Г. М. Доброва Грига В. Ю. Теоретичні та практичні аспекти використання наукових результатів нан в економіці України Київ 2010 ббк 65. 9 (Укр)-5

Вид материала

Содержание

Частина 2 Аналіз інноваційної діяльності промислових підприємств України
2.2 Структурна динаміка інноваційної активності в Україні
Промисловість України
Харчова промисловість та перероблення сільськогосподар-ських продуктів
Виробництво коксу та продуктів нафтопере-роблення
Металургія та оброблення металу
Промисловість України
Харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів
Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки
Металургія та оброблення металу
Промисловість України
Оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів
Хімічна та нафтохімічна
Виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції
2.3 Винахідницька діяльність в Україні (за даними Держкомстату)

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Частина 2 Аналіз інноваційної діяльності промислових підприємств України

2.1 Загальний стан науково-технічної та інноваційної сфери в Україні

Інтенсивність та результативність взаємозв’язку між наукою та промисловістю неможливо досліджувати без аналізу стану як окремих суб’єктів процесу взаємодії, так і обставин, в яких відбувається процес. Взаємодія між наукою та промисловістю не може бути відокремлена від загальної економічної ситуації, від державної політики щодо розвитку інноваційної та науково-технологічної діяльності промисловості та науки.

Зазначимо наступні моменти, які дозволяють охарактеризувати роль держави у науково-технічному, технологічному та інноваційному розвитку України:

за роки незалежності України прийнято низку необхідних для науково-технічного та інноваційного розвитку нормативно-правових актів, низку Законів України щодо розвитку інноваційної інфраструктури, зокрема Закон України «Про основи державної політики в сфері науки та науково-технічної діяльності», Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність», Закон України «Про інноваційну діяльність», Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» та багато інших. Проте дія положень цих нормативно-правових актів в частині надання певних пільг інноваційно активним підприємствам з року в рік призупиняється. Також існує багато протиріч у трактуванні тих чи інших положень, що обумовлено, як неузгодженістю законів між собою, так і відсутністю єдиного розуміння «інноваційної діяльності» між різними органами влади;
незважаючи на встановлену Законом України „Про наукову та науково-технічну діяльність” норму щодо фінансування наукових досліджень в Україні на рівні 1,7% ВВП, загальні витрати на наукові дослідження за останні десять років не перевищували 1,26% ВВП у 2003 році, а витрати з державного бюджету – 0,46% ВВП.

Як зазначає О.Попович [17, 42-43], головна проблема у ставленні держави до науки, технологій та інновацій зумовлена системною кризою апарату управління, рівнем інноваційної культури та конфліктом інтересів законодавчої та виконавчої гілок влади. В результаті чого наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність в Україні відбувається фактично за рахунок ентузіазму вчених, внутрішніх незначних ресурсів підприємств тощо.

Отже, можна стверджувати, що держава до сьогодні ще не сформувала чіткого ставлення до наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. Це також підтверджується даними соціологічного дослідження “Функціонування і перспективи розвитку НАН України” в 2003-2004 роках. Його результати показали, що одним із основних напрямків покращання науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні є удосконалення законодавства та вирішення державою наступних проблемних питань:

спростити закони та нормативно-правові акти щодо науково-технічної та інноваційної діяльності та гарантувати їх виконання;
забезпечити соціальний захист дослідників і вчених;
покращити законодавство щодо інтелектуальної власності та цільових державних програм;
поліпшити систему оподаткування для підприємців, особливо інноваційних (як потенційних клієнтів та користувачів результатів наукових досліджень);
забезпечити фінансування пріоритетних напрямків науки та техніки;
передбачити законодавче стимулювання інноваційної діяльності підприємств;
забезпечити виконання та дотримання законів, гармонізувати законодавство з метою створення єдиного цілеспрямованого механізму стимулювання та забезпечення інноваційного розвитку.

Щодо інноваційної інфраструктури як одного з суб’єктів НІС, то проведений аналіз показав, що тут також існує низка проблем. По-перше, фактично не сформована система фінансової підтримки інноваційної діяльності, зокрема відсутнє законодавче забезпечення механізму венчурного фінансування. По-друге, кадрова складова не забезпечує необхідного рівня та структури кадрового потенціалу науки та інновацій. По-третє, організаційна складова інноваційної інфраструктури не виконує своїх функцій через обмеження дії положень нормативно-правових актів, особливо з боку фіскальних органів влади.

Таким чином, основні учасники технологічного розвитку (виробники знань та його споживачі) функціонують у суперечливих умовах. По-перше, все ще тривають, хоча їх інтенсивність значно зменшилася у порівнянні з 90-ми роками, процеси накопичення капіталів шляхом приватизації, реприватизації, незаконних чи напівзаконних захоплень підприємств тощо, про що свідчать численні статті у бізнес-виданнях та новинах телебачення [⁵⁴]. Це не сприяє розвитку здорової конкуренції, не стимулює власників підприємств до інноваційної діяльності. По-друге, з 2005 року значно уповільнилася динаміка економічного зростання, що посилюється нестабільною політичною ситуацією (дивись рис. 2.1). По-третє, державна політика щодо інноваційної та науково-технологічної діяльності є фактично декларативною. Як уже зазначалося, не виконуються норми Закону України „Про наукову та науково-технічну діяльність” щодо фінансування науки на рівні 1,7% ВВП; останніми роками скасовані пільги для технопарків, які також були встановлені Законом України, і цей перелік можна продовжувати. По-четверте, посилюється дія факторів, які спонукають підприємства до впровадження тих чи інше інновацій. Серед них можна виділити фактори, які визначають конкурентоспроможність вітчизняних підприємств: моральне та фізичне старіння основних фондів більшості підприємств України (так, вже у 2004 році ступінь зносу основних фондів у промисловості становила 56,4%, а у деяких галузях – 80-90% [⁵⁵]), суттєве подорожчання енергоносіїв для української промисловості, вступу до Світової організації торгівлі [⁵⁶] у 2008 році.

Щодо системи використання, то ми проаналізували статистичні дані, які на нашу думку, свідчать про масштаби та темпи технологічного оновлення промислових підприємств України за видами економічної діяльності, основну увагу надаючи видам економічної діяльності промисловості, які останніми роками забезпечували економічне зростання України. Ці дані були зібрані Держкомстатом шляхом проведення спеціального обстеження підприємств. Використання подібних даних, окрім переваг, має і свої недоліки, пов’язані із структурою вибірки, якістю заповнення даних підприємствами та певними методологічними нюансами. Одним із недоліків, на якому варто наголосити, є те, що Держкомстат України протягом останніх років намагається враховувати міжнародний досвід у отриманні інформації щодо інноваційної діяльності та удосконалювати формат представлення даних, що часто-густо обмежує можливості для досліджень.

Рисунок 2.1 Динаміка реального ВВП України за 1994-2006 рр. (у % до попереднього року)

Примітка: розраховано автором за [⁵⁷]

Наприклад, у зв’язку з переходом України у 2000 році на використання Класифікатору видів економічної діяльності (КВЕД) змінився формат представлення даних, що відображають структурні характеристики об’єкту (в нашому випадку, країни). Також намагаючись постійно вдосконалювати формат представлення даних, Держкомстат не дає можливості здійснювати аналіз динаміки за окремими показниками протягом останніх 15 років, що унеможливлює аналіз довгострокових тенденцій технологічного розвитку. Ще одним моментом, який впливає на показники інноваційної активності, є те, що Держкомстат в силу певних політичних обставин рекомендує вказувати наявність лише суттєвих інновацій на підприємствах, що певним чином змінює загальну картину інноваційної активності в країні.

На рис. 2.2 наведено дані щодо кількості обстежених підприємств та частку інноваційно-активних серед них. Ми бачимо, що існує обернена залежність між кількістю обстежених підприємств та часткою інноваційно-активних. В той же час очевидним є зменшення інноваційної діяльності на промислових підприємствах України протягом 2001-2006 року. Лише за останні два докризових роки рівень інноваційної активності незначно зріс до 13-14%. Подібна ситуація спостерігається і по відношенню до даних по підприємствах, що впроваджували інновації, частка яких на кілька відсотків менша, ніж інноваційно активних. Це обумовлено різницею методологічного характеру. Адже інноваційно активні – це ті підприємства, які витрачали кошти на інноваційну діяльність та реалізовували інноваційну продукції протягом трьох останніх років, тоді як статус підприємства, що впроваджує інновації, потребує такого впровадження лише протягом звітного року.

Рисунок 2.2 Динаміка інноваційної активності підприємств України

Примітка: розраховано автором за даними Держкомстату [58-65][⁵⁸, ⁵⁹, ⁶⁰, ⁶¹, ⁶², ^⁶³, ^⁶⁴], ^⁶⁵

Згідно зі статистичними даними, лише 13,0% підприємств у 2008 році займалися інноваційною діяльністю. Незважаючи на зростання цього показника у 2007-2008 роках, чітко видно, що зменшення інноваційної активності підприємств вже є довгостроковою тенденцією, яка також супроводжується зменшенням кількості впроваджених нових технологічних процесів. Так, з 1994 по 1999 рік їх кількість скоротилася у 3 рази до 1203 технологічних процесів [⁶⁶], і лише з 2000 року намітилася тенденція до повільного зростання цього показника: до 1727 у 2004 році. На нашу думку, зміна динаміки цього показника свідчить про внутрішню необхідність підприємств здійснювати оновлення виробництва.

Співставлення України з розвиненими європейськими країнами свідчить про незадовільно низький рівень інноваційної активності підприємств України. Так, згідно з даними інноваційних обстежень у Франції, Великобританії та Німеччині інноваційно активними є понад 70% підприємств, що майже у 7 разів вище ніж в Україні [⁶⁷].

Цікавим, на нашу думку, є спостереження І. Галиці, який досліджував відмінності у інноваційній активності великих та малих підприємств України. Він зауважив, що вітчизняний малий бізнес не проявив поки високої інноваційної активності, на відміну від малого бізнесу розвинених країн, хоча інноваційна активність українських підприємств поступово підвищується, в той же час «грошові» показники зосереджені у великому бізнесі [⁶⁸, 260]. В Україні у 2008 році частка підприємств з чисельністю працюючих до 1000 осіб, які займаються інноваційною діяльністю, у загальній кількості обстежених підприємств такого розміру складала 11,5%, а частка підприємств з чисельністю працюючих понад 1000 – 41,5% з 523 обстежених підприємств, що свідчить про необхідність стимулювання інноваційного розвитку великих підприємств. В той же час згідно з даними, наведеними у [⁶⁹], на малий інноваційний бізнес у США припадає приблизно 50% усіх промислових нововведень, в тому числі 95% радикальних винаходів. Серед них можна відзначити такі відомі нововведення, як електронний калькулятор, ксерографія, штучний інсулін, гнучкі контактні лінзи тощо [⁷⁰]. Причини такої значної ролі малого бізнесу в інноваційній діяльності полягають в тому, що часто радикальні нововведення чи винаходи вимагають нестандартного мислення, свободи творчості, відсутності бюрократичних бар’єрів. Щодо останніх, то саме цей чинник присутній у більшості великих компаній та підприємств. Хоча треба зауважити, що останніми роками великі компанії змінюють та вже змінили свої підходи до інноваційної діяльності в бік стимулювання винахідницької діяльності, сприйнятливості нових ідей тощо [⁷¹]. А отже, перспективним напрямом активізації інноваційної діяльності має стати оптимальне використання переваг малих та великих підприємств. Тут також необхідно зробити застереження щодо оптимальності поєднання переваг малих та великих підприємств. Справа в тому, що деякі економісти наполягають на необхідності стимулюванні інноваційної активності саме малого бізнесу, який без державної підтримки здатний витрачати великі кошти на створення радикальних революційних інновацій. Здебільшого малий бізнес здійснює покращуючі інновації, або виконує функцію доведення певних технологій до кінцевого споживача. Однак тут слід відзначити, що часто-густо малі підприємства працюють на замовлення потужних корпорацій, тим самим відбувається формування динамічних мереж, які є важливою умовою функціонування НІС [⁷²].

В той же час в Україні основним джерелом коштів на інноваційну діяльність є власні кошти підприємств (70-80% у структурі витрат), причому частка витрат на дослідження та розробки за рахунок власних коштів сягає 90%. Враховуючи це, одним із напрямів стимулювання технологічного розвитку промисловості та країни повинно стати збільшення фінансування (як прямого, так і непрямого) з боку державних коштів. Звичайно, не принциповим моментом тут є, з бюджету якого рівня буде надаватися підтримка на участь у проведенні наукових досліджень підприємствами, хоча є сенс диверсифікувати та розділити ці джерела за критерієм відповідності пріоритетам розвитку країни, регіону, міста тощо, що передбачається новим Законом України про пріоритети інноваційного розвитку.

2.2 Структурна динаміка інноваційної активності в Україні

Продовжуючи аналіз системи використання знання, нами було детально проаналізовано структурні показники інноваційної активності підприємств за період з 2001 по 2008 роки, але основна увага була приділена тип підприємствам, які за даними Міністерства економіки останніми роками забезпечували промислове зростання в Україні, а саме машинобудування, металургія, харчова промисловість (галузі-лідери).

При аналізі інноваційної діяльності українських підприємств основну увагу ми звернули на такі показники: витрати на інноваційну діяльність; напрямки витрат на інноваційну діяльність; інноваційна активність промислових підприємств за видами економічної діяльності. Крім того нами було розраховано показник середніх інноваційних витрат P_aiv, який визначається як відношення обсягу інноваційних витрат за видами економічної діяльності до відповідної кількості інноваційно активних підприємств.

, (2.1)

де О_ір – обсяг витрат на інноваційну діяльність за ВЕД,

та N_ір – кількість підприємств, що займалися інноваційною діяльністю за ВЕД.

Цей показник дає можливість оцінити глибину технологічних перетворень промисловості: чим більше цей показник, тим більше коштів витрачається підприємством на інноваційну діяльність, а отже тим більшим є підвищення технологічного рівня підприємств певного виду економічної діяльності. Варто відзначити, що така оцінка має бути скорегована на кількість підприємств, що безпосередньо купують засоби виробництва, як вихідний показник технологічного розвитку підприємства [⁷³].

Слід зазначити, що обсяги витрат на інноваційну діяльність підприємств України у 2008 році становили 11 994 224,8 тис. грн. на рік (майже 2 400 млн. дол. США), що у три рази перевищує аналогічний показник 2001 року (таблиця 2.1). Причому понад 60% усіх інноваційних витрат припадало на підприємства машинобудування, металургії та обробки металу, харчову промисловість та переробку сільськогосподарської продукції.

Детальний аналіз виявив суттєві відмінності в структурі напрямків витрат на інноваційну діяльність. Так, в добувній промисловості тільки 5,9% підприємств витрачали кошти на інноваційну діяльність, в той час як ця частка в обробній промисловості становила 14,3%.

Середні інноваційні витрати одного підприємства добувної промисловості виявилися меншими, ніж по обробній промисловості, і становили у 2008 році 7,286,0 тис. грн., хоча у 2004 році вони були в 1,4 рази більше, ніж серед підприємств обробної промисловості. Це може свідчити про активізацію інноваційної діяльності на підприємствах обробної промисловості, що було викликано різким подорожчанням енергоносіїв. У порівнянні з 2001 роком цей показник збільшився вдвічі за фактичними цінами, тоді як по обробній промисловості відповідний показник збільшився у понад 8 разів.

Таблиця 2.1

Динаміка середніх інноваційних витрат (P_aiv) з 2001 по 2008 рр.

	Середні інноваційні витрати підприємства, тис. грн.
	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Промисловість України	987,2	1669,4	2045,4	3336,7	4821	5509,8	7351,2	8585,7
Добувна промисловість	3680,3	3967,1	10021,5	4317,4	4527	3064,8	6122,6	7286,0
Обробна промисловість	1088,0	1635,0	1781,9	3213,9	4904,5	5705,7	7614,4	8878,3
Харчова промисловість та перероблення сільськогосподар-ських продуктів	925,0	1648,9	1306,0	2072,9	3844,4	3337,0	5041,8	4447,1
Машинобудування	1061,6	1699,1	2121,8	3088,5	4109,8	5936,3	6112,8	7501,3
виробництво електричного та електронного устатковання	571,9	588,9	833,7	1478,1	3568,2	5112,5	6161,9	7621,6
виробництво транспортного устатковання	1100,5	3880,9	4667,4	7069,4	6139,6	9784,9	10329,8	11810,6
хімічне виробництво	3908,0	2573,2	2137,0	3677,8	6818	8147,9	9999,6	11485,3
Виробництво коксу та продуктів нафтопере-роблення	7035,5	6632,7	4587,3	11676,1	13046	12317,3	47564,6	46793,5
Металургія та оброблення металу	2213,3	2641,3	4923,8	8099,4	18562	14682,4	25344,7	29657,5

Примітка: розраховано автором за даними Держкомстату [59-65]

Загалом динаміка зміни величини P_aiv по добувній промисловості з урахуванням інфляції має тенденцію до повільного зростання. Також необхідно відзначити пік у 2003 р., коли на інноваційну діяльність одного добувного підприємства припадало 10 млн. грн., що з одного боку, ймовірно, зумовлено зміною у структурі вибірки обстежених підприємств, а з іншого – збільшенням капіталовкладень в основні фонди деяких великих підприємств. Щодо обробної промисловості, то динаміка P_aiv має тенденцію до збільшення, причому темпи зростання є високими (з 2001 по 2008 роки цей показник збільшився майже у 8 разів з 1,1 млн. грн. до 8,9 млн. грн.). Така ситуація свідчить про нарощування інноваційної активності підприємств обробної промисловості, що є позитивним явищем. Незважаючи на високі темпи нарощення інноваційних витрат, суттєве занепокоєння викликають наслідки світової економічної кризи, яка вже у 2008 році «сприяла» зниженню темпів зростання інноваційної діяльності промислових підприємств у порівнянні з 2007 роком.

Таким чином видно, що найвищий рівень інноваційних витрат у підприємств, що не відносяться до високотехнологічних галузей. Певним позитивом можна вважати продовження зросту інноваційних витрат у виробництві транспортного устаткування (до 11,8 млн. грн.), навіть незважаючи на переважно складальний характер виробництва. Втім останнім часом подає надії вітчизняне літакобудівництво, яке нещодавно уклало багатомільйонні контракти на поставки нової авіатехніки та оголосило про розробку нових моделей літаків.

Розглянемо більш детально ситуацію у галузях-лідерах (машинобудування, металургія та обробка металу, харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції). На рис. 2.3 наведено дані щодо інноваційної активності підприємств за ВЕД, які забезпечили економічне зростання економіки (та деяких інших ВЕД для порівняння).

Як видно з рисунку, в середньому по промисловості України частка інноваційно активних промислових підприємств знижується, хоча у 2008 році мало місце незначна активізація інноваційної діяльності, проте темпи зниження за різними видами економічної діяльності (далі – ВЕД) відрізняються, більше того за деякими ВЕД (наприклад, хімічне виробництво) інноваційна активність зростала до 2005 року. На загальному фоні низької інноваційної активності підприємств в Україні (13% у 2008 році) частка підприємств обробної промисловості, що провадили інноваційну діяльність, становить трохи більше 14,3%, однак серед ВЕД обробної промисловості вона суттєво відрізняється від середнього показника.

Рисунок 2.3. Інноваційна активність підприємств України

Примітка: розраховано за даними Держкомстату [59-65]

Зокрема, частка підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, у виробництві коксу та продуктів нафтопереробки, складає 34,0%, а легкій промисловості лише 9,7%. Серед галузей-лідерів частка інноваційно активних підприємств є вищою за середню лише у машинобудуванні, у металургії – вона відповідає середньому значенню по обробним ВЕД, а у харчовій промисловості – нижче за середнє значення (відповідно 21,2%, 14,1% та 12,0%), проте у 2001 році у машинобудуванні та металургії частки інноваційно активних підприємств були вищими за середню (відповідно – 22,2% та 22,4%, за обробними ВЕД – 18,4%), на відміну від харчової промисловості, де ця частка складала лише 17,9%, тоді як в середньому по Україні – 19,4% (Рисунок 2.3). Аналіз цього показника в динаміці з 2001 по 2008 роки показав, що у галузях-лідерах, окрім машинобудування, найбільше зменшення інноваційної активності спостерігалося у 2003 році. В той же час таке зменшення притаманне не усім ВЕД, наприклад, у хімічному виробництві інноваційна активність протягом усіх п’яти років зростала (з 25,8% у 2001 до 28,8% у 2008 році), причому інноваційні витрати у хімічному виробництві зросли лише у 2004-2005 роках майже у 2 рази. На нашу думку, все це свідчить про насичення та подальше зменшення масштабів інноваційної діяльності у харчовій промисловості та металообробці на існуючій базі (тобто вичерпуються можливості покращання виробництва при існуючому технологічному та апаратурно-машинному забезпеченні підприємств) та, з іншого боку, нарощування інноваційного потенціалу інших видів економічної діяльності.

Цікава ситуація склалася і у машинобудуванні. Так, частки підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, в сфері виробництва електронного та електричного устаткування та у виробництві транспортного устаткування є приблизно однаковими (біля 25%), але суттєво відрізняється показник P_aiv — майже у 1,5 рази (відповідно 7 621,6 тис. грн. проти 11 810,6 тис. грн.).

Аналогічна ситуація характерна і для інших ВЕД обробної промисловості. Так, нафтопереробні підприємства в середньому витрачають на інноваційну діяльність 46 793 тис грн., а підприємства харчової промисловості 4 447,1 тис. грн. Найменше на інноваційну діяльність витрачали підприємства легкої промисловості, і зокрема підприємства з виробництва шкіри, шкіряних виробів – лише 416 тис. грн.. Зрозуміло, що специфіка діяльності підприємств різна, різні і розміри та основні фонди порівнюваних підприємств. Тому для оцінки можливостей технологічного розвитку проаналізуємо напрямки інноваційної діяльності, на які підприємства витрачають власні кошти (таблиця 2.2).

З наведених даних можна зробити висновок, що пріоритетними напрямами інноваційної діяльності підприємств добувних ВЕД є придбання засобів виробництва (на це витрачали кошти 55,56% підприємств, що займалися інноваційною діяльністю), а також придбання науково-дослідних робіт у зовнішніх виконавців (27,78%). Такий стан можна пояснити закупівлею гірничодобувного обладнання для нафтогазової, вугільної промисловості для освоєння існуючих родовищ та певним чином для розробки нових. Фактично, це означає, що поступово рівень технологічного розвитку підприємств добувної промисловості покращується, проте роль НДДКР у цьому процесі, на нашу думку, залишається незначною. Підтвердженням цього є той факт, що на придбання науково-дослідних робіт витрачається 15% обсягів інноваційних витрат, а на придбання інших зовнішніх знань (нових технологій в т.ч.) менше 6%.

Таблиця 2.2

Напрямки інноваційної діяльності підприємств України у 2008 р.

	Кількість інноваційно-активних підприємств	В тому числі витрачали кошти на*), %:
	Кількість інноваційно-активних підприємств	Придбання внутрішніх НДР	Придбання зовнішніх НДР	придбання машин, обладнання, установок, інших основних фондів	інші зовнішні знання (ОІВ)	навчання та підготовку персоналу	ринкове запровадження інновацій	інші
Промисловість України	1397	19,11	10,88	58,20	7,66	15,46	9,88	16,89
Добувна промисловість	36	8,33	27,78	55,56	5,56	11,11	2,78	25,00
Обробна промисловість	1305	20,08	10,57	57,39	7,74	15,79	10,50	16,55
Харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів	309	6,15	6,15	54,37	7,44	8,41	6,47	13,27
Машинобудування	400	38,00	14,00	57,50	10,50	20,25	15,75	22,00
виробництво електричного та електронного устаткування	156	38,46	12,18	58,33	10,26	22,44	11,54	21,79
виробництво транспортного устаткування	70	47,14	20,00	60,00	8,57	24,29	14,29	25,71
хімічне виробництво	101	29,70	19,80	57,43	11,88	22,77	19,80	23,76
Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки	16	18,75	50,00	100,00	12,50	31,25	18,75	50,00
Металургія та оброблення металу	111	18,02	18,02	55,86	3,60	21,62	9,01	13,51

Примітка: розраховано автором за даними Держкомстату [65]

*) Частка підприємств у загальній кількості підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, за видом економічної діяльності. Сума більше 100%, оскільки підприємство може витрачати кошти на декілька напрямів інноваційної діяльності.

З іншого боку технологічний розвиток добувної промисловості, яка на сьогодні не може використовувати повною мірою сучасні високі технології, не може бути суттєво збільшений завдяки проведенню чи замовленню тих чи інших наукових досліджень, оскільки впровадження наукових результатів в цій промисловості вимагає великих витрат, наприклад на нове обладнання, підготовку та перекваліфікацію кадрів тощо.

Загалом наші розрахунки (див. Рис.2.4 та Рис. 2.5.) засвідчують відсутність суттєвих структурних змін, які б могли бути пов’язані з переходом країни на інноваційну модель розвитку країни. Адже фактично позиції ВЕД залишаються на тих же місцях, окрім добувної промисловості, підприємства якої суттєво зменшили рівень свої інноваційних витрат відносно інших.

Рисунок 2.4. Інноваційна активність та середні витрати промислових підприємств України у 2001 році

Рис 2.5. Інноваційна активність та середні витрати промислових підприємств України у 2008 році

Однак відсутність структурних змін, що безумовно є найсуттєвішим недоліком реформування економіки України, певним чином компенсується поступовим зростанням частки інноваційних витрат у обсягах реалізованої продукції (таблиця 2.3)

Таблиця 2.3

Частка інноваційних витрат в обсязі реалізованої продукції та наукомісткість інноваційних витрат промислових підприємств України за ВЕД

	Частка іннова-ційних витрат у загальному обсязі реалізованої продукції, %		Частка вит-рат на прид-бання НДР в інноваційних витратах	Обсяг витрат придбання НДР, тис.грн.
	2008	2001	2008
Промисловість України	1,54	1,3	10,4	890,2
Добувна промисловість	0,33	1,3	15,7	1145,4
добування паливно-енергетичних корисних копалин	,,,	,,,	95,5	2282,3

продовження табл.2.3

добування корисних копалин, крім паливно-енергетичних	0,56	1,0	6,8	645,1
Переробна промисловість	1,96	1,6	10,4	919,5
Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів	1,24	1,8	2,8	125,8
Легка промисловість	1,11	1,2	4,9	44,0
текстильне виробництво; виробництво одягу, хутра та виробів з хутра	1,66	1,5	4,9	46,9
виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів	0,17	0,2	5,5	22,8
Оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів	2,08	0,4	0,5	12,4
Целюлозно-паперове виробництво; видавнича діяльність	5,27	1,4	1,4	162,1
Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення	1,12	2,3	4,5	2092,2
Хімічна та нафтохімічна промисловість	3,06	2,8	19,4	1805,2
хімічне виробництво	3,29	3,4	19,5	2239,9
виробництво гумових та пластмасових виробів	2,30	0,6	18,9	1007,0
Виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції	2,48	0,5	30,8	2600,7
Металургійне виробництво та вироб-ництво готових металевих виробів	1,70	0,8	1,7	505,9
Машинобудування	2,83	2,6	18,1	1354,9
виробництво машин та устаткування	3,02	3,5	28,3	1599,1
виробництво електричного, електронного та оптичного устатковання	5,78	2,2	10,5	798,7
виробництво транспортних засобів та устатковання	1,55	1,6	16,8	1987,3
Інші галузі промисловості	0,65	Х	0,3	3,4
Виробн ицтво та розподілення е/енергії, газу та води	,,,	,,,	1,6	42,9

Примітка: складено за даними Держкомстату [59, 65]

Причому найбільше зростання було зафіксоване серед підприємств з обробки деревини, виробництва гумових та пластмасових виробів, та з виробництва електричного, електронного та оптичного устаткування. В той же час найбільше у відносному значенні на придбання науково-дослідних робіт витрачали у виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції та виробництві машин та устаткування (близько 30% усіх інноваційних витрат). Також відзначимо ВЕД, в яких відповідний показник знаходиться в районі 20% - хімічна та нафтохімічна промисловість і машинобудування загалом. Це підтверджує, що саме ці галузі мають всі шанси стати основою інноваційного розвитку країни.

Аналіз динаміки витрат на придбання НДР показав, що лідерами у фінансуванні наукових досліджень стали підприємства з виробництва іншої неметалевої мінеральної продукції (2,6 млн. грн.), хімічне виробництво (2,2 млн. грн.) та виробництва транспортного устаткування (1,9 млн. грн.). Відповідно це означає, що такі підприємства можуть бути потенційними точками дотику вітчизняної науки з підприємницьким сектором.

Згідно з КВЕД до перших відносяться підприємства з виробництва керамічних декоративних виробів та виробів для домашнього господарства, цегли та черепиці з глини, виробів з бетону та гіпсу, оброблення каменю, а також виробництво скла та виробів зі скла.

До другої групи відповідно підприємства, що займаються переробленням органічної та неорганічної сировини хімічним способом. Зокрема сюди входять фармацевтичні підприємства, підприємства з виробництва добрив, пластмас, фарб та лаків, парфумерії, синтетичного каучуку тощо.

Підприємства третьої групи займаються виробництвом автомобілів, причепів та напівпричепів, автомобільних кузовів, вузлів, деталей та приладдя для автомобілів та їх двигунів, а також будуванням та ремонтом суден і спортивно-прогулянкових суден, або ж виробництвом залізничного рухомого складу та літальних апаратів, включаючи космічні.

Логічно, що за відповідними згаданим ВЕД науковими напрямками доцільно стимулювати співпрацю між наукою та бізнесом, використовуючи та навіть апробовуючи різноманітні інструменти взаємодії науки, бізнесу та держави, адже самі ці підприємства витрачають найбільше коштів на придбання НДДКР.

В той же час, як було зазначено, на першому місці за обсягом витратам на НДДКР є підприємства, продукція яких не належать до наукоємних та високотехнологічних галузей. А це ще раз підтверджує необхідність кардинальної зміни науково-технічного та інноваційної політики держави, акценти якої повинні бути переміщені на високотехнологічні та перспективні для України науково-технічні напрямки.

Іншим напрямком державної політики має стати стимулювання інноваційного розвитку у машинобудуванні, в якій Україна все ще зберігає конкуренті позиції (літакобудування, ракетобудування) та має потенційний ринок збуту (зокрема, сільське господарство, гірничодобувна промисловість тощо). Крім того саме машинобудування є тим видом економічної діяльності, в якій частка витрат на НДДКР в інноваційних витратах підприємств складає понад 20% .

Таким чином підсумовуючи даний параграф можна зробити наступні висновки:

Продовжується зростання ролі держави у фінансуванні наукових робіт, що нами розглядається як негативне явище, адже скорочення витрат на наукові дослідження з боку підприємницького сектору не сприяє зближенню науки та промисловості з утворенням системних зв’язків між ними.
Витрати вітчизняних підприємств на інновації та наукові дослідження слабо корелюють з макроекономічними процесами в країні, хоча з великою ймовірністю можна стверджувати, що уповільнення темпів зростання ВВП призводить до падіння витрат підприємств та інших організацій на наукові та науково-технічні роботи.
Разом з тим відбувається зростання інноваційних витрат підприємств, причому відбувається і зростання частки інноваційних витрат в обсягах реалізованої продукції, що безумовно є позитивним моментом.
У структурі інноваційних витрат левова частка скеровується на закупівлю нового обладнання, тоді як частка витрат на придбання результатів науково-дослідних робіт в середньому не перевищує 10%. З поміж решти виділяються підприємства добувної промисловості, машинобудування та з виробництва іншої неметалевої мінеральної продукції.
Також при розробці заходів з підтримки та стимулювання взаємодії науки та промисловості слід звернути увагу на підприємства з виробництва іншої неметалевої мінеральної продукції, хімічне виробництво та виробництва транспортного устаткування, як на такі, що витрачаються найбільші обсяги коштів на закупівлю результатів науково-дослідних робіт.

Аналіз рівня інноваційних витрат та інноваційної активності за видами економічної діяльності у 2001 та 2008 роках засвідчив відсутність суттєвих структурних змін в промисловості України, що суттєво ускладнює перехід до знаннєвої економіки України та формування відповідного науково-технічного потенціалу.

2.3 Винахідницька діяльність в Україні (за даними Держкомстату)

Наступним показником, який характеризує діяльність підприємств щодо використання знання, є використання винаходів, оскільки об’єктом винаходу є новий (або вдосконалений) продукт або процес, або їх нове застосування. На жаль, лише близько 20% винаходів були використанні у промисловості. Дані щодо використання винаходів в економіці України (Табл. 2.4) свідчать про те, що існує позитивна тенденція до збільшення використання винаходів: у 2005 році було використано 3629 винаходів, тоді як у 1996 лише 1097.

Таблиця 2.4

Використання винаходів в Україні

	1995	1997	1998	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2007	2008
Кількість використаних винаходів, од.	1366	1187	1614	1905	2459	3029	3592	4122	3629	2803	2598
в тому числі на 10 тис. штатних працівників	0,9	0,9	1,1	1,4	1,9	2,5	3,1	3,6	3,2	…	2,3
Економічний ефект від використання, млн.грн	23,1	31,1	48,5	128,6	114,0	165,4	149,8	240,7	586,0	…	…
Середній ефект на один факт ви-користання вина-ходу, тис.грн	16,9	26,2	30,0	67,5	46,4	54,6	41,7	58,4	261,5	…	…

Примітка: розраховано за даними Держкомстату [58-65; ⁷⁴; ⁷⁵]

Разом з тим зростає відносний показник кількості використаних винаходів на 10 штатних працівників: якщо у 1996 році його значення складало 0,8 винаходів, то у 2005 – 3,2. Також зростає і середній розмір економічного ефекту (прибутку) від використання одного винаходу, проте тут, на відміну від попередніх показників, спостерігається тенденція до його збільшення з циклічними коливаннями. Це означає, що в деякі роки переважно використовуються винаходи, які не забезпечують великого прибутку.

Цікава ситуація склалася стосовно розподілу прибутку від використання винаходів, корисних моделей, промислових зв’язків та раціоналізаторських пропозицій. При поступовому зростанні загального прибутку кардинально змінилася структура прибутку, отриманого організаціями різної форми власності, за 10 років. Так, при відносно стабільному у фактичних цінах обсязі прибутків, що надходить державним установам та підприємствам, їхня частка зменшилася за цей період з 61% у 1995 р. до 18% у 2004 р. (рисунок 2.4). Частково це обумовлено зменшенням частки державних підприємств в економіці України, проте це зменшення відбулося головним чином до 1998 року. Тому можна зробити висновок про посилення ролі інтелектуальної власності в економічному розвитку приватного сектору, що є позитивним явищем, оскільки саме приватний сектор, в першу чергу, повинен бути основним споживачем нових технологій та/чи інновацій.

Рисунок 2.4 Загальний прибуток від використання об’єктів промислової інтелектуальної власності за формами власності.

Примітка: розраховано за даними Держкомстату [58-63]

Таким чином, в економіці України спостерігаються тенденції щодо збільшення ролі винаходів та їх використання, що позитивно впливає на технологічний розвиток України. В той же час, з метою збільшення прибутків від використання винаходів потрібно не лише збільшувати кількість винаходів, що використовуються, але і їх якість. А враховуючи те, що в структурі фінансування інноваційної діяльності частка власних коштів підприємств сягає 70-80%, частки коштів інвесторів та кредитів в сумі складають 15-20%, підприємства сильно залежать від економічної ситуації в країні, оскільки держава матеріально не заохочує підприємства до інноваційної діяльності.

За даними Держкомстату, який здійснив статистичний аналіз факторів, що перешкоджають впровадженню інновацій, найвагомішими з них є [63, 186]:

нестача власних коштів;
недостатня фінансова підтримка держави;
великі витрати на нововведення;
високий економічний ризик;
недосконалість законодавства;
тривалий термін окупності нововведень;
відсутність коштів у замовників.

Також були відзначені такі бар’єри як нестача інформації про нові технології, нестача можливостей для кооперації з іншими підприємствами, науково-дослідними установами та інші фактори, що стримують інноваційну діяльність підприємств.

Ще одним важливим типом даних, які відображають тенденції створення нового знання, придатного до використання в економіці, є патенти. В даній роботі ми використали дані щодо патентно-ліцензійної активності, які надані Держкомстатом. Як і у випадку з інноваційною активністю, Держкомстат враховує лише ті дані щодо патентно-ліцензійної активності, які стосуються юридичних осіб, що з одного боку, зменшує показники, а з іншого – разом з усіма патентами фізичних осіб відкидаються патенти, які не стосуються економіки.

Оцінюючи динаміку реєстрації цих охоронних документів, слід відзначити, що запровадження патентів без експертизи по суті (деклараційних патентів) та їх скасування у 2004 році ускладнили проведення аналізу патентної активності в динаміці. Тому автором було розраховано показник П_нові (таблиця 2.5), який відображує кількість зареєстрованих патентів, які пройшли експертизу по суті та були подані на реєстрацію вперше:

П_нові=П_{зареєст –}(П_{без_експ}+ П_СРСР), (2.2)

де П_{зареєст}. – кількість зареєстрованих патентів,

П_{без_експ}. – кількість патентів, зареєстрованих без експертизи по суті,

П_СРСР – кількість перереєстрованх охоронних патентів СРСР.

Таблиця 2.5

Патентна активність в Україні

№	роки	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000
1	Зареєстровано патентів	1939	4650	1350	4270	9121	4336	1294	5772
2	те саме, без експертизи по суті	0	53	204	1284	4665	3755	156	4062
3	перереєстровано охоронних документів СРСР	1261	2366	838	2194	1867	102	48	96
4		678	2231	308	792	2589	479	1090	1614
№	роки	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
1	Зареєстровано патентів	11670	9178	10983	9907	3719	3705	4060	3832
2	те саме, без експертизи по суті	9363	6131	7870	7069	286	7	2	-
3	перереєстровано охоронних документів СРСР	45	186	87	59	3433	3698	4058	3832
4		2262	2861	3026	2779	3433	3698	4058	3832

Примітка: розраховано за даними Держкомстату [58-65]

В результаті аналізу отриманих даних ми можемо спостерігати тенденцію до збільшення кількості видачі патентів, однак їхня кількість зростає не лінійно, а з циклічними коливаннями, особливо на початку 90-х років. На нашу думку, така ситуація обумовлена певною мірою фактично відсутністю та/чи недосконалістю законодавства на початку 90-х років, а з іншого боку, стабільне зростання кількості патентів розпочалося з часу стабілізації економічної ситуації та її покращання. Це, в свою чергу підтверджує, що одним з факторів патентно-ліцензійної діяльності (а отже і технологічного розвитку) є макроекономічна ситуація в країні. А отже ми можемо з великою ймовірністю говорити про зменшення патентної активності вітчизняних заявників у 2009-2010 роках, яке обумовлюється наслідками світової економічної кризи в цей період.

Наведені в таблиці 2.5 дані свідчать, що фактично вичерпані інноваційні можливості охоронних документів СРСР: якщо у 1994-1995 роках перереєстровувалося в середньому 1500 патентів за рік, то у 2003-2004 відповідно лише близько 70 патентів. Крім того позитивом є те, що незважаючи на політичну нестабільність останніх років, поки що зберігається позитивна динаміка кількості отриманих нових, тобто довгострокових, патентів.

Слід також відзначити, що відповідно до Міжнародної патентної класифікації найбільше патентів в Україні було отримано в сфері здоров’я та розваг, хімії, приладобудування; а найменше – в ядерній фізиці, друкарській справі та паперу, а також в мікроструктурних та нанотехнологіях. Щодо останнього, то тут винахідницька активність вітчизняних вчених досить низька. Так, 2008 року мікроструктурних та нанотехнологіях не було отримано жодного патенту на винахід^³. Лише у 2008 році в Україні було отримано 2 патенти за цим напрямком: ссылка скрыта (Інститут фізичної хімії НАН України), ссылка скрыта (Інститут монокристалів НАН України).

Найбільше заявок на об’єкти промислової власності (далі – ОПВ) було подано установами освіти та науково-дослідними організаціями (загалом їх частка у загальній кількості заявок сягає 80%), тому важливим питанням для них самих та держави зокрема є використання отриманих патентів в економіці, промисловості тощо. У зв’язку з цим доцільно звернути увагу на деякі аспекти використання об’єктів промислової власності та ліцензійної діяльності в Україні.

Отже, в промисловості України використовується близько 30% ОПВ, які зареєстровані в Україні, причому за останні 5 років їхнє використання в промисловості зменшилося на 4 відсоткові пункти. Тут слід відзначити, що це зменшення відбувається практично за всіма видами економічної діяльності, окрім машинобудування, частка якого у загальній кількості ОПВ зросла з 6,4% у 2000 р. до 10,6% у 2004 р.

Наступним важливим аспектом використання ОПВ є передача прав на них та ліцензійна діяльність. Статистичні дані свідчать про позитивну динаміку відомостей про передачу прав на ОПВ, особливо це стосується знаків на товари та послуги. Щодо ліцензійної діяльності, то тут слід відзначити, що поступово зростає кількість укладених ліцензійних договорів, територією дії біля 70% усіх ліцензійних договорів є Україна.

В структурі укладених ліцензійних договорів превалюють такі галузі економіки як видобувна промисловість, лікеро-горілчана промисловість, медицина та фармацевтика, приладобудування. В той же час у будівництві, металургії, харчовій промисловості відносна кількість ліцензійних договорів дещо зменшилася протягом останніх 5-7 років, хоча в окремі періоди ці галузі були серед лідерів за цим показником. Це може свідчити про насичення цих галузей на той час новими знаннями, технологіями, продуктами тощо.

Основним джерелом ліцензійних договорів, тобто ліцензіаром, є установи та організації, що за видом економічної діяльності відносяться до досліджень та розробок. Їхня частка у загальній кількості чинних ліцензійних договорів на використання об’єктів інтелектуальної власності у 2004 році складала 80%, а частка у загальній кількості укладених ліцензійних договорів в тому ж році – 80%. Це також підтверджує важливість розвитку української науки та необхідність проведення досліджень взаємозв’язків науки з промисловістю.

Проведений аналіз статистичних даних щодо технологічного розвитку України дозволяє дійти висновків, що:

українська економіка зорієнтована на розвиток за рахунок низькотехнологічних виробництв, які хоча і можуть бути наукоємними, не можуть забезпечити швидких темпів економічного розвитку;
підприємства України поступово нарощують свої технологічні можливості, проте цей процес суттєво залежить від стабільності економічної ситуації в країні;
найактивнішими підприємствами, які приділяють увагу технологічному розвитку, є приватні підприємства машинобудування, медико-фармацевтичної та хімічної промисловості;
основним джерелом нових технологій у випадку використання їх в процесі виробництва є різноманітні науково-дослідні організації.