«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

Вид материала

Содержание

Щодо адміністративного провадження по скаргах
Основні чинники екстремальних ситуацій у прокурорській діяльності
Екстремальні морально-психологічні чинники

Подобный материал:

1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 86

Література:

Общая теория права / Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1995. – 384 с.
Теория государства и права / Под ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. – М.: НОРМА-ИНФРА•М, 2000. – 616 с.
Тэпс Д. Концептуальные основы федерализма. – СПб: Юридический центр Пресс, 2002. – 204 с.
Манелис Б.Л. Проблема суверенитета и ее значение в современных условиях. – Ташкент: Наука, 1964. – 306 с.
Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. – 3-тє видання, стереотипне. – Львів: «Новий світ - 2000», 2007. – 584 с.
Федущак-Паславська Г.М. Політико-правова ідея суверенітету державної влади та її реалізація в державотворенні України. – Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Львів, 2000. – 18 с.
Новгородцев П.И. Об общественном идеале. – М.: Пресса, 1991. – 638 с.
Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. – 536 с.
Оппенгейм Л. Международное право. – М., 1948. – Т. 1. – С. 130
Dictionary of Sociology and Related Sciences. Totowa (New Yercey). – 1988. – P. 304
Левин И.Д. Суверенитет. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 373 с.
Суверенитет в государственном и международном праве. «Круглый стол» журнала «Советское государство и право» // Советское государство и право. – 1991. – №5. – С. 3-38.
Берлін І. Чотири есе про свободу. – К.: Основи, 1994. – 272 с.
Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003. – Т. 1. Теоретико-методологічні та концептуальні засади поліцейського права та поліцейської деонтології. – 1232 с.
Reinicke W. Global Public Police // Foreign Affairsl. – 1997. – Nov. Dec. – P. 138 / Цит. по кн. Лукашук И.И., Глобализация, государство, право, ХХI век. – М., 2000. – С. 24
Тодыка О.Ю. Народовластие в условиях глобализации: Монография / Под. ред. А.В. Петришина, д-ра юрид. наук, акад. АПрН Украины. – Харьков: Право, 2005. – 336 с.

Неугодніков А.О.

ЩОДО АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ПО СКАРГАХ

Одними із пріоритетних завдань, що потребують вирішення на будь-якому етапі формування демократичної правової держави є забезпечення належного функціонування механізмів захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб та забезпечення законності у різних сферах суспільного життя. Важлива роль при їх вирішенні покладається на органи виконавчої влади, оскільки у суспільних відносинах фактично немає сфер, на які б не поширювався їхній регулятивний вплив.

Реформування державного апарата та системи державного управління, що почалися в нашій країні з 2-ої половини 80-х років двадцятого століття, додало особливу актуальність вивченню (з наступним запозиченням) закордонного досвіду в регулюванні правовідносин між органами державного управління та інших суб’єктів, що виражається в адміністративно-процесуальних нормах.

Це, у першу чергу, пов’язане з тим, що в адміністративному праві закордонних країн проблеми адміністративно-процесуальної діяльності займають пріоритетний напрямок. Крім цього, законодавство багатьох розвинених капіталістичних країн широко орієнтується на спеціальний інститут - адміністративну юстицію. Під нею розуміється особливий порядок вирішення адміністративно - правових спорів між громадянами (або їхніми об’єднаннями) і органами державного управління при наявності спеціально створених органів, що займають у цьому провадженні активну позицію.

Адміністративний процес в Україні здійснюється в певних формах і знаходить практичне вираження залежно від характеру індивідуальної справи. Він визначається, як сукупність адміністративних проваджень. Виходячи з розходжень, проведених по суб’єкті, можна виділити їхні основні види - дисциплінарне провадження; провадження по скаргах; і провадження по справах про адміністративні правопорушення.

Провадження по скаргах є адміністративно-юрисдикційним, оскільки в них завжди укладений предмет відповідної адміністративно-правового спору. У всіх випадках застосування заходів адміністративного примусу виявляється одна істотна якість, що дає підстави для їхнього об’єднання в адміністративно-процесуальному змісті. Зміст цієї якості в тому, що всі ці заходи виражають негативну реакцію на певні ситуації, що складаються по різних підставах (суб’єктивним та об’єктивним) у сфері реалізації виконавчої влади, причому незалежно від виникнення адміністративно-правової спору або його відсутності. Говорячи про адміністративну юрисдикцію, необхідно враховувати, що під це поняття можна підвести всі випадки застосування органами виконавчої влади (посадовими особами), а також суб’єктами судової влади всіх примусових заходів, що мають місце в державно-управлінській практиці і відповідним чином урегульовані. У зв’язку з вищевикладеним можна виділити наступні види адміністративно-юрисдикційного провадження:

- по скаргах;

- дисциплінарне;

- по справах про адміністративні правопорушення.

Зупинимося на першому виді проваджень - провадженні по скаргах. Необхідно відзначити, що воно може здійснюватися в адміністративному або судовому порядку. Зміст такого провадження становить вирішення спірної ситуації, що виникла через звернення громадянина або колективного суб’єкта, що ставить під сумнів правомірність дій або правових актів органів виконавчої влади (посадових осіб). В інтересах захисту прав заявника повноважний орган (посадова особа) дає правову оцінку як правомірності або неправомірності дії, що оскаржується, так і домагань заявника.

Нормативною основою даного провадження є:

Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади й місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності, у засобах масової інформації» від 14 квітня 1997 р.
Положення Кабінету Міністрів України та Міжвідомчої Комісією з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств «Про вимоги до звернень заявників стосовно протиправного поглинання або захоплення власності засновників та учасників господарських товариств і власників підприємств, які направляються до Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправним поглинанням та захопленням підприємств» від 07.06.2007 р.
Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг та організацію особистого приймання громадян у Міністерстві юстиції України, підпорядкованих йому органах юстиції та на підприємствах, в установах й організаціях, що належати до сфери його управління» від 28 грудня 1999р N 76/5.
Наказ Головного Контрольно-Ревізійного Управління «Про затвердження Положення про порядок розгляду звернень та організацію особистого прийому громадян в органах державної контрольно-ревізійної служби» вiд 25.02.2000 № 15. та ін.

Право громадянина оскаржити акти суб’єктів влади - атрибут демократичної організації держави, суспільства. Воно обумовлене особливостями владовідносин, асиметричних, побудованих на засадах нерівності сторін. У таких правовідносинах одна зі сторін, що володіє владними повноваженнями, має право вирішувати питання. Досвід розвитку людського суспільства свідчить про те, що акти суб’єктів влади можуть бути дефектними. Причини дефектності різні: вибір не найкращого варіанта, через недбалість, упередженість, некомпетентність, зловживання правом тощо. Тому в інтересах справи право однієї сторони вирішувати, використовувати владу повинне бути врівноважене правом іншої сторони оскаржити акт, вимагати його перегляду, скасування.

Право на скаргу зараз фактично є абсолютним, необмеженим, невідчужуваним правом громадянина. Кожна дієздатна людина може подати її з будь-якого значимого для неї приводу, у будь-який час. Для реалізації цього права не потрібно попередньої згоди будь-кого. Право на загальну скаргу не обмежено за змістом. Оскаржені можуть бути будь-які дії, а також бездіяльність працівників будь-яких органів, підприємств, установ, організацій, розцінювані як неправильні. Предмет скарги - не тільки не законні, але й недоцільні або аморальні діяння. У листах громадян найчастіше мова йде про неправильне використання «волі розсуду», несправедливе вирішення питань, відсутність належної чіткості, безтактність, неуважність до критичних зауважень, використання застарілих прийомів у роботі, необґрунтований вибір площадок для нового будівництва. Предметом скарги можуть бути діяння, що ущемляють права й законні інтереси, як самого громадянина, так й інших осіб. Звернення громадянина може бути спрямоване на захист не тільки чиїхось особистих, але й суспільних інтересів. Дуже широко громадяни використають право оскаржити індивідуальні адміністративні акти. Рідше зустрічаються скарги про незаконність нормативних актів, хоча такі звернення громадян до автора акту або в інший компетентний орган цілком правомірні. Нерідко громадяни пишуть про бездіяльність службовців, про неприйняття належних заходів до порушників громадського порядку, оскаржують дії працівників, що не є посадовими особами. Можна знайти чимало листів, що містять претензії громадян до роботи аптек, лікарень, шкіл й інших соціально-культурних установ. Таким чином, чинне законодавство й сформована практика майже не знають обмежень права громадян на загальну скаргу за змістом. Оскаржені можуть бути незаконні, недоцільні та аморальні діяння, індивідуальні і нормативні акти, дії чи бездіяльність в сфері управління, провадження, обслуговування. Суб’єкти діянь, що оскаржуються - не тільки органи, але й підприємства, установи, організації, не тільки посадові особи, але й рядові службовці. Звернення може бути подане з метою захисту особистих прав й інтересів, прав й інтересів інших осіб, публічних прав й інтересів.

Праву громадян на скарги кореспондується обов’язок державних органів, організацій, посадових осіб й інших суб’єктів влади створювати умови для його реалізації. Вони повинні:

а) роз’ясняти громадянам таке право;

б) приймати усні й письмові скарги;

в) працювати з ними;

г) інформувати про роботу зі зверненнями їх авторів;

д) систематично узагальнювати звернення з метою вивчення суспільної думки, вдосконалення своєї роботи, своєчасного виявлення й усунення причин порушення прав і законних інтересів громадян.

За організацію роботи зі скаргами й іншими зверненнями громадян керівник організації несе особисту відповідальність.

Для адміністративного провадження по скаргах характерні наступні загальні правила:

а) скарга подається в орган (посадовій особі), вищестоящий стосовно тих, чиї дії є предметом оскарження; на адресу останніх скарги направляти заборонено;

б) скарга повинна бути розглянута в місячний строк від дня її надходження. При відсутності необхідності в її перевірці строк скорочується до 15 днів;

в) скарга перевіряється, тобто розслідується вірогідність повідомлюваних у ній відомостей, причому в подібних випадках строк її розгляди може бути продовжений як виняток до двох місяців;

г) рішення по скарзі повідомляється її авторові;

д) незадоволеність громадянина результатом розгляду й вирішення його скарги дає йому право звернутися зі скаргою на рішення по скарзі у вищестоящу ланку виконавчої влади або в суд;

е) позитивне рішення по скарзі тягне зміну або скасування оскарженої дії або правового акту, а також відповідальність визнаних винними.

Ефективність функціонування механізму адміністративного оскарження визначається рядом факторів, серед яких необхідно виділити якість та рівень нормативної регламентації тих суспільних відносин, що регулюються даним правовим інститутом та рівень забезпечення його юридичними гарантіями.

Вимоги, які пред’являються до скарги визначені в ст. 5 Закону, а також випливають зі змісту інших статей.

Аналіз норм Закону України «Про звернення громадян» дозволяє виділити наступні стадії провадження по розгляду скарг громадян:

а) порушення провадження по скарзі і перевірка відомостей, що містяться в ній;

б) розгляд скарги по суті й ухвалення рішення по ній;

в) оскарження чи опротестування рішення по скарзі;

г) виконання рішення по скарзі.

Реалізація повноважень, суб’єктивних прав і виконання обов’язків у сфері державного управління обумовлює виникнення численних адміністративно-правових відносин між громадянами, юридичними особами й органами виконавчої влади, у ході розвитку яких можуть виникати протиріччя з приводу реалізації прав і обов’язків громадян і юридичних осіб. Розв’язання цих протиріч дуже часто набуває ознак конфліктної взаємодії. Тобто, в цьому випадку, виникає юридичний конфлікт - протиборство між громадянином чи юридичною особою з однієї сторони та органом державного управління з іншої в зв’язку з застосуванням чи тлумаченням правових норм [1]. Такий юридичний конфлікт між органом державного управління та громадянином чи юридичною особою з приводу порушення прав останніх виражається і позначається у юридичній літературі як адміністративно-правовий спір [2].

Слід також зазначити, що, нажаль, єдиного нормативно-правового акту, що встановлював би процесуальний порядок розгляду скарг юридичних осіб (чи загальні засади такого порядку) – на відміну від скарг громадян - не існує. Сьогодні можемо лише говорити про наявність правової регламентації щодо розв’язання окремих категорій скарг. Прикладом може слугувати порядок оскарження платниками податків рішень податкових органів, що не відповідають вимогам закону, який встановлений ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [3].

Вважаємо за доцільне у майбутньому Адміністративно-процедурному кодексі врегулювати провадження по розгляду скарг як громадян, так і юридичних осіб. Також у цьому законодавчому акті доцільно запровадити так звану адміністративну «квазіюстицію» – порядок розгляду скарг (громадян і юридичних осіб), що наближений до судового, спеціальними підрозділами у органах, де кількість скарг є значною (митні, податкові органи тощо) [4].

Література:

1. Осадчий А. Ю. Характеристика адміністративно-правового спору між громадянином та органом виконавчої влади // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наукових праць. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – Вип. 16. – С. 339-340.

2. Хаманева Н. Ю. Теоретические проблемы административно-правового спора // Государство и право. – 1998. - № 12. – С. 30.

3. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 10. - Ст. 44.

4. Концепція адміністративної реформи в Україні // Офіційний вісник України. – 1999. - №21. – С.64; Концепція реформи адміністративного права України (проект) / Ківалов С. В., Біла Л. Р. Адміністративне право України. – Одеса: Юридична література, 2001. – С.291.

Озерський Ігор

ОСНОВНІ ЧИННИКИ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЙ У ПРОКУРОРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Працівники органів прокуратури України виконують відповідальні завдання в складній обстановці постійного впливу психогенних факторів: інтелектуально-фізичних перевантажень, напруженості уваги, необхідності безупинного аналізу швидкоплинних ситуацій, що вимагає від прокурорсько-слідчих працівників мобілізації усіх фізичних і психічних можливостей.

Разом із тим у прокурорських працівників за таких обставин може різко знизитися вольова готовність до прийняття термінових рішень, виникнути непродуктивна напруженість, почуття непевності в собі, страху чи інші емоційні стани, що негативно впливають на ефективність професійної діяльності.

На сьогодні практичною психологією накопичено певний досвід використання спеціальних методів управління психічними станами прокурорсько-слідчих працівників з метою успішного виконання професійних завдань у інтелектуально-складних, напружених ситуаціях. Проблема використання в інтересах служби резервів психіки була і залишається актуальною для працівників правоохоронних органів в цілому, оскільки вони повинні вміти «володіти собою» і самостійно керувати прихованими ресурсами своєї психіки за будь-яких інтелектуально-складних, напружених умов. Для цього, перш за все, необхідно знати можливості свого організму і вміти реалізовувати їх вчасно, тобто володіти навичками самоконтролю та самовладання на основі активного використання спеціальних методів психічної саморегуляції.

У повсякденному житті і при виконанні службових завдань прокурор чи то слідчий, з огляду на значимість для нього певних ситуацій, зазнає тих чи інших переживань. Разом з тим, більшість цих ситуацій потребує контролю над їх виявленням, подолання негативних станів, наполегливості та стійкості в досягненні поставленої мети.

Екстремальні умови, ситуації, обставини професійної діяльності об’єктивно містять у собі різні чинники (причини, сили, особливості), які психологічно впливають на громадян і прокурорських працівників. Можна виділити дві групи таких чинників.

Екстремальні морально-психологічні чинники:

спостерігається й усвідомлюється недодержання законів у відповідній сфері, що є напрямком прокурорського нагляду (реагування) й розуміння свого обов’язку відповідного реагування на випадки недотримання закону;
людські втрати, що спостерігаються (загибель людей, трупи, жертви, страждання, горе, матеріальні збитки, заклики на відповідне прокурорське реагування тощо);

усвідомлення відповідальності за свої рішення, вчинки, дії та досягнення необхідного професійного результату;

•колективізм, солідарність, що виражаються в розумінні необхідності діяти спільно, узгоджено зі своїми колегами по службі та взаємодіючими підрозділами правоохоронних органів, надавати взаємну підтримку й допомогу;

обіцянки, підкуп - в екстремальних умовах правопорушники і злочинці опиняються в критичних, безвихідних ситуаціях і готові пообіцяти, запропонувати, надати працівникам органів прокуратури певні матеріальні вигоди, щоб врятуватися. За таких обставин прокурорський працівник опиняється перед моральним вибором - професійного зрадництва чи вірності обов’язку, присязі, честі.

Розглянута група чинників здійснює значний морально-психологічний вплив, вимагаючи від прокурорсько-слідчих працівників, високої морально-психологічної підготовленості, мобілізованості, стійкості, самовладання.

Наступною групою є екстремальні професійно-психологічні чинники, котрі характерні своїм загальним впливом на психіку, що гальмує реалізацію звичайних, відпрацьованих раніше дій, які успішно здійснювалися у відносно спокійних робочих умовах. До них відносяться:

новизна, незвичайність. Екстремальні ситуації підвищеної складності виникають у більшості прокурорських працівників. Вони відрізняються і визначеною унікальністю, що вимагає не шаблонних, а гнучких, винахідливих дій, розумних вчинків, з напруженням своїх можливостей;

дефіцит часу. Екстремальні ситуації змушують прокурора-професіонала діяти швидко, вчасно реагувати на зміни обстановки і розвиток подій;
високі навантаження. Діяти в складних умовах, досягати високих результатів, використовуючи всі свої можливості, гранично напружуючись, демонструючи все, на що здатен. Навантаження звичайно є комплексними: розумові, емоційні, вольові, фізичні. При надзвичайних обставинах особовому складу зазвичай доводиться вирішувати задачі в умовах депривації (позбавлення можливості та порушення режиму харчування, умов для відпочинку і сну, дотримання особистої гігієни тощо);

тривалі навантаження - дуже характерний для прокурорської діяльності чинник. Навіть кабінетна робота звичайно здійснюється в обстановці постійного поспіху, вирішення складних задач, розмов із складними у спілкуванні людьми, порушення запланованих заходів терміновими завданнями, без перерв, у тісноті та інше, що вже у другій половині робочого дня призводить прокурорського працівника до стану, який вимагає високого самовладання, стриманості, уміння мобілізувати себе на продовження якісної роботи;
невизначеність. Практично завжди працівникам органів прокуратури доводиться діяти в обстановці інформаційної невизначеності: неясності, недостатності інформації, навантаження значного обсягу різноманітної інформації (істотної і такої, що не має значення, достовірної і брехливої, застарілої і неточної, визначеної і суперечливої);
ризик. Ризик притаманний будь-якій професії правоохоронця і в будь-якій справі. У прокурорській діяльності він присутній практично постійно, до того ж міра ризику, ймовірність невдачі в цій діяльності підвищені. Ризик має різноманітні види: зриву рішення службової задачі, порушення термінів, уникнення злочинця від відповідальності, одержання стягнення, звільнення з посади, позачергова атестація, затягування присвоєння класного чину, ризик для свого авторитету і морального престижу тощо.

Потрапивши в екстремальні умови, кожен прокурорський працівник переживає значні, а інколи і граничні навантаження, спостерігаючи за всім, що відбувається, і виконуючи необхідні професійні дії. Він напружено міркує, оцінює, робить для себе висновки, приймає рішення, відшуковує способи поведінки, мобілізує власні сили й можливості, переборює внутрішні труднощі й коливання, підкоряє свою поведінку професійному обов’язку, вирішенню професійних задач тощо. Те, що відбувається в його психіці, неминуче відбивається на якості професійних дій. Екстремально-психологічні чинники позитивно впливають на психіку професіонала-прокурора, якщо він високо підготовлений морально і психологічно. Для його психічної діяльності в екстремальних умовах іманентними є: загострене почуття обов’язку, відповідальності й рішучості, у поєднані з бажанням ефективно вирішувати професійні задачі; повна самомобілізованість, прояв сил і можливостей у процесі вирішення задач; підвищена енергійність і активність, велика наполегливість і завзятість у досягненні мети; діяльнісний максималізм, який виявляється у прагненні досягнути найвищого результату; підвищена пильність, уважність, спостережливість, швидка і чітка робота думок; зібраність і постійна готовність до будь-яких несподіванок, швидка реакція на зміну обстановки й виникнення небезпеки; стійкість до тимчасових невдач та ін.

Тому дії прокурорсько-слідчих працівників відрізняються високою ефективністю, підвищеної чіткістю та результативністю. Переважна більшість прокурорських працівників в екстремальних умовах відчувають професійний азарт і задоволення.

Слід зазначити, що на недостатньо підготовлених у професійному, моральному і психологічному відношенні прокурорсько-слідчих працівників екстремальні ситуації і властиві їм чинники здійснюють негативний вплив. В їх психічній діяльності переважають: перехід інтенсивності психічної напруженості за межі корисності; занепокоєння, розгубленість, нерішучість, уповільненість реакцій; острах невдачі, відповідальності, підпорядкування своєї поведінки мотиву уникнення невдачі за будь-яку ціну (замість прагнення до максимально можливого успіху); зниження активності, наполегливості, завзятості, підвищення схильності до пошуку виправдовувань; постійне почуття слабкості, втоми, безсилля, невміння мобілізуватися; загострення почуття самозбереження, що охоплює часом усю свідомість і стає єдиною спонукою поведінки; підвищення дратівливості, втрата контролю над собою та ін.

Ці негативні прояви в психічній діяльності впливають на дії та рішення. У разі появи перенапруження (дистресу) передусім втрачаються творча здатність вирішення завдань, адекватне розуміння того, що відбувається; дії стають стереотипними та недоцільними. При подальшому зростанні інтенсивності психічного напруження під впливом негативних психологічних явищ починають з’являтися помилки навіть у відпрацьованих уміннях і навичках, їх кількість поступово збільшується, результативність діяльності знижується. При виникненні граничного напруження з’являються фатальні помилки (різні інструкції та рекомендації «вилітають з голови»; виникають прояви відвертого боягузтва, відмови від виконання ризикованих доручень, обману, нечесності, безвільності та ін.).

Якщо перенапруження зростає і в подальшому переходить критичну межу, настає позамежове напруження і відбувається злам психічної діяльності - втрата здатності розуміти навколишнє і звітувати щодо власної поведінки. Злам проявляється в гальмуванні поведінки (ступор, психологічний шок, заціпеніння, повна пасивність і байдужість, втрата свідомості та ін.) чи істеричній поведінці (панічна, безглузда, хаотична поведінка).

Практичний досвід дозволяє стверджувати, що при високій морально-психологічній і професійно-психологічній підготовці, серйозній особистій роботі прокурорського працівника над собою всі можливі негативні впливи екстремальних умов на нього і його дії можуть бути успішно нейтралізовані.

Blog

«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

Содержание