Geum.ru

«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

Вид материалаДокументы

Содержание


Конституційно-правові засади реформування місцевого самоврядування в україні
Участие международных неправительственных организаций в международном правотворчестве
Подобный материал:
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   86
Література:
  1. Елистратов А.И. Очерк административного права.- М., 1922.- С. 90 – 97.
  2. Советское административное право.- Х., 1929.- С. 165 - 166.
  3. Новоселов В. И. К вопросу об административных договорах // Правоведение. 1969. № 3.- С. 40 – 45.
  4. Ямпольская Ц. А. О теории административного договора // СГП.- 1966.- №10.- С.132 - 136.
  5. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У двох томах: Т.1.Загальна частина / Ред. Колегія: В.Ю. Авер’янов та ін.- К., 2004.- 584 с.; Афанасьєв К.К. Адміністративні договори: реалії та перспективи.- Луганск, 2004.- 320 с.; Бахрах Д.Н. Административное право России. - М., 2000.; Битяк Ю.П., Константий О.В. Правова природа адміністративних договорів // Вісник Академії правових наук України.- 2001.- № 3; Иванов В.В. Некоторые вопросы теории нормативного договора // Право и политика. - 2000. - №4; Старилов Ю.Н. Курс общего административного права. Т. 2. - М., 2002; Стефанюк В. Адміністративний договір – вимога сьогодення // Право України.- 2003.- №11.- С. 11 – 16; Тихомиров Ю.А. Публичное право. - М., 1995.
  6. См.: Брэбан Г. Французское административное право.- М., 1988.- С. 183 – 184.
  7. Guide juridique Dalloz. T.2. P.2.- 1995.- P. 157-1; См.: Брэбан Г. Французское административное право.-М., 1988.- С. 21, 32-33, 142-143, 148-149, 182-183, 222-223.
  8. Старилов Ю.Н. Курс общего административного права. Т. 1. - М., 2002.- С. 170.
  9. Основи адміністративного судочинства в Україні / За заг. ред. Н.В. Александрової, Р.О. Куйбіди.- К., 2006.- С. 150.
  10. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел.- К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. yk.net/.
  11. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел.- К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. yk.net/.
  12. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел.- К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. yk.net/.



Кулі Ксенія

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

Конституція України закріпила у ст. 7 принцип визнання і гарантування місцевого самоврядування [1], який є одним із засад конституційного ладу України. Тим самим вона заклала основу для децентралізації влади і часткової автономії місцевого самоврядування. Проте існують певні розходження між конституційним і фактичним статусом місцевого самоврядування, які необхідно ліквідувати для подальшого реформування та вдосконалення інституту місцевого самоврядування.

Згідно з Конституцією України, місцеве самоврядування – це право територіальної громади – жителів села, селища, міста самостійно вирішувати питання місцевого значення. Тобто з цього положення стає зрозумілим, що населення району та області не входить в територіальні громади, тобто не мають права на самоврядування.

Виходячи з передбачених Конституцією (ст. 133) складових територіального устрою України (АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища, села) та її положення щодо визначення місцевого самоврядування (ч.1 ст.140), можна зробити висновок, що здійснення місцевого самоврядування охоплює лише межі населених пунктів, тож територія між населеними пунктами не знаходиться під юрисдикцією територіальних громад. Тобто в Конституції існують певні прогалини стосовно територіальної основи місцевого самоврядування. Ми вважаємо, що вирішення цієї проблеми можливе шляхом закріплення базової територіальної одиниці – округи (як це передбачено в ч.2 ст.133 редакції тексту проекту Закону України про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування за № 3207-1П2 від 23 грудня 2005 р. [2], про який буде згадано більш детально пізніше), тому що громада (вона передбачена як базова територіальна одиниця попереднім текстом проекту Закону № 3207-1 від 8 грудня 2005 р., на який є офіційний висновок Конституційного Суду України від 7 вересня 2005 р. [3]) – більш вузьке поняття, ніж округа. Округа – це навколишня місцевість; частина держави, що виокремлюється в осібну територіальну дільницю з адміністративно-політичною, господарською та ін. метою. В той час, як громада – група людей, об’єднаних спільністю становища, інтересів та ін.

Що стосується району та області, то причиною недостатньої ефективності їх функціонування є відсутність виконавчих органів районних та обласних рад. У Конституції України закріплена лише можливість створення виконавчого апарату районної та обласної ради (ч.4 ст.141).

Значним шляхом до реформування місцевого самоврядування в Україні міг стати зареєстрований у Верховній Раді України проект Закону про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування за №3207-1 (далі – законопроект), внесений народними депутатами А. Матвієнком, В. Мусіякою, А. Мартинюком та іншими.

Так, в законопроекті №3207-1 пропонувались такі зміни: вилучення із системи органів виконавчої влади районних державних адміністрацій (ст.118); введення базової адміністративно-територіальної одиниці – громади (сільської, селищної, міської) (ст.133); доповнення конституційного визначення місцевого самоврядування «місцеве самоврядування є правом…» словами «і гарантованою законом можливістю» (ч.1 ст.140); утворення виконавчих органів районних та обласних рад (ч.3 ст.140; ч.4 ст.141); розмежування повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підстави та порядок делегування повноважень органам місцевого самоврядування (ч.6 ст.140); зміна терміну повноважень голови громади на 5 років (ч.2 ст.141); вилучення положення про порядок формування районних та обласних бюджетів з коштів державного бюджету (ч.2 ст.143); порядок скасування рішень голів місцевих державних адміністрацій (ч.5 ст.118).

Текст законопроекту №3207-1П2, який Верховна Рада України схвалила Постановою № 3288-ІV від 23 грудня 2005 року і направила до Конституційного Суду України для одержання висновку (рішення Конституційним Судом України й досі не винесене [4]) відрізняється від законопроекту №3207-1 в силу того, що його викладено з урахуванням зауважень, зроблених висновком Конституційного Суду України від 7 вересня 2005 року. Проаналізуємо найбільш принципові, на наш погляд, положення цього законопроекту.

Так, за уточненою редакцією ч.1 ст.118, в областях, містах Києві та Севастополі для виконання повноважень у межах та порядку, визначених законом, утворюються місцеві державні адміністрації. На нашу думку, в цьому положенні не бачиться чіткого функціонального сенсу утворення місцевих державних адміністрацій, тому що сенс полягає саме в тому, що місцеві державні адміністрації є органами виконавчої влади на місцевому рівні. Тож доцільніше було б доповнити ч.1 ст. 118 словами «для здійснення виконавчої влади...» та вилучити «...для виконання повноважень...»

Що стосується базової адміністративно-територіальної одиниці, то як було зазначено вище, ми підтримуємо нове уточнене викладення ч.1 ст.133 (в систему адміністративно-територіального устрою України замість громад входять округи) та ч.2 ст.133, але хочемо дещо уточнити та доповнити ч. 2 ст.133 і пропонуємо таке визначення округи: округою є утворена на основі добровільного об’єднання жителів адміністративно-територіальна одиниця, у складі якої знаходяться територіальні громади та територія між населеними пунктами. З’явлення терміну «округа», на наш погляд, усуне суміщення понять між громадою (ч.1 ст.133 попередньої редакції законопроекту), жителями громади (ч.1 ст.140 попередньої редакції законопроекту) та територіальною громадою (ч.1 ст.95 Конституції). Ми вважаємо, що з введенням цього поняття, проблема невизначеності незаселеної території могла бути вирішена.

Нажаль, жоден із запропонованих законопроектів не був законодавчо закріплений, навпаки, обидва були розкритиковані українськими та зарубіжними вченими.

Учасники парламентських слухань «Децентралізація влади в Україні. Розширення прав місцевого самоврядування» (2005 р.) відзначили, що система побудови влади в Україні, з точки зору втілення конституційного принципу народовладдя, переживає глибоку системну кризу. Діюча в Україні система організації влади на місцевому рівні потребує вдосконалення відповідно до загальноприйнятих європейських принципів, закладених у Європейській хартії місцевого самоврядування, зокрема принципу субсидіарності, який полягає у наділенні найближчих до людини ланок влади максимальними за даних умов повноваженнями. Тобто підтвердженням того, що місцеве самоврядування в Україні потребує неодмінних реформ є Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань «Децентралізація влади в Україні. Розширення прав місцевого самоврядування» від 15 грудня 2005 №3227 [5].

Цією Постановою передбачено здійснити комплекс заходів, спрямованих на створення умов для розвитку в Україні повноцінного місцевого самоврядування, наповнення його новим змістом, а саме: опрацювання копцентуальних засад, визначення пріоритетних напрямів проведення змін, спрямованих на децентралізацію державного управління та зміцнення місцевого самоврядування у контексті принципів Європейської хартії місцевого самоврядування; розробка проектів законодавчих актів, спрямованих на реалізацію принципів децентралізації державного управління, субсидіарності, гарантованості прав територіальних громад, партнерства органів державної влади та органів місцевого самоврядування, на розвиток ефективного місцевого самоврядування на засадах народовладдя, наближення влади до людини; регулярне проведення заходів просвітницького, інформаційного та роз’яснювального характеру щодо необхідності здійснення в Україні децентралізації державного управління та розвитку ефективного місцевого самоврядування.

Також важним положенням цієї Постанови є рекомендація Верховній Раді України щодо доопрацювання проекту Закону України про внесення змін до Конституції України (щодо удосконалення системи місцевого самоврядування) №3207 (який було охарактеризовано вище), в частині повноважень Верховної Ради України у вирішенні питань адміністративно-територіального устрою, визначення системи адміністративно-територіального устрою України, статусу місцевих державних адміністрацій та ін. Але, нажаль, навіть, ці рекомендації не вплинули на прийняття цього законопроекту і місцеве самоврядування в Україні залишається й досі не реформованим.

Якщо на той момент пропонувалося вносити зміни до Конституції щодо вдосконалення місцевого самоврядування, то сьогодні вже йдеться мова про прийняття, взагалі, принципово нового тексту редакції Конституції України. Існують декілька варіантів проекту Конституції України, запропонованих окремими політичними силами, в яких, звичайно, є положення стосовно реформування місцевого самоврядування.

Так, Президент України В. А. Ющенко вважає, за доцільне вилучення з тексту Конституції України положення про делегування місцевими радами повноважень органам виконавчої влади, як таке, що суперечить сутності місцевого самоврядування. З іншого боку, він наголошує на збереженні можливості делегування повноважень органами виконавчої влади органам місцевого самоврядування [6]. Цілком погоджуємось з ним, але хотілось б зауважити, що наступними кроками після цього повинні стати прийняття нових Законів «Про місцеве самоврядування в Україні» та про «Місцеві державні адміністрації.»

Лідер опозиції, В. Ф. Янукович, пропонує впровадити інститут виборів керівників виконавчих регіональних структур, що забезпечить високий рівень відповідальності місцевої влади перед територіальними громадами [7]. Цілком погоджуємось з ним, тому що це буде підтвердженням права територіальної громади на реальне місцеве самоврядування, а не фактичне (про яке говорилось вище). Також це буде певним кроком до реформування місцевого самоврядування в Україні.

Окрім законопроектних робіт стосовно реформування місцевого самоврядування в Україні проводяться «круглі столи», конференції, щорічні муніципальні слухання та інші заходи.

Так, Указом Президента України «Про Європейський тиждень місцевої демократії» №922/2007 від 27 вересня 2007 р. [8] в Україні запроваджено щорічне проведення заходів Європейського тижня місцевої демократії.

16–17 жовтня Фондом сприяння місцевому самоврядуванню в Україні в м. Києві було проведено один з основних заходів в рамках Європейського тижня місцевої демократії «Європейські орієнтири місцевого і регіонального розвитку,» якому надано статус ХІІІ Всеукраїнських муніципальних слухань.

В рамках підготовки до Європейського тижня місцевої демократії у цьому році вже проводиться робота з реалізації курсу України на інтеграцію до європейського співтовариства. Україною ратифіковано та здійснюється імплементація усіх правових договорів Ради Європи в сфері місцевої та регіональної демократії, а саме положення сучасних розробок Конгресу місцевих та регіональних влад Європи таких, як: Європейська Хартія міст–ІІ, Маніфест нового урбанізму, Додатковий протокол до Європейської хартії місцевого самоврядування, Європейська хартія регіональної демократії стають орієнтирами для місцевого і регіонального розвитку України. Також продовжується робота по адаптації українського законодавства в сфері місцевого самоврядування згідно європейськими стандартами [9], яка була започаткована з ратифікації Україною у 1997 р. Європейської хартії місцевого самоврядування.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996.– №30.– ст.142.

2. gov.ua Laws-Інститут проблем законодавства ім. Я. Мудрого – Ukrainian Legislative Database Проект Закону «Про внесення змін в Конституцію з питань місцевого самоврядування» від 1 липня 2003 р. № 3207-1.

3. У справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України» вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 85, 118, 119, 133, 140, 141, 142, 143 Конституції України): Рішення Конституційного суду України № 1-в / 2005 від 7 вересня 2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 38. – Ст.2377.

4. Про попереднє схвалення і направлення до Конституційного Суду України законопроекту про внесення змін до Конституції України: Постанова Верховної Ради № 3288-IV від 23 грудня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 14. – Ст.124.

5. Про Рекомендації парламентських слухань «Децентралізація влади в Україні. Розширення прав місцевого самоврядування» Постанова Верховної Ради України від 15 грудня 2005 №3227

6. Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного рівня // Дзеркало тижня. – 2008. – №7 (686), 23–29 лютого 2008 р.– С.3.

7. Віктор Янукович: Свобода, злагода, компроміс, або Яка Конституція потрібна Україні // Дзеркало тижня. – 2007. – №25 (654) 30 червня–6 липня 2007. – С.2.

8. Про Європейський тиждень місцевої демократії // Указ Президента України №922/2007 від 27 вересня 2007 р.

9. ipal/gov/ua/news/1375 Європейський тиждень місцевої демократії в Україні. Інформація щодо проведення в Україні Європейського тижня в 2008 р.


Курченко С.В.

УЧАСТИЕ МЕЖДУНАРОДНЫХ НЕПРАВИТЕЛЬСТВЕННЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ В МЕЖДУНАРОДНОМ ПРАВОТВОРЧЕСТВЕ

Международная неправительственная организация поддерживает связи с международными межправительственными организациями, получая при этом консультативный статус. В системе ООН такой статус предоставляют как сама ООН, так и все ее специализированные организации, за исключением Всемирного почтового союза. Отношения ООН с МНПО регламентируются Резолюцией ЭКОСОС 1296 от 23 мая 1968 года «Мероприятия по консультациям с неправительственными организациями». Установлены две категории консультативного статуса: I - общий консультативный статус и II – специальный консультативный статус. Ведется также список международных неправительственных организаций, которые поддерживают связи с ЭКОСОС. Та или иная категория консультативного авторитета и заинтересованности ЭКОСОС в сотрудничестве с ней. Категория I предоставляется организациям, сфера деятельности которых в наибольшей степени соприкасается с компетенцией ЭКОСОС. Категория II предоставляется МНПО, связанным лишь с отдельными областями деятельности ЭКОСОС. Наконец, в Список включается МНПО, не вошедшие в эти две категории, но готовые оказать Совету помощь в его работе.

Наибольший объем прав имеют организации I категории. Толька они могут предлагать вопросы для рассмотрения их в качестве пунктов повестки дня ЭКОСОС и делать по ним устные заявления. Все организации, получившие тот или иной статус или включенные в Список, могут вносить пункты в повестку дня вспомогательных органов ЭКОСОС и выступать в них с устными заявлениями, направлять наблюдателей на заседания ЭКОСОС и его органов, представлять письменные заявления, осуществлять специальные исследования и готовить соответствующие документы, когда это входит в их компетенцию. Однако организации, входящие в Список, могут направлять своих наблюдателей не на все заседания, а только на те, где обсуждаются вопросы, имеющие к ним отношение. Письменные заявления они могут делать только по просьбе Генерального секретаря ООН. Влияние МНПО на деятельность межправительственных организаций проявляется в таких формах, как правотворческая деятельность.

МНПО традиционно участвуют в правотворческом процессе, влияя на позицию на позицию государств, разрабатывая проекты соглашений. Такие проекты зачастую передаются на рассмотрение государств и межправительственных организаций. Некоторые МНПО специально занимаются неофициальной кодификацией международного права, например Гаагский институт международного права Большую роль в кодификации международного гуманитарного права играет Международный комитет Красного Креста (МККК), при активном участии которого были разработаны Женевские конвенции 1949 года о защите жертв войны и Дополнительные протоколы к ним. Самое главное, МНПО имеют право участвовать в международных конференциях созываемых ООН, в частности на стадии их подготовки, что представляется немаловажным с точки зрения участия МНПО в международном правообразовательном процессе. Консультативные отношения с межправительственными организациями дают МНПО практическую возможность оказывать непосредственно влияние на процесс международного правообразования в рамках МПО.

Для этого существует несколько путей:
  1. выявление МНПО пробелов в правовом регулировании в различных областях международного права;
  2. доведение информации о выявленных проблемах соответствующего органа МПО или государства;
  3. оказание содействия межправительственным организациям в разработке проекта резолюций и конвенций;
  4. формирование общественного мнения и доведение до сведения государств и межправительственных организаций мировой общественной позиции относительно проблем требующих международно-правового регулирования.

Не будучи субъектом международного право МНПО, как известно, не обладают полномочиями принимать непосредственное участие в международном правотворческом процессе.

Тем не менее и на стадии правотворчества присутствуют общественные и социальные факторы. Однако действие этих факторов не является прямым, они лишь косвенно влияют на правотворческий процесс. И здесь особенно явно проявляется роль МНПО, аккумулирующих и выражающих эти факторы. МНПО, в частности, содействовали субъектам международного права в формировании и осуществлении норм МП в таких областях: международная защита прав человека и окружающей природной среды; международная уголовная юстиция, разоружение; международное гуманитарное право, защита прав женщин и детей.

С постепенным приобретением полной правосубъектности МНПО смогут наравне участвовать в международном правотворчестве. Так на данный момент, уже формируется определение самой деятельности неправительственных организаций, которая пока только косвенно способна повлиять на принятие решений в правовой сфере на международном уровне. Так гражданская дипломатия – это неофициальная деятельность независимых от правительств физических, юридических лиц, неправительственных организаций, направленная на сохранение мира на Земле, развитие и улучшение межгосударственных отношений, на развитие дружбы, взаимопонимания и сотрудничества между народами. Основным формами гражданской дипломатии являются внешние выражения методов. Например, это протест, осуществляемый в разных формах: марши мира, митинги, пикеты, митинги перед зданием посольств, сбор подписей.

Гражданские дипломаты (представители МНПО) часть методов заимствуют из официальной дипломатии, и если методами официальной дипломатии является: официальные визиты и переговоры на высшем и высоком уровне, дипломатические конгрессы и конференции, совещания, встречи и подготовка, заключение двухсторонних международных договоров и иных дипломатических документов, участие в работе международных организаций и органов, повседневное представительство государства за границей, осуществляемое его посольствами и миссиями, дипломатическая переписка, публикация дипломатических документов, освещение в печати позиций правительства по тем или иным международным вопросам, то гражданская дипломатия может пользоваться некоторыми из них. Например, неофициальные визиты, участие в конференциях и конгрессах, участие в работе международных межправительственных организаций с правом совещательного голоса участие, в согласовании, подготовке и разработке документов. Однако, в силу того, что гражданская дипломатия практически не связана нормами международного права, у нее есть целый арсенал дополнительных методов, которые вытекают из ее функциональных возможностей. Так практически уже все правительства отдают себе отчет о пользе применения неправительственных организаций во внешнеполитических целях.

В сегодняшнем процессе мировой глобализации просто необходимо учитывать мнение международного сообщества, его влияние на формирование международного гражданского общества, которое позволяет достигать соглашений по масштабным вопросам именно мирным путем. Как правильно подмечает В.В. Богатырев, роль гражданского общества на мировом уровне выполняют Международные неправительственные организации. Поскольку речь идет о добровольных самоуправленческих ассоциациях, интересы которых не связаны ни с борьбой за вложение в состав государственного аппарата, ни с получением прибыли, а направлены на самообслуживание, либо на удовлетворение потребностей мирового сообщества, совместное решение проблем. Потому прослеживается тенденция к возрастанию их количества, места и роли в современном мире, международных отношениях и международном праве. В настоящее время их насчитывается более 6 тысяч, и число их продолжает расти.

Стоит отметить, что МНПО характеризуется большим спектров видов деятельности.

В связи с возрастающей ролью МНПО в международном сообщества повышается и значимость корпоративного права, которое должно войти составной частью в глобальное право для более эффективного регулирования и контроля за деятельностью МНПО со стороны мирового сообщества и в целях координации усилий, необходимых для решения глобальных проблем. Необходимо и дальнейшее расследование юридической природы международных коммерческих арбитражных судов (МКАС). Они создаются при национальных торговых палатах, неоднократно привлекались к разрешению смешанных споров с участием субъектов международного права с одной стороны, и физических и юридических лиц – с другой. Не существует в международном праве и запрета для разрешения в МКАС спора с участием двух субъектов международного права. Если государства предоставили МКАС право разрешать споры с участием субъектов международного права, то тем самым они подтвердили, что арбитраж является формой осуществления международного правосудия. Отсюда вытекает логические вывод, что арбитражное решение МКАС не должно быть подвергнуто судебным органом государства проведения арбитража. Аргументом в пользу того, что суд государства применения арбитража имеет права признать арбитражное решение недействительным, является то, что при существующей практике МКАС учреждается в соответствии с национальным. правом. Однако можно представить, гипотетическую ситуацию, когда арбитраж ad hoс проводится на территории с международным режимом, к примеру в Арктике. Учитывая бурное развитие цивилизации, такая перспектива кажется достаточно реальной. Очевидно, что в этом случае принятое арбитражное решение не может быть подвергнуто пересмотру судом страны проведения арбитража в виду того, что оно противоречит его национальному праву или публичному праву.

В приведенном примере арбитражное решение может быть пересмотрено только в случае, если она противоречит международному правопорядку.