«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

Вид материала

Документы

Содержание Історія вивчення та розробки поняття канонічного та церковного права Основные функции органов национальной безопасности государств-участников снг и проблемы их правового закрепления

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 2618.62kb.
• Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія, 2707.55kb.
• Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 1255.33kb.
• Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни, 12139.69kb.
• Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
• Міністерство освіти І науки україни національна академія наук київський університет, 717.4kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.
• Україна міністерство освіти І науки україни одеська національна морська академія, 32.42kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 6297.95kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 5488.92kb.

Литература:

1. Багрянцева Г.И. Филологический анализ дакументального текста (на материале служебной переписки периода коллегиального делопроизводства): автореф. дис. … канд. филол. наук. – М., 1986.
   
2. Гістарычны слоўнік беларускай мовы. Вып. 1. А – биенье / склад. Т.І. Блізнюк і інш.; пад рэд. А.М. Булыкі. – Мінск: Навука і тэхніка, 1982. – С. 45–49.
   
3. Жураўскі, А.І. Каштоўныя крыніцы па гісторыі мовы. / А.І. Жураўскі // Роднае слова. – 2004. – № 8. – С. 29–32.
   
4. Каштанов С.М. Очерки русской дипломатики. – М.: Наука, 1970. – 463 с.
   
5. Метрыка Вялікага княства Літоўскага. Кніга 28 (1522–1552). Кніга запісаў 28. / Падрыхтоўка тэкстаў да друку і навуковы аппарат: В. Мянжынскі, У. Свяжынскі. – Мінск: ATHNAEUM, 2000. – 312 с.
   

Попсуєнко Людмила

ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ТА РОЗРОБКИ ПОНЯТТЯ КАНОНІЧНОГО ТА ЦЕРКОВНОГО ПРАВА

Вивчення та розробка канонічного права почалася вже в ХІІ столітті. Канонічне право як курс «Практичної зовнішньої теології» стало загальнообов’язковим спочатку в Болонському університеті, а потім і в інших університетах Європи. Таким чином, вивчення канонічного права охоплює більше семи століть. В даний час інтерес до канонічного права в країнах Європи та Америки як і раніше великий. Виникли цілі національні школи: французька, італійська, німецька, польська й інші.

Аж до XIX століття діяльність каноністів зводилася, по суті справи, по-перше, до пошуку й усунення протиріч, що мали місце в канонах; по-друге, до тлумачення канонічних текстів, їхньому узагальненню і виробленню фундаментальних понять канонічного права.

Діяльність навіть такого порядку принесла свої результати. Головний – початок кодифікаційного процесу. У підсумку, в період з XII по XV століття з’явилося чотири церковних зводи:

1. Декрет Граціана (Decretum Gratiani). Граціан – камальдульский чернець, викладач канонічного права Болонського університету. Декрет створений у 1150 році. Він складається з апостольських канонів, а також – канонів Вселенських і Помісних, папських декреталів і компіляцій з пенітенціалів, римського права, частково – франкських капітуляріїв.

2. У 1234 році з’явився ще одна збірка – декретали папи Григорія IX (1227 – 1241) – Decretales Gregorii, складені керівником ордена домініканців, чудовим знавцем римського права – Раймундом Пеннафорте. Ця збірка була більш вузькою за змістом, у порівнянні з Декретом Граціана, і містила у собі тільки папські декретали, розподілені на п’ять частин: про церковних ієрархів, судочинство і юрисдикцію, клір і ченців, брачно-сімейні відносини, систему церковних злочинів і покарань.

3. Наприкінці XIII століття за вказівкою папи Боніфація VIII (1294-1303) була створена нова збірка папських декреталів, яка одержала найменування – Liber sextus.

4. Кліментіни (Clementinae) – збірка папських декреталів папи Клімента V (1305 – 1314), до якої також увійшли постанови Вселенського церковного собору (1311).

У 1580 – 1582 р. згідно указу папи Григорія XIII (1572 – 1585) функціонувала кодифікаційна комісія. Результатом її роботи стало редагування всіх чотирьох збірок, а потім публікація їх під єдиною назвою: Звід канонічного права (Corpus juris canonici).

З виданням Corpus juris canonici канонічне право знайшло своє реальне втілення. Під канонічним правом стали розуміти «канони стародавньої церкви і папські декретали, що увійшли в корпус канонічного права» [1, с. 16].

Основою розуміння канонічного права, таким чином, стало трактування його як правових норм (канонів), санкціонованих винятково католицькою церквою. Тому всі інші правові норми, що «стосуються церкви» і визнаються нею як загальнообов’язкові, але нею не санкціоновані, склали зміст церковного права.

На сьогодні існує поширене визначення канонічного права, як сукупності законів (канонів), встановлених головним чином на вселенських і деяких ін. соборах (до ІХ ст.). Його норми є правовими в тій мірі, в якій визнаються обов’язковими тією чи ін. державою. У традиційному розумінні вони є правом, бо виходять не від держави і не підтримуюються силою державного примусу [2, c. 177].

Щодо визначення церковного права, то під ним розуміється складова частина релігійного права, сукупність релігійно обгрунтованих правових норм, канонів, які визначають структуру і діяльність релігійних організацій [3, c.399].

Розподіл церковних за змістом правових норм на канонічне та церковне право залишається важливим дискусійним питанням і в сучасній історіографії питання, яке потребує подальшого глибинного вивчення та пізнання.

Література:

1. Цыпин С. Церковное право. – М., 1994.

2. Шевченко В. Словник – довідник з релігієзнавства. – К., 2004.

3. Там само.


Редкоус Владимир

ОСНОВНЫЕ ФУНКЦИИ ОРГАНОВ НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ ГОСУДАРСТВ-УЧАСТНИКОВ СНГ И ПРОБЛЕМЫ ИХ ПРАВОВОГО ЗАКРЕПЛЕНИЯ

Совершенствование правового регулирования в сфере обеспечения национальной безопасности является одной из важнейших задач проводящихся в ряде государств-участников СНГ административных реформ. Одним из направлений данного совершенствования является четкое определение функций органов национальной безопасности государств-участников СНГ.

Рассмотрим опыт законодательного закрепления основных функций органов национальной безопасности в государствах-участниках СНГ.

В соответствии со статьей 9 Закона Республики Беларусь от 3 декабря 1997 г. № 102-З «Об органах государственной безопасности Республики Беларусь» основными направлениями деятельности органов государственной безопасности являются: контрразведывательная деятельность; внешняя разведка; борьба с преступностью; организация правительственной и оперативной связи. Здесь же устанавливается, что деятельность органов государственной безопасности, применяемые ими методы и средства не должны причинять вред личности, имуществу физических и юридических лиц, а также наносить вред окружающей среде. Сведения об организации, тактике, методах и средствах осуществления контрразведывательной деятельности и внешней разведки относятся к государственным секретам. В статье 8 названного Закона РБ перечислены основные задачи органов государственной безопасности, что позволяет не допустить их смешение с задачами органов.

В Законе Кыргызской Республики от 11 января 1994 года № 1362-XII «Об органах национальной безопасности Кыргызской Республики» (в ред. Закона КР от 19 декабря 1996 года N 63) вообще не говорится ни о задачах, ни о функциях органов национальной безопасности Кыргызстана. О них можно судить лишь по возложенным на органы обязанностям и предоставленным органам правам [1].

В статье 8 Федерального закона от 3 апреля 1995 г. N 40-ФЗ «О федеральной службе безопасности» сказано, что деятельность органов федеральной службы безопасности осуществляется по следующим основным направлениям: контрразведывательная деятельность; борьба с терроризмом; борьба с преступностью; разведывательная деятельность; пограничная деятельность; обеспечение информационной безопасности. Иные направления деятельности органов федеральной службы безопасности определяются федеральным законодательством [2]. Недостаток данного федерального закона – отсутствие четкого указания на задачи, решаемые органами федеральной службы безопасности.

В Законе Республики Молдова «О Службе информации и безопасности Республики Молдова» задачи подменены функциями. Так, статья 7 Закона РМ называется «Функции Службы» и устанавливает, что на Службу возлагаются функции по выработке и реализации в пределах ее полномочий системы мер, направленных на выявление, предупреждение и пресечение следующих действий, которые в соответствии с законодательством представляют угрозу для безопасности государства, общества и личности: а) действия, направленные на насильственное изменение конституционного строя, подрыв или уничтожение суверенитета, независимости и территориальной целостности страны (Эти действия не могут быть истолкованы в ущерб политическому плюрализму, реализации конституционных прав и свобод человека.); b) деятельность, прямо или косвенно способствующая развертыванию боевых действий против страны или развязыванию гражданской войны; с) вооруженные или иные насильственные действия, подрывающие государственные устои; d) действия, направленные на насильственное свержение законно избранных органов публичной власти; е) действия, способствующие возникновению чрезвычайных ситуаций на транспорте, в связи, на объектах экономики и на объектах жизнеобеспечения; f) шпионаж, то есть передача сведений, составляющих государственную тайну, другим государствам, а также незаконное получение или хранение сведений, составляющих государственную тайну, с целью передачи их другим государствам или антиконституционным структурам; g) предательство, выражающееся в оказании помощи другому государству в проведении враждебной деятельности против Республики Молдова; h) действия, ущемляющие конституционные права и свободы граждан и представляющие угрозу государственной безопасности; i) подготовка и совершение террористических актов, а также посягательство на жизнь, здоровье и неприкосновенность высших должностных лиц страны и зарубежных государственных и общественных деятелей во время пребывания их в Республике Молдова; j) хищение и контрабанда оружия, боеприпасов, боевой техники, взрывчатых, радиоактивных, отравляющих, наркотических, токсичных и иных веществ, их незаконное производство, использование, транспортировка и хранение, если при этом затрагиваются интересы обеспечения государственной безопасности; k) создание незаконных организаций или групп, представляющих угрозу государственной безопасности, либо участие в их деятельности.

Статья 8 Закона РМ уже называется – «Направления деятельности Службы». В ней сказано, что в интересах исполнения возложенных на нее функций по обеспечению государственной безопасности Служба осуществляет: a) разведывательную деятельность; b) контрразведывательную деятельность; с) борьбу с преступлениями, уголовное преследование по которым отнесено законодательством к ведению Службы. Законами и иными нормативными актами на Службу могут возлагаться и другие задачи в сфере борьбы с преступностью. Порядок проведения разведывательных и контрразведывательных мероприятий, а также порядок использования негласных методов и средств при осуществлении разведывательной и контрразведывательной деятельности определяются законодательством.

В статье 12 Закона Республики Таджикистан от 20 марта 2008 года № 362 «Об органах национальной безопасности Республики Таджикистан» установлено, что основными направлениями деятельности органов национальной безопасности Республики Таджикистан являются: разведывательная деятельность; контрразведывательная деятельность; борьба с террористической деятельностью и преступностью; пограничная деятельность; государственная охрана отдельных должностных лиц государства, а также отдельных должностных лиц иностранных государств и международные организаций, временно пребывающих в республике; обеспечение безопасности особо важных государственных объектов, а также представительств иностранных государств и международных организаций; организация правительственной и оперативной связи. Другие направления деятельности органов национальной безопасности Республики Таджикистан могут быть определены законодательством Республики Таджикистан.

Таким образом, можно придти к выводу, что современное законодательное закрепление основных функций органов национальной безопасности базируется на следующих основных моментах:

Во-первых, функции, или основные направления деятельности органов национальной безопасности, являются важнейшей составляющей их правового положения. Являясь производными от задач, решаемых органами национальной безопасности, функции в большей степени показывают, как, каким образом решаются те или иные задачи в области обеспечения национальной безопасности. Если задачи органов национальной безопасности в большей степени тяготеют к предназначению органов, то функции в большей степени свидетельствуют о том, какими методами решаются основные задачи в области обеспечения национальной безопасности. Каждая задача в области обеспечения национальной безопасности решается, как правило, путем практической реализации нескольких функций.

Во-вторых, функции органов национальной безопасности в силу их важности и значимости для четкого определения правового положения органов национальной безопасности и их компетенции подлежат законодательному закреплению. Особенно это касается тех законов об органах национальной безопасности, где законодательно не закреплены задачи органов. Тогда по функциям органов национальной безопасности можно судить о содержании и характере решаемых органами национальной безопасности задач.

В-третьих, на практике часто возникают проблемы, связанные с отсутствием четких различий между задачами и функциями органов национальной безопасности, что в ряде случаев не позволяет точно определить полномочия органов национальной безопасности. Поэтому четкое определение функций органов национальной безопасности, их размежевание с задачами – одно из направлений совершенствования правового регулирования в области обеспечения национальной безопасности.

Литература:

1. «Ведомости Жогорку Кенеша Кыргызской Республики», 1994 год, N 3, ст. 78.

2. Собрание законодательства Российской Федерации от 10 апреля 1995 г. N 15 ст. 1269.

3. «Мониторул Офичиал ал Р. Молдова» N 156/764 от 31.12.1999.


Робак Володимир

Протидія створенню не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань

Проблема боротьби з не передбаченими законом воєнізованими або збройними формуваннями є важливою і складною для суспільства, у зв’язку з тим, що вкрай несприятливим фактором є те, що усередині країни існують впливові у політичному, фінансовому, воєнному, ідеологічному і релігійному смислі сили, діяльність яких спрямована на руйнування Української держави. Зазначені формування перешкоджають здійсненню не лише кримінально-правової, а й соціально-економічної політики. Таке становище потребує термінового здійснення профілактичних заходів, спрямованих не лише на припинення діяльності вказаних формувань, а й на недопущення створення таких угруповань на території нашої держави.

Розкриваючи це питання, взагалі стосовно основних напрямків профілактичних заходів з протидії організованій злочинності, у тому числі й створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, необхідно зазначити, що вони повинні враховувати наступні положення: формування та реалізація політики регіональної безпеки; підвищення конституційного авторитету органів державної влади; формування довіри і позитивного іміджу влади у населення; дотримання прав і свобод людини; помірковане проведення релігійної політики; законодавча заборона релігій, що можуть загрожувати національній безпеці України; запобігання поширенню інформації деструктивного характеру засобами масової інформації; створення сприятливих умов для розвитку культури і освіти всіх національних груп, що проживають на території регіону, запобігання появи напруженості у міжетнічних стосунках; розробка стратегії інтеграційного розвитку Криму, як невід’ємної частини єдиної Української держави; завчасне виявлення основних носіїв соціальної напруженості з метою їх нейтралізації; утвердження української національної ідеї, як стрижня консолідації суспільства; активізація зусиль по входженню України в існуючі загальноєвропейські системи універсальної та регіональної безпеки; формування політичної еліти України, здатної приймати адекватні жорстокі заходи щодо боротьби з зазначеним явищем 1, с. 111-113.

На підставі зазначених напрямків профілактичних заходів, щодо запобігання створенню та припинення діяльності вже існуючих не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань на території нашої країни, вважаємо за доцільне застосовувати наступні заходи протидії.

При прийнятті, будь-якими органами, нормативно-правових актів, що стосують боротьби зі створенням не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань або профілактичних заходів, щодо вже існуючих, необхідно залучати органи на які буде безпосередньо покладено їх виконання. А саме, при розробленні проектів вказаних документів, направляти їх до відповідних служб або відділів, які безпосередньо працюють в цьому напрямку, а саме до генеральної прокуратури України, міністерства внутрішніх справ України та служби безпеки України з вказівками, щодо надання пропозицій з підвищення його застування. Застосування таких мір є доцільним у зв’язку з тим, що органи, які безпосередньо ведуть боротьбу та профілактику створення вказаних об’єднань являються більш компетентними в цих питаннях і, крім того, пропозиції, які вони внесуть до зазначених проектів будуть у подальшому покладені на них для виконання.

В якості профілактичного заходу, щодо запобігання створенню не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, а також профілактичних мір, щодо припинення діяльності вже існуючих об’єднань необхідно розвивати практику залучення до такої діяльності найбільш авторитетних представників того чи іншого народу, віросповіданням якого слідують учасники окремих формувань. Залучення цих осіб повинно мати на меті проведення бесід представників правоохоронних органів з зазначеними особами про необхідність звертання останніх із застосуванням засобів масової інформації та проведення виступів на будь-яких мітингах, зборах і т. п., до свого народу про неможливість супроводження своїх вимог будь-якими протизаконними заходами, особливо зі застосуванням зброї і крім того, недопустимість створення збройних формувань, діяльність яких спрямована безпосередньо на застосування вказаних заходів. На нашу думку, застосування таких заходів є необхідним, в першу чергу, на територіях, на яких може виникати релігійне протистояння у будь-яких формах прояву, наприклад у Автономній республіці Крим, де, на думку окремих авторів існують зазначені формування [2, 3, 4, 5]. Слід зазначити, що правоохоронні органі вже залучали зазначених вище осіб для урегулювання конфліктів, що виникали на міжнаціональному рівні. Так, при масових заворушеннях, що відбувалися у 1990-х роках на території АРК з участю осіб кримськотатарської національності, представники силових органів зверталися за допомогою до старійшин цього роду, з метою звертання останніх про недопущення вчинення погромів та «пролиття крові», тобто недопущення вчинення опору представникам влади та відстоювання своїх вимог виключно законними заходами.

На нашу думку, необхідним профілактичним заходом щодо запобігання створенню не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань на території нашої держави, а також припинення діяльності вже існуючих є проведення виступів у засобах масової інформації представників правоохоронних органів, органів влади та місцевого самоврядування з метою зазначення про недопустимість створення та діяльності зазначених формувань на території України. У цих виступах, вказані особи, повинні акцентувати увагу на недопустимість створення та існування зазначених об’єднань, з метою збереження суспільної безпеки і взагалі миру на території нашої держави. Необхідно вказувати про існування кримінальної відповідальності за ці діяння, із зазначенням видів та строків покарання, роз’яснюючи при цьому, за які саме діяння передбачена відповідальність у кримінальному законі. Крім того, у зверненнях необхідно приділяти увагу, зазначеній у кримінальному законодавстві, можливості звільнення від кримінальної відповідальності за ці діяння, також з роз’ясненнями положень цього виду звільнення.

Крім того, враховуючи особливу суспільну небезпечність таких об’єднань, вважаємо доцільним зазначення у цих виступах призначення винагороди особам, які повідомлять інформацію, яка допоможе запобігти створенню не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань чи розкрити та припинити діяльність вже існуючих.

Розкриваючи це питання, на нашу думку, з метою запобігання створенню не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та припинення діяльності вже існуючих доцільним є проведення таких заходів, які спрямовані на проведення більш ретельних перевірок при реєстрації та діяльності вже існуючих громадських об’єднань, особливу увагу, ми вважаємо, необхідно приділяти молодіжним організаціям, які існують на території України. Ці заходи є доцільним у зв’язку з тим, що, деякі автори зазначають, що певні громадські організації, під своєю егідою створюють зазначені вище формування, з метою їх залучення, для відстоювання своїх інтересів незаконними способами [6, 7]. Діяльність таких громадських організацій, як це очевидно, носить велику суспільну небезпечність, відповідно до того, що загрожує не тільки життю та здоров’ю людей, власності, нормальній діяльності підприємств, установ та організацій не залежно від форм власності, а й взагалі створює загрозу для існування самої держави, оскільки в структурі суспільства діють, як офіційно, так і завуальовуючи свою діяльність зазначені вище формування.

Крім того, для здійснення заходів спрямованих на запобігання створенню не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та припиненню діяльності вже існуючих на території України, вважаємо необхідним підвищення рівня розвитку та виховання молоді, з метою не допущення вчинення нею, як злочинів взагалі, так і її схильності до впливу різноманітних організацій, діяльність яких спрямована на вчинення будь-яких протиправних дії, в тому числі і створення зазначених вище формувань.

Відповідно до зазначеного, вважаємо за необхідне підвищувати практику залучення представників правоохоронних органів до навчальних закладів для проведення занять (семінарів, круглих столів тощо), спрямованих на здійснення вказаних цілей. Також, на нашу думку, доцільним є залучення до проведення таких занять представників релігійних конфесій для роз’яснення ними положень релігії відносно вчинення будь-яких проявів злочинного характеру та прищеплення молоді до виконання не лише вимог нормативно-правових актів, а й положень релігії. Крім того, для проведення таких занять необхідно залучати психологів, для проведення тестів, тренінгів та інше, з метою виявлення осіб схильних до вчинення протиправних діянь та проведення бесід з такими особами, спрямованих на надання допомоги і не допущення розвитку у них антисоціальних напрямків поведінки.

З метою запобігання створенню та припиненню діяльності вже існуючих, вказаних вище формувань, вважаємо за доцільне застосування профілактичних заходів, спрямованих на недопущення потрапляння вогнепальної зброї до цих об’єднань. Відповідно до вищевказаного, на нашу думку, необхідно сприяти належному регулюванню обігу вогнепальної зброї за допомогою, як нормативних актів, так і правоохоронної діяльності, спрямованому на захист суспільної небезпеки від діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань. Для здійснення цього регулювання необхідно органам, що здійснюють контроль в цій сфері, при прийняття відповідних нормативних актів посилити заходи, спрямовані на належний обіг зазначених предметів та посилити відповідальність осіб, які за своїм службовим положенням безпосередньо відповідають за забезпечення цього обігу.

На підставі вищевказаного, на нашу думку, зазначені вище заходи протидії створенню та припинення діяльності вже існуючих не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань є важливими та вкрай необхідними для нашої держави.

Література:

1. Топильская Е. В. Организованная преступность. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 1999. – 256 с.
   
2. Выжутович В. Атаманы в законе // com.ru/2005/ pvz668.php.
   
3. В ожидании украинского Дудаева // slavie.ru/ analit/sobytia/unaunsokp.php.
   
4. Армия талибов // r.ntvru.com/article/20.phpl.
   
5. Грач Л. Союз власти и меджлиса – заговор против народа // Крымская правда. – № 105. – 9 июня 2005.
   
6. Мы говорим «УНА», не подразумевая «УНСО»? Разъяснение министерства юстиции Украины // lo-nedeli.com/nn/show/40/40056/.
   
7. Кипиани В. УНА – у власти! УНСО – к штурму! // ni.org/plain.cgi?105.
   

Рудик Михайло