Geum.ru

Г. М. Доброва Грига В. Ю. Теоретичні та практичні аспекти використання наукових результатів нан в економіці України Київ 2010 ббк 65. 9 (Укр)-5

Вид материалаДокументы

Содержание


Частина 1 Роль науки у технологічному розвитку країни 1.1 Технологія та фактори технологічного розвитку
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Частина 1 Роль науки у технологічному розвитку країни

1.1 Технологія та фактори технологічного розвитку



Світова історія засвідчує, що рівень економічного розвитку держави та її місце на політичній карті світу визначається технологічним розвитком держави, навіть у ті часи, коли не було чіткого усвідомлення поняття "технологія" та не існувало науки як системи.

Згадане поняття є основою таких широко застосовуваних сьогодні термінів як науково-технічний прогрес, технологічний розвиток, тому розглянемо більш детально його сутність в історичному контексті.

Термін “технологія” походить від грецьких слів τέχύη – ремесло, майстерність та λόγος – вчення, наука; і дослівно означає наука про майстерність. Вперше це поняття виникло в Англії в XVII столітті, і означало лише опис (обговорення) ремесел, що застосовувалися у тодішньому виробництві [1].

Незважаючи на своє давнє походження, поняття технології як наукової дисципліни, на думку Д. Мендєлєєва, виникло наприкінці XVIIІ – початку ХІХ століть. До того моменту було написано лише декілька трактатів, де були описані відкриття та винаходи, покладені в основу різних виробництв, але в яких практично не було розрахунків відношення між потенційними та реальними результатами та не вказані принципові удосконалення, які можливо здійснити на фабриці чи заводі. Д. Мендєлєєв надає наступне визначення технології – це вчення про вигідні (такі, які споживають найменшу кількість ресурсів) способи переробки природних ресурсів в споживчі (потрібні) продукти (необхідні або корисні, або зручні) для використання в житті людей. Він також зазначає, що технологія не лише вдосконалює виробництво, але й розширює область наукового пізнання речей та явищ [2].

В колишні радянські часи розвиток науки в цілому та технологій зокрема на теренах сучасної України відбувався в умовах жорсткої централізації, що внесло певні корективи в розуміння технологічного розвитку. Так, в середині 50-х років ХХ століття поняття технологія мало подвійне значення. По-перше, під технологією розуміли виробничі процеси, сукупність усіх навичок та способів, що стосуються добування, переробки та обробки всіляких матеріалів; а по друге її розглядали як науку, що описує виробничі процеси, знаряддя виробництва, сировину, паливо, вивчає властивості матеріалів. В той же час особливо наголошувалося, що технологія є продуктом великої (крупної) промисловості, що на нашу думку, було пов’язано з так званим радянським гігантизмом. А це, в свою чергу, зумовило і ще продовжує впливати на технологічний розвиток як України, так й інших колишніх радянських республік [3].

Подібне вузьке розуміння технології продовжувало домінувати у високих колах в Радянському Союзі і у 70-х роках ХХ ст. [4], тобто тоді, коли технологічний розвиток стає визнаним чинником політичного та економічного лідерства в світі. Маємо на увазі, що фактично технологія залишилася другорядною, по відношенню до техніки, рушійною силою розвитку промисловості. В той же час, західна наука розглядає технологію не лише як виробничі процеси, але і в значно ширшому розумінні. А саме – технологія стосується усіх процесів, пов’язаних з матеріалами; вона завжди має вивчатися у вигляді прикладної науки чи майстерності [5]. Поряд з цим технологію визначають як засоби або діяльність, які людина вишукує для того, щоб змінювати або маніпулювати середовищем [1].

В подальшому розвитку поняття «технологія» відображали в двох значеннях і в СРСР. Так, Українська Радянська Енциклопедія 1984 року дає наступне визначення технології – це сукупність прийомів та способів отримання, обробки та переробки (зміни стану, властивостей, форми) сировини в різних галузях промисловості, в будівництві тощо; наукова дисципліна, що розробляє та вдосконалює ці прийоми та способи. Технологією також називають самі процеси отримання, обробки, переробки, складання чи будівництва. Крім того під технологією розуміють опис виробничих процесів, інструкції з їх виконання тощо. Технологія значною мірою обумовлює якість і в багатьох випадках кількість продукції, що виробляється, її собівартість, продуктивність праці тощо. Вона пов’язана з науково-технічним прогресом, науковою організацією праці, досвідом новаторів виробництва. Як наукова дисципліна технологія сприяє впровадженню найбільш ефективних і економічних виробництв, що супроводжуються найменшими витратами часу та матеріальних ресурсів. Розвиток технології зумовлюється більш широким застосуванням малоопераційних, маловідходних і безвідходних технологічних процесів, вдосконалених методик, систем математичного аналізу та прогнозування, засобів електронної техніки [6; 150]. Як бачимо, технологія вже прямо пов’язується з науково-технічним прогресом, який є важливою складовою соціально-економічного розвитку. Слід відзначити, що широке розуміння технології, як ключового моменту розвитку суспільства, пропагував президент НАН України Б.Є. Патон ще у 70-х роках минулого століття [7], що знайшло відображення у технологічному спрямуванні фундаментальних досліджень академії.

Аналіз сучасних визначень та трактувань поняття “технологія” дозволив визначити технологію як практичне застосування знання в промисловості (рисунок 1.1). В той же час досить часто зустрічається визначення технології як практичне застосування знання для вирішення конкретних проблем, наприклад, для розробки засобів, матеріалів, методик та систем, призначених для задоволення потреб людей. Знання в свою чергу – це певна систематизована людством або людиною інформація щодо якогось об’єкту. Джерелом такої інформації є, з одного боку, набутий досвід, а з іншого – наукові дослідження. Причому наука (фундаментальні дослідження) є джерелом нового знання, яке через прикладні дослідження та розробки може бути втілено в нову або удосконалену технологію. Процес отримання знання, особливо сьогодні, залежить саме від науки, що підтверджується досвідом багатьох країн та підкреслюється багатьма дослідниками, зокрема економістами Всесвітнього економічного форуму.

Слід також зазначити, що трактування технології у вузькому розумінні, тобто як сукупність способів обробки або переробки сировини та матеріалів, не відповідає потребам знаннєвого суспільства (інноваційної економіки), оскільки наукова складова технології в даному випадку відіграє другорядну роль поряд з тим, що фактично відкидаються “нематеріальні” технології. Маються на увазі управлінські технології, технології надання послуг тощо.


Р
исунок 1.1 Сутність технології


Таким чином ми пропонуємо визначити технологію як використання результатів наукових досліджень для вирішення конкретних проблем, призначених для задоволення потреб людей, покращання їхнього добробуту та відповідно збільшення темпів економічного зростання країни за рахунок активізації інноваційних процесів в країні.

Відповідно до такого розуміння технології, під технологічним розвитком ми розуміємо процес застосування результатів наукових досліджень в нових виробничих процесах, розробках, продукції та споживчих товарах тощо, в діяльності суб’єктів. Тут варто наголосити на тому, що поняття технологічного розвитку не тотожне поняттю розвитку технологій, оскільки останнє стосується безпосередньо доведення результатів наукових досліджень до практичного використання, тобто створення нової технології, тоді як технологічний розвиток передбачає поширення технологій в країні, промисловості, галузі, підприємстві.


Очевидно, що впровадження результатів наукових досліджень чи будь-яке інше їх застосування в діяльності підприємств не може мати безперервний характер. По-перше, кожна технологія має свій життєвий цикл, а тому навіть поява нової, значно ефективнішої технології, не призводить до миттєвої відмови від старої технології. Але у будь-якому разі рішення про впровадження нових технологій, нової продукції чи будь-яких інших інновацій залежить від керівництва підприємством, яке в свою чергу знаходиться під впливом як суб’єктивних, так і об’єктивних факторів. Якщо ж розглядати технологічний розвиток на макро- чи мета рівні, то він має свої механізми, моделі та закономірності. Так, однією з перших моделей, які описували технологічний розвиток, є так звана лінійна модель (рисунок 1.2).

Рисунок 1.2 Лінійна модель інновацій [8]


Відповідно до лінійної моделі, інновація, в тому числі технологічна інновація, відбувається на окремих і послідовних етапах. Дослідження розглядається як початковий крок та джерело інновацій. В моделі також не приділялася увага ролі зворотних зв’язків на окремих етапах. Проте саме лінійна модель була обґрунтуванням необхідності проводити фундаментальні дослідження в США в повоєнні роки, вона забезпечила політичне розуміння технологічного розвитку та економічного зростання [8].

Результатом критики лінійної моделі була поява альтернативних моделей, які отримали загальну назву нелінійних моделей, спільною рисою яких є взаємодія між її складовими. Ланцюгова модель С.Клайна (рисунок 1.3) є однією з найбільш цитованих та відомих нелійних моделей.

Рисунок 1.3 Ланцюгова модель С.Клайна [9]


На відміну від лінійної моделі, в якій наукові дослідження є початковим етапом інноваційного процесу, в даній моделі початковим етапом є дослідження потенційного ринку, проте самі дослідження впливають на всі стадії інноваційного процесу. Ланцюгова модель поєднує у собі два шляхи виникнення інновацій.

Перший шлях є центральним ланцюговим механізмом, який починається з ідеї, далі йдуть розробка, виробництво та маркетинг. Другим шляхом є серія зворотніх зв’язків, які виникають на кожному етапі інноваційного процесу. Очевидно, що в певному інноваційному процесі виникають два види відносин: відносини, пов’язані з інноваційним процесом в середині фірми; відносини між фірмою та науково-технологічною системою, в якій діє фірма. Слід зазначити, що зазвичай інновація відбувається за допомогою наявних знань. При виникненні проблем інженери передусім звертаються до існуючих технологій та знання, а коли цього є недостатньо, вони звертаються до наукових досліджень.

Незважаючи на недоліки лінійної моделі, вона дозволяє нам виділити типи впливу на технологічний розвиток: з одного боку, «науковий поштовх», а з іншого – попит. Д. Мовері та Н. Розенберг зазначають, що технологічний розвиток є ітеративним процесом, в основі якого лежить взаємодія «наукового поштовху» та попиту [10].

„Науковий поштовх” передбачає передусім стимулювання наукових досліджень та розробок і спрямований на створення нової технології; тоді як попит наполягає на формуванні ринкового попиту на нові технології.

Австралійський дослідник А.Йетс також стверджує, що існує лише два механізми технологічного розвитку: маркетинговий ривок та технологічний поштовх, які взаємопов’язані між собою. Проте вони жодним чином не можуть впливати на темпи технологічного розвитку. Тому він виділяє наступні фактори технологічного розвитку [11]:
  • Допитливість та відкриття. В основі цього фактору лежить особистий інтерес винахідника. Однак сьогодні відкриття, як правило, забезпечуються значною мірою фінансуванням наукових колективів, оскільки ключову роль у винахідницькій діяльності тепер відіграють професійні науково-дослідні лабораторії [12; 197].
  • Ринкові сили. В основі цього фактору – конкуренція, яка, з одного боку, проявляється у бажанні підприємців знизити витрати шляхом впровадження нових, більш ефективних технологій, тобто ринок „втягує” технології в себе. А з іншого боку – у бажанні отримати надприбутки шляхом створення нового ринку для істотно нової технології (наприклад, Поляроїд, фотокопіювальні машини тощо), тобто технологія „вштовхується” на ринок, створюючи потребу і попит.
  • Очікування суспільства. В основному цей фактор діє в сфері охорони здоров’я, безпеки, охорони навколишнього середовища. Прикладом є прогрес у технологіях обробки та переробки відходів, технологіях захисту від виробничих травм тощо.
  • Політичні рішення можуть також досить серйозно впливати на розповсюдження тієї чи іншої технології. Наприклад, сьогодні активно дискутується необхідність розвитку медичних технологій на основі стволових ембріональних клітин, технологій клонування людини тощо.
  • Регулювання. Цей фактор покликаний подолати дисфункції ринку в напрямку розвитку суспільно необхідних технологій (технології очищення навколишнього середовища).
  • Основні проблеми, в тому числі глобальні проблеми людства. Так, тероризм та війни стимулюють розвиток нових технологій пошуку небезпечних речовин тощо.

Дещо інакше вважають американські дослідники Д. Петерсон, T. Ля-Турретт, Дж. Бартіс, які виділяють наступні групи факторів технологічного розвитку гірничодобувної галузі [13; 9]:
  • промисловий попит на нові послуги та обладнання;
  • товарні ринки;
  • фінансування НДДКР та кооперація виробництва з наукою;
  • регуляторні та суспільні перешкоди;
  • промислова консолідація;
  • глобалізація.

Англійський дослідник Ф.Суарез зазначає, що на технологічний розвиток впливає дві групи факторів: на рівні фірми та на рівні зовнішнього оточення. Слід зазначити, що Ф.Суарез розглядає фактори з точки зору їхнього впливу на процес домінування тієї чи іншої технології. Незважаючи на це, наведені нижче фактори головним чином збігаються і з факторами технологічного розвитку, оскільки вони пов’язані з домінантною технологією.

На рівні фірми він розглядає наступні фактори.

1. Технологічна перевага фірми, яка визначається рівнем технології, яка використовується або буде впроваджена на фірмі. За інших рівних умов, чим ефективніша технологія, тим більше шансів на успіх у фірми та у технології.

2. Додаткові активи та кредитоздатність. Сюди відносяться як майнові (виробничі) можливості фірми, так і нематеріальні активи (репутація та кредитоспроможність).

3. Стратегічне маневрування. Цей фактор має справу з чотирма ключовими елементами стратегії фірми: час входу на ринок, цінова політика, ліцензійна політика, маркетингова та PR політика фірми.

4. Розмір встановленої основи. Сутність цього фактору полягає у сумісності технологій чи продукції, що виробляється, з попередніми результатами діяльності або з аналогами конкурентів [14].

Також важливе значення відіграють фактори зовнішнього оточення, які можуть впливати на технологічний розвиток як безпосередньо, так і опосередковано:

1. Нормативи та втручання інституцій. Сутність цього фактору полягає у тому, що держава через нормативно-правові акти та інші структури (наприклад, Держспоживстандарт) може суттєво впливати на розвиток тієї чи іншої технології.

2. Характеристика технологічного поля, пов’язана зі структурою та динамікою ринку та технології. Зокрема, олігопольний попит може перешкоджати впровадженню нової технології.

3. Ефект мережі. Сутність фактору полягає у споживанні певних додаткових супутніх продуктів фірми, що призводить до формування так званої споживчої мережі. Вона дає змогу фірмі перешкоджати конкурентам впроваджувати новий продукт/технології завдяки лояльності споживачів.

4. Режим пристосування – має справу з інтелектуальним захистом нової технології/ продукту. Це значно перешкоджає конкурентам створювати аналогічну продукцію / технології. Яскравим прикладом дії цього фактору є приклад Поляроїду, який захистив патентами свою технологію миттєвої фотографії, а потім притягнув Кодак до суду за спробу винайти щось на зразок Поляроїду. З іншого боку, жорсткий режим стимулює створення істотно нової технології, яка здатна забезпечити порівняно більший технологічний „ривок”.

Об’єктивна оцінка факторів технологічного розвитку неможлива без вивчення офіційних джерел, серед яких чільне місце в сфері інноваційної діяльності посідає посібник Осло. Зокрема, в ньому приведені наступні фактори, які впливають на інноваційний процес [15]:
    • економічні фактори (надмірні ризики, дуже висока вартість інновації, доступ до джерел фінансування, термін окупності інновації);
    • фактори підприємства (інноваційний потенціал, наявність кваліфікованого персоналу, інформація про технології, інформація про ринок, труднощі обліку інноваційних витрат, опір змінам, доступ до послуг, можливості кооперації);
    • інші фактори (інфраструктура, технологічні можливості, потреба в інноваціях, захист прав власності, законодавство та оподаткування, сприйнятливість споживачів до нового).

Як зазначають автори посібника, згадані фактори не є взаємовиключними, тобто вони можуть перекривати один одного.

Отже, на основі вищевикладеного фактори технологічного розвитку були згруповані та систематизовані нами наступним чином (рисунок 1.4).





Серед них окремо варто виділити такого універсального „гравця” на ринку як держава. Вона може впливати як позитивно, так і негативно на розвиток будь-якого процесу на національному і нижчих рівнях через механізми впливу як виконавчої, так і законодавчої влади. Більше того, інколи ефекти від дії окремих державних інституцій є прямо протилежними. Така ситуація спостерігається в Україні, де законодавчо встановлені норми фінансування та стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності, а виконавча влада всіляко не дотримується цих норм [16]. Серед специфічних інструментів регулювання технологічного розвитку, на нашу думку, варто відзначити національні пріоритети розвитку. Реалізація національних пріоритетів має на меті прискорення розвитку окремих напрямків науки і технологій, інноваційної діяльності. В Україні національні пріоритети розвитку науки і техніки реалізуються через державні наукові і науково-технічні програми, які в свою чергу складаються з проектів. Однією з головних умов ефективної реалізації державних пріоритетів є їхнє пріоритетне фінансування. Проте в Україні, як зазначає О. Попович, пріоритетність носить суто формальний характер [17].

Щодо економічної політики як фактору технологічного розвитку, то можна сказати, що вона забезпечує передусім сприятливі умови для, з одного боку, пришвидшення лінійного процесу створення технологічних інновацій, а з іншого боку, для інноваційної та науково-технічної діяльності взагалі.

Як видно з рисунку, окремим фактором виділено продукування знання, що обумовлено його роллю у технологічному розвитку та специфікою його впливу. Так, продукування знання може відбуватися паралельно (відокремлено) від діяльності підприємства, тоді як вплив інших факторів на діяльність підприємства є перманентним (ринкова кон’юнктура, власні кошти тощо). Специфікою продукування знання є випадковий (невизначений) у часі та значущості характер цього процесу.

Також слід зазначити, що вплив цього фактору на технологічний розвиток є комплексним і відображується передусім в чотирьох вимірах [18]:
  1. Інтенсивність прямого трансферу знань від науки до застосування залежить від виду економічної діяльності (або галузі). Наприклад, аналіз, проведений в США, показав, що існує сильний зв’язок між фундаментальною наукою та хімічними і фармацевтичними компаніями, тоді як компанії електронної галузі більше орієновані на прикладну науку. А механічні та транспортні технології, з іншого боку, мають взагалі слабкі зв’язки з наукою.
  2. Природа впливу фундаментальних досліджень на технологічний розвиток також залежить від створення радикально нових технологій (наприклад, напівпровідників, синтетичних матеріалів тощо) та акумулювання вдосконалень.
  3. Фундаментальна наука здійснює вплив не лише через прямий трансфер знань, але також через доступ до навичок, нових методів, інструментів.
  4. Трансфер знань, головним чином, особистісно виражений і залежить від персональних контактів, мобільності, участі в національних та міжнародних мережах.

Для повноти дослідження необхідно виділити наступні основні суб’єкти технологічного розвитку, які безпосередньо беруть у ньому участь:
  • організації, що продукують нове знання та технології (науково-дослідні інститути, лабораторії, відповідні підрозділи підприємств);
  • інститут споживачів нових технологій (населення, підприємства тощо);
  • організації стимулюючої інфраструктури (інноваційні, венчурні фонди, центри науково-технічної інформації, банки ідей, технологічні парки, навчальні установи тощо);
  • держава (уряд, парламент).

Варто відзначити, що як і будь-які явища в економіці, визначені нами суб’єкти технологічного розвитку не є взаємовиключними. Наприклад, науково-дослідні лабораторії можуть існувати або як незалежні суб’єкти господарювання, або ж бути підрозділом іншого, більш крупного суб’єкту, зокрема бути частиною потужної корпорації.

Таким чином, можна стверджувати, що технологічний розвиток є складним процесом, ключовою характеристикою якого є взаємодія між його учасниками. Одним з важливих факторів, які є необхідними для технологічного розвитку, є продукування нового знання, яке сьогодні відбувається здебільшого через проведення НДДКР. Дослідження впливу окремих факторів на технологічний розвиток України дасть змогу розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо стимулювання технологічного розвитку.