Г. М. Доброва Грига В. Ю. Теоретичні та практичні аспекти використання наукових результатів нан в економіці України Київ 2010 ббк 65. 9 (Укр)-5
| Вид материала | Документы |
- Цдпін ім. Г. М. Доброва нан україни зав відділу, 86.45kb.
- Ects – інформаційний пакет фізичний факультет загальний опис факультету, 1358.93kb.
- План. Вступ Постановка проблеми. Результати. Основні положення нормативної бази щодо, 142.14kb.
- Пропозиції комісії з питань подальшого підвищення ефективності діяльності нан україни, 83.7kb.
- Вимоги до оформлення матеріалів для друку у виданнях центру пам’яткознавства нан україни, 161.06kb.
- Методика обліку І аудиту фінансових результатів та використання прибутку підприємства, 1268.99kb.
- Відділ історії науки І техніки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії, 87.52kb.
- До постанови Президії нан україни від 22. 06. 2005, 53.41kb.
- Інститут мовознавства ім., 3882.67kb.
- Міжнародне право навколишнього середовища: стан та перспективи розвитку Матеріали Міжнародної, 2897.83kb.
3.2 Використання наукових результатів та проблеми їх комерціалізації (за даними соціологічного дослідження)
На основі даних, отриманих в ході виконання науково-дослідних проектів «Функціонування і перспективи розвитку НАН України» в 2003-2004 роках в ЦДПІН ім. Г.М.Доброва НАН України, в якому автор особисто брав участь, нами було оцінено взаємодію наукових установ НАН України з промисловими підприємствами України.
Методика проведення цього науково-дослідного проекту передбачала збір даних від безпосередніх виконавців НДДКР шляхом анкетування. Було розроблено 3 типи анкет: анкета інституту, анкета завідувача наукового відділу та анкета дослідника. Анкета інституту містила переважно статистичні дані про діяльність інституту за період з 1998 по 2002 роки, тоді як останні дві анкети базувалися в основному на суб’єктивних оцінках респондентів (завідувачів наукових відділів та вчених). Враховуючи високий кваліфікаційний рівень безпосередніх виконавців наукових досліджень в НАН України та їх обізнаність у питаннях організації та виконання наукових досліджень, ми вважаємо, що дані соціологічних опитувань вчених є одним із найважливіших джерел інформації, а думки та оцінки самих вчених такими, що ними не можна нехтувати.
Структури анкет були подібні і містили наступні основні блоки питань:
- Тематика (характер) досліджень
- Наукові кадри та їх кваліфікація
- Фінансова забезпеченість
- Інформаційна забезпеченість
- Матеріально-технічна забезпеченість
- Співробітництво з іншими науковцями
- Використання наукових результатів
- Оцінка середовища
- Особисті дані.
В рамках цього проекту було проведено опитування 530 респондентів, серед яких 108 завідувачів відділів та 422 дослідники в 25 інститутах всіх трьох секцій НАН України в 5 містах України, зокрема у Києві, Одесі, Харкові, Львові, Донецьку. Серед респондентів були представлені учені різних рівнів кваліфікації, стажу роботи, віку і статі. Детальніше характеристика вибірки дослідників та завідуючих відділами представлена в таблиці 3.3.
Таблиця 3.3
Структура вибірки по науково-дослідному проекту „Функціонування та перспективи розвитку НАН України”
| Типи респондентів | Завідувачі | Дослідники |
| Секція | ||
| Фізико-технічних та математичних наук (ФТМН) | 55 | 224 |
| Хімічних та біологічних наук (ХБН) | 35 | 128 |
| Суспільних наук (СН) | 18 | 70 |
| Кваліфікаційний рівень | ||
| Доктор наук (Д) | 87 | 38 |
| Кандидат наук (К) | 21 | 283 |
| Вчений без ступеню (БС) | - | 101 |
| Географічне розташування | ||
| Центр (Ц) | 78 | 301 |
| Периферія (П) | 30 | 121 |
Примітка: результати соціологічного опитування, 2003-2004 рр.
Як видно з таблиці, структура вибірки в цілому відповідає структурі НАН України, а кількість респондентів дає можливість застосувати принцип „об’єктивізації суб’єктивного”. Слід зазначити, що суспільні науки в силу своєї специфіки порівняно з іншими науками менше беруть безпосередню участь у технологічному розвитку, тому респонденти з секції суспільних наук враховувалися в аналізі вибірково за доцільністю. Методика аналізу даних передбачала співставлення та групування даних, проведення порівнянь середніх значень між різними групами. Дані, отримані в ході опитування, дозволили виявити основні тенденції, що склалися в останні роки стосовно отримання наукових результатів, їх конкурентоспроможності у світі, та використання в економіці та суспільстві.
Оскільки дослідження мало комплексний характер і було зібрано великий масив даних, ми звернули увагу лише на ті, які характеризували взаємодію науковців з підприємствами. Ці дані стосувалися передусім питань використання наукових результатів з точки зору дослідників, які працюють в інститутах НАН України.
Виходячи з гіпотези, що наукові результати повинні використовуватися в економіці країни, ми запропонували респондентам відповісти на питання, в яких сферах використовуються їхні наукові результати (рисунок 3.2).
Певною мірою відповідь на це питання показала, наскільки часто знаходять результати наукових досліджень застосування у промисловості. В результаті майже всі респонденти (93,4%) вказали, що їх результати використовуються у науковій сфері зважаючи на орієнтацію більшості науковців в академії на проведення фундаментальних досліджень. Серед інших користувачів наукових результатів були вказані виробництво (38,0%), освіта (31,6%), управління (15,2%), охорона здоров’я (12,0%), невиробнича сфера (9,3%) та інші сфери (4,2%). Це підтверджує статус НАН України як найвищої наукової установи. В той же час більш детальний аналіз за секціями НАН України показав, що існують великі розбіжності в інтеграції науки і виробництва за науковими напрямами. Так, виробництво як “користувача” наукових результатів було відзначено переважно в секції ФТМН (46,2%). В секції ХБН – майже 100% “отримала” наука, 33,6% освіта і 32,2% виробництво. Очікуваним було, те що в секції СН основними сферами використання наукових результатів є наука (84,7%), управління (67,8%) та освіта (64,4%); виробництво було «оцінено» на рівні 20,3%, що можна вважати позитивом.
Характер наукового співробітництва вчених академії дозволяє зробити висновки щодо впливу академічної науки на інші сфери діяльності. Вчені НАН України в більшості випадків мають співвиконавців наукових праць в інших організаціях: позитивно на це питання відповіли 91% завідувачів відділами і 63% дослідників. Учені НАН України мають спільні наукові роботи насамперед з колегами в інших інститутах Академії. Майже чверть респондентів співробітничають з колегами у вузах, особливо учені секції хімічних і біологічних наук. Значно нижче рівень співробітництва з галузевими науковими інститутами і, тим більше, з підприємствами. Очевидно, це пояснюється переважно фундаментальним характером досліджень. Ці дані непрямо підтверджують, що три основні сектори науки, академічний, вузівський і галузевий, як і раніше зберігають деяку ізольованість друг від друга. Переважна більшість (86% завідувачів відділами, 76% дослідників) вважає, що співробітництво з колегами з інших організацій позитивно впливає на їхню наукову діяльність.
Рисунок 3.2 Сфери використання наукових результатів НАН УкраїниПримітка: результати соціологічного дослідження, 2003-2004 рр.
Відповідь на питання, чи знають респонденти споживачів свої результатів, показала, що наша наука зберігає зв’язки зі споживачами наукового знання. Зокрема, було з’ясовано, що 88% завідувачів відділів знають споживачів своїх наукових результатів, причому, як не дивно, в секції ФТМН цей показник виявився найнижчим серед інших секцій НАН України. І лише 55% серед цих завідувачів повідомили про отримання фінансової підтримки з боку споживачів. Отже, залишається відкритим питання, чому знаючи своїх споживачів інститути не використовують ці контакти на 100%? Основними напрямками вирішення проблеми покращання інтеграційних процесів між наукою, виробництвом та освітою, на думку авторів, яка співпадає з думкою колег з Росії, мають бути вдосконалення механізмів фінансування науки разом з проведенням активних дій з просування власних наукових результатів, а також налагодження тісніших зв’язків зі споживачами наукової продукції як в середині країні, так і за кордоном [92].
Важливим питанням при оцінці взаємодії науки з промисловістю є зворотній зв’язок науковців зі споживачами наукових результатів, оскільки це дає змогу дізнатися про реальні потреби споживачів/ринку наукової продукції і, відповідно, проводити наукові дослідження, які максимально відповідали б цим потребам. В свою чергу, це суттєво б покращило можливості щодо залучення фінансування з боку бізнес-сектору. В цілому по виборці про існування зворотного зв’язку повідомило 72,2% завідувачів і 67,0% дослідників. Найкраще підтримують цей зв’язок в секції ФТМН, а найгірше в секції ХБН, що є досить несподіваним, адже саме в цій секції найбільший рівень знання своїх споживачів.
Спроба оцінити ефективність комерціалізації наукових результатів в НАН України була покладена на питання анкети, чи докладають вчені зусиль щодо просування наукових результатів на ринок наукової продукції (Рисунок 3.3).
Примітка: результати соціологічного дослідження, 2003-2004 рр.
Отримані відповіді показали, що третина завідувачів успішно займається просуванням наукових результатів. Однак намагання ще 39,6% завідувачів є безуспішними. Разом з тим 25,5% завідувачів вважають, що їх результати не підлягають комерціалізації. По-своєму вони мають рацію в частині фундаментальних досліджень, однак навіть під фундаментальні дослідження можна знайти свого покупця в приватному або державному секторі. Не знають, як просувати наукові результати, лише 3,8% завідувачів, що можна вважати суттєвим позитивом. Більш детальний аналіз показав, що успішнішими є завідувачі секції ХБН, а найменш успішними – секції СН, причому в секції СН найбільше завідувачів відділів, які вважають, що їх результати не підлягають комерціалізації (44,4%).
Такої ж думки в секціях ФТМН та ХБН притримуються трохи більше 21% завідувачів. Таку різницю можна пояснити специфікою наукових результатів в різних секціях. Також в секції СН найбільше завідувачів, які не знають, як просувати результати на ринок.
Незважаючи на низьку публікаційну активність українських науковців за кордоном, тобто фактичну відсутність (або недостатність) інформаційної бази для порівняння своїх результатів із закордонними колегами, респонденти вважають, що їх результати конкурентоспроможні у світі (80% респондентів). Для порівняння за результатами іншого дослідження в 1994 році 61% респондентів вважали свої наукові результати конкурентоспроможними [93]. Примітно також, що в московських інститутах Російської академії наук менш ніж дві третини вчених вважають свої результати не нижче світового рівня [94]. Більш детальний аналіз даних 2003-2004 рр. відкриває певні відмінності за типом респондентів та дисциплінами. Завідувачі відділів і дослідники з секції СН є найкритичнішими, лише 66,7% завідувачів і 76,0% дослідників вважають наукові результати конкурентоспроможними в світі. По секції фізико-технічних та математичних наук відсоток таких відповідей складає 83,3% завідувачів та 88,4% дослідників. По секції хімічних та біологічних наук відповідно 85,3% та 79,2%.
В умовах обмежених фінансових ресурсів науки в Україні важливим джерелом покращання становища може бути залучення закордонних інвесторів. Проте вчені стикаються з певними перешкодами, які заважають шукати споживачів за кордоном. За думкою респондентів, це брак фінансів (44%) та відсутність маркетингу (39%). Примітно, що якість власних наукових результатів вважають перешкодою лише 5% респондентів. Аналогічно оцінок конкурентоспроможності наукових результатів, самооцінки рівня наукових досліджень, що їх зробили науковці, здаються не достатньо обґрунтованими. По-перше, чи можуть вчені об’єктивно оцінити якість своїх робіт, особливо враховуючи їх низьку публікаційну активність за кордоном та недостатню ознайомленість із закордонними джерелами інформації, які було виявлено у цьому дослідженні? По-друге, чи можливо отримувати високоякісні результати на обладнанні, середній вік якого сягає 20 років? Отже, належне фінансування міжнародного співробітництва та проведення певних маркетингових кампаній можуть значно посилити роль української академічної науки в світі та більш активно сприяти інтеграції вітчизняного наукового потенціалу у світовий науковий простір.
Таким чином дані соціологічного дослідження «Функціонування і перспективи розвитку НАН України» свідчать, що вчені наукових інститутів підтримують зв’язки з промисловими підприємствами та іншими споживачами своїх наукових результатів, проте рівень фінансової підтримки науки від «бізнесу» залишається на низькому рівні. З іншого боку, в установах академії доцільним є підвищення менеджерських здібностей управлінського персоналу (директорів, завідувачів відділів тощо), що дасть можливість більш активно шукати споживачів своїх наукових результатів та взаємодіяти з ними.
3.3 Яким має бути ефективний науковий підрозділ (спроба аналізу)
Посилення та активізація діяльності з комерціалізації наукових розробок в НАН України природнім чином викликає питання, хто та які наукові підрозділи є найуспішнішими в такій діяльності, які зміни потрібні для покращання процесів комерціалізації наукових результатів. Тому ми проаналізували дані, що характеризують науково-дослідну діяльність наукових підрозділів у 2005 році, які були обстежені в ході виконання проекту «Розробка та впровадження методів оцінки діяльності науково-дослідних лабораторій НАН України на базі анкетування» на замовлення Українського науково-технологічного центру. Цей центр є міжурядовою організацією, метою діяльності якої є сприяння нерозповсюдженню зброї масового знищення. Центр підтримує вчених, які раніше займалися оборонною тематикою, шляхом фінансування наукових проектів за їх участю, що апріорі свідчить про якість та потенціал наукових колективів, які отримують фінансування.
Під час виконання цього проекту було також використано метод анкетування, для чого було розроблено два типи анкет: анкета інституту та анкета наукового підрозділу. Анкети інституту містили переважно кількісні дані стосовно діяльності інститутів згідно з їх річними звітами. Анкети наукового підрозділу містили переважно якісні дані, що характеризували різні аспекти їх діяльності та співпраці з УНТЦ. Питання в обох типах анкет були згруповані у тематичні блоки, які відображали наступну інформацію про науково-дослідний підрозділ чи інститут:
- загальна інформація (рік заснування, структура джерел фінансування, структура робіт тощо);
- наукові кадри;
- наукові результати та їх впровадження;
- аспекти ефективності співпраці з УНТЦ.
Слід також зазначити, що науково-дослідні проекти підрозділів, які отримують підтримку від УНТЦ, проходять жорсткий конкурсний відбір, одним з критерієм якого є високий науково-технологічний потенціал підрозділу. Зокрема, це підтверджується даними щодо кількості отриманих патентів, отриманих відділами та лабораторіями інститутів НАН України у 2005 році: в середньому по вибірці кількість патентів становили 2,6, тоді як загалом по відповідним підрозділам НАН України цей показник становив трохи більше 1 патенту. Таким чином наукові підрозділи, які потрапили у вибірку, володіють високим науковим потенціалом та перспективними розробками, що позитивно впливає на якість отриманих результатів.
Вибірка була представлена науковими підрозділами, як великих і всесвітньо відомих наукових закладів як, наприклад, Інститут електрозварювання ім.Є.О.Патона НАН України, Харківський фізико-технічний інститут НАН України та Інститут надтвердих матеріалів ім.В.М.Бакуля НАН України, так і нещодавно створених науково-технологічних центрів або державних підприємств - філій великих наукових інститутів, наприклад, центр „Реактивелектронцентр”. Інститути, які взяли участь в опитуванні, відрізняються не лише за віком або розміром (та відповідно доступом до ресурсів), але і за тематикою та типом досліджень. Деякі з них більш зосереджуються на фундаментальних дослідженнях, тоді як інші зосереджені на прикладних дослідженнях та розробках та/або виконують функцію з надання науково-технічних послуг.
Таблиця 3.4
Структура опитаних наукових підрозділів, %
| | Секція НАН України | Всього | ||
| Фізико-математичних та технічних наук | Хіміко-біологічних наук | | ||
| Тип наукового підрозділу | відділ інституту | 110 | 33 | 143 |
| лабораторія інституту | 13 | 3 | 16 | |
| дослідницька група | 7 | 2 | 9 | |
| наукові центри | 11 | 0 | 11 | |
| не було відповіді | 7 | 0 | 7 | |
| Всього | | 148 | 38 | 186 |
Примітка: тут і далі результати НДР «Розробка та впровадження методів оцінки діяльності науково-дослідних лабораторій НАН України на базі анкетування»
Загалом було опитано 186 наукових підрозділів (таблиця 3.4), до складу яких входили наукові відділи та лабораторії інститутів, дослідницькі групи та наукові центри, які є самостійними установами. Враховуючи таку неоднорідність наукових підрозділів, ми використали лише ті відповіді, які були отримані у наукових відділах та лабораторіях науково-дослідних інститутів НАН України. Отже, скорегована вибірка складалася зі 159 анкет з відповідями представників відділів та лабораторій, які представляють 64 інститути НАН України секцій фізико-технічних і математичних наук та хіміко-біологічних наук.
Методологічною засадою при аналізі цих даних є припущення, що підрозділи, керівники яких вказали наявність технологій, які доцільно просувати на ринок, мають тісні зв’язки з промисловістю та/або в майбутньому повинні мати такі зв’язки. Це припущення базується на ідеї, що розроблена технологія з великою ймовірністю буде застосовуватися у промисловості.
Виходячи з мети дослідження та його основного припущення, ми здійснили порівняльний аналіз підрозділів за наявністю в них технологій придатних для просування на ринок. З цією метою респондентам було запропоновано надати перелік технологій, які доцільно просувати на ринок, а також вказати по кожній з наведених технологій наявність патентів, бізнес плану, маркетингових досліджень, промислового освоєння, а також вказати, чи звертались вони за допомогою в комерціалізації розробок до УНТЦ. В ході обробки даних були введені додаткові змінні по кількості технологій, які доцільно просувати на ринок, оскільки нас цікавила не скільки зміст цих технологій, а їх кількість. На жаль, ми не змогли об’єктивно оцінити технології за ступенем розробленості, адже на відповідні питання не було отримано достатньої кількості відповідей, а ті, що були, не були гомогенними, тобто кожен респондент, незважаючи на підказки щодо заповнення, відповідь давав у своєму форматі.
Слід також зазначити, що анкета передбачала отримання кількісних даних по всім іншим показникам, які ми аналізуємо в даній роботі. Однак існування певних суб’єктивних причин та несумлінного заповнення анкети, на жаль, дозволили лише здійснити аналіз, застосовуючи вимір тісноти зв’язку на основі двоїстої шкали. В результаті аналізу було виділено наступні типи підрозділів:
- підрозділи І-ого типу – їх керівники вказали про наявність перспективних технологій (тобто такі підрозділи повинні мати тісний зв’язок з промисловістю);
- підрозділи ІІ-ого типу – перспективних технологій не було зазначено (тобто зв’язок з промисловістю відсутній або слабкий).
Методика даного дослідження, обумовлена його метою, передбачає акцентування на даних, які стосуються та/або пов’язані з технологічним розвитком промисловості, тобто для аналізу було використані показники, які характеризують наступні аспекти функціонування наукових підрозділів:
- фінансування з недержавних джерел;
- структура робіт за функціональною ознакою (фундаментальні, прикладні тощо);
- структура підрозділу за кваліфікаційної ознакою;
- вікова структура підрозділу;
- патентна та впроваджувальна діяльність підрозділу;
- вік підрозділу;
- вікова структура наукового обладнання.
Порівнюючи дані цього проекту з даними попереднього проекту „Функціонування та перспективи розвитку НАН України” в цілому [95], виявилося, що наукові підрозділи, які отримували фінансування від УНТЦ є більш активними у залученні різноманітних джерел фінансування при приблизно однаковій структурі науково-дослідних робіт (Рисунок 3.4). Так, частка відомчого фінансування в цілому по виборці складала близько 42% проти близько 70% в цілому по НАН України.
Слід також відзначити, що в середньому по вибірці науковий підрозділ виконував протягом 2005 року 7 науково-дослідних робіт, серед яких 1,5 за госпдоговірною тематикою та 2,7 за конкурсною тематикою, що забезпечувало понад 36% всього фінансування підрозділу, в т.ч. 30,1% з недержавних джерел.
В структурі робіт домінували фундаментальні дослідження (61,7%), частка прикладних досліджень сягала 27,2%, решта 11,1% припадало на розробки та науково-технічні послуги (рис 3.5).
Примітка: результати соціологічного дослідження, 2005-2006 рр.
Всі ці роботи виконувалися на застарілому обладнанні (див. Рис.3.5), хоча забезпеченість обстежених наукових підрозділів обладнанням віком до 5 років та від 5 до 10 років порівняно вища, ніж в цілому по академічній науці.
Взагалі матеріально-технічне забезпечення наукових досліджень та оновлення наукового обладнання залишається однією із найгостріших проблем української науки. За результатами опитування у 2003-2004 роках в НАН України, істотного поліпшення вікових характеристик обладнання за останні роки не спостерігалося. Однак до 2002 року в деяких інститутах збільшилася частка обладнання строком експлуатації до 5 років, що було відзначено 20% респондентів. Основними джерелами забезпечення науковим обладнанням залишається державне фінансування через базове фінансування інститутів, гранти національних програм і фондів, замовлення міністерств і державних підприємств. Для секції хімічних і біологічних наук характерно використовувати експериментальну базу інших інститутів. Об’єднання зусиль різних інститутів при відповідній підтримці керівництва відділень та інститутів може принести гарні результати і підвищити забезпеченість наукових досліджень приладами та обладнанням [95].
Стосовно кадрового забезпечення наукових досліджень, то ситуація по обстеженим підрозділам не відрізняється від загальноакадемічної: середній вік наукових працівників – близько 50 років, а докторів наук – понад 60. Разом з тим, за результатами попереднього соціологічного дослідження майже третина опитаних завідувачів відділами була незадоволена кадровою структурою своїх відділів і відзначала три основні проблеми: нестачу молодих кадрів, нестачу допоміжного персоналу та експериментаторів, а також нестачу фахівців потрібної кваліфікації середнього віку [96]. Проте, слід зазначити, що останніми роками відновився приплив молоді в науку і дані нашого дослідження є ще одним свідченням цього факту. В середньому в опитаних наукових підрозділах 29,4% складають вчені у віці до 35 років (Рисунок 3.6), а сам науковий підрозділ складався з 20 працівників, серед яких 11,5% доктори наук та 35,7% кандидати наук.
Рисунок 3.6 Кадрові характеристики наукових підрозділів
Примітка: результати соціологічного дослідження, 2005-2006 рр.
Стосовно публікаційної активності слід зазначити, що в цілому вона співпадає з даними по НАН України: найбільше публікацій спостерігалося в Україні, у світі, потім в СНД. У зв’язку з цим у таблиці 3.5 наведено кількісні дані лише щодо публікаційної активності по Україні.
В середньому співробітники наукового підрозділу публікують в Україні 8,7 статей на рік, 0,2 монографії та взяли участь у 6,2 конференціях, що проводяться в Україні, причому публікація статей була присутня у 89% підрозділів, участь у конференціях у 81%, тоді як лише 15% наукових підрозділів опублікували монографії у 2005 році.
Таблиця 3.5
Публікаційна активність наукового підрозділу у 2005 році
| | Макси- мум | Середнє по вибірці | Наяв-ність*) | Середнє по наявним |
| Монографії, видані в Україні | 7 | 0,2 | 15% | 1,6 |
| Статті, опубліковані в Україні | 60 | 8,7 | 89% | 9,8 |
| Доповіді на конференціях в Україні | 42 | 6,2 | 81% | 7,6 |
*) частка респондентів, які повідомили про наявність публікацій
Примітка: результати соціологічного дослідження, 2005-2006 рр.
Порівнюючи з результатами попереднього соціологічного дослідження, наукові підрозділи, що виконували проекти УНТЦ, є більш активними в публікаційній діяльності. Цікавим тут також є показники максимальної кількості публікацій певного виду, оскільки вони відображають максимальну продуктивність. Так, згідно з отриманими даними співробітники одного наукового підрозділу здатні опублікувати протягом року 7 монографій, або 60 статей, або взяти участь у 42 конференціях. Однак дані щодо монографій ставлять під сумнів якість цих публікацій, оскільки сумнівним є наявність відповідного матеріалу для семи монографій та фінансового забезпечення їх публікації. Щодо статей та конференцій, то ці числа є реальними за умови активної участі у них кожного співробітника підрозділу.
Показник середньої кількості публікацій за підрозділами, у яких такі публікації були, відображає середні можливості підрозділів. Отже, для наукового підрозділу нормальним є публікація трьох монографій за 2 роки, 10 статей на рік та участь у 8 конференціях протягом одного року. Слід зазначити, що ці дані не можуть бути еталоном та обов’язковими для усіх підрозділів, а скоріше є орієнтиром.
Таким чином обстежені наукові підрозділи загалом відповідають середньостатистичним показникам за відповідними науковими підрозділами НАН України, перевищуючі середні показники за залученням недержавного фінансування, забезпеченістю сучасним науковим обладнанням та частково за публікаційною активністю. А отже, обстежені наукові підрозділи фактично є кращими представниками наукових підрозділів, що в свою чергу підвищує якість отриманих результатів.
Перейдемо до порівняння характеристик наукових підрозділів різних груп, які були визначені нами за критерієм наявності перспективних технологій.
Як і очікувалося, нам вдалося виявити існування відмінностей між підрозділами різного типу, причому вони стосувалися практично кожної характеристики діяльності та функціонування наукового підрозділу, які ми аналізували. Так, зокрема, чітко простежуються відмінності за структурою фінансування підрозділів, структурою НДДКР, віковою структурою обладнання тощо, що свідчить про наявність залежності між згаданими показними та технологічними результатами наукової діяльності підрозділу. Розглянемо їх більш детально.
Частка недержавного фінансування (рисунок 3.7), як і очікувалося, у підрозділах, які мають перспективні технології, виявилася значно вищою, ніж у тих, де таких технології немає. На нашу думку, це пояснюється тим, що перші підрозділи, проводять більше досліджень, орієнтованих на промисловість. Також це підтверджується даними щодо часток прикладних робіт, розробок та науково-технічних послуг. А з іншого боку, володіючи перспективними розробками, такі підрозділи проявляють більшу активність у пошуках фінансування з інших джерел.
Рисунок 3.7 Структура робіт та недержавне фінансування підрозділів
Примітка: результати соціологічного дослідження, 2005-2006 рр.
В групі показників, яка описує структуру НДДКР за типами робіт (див. рис.3.7), також є суттєві відмінності в бік збільшення частки прикладних досліджень, розробок та науково-технічних послуг в підрозділах І-типу; відповідно – зменшується частка фундаментальних досліджень (з 72,4% у підрозділах ІІ-го типу до 56,5%у підрозділах І-го типу). Причому найбільша різниця між типами підрозділів спостерігається щодо розробок в структурі робіт (10,7% у підрозділах І-го типу проти 4,1% у підрозділах ІІ-го типу). Така орієнтація на прикладні дослідження дозволяє підрозділам І-го типу доводити перспективні результати фундаментальних досліджень до більш-менш придатної для промисловості форми представлення наукових результатів. Звичайно, що ступінь зацікавленості промисловості цими результатами та ступінь готовності цих результатів до впровадження можуть суттєво відрізнятися, проте позитивом є сам факт існування залежності між наявністю перспективної технології та структурою НДДКР, оскільки це обґрунтовує доцільність та напрямки реформи наукової системи. Наприклад, одним із заходів при реформуванні, на думку деяких можновладців, може бути запровадження в деяких підрозділах низки наукових інститутів НАН України вимоги щодо мінімальної частки фінансування НДДКР за рахунок госпдоговорів. До речі подібні «вимоги» неформально вже існують у низці інститутів академії, наприклад в Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона. Зазначимо, що впровадження подібних норм необхідно робити дуже обережно і використовувати його в якості орієнтиру, а не способу обмеження бюджетного фінансування. Крім того кожний інститут, і навіть науковий підрозділ, не є однорідними за своїми структурами, можливостями, функціями тощо, а отже запроваджувати універсальні норми недоречно.
Що стосується структури наукових кадрів (рисунок 3.8), то аналіз проводився за кваліфікаційною та віковою ознаками. Отримані результати не підтвердили гіпотезу про те, що чим більшою є кількість кадрів вищої кваліфікації, тим більше перспективних технологій розроблено підрозділом. Навпаки, у тих підрозділах, які не вказали наявність таких технологій, частки докторів та кандидатів були дещо вищими, аніж в інших підрозділах. Частково це можна пояснити більшою схильністю докторів наук до проведення саме фундаментальних досліджень, а також тим, що для виконання досліджень або розробок для промисловості необхідно більше допоміжного персоналу.
Рисунок 3.8 Кадрові характеристики наукового підрозділу
Примітка: результати соціологічного дослідження, 2005-2006 рр.
Цікавим фактом стала виявлена залежність між віком наукових кадрів та наявністю перспективних технологій. Технології для просування на ринок були саме у тих підрозділах, у яких частках молоді була вищою (31,7% у підрозділах І-го типу проти 25,0% у ІІ-го типу), а частка пенсіонерів нижчою (відповідно 23,1% проти 27,3%). Це можна пояснити більшою активністю та бажанням отримання додаткового доходу саме у молоді, що корелює з даними отриманими в ході виконання науково-дослідного проекту «Функціонування і перспективи розвитку НАН України» (дивись [96]).
Аналогічна „тенденція” притаманна і віковій структурі наукового обладнання (Рисунок 3.9). Тобто у підрозділах, де були вказані перспективні технології, частка відносно молодого обладнання є вищою, аніж в інших підрозділах, тобто частка обладнання до 10 років у підрозділах І-го типу складає 28,8%, тоді як у підрозділах ІІ-го типу – 20,2%. Очевидно, це свідчить про необхідність оновлення матеріально-технічної бази наукових відділів та лабораторій та інститутів НАН України в цілому. У іншому випадку слід очікувати суттєвого послаблення взаємозв’язків науки та промисловості, оскільки академічна наука не буде спроможна здійснювати нові актуальні фундаментальні та прикладні дослідження на необхідно високому рівні.
Рисунок 3.9 Вікова структура обладнання наукових підрозділів
Примітка: результати соціологічного дослідження, 2005-2006 рр.
Важливими, з точки зору впровадження наукових результатів у виробництво, є дані щодо патентно-ліцензійної діяльності. В анкеті було передбачено отримання даних як по кількості отриманих у 2005 році патентів, так і по кількості укладених ліцензійних угод. Однак стосовно ліцензійної діяльності практично не було отримано відповідей респондентів. Стосовно патентів ситуація була кращою: майже 40% респондентів вказали про отримання патентів протягом року. Аналіз цих даних показав, що практично не існує різниці між різними типами підрозділів по загальній кількості патентів, тоді як по патентам, отриманим в Україні, така різниця існує (Рисунок 3.10). Враховуючи також дані [93], можна зробити наступні висновки:
- по-перше, отримання патентів дуже часто є формальною вимогою замовника чи інвестора проекту (гранту), тобто подальшого управління створеною інтелектуальною власністю не відбувається;
- по-друге, позитивом є більша кількість патентів, отриманих в Україні, у підрозділах І-го типу, оскільки це означає, що існують перспективи впровадження винаходів у промисловість України, а не в промисловості інших країн чи взагалі їх невикористання. Тому головний акцент з боку керівних органів як НАН України, так і держави повинен бути зроблений на організаційному механізмі реалізації прав на інтелектуальну власність та стимулюванні їх реалізації (комерціалізації).
Певним підтвердженням цього є результати аналізу кількості підприємств, що впроваджують інновації підрозділу, а саме відсутність кореляції між кількістю патентів, отриманих у 2005 році, та кількістю підприємств, що впроваджують інновації підрозділу. Незважаючи на це, існує суттєва різниця за типом підрозділу.
Рисунок 3.10 Патентна діяльність та впровадження наукових результатів
Джерело: результати соціологічного дослідження, 2005-2006 рр.
Взагалі один науковий підрозділ впроваджував свої інновації в середньому на 1,3 підприємствах в Україні, 0,6 підприємствах СНД та 0,3 підприємствах в інших країнах, причому третина підрозділів впроваджувала інновації на підприємствах України, десята частина – у країнах СНД та шоста частина – в інших країнах світу, переважно в країнах ЄС та США. Щодо відмінностей за типом підрозділу, то в середньому інновації підрозділу І-го типу у 2005 році впроваджувало 1,6 підприємств України проти 0,15 у підрозділу ІІ-го типу. Така різниця виникла передусім завдяки декільком підрозділам, у яких згаданий показник становить понад 10 підприємств. Проте навіть якщо виключити такі випадки з аналізу, різниця залишається суттєвою. При подальшому розгрупуванні підрозділів за кількістю технологій нами також була виявлена пряма залежність між кількістю підприємств, що впроваджують інновації, та кількістю перспективних технологій. Така залежність може бути обумовлена тим, що підрозділ, маючи перспективні для промисловості результати, за інших рівних умов буде шукати шляхи їх впровадження у виробництво через різні госпдоговори, проекти тощо.
Опитування виконавців проектів УНТЦ щодо їх публікаційної активності ще раз підтвердило результати попереднього соціологічного дослідження про те, що українські вчені більше публікуються в Україні; ніж в західних країнах або СНД [97]. Причому, рівень публікаційної активності є дещо вищим у розвинутих країнах у порівнянні із країнами СНД. Це явище викликано перш за все кризою в науковій сфері у всіх пострадянських країнах. Після дезінтеграції Радянського Союзу вчені почали активно шукати наукові контакти перш за все в розвинутих країнах з метою надолужити втрачене та знайти нові джерела фінансування. Наукові зв’язки між пострадянськими країнами були втрачені, що згодом обернулося негативними наслідками для науки.
Стосовно публікаційної активності дослідника, то цей показник розраховувався на основі даних анкет як відношення суми статей, опублікованих науковими працівниками підрозділу у всіх країнах, до кількості наукових співробітників.
, (3.1)де NСтУкр, NСтСНД, NСтІнші – кількість статей, опублікованих співробітниками підрозділу відповідно в Україні, СНД, інших країнах;
NНаук.співроб – кількість наукових співробітників наукового підрозділу.
Аналіз даних за типом підрозділу не виявив суттєвих відмінностей, що ставить під сумнів використання цього показника в якості оцінки технологічної складової діяльності наукового підрозділу. Так, в середньому по підрозділам І-го типу Кпубл.акт становив 1,5 статті, а по підрозділам ІІ-го типу – 1,3 статті. А отже, можна зробити висновок, що публікаційна активність практично не впливає на технологічні результати наукового підрозділу.
З точки зору необхідності активізації міжнародного співробітництва для збільшення кількості розроблених технологій нами було досліджено відмінності у проведенні міжнародної діяльності за типами підрозділів (таблиця 3.6).
Таблиця 3.6
Міжнародне співробітництво наукових підрозділів у 2005 році
| Види співробітництва | І-й тип | ІІ-й тип | Всього |
| Міжнародні конференції в Україні | 4,05* | 3,46 | 3,86 |
| 91%** | 84% | 89% | |
| Конференції за кордоном | 3,74 | 3,48 | 3,65 |
| 88% | 92% | 90% | |
| Спільні публікації | 5,56 | 5,06 | 5,39 |
| 69% | 72% | 70% | |
| Спільні науково-дослідні проекти | 1,78 | 1,92 | 1,83 |
| 53% | 48% | 51% | |
| Контракти з виїздами за кордон | 1,65 | 1,92 | 1,77 |
| 18% | 32% | 23% | |
| Контракти з виконанням в Україні | 1,26 | 2,36 | 1,62 |
| 22% | 27% | 24% | |
| Відрядження за кордон | 1,77 | 1,57 | 1,7 |
| 31% | 32% | 31% |
*) середня кількість певного виду співробітництва серед тих, хто дав позитивну відповідь
**) відсоток респондентів, які дали позитивну відповідь про наявність даного виду міжнародного співробітництва. Закрите питання передбачало два варіанти: так чи ні.
Примітка: результати соціологічного дослідження 2005-2006 рр.
Нами було виявлено, що підрозділи які мають перспективні технології, а отже які займаються їх розробкою, більш активні у міжнародній діяльності, ніж інші наукові підрозділи. Хоча загалом відмінності не дуже великі. Найбільша різниця спостерігалася щодо участі у міжнародних конференціях: в середньому співробітники наукового підрозділу І-го типу взяли участь у 4,05 міжнародних конференціях в Україні проти 3,46 у підрозділах ІІ-го типу та відповідно 3,74 конференціях за кордоном проти 3,46. В той же час підрозділи ІІ-го типу були лідерами за кількістю контрактів на замовлення іноземних партнерів, причому це стосується як контрактів з виїздами за кордон, так і контрактів з виконанням досліджень в Україні. Так, по І-му типу підрозділів середнє значення 1,65 при наявності таких контрактів у 18% підрозділів та 1,26 при 22%; тоді як по ІІ-му типу підрозділів відповідно 1,92 при 32% та 2,36 при 27%. На думку автора, це можна розцінювати негативно, оскільки існує небезпека, що наукові результати українських дослідників можуть бути використані для розробки нової технології за кордоном, тобто можливий прибуток від її використання залишиться за межами України або, іншими словами, існує небезпека прихованого відтоку мозків. А з іншого боку, підрозділи І-го типу, тобто ті, які займаються розробкою технологій, більше орієнтовані на внутрішні потреби.
Ще одним моментом, на який слід звернути увагу при реформуванні академічної науки та управлінні науково-технологічним розвитком, є наявність оберненої залежності між віком підрозділу4 та часткою недержавного фінансування підрозділу (див. Рисунок 3.11). Така тенденція також спостерігається і відносно типів підрозділу, хоча детальний аналіз показав, що старші за віком підрозділи в середньому заявили більше перспективних технологій (!), аніж молодші. Така обернена залежність, на нашу думку, обумовлена дією декількох факторів:
- старші підрозділи більш схильні до проведення фундаментальних досліджень, які фінансуються з державного бюджету та відповідно не мають зв’язку з конкретними промисловими потребами. В таких підрозділах частка докторів є вищою, аніж в більш молодих підрозділах, а тому вони мають гарний науковий зачин, що дає їм можливість заявляти максимальну кількість технологій серед можливих варіантів, які були передбачено в анкеті. Проте, як видно з рисунку, вони не можуть вдало комерціалізувати свої наукові розробки. А отже, постає додаткове питання, яким чином і що треба зробити, щоб розроблені технології знайшли своє застосування в економіці України.
- логічно, що «довгожителями» є ті підрозділи, які займаються дослідженням найбільш фундаментальних проблем, а молоді підрозділи створювалися часто-густо для досліджень актуальних проблем (як фундаментальних, так і прикладних), і тому останні мають більший попит з боку промисловості, і а отже і більший рівень недержавного фінансування.
В той же час, слід звернути увагу на діяльність «молодих» підрозділів, оскільки їхня поведінка щодо отримання недержавного фінансування не є чітко визначеною: багато з них отримують левову частину свого фінансування з недержавних джерел (конкурси, замовлення тощо), однак багато і таких, у яких це фінансування незначне.
Примітка: складено за результатами соціологічного дослідження 2005-2006 рр.
Завершуючи аналіз отриманих даних, слід звернути увагу на питання, яке стосувалося взаємодії наукових підрозділів з діловими партнерами та оцінки її впливу на сталий розвиток підрозділу за п’ятибальною шкалою: «1» – не важливо … «5» – найбільш важливо. Результати опитування виявили, що всі підрозділи серед тих, які надали відповідь на це питання, підтримують контакти із представниками бізнесу. Вони схильні обмінюватися науково-технічною інформацією (78,2%), проводити спільні дослідження (74,8%), підтримують неформальні контакти (74,8%) та мають спільні публікації (74,1%). Менш поширені такі види взаємодії як спільні конференції (44%), дослідження на замовлення бізнес партнерів (40%), тренінги для підприємств (27%) та спільні комісії (15%).
В оцінках середнього ступеню важливості різних типів взаємодії, які дали респонденти, великої розбіжності не спостерігається: по всіх видах взаємодії середня оцінка приблизно дорівнює 4. Проте, як видно з таблиці 3.7, найбільш важливим для українських дослідників є виконання спільних досліджень, а дослідження на замовлення ділових партнерів знаходиться у середині рейтингу.
Таблиця 3.7
Оцінка типів взаємодії наукових підрозділів з діловими партнерами
| Тип взаємодії | Оцінки* | ||||
| «1» | «2» | «3» | «4» | «5» | |
| Спільні дослідження | - | 1,8 | 14,5 | 35,5 | 48,2 |
| Спільні публікації | 3,7 | 4,7 | 18,7 | 31,8 | 41,1 |
| Неформальні контакти | - | 2,7 | 15,6 | 41,3 | 40,4 |
| Спільні конференції | - | 3,1 | 15,9 | 41,3 | 39,7 |
| Дослідження на замовлення ділових партнерів | 3,4 | 12,3 | 21,1 | 28,1 | 35,1 |
| Спільні комісії (робочі групи) | - | 4,8 | 19,0 | 42,9 | 33,3 |
| Обмін науково-технічною інформацією | 1,8 | 3,6 | 24,1 | 38,4 | 32,1 |
| Тренінги (консультації) персоналу підприємств | 5,1 | 10,3 | 20,5 | 43,6 | 20,5 |
*) «1» - не важливо; «2» -трохи важливо; «3» - важливо; «4» - більш важливо; «5» - дуже важливо
Примітка: результати соціологічного опитування, 2005-2006 р.
Цей факт був дещо несподіваним, оскільки за теперішніх економічних реалій рівня фінансування науки, ми очікували на більш високий рейтинг даного напрямку співпраці. Разом з тим подібні результати були отримані в ході дослідження, проведеного в США (для порівняння див. [32]), що загалом є позитивним явищем. Ф. Мейер та У. Шмох також поділяють наше здивування щодо рейтингу спільних досліджень та контрактних досліджень. Поясненням цього є те, що перші передбачають рух знання у двох напрямках, тоді як останні лише в одному (від наукового інституту до підприємства). З цієї причини поглиблення співпраці української науки із вітчизняною промисловістю повинно відбуватися завдяки розвитку та інтенсифікації взаємодії, яка передбачає взаємний обмін знаннями.
Таким чином проведений аналіз даних, отриманих в ході соціологічного дослідження, виявив низку внутрішніх особливостей у технологічній складовій діяльності наукових підрозділів НАН України різних типів. В свою чергу, це дозволяє розробити обґрунтовані рекомендації щодо удосконалення та покращання діяльності НАН України в частині виконання своїх статутних завдань, одним із яких є інтеграція науки та виробництва.