Сумський державний університет кафедра філософії

Вид материала

Документы

Содержание Сёрен кьеркегор о проблемах этики и о языке музыки Лінгвокогнітивні аспекти вторинних конструювань Deeds not words, actions speak louder than words – One moron asked another “Do you know the alphabet?” Дидактичні аспекти комунікації

Подобный материал:

• Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
• Дніпропетровський Державний Технічний Університет залізничого транспорту кафедра "Філософіі", 137.79kb.
• Міністерство освіти І науки України Донецький державний університет управління Кафедра, 1256.36kb.
• Міністерство науки І освіти україни сумський державний університет центр післядепломної, 553.21kb.
• Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
• Сумський державний університет, 711.42kb.
• Сумський державний університет, 243.69kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
• Сумський державний університет. Бібліотека. Довідково-інформаційний відділ, 259.81kb.

Сломский Войцех С. – prof. zw. dr hab., WSFiZ w Warszawie


СЁРЕН КЬЕРКЕГОР О ПРОБЛЕМАХ ЭТИКИ И О ЯЗЫКЕ МУЗЫКИ


Великий восторг и любовь к автору вызвал у С. Кьеркегора Моцарт, написавший в 1797 г. оперу «Дон Жуан». Вначале Кьеркегор назвал Моцарта величайшим из бессмертных гениев. Каким образом он это делает? Философ задаётся вопросом, каков характер связи между формой и содержанием в искусстве. Обращаясь к эстетическим взглядам Гегеля, автор вводит понятие классического произведения. Затем, если произведение классическое, то оно, соответственно, бессмертно («счастье классических произведений в том, что они одновременно и классические, и бессмертные»). Под классикой автор понимает абсолютную гармонию, соответствие, «взаимопроникновение» формы и содержания. Мы ещё раз сформулируем цель автора: доказать, что «Дон Жуан» Моцарта – бессмертное произведение, и, следовательно, оно является классическим. Заметим, что Кьеркегор должен тщательно доказать совершенный характер связи формы и содержания в этой опере.

Здесь следует подчеркнуть, что под содержанием произведения философом понимается чувственная гениальность автора и его творения. Опера Моцарта – это кладезь чистой чувственности. А что мы понимаем под чистой чувственностью? Кажется, что она воплощает собой не столько область человеческих чувств, сколько власть чувств, или, возможно, способность человека отдаться во власть чувственных впечатлений. Важна интенсивность этих впечатлений и то, что человек черпает из них удовольствие. А теперь вернёмся к авторскому пониманию. Эта чувственная гениальность является самой абстрактной идеей. Отсюда вопрос: что составляет эту идею? Философ отвечает: «Музыка и только музыка». Весь «вывод любви» составляет первую часть работы Кьеркегора. В следующей части книги философ размышляет над значением чувственности. Христианство определяет чувственность, как утверждал философ, путём исключения. Это основано на том, что исключение чувственности приводит к тому, что данному понятию приписывается определённое содержание.

Дальнейшие размышления автора над таким явлением, как музыка, приводят его к мысли, что из всех видов искусства музыка – наиболее духовное явление, хотя и менее ёмкое, по сравнению с языком. Музыка есть воплощение чувственной гениальности, так как она способна выразить непосредственность в её непосредственности. А язык включает в себя рефлексию; язык – это явление рациональное, а, как известно, рациональность убивает непосредственность. Философ пишет: «Эта мнимая бедность языка и является его богатством». Музыка выражает то, что неясно, но это не может быть признано её достоинством: «Итак, воспользовавшись лишь единственным примером, можно сказать: я, собственно, не могу указать причину, поэтому то или это так или иначе делаю – просто делаю, так, на слух. Для дел, не касающихся музыки, я использую одно заимствованное у неё слово, чтобы точно определить непонятное».

В двух частях первого тома «Или – или» мы можем найти также художественные проявления эстетической стадии. Прежде всего – «Диапсалмата», что означает текст, помещённый между псалмами. Это короткие описания духовного состояния автора, находящегося на эстетической стадии развития. Меланхолия – чувство, постоянно пронизывающее эти строки. Грусть является неотъемлемой частью человеческой жизни, но всё же не она причина несчастий. Всё дело в бесплодности жизни. Философ тоскует по миру, в котором страсти играют основную роль. Поэтому он и не любит современное общество, а восхищается героями Библии, Шекспира, так как лишь «там ненавидят, там любят».

Впервые к понятию «мораль» Кьеркегор обратился в своей книге «Или – или», которая явилась эпитафией попыткам её рационального обоснования. В данном понятии философ выделяет свободу выбора и свободу самосовершенствования. Что приводит к соединению свободы и блага? Человек формирует и развивает свои способности, что определяет различение свободы выбора и свободы самосовершенствования, которая и соединяет свободу и благо. Человек формирует и затем развивает свои способности, становясь благодаря этому самим собой. Имея свободный выбор, он часто выбирает бытие кем-то иным, нежели на самом деле, разрушая тем самым собственную личность. Соединяя человеческую свободу с благом в упомянутом понимании, Кьеркегор не вводит в теорию морали элемент произвольности, и в этом он остаётся верен себе. Обратим внимание на три основные черты книги «Или – или». Начнём с того, что Кьеркегор – первый философ, раздробивший личность на множество масок, представляющих собой отдельные личности. В результате разделения своей собственной, авторской личности. Кьеркегор критикует своё присутствие в произведении и затушевывает его, но, тем не менее, он присутствует в нём, именно как автор, более интимно и непосредственно.

Мыслитель ставит читателя перед окончательным выбором одной из двух позиций: эстетической или этической. Парадигма эстетического образа жизни – влюблённый-романтик, который растрачивает себя на сиюминутные страсти. Парадигма этической позиции – брак, характерная черта которого заключается в принятии на себя обязательств, связывающих прошлое, настоящее и будущее. У автора эти позиции, перед выбором которых оказывается каждый моральный человек, являются взаимоисключающими. И этот выбор основной, решающий, это выбор тех изначальных правил, которые затем станут критериями любого иного выбора. По мнению философа, именно это решение стоит у истоков любой теории морали. Вторая черта мышления Кьеркегора – противоречивость, а именно, – несоответствие между понятиями решающего выбора и того, что этично. Вопрос заключается в следующем: может ли этичное, по Кьеркегору, подчинённое правилам морали, черпать свой авторитет из решающего выбора, истинность которого не доказана? Признание такой возможности позволяет произвольно понимать определенные правила из-за минутного каприза, прихоти.

В сущности, дальнейшее различение Кьеркегором эстетической и этической позиций не имеет смысла, поскольку в данной ситуации утрачивается критерий зависимости этичного от уже совершенного решающего выбора. «Доктрина, содержащаяся в «Или – или», гласит, что правила, признающие этический способ жизни, должны быть приняты без подтверждения, так как акт их выбора выходит за пределы любых доводов, потому что мы выбираем то, что признаём истинным. Но всё же мы обязаны починяться тому, что этично. Каким образом то, что мы почему-то принимаем, является для нас авторитетным?

Противоречивость доктрины Кьеркегора очевидна: мы прибегаем к авторитету, обычно, в том случае, когда сомневаемся. Однако само понятие авторитета, не нуждающегося в подтверждении, является типичным для современности (если не является её творением), сформировалось в культуре, в которой оно является чем-то чуждым и отвратительным, и по отношению к этому, ссылка на авторитет кажется неразумной». Однако Макинтир (Makintyre) обращает внимание на тот факт, что этичное должно содержать элемент традиционного понятия авторитета, чтобы соответствовать замыслу Кьеркегора. Третья черта «Или – или» – консервативный или традиционный характер понятия этичного. Традиционность заключается в следующем: соединяя понятия решающего выбора и этичного, последнее, в понимании философа, единственно истинно. В результате, понимание упрощено: человек на этической стадии, однажды уже совершивший решающий выбор, в дальнейшем не испытывает трудностей в принятии решений. Кьеркегор сформулировал новые, практические и философские позиции унаследованного из прошлого традиционного образа жизни, любое соединение новаторства и традиций может стать причиной некогерентности его положения, оно является логическим завершением просветительского проекта, цель которого – предоставление рациональных основ морали и её обоснование. А язык имеет здесь важное значение.


Швачко Світлана О. – д-р філол. наук, професор, СумДУ (Суми)


ЛІНГВОКОГНІТИВНІ АСПЕКТИ ВТОРИННИХ КОНСТРУЮВАНЬ


У статті порушуються питання вторинних номінативних та комунікативних одиниць. Фокусуються увага на кореляції вихідних та похідних конструювань, їх залежності від дії інтралінгвальних та інтерлінгвальних факторів. Експлікується природа одновекторних та багатовекторних дериватів та інтеграція окремих жанрів. Розглядається перспектива подальших досліджень епідигматичних питань номінативних та комунікативних одиниць.

Мова – найбільший духовний скарб, у якому народ виявляє себе творцем, передає нащадкам свій досвід і мудрість, перемоги і славу, культуру і традиції, думи і сподівання [1]. Мова потребує глибокого осмислення та комплексного підходу. Серед мовознавчих напрямків на часі виокремлюються когнітивна лінгвістика, яка розглядає функціонування мови як різновид пізнавальної (когнітивної) діяльності. У парадигмі мовних функцій особливе місце посідає лінгвокреативна (ЛКФ – далі), що сприяє розумінню креативних пошуків лінгвістів [2].

Одиницями номінацій є слова та словосполучення, одиницями комунікації – висловлювання та тексти. Номінативним (НО) та комунікативним одиницям (КО) притаманні риси ізоморфізму стосовно їх знакового буття та характеру конструювання. Об’єктом дослідження вторинних конструювань є НО та КО, предметом – їх лінгвокогнітивні аспекти. НО та КО, як семіотичні знаки, позначені синтактикою, семантикою, прагматикою та епідигматикою. НО та КО відкриті для вторинного конструювання, що обумовлюється динамізмом та адаптивною силою мови.

Вічним двигуном у мові є словотвір, що діє без перепочинку, виготовляючи потрібні для людей конструкти, розкриваючи тим самим таїни слова. На часі мови вивчаються у руслі їх динамічного, функціонального антропоцентричного трактування, тобто парадигмоцентрично. У парадигмі сцієнтичних лінгвістичних досліджень вагомим є епідигматичний підхід до НО та КО, ідентифікація їх вторинних, секондарних утворень.

Деривати позначені семантичним зсувом вихідних одиниць, які генерують вторинні конструювання. Семантизація складних слів експлікується морфолого-синтаксичними та лексико-фразеологічними витоками – колігаційними та колокаційними потенціями. Пор. англ. lame brain, укр. нерозумний; англ. dead head, укр. безбілетний пасажир; англ. night cup, укр. чарочка на ніч; англ. back yard, укр. рідні місця; англ. lame duck, укр. банкрот президент. Дієвою є компресія вихідних форм композитів. Пор. англ. a car of general purpose →a jeep → to jeep; to know how to do it → a know how → to know how; people who can do everything → can-do-people, God be with you → good-bye → to say good-bye.

Сучасні лінгвісти знаходяться на "текстоцентричній хвилі", фокусуючи увагу на категоріях текстів, їх класифікації та дериваціях. Варіативність комунікативних одиниць є універсальною рисою. У сучасній таксономії тексти класифікуються за різними чинниками з огляду на методологічні бази та уподобання вчених.

Текст як елемент культури виступає важливим інгредієнтом конвенційних канонів і традицій. Як об’єкт літератури текст корелює із грою – за змістом, з ритуалом – за формою. У текстах репрезентуються реальні та ірреальні події, зберігаються традиції минулого, у домислах і фантазіях створюються нові моделі картин світу [3].

Змістові опозиції (дане-нове, відоме-невідоме, важливе-неважливе, тривіальне-нетривіальне, серйозне-несерйозне) по-різному матеріалізую-ться в текстах. Типові тексти на відміну від нетипових характеризуються наявністю логічної зв’язності, ригористичної форми і структурно-композиці-йної даності. У нетипових текстах формальні зв’язки превалюють над змі-стовними, тому тут не реалізуються такі категорії, як заголовок, сюжет, зачин, кінцівка. Тексти з невизначеними категоріями (прислів’я, загадки, висловлювання) розміщуються в антологіях за тематичним принципом [2; 4].

Серед текстів виділяються художні та нехудожні, типові та нетипові, тексти-артефакти та мента-тексти. Розмаїтість текстів обумовлюється просторовою позицією, з якої автор спостерігає і коментує факти. Спільною рисою для всіх текстів є наявність семіозису – адресанта, самого тексту та адресата. Вихідну позицію посідає адресант. Бажання реалізувати праг-матичні інтенції примушує мовця бути особливо уважним до матеріалізації думок. Автор тексту стимулює читача (слухача) до розумових операцій, створює основу для референційного акту, встановлює відповідність із екстралінгвістичною дійсністю. Соціальний та лінгвістичний досвід допомагають реципієнту розпізнати референта і осмислити те, що подається у тексті. Важливу роль при побудові текстів відіграє адекватне спів-відношення теми і реми, пресупозиції і фокуса. Навмисне порушення відношень зазначених категорій, некоректне вживання вербалізаторів залишає сліди на характері текстів, на їх стандартності або типовості. Текст відзначається структурною, композиційною та семантичною єдністю. До основних належать категорії інформативності, зв’язності та повторюва-ності.

Тексти мають антропоцентричний вимір, вони розглядаються з позиції адресанта та адресата (на інтралінгвальному векторі) та ще – інтерпретатора, тлумача (на інтерлінгвальному векторі). На інтралінгвальному векторі текстоутворююча деривація стартує від вихідного тексту (Т₁) у напряму до наступних похідних текстів. Сукцесивність вектору текстоутворення (Т₁ → Т₂ →Т₃ →…Т_n) детермінується авторськими цілями, зусиллями та хистом. Конструювання вторинних текстів-перекладів включає процеси пролонгації, узагальнення, конкретизації, спеціалізації та модифікації. Концептуальний аналіз інгерентного буття текстів – це продовження традиційного семантичного аналізу: останній націлений на тлумачення значень слів або словосполучень у конкретному контексті, концептуальний – на пізнання організації знань про світ, представлених у мовних картинах, концептах - етносоціолінгвокультурних феноменах. Концептуальний переклад передбачає реконструкцію ментального образу, ословленого релевантними мовними одиницями. Якщо для НО критерієм семантизації слугує їх лексико-граматичне оточення, то для КО – ситуація. Значущим для розуміння меж тексту є його дискурс, який препарує осмислення ситуацій у руслі питань – Що? Хто? Як?: про що йдеться мова, хто є учасниками ситуацій та як вони (ситуації) омовлюються. Ключові НО є віхами текстів, які (НО) фокусують увагу на ментальних концепціях КО.

Конгруентність корелюючих текстів об’єктивується в їх тематичній приналежності та прагматичні представленості. Пор. англ.: Deeds not words, actions speak louder than words – укр. більше діла, менше слів; англ. great talkers are little doers, hungry bellies have no ears, truth needs not many words, first think then say, be swift to hear slow to speak – укр. слів густо, а в животі пусто, хто багато говорить, той мало робить; говори мало, слухай багато, а думай ще більше;на правду мало слів; сім раз одмір, а раз одріж.

Дивергенції підлягають зокрема вторинні несерйозні тексти, які змінюють статус первинних конструювань, модифікуючи їх дискурсивний вектор. Пор. англ.: when I am good I am very very good, when I am bad I am better; how many if’s go to a bushel; many words may not fill a bushel. Лат. Veni, vidi, vici - у перекладі укр. прийшов, побачив, помовчи. Подібні курйози породжуються факторами інконгруентності, несумісності, різного бачення мовцями ситуацій. Пор.: англ.

***

One moron asked another “Do you know the alphabet?”

"Yes," said the second.

"What letter comes after ‘A’?" asked the first.

The second moron answered: "All of them" [5].

***

She – "How many times a day do you shave?"

He – "Oh, forty or fifty times."

She – "Say, you are crazy?"

He – "No, I am barber" [5].

Тексти-переклади належать до вторинних конструювань, які наводять міжмовні та міжкультурні мости. На інтерлінгвальному рівні у цільових текстах змінюється авторський склад, до нього входить тлумач-перекладач. Обсяг проблем у цільовому тексті збільшується: порушується питання адекватності, еквівалентності секондарних текстів, пріоритету підходів та конгруентності. НО як деривати позначені етимологічним буттям, яке або зберігається, або втрачається на просторах сьогодення. Резонансом цього процесу є омонімія, яка виникає в результаті розщеплення полісемантичного слова. Модифікації структур корелюючих текстів (дериваційних і перекладацьких) свідчать про дієвість "вічного двигуна" на інтралінгвальних та інтерлінгвальних просторах. Вторинні тексти також "пам’ятають" своє ретроспективне буття, тяжіють до нього, мають межі та безмежжя, повторюють свою історію у наступних конструюваннях – дериваціях та тлумаченнях.

Аналіз вторинних конструювань породжує низку проблем для подальшого вирішення у домені теоретичного та прикладного мовознавства.

Література:

1. Вихованець І.Р. Таїна слова – К., 1980.
   
2. Кияк Т.Р., Науменко А.М., Огуй О.Д. Теорія і практика перекладу: Німецька мова. – Вінниця, 2006.
   
3. Швачко С.О. Навчити вчитися! Посібник. – Вінниця, 2006.
   
4. Приходько А.М. Концепти і концептуальні системи в когнітивно-дискурсивній лінгвістики. – Запоріжжя, 2008. c.
   
5. Самохина В.А. Современная англоязычная шутка. – Х., 2008.
   

Ковальчук Володимир Ю. – д-р пед. наук, професор, ДДПУ, Дрогобич


ДИДАКТИЧНІ АСПЕКТИ КОМУНІКАЦІЇ


Уже давно різні автори, які займались вивченням становлення людської особистості, звертали увагу на ту роль, яку в цьому процесі відіграє міжособистісне спілкування. Обмін усними або письмовими текстами, що власне і складає основний зміст міжлюдської комунікації, дозволяє людині усвідомлювати саму себе у якості джерела змін в оточуючому середовищі. Беззаперечно, що поведінка отримувачів тексту чи повідомлення може змінюватись під їх впливом.

Суттєво важливо, що спілкування може здійснюватись як безпосередньо в процесі живого спілкування, так і опосередковано за допомогою редукованих писаних текстів і звукових повідомлень. Стабільність будь-якої спільноти визначається циркуляцією різних повідомлень, трансльованих від однієї групи до іншої. По суті справи, суспільна комунікація – це постійне створення і обмін якимись словесними конструкціями, які можна розглядати у якості певного тексту як одиниці комунікації.

Особливості розвитку сучасного суспільства у тому, що тут відбуваються радикальні зміни, пов’язані з колосальними потоками інформації, з процесами комп’ютеризації та уніфікаційними тенденціями розвитку суспільства. Зазначимо, що пануючою філософсько-світо-глядною парадигмою, на підставі якої формувалось і переважно розвивалось капіталістичне суспільство, є тоталістська традиція. Тоталістська традиція у філософії характеризується створенням великої системи, що прагне до єдиної теорії, яка б узагальнено пояснювала життя й історію. Саме тому і мовні засоби несуть на собі певне ідеологічне навантаження.

Так, вже у Платона це не викликало жодних сумнівів, світ ідей для нього був реальним світом, де є усі належні відповіді, де панує абсолютна істина. Тому цілком слушно, що педагогічна концепція, сформульована Платоном, й донині знаходить своїх численних продовжувачів. Класична традиція, на якій побудовано значною мірою європейську культуру, стала домінуючою не тільки у філософії, релігії, культурі загалом, але й у пануючій системі освіти. Вітчизняна освітня парадигма також побудована на прагненні дати відповіді на усі поставлені запитання і навчити також давати відповіді на усі запитання.

Отже для пересічного учителя, викладача і науковця головне завдання-ідеал – узгодити особисті переконання й цінності з пануючими у сучасному суспільстві. Тим більше, що і сенс розвитку інформаційного суспільства вони вбачають у ще більшій його спроможності, стосовно попередніх суспільств давати відповіді швидко, точно, беззаперечно.

У сучасних умовах індивідууму потрібна не лише стійка база знань, її інформативна наповненість, але й здатність відповісти на соціальне замовлення пристосуватися до нових умов, зокрема й ін-формаційних, які є дуже мінливими. Ці динамічні умови ставлять перед сучасним спеціалістом цілий ряд нестандартних (наукових чи технологічних) завдань. Запорукою їх вирішення може бути здатність гармонійної особистості до творчості, до самовдосконалення – як духовного, так і професійного.

Перспективи майбутнього, майбутній розвиток світової спільноти, особливості цивілізаційного процесу – це дуже цікава і актуальна проблема, яка не може залишити байдужими усіх людей, зокрема молодь. Яким би ми не уявляли майбутній світ, за будь-якого песимістичного прогнозу завжди залишаються сподівання, що людство знайде засоби вирішення своїх проблем. Дуже важливим є те, що наші уявлення майбутнього і очікування є не лише мріями, – як свідчить світовий економічний досвід ХХ століття, наші думки у вигляді ціннісно-світоглядних ідеалів здатні визначати майбутні події.

Цікаву світоглядну позицію розробив професор Д. Белл у праці “Настання постіндустріального суспільства”. Він виходив з того, що перехід до “постіндустріального суспільства” зумовлюється не стільки матеріальними чинниками, скільки соціальними інститутами. За основу аналізу суспільства Д. Белл обрав схему “осі виробництва і типів використання знань”. При цьому у “постіндустріальному суспільстві” настає панування “меритократії” – нової еліти, яка складається з обдарованих осіб з усіх соціальних верств і панує не лише у виробництві, а й у політиці.

У своїй футурошоковій концепції, що припадає на ту ж добу, О. Тоффлер пов’язує подолання наявних кризових явищ індустріального суспільства з тим, що індустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку – стадію технологічної цивілізації. “Суперіндустріальна революція” створить “абсолютно нове суспільство”, позбавивши народ голоду та хвороб, створить можливості для самореалізації кожної людини, започаткує моралізацію усіх сфер суспільного життя. Корінні зміни відбудуться у сімейних і міжнародних відносинах, поліпшиться система освіти й виховання. Наголошується на неминучості “революції влади”, тобто зміни в управлінні державами, бо саме влада, на його думку, є рушійною силою соціальних змін.

Багато уваги О. Тоффлер приділив феномену інформатизації суспільства, провідній ролі інформаційних технологій. Він наголошує, що знання, інформаційна революція сьогодні загрожують фінансовій владі більше, ніж профспілки. Той, хто контролюватиме знання, контролюватиме владу. Ті ж ідеї ми зустрічаємо в загальновідомій світоглядно-методологічній концепції “інформаційного суспільства”, прихильники якої наголошують на радикальних змінах у суспільстві, що спричинені сучасною інформаційною революцією.

Отже, звертаючись до концепції тоталізму в освіті, можна зазначити, що наведені вище уявлення про «світле» майбутнє людства, не беруть до уваги діалектики розвитку суспільного життя. Вона ж полягає у тому, що особливістю суспільного устрою, з того часу як людство здатне його досліджувати, є існування полярних класів. Тому всі міркування, здогадки (окрім явних фантазій) повинні стояти на твердому ґрунті саме діалектики.

Слова і мовні вислови, які передаються членами однієї групи один одному, не тільки сприяють об’єднанню зусиль кожної окремої людини в єдину систему, але й забезпечують формування і збереження однакового розуміння у всіх членів того, чого люди прагнуть досягнути. Тому будь-яка ідеологічно визначена система і користується цією обставиною у своїй соціально-політичній доктрині.

Зрозуміла річ, особливості педагогічного впливу на формування особистості визначаються і тими мовними засобами, якими можна найбільш доцільно це зробити. Отже професійний рівень ретранслятора суспільно-значимого досвіду (вчителя, насамперед) полягає ще й доборі автентичних мовних засобів, у вмінні використовувати все багатство засобів комунікації.