Geum.ru

Відділ історії науки І техніки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва нан україни

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Відділ історії науки і техніки

Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки

ім. Г.М.Доброва НАН України

(зав.відділу д.ф.-м.н., проф. Ю.О.Храмов)


Поодинокі дослідження з історії природознавства і техніки проводилися в Україні ще наприкінці XIX – на початку ХХ ст. Ідея про необхідність проведення систематичних досліджень з історії природознавства і техніки виникла в Українській академії наук. Перший президент академії В.І.Вернадський розумів історію науки не тільки як історію нових ідей і спосіб отримання нового знання, але і як спосіб з’ясування законів розвитку наукового мислення, визначив і обґрунтував значення історії науки як світоглядної дисципліни. З огляду на таке значення історії науки і техніки вчені України ще в 20-ті роки ХХ ст. виконали значну кількість історико-наукових робіт.

Початок інституалізації досліджень з історії науки і техніки припав на 40-50 роки ХХ ст., коли було створено спеціальні профільні відділи з історії техніки та історії математики (їх відповідно очолили В.В.Данілевський та Й.З.Штокало), почали працювати академічна Комісія з історії науки і тех-ніки (І.Т.Швець) і Національний комітет об’єднання істориків науки і техніки (К.Х.Хрєнов).

Активізація досліджень з історії науки і техніки розпочалася у 60-70 роки ХХ ст. створенням у складі Інституту історії АН УРСР Сектора історії природознавства і техніки (завідувач Й.З.Штокало). Основний принцип роботи Сектору полягав у підготовці узагальнюючих праць з історії природознавства і техніки шляхом залучення до цього широкого кола провідних вчених країни, що дозволило досить об’єктивно відображати основні тенденції розвитку науки і техніки в Україні, підготувати й видати у 1963-1986 роках понад 50 монографічних видань з історії окремих галузей науки, зокрема двотомну “Історію Академії наук Української РСР”, чотиритомну “Историю отечественной математики” (медаль О.Койре), двотомну “Развитие химической технологии на Украине”, “Развитие органической химии на Украине” и “Развитие аналитичної химии на Украине”, “Развитие металлургии в Украинской ССР”, “Неорганическое материаловедение в УРСР”, тритомну “Развитие биологии на Украине” та інші. Помітним внеском у справу популяризації природничо-наукових знань стала серія біографічних довідників ― “Фізики”, “Математики, механики”, “Химики”, “Биологи”, “Астрономы”. Сектор регулярно видавав збірники “Нариси з історії техніки на Україні”, “Нариси з історії природознавства і техніки” та інші.

У липні 1986 р. на базі Сектору історії природознавства і техніки Інституту історії АН УРСР та наукознавчих підрозділів Ради з вивчення продуктивних сил України АН УРСР було створено Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки АН УРСР, який у 1991 р. набув статусу науково-дослідного інституту з присвоєнням йому ім’я Г.М.Доброва – засновника вітчизняної школи наукознавців. Об’єднання історичних та наукознавчих досліджень значно розширило методологічні та методичні можливості як істориків науки і техніки, так і наукознавців. Разом зі створенням Центру у його складі почав працювати відділ історії науки і техніки (завідувач Ю.О. Храмов), у якому отримали подальший розвиток традиції та принципи роботи, закладені в Секторі. Зусиллями істориків Центру у 1986-1991 роках було підготовлено та видано низку фунда-ментальних праць – “Физическое материаловедение”, “Развитие механики в Росии”, “Развитие неорганической химии на Украине”, “Развитие физической химии на Украине”, тритомну ”Развитие строительной науки и техники в Украинской ССР”, “Становление высшего технического образования на Украине ”, “Создатели новой техники в Украинской ССР”, “Очерки истории отечественной астрономии. С древнейших времен до начала ХХ ст.” та інші. Вийшли друком щорічники “Юбилеи науки”, збірники наукових праць “Математическое естествознание в его развитии”, “Математическое естествознание: фрагменты истории”, а також ряд індивідуальних монографій. Зростанню професійного рівня співробітників історичної гілки Центру, усіх, хто цікавився історією вітчизняної науки та техніки, сприяло заснування у травні 1987 р. Всеукраїнського семінару з історії науки і техніки (керівник Ю.О. Храмов).

У 1991 р. Україна стала незалежною і суверенною державою. Це зумовило нагальну потребу побудови нової, незаідеологізованої громадянської історії України і в тому числі об’єктивної національної історії науки України, на тлі розвитку світової науки, з широким використанням джерельної та архівної бази, відшуканням і введенням у науковий обіг нових і напівзабутих імен та фактів. Обгрунтування понять “національна наука”, “український учений”, визначення наукових досягнень, які справді належать Україні, набуло не тільки теоретичного значення, а й важливої цінності для формування національної науки. Тому серед актуальних проблем, на яких перш за все зосередили увагу історики науки і техніки Центру, стало дослідження ролі науки і техніки як головного чинника історичного процесу і обґрунтування стрижневого значення історії науки і техніки для розвитку історичних наук взагалі; пошук історичних, культурних, наукових та інших критеріїв для об’єктивного визначення національної основи тієї науки, яка багато років формувалася і розвивалася на теренах сучасної України; створення нової, об’єктивної історії Національної академії наук України у світовому контексті розвитку фундаментальної науки; дослідження світоглядної ролі історії науки і техніки у викладанні у вищих навчальних закладах.

Нині з цих та інших напрямів досліджень отримано ряд наукових результатів, які мають певне значення для відтворення національної історії України, визначення реального впливу на розвиток національної і світової науки вітчизняних вчених, особливо замовчуваних, забутих або маловідомих з різних позанаукових причин. Висвітлено трагічну історію винищення у 30 роках Українського фізико-технічного інституту, Інституту транспортної механіки АН УРСР, у створену і найбільш повну за всі роки базу даних персонального складу української науки і техніки включено понад 2 тис. осіб, у тому числі 200 імен вчених і спеціалістів, раніше не включених у науковий обіг. Проведено узагальнення щодо початкових етапів становлення Національної академії наук України, зокрема відновлено справжню дату її заснування — 14 листопада 1918 р., запропоновано більш точне розуміння й датування ключових подій, виявлено імена й дати діяльності другого і третього президентів Академії — М.П. Василенка та О.І. Левицького, які до того часу не згадувалися в офіційних працях. Видано декілька книг з історії НАН України – “Рання історія Академії наук України. 1918—1921”, “Історія Національної Академії наук України в суспільно-політичному контексті. 1918—1998”, найбільш повну версію персонального складу НАН України за 1918-2008 роки, наукові біографії президентів НАН України В.І.Вернадського, М.П.Василенка, В.І.Липського, а також академіків М.М.Боголюбова, Є.П.Вотчала, В.М.Глушкова, С.О. Лебедєва, Є.О.Патона, П.А.Тутковського, І.І.Шмальгаузена, членів-кореспондентів С.М.Кожевні-кова, П.В.Харламова та ін. Вперше в Україні перевидано “Воспоминания” всесвітньо відомого вченого-механіка, вихідця з України С.П. Тимошенка та ”Воспоминания и размышления” Г.С. Писаренка.

Велике значення для сучасних умов функціонування вітчизняної науки мають дослідження історії наукових шкіл, які є надзвичайно ефективними формами творчого співробітництва вчених, їх кооперації в процесі наукового пошуку. Відділом історії науки і техніки Центру ідентифіковано понад 100 наукових шкіл, досліджено їх становлення, розвиток і функціонування. Показано, що наукова школа зосереджує у собі велику творчу енергію вчених, виступає не тільки як охоронець набутих традицій, а й своєрідна естафета передання наукових знань, ініціатор нових “точок зростання” науки. Ці результати і висновки особливо важливі для сьогодення, коли деякі школи руйнуються, а нові не мають об’єктивних умов для активного розвитку.

Важливим моментом роботи стало вивчення проблеми осмислення історії вітчизняної науки як складової культури, в контексті суспільно-політичних та економічних процесів в Україні, на тлі світового цивілізаційно-культурного та наукового поступу. Висвітленню цих проблем присвячені розділи з історії природознавства і техніки, підготовлені істориками науки Центру до багатотомної праці “Історія української культури”, монографія Ю.В.Павленка “Історія світової цивілізації: соціокультурний розвиток людства”, а також праця “Природознавство в Україні до початку ХХ ст.”, яка стала першою спробою показати збалансовану, цілісну картину розвитку природничих знань і природознавства в Україні від найдавніших часів до початку ХХ ст. в історичному, культурному та освітньому контекстах.

У відділі здійснено історико-науковий аналіз розвитку в Україні окремих галузей науки і техніки: загальної та статистичної фізики, загальної механіки та механіки машин, мікробіології, генетики, мікології та фітопатології, метрології. Досліджено передумови виникнення радіофізики як науки, систематизовано нові результати в електродинаміці, астрофізиці, хімії, фітоекології, у межах цільової програми НАН України ”Наукові основи створення інтелектуальних інформаційних систем” досліджено історичні і соціальні аспекти становлення в Україні кібернетики та інформатики. При цьому, від описового методу, що не втратив свого значення, центр уваги змістився до з’ясування умов появи тих чи інших ідей, напрямів досліджень, до встановлення закономірностей їх розвитку, вивчення тих факторів, що в свій час гальмували розвиток тієї чи іншої ідеї. У вказаних напрямах побачили світ монографії “Становлення статистичної фізики в Україні (30-40 рр. ХХ ст.)”, “История отечественной кибернетики и информатики”, “Драматизм судеб отечественной компьютерной техники и кибернетики”, “Развитие общей механики в Росии и Украине в 20-80-е годы ХХ ст.” (роботу виконано разом з вченими РАН), “Наука о машинах в Украине”, “Історія досліджень бактеріозів рослин в Україні (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.)”, а також фундаментальне дослідження Ю.О. Храмова “История физики” , в якому історія фізики подається не тільки як історія її основних ідей і теорій, але і в біографіях (понад 2000) учених, чиї фундаментальні результати підготовили сучасне розуміння навколишнього світу, та провідних фізичних шкіл першої половини ХХ ст.

Історія науки і техніки як невід’ємна складова всесвітньої історії, база наукової методології сприяє формуванню широкого наукового світогляду фахівців, яких готують вищі навчальні заклади України. Світовий та вітчизняний досвід свідчить, що ефективним для вирішення цього завдання є включення у навчальний процес історико-наукових курсів. Актуальність такого міждисциплінарного підходу нині широко усвідомлюється в світі, курси з історії науки і конкретних дисциплін читаються в багатьох провідних університетах країни. У даному напрямі істориками науки написано та видано низку монографій, підручників та навчальних посібників з історії науки і техніки, які широко застосовуються у навчальному процесі. Серед них “Класический университет: еволюция, современное состояние, перспективы”, “Основи екології”, “Розвиток ракетно-космічної техніки в Україні”, “Ракетостроители Украины”, “Історія науки і техніки”, “Очерки развития науки в Одессе”. Почали виходити збірники наукових праць “Історія науки на межі тисячоліть”, “Історія освіти, науки і техніки”, “Питання історії науки і техніки”, в яких також висвітлюються проблеми викладання історії науки у вищих навчальних закладах України.

У 1993 р. з ініціативи відділу історії науки і техніки Центру засновано Українське товариство істориків науки, яке об’єднує в своєму складі понад 150 осіб, котрі професійно займаються дослідженнями історії науки і техніки. Основний внесок в оновлення складу істориків науки і техніки країни забезпечує відділ, в якому є докторантура та аспірантура з спеціальності „історія науки і техніки” (07.00.07), працює відповідна спецрада із захисту кандидатських і докторських дисертацій. До того ж відділом Центру спільно з ВАК України розроблено положення про разові захисти дисертацій з 14 наукових дисциплін у спецрадах відповідних профільних інститутів, яке діє з 2003 р. З ініціативи відділу підготовку спеціалістів – істориків науки розпочато в багатьох вищих навчальних закладах країни, в навчальні програми яких включено курси з історії науки і техніки, створено відділи та кафедри з цієї дисципліни. Нині в Україні налічується понад 10 докторів і 120 кандидатів наук з спеціальності „історія науки і техніки”.

Друкованим органом Українського товариства істориків науки і техніки став періодичний збірник “Нариси історії науки і техніки”, а з 1993 р. і міжнародний науковий журнал “Наука і наукознавство”, на сторінках якого чільне місце займають публікації з історії науки і техніки. Історики Центру мають налагоджені контакти з істориками науки і техніки з країн ближнього та дальнього зарубіжжя, зокрема Росії, Литви, Естонії, Латвії, Казахстану, США. Німеччини, Бельгії.

Історія науки передбачає широке коло освітніх застосувань — включення історичних відомостей в курси фахових дисциплін, самостійні історико-наукові навчальні курси. На основі опанування історією науки стає можливим розв’язати ряд завдань, які виникають при формуванні світогляду особистості, підняти рівень вищої освіти, сприяти інтеграції науки та освіти, яка має втілитись у фундаменталізацію освіти як подальшу основу інноваційного розвитку країни.

Реконструкція національної історії науки України з її здобутками та пріоритетами, подана в світовому контексті, „працює” на патріотичне виховання суспільства, є важливою складовою загальнонаціональної історії та культури, допомагає формуванню громадянської позиції та високих моральних чинників.