«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

Вид материалаДокументы

Содержание


Погане поводження з особами похилого віку в сша
Місцеве самоврядування в скандинавських країнах (досвід швеції)
Особенности способов совершения разбоев на автомобильном транспорте
Подобный материал:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   86
Література:
  1. Ожегов С. И. Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений / Российская академия наук. Институт Русского языка им. В. В. Виноградова. - М: Азбуковник, 1999.
  2. Матишевський П.С.Кримінальне право України. Особлива частина. – К., 2001
  3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 травня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001.
  4. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К., - «ФОРУМ», 2001., у 2-х ч. – Особлива частина.
  5. Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч. для студ. вищ. навч. зал. освіти /М.І.Бажанов, В.Я.Тацій, В.В.Сташис, І.О.Зінченко та ін.; За ред. Професорів М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2001.
  6. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і Постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002
  7. П.1.47 ДСТУ 2226-93. Автоматизовані системи. Терміни та визначення. Видання офіційне. - Київ: Держатсндарт України, 1994.
  8. Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Харків, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 2002.



Андрушко Андрій

ПОГАНЕ ПОВОДЖЕННЯ З ОСОБАМИ ПОХИЛОГО ВІКУ В США

У зв’язку із небаченими темпами старіння людства, значної актуальності набувають дослідження, пов’язані з проблемами охорони прав та інтересів осіб похилого віку, захисту їх від протиправних посягань. Водночас, доводиться констатувати, що зазначена тематика в Україні практично не розроблена. Тому цікавим виглядає проаналізувати відповідний досвід зарубіжних держав. Слід зазначити, що особливих успіхів у вивченні проблем поганого поводження з особами похилого віку вдалося досягнути американським фахівцям.

Проблема старіння населення в США стоїть доволі гостро. За період з 1930 по 1980 рік популяція людей похилого віку у США збільшилась у 4 рази, і збереження цих темпів росту прогнозується до 2030 року. За цей період вік кожного п’ятого американця буде перевищувати 65 років [1].

Збільшення кількості звернень у поліцію із заявами про погане поводження з особами похилого віку об’єктивно зростатиме у зв’язку із зростанням їх частки у структурі населення. Очевидно, що потенційною жертвою поганого поводження може стати будь-яка особа похилого віку.

Кримінальне законодавство США передбачає відповідальність за такі діяння, спрямовані щодо осіб похилого віку: 1) погане поводження (включає фізичне, сексуальне і психічне насилля, фінансове використання); 2) нехтування; 3) шахрайський телемаркетинг (ст. 368 КК Каліфорнії, ст. 22.04 КК Техасу та ін.). Шахрайський телемаркетинг уже аналізувався у спеціальній літературі [5].

Фізичне насилля – умисне застосування фізичної сили до особи похилого віку, яке полягає у заподіянні шкоди її здоров’ю. Американські фахівці наголошують на поширеності цього ганебного явища. За їх оцінками, у США щороку страждає від жорстокого поводження 0,5 – 2,5 млн. людей похилого віку. Таке насилля найчастіше має місце з боку найближчих, здавалося би, людей – дітей, онуків, інших близьких родичів. Серед факторів насильницьких дій по відношенню до людей похилого віку у сім’ях називається те, що особи, які здійснюють догляд за стариками, самі виросли у середовищі, де насилля було нормою; вимушеність надання допомоги у приватних будинках, а не в установах; конфлікт поколінь; геронтологічні проблеми (хвороби, старість) [6, 215].

На наше переконання, враховувати необхідно також тенденції зниження моральності суспільства, переоцінку загальновизнаних цінностей, трансформацію демографічної структури суспільства тощо. Серйозною проблемою, видається, є й небачене зростання витрат на соціальне та медичне забезпечення. Так, у 2000 році витрати на охорону здоров’я для людей понад 65 років становили 2,3 % ВВП США, а в 2024-му, за прогнозами фахівців, вони досягнуть 6 %. Далі вони стрімко зростатимуть і в 2080 році досягнуть 13,7 % ВВП [2]. Передбачається, що уже невдовзі на 100 працюючих в США нараховуватиметься 47 пенсіонерів. Зростання подібних видатків важким тягарем лягає на плечі працездатного населення. Це, поза сумнівом, сприяє зростанню соціальної напруги.

Сексуальне насильство розглядається як сексуальний контакт без згоди особи похилого віку. Американські фахівці підкреслюють: оскільки особи похилого (а надто старечого) віку доволі часто є немічними і захистити себе не можуть, то усе, що потрібно аби підкорити їх під час сексуального нападу, це залякати фізичним насильством.

Психічне насилля – це заподіяння душевних страждань особі похилого віку погрозами, залякуванням, приниженням або іншою подібною поведінкою. Викликана психофізіологічними змінами знижена можливість справлятися із стресами, так само як і стан «хронічних втрат» (втрата батьків, одного з подружжя, дітей, друзів і знайомих тощо), які супроводжують старіння, роблять осіб похилого віку вразливими до психічного насилля.

Зрозуміло, що будь-яке насилля щодо осіб похилого віку є особливо небезпечним, позаяк можливості захисту останніх є мінімальними, а наслідки злочинних посягань для вказаної категорії осіб можуть бути тяжкими через їх підвищену уразливість.

Фінансове використання – це неправомірне використання заощаджень або власності осіб похилого віку. Фінансове зловживання або використання включає крадіжку чи привласнення грошових засобів або власності, що належать особі похилого віку, вчинені із застосуванням сили, шляхом спотворення інформації або іншими неправомірними способами.

Нехтування – це невиконання обов’язків по догляду за особами похилого віку. Типами нехтування можуть бути: 1) активне нехтування, тобто умисне невиконання покладених на одного із подружжя, дітей та інших осіб обов’язку турбуватися про особу похилого віку; 2) пасивне нехтування, тобто невиконання обов’язку з догляду за особою похилого віку через невідповідні вимогам знання або немічність доглядача; 3) самонехтування: невиконання особою похилого віку догляду за собою в силу різних причин (депресивного стану, хвороби та ін.).

Американські дослідники відзначають, що погане поводження з особами похилого віку важче зафіксувати, ніж погане поводження з дітьми, у зв’язку з соціальною ізоляцією декотрих із осіб похилого віку, яка збільшує як ризик самозбереження, так і складність визначення цього діяння. Особливістю є те, що майже чверть осіб похилого віку є самотніми, проживають одні, а чимало інших лише іноді бачаться з членами сім’ї або знайомими. Діти ж ніколи не живуть одні і закон вимагає щоб вони відвідували школу з 5 до 16 років [4, 154].

Нині офіційні органи не можуть статистично зафіксувати справжню кількість жертв похилого віку, що постраждали від домашнього насильства, особливо тих, які ніколи не покидають своїх будинків і рідко контактують із сторонніми. Цілком зрозуміло, що ця проблема є актуальною й для України.

Латентність таких діянь, на нашу думку, можна пояснити й іншими причинами: побоювання помсти за повідомлення про погане поводження відповідним органам; перебування під контролем і у повній залежності від винного; страх перед можливістю поміщення у притулок для осіб похилого віку; бажання уникнути незручностей, ганьби тощо. Чимало й таких, які упевнені, що правоохоронні органи не зможуть їм реально допомогти.

Найчастіше жертвами поганого поводження і нехтування стають жінки (за офіційними даними від 60 до 76 %). Аналіз заяв, що були подані в офіційні органи засвідчив, що жінки частіше, ніж чоловіки страждали від емоційного або психічного насилля (3/4). Жінки ставали жертвами фінансового використання набагато частіше (92 %), ніж емоційного або психічного насилля [4, С. 154].

Що ж стосується нехтування, то більшу частину потерпілих складають особи старечого віку (понад 75 років).

До відповідальності за погане поводження з особами похилого віку притягується практично однакова кількість жінок і чоловіків. Більшість винних були молодшими за своїх жертв – 65 % з них були молодшими 60 років. При цьому, навіть якщо винний був у віці понад 60 років, то він зазвичай був молодшим, ніж потерпілий. Фінансове використання осіб похилого віку вчиняють наймолодші особи: 45 % з них були молодшими за 40 років, 40 % – у віці від 41 до 59 років [4, С. 155].

Переважна більшість винних у поганому поводженні з особами похилого віку у домашніх умовах є родичами жертви (понад 90 %). Це легко пояснюється, адже турбуватися про осіб похилого віку зазвичай повинні члени сім’ї.

Законодавство більшості штатів США вимагає від медичних працівників, фірм по догляду за здоров’ям та ін. повідомляти про можливе погане поводження з особами похилого віку або нехтування ними (ст. 11160 КК Каліфорнії). Ст. 13515 КК Каліфорнії передбачає вимоги до працівників поліції, що приступають до слідчої діяльності, пройти тренувальний курс про погане поводження із стариками, який обов’язково має включати вивчення законів, що стосуються осіб похилого віку.

Законодавство США передбачає пріоритет при призначенні слухань цивільних або кримінальних справ, пов’язаних з жертвою чи свідком похилого віку. Так, КК Каліфорнії передбачає, що у випадку, якщо у судовому процесі бере участь особа (потерпілий або свідок), якому на момент вчинення злочину виповнилося 70 років, то розгляд справи у суді має початися не пізніше, ніж через 30 днів з моменту висунення обвинувачення (ст. 1048).

Окрім правових засобів захисту осіб похилого віку, що постраждали від злочинних посягань, в США розроблені і діють чимало державних та суспільних програм, спрямованих, у тому числі, і на попередження злочинності щодо осіб похилого та старечого віку [3, 163-164].

Викладене вище дозволяє зробити висновок про те, що напрацьований США досвід у сфері кримінально-правової охорони осіб похилого віку від протиправних посягань може бути корисним і для України. Нині КК України містить лише декілька норм, спрямованих на кримінально-правову охорону осіб похилого віку (п. 6 ст. 67, ст. 135, ст. 165), а тому, видається, містить значні резерви для вдосконалення.

Література:
  1. Карюхин Э.В. Старение населения: демографические показатели // edelo.ru/article.asp
  2. Корсун Л. Висока цивілізація для України? // Дзеркало тижня. – 20-26 серпня 2005 р. – № 32 (560).
  3. Михеев И.Р. Правовые средства защиты лиц пожилого возраста, пострадавших от преступных посягательств, в США (По материалам американских исследований) // Международные научные чтения «Приморские зори – 2001». Выпуск второй, 24-26 апреля 2001 года. – Владивосток, 2001. – С. 162–164.
  4. Михеев И.Р., Михеева М.Р. Ответственность за плохое обращение с лицами пожилого возраста в США (по материалам американских исследований) // Международные научные чтения «Приморские зори – 2001». Выпуск первый, 24-26 апреля 2001 г. – Владивосток, 2001. – С. 153–155.
  5. Савченко А.В. Кримінально-правові аспекти телемаркетингового шахрайства // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. – № 2. – С. 157–160.
  6. Шестаков Д.А. Семейная криминология: Криминофамилистика. 2-е изд. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 389 с.



Антинескул Олена

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В СКАНДИНАВСЬКИХ КРАЇНАХ (ДОСВІД ШВЕЦІЇ)

В умовах будівництва місцевого самоврядування в Україні цілком правомірним і необхідним при розробці проблем місцевого самоврядування є звернення до досвіду інших країн, в яких інститут місцевого самоврядування діє не одне десятиліття. Заслуговує інтерес досвід скандинавських держав при реформуванні місцевого самоврядування в Україні.

Скандинавські країни традиційно відрізняються від інших європейських держав високим ступенем самостійності органів місцевого самоврядування у вирішенні законодавчо закріплених за ними завдань. Важливо відзначити, що сьогодні органи державної влади країн Північної Європи досить часто скорочують своїх повноважень на місцях на користь муніципальних органів влади. Незважаючи на деякі відмінності, основні конституційно-правові принципи організації місцевого самоврядування в скандинавських країнах багато в чому схожі.

Місцеве самоврядування в скандинавських країнах має давні традиції. У Норвегії воно було введене в 1837 р. після декількох років конфлікту між норвезьким парламентом і королем Швеції. У Данії закони, що стосуються місцевого самоврядування в міських муніципалітетах, діють з 1837 р. У Швеції перші закони про місцеве самоврядування з’явилися в 1862 р., у Фінляндії - в період з 1865 по 1873 рр. У кожній із згаданих країн, Норвегії, положення про місцеве самоврядування внесені до конституцій.

У всіх чотирьох країнах структури місцевого самоврядування базуються на традиціях самоорганізації, перш за все у сфері управління справами церковних общин. У зв’язку з цим церковний адміністративний поділ країн на приходи був використаний як основа для створення одиниць місцевого самоврядування.

У Швеції існує багатий досвід місцевого самоврядування, ще з VIII-IX ст. Так, ще в IX ст. відправлення правосуддя і вирішення різних суперечок відбувалося на зборах глав сімей, а перший шведський конституційний статут (королівська хартія), проголошений в 1319 р. королем Магнусом Ерікссоном, гарантував селянам особисту і економічну свободу, а також право участі в рішенні державних питань.

Поступово місцеве самоврядування проникло не лише у світську, але і в церковно-релігійну сферу шведського суспільства.

Значний вплив на розвиток місцевого самоврядування Швеції здійснили комунальні реформи 1862 р. В результат їх було розмежовано церковне і світське самоврядування, а також були утворені ландстинги.

У сучасній Швеції інститут місцевого самоврядування є найважливішою ланкою системи влади країни і відіграє основну роль в наданні громадянам публічних послуг, гарантованих державою. Конституційно-правовий статус місцевого самоврядування закріплений в Акті про форму правління 1974 р. - одному з чотирьох законів, що складають Конституцію Швеції.

У § 1 розділу 1 Акту про форму правління визначено: «Вся державна влада в Швеції виходить від народу. Шведське народовладдя базується на вільному формуванні думок і загальному, рівному виборчому праві. Воно здійснюється за допомогою представницької парламентської демократії на державному рівні і за допомогою органів місцевого самоврядування на муніципальному рівні».

В Конституції Швеції визначені тільки загальні принципи організації місцевого самоврядування, які закріплюють два рівня муніципального управління і інститут виборних муніципальних зборів уповноважених, а також наділяють муніципалітети і муніципальні округи правом стягувати податки.

Більш детальне правове регулювання місцевого самоврядування здійснює Закон Швеції про місцеве самоврядування, що набув чинності з 1 січня 1992 р. Не дивлячись на те, що цей закон не є конституційним і може бути змінений простим рішенням членів парламенту, він містить в собі фундаментальні принципи організації і діяльності органів місцевого самоврядування. Цей закон є рамковим і багато в чому визначає тільки основи організації влади на місцевому рівні, надаючи місцевим органам влади широкі можливості для самостійного вирішення внутрішніх питань. Багато в чому це пов’язано з тим, що цей закон в рівній мірі відноситься і до муніципалітетів, і до муніципальних округів, тобто до територіальних утворень, що мають різну площу і різну чисельність населення.

В Законі Швеції про місцеве самоврядування визначені: поділ країни на муніципалітети і муніципальні округи, поняття членства в муніципальній освіті, основні повноваження і організаційна структура місцевих органів влади, поняття і функції виборних представників, особливості фінансового управління й аудиту, а також порядок судового оскарження рішень і дій органів місцевого самоврядування.

В даний час місцеве самоврядування в країні є дворівневим. Перший рівень - це муніципалітети (їх 290), другий - ландстинг, який об’єднує муніципалітети (ланстингів налічується 20).

Місцеве самоврядування у Швеції ґрунтується на таких принципах: забезпечення вільного волі громадян і загального виборчого права; право на всіх рішень в комуні належить зборам її представників (раді); всі питання принципового і загального значення вирішуються муніципальними зборами; кожен представницький орган самоврядування повинен мати формований ним виконавчий орган (на відміну від України, де обласні райради таких органів не мають) органам місцевого самоврядування дозволено самостійно стягувати з платників власні податки».

Законодавство Швеції, на відміну від законодавства України, не встановлює перелік питань, вирішення яких відноситься до повноважень органів місцевої влади. Правове регулювання в цій сфері ґрунтується на іншому принципі: закон визначає тільки повноваження органів державної влади, а всі інші питання відносяться до повноважень місцевих органів влади. Так, на державному рівні вирішуються питання будівництва будь-яких залізниць, організація центрів зайнятості, охорона громадського порядку.

У законі про місцеве самоврядування передбачені основні принципи, які повинні дотримуватися органами місцевого самоврядування при формуванні бюджету: збалансованість бюджету, якісне фінансове управління, визначення цілей використання фінансів, заборона на використання кредитів для здійснення поточної діяльності. Таким чином, законодавчі вимоги в даному питанні носять декларативний характер.

Державне регулювання місцевого самоврядування здійснюється за допомогою законодавства. Проводиться нагляд з боку державних галузевих відомств. Зауваження цих органів мають рекомендаційний характер, тобто муніципальна рада має право не враховувати їх. Вирішення муніципальної ради можуть бути відмінені адміністративним судом тільки на підставі звернення мешканців.

У Швеції значну роль має міжмуніципальна співпраця. Всі муніципалітети об’єднані в асоціацію. Існує також асоціація ландстингів. В даний час йде об’єднання цих двох асоціацій в одну. Основне завдання асоціацій - відстоювання інтересів місцевого самоврядування. Це досягається шляхом участі в підготовці ухвалюваних державою рішень.

Важливим напрямом діяльності є надання фахівцями, що працюють в асоціації, консультативної допомоги муніципальним утворення.

Найбільш показовий для України досвід Швеції полягає в тому, в чому дана держава бачить гарантію підвищення ефективності місцевого самоврядування.

Використання зарубіжного досвіду має багато позитивного. Воно дозволяє нам мати чіткі уявлення про наслідки такого використання, тверде переконання в прийнятному для держави шляху вирішення проблеми, дозволяє передбачати і заздалегідь запобігти можливих складнощів.

В результаті перетворень склалася властива для Данії, Швеції, Норвегії і Фінляндії система місцевого самоврядування, для якої характерне поєднання значної самостійності муніципальних органів у вирішенні оперативних питань і досить незначні правові гарантії, що в деякій мірі ріднить їх з Великобританією. Але на відміну від англійської моделі, місцева влада в скандинавських країнах значно більше інтегрована в державний механізм. Для цих країн характерні загальні формулювання компетенції місцевого самоврядування.


Баркар Александр

ОСОБЕННОСТИ СПОСОБОВ СОВЕРШЕНИЯ РАЗБОЕВ НА АВТОМОБИЛЬНОМ ТРАНСПОРТЕ

В структуре криминалистической характеристики преступлений способ их совершения является наиболее значимым элементом, так как именно он является тем источником информации о преступлении, о преступниках, который предоставляет наибольший ее (информации) объем. Особенно это отражается в тех случаях, когда преступление совершено в условиях неочевидности.

Специфика расследования разбойных нападений во многом определяется способами совершения этого преступления. Эти способы весьма разнообразны и зависят от конкретных обстоятельств, в которых действуют преступники[1].

Способ завладения автотранспортными средствами путем разбойного нападения на водителя - сложное понятие, определяющее многоэтапную деятельность преступников. Он, как справедливо замечает Р.С. Белкин, «имеет решающее значение и для частной криминалистической методики, поскольку является базой для выдвижения как общих, так и частных версий, влияет на определение направлений расследования и решение других вопросов»[2].

В специальной литературе вопросы, связанные со способом совершения преступлений вообще, а также способы совершения конкретных видов преступлений исследованы достаточно полно.

Придерживаясь концепции Г.Г. Зуйкова[3], способ разбойных нападений на автомобильном транспорте можно определить как систему причинно и функционально связанных, объективно и субъективно обусловленных характером нападения и предметом хищения, личными свойствами и степенью организованности действий лиц по подготовке, совершению и сокрытию преступлений в условиях спланированного места и времени, с использованием орудий и средств, соответствующих общему замыслу и способствующих достижению корпоративной цели.

Каковы же способы совершения разбойных нападений на автомобильном транспорте?

На наш взгляд, способ совершения данного преступления вытекает из его названия – это нападение. Нападение традиционно понимается как активное наступательное действие, сопряженное с применением насилия, опасного для жизни и здоровья потерпевшего либо с угрозой применения такого насилия.

Нам представляется, что нападение при разбое включает в себя способы, при помощи которых осуществляется: а) проникновение на объект посягательства; б) пресечение сопротивления жертвы и в) завладение имуществом, если разбойное нападение совершено с корыстной целью.

Анализ судебно-следственной практики позволил нам выделить три основных способа нападения, которые совершаются на автомобильном транспорте.

1. В первом способе преступники, как правило, используют свой автомобиль, с помощью которого останавливают автотранспорт потерпевших, или проследуют на нем до случайной остановки намеченной жертвы. Этот способ можно для краткости условно называть «перехватом». Остановка транспорта может быть произведена: а) насильственным путем (производство выстрелов, маневрирование, с целью блокирования свободного проезда и т.п.); б) с помощью обмана (остановка транспорта под видом сотрудников ДПС). После остановки транспорта: а) водителя принудительно выводят из кабины, оказывая на него психическое или физическое воздействие, предъявляют требование о передаче управления автомобилем, ценностей, груза; б) не выводя водителя из кабины, оказывают на него психическое воздействие, предлагают ему «добровольно» выполнить требования по передаче имущества. Необходимо отметить, что убийства водителей этим способом совершаются редко, только в случае оказания потерпевшими сопротивления.

2. Второй способ нападения, условно назовем его «захват», отличается от первого тем, что преступники, под видом пассажиров, находятся в салоне автомобиля и совершают нападение на водителя или предъявляют к нему требования: передать ценности или управление автомобилем, ехать в какое-то место, или покинуть автомобиль. Очень часто потерпевшими при таком способе нападения являются водители такси, лица занимающиеся частным извозом.

Преступники чаще всего действуют в группе, при этом один может находиться на сидении рядом с водителем, другие – на заднем. Задача соучастника, находящегося на переднем сидении, в основном сводится к лишению возможности водителя в момент нападения управлять автомобилем и покинуть салоп. Чаще всего нападающий с переднего сидения в качестве орудия преступления использует нож, нанося удары в область грудной клетки, живота, лица.

Находящиеся на заднем сидении соучастники используют ножи реже, так как ограниченное пространство салона затрудняет нанесение ударов этим орудием. Наиболее уязвимыми частями тела водителя при нападении сзади являются шея и голова. Поэтому преступники в таких случаях чаще всего используют огнестрельное оружие. К распространенным орудиям преступления относятся всевозможные петли и используемые в качестве них предметы.

3. Третий способ нападения на водителей можно определить как комбинированный, который сочетает в себе признаки двух первых способов. Для него характерно то, что преступная группа состоит из двух подгрупп: первая находится в салоне автотранспорта под видом пассажиров, а другая – вне салона: может сопровождать автотранспорт на своем автомобиле или поджидать в условленном месте. Задача находящихся в салоне автотранспорта – не вызывая подозрений у водителя, заставить его остановиться в безлюдном месте, где поджидает другая часть соучастников, после чего совершается нападение на водителя.

При нападении «комбинированным» способом часть группы, находящаяся в салоне, может совершить нападение на водителя и потребовать остановиться в безлюдном месте, а подъехавшая на автомобиле другая часть помогает осуществить захват ценностей и обеспечить быстрый отход с места преступления. Все изученные случаи нападений на рейсовые автобусы совершались именно таким способом.

Кроме перечисленных трех способов, существует масса атипичных способов посягательств на водителей автотранспорта, пассажиров и перевозимые грузы, которые получают большее или меньшее распространение. Например, в последние годы способы завладения автотранспортным средством становится все более изощренными. Преступники (а это, как правило, организованная преступная группа) по объявлениям в газете «Авторынок», «Автопродажа» и т. п. находят подходящую автомашину, звонят хозяину о необходимости подъехать в определенное место для осмотра машины, создают заранее подготовленную ситуацию, в которой водителя убивают, труп прячут здесь же, а машину продают или используют в личных целях.

Следует согласиться с мнением А.Г. Солодовникова, который считает что «…исследование практики расследования уголовных дел о корыстных насильственных грабежах, разбойных и бандитских нападениях, совершенных организованными группами, свидетельствует о том, что преступники в большинстве случаев подготавливают и совершают преступления по одной-двум отработанным схемам, иначе говоря, имеют свой преступный «почерк». Достигнув желаемого результата преступники или дублируют способ действий в будущем, или частично улучшают его (применяют средства мобильной связи, для согласования своих действий, подыскивают оружие, тщательнее выбирают время и место и объект совершения нападения), при этом они рассчитывают на большую добычу»[4].

Все это в полной мере относится к таким преступления, как разбойные нападения на автомобильном транспорте.