кола видів передвиборчої агітації, що призводить до використання будь-яких засобів впливу на виборця.
По-друге, посилювався контроль над партіями з боку влади. Наприклад, багато виборчих об’єднань, що не мають твердої соціальної бази для залучення підтримки виборців, включали в свої партійні списки всім відомих, популярних в народі фігур.
Піддаючи подальшому аналізу процеси, що відбуваються в електоральній політиці, не можна не бачити, що, на жаль, українська політична еліта достатньо активно «підключилася» до прогресивного світового піар-процесу. Як відомо, мета піару - це управління суспільною думкою[3]. Тому проникнення піар-технологій в українську політику не могло не викликати певної тривоги. Так багато виборців здивували результати парламентських виборів 2006 року. Зокрема, вони дивувалися чому партії влади, що одержала на виборах значну кількість голосів, включили в список депутатів осіб або занадто, або мало відомих виборцям.
У зв’язку з цим можна підкреслити, що вітчизняний піар придбав такі відмінні риси, як нерозбірливість в засобах і тісний союз з владними структурами. Слідством цього з’явилося те, що на чергових виборах до виборчих урн приходить не більше половини всіх виборців.
Разом з тим багато питань, оптимізації виборчої системи, вимагають свого подальшого вирішення. Так, не дивлячись на позитивні моменти в процедурах забезпечуючих контроль за дотриманням конституційних прав громадян найскладнішої і одночасно важливої є проблема «прозорості» виборів, захисту їх результатів від фальсифікацій. Гарантувати достовірність віддзеркалення волевиявлення виборців в підсумках голосування покликаний інститут спостерігачів. Сучасне виборче законодавство забезпечує своєчасне впровадження спостерігачів в найважливіші фази виборчого процесу: при достроковому голосуванні на всіх рівнях, при голосуванні на виборчій дільниці і за його межами, при підрахунку бюлетенів і при визначенні результатів виборів.
Численні дискусії в Верховній Раді при обговоренні нового закону про вибори викликала пропозиція збільшити загороджувальний бар’єр. У результаті, це повинно було б утілитися в нормі, що для політичних партій і політичних блоків, починаючи з 2007 р. бар’єр збільшується з 1% до 7% [6; 104]. Проте, на нашу думку, відсів дрібних партій в масштабах України міг обернутися тим, що ігноруватиметься думка значної частини виборців.
У цілях оптимізації електоральної політики можна внести наступні пропозиції. По-перше, до існуючих цензів громадянства, осідлості і віковому цензу було б слід додати - освітній. Це не може служити обмеженням права бути обраним, а стане додатковою вимогою до тих, хто претендує на високі пости в державі. На нашу думку, вимоги до якісного рівня влади слід формувати вже у виборчому законодавстві. На жаль, поки в Україні домінує легковаге відношення до претендентів на владу.
По-друге, чинне законодавство допускає до участі у виборах осіб, що мали судимість нарівні з іншими претендентами. З нашої точки зору, важливо, щоб виборці знали по якій статті кримінального кодексу кандидат в депутати мав судимість. Але найдоцільніше, щоб закон забороняв участь у виборчій кампанії осіб, що мали судимість, хоч вона знята й погашена.
По-третє, в цілях боротьби з «адміністративним ресурсом» необхідно заборонити вносити глав обласних утворень, мерів міст в списки кандидатів виборчих об’єднань або блоків. Річ у тому, що ці посадовці, що йдуть на виборах до законодавчих органів влади першими в списках, виступають в ролі локомотивів, що штовхають своєю популярністю або адміністративним впливом відповідне виборче об’єднання до перемоги.
По-четверте, необхідно встановити мінімальну межу явки виборців, при якій вибори признаються тими, що відбулися. Якщо говорити про вибори до Верховної Ради України, то межа явки не повинна бути менше 80 відсотків. Відсутність в законодавстві чіткого порогу голосуючих призводить до того, що в багатьох випадках вибори признаються тими, що відбулися при будь-якій явці виборців. Це не може не викликати сумніву в легітимності виборів, що відбулися.
Таким чином електоральна політика як важлива складова правової політики повинна мати свою концепцію і будуватися на науковій основі як на державному, так і на регіональному рівнях, оскільки від вміло організованого виборчого процесу у вирішальному ступені залежить те, - хто, які сили управлятимуть Україною і її регіонами, яку політику і в чиїх інтересах вони проводитимуть, чи стане політика, що проводиться ними, по справжньому правовою. Саме від цього багато в чому залежатиме доля українського суспільства.