Сумський державний університет кафедра філософії
| Вид материала | Документы |
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Дніпропетровський Державний Технічний Університет залізничого транспорту кафедра "Філософіі", 137.79kb.
- Міністерство освіти І науки України Донецький державний університет управління Кафедра, 1256.36kb.
- Міністерство науки І освіти україни сумський державний університет центр післядепломної, 553.21kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Сумський державний університет, 711.42kb.
- Сумський державний університет, 243.69kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Сумський державний університет. Бібліотека. Довідково-інформаційний відділ, 259.81kb.
Міністерство освіти і науки України
СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра філософії
Кафедра перекладу
WYŻSZA SZKOŁA FINANSÓW I ZARZĄDZANIA w WARSZAWIE
Katedra Filozofii
UNIWERSYTET MARII CURIE-SKŁODOWSKIEJ w LUBLINIE
Instytut Filozofii
„ФІЛОСОФІЯ МОВИ:
ТЕКСТ, ОБРАЗ, РЕАЛЬНІСТЬ”
М А Т Е Р І А Л И
Міжнародної науково-теоретичної конференції
до 200-річчя з дня народження Миколи Васильовича Гоголя
30-31 березня 2009 року
Суми – 2009
Міністерство освіти і науки України
СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра філософії
Кафедра перекладу
WYŻSZA SZKOŁA FINANSÓW I ZARZĄDZANIA w WARSZAWIE
Katedra Filozofii
UNIWERSYTET MARII CURIE-SKŁODOWSKIEJ w LUBLINIE
Instytut Filozofii
„ФІЛОСОФІЯ МОВИ:
ТЕКСТ, ОБРАЗ, РЕАЛЬНІСТЬ”
М А Т Е Р І А Л И
Міжнародної науково-теоретичної конференції
до 200-річчя з дня народження Миколи Васильовича Гоголя
30-31 березня 2009 року
Суми
Вид-во Сумду
2009
ОРГКОМІТЕТ
Міжнародної науково-теоретичної конференції
« ФІЛОСОФІЯ МОВИ: ТЕКСТ, ОБРАЗ, РЕАЛЬНІСТЬ»
Ректор Сумського державного університету професор Васильєв Анатолій Васильович – Голова Оргкомітету
Завідувач кафедри філософії СумДУ, д-р філософських наук, професор Вандишев Валентин Миколайович – заступник Голови Оргкомітету
Завідувач кафедри загального мовознавства ЛНУ ім. І. Франка, д-р філол. наук, професор Бацевич Флорій Сергійович
Завідувач кафедри філософії WSFiZ w Warszawie, prof. zw. dr hab. Slomski Wojciech Silwestrowycz
Директор Instytutu Filozofii UMCS w Lublinie, prof. zw. dr hab. Jedynak Stanisław W.
Завідувач кафедри філософії ЮНЕСКО «Філософія людського спілкування» ХНТУСГ, д-р філос. наук, професор Завєтний Сергій Олександрович
Асистент кафедри філософії СумДУ Синах Андрій Олександрович – секретар Оргкомітету
Фахівець I категорії Алібекова Лідія Петрівна – технічний секретар
ПОРЯДОК РОБОТИ КОНФЕРЕНЦІЇ
30 березня 2009 року
9:30 – 10:45 – заїзд та реєстрація учасників конференції (кафедра філософії, головний корпус, 7-й поверх, ауд. Г-706)
11:00 – 13:00 – пленарне засідання (ауд. Б-304)
13:15 – 14:00 – перерва на обід
14:15 – 15:45 – секційні засідання (ауд. Г-705, Г-712)
15:45 – 16:15 – перерва на каву
16:15 – 17:45 – секційні засідання (ауд. Г-705, Г-712)
18:00 – 19:30 – Круглий стіл: «Філософія щастя: М. Гоголь versus Г. Сковорода»
31 березня 2009 року
10:00 – 11:45 – секційні засідання (ауд. Г-705, Г-712)
11:45 – 12:00 – перерва на каву
12:00 – 13:30 – секційні засідання (ауд. Г-705, Г-712)
13:45 – 14:30 – підведення підсумків роботи конференції (ауд. Г-705)
Екскурсія по історичних місцях (мм. Путивль, Глухів)
30 березня 2009 року
Вітальне слово ректора СумДУ професора А.В. Васильєва
Виступ проректора з наукової роботи
д-ра фізико-математичних наук, професора А.М. Чорноуса:
«СумДУ – провідний науковий центр регіону»
Вступне слово від Оргкомітету конференції
д-ра філософських наук, професора В.М. Вандишева
ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ
(11:15 – 13:00)
Бацевич Флорій Сергійович – доктор філологічних наук, професор ЛНУ ім. Івана Франка (Львів). «Етичний символічний реалізм філософії мови Сергія Булгакова»
Ємельянова Наталія Миколаївна – доктор філософських наук, професор, ДНУ (Донецьк). «Містична реальність в образотворчості М. Гоголя»
Пащенко Володимир Олександрович – доктор історичних наук, професор, ПДПУ (Полтава). «Вплив релігійних уподобань на творчий доробок М.В. Гоголя»
Переломова Олена Степанівна – кандидат філологічних наук, доцент, СумДУ (Суми). «Деякі феномени інтертекстуальності в українському художньому дискурсі»
Завєтний Сергій Олександрович – доктор філософських наук, професор, ХНТУСГ (Харків). «Философия языка и язык философии»
Бондаренко Алла Іванівна – кандидат філологічних наук, доцент, НДУ (Ніжин). «Інтердискурсивні зв’язки художньої мови ХХ ст. і західноєвропейська філософія»
Щедрін Анатолій Трохимович – доктор філософських наук, доцент, ХДАК (Харків). «Мифогенные процессы в социокоммуникативном пространстве: Слово. Текст. Книга. Компьютер. Сеть»
Мозговий Іван Павлович – доктор філософських наук, професор, УАБС (Суми). «Мовна освіта в системі засобів духовного відродження України»
Вандышев Валентин Н. – д-р филос. наук, профессор, СумГУ, Сумы
МЕТАФИЗИКА ЯЗЫКА И ТЕКСТА
По моему убеждению, философия языка – это область научного познания, исследующая мировоззренческо-методологическое содержание понятий, терминов и слов.
Важно учитывать, что сами слова «понятие», «термин», «слово» происходят от латинского nomen (nominis), которое имеет большое количество значений, среди которых: имя, название, наименование, слово, термин, слово-понятие. К числу значений слова nomen относят также: человек, лицо, слава, известность, видимость и форма.
Так получилось, что весьма широкое распространение в лингвофилософской литературе получило понятие «философия имени», которым в значительной степени подменяют философию языка. В известной степени это правомерно, но только в той степени, в которой «имя» означает по сути то же, что и «слово-понятие». Я не говорю о той ситуации, когда пытаются исследовать природу и содержание именно личных имен людей.
А между тем философия языка (в силу того, что подавляющее большинство слов-понятий несут в себе существенное мировоззренческое содержание) столь глубоко пронизывает всю систему межличностных коммуникаций, а также многочисленных коммуникаций (отношений-общений) человека с вещами, что даже не зная о существовании такового аспекта философии, практически каждый человек попадает в сферу ее влияния и повсеместно руководствуется ею в своей жизнедеятельности. Понятно, что каждый руководствуется философией языка в той мере и настолько сознательно, насколько он подготовлен к этому в силу полученного образования и ближайшего окружения. Важное значение в процессе формирования отношения человека к миру имеет существующая, а то и активно культивируемая (хорошо, если не жестко навязываемая) в обществе система идеологических установок.
Вполне естественно, что философия языка как таковая в тоталитарном советском обществе не принималась в систему философских наук, будучи связываема с буржуазной философией, в частности с логическим позитивизмом, с аналитической философией, с идеями логиков и философов Львовско-Варшавской школы и т.п.
Философия языка демонстрирует значительный потенциал во многих сферах коммуникаций, познания и понимания. В значительной степени с нею связана литературная деятельность, поскольку всякий текст предстает перед читателем как таковой лишь в процессе коммуникации с ним. Важную роль в процессе чтения играет способность читателя постичь контекст, воспринять субъективную реальность текста как реальность жизненно-объективную.
Людям вообще не всегда хочется принимать действительность повседневности (да и праздников!) как единственно возможную. Поэтому человечество и создало множество форм мнимого ухода от действительности. Одной из таких форм и является книга как текст, представляющий субъективную реальность, с которой так приятно общаться конкретному читателю и общаться читателям друг с другом по поводу прочитанного. Опять же, поскольку субъективных реальностей может быть изрядное количество, при желании можно избрать такой текст-как-субъективную-реальность, который позволит удовлетворить именно мою коммуникативную стратегию.
Реализация коммуникативной стратегии предполагает совершение ряда коммуникативных действий, направленных на понимание содержания текста. Всякое коммуникативное действие ставит перед субъектами общения задачу осмысления текста, признания содержательности его, а отсюда – принципиальную возможность его понимания. При этом не ставится задача понять текст аутентично тому, что хотел сказать автор. Значительную роль при этом играет ситуация: время, место, наличие окружающих с их «подсказками» и пр. Поэтому можно говорить еще и о ситуативности понимания.
Большая часть наших знаний – это не более чем наше представление о том, что мы знаем. Да и действия других людей мы можем понять в той мере, в которой знаем, что они думают или знают об обсуждаемом предмете или явлении. Так, действия фокусника на сцене по-разному воспринимают восторженные дети, силящиеся понять суть происходящего взрослые, анализирующие уловки артиста, и люди, знающие особенности постановки данного фокуса.
В большинстве своем наши знания в существенном не соответствуют реальному положению вещей. Отсюда и наше непонимание происходящего. Ведь знать – это еще не означает понимать. Мир нашей реальности – это мир очень сильно субъективированный, измышленный, придуманный. Наши знания, которые демонстрируют свою продуктивность в одной области, в других областях только отчасти позволяют что-то познавать и объяснять.
Знание побудительных мотивов людей дает больше шансов успешно взаимодействовать с ними. Так, например, можно относиться и к понятию мир – понятию мировоззренческому, поскольку оно социально обусловлено, поскольку мыслящий человек погружён всеми своими помыслами, чувствами и всем своим образом жизни в конкретную общественную среду. Поэтому он и не может к окружающей его действительности относиться беспристрастно и равнодушно, как посторонний наблюдатель. Познание мира также ориентировано на познавание отношения духа и материи, природы и общества, природы и сущности человеческого сознания, познаваемости мира, смысла жизни, Абсолюта, вечности и смерти, бесконечности и бессмертия, счастья и красоты, возможного и случайного и многого другого, без чего немыслимо полноценное человеческое искание истины.
Мир, воспринимаемый людьми, как правило, воспринимается различным образом, что и фиксируется в понятии. Можно без преувеличения сказать, что каков мир человека, таково и его мировоззрение. Мир человека таков, каков образ его жизнедеятельности, какова мера его эрудированности, образования и культуры. Миры завсегдатая Интернет-кафе и рыночной торговки, академика и слесаря-сборщика, банкира и географа, фермера и астронома, философа и домохозяйки существенно различаются. Отсюда и пространность гаммы представлений о мире. Материалистически мыслящий учёный скажет: «Мир – это Мною Интерпретированная Реальность», а сторонник философии санкхья будет утверждать: «Мир – это Масса Иллюзорных Рефлексий». Физик-теоретик уверен: «Мир – это Мною Извлечённый Результат из наблюдений и теоретических расчётов». Некто выскажется в том смысле, что мир – это Мною Исхоженная Родина, а для верующего человека «Мир – это Мною Исповедуемая Религия». Ботаник может заявить: «Мир – это Мною Иерархизированная Растительность». А уж для художника мир – это Реальность Изображенная, или Изукрашенная, а то и Извращенно воспринятая. Реальность скульптора – Изваянная. И это лишь малая толика того, каким мир представляется людям, профессионально различным образом ориентированным.
Письмо, текст – это визуальный код для коммуникации и его очень легко подать в таком виде, в каком авторы хотели бы представить читателю. Но за текстом стоит та или иная реальность.
Всегда требуется время, чтобы мы привыкли к новой реальности, чтобы произошедшие изменения оформились в целостную систему, чтобы новая реальность воспринималась как само собой разумеющееся. Но люди – существа медлительные и достаточно консервативные. Нам мешают разнообразные стереотипы и табу идеологического и религиозного характера. Динамично развивающееся информационное общество необходимо ставит перед людьми в постиндустриальных обществах задачу творческого преодоления системы прежних устоявшихся представлений. Хотя мы сегодня и не знаем как это произойдет.
Находясь в поисках истины, важно понять, что задача мыслящего человека заключается в понимании неизбежности и неотвратимости научно-технических и социальных изменений, в том, чтобы быть готовым к ним и стараться их предвидеть. В этом плане вполне возможно испытать радость от своей сопричастности к изменениям и сделать все возможное, чтобы они происходили в желаемом направлении. Удел же всех остальных – подчиниться произошедшим и происходящим изменениям как в области техники, так и в области сопутствующего ей языка.
Новая преобладающая информационная технология наряду со многими изменениями в научно-технической области привносит изменения и в язык. Во-первых, это связано с необходимостью давать имена для новых процессов и вещей. Во-вторых, более интересно, потому что непонятным образом старые слова приобретают новые значения.
Следствие изменений, происходящих в языке, – формирование нового образа мышления, новой картины мира. Наиболее значимыми здесь представляются изменения в содержании базовых понятий: знание, истина, реальность. В новых условиях перепрограммируются представления о том, что является важным и неважным, возможным и невозможным. И это естественно, поскольку реальность принимает новые формы.
Новая реальность появляется вследствие качественного скачка. Осознав, что прежний взгляд на мир устарел и привычные понятия больше не могут объяснить непонятные нам явления, мы вынуждены от него отказаться. Но в этом явлении есть и позитив: мы освобождаемся и от большого количества знаний, ставших ненужными.
Информация и дезинформация в том недавно ушедшем мире кем-то дозировалась, распространялась или скрывалась. Но с появлением новых информационных сетей, все большей демократизацией, разнузданностью и плюрализмом Интернета ситуация существенно меняется. Прежние «фильтры», которые могли обрабатывать существовавшие (к тому же и вполне управляемые) потоки информации, ныне практически бессильны перед колоссальными потоками информации, в которых трудно отличить вымысел от фактов, правду от лжи.
Yedynak Stanislaw W. – prof. zw. dr hab., UMCS w Lublinie
PROBLEMATY ETYKI W KRĘGU SZKOŁY LWOWSKO-WARSZAWSKIEJ
Twórca szkoły lwowskiej Kazimierz Twardowski (1866-1938) wyróżniając etykę w szerokim tego słowa znaczeniu, wyodrębniał w niej poza etykologią, czyli etyką opisową, etykę w znaczeniu ściślejszym, którą dzielił na etykę teoretyczną, czyli kryteriologiczną i praktyczną, czyli normatywną. Etyka teoretyczna ma za zadanie «[...] jedynie określać kryterium etyczne i uzasadniać je»1. Nie jest zaś jej zadaniem staranie się o to, aby ludzie postępowali zgodnie z wypracowanym w teorii etycznej kryterium etycznym. Teoria etyczna w jej dzisiejszym kształcie, według Twardowskiego, «(...) jest wydłużeniem, uświadomieniem sobie wskazówek postępowania, zawartych zrazu w stadium przednaukowym rozwoju, w tym, co nazywamy instynktem gatunkowym i instynktem społecznym»2. Rozwijając tę tezę, Twardowski uważał, że etyka traktuje o warunkach, w których najlepiej pogodzić można interes każdej jednostki z interesami wszystkich ludzi, albo też inaczej: etyka zajmuje się warunkami niezbędnymi do jak najmniejszego wzajemnego przeszkadzania sobie ludzi albo też jest nauką o równowadze społecznej ze względu na tkwiącą w działaniu każdej jednostki tendencję do jej zakłócenia. Mówiąc jeszcze inaczej: etyka według Twardowskiego jest «[...] nauką o sposobach jak najdalej idącego zmniejszenia przeciwieństw między jednostkami, nauką o sposobie wyrównania sprzeczności»3.
Wszystkie te definicje czy może raczej charakterystyki są rzeczowo identyczne; według Twardowskiego i – dodajmy – większości jego uczniów etyka jest nauką o warunkach i sposobach największego pogodzenia ze sobą interesów jednostek. Przy tym Twardowski wyróżnia dwa główne działy etyki: pierwszy obejmuje tak zwane obowiązki sprawiedliwości, drugi tak zwane obowiązki miłości. «Otóż pierwszy dział etyki to dziedzina tego, co zdrożne i poprawne, drugi to dziedzina tego, co dopuszczalne i szlachetne. Albo, by całkiem znowu w sposób potoczny rzecz przeciwstawić: pierwszy dział: czego nie chcesz, by czyniono tobie, tego nic czyn innym; drugi dział: o czym chcesz, by czyniono tobie, to czyn drugiemu – kochaj bliźniego jak siebie samego»4. Etyka naukowa, według Twardowskiego i jego uczniów, powinna być niezależna od autorytetów i od przepisów religijnych.
Wielu filozofów z okresu międzywojennego wywodziło sic ze szkoły lwowskiej Kazimierza Twardowskiego. Nie była to wprawdzie szkoła w tym sensie, że jej przedstawicieli łączyła jedność poglądów, lecz – jak wiadomo – łączył ich sposób filozofowania: jasny, ścisły, dbały o kulturę wypowiedzi i precyzję sformułowań.
Ze szkoły tej wywodzi się także wielu twórców w dziedzinie etyki. Niektórzy z nich, jak Władysław Witwicki oraz Władysław Tatarkiewicz (dość luźno zresztą związany ze szkołą lwowską), bezpośrednio nawiązali do dorobku etycznego Twardowskiego.
Władysław Witwicki (1878-1949) poświęcił sporo miejsca zagadnieniom etycznym. Podjął je między innymi w młodzieńczej rozprawie Analiza psychologiczna pragnień jako podstawa etyki. W pracy tej odrzucił wszelkie próby konstruowania etyki apriorycznej, a także te odmiany etyki, które zalecają dążenie do szczęścia. Według Witwickiego szczęście nie jest czymś, o czym stale trzeba pamiętać, lecz jest przede wszystkim towarzyszem życia aktywnego.
Do tematu tej rozprawy powrócił Witwicki w Rozmowie z pesymistą (Lwów 1938), w której pisał między innymi, że nie wart jest życia ten, kto nie robi ani źle, ani dobrze, a tylko unika zła. Unikanie czynu przynosi wstyd człowiekowi, który w gruncie rzeczy godzi się ze złem, zamiast je zwalczać.
Zagadnienie przedmiotu etyki, a w szczególności zagadnienie statusu kategorii dobra było kolejną kwestią pasjonującą Witwickiego. Podjął je w Rozmowie o jedności prawdy i dobra. Stanął na stanowisku, że tak samo jak jest jedna prawda (jeżeli rzeczy poznajemy w sposób jasny i precyzyjny), jest także jedno dobro, zawsze i wszędzie dla każdego, jeżeli będzie tylko należycie określone. Określenie dobra zależy od rozeznania naszego serca, poczucia serca: «Podobnie jak ufamy własnemu rozsądkowi przy stwierdzaniu czegokolwiek i nie wahamy się rządzić własnym rozsądkiem w myśleniu, nie mamy też powodu cofać się przed ocenianiem czynów, nakazów i zakazów ludzkich własnym sercem. Tak samo, jak nasz rozsądek, tak i nasze serce ma głos i ma prawo do tętna»5. Głos naszego serca ocenia również wszystkie formy rozwoju moralności i wykrywa w nich błędy i nieporozumienia. Jest więc niepowtarzalnym kryterium osądu etycznego, umożliwiającego doskonalenie się i rozwój zasad etycznych od stadiów przesyconych błędami do bardziej rozwiniętych, oświeconych.
Kryterium prawdziwości zasad etycznych, według Witwickiego, jest serce ludzi oświeconych, mądrych. Oni też formułują przepisy etyczne, które mają ułatwić życie w społeczeństwie: «Przepisy etyczne, czyli moralne, to właśnie przepisy na takie postępowanie, które potrafi ludziom oświeconym ułatwić współżycie i współpracę. To właśnie jest istota etyki: rozumny statut i regulamin współżycia ludzi oświeconych, oparty na głosie dobrego serca»6.
Władysław Tatarkiewicz (1886-1980) swoje poglądy etyczne sformułował przede wszystkim w pracy O bezwzględności dobra (Warszawa 1919). Zajął tu stanowisko antyrelatywistyczne i antysubiektywistyczne.
Przez relatywizm Tatarkiewicz rozumie albo stwierdzenie, że nie ma przedmiotów, które nie byłyby dobre dla kogoś (a dla kogoś innego niedobre), albo stwierdzenie, że dobry to znaczy tyle, co dobry do czegokolwiek, do jakiegokolwiek celu. Przy tym Tatarkiewicz w szczegółowym procesie analizy (utrzymanym w duchu lwowskiej szkoły analitycznej) odróżnia stanowiska relatywistyczne od tych, które są jedynie pozornie relatywistyczne.
Subiektywizm zaś, zdaniem Tatarkiewicza, to stanowiska uzależniające cechy dobra lub zła od jakiegoś przedmiotu. Zależność między tymi teoriami jest jedynie psychologiczna, natomiast nie ma między nimi żadnego związku logicznego.
Po przedstawieniu różnych odmian relatywizmu i subiektywizmu Tatarkiewicz poddaje je skrupulatnej analizie. Krytykując relatywizm etyczny, Tatarkiewicz zauważa, że relatywiści, chcąc dowieść swojej teorii, opierają się na fakcie niezgodności sądów etycznych. Sama jednak niezgodność nie wywodzi się z tego, co dotyczy dobra i zła, lecz raczej z odmienności form obyczajowych, względnie z przesądów czy z niewiedzy. W związku z tym wyraża nadzieję, że ujednolicanie się i rozwój wiedzy doprowadzi do ujednolicenia zasad moralnych. Nie znaczy to jednak, że zasady moralne nie rozwijają się i nie wysubtelniają w procesie rozwoju człowieka, ale taki sam rozwój przechodzi każdy odpowiednio oświecony człowiek.
Rozwijając swą teorię, Tatarkiewicz stwierdza, że dobro jest obiektywne i bezwzględne (tak samo jak zło). Pogląd ten nie manic wspólnego z takim obiektywizmem, który łączy wartości etyczne z jakąś ad hoc przyjętą wartością nadprzyrodzoną. Tatarkiewicz sądzi, że każde dobro jest dobrem samo przez się. Takich dóbr jest wiele. Wszystkie posiadają nie dającą się zanalizować, prostą wlaściwość – „dobry". Dobrami w takim rozumieniu są: szlachetność, wierność, duma, harmonia, zdrowie itd. Wszystkie zdania o dobru mogą być uzasadnione tylko przy pomocy innych zdań o dobru. Nie można ich jednak w żadnym wypadku wyprowadzić ze zdun o faktach, tak jak to starają się czynić ci, którzy chcą zbudować etykę, opierając się na badaniach biologii czy też socjologii.