Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №4 від 05 травня 2005 р. Київ 2005

Вид материала

Документы

Содержание Сімейні конфлікти: основні підходи до вивчення, особистісні передумови виникнення. УДК 159.955.4 З.Л.Становських, м.Київ

Подобный материал:

• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3683.94kb.
• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3186.06kb.
• Методичні рекомендації, 87.62kb.
• А. М. Поповський, доктор філологічних наук, професор (Дніпропетровська юридична академія, 1578.44kb.
• Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд,, 6232.65kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 829.58kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 547.21kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 770.49kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 3024.54kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 1765.7kb.

Література.

1. Кравченко С.І. Трудозберігаюча функція зайнятості. – К.: Ін Юре, 1998. – 357 с.
   
2. Забродин Ю.М. Психология личности и управление человеческими ресурсами. – М.: «Финстатинформ», 2002. – 360 с.
   
3. Бартенева З.С. Безработный. Планирование будущей карьеры //Профессиональный потенциал, № 1, 2003. – с.12-16.
   
4. Головаха Е.И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи. – К.: Наукова думка, 1988. – 144 с.
   
5. Борисова Е.М., Логинова Г.П. Индивидуальность и профессия. – М.: Знание, 1991 – 80 с.
   
6. Зінченко В.П., Янцур М.С. Проблеми реалізації системи професійної освіти молоді // Професійна орієнтація і методи профорієнтаційної роботи. – К.: 1995. – с.3-23.
   
7. Вітковська О.І. Професійне самовизначення особистості і практичні аспекти професійної консультації. Монографія. – К.: Науковий світ, 2001. – 91 с.
   
8. Петров В.П. Психологические проблемы профессиональной переориентации взрослых.//Психологический журнал, т.14, № 3. – 1993. – с.79-88.
   

В.Ф. Колесникова, В. Новикова

(м. Київ)

СІМЕЙНІ КОНФЛІКТИ: ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ, ОСОБИСТІСНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ.

При класифікації неблагополучних шлюбних союзів В.А.Силенко розділив їх на конфліктні, кризові та проблемні. У спеціальній медичній літературі зустрічається також поняття „невротична сім’я, ”що використовується для характеристики сім’ї, у якій один або обидва партнера страждають тими або іншими неврозами, що відбивається на їхніх стосунках.

Конфліктними подружніми союзами називають такі, у яких між партнерами є постійні сфери, де їхні потреби, інтереси, бажання, наміри приходять у зіткнення, породжуючи особливо сильні і тривалі негативні емоційні стани. Але шлюб може довго зберігатися завдяки іншим факторам, що скріплюють союз, а також завдяки власним поступкам та компромісним рішенням.

Кризовими подружніми союзами можна назвати такі, у яких протистояння потреб, бажань, інтересів партнерів носить особливо різкий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності сім'ї. У подібних подружніх союзах партнери займають непримиренні, а навіть ворожі позиції відносно один одного, не погоджуючись ні на які поступки чи компромісні рішення. До кризових шлюбів можна віднести усі ті, що розпадаються або знаходяться на межі розпаду.

Проблемними подружніми союзами можна назвати такі, перед якими виникли особливо важкі ситуації, що здатні завдати відчутного удару стабільності даного шлюбу (наприклад, відсутність житла, тяжка і тривала хвороба одного із партнерів, відсутність засобів для утримання сім’ї, ув’язнення за кримінальний злочин на тривалий термін і ціла низка звичайних життєвих обставин).

У даній роботі при розгляді сімейних конфліктів (під цим терміном розуміємо глибокі протиріччя між шлюбними партнерами, відкрите протистояння їхніх потреб, бажань, інтересів, які здатні призвести до руйнування сім'ї і які подружжя самостійно вирішити не може) сформульованих на основі біологічної теорії потреб базових положень.

Потреби людини бувають різними за походженням, мірою усвідомлення і способом їх задоволення (найбільш загально): базові біологічні, фізіологічні), соціальні, психологічні, духовні.

Життя людини (з деякими уточненнями, як і будь-якої біологічної одиниці взагалі) – це прагнення до задоволення своїх потягів, потреб, бажань, інтересів.

Практично всі потреби людини мають суб'єктивне забарвлення, психологічне „клеймо" (характеризуються особистістю носія потреби).

Потреби, їх задоволення безпосередньо пов’язані з емоціями та почуттями людини.

Сімейне благополуччя – це обов'язково благополуччя двох. Неможливо визнати шлюб успішним, якщо, попри шалену задоволеність одного, виявляється незадоволеність іншого (тобто при встановленні міри успішності шлюбу діє своєрідне правило найгіршого показника, правило вето).

Шлюб – це соціально-прийнятна форма задоволення за допомогою або за рахунок іншого своїх егоїстичних потреб. Благополуччя шлюбу – це стан оптимальної задоволеності її потреб. Благополуччя шлюбу це стан оптимального взаємозадоволення потреб обох партнерів.

Оскільки, в силу внутрішніх і зовнішніх причин, особистість (носій потреб) змінюється упродовж свого життя (онтогенезу), в процесі сімейного життя візерунки потреб партнерів, природно, теж змінюються, а значить, і змінюються вимоги один до одного, їхні взаємні очікування.

Не буває двох носіїв з однаковим візерунком потреб (їх кількістю, складом, ієрархією). Кожна особистість – це носій тільки йому притаманної кількості і якісної комбінації потреб. Саме потреби творять особистість. Тому повна ціннісно орієнтаційна єдність двох людей (як і існування двох однакових особистостей практично неможливе.

По суті, будь-який сімейний конфлікт це протистояння потреб, бажань, інтересів, поглядів, уявлень. Таке протистояння вважається перешкодою, гальмом до реалізації інтересів і намірів іншого партнера.

При зіткненні різних інтересів та намірів партнерів розвиток конфлікту, насамперед, визначається особливостями характеру кожного. Усе залежить від вміння бути тактовним та дипломатичним, від уміння піти на компроміс.

Особиста тактика у конфлікті сприяє кооперації та співробітництву або перешкоджає їм. Природно, що для кожної подружньої пари характерна своя індивідуальна група конфліктів. Багато конфліктів можуть існувати упродовж декількох років подружнього життя, стаючи хронічними.

Дуже часто хронічні конфлікти виникають із базових життєвих установок на цілі та задачі сімейного життя, на обов'язки відносно один одного і дітей, із різних поглядів на кар'єру, престиж, матеріальні та духовні цінності.

Хронічні конфлікти надзвичайно складні, бо пов'язані із особистісною філософією людини, її розумінням щастя, успіху, досягнення, змісту та цілі ЖИТТЯ.

Класифікація потреб В.А.Сисенко [6], звичайно, ж, не є вичерпною (бо без перебільшення можна сказати, що скільки людей, стільки і потреб), проте вона дає можливість систематизувати статично найбільш значущі з них. До сімейних конфліктів може призводити часткове або повне незадоволення таких потреб одного або двох шлюбних партнерів: потреби у визнанні, відчутті цінності та значущості свого „Я" підтриманні позитивної самооцінки (гідності, гордості, самоповаги), відчутті своєї корисності і потрібності. Інколи дану потребу називають потребою у підтриманні „Я-концепції", або „Я-образу". Нормальна людина принципово має поважати і любити себе, бо тільки за цієї умови вона буде здатна поважати і любити інших. З іншого боку, через повагу та любов значущих інших (а сім'я є найважливішою референтною (еталонною) групою) вона формує повагу та любов до самої себе. У цьому виявляється складний діалектичний зв'язок, взаємовплив соціальних істот, якими є люди (ми дивимось в інших, як у дзеркало, і, у свою чергу, є дзеркалом для інших – нескінченне дзеркальне відображення один одного). Потреба бути коханим є проявом все тієї ж потреби у підтриманні та значущості свого „Я", визнанні та позитивній самооцінці. Якщо дана потреба особистості не задовольняється через принизливе, неповажне ставлення, образи і безпідставну критику партнера, у людини можуть формуватися ті або інші комплекси неповноцінності, почуття сорому, провини, невпевненості.

Потреби у позитивних емоціях через відсутність ласки, піклування, уваги та розуміння, психологічне відчуження. У певній мірі перегукується із попередніми, хоч і має свої нюанси.

Потреби у незалежності, неповторності, самобутності (як протилежність потреб і належати, які разом формують екзистеційну дихотомію, за Е.Фроммом), роблячи, як інші, наслідуючи усіх, людина все-ж-таки намагається зберегти свою ідентичність, оригінальність, несхожість, намагається бути вільною від усіх. Сім'я у певній мірі допомагає відчути свою несхожість з іншими, допомагає дещо саморозкритися.

Потреби у належності (до певної соціальної групи) як модифікація потреб у визнанні та відчутті своєї значущості.

Потреби в інтимно-довірливому спілкуванні (потреби „у сповіді", як точно висловився В.А.Сисенко [6] – вільному невимушеному, спонтанному вираженні своїх почуттів, емоцій, переживань, думок. Таке спілкування є виходом із морального та духовного підпілля, звільненням від жорсткою самоконтролю та самоцензури, зняттям з себе соціальних масок та відстороненням тих соціальних ролей, які людина грає у суспільній, політичній або професійній сферах життя. В результаті людина починає відчувати свою самобутність, неповторну індивідуальність, самість.

Сексуальні потреби. Сексуальні проблеми можуть мати різноманітну основу: знижену сексуальність одного із партнерів, неспівпадіння циклів і ритмів утворення сексуального бажання, неграмотність подружжя у питаннях психогігієни подружнього життя, чоловічу імпотенцію або жіночу фригідність, різноманітні хвороби, сильне фізичне і нервове виснаження одного із партнерів тощо. Більше того, сексуальна потреба може по-справжньому бути задоволена тільки на тлі позитивних почуттів та емоцій, які можливі. Тобто успішність сексуального життя у шлюбі визначається комплексом емоцій, пов'язаних із благополуччям чи неблагополуччям усього сімейного життя, задоволеність шлюбом обома партнерами. Задоволення даних потреб забезпечується інтимно-сексуальною (еротичною) функцією сім'ї.

Потреби у батьківстві (материнстві). Причому, народження й виховання дітей є виконанням не тільки генетичне закладеної програми подовження виду, але й задоволенням суто психологічної потреби в особистому безсмерті (продовженні себе в інших, персоналізації, за акад. А.В.Петровським [4]; задоволення даних потреб забезпечується батьківсько-виховною функцією сім'ї.

Потреби у відпочинку й відновленні сил; задоволення даних потреб забезпечується рекреаційною функцією сім'ї.

Потреби у взаємопідтримці, взаємодопомозі, у кооперації й співпраці, а також пов'язані з розподілом праці у сім'ї, веденням домашнього господарства, піклуванням про дітей. Задоволення даних потреб забезпечується господарсько-побутовою функцією сім'ї.

Ще одним чинником, що впливає на виникнення почуття невдоволеності шлюбом є рівень домагань людини. Кожна людина сподівається досягти у житті певних цілей. Але інколи досягнення виявляються досить скромними, слави та пошани досягти не вдавалось, не вистачало сил, знань, волі, вміння, щоб прийти до наміченої мети. У випадках людина розчаровується, інколи озлоблюється, звинувачує обставини, несправедливості інших людей тощо. У своїх невдачах вона ладна звинуватити усіх, крім себе. Інколи людина усвідомлює, що домагання були надто завищені, що не вистачило таланту, здібностей, волі для їх реалізації.

Приводів для невдоволеності може бути безліч. Усе залежить від того, що люди чекають від шлюбу, від партнера, які їх уявлення про хорошу дружину або чоловіка, про сімейне щастя. Між ідеалом і реальністю були, є і завжди будуть неспівпадіння. Це найбільш поширене джерело невдоволеності подружнім життям.

Тобто, почуття невдоволеності сімейним життям суб'єктивне і залежить від багатьох чинників, у яких інколи дуже важко розібратися. Воно може залежите від соціального положення, професійної діяльності, умов праці, рівня життя людини.

Конфліктний шлюб продовжує існувати за рахунок соціально-психологічних зв'язків між шлюбними партнерами, шлюби можуть зберігатися заради дітей, інтимних стосунків, разом нажитого майна або спільної квартири. Вони можуть підтримуватися просто через страх нового, через лінь і небажання міняти життєвий стереотип. Кожен із партнерів може дуже сумніватися у тому, що він зможе створити новий шлюб, нову сім'ю. Виходячи з цього хтось із партнерів може настроїти себе на сприймання своїх подружніх стосунків як життєвого зла, якого не можна уникнути, з яким немає сенсу боротися, а лишається лише змиритися. Отже, існування, збереження шлюбу не значить його безконфліктності.

В сучасний час існують численні школи психології та психотерапії, що відрізняється лише ставленням до основних причин подружньої гармонії і переважному використанні певних методів корекції та психотерапії. Розглянемо ті з них, що користуються найбільшою популярністю.

Біхевіористичний підхід не претендує на виявлення глибинних причин подружньої дисгармонії, а направлений, перш за все, на зміну поведінки партнерів, використовуючи при цьому методи обумовлення та навчання [3].

В основі гуманітарно-психологічного підходу (А.Маслоу, К.Роджерс та їхні послідовники) при вирішенні сімейних проблем лежить завдання досягнення змін в уявленнях про подружні стосунки щодо достатньої відкритості партнерів, їх самовираженні, автентичності, толерантності один до одного, поваги індиві-дуальності кожного та незалежного розвитку особистості. Гуманітарно-психологічний підхід розвинувся у противагу як . динамічному підході, що занадто орієнтований на вплив минулого життєвого досвіду у сімейному житті, так і біхевіористичному підході, який є надто маніпулятивним.

Динамічний підхід [3] розглядає подружню дисгармонію з точки зору внутрішньої мотивації поведінки обох партнерів. Подружнє життя виступає як наслідок дії сил, що полягають в особливостях минулого досвіду партнерів, головним чином у їх колишніх особистісних стосунках. Вивчаються випадки не реалізації надій, обумовлених минулим життєвим досвідом (часто в дитинстві). Наявні сімейні конфлікти інтерпретуються з позицій повторення минулих конфліктів, а також прикладу поведінки, отриманого в минулих емоційно забарвлених стосунках. При цьому оцінюється вплив прасім'ї (батьківської, генетичної сім'ї) кожного із шлюбних партнерів. Отже, динамічний підхід розуміється, перш за все, як еволюційне/генетичне/вертикальне співставлення фактів життя подружжя, глибинне виявлення причин сімейних дисфункцій.

Трансакційно-аналітичний підхід представляє собою просте використання принципів Е.Берна до стану „его", „життєвих сценаріїв" та міжособистісних проблем в області подружніх відносин [2]. Згідно з даним підходом батьківські зауваження, оцінки, ставлення програмують долю дітей через навіювання їм особливих „життєвих сценаріїв".

Раціоналістичний (виховний/когнітивний) підхід [7], [9] в якості головних факторів при подоланні сімейних негараздів виділяє високі почуття, почуття особистої гідності, альтруїзм. Його прибічники вбачають у сімейних проблемах та конфліктах прояви нерозумного ставлення до життя та шлюбу, наслідки незнання закономірностей подружнього союзу, що ґрунтуються на нереалістичних уявленнях, „подружніх та сімейних міфах". Даний підхід має на меті реконструкцію раціонального начала, тверезу оцінку речей та практичне вирішення проблем, що виникають, зниження романтичного накалу, інформування партнерів про закономірності розвитку сімейних та подружніх стосунків. Раціональний підхід діаметрально протилежний Роджерівському підходу, який працює в площині почуттів і відмовляється від раціональних побудов як безплідного „інтелектуалізму". Раціональний підхід в сімейній психотерапії зорієнтований на логічне мислення, забарвлене діями.

При системному підході особлива увага приділяється питанням цілісності та організації систем, динамічній взаємодії підсистем з навколишнім середовишем гомеостазу та ефекту зворотніх зв'язків [3].

Ці принципи протиставляються каузальному підходу, за якого дія інтерпретується тільки як детермінована послідовність причин та наслідків. Системний підхід включає поняття „циркулярної каузальності" (кругової причинності), згідно з яким наслідки теж мають вплив на первісну причину. У тактиці сімейної психології системний підхід означає, що в коло уваги дослідника потрапляє взаємозумовленість поведінки партнерів по шлюбу чи всіх членів сім'ї. Вивчається вплив поведінки одного партнера на іншого або на решту членів сім'ї, а також вплив їх реакцій на поведінку члена сім'ї, який викликав ці реакції. Треба відзначити, що таке вивчення наслідків поведінки всіх членів сім'ї характерне також і для біохевіористичного підходу, але за системним підходом особлива увага приділяється рівновазі системи або її гомеостазу, тобто здатності системи підтримувати необхідну рівновагу при зовнішніх впливах.

Існує, природно, також синтетичний (еклектичний, інтегратив-ний) підхід до питань сімейного життя, що полягає в поєднанні всіх вищезгаданих базових підходів. Мабуть, чим вища кваліфікація психо-лога, тим частіше він буде використовувати саме синтетичний підхід, тобто гнучко комбінувати відомі й перевірені практикою підходи.

У рамках описаних підходів [8] усі фактори, що виникають перед сім'єю та загрожують її життєдіяльності, можна розділити, перш за все, за силою та тривалістю їх дії. Особливе значення при цьому мають дві групи факторів, що призводять до виникнення сімейних проблем: надсильні та тривалі (хронічні) подразники. Прикладом перших може служити смерть одного з членів сім'ї, подружня зрада, раптова зміна в житті та соціальному статусі (ув'язнення, серйозна хвороба).

До хронічних труднощів належить надмірне фізичне та психічне навантаження в побуті та на виробництві, труднощі у зв'язку з вирішенням житлової проблеми, тривалий та стійкий конфлікт між членами сім'ї тощо.

Серед труднощів, які спіткають сім'ю, можна виділити також два наступні їх типи, пов'язані з різкою зміною стилю життя (життєвого стереотипу): психологічні труднощі, що виникають при переході від етапу до етапу життєвого циклу (вступ у шлюб та початок спільного життя, народження дитини, припинення сім'єю виховної функції, вихід на пенсію); та накладанням труднощів, їх сумою (необхідність практично одночасного вирішення ряду проблем: появи першої дитини, необхідність завершення освіти та оволодіння професією, вирішення житлової проблеми, первинного накопичення майна).

За джерелом виникнення сімейні труднощі можна розділити на:

• пов'язані з етапами життєвого циклу;
  
• викликані несприятливими варіантами життєвого циклу;
  
• ситуаційні впливи на сім ю.
  

Через етапи життєвого циклу проходять так звані „нормативні стресори", тобто труднощі досить звичайні, які в більш або менш гострій формі переживаються усіма сім'ями: труднощі взаємної первинної адаптації, проблеми, що виникають при формуванні відносин з родичами під час вирішення житлової проблеми на першому етапі життя сім'ї; проблеми виховання та догляду за дітьми, ведення домашнього господарства – на другому, труднощі, зумовлені несприятливими варіантами життєвого циклу, ті, що виникають при відсутності одного з її членів (чоловіка, дітей). Причинами можуть бути розлучення, тривала розлука подружжя, наявність позашлюбної дитини, смерть одного із членів сім'ї, бездітність подружжя.

До ситуаційних порушень відносяться відносно короткі за тривалістю труднощі, які створюють значну загрозу функціонуванню сім'ї (серйозні захворювання членів сім'ї, значні майнові втрати тощо). Неабияку роль у психологічному ефекті даних труднощів відіграє фактор раптовості, непідготовленості сім'ї до події, виключності (більш легко переживаються труднощі, які торкаються багатьох сімей), відчуття безпорадності (впевненості подружжя, що воно нічого невзмозі вдіяти, щоб захистити себе в майбутньому).

Таким чином, неоднакова стабільність сімей по відношенню до труднощів пояснюється по-різному. Посилаються на певний механізм, що забезпечує успішну протидію порушенню. Частіше за все говориться про механізм вирішення проблем, про сім'ї, що вміють вирішувати проблеми (ідентифікувати їх, висувати версії вирішення, вибирати з них найбільш прийнятну). Виділяють також певні групи особливостей сім'ї, в силу яких вона легше пристосовується до несприятливих обставин (гнучкість взаємо від-носин, середній (не дуже жорсткий та не дуже розпливчатий) ступінь чіткості у формулюванні рольових очікувань, згуртованість, відкритість у сприйнятті навколишнього світу).

Література.

1. Айзенк Г. Язык счастья.-М.2002.- 312с.
   
2. Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология.-М.: Юнити,1999,-551с.
   
3. Ложкін Г. В. Профілактика конфліктів в первинних трудових колективах.-К.: Знання,1990,- 160с.
   
4. Леви В. Искусство быть другим.- М.: Просвещение, 1981, 89с.
   
5. Повякель Н.И.Ложкин Г. В. Практическая психология конфликта. - К.: МАУП. 2002. -256с.
   
6. Корни К. Наши внутренние конфликты.- СПб.: 1997.-212с.
   
7. Юрии У. Преодолевая «нет, или Переговоры с другими людьми. - М.: Наука. 1993.-119с.
   

УДК 159.955.4

З.Л.Становських, м.Київ

РЕФЛЕКСІЯ НАПРЯМКІВ ПЕРСПЕКТИВНОГО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ БЕЗРОБІТНИМ

Динаміка сучасного ринку праці в Україні пов’язана зі швидкими суспільно-економічними змінами, які відбуваються в нашій державі. Становлення ринкової економіки супроводжується явищем безробіття, яке має певний позитивний сенс. Він полягає в тому, що суспільство таким чином отримує можливість максималь-но ефективно використовувати трудові ресурси, а кожна людина за цих умов може обирати той вид, характер праці, місце професійної діяльності, що є для неї найбільш бажаними. Тому, природно, що певна частина робочої сили перебуває у пошуках роботи.

Однак, безробіття супроводжується і рядом негативних проявів. Так, наприклад, у сучасному суспільстві існує ряд актуальних проблем: перевиробництво спеціалістів в певних галузях; дефіцит високо-кваліфікованих кадрів виробничих професій при наявності значного попиту на них; труднощі професійної переорієнтації та перепідготовки тих, хто пробує змінити фах тощо. Останнє стосується не тільки соціально-психологічних аспектів проблеми, але й труднощів суб’єктивного, особистісного рівня. Між тим, як стверджується в гуманістичній психології (М.Аргайл, А.Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл та ін.), адекватне професійне самовизначення та можливість саморозкриття через професію є одним з суттєвих сторін самореалізації особистості, що забезпечує їй відчуття повноти життя і задоволеності ним, а також соціальну стабільність і прогрес суспільства в цілому.