«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

Вид материала

Документы

Содержание Писаренко Ганна До проблеми моделювання сучасної політичної системи Потверженье Михайлу Федоровичу, попу з волости Полоцкое, и сыномъ его на село, названное Улино, землю и куплю их у воеводстве По

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 2618.62kb.
• Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія, 2707.55kb.
• Міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія на правах, 1255.33kb.
• Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни, 12139.69kb.
• Національний університет внутрішніх справ, 324.82kb.
• Міністерство освіти І науки україни національна академія наук київський університет, 717.4kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж, 1368.13kb.
• Україна міністерство освіти І науки україни одеська національна морська академія, 32.42kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 6297.95kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська, 5488.92kb.

Писаренко Ганна

НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

Одним із стратегічних завдань адміністративної реформи України є запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, зокрема, щодо надання адміністративних послуг. Сучасне розуміння демократичної держави полягає в тому, що не громадяни служать державі, а вона є організацією на службі в суспільства. Це означає, що держава не управляє громадянами, а надає їм послуги, тобто вчиняє різноманітні дії, спрямовані на створення умов для реалізації громадянами своїх прав та свобод. Система надання адміністративних послуг має бути організована таким чином, щоб це було зручно громадянам, займало мінімум часу, довідок та грошей.

В даний час у вітчизняному законодавстві практично не зустрічається термін «адміністративні послуги». Винятком є такі програмні документи, як Концепція адміністративної реформи в Україні та Концепція розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади. В адміністративному праві західних країн (законодавстві, доктрині та практиці) інститут «адміністративних послуг» є достатньо розробленим. За новою для нашої науки термінологією, яка, до речі, точно відображає місце держави у відносинах із людиною, окремі вітчизняні вчені не хочуть бачити раціонального змісту. Але, саме впорядкувавши діяльність органів державної влади у відносинах з громадянами ми зможемо реально захистити їх права та свободи, обмежити свавілля держави. Необхідно наголосити, що не йдеться про запровадження нових механізмів для «стягування» грошей з громадян, більшість таких послуг є платними вже сьогодні, мова йде про впорядкування діяльності держави у цій сфері, в тому числі й щодо стягнення плати.

На цьому шляху виникає чимало проблем, які потребують теоретичного осмислення і обґрунтування. Деякі дослідники пропонують визначати досліджувану категорію як «управлінські послуги», «виконавські послуги». Так, І. Коліушко та В. Тимощук вважають доцільнішим використання визначення «адміністративні послуги», звертаючи увагу, що так зване «широке» розуміння поняття управлінських послуг фактично тотожне поняттю «державні послуги», яке охоплює також послуги, за надання яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування несуть опосередковану відповідальність, хоча безпосередньо їх не надають (наприклад, медична допомога). Також звернено увагу, на те що управлінська послуга має кінцеву форму індивідуального адміністративного акту, є результатом адміністративного провадження, тому доцільне використання терміну «адміністративні послуги» [1, С. 171]. В. Гаращук взагалі заперечує надання «управлінських послуг», обґрунтовуючи свою позицію, головним чином, запереченням платності цих послуг [2, С. 110]. Концепція розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади проголошує, що в залежності від суб’єкта, що надає публічні послуги, розрізняють державні та муніципальні послуги. Важливою складовою як державних, так і муніципальних послуг є адміністративні послуги. Адміністративна послуга визначається як результат здійснення владних повноважень уповаженим суб’єктом, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними та юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за х заявою (видача дозволів, ліцензій, сертифікатів, посвідчень та ін.) [3].

Не заперечуючи проти існування вказаних визначень досліджуваної категорії, ми вважаємо, що адміністративні послуги необхідно визначати як правовідносини, що виникають при реалізації суб’єктивних прав фізичної або юридичної особи (за їх заявою) в процесі публічно-владної діяльності адміністративного органу для отримання певного результату.

Можна виділити такі ознаки адміністративних послуг: 1) адміністративних послуги надаються лише за ініціативою фізичних та юридичних осіб; 2) необхідність (і відповідно можливість) отримання конкретної адміністративної послуги безпосередньо передбачена законом; 3) закон наділяє повноваженнями по наданню кожної адміністративної послуги відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування; 4) для отримання адміністративних послуг фізичним та юридичним особам необхідно виконати певні вимоги визначені законом, тобто має бути дотримана визначена процедура надання відповідної послуги.

Для кращого розуміння сутності такого явища як адміністративні послуги необхідно дослідити їх конкретні приклади. Для цього було б корисно створити загальний перелік адміністративних послуг, та спробувати їх класифікувати. У чинному законодавстві на сьогоднішній день можна виділити такі групи управлінських послуг за їх предметом:

1) видача дозволів, в тому числі акредитація, атестація, сертифікація; 2) реєстрація з веденням реєстрів, в тому числі легалізація суб`єктів; 3) легалізація, нострифікація та верифікація; 4) соціальні адміністративні послуги.

Сьогодні вважається за доцільне зосередитися над виробленням єдиної доктрини адміністративних послуг та її запровадженням у життя. Це можна зробити шляхом прийняття Закону України «Про адміністративні послуги», який визначив би поняття, види адміністративних послуг, права та обов’язки заявника і адміністративного органу та ін., та якнайшвидшого прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України, що має визначати строки адміністративних процедур з надання адміністративних послуг, їх стадії, можливість та процедури оскарження та ін.

Повчальним є досвід деяких країн в організації системи надання адміністративних послуг. Так, в окремих муніципалітетах Німеччини та Нідерландів створюються так звані «універсами послуг» або «установи для громадян». При цьому необхідно пам’ятати, що абсолютна більшість послуг в цих країнах надаються саме на муніципальному рівні, а міністерства займаються політичним питаннями, і не вирішують індивідуальних адміністративних справ. В цих установах («універсамах послуг») можна отримати всю інформацію про адміністративні послуги, подати заяву на отримання будь-якої послуги, що надається муніципалітетом або отримати відповідні довідки. В цьому ж місці отримується і сам результат – адміністративна послуга, крім випадків надсилання рішення органу влади поштою.

В ході здійснення адміністративної реформи необхідно забезпечити послідовне реформування виконавчої влади в напрямі посилення її ефективності та дієздатності; підвищення рівня відкритості у діяльності органів виконавчої влади, прозорості процедур підготовки та прийняття урядових рішень.

Слід прискорити роботу щодо покращення правового регулювання відносин з надання адміністративних послуг, чіткого відмежування їх від звичайних послуг господарсько-технічного характеру, що надаються різними органами державної влади, створення правових передумов для якісного удосконалення адміністративного порядку оскарження як ефективного механізму захисту прав, свобод та законних інтересів громадян і юридичних осіб у сфері діяльності органів виконавчої влади.

Взагалі, на нашу думку, запровадження інституту адміністративних послуг допомогло б досягти найважливішого завдання адміністративної реформи – змінити ідеологію діяльності держави з владарювання на служіння.

Література:

1. Коліушко І., Тимощук В. Управлінські послуги – новий інститут адміністративного права // Право України. – 2001. - №5. – С. 30-34.
   
2. Гаращук В. Управлінські послуги – новий інститут чи нова помилка? // Вісник АПрН України. – 2001. - №3. – С. 109-114.
   
3. Про схвалення Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади: Розпорядження КМУ від 15 лютого 2006 р. № 90-р. // Офіційний сайт ВРУ rada.gov.ua
   

Польовий Микола

ДО ПРОБЛЕМИ МОДЕЛЮВАННЯ СУЧАСНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

В сучасних умовах розбудови української держави серед багатьох інших проблем постає завдання адекватного осмислення сутності її політичної системи, вивчення загальних принципів її функціонування. Поряд із наявністю великої кількості робіт, що присвячені вивченню окремих політико-практичних аспектів функціонування сучасної політичної системи, слід відмітити майже цілковиту відсутність праць, які містили б аналіз загальних закономірностей існування та розвитку політичної системи. В той же час уявляється актуальною необхідність теоретичного аналізу політичної системи, який надав би можливості її регулювання на основі виявлених закономірностей її розвитку.

Як відомо, поняття політичної системи, що було введене до наукового обігу Д. Істоном, вважатиметься важливим чинником політологічного аналізу політичних реалій сучасного суспільства. На протязі другої половини ХХ ст. в політичній науці було розроблено багато теоретичних моделей політичної системи, але більшість цих моделей може бути приведена до однієї з трьох загальновизнаних моделей політичної системи. До цих базових моделей звичайно відносять моделі політичної системи, розроблені Д. Істоном, Г. Алмондом та К.Дойчем.

Слід визнати, що аналітичний потенціал цих моделей стосовно сучасної політичної системи вважається майже вичерпаним відомим набором хрестоматійних цитат стосовно, наприклад, умов руйнування системи або ж її полікультурних основ. Отже, названі теоретичні моделі використовуються на зразок ідеальних типів у веберівському сенсі [1].

Загальною вадою перелічених вище моделей політичної системи є надлишкове узагальнення етапів підготовки та реалізації політичних рішень, що враховує, умовно кажучи, «макрополітичні чинники», але не дає можливостей аналізу «мікровпливів» на ці рішення. Власне кажучи, саме такі впливи й спричинювали наявність значних відмінностей між теоретичними моделями політичної системи, та її конкретно-історичними втіленнями. Цей недолік пов’язаний з наявними на час розробки вказаних моделей методами моделювання, які й не мали адекватних засобів для врахування «мікрополітичних» факторів.

Метою даної роботи є опис нового підходу до побудови моделі політичної системи, який будується на теорії штучних нейронних мереж [2]. Основною метою побудови саме нейромережевої моделі політичної системи є спроба якомога точніше уловити ті риси процесу підготовки, реалізації й адаптації політичних дій, що звичайно не беруться до уваги в існуючих моделях, орієнтованих звичайно на «узагальнений» підхід. На нашу думку, виявлення цих рис політичної системи надасть змогу науково обґрунтованого регулювання розвитку цієї системи. Наскільки нам відомо, у політичній науці ще немає прикладів застосування теорії побудови штучних нейронних мереж. Одна з перших спроб застосування даної теорії в суміжній – історичній – науці, була зроблена нами [3]

Головні вихідні міркування стосовно вибору для побудови моделі саме методів побудови штучних нейромереж були такі:

- по-перше, єдиною діючою і вирішальною особою в політичній системі, яку слід враховувати, є людина. Навіть якщо за таку особу виступає колективний орган влади, його поводження повинне, на наш погляд, описуватися в термінах поводження індивіда, а в деяких випадках усю діяльність цього органа влади доречно розбивати на діяльність окремих індивідів, що його складають;

- по-друге, ми виходимо із припущень про наявність безлічі політичних акторів та про ймовірне перевищення їхньої загальної кількості над загальною кількістю дорослих членів суспільства в кілька разів. У даному випадку ми апелюємо до відомої ситуації, коли та сама людина в процесі своєї життєдіяльності виконує різні ролі протягом досить обмеженого часу, який порівнянний із часом одного такту моделі (наприклад, ролі батька, підлеглого, керівника, виборця тощо). Ми гадаємо також, що для кожного політичного актора, якого має враховувати модель, є можливим визначення певної закономірності (напевне, наближеної до циклічної) зміни його ролей.

- по-третє, ми передбачаємо стохастичну або умовну рівнозначність дій, точніше – найближчих наслідків дій – усіх політичних акторів. Ми гадаємо, що в сучасних політичних системах досить частою є ситуація, за якої під впливом випадкових та вкрай незначних факторів приймаються випадкові ж політичні рішення і здійснюються відповідні дії;

- по-четверте, ми виходимо з припущення про те, що дії або рішення навіть великої групи осіб можуть бути зведені до сукупності дій або рішень окремих особистостей;

- по-п’яте, бажано, щоб результуюча модель мала практичну застосовність – давала можливість прогнозування розвитку політичної системи та її життєдіяльності за умов незначного адаптаційного змінення;

отже, модель повинна враховувати не просте переміщення потоків інформації та дії політичних акторів, а й відбивати основні риси процесів прийняття і реалізації рішень.

Ми вважаємо, що серед основних подій у процесі функціонування політичної системи виступають наступні:

– сприйняття політичними акторами інформації,

– обробка отриманої інформації і

– формування певного рішення.

Слід відзначити, що ці вихідні міркування стосовно сутності моделі політичної системи близькі до основи моделі К.Дойча [4].

Нейромережева модель політичної системи складається з кількох шарів штучних нейронів (у математиці штучний нейрон називається базовим процесорним елементом, у нашій моделі ми заміняємо його виразом «елемент нейромережі» – ЕНМ).

Кожен ЕНМ представляє в моделі одного актора політичної системи. У даному варіанті моделі ми намагаємось врахувати усі види ЕНМ. Життєвим аналогом ЕНМ має виступати як певна політична організація, так і окремий індивід. На нашу думку, в ідеальному варіанті всі ЕНМ у моделі повинні представляти тільки індивідів, оскільки будь-який політичний інститут так чи інакше є проявом діяльності окремих людей. Усі ЕНМ у моделі рівнозначні та характеризуються однаковими функціями отримання, перетворення та агрегування вхідної інформації, але деякі з цих ЕНМ включені у різні шари нейромережі.

Структура моделі формується таким чином, щоб імітувати процес функціонування політичної системи з урахуванням висловлених вище гіпотез про характеристики політичної системи.

Модель складають кілька блоків, кожен з яких містить один шар ЕНМ. Функціонування моделі виражається у почерговому включенні кожного з цих блоків, переробці ним певної вхідної інформації та передавання її агрегованої частини наступному блокові:

1. Блок формування базових вимог (побажань).

2. Блок підготовки та прийняття місцевих рішень.

3. Блок підготовки та прийняття рішень регіонального (обласного) рівня.

4. Блок підготовки та прийняття рішень загальнодержавного рівня.

5. Блок реалізації політичних рішень (блок політичної дії).

6. Блок сприйняття дій і рішень. Цей блок враховує усі аспекти відчуття населенням прийнятих рішень і здійснюваних або нездійснюваних за їх підсумками дій. Цей блок містить найбільшу кількість ЕНМ – усі ЕНМ першого блоку складають його субстрат, оскільки усі громадяни так чи інакше відчувають на собі дію рішень політичної системи. З метою збереження розмірності сприйняття дій і рішень також виражається в аксіологічно-інформаційних термінах, які поки що зводяться в моделі до трьох варіантів: 1) добре; 2) погано; 3) індиферентно.

Результати сприйняття дій складають вхідну інформацію до наступного кроку дії першого блоку. Після переходу інформації про сприйняття дій до першого блоку починається новий цикл роботи моделі.

Важливою особливістю моделі є те, що в ній немає жодного ЕНМ, що входив би тільки до одного блоку. Кожен ЕНМ бере участь у роботі не менш двох (частіше – трьох) блоків. Такою побудовою моделі ми намагаємося зімітувати виконання різних ролей одним індивідом, який, наприклад, є особою, що має певні потреби та намагання, поруч з тим може бути особою, яка приймає рішення й одночасно особою, яка буде відчувати на собі результат проведення цих рішень у життя.

Різні за часом і місцем існування політичні системи характеризуються різними варіантами моделі. Спроби верифікації моделі показали, що у подальшому, можливо, має сенс виділення у кожному блоці моделі кількох шарів ЕНМ з метою забезпечення більш тонкого настроювання моделі.

Отже, ми запропонували можливий шлях побудови теоретичної моделі сучасної політичної системи на основі апарату штучних нейронних мереж. Серед перспектив подальших досліджень слід відзначити необхідність верифікації моделі на матеріалі різних політичних систем сучасності.

Література:

1. Общая и прикладная политология / Под общей редакцией В.И. Жукова, Б.И. Краснова. – М.: МГСУ; Изд-во «Союз», 1997. – С. 298 – 321.

2. Див., напр.: Осовский С. Нейронные сети для обработки информации / Пер. с польского. – М., 2004.

3. Полевой Н.А. Нейросетевая модель развития теоретической историографии // История и математика: Анализ и моделирование социально-исторических процессов / Отв. ред. А.В. Коротаев, С.Ю. Малков, Л.Е. Гринин. - М., 2007. - С. 82-91.

4. Дойч К. Нервы управления. Модель политической коммуникации. М., 1993.


Полещук Наталья

О СТРУКТУРНО-ФОРМУЛЯРНОМ АНАЛИЗЕ БЕЛОРУССКИХ АКТОВ XVI ст.

Среди памятников старобелорусской деловой письменности особое место занимают документы юридического, социально-политического, хозяйственно-экономического содержания, которыми закреплялись нормы государственного строя, оформлялось правовое положение отдельных территорий, фиксировались договоры между государствами, регистрировались права и обязанности различных слоев населения, назначались служащие на государственные должности, утверждалась передача или получение земель, имений и т.д. Количество таких текстов, по мнению исследователей, исчисляется десятками тысяч. Известно, что в Виленском государственном архиве хранились 19244 актовые книги из городов и местечек Виленской, Ковенской, Гродненской губерний, в Витебском государственном архиве – 1896 актовых книг [3, с. 31]. Сегодня они представлены в изданиях Метрики Великого княжества Литовского, в многотомных собраниях «Актов, издаваемых Виленской археографической комиссией», «Актов, относящихся к истории Юго-Западной России», «Историко-юридических материалов, извлеченных из архивных книг губерний Витебской и Могилевской» и других [см. 2, с. 45–49].

Полученные итоги изучения актов в графико-орфографическом, морфологическом, синтаксическом и лексическом аспектах (см. работы А.Н. Булыко, А.И. Журавского, Л.М. Шакуна, В.В. Аниченко, И.И. Кремко, Е.И. Янович, М.И. Жидович и др., коллективные монографии «Гістарычная марфалогія беларускай мовы» (1979), «Мова беларускай пісьменнасці 14-18 стст.» (1988), «Гістарычная лексікалогія беларускай мовы» (1970) и др.) составляют базу для осуществления научных опытов в области исторической стилистики. Объектом исследования этого раздела языкознания являются стилистические ресурсы языка и закономерности функционирования языка, обусловленные наиболее целесообразным использованием языковых единиц в зависимости от содержания текста, цели его создания, сферы функционирования. В связи с этим актуальным является анализ совокупности лексико-фразеологических, морфологических, синтаксических средств как показателей делового стиля языка в целом и его жанровых разновидностей в частности.

Плодотворному и результативному изучению стилевых средств документа способствует описание его структуры и формуляра. Структурно-формулярный анализ, направленный на определение особенностей построения документа, порядка расположения составляющих его частей, характеристику их состава, включает следующие этапы: 1) прочтение документа; 2) осмысление его содержания и определение предназначения текста, цели и условий его создания; 3) деление на части (клаузы) – законченные по мысли выражения, представленные самостоятельными простыми или сложными предложениями; 4) установление их количества; 5) определение их позиции в композиционной организации документа (наличие в начальном протоколе invocatio (посвящение богу), intitulatio (обозначение адресата), inscriptio (обозначение адресанта), salutatio (приветствие); в основной части (тексте) – arenga, prooemium, prologus (преамбула), promulgatio, publicatio, praescriptio, notificatio (публичное объявление), narratio (изложение обстоятельств дела), dispositio (распоряжение, распоряжение по существу дела), sanctio (запрет нарушения документа), corrobaratio (свидетельство); в конечном протоколе (эсхатоколе) – datum (место и время создания акта), apprecatio (заключение) {о традиции выделения перечисленных частей документа см. подробнее в [4, с. 26–27]; в лингвистических исследованиях при рассмотрении структуры документа принято использовать термины дипломатики, например: клауза, формуляр, наиболее общая схема документа, общая схема документа и др. – прим. автора}; 6) выявление общей схемы построения документа (указанные выше части – все возможные компоненты структуры любого документа, они составляют наиболее общую схему документа; номинация общая схема применяется к документам определенного жанра); 7) выявление отступлений от общей схемы документа, их обоснование; 8) выделение в каждой части формул – конструкций, представленных словосочетаниями или предложениями, которым свойственны относительно устойчивая синтаксическая структура, постоянный словарный состав, повторяемость и возобновляемость; 9) определение статуса формулы (фразеологизм, фразеологизированная единица, трафаретное выражение); 10) установление моделей формул; 11) определение их опорных элементов; 12) выявление вариантов формул, их обоснование.

На основе предложенной методики анализа рассмотрим структуру и формуляр акта № 128 « Потверженье Михайлу Федоровичу, попу з волости Полоцкое, и сыномъ его на село, названное Улино, землю и куплю их у воеводстве Полоцкомъ, вечностью» [5, с. 128–129].

Ознакомление с содержанием даёт основания говорить, что перед нами подтверждение – распорядительный документ правительственного происхождения. Цель его создания – подтверждение королем Жигимонтом Августом права пожизненного владения собственностью (землей, угодьями) попом Михаилом Федоровичем и его сыновьями Андреем и Матфеем.

В композиции подтверждения выделены

1) начальный протокол, представленный intitulatio: Жикгимонт Август, Божью м(и)л(о)стью король полский, великий кн(я)зь лит(о)вский. Данная клауза презентуется трафаретным выражением, построенным по модели «имя правителя + сочетание божью милостью + титул правителя». Включение состав трафарета формулы божью милостью было направлено прежде всего на акцентирование внимания на адресата и на указание его значимости.

2) основная часть, включающая promulgatio: Чинимъ явно симъ н(а)шимъ листомъ, хто на него посмотрить або чтучи его услышить, нинешнимъ и напотомъ будучимъ, кому будеть потреба того ведати або, чтучи его, слышати. Как и предыдущая, эта клауза состоит из трафаретного выражения, имеющего модель сложноподчиненного предложения, в главной части которого базовым компонентом выступает фразеологизм чинити явно ‘приводить к сведению’;

narratio: Билъ намъ чоломъ б(о)гомолецъ н(а)шъ, попъ з волости Полоцкое наймя Михайло Федоровичъ, изъ сынми своими Андреемъ а Матфеемъ и поведили передъ нами. Ижъ дей предок их Трухон Болото ещо за великого кн(я)зя Витовта купилъ село наймя Унино у земянки полоцкое Машки Отрушковое зъ землями пашными, и сеножатьми, гаи, и лесы, и со всими пожитъки… И били намъ чоломъ, абыхмо при томъ селе Улине и земли и купли их зоставили и тые листы ихъ листомъ н(а)шим имъ на вечность потвердили. Передача содержания основного вопроса, явившегося основанием создания акта, носит повествовательный характер, отличается фокусированием внимания на наиболее существенных фактах и деталях, именно поэтому в нем широко использованы предложения с однородными членами. Narratio представлено несколькими клаузами, поэтому в структуре акта доминирует (в отношении его общего объёма). В качестве зачина narratio выступает трафаретное выражение, включающее фразеологизм бити чоломъ (в форме 3-го лица множественного числа прошедшего времени) + глагол поведити (в форме 3-го лица множественного числа прошедшего времени) + местоимение с предлогом передъ нами. Базовый компонент бити чоломъ в данном контексте имеет значение ‘обращаться’. В клаузе И били намъ чоломъ, абыхмо при томъ селе Улине … реализация данным фразеологизмом значения ‘просить’ обусловила упрощение модели трафаретного выражения;

dispositio: на ихъ чоломбитье то есмо вчинили, при томъ селе и землях вышейписаныхъ ихъ зоставуемъ и тоимъ листомъ н(а)шимъ на вечность потвержаемъ. Мають оны сами и жоны, дети и потомъки село и земли при границы вышейписаные держати и вживати на вечные часы … Основой распоряжения выступает трафарет на их чоломбитье то вчинили, имеющий структуру простого предложения. В этой части акта, пронизанной императивным характером, обязательностью исполнения принятых решений активно функционировали синтетические формы будущего времени со вспомогательным глаголом мети в 3-ем лице множественного числа (мають держати и вживати);

сorrobaratio: А на твердость того и печать н(а)шу казали есмо приложити к сему нашому листу. Данное трафаретное выражение, которое является единственным способом реализации клаузы, содержащей свидетельство принятого решения, соотносится с простым предложением; его базовым компонетом следует считать глагольно-именное словосочетание печать привесити.

3) конечный протокол (эсхатокол) ограничен datum: П(и)сан у Вильни, под лет(о) Бож(ьего) нарож(енья) 1551, м(е)с(е)ца нояб(ря) пятый ден(ь), индиктъ 10. Экземплификация свидетельствует, что локально-темпоральная характеристика акта реализовывалась посредством простого предложения, состоящего из пассивного причастия прошедшего времени от глагола писати + название населенного пункта + словосочетанием подъ лето Божего нароженья + год + название месяца (в родительном падеже) + номер дня недели + единица старого церковнославянского летоисчисления, равная 15 годам (индиктъ).

Таким образом, в ходе выделения структурных частей подтверждения из «Книги записей» нами было установлено, что 1) для него характерны следующие части: intitulatio, promulgatio, narratio, dispositio, corrobaratio, datum. Это не является отступлением от указанной выше условной схемы, а свидетельствует о показательной для подтверждений как текстов отдельного жанра композиции; 2) каждая структурная часть содержит в себе определенные формулы, большинство из которых являются трафаретными выражениями, возникновение и использование которых обусловлено наличием в документальном тексте определенной жанровой разновидности традиционных ситуативных схем и традиции их оформления. Все формулы выполняют сигнификативную функцию, поскольку с их помощью выделяется определенная часть (клауза) в структурной организации подтверждения (или какого-либо другого документа) [см. 1, с. 18]; 3) рассмотренное подтверждение, как и другие документы этого жанра, содержащиеся в «Книге записей», предназначено регламентировать социально-правовой статус лица, его имущественные права, и это явилось причиной доминирования в нем лексики общественно-политического и социально-экономического содержания. Поэтому мы должны говорить о мотивированном использовании языковых средств, способных обеспечить выполнение актом его основных функций (юридической, информационной, организационной, коммуникативной).