Розділ об’єкт злочину, передбаченого ст
| Вид материала | Документы |
- Тема: об’єкт злочину, 45.29kb.
- Тематичний план спецкурсу 5 програма спецкурсу 6 Тема Поняття злочину та його ознаки, 1387.34kb.
- Міністерство освіти І науки україни київський національний університет імені тараса, 994.2kb.
- Суб'єкт злочину, 35.62kb.
- Запрудського Ігоря Сьомовича, що носить ознаки складу злочину, передбаченого ст. 365, 94.66kb.
- 1 Особистість (людина) як суб'єкт І об'єкт суспільних стосунків 37 Розділ, 397.9kb.
- Об’єкт злочину як підстава для побудови системної особливої частини кримінального кодексу, 351.91kb.
- Розділ 1 поняття І ознаки підбурювання до злочину, 557.87kb.
- З м І с т вступ С. 3 Розділ 1 Об'єкт І предмет пошкодження об'єктів магістральних нафто-,, 232.92kb.
- 4 розділ прокуратура в механізмі української держави: політико-правовий аналіз, 1123.92kb.
3.2. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 199 КК
Протягом практично всього XX в. не припинялася дискусія щодо поняття змісту суб'єктивної сторони складу злочину.
Практично дискутувалися дві точки зору, два основних підходи:
1)поняття суб'єктивної сторони складу злочину й поняття вини в кримінальному праві збігаються, і вина по суті є суб'єктивною стороною складу злочину;
2)суб'єктивна сторона складу злочину є більш змістовним поняттям, що у тому числі містить у собі й вину.
Прихильники першої точки зору (А. А. Піонтковський, П. Дагель, Г.Крігер і ін.) прямо вказували, що «вина є суб'єктивною стороною злочину, його психологічним змістом». При цьому «мета», «мотив», «емоційний стан», які багатьма розглядаються як факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину, повинні, на їхню думку, оцінюватися як «необхідні компоненти психічного ставлення, що складає вину».
Прихильники другої точки зору, яка, до речі, домінує в науковій літературі, схильні вважати, що суб'єктивна сторона злочину є більш змістовним поняттям і охоплює як вину, так і факультативні ознаки (мету, мотив і емоційний стан). На їхню думку, зміст суб'єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки. Такими ознаками є вина, мотив і мета здійснення злочину. Вони тісно пов'язані між собою, проте їхній зміст і значення в кожному випадку вчинення злочину неоднакові. Вина особи - це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони й значною мірою її змісту. Відсутність вини виключає суб'єктивну сторону й тим самим склад злочину. Проте в багатьох злочинах суб'єктивна сторона має потребу у встановленні мотиву й мети, які є її факультативними ознаками.
Такий підхід повністю базується на нормах чинного кримінального законодавства, зокрема, ст. 2 частини 1 і 2, ст. 23 КК України.
Виходячи з викладеного, можна дати визначення суб'єктивній стороні складу злочину, що є внутрішньою стороною складу злочину, що характеризує психічне ставлення особи стосовно вчиненої дії й наслідків, які вона викликає, а також характеристики мотиву й мети, які обумовили здійснення злочину, і емоційного стану, у якому перебувала особа під час його здійснення [, с.123].
Таким чином, ознаками суб'єктивної сторони складу злочину виступають:
1) вина;
2) мотив;
3) мета;
4) емоційний стан.
У цьому значенні ми й будемо розглядати далі суб'єктивну сторону злочину.
Основною ознакою суб'єктивної сторони злочину кримінально-правова наука вважає вину. І це обґрунтовано. Поведінковий акт може бути визнаний злочином лише за наявності вини людини, що його скоїла. Вина - поняття юридичне (кримінально-правове, адміністративно-правове й цивільно-правове). У той же час воно має глибинний психологічний зміст.
Мотив і мета злочину, а також емоційний стан суб'єкта в момент скоєння злочину - поняття, безпосередньо запозичені із психології, але в кримінальному праві вони мають вузько юридичне тлумачення, обмежене потребами кримінальної відповідальності. І ці нормативні обмеження формально відсувають основні з погляду психології елементи поведінкового акту (мотив, мета, емоції) на другий план, роблячи їх факультативними (необов'язковими) ознаками суб'єктивної сторони злочину.
Вони стають обов'язковими лише тоді, коли в диспозиції статті Особливої частини КК у відношенні них є пряма вказівка або вони з необхідністю випливають із характеру злочину. Хоча, і це потрібно підкреслити, при аналізі будь-якого діяння вони по суті своєї є ключовими факторами в розумінні суб'єктивного ставлення особи до своїх дій і їхніх наслідків.
Загальновідомо, що вину особи неможливо встановити без аналізу того, чого хотів злочинець, які цілі він перед собою ставив, у якому стані перебував. Установлення вини поза мотивацією, встановленням мети й стану суб'єкта в момент здійснення злочину може носити лише формальний оцінний характер. Тому спроби деяких учених представити вину, мотив і мету взаємозалежними, але різними й самостійними формами психічної активності, які не включаються друг у друга, не зовсім коректні.
Мотив і ціль прямо «не входять» у вину лише з волі законодавця, що, спрощуючи й формалізуючи її в прагматичних цілях (мотиви й цілі - важко доказові обставини), вимальовує її форми поза психологічним ядром поведінки (мотиву й мети), хоча воно й входить у вину по своїй суті. Побічно мотиви й цілі злочину представлені в вині у вигляді нормативних положень: особа бажала або не бажала настання суспільно небезпечних наслідків. Тому ті фахівці кримінального права, які, розрізняючи вину, мотив і мету, якось включають останні в вину, стоять ближче до психологічного розуміння даного питання.Те або інше входження мотивів і цілей у провину зовсім не означає втрати ними свого власного психологічного і – у визначених законом межах - юридичного значення. Це свідчить лише про реальний взаємозв'язок різних елементів суб'єктивного ставлення злочинця до чиненого діяння.
Кримінальне право обґрунтовано тяжіє до формальних та прагматичних меж понять. Воно використовує умовні диференціації, що полегшує правовий аналіз. Але таке тяжіння, обумовлене завданнями кримінального права, не може бути визначальним, коли воно запозичає природничо-наукові поняття, що мають об'єктивно задану систему взаємозв'язків. Ігнорування цієї обставини може бути однією з умов об'єктивного зобов'язання [, с. 6-8].
Отже, під суб'єктивною стороною злочину розуміється психічна діяльність особи, безпосередньо пов'язана зі здійсненням злочину. Вона утворює психологічний, тобто суб'єктивний, зміст злочину, тому є його внутрішньою (стосовно об'єктивного) стороною. На відміну від об'єктивної сторони злочину, що становить його фактичний зміст, суб'єктивна сторона характеризує процеси, що протікають у психіці винного, тому вона не піддається безпосередньому сприйняттю органами почуттів людини, а пізнається тільки шляхом аналізу й оцінки поведінки правопорушника й усіх об'єктивних обставин здійснення злочину. Зміст суб'єктивної сторони злочину розкривається за допомогою таких юридичних ознак, як вина, мотив, мета. Представляючи різні форми психічної активності, ці ознаки органічно пов'язані між собою й взаємозалежні. Разом з тим вина, мотив і мета – це психологічні явища із самостійним змістом, жодне з них не містить у собі інше як складову частину. Юридичне значення кожного з них також різне.
Вина як певна форма психічного ставлення особи до чиненого нею суспільно небезпечному діяння становить ядро суб'єктивної сторони злочину, хоча й не вичерпує повністю її зміст. Вина - обов'язкова ознака будь-якого злочину. Але вона не дає відповіді на питання, чому й для чого винний вчинив злочин. На ці питання відповідають мотив і мета, які на відміну від провини є необов'язковими, а факультативними ознаками суб'єктивної сторони злочину.
Особливої оцінки у зв'язку із суб'єктивною стороною злочину заслуговують емоції, тобто, переживання особи у зв'язку із чиненим злочином. Варто мати на увазі, що емоції, що виражають ставлення до вже скоєного злочину (задоволення або, навпаки, каяття, страх перед покаранням і т.д.), взагалі не є елементом психічної діяльності, що має місце в момент вчинення злочину, і тому не можуть слугувати ознакою суб'єктивної сторони. Але емоції, що супроводжують підготовку злочину й процес його вчинення, мають мотивоутворююче значення в деяких випадках, передбачених законом. Однак і в цих випадках емоції характеризують не психічну діяльність винного, а його психічний стан, тобто характеризують не стільки суб'єктивну сторону, скільки суб'єкта злочину, отже, вони не мають значення самостійної ознаки суб'єктивної сторони [, с.156-157].
Суб'єктивна сторона злочину має важливе юридичне значення.
По-перше, як складова частина підстави кримінальної відповідальності вона відмежовує злочинну поведінку від незлочинної.
По-друге, суб'єктивна сторона злочину забезпечує точну кваліфікацію злочину, у тому числі дозволяє відмежувати один від одного склади злочину; подібні за об'єктивними ознаками.
По-третє, суб'єктивна сторона злочину впливає на встановлення ступеня суспільної небезпеки діяння й, як наслідок, на індивідуалізацію покарання.
Все це, у свою чергу, сприяє здійсненню принципів законності, справедливості, гуманізму й провини, прямо зафіксованих у законодавстві [, с.183].
Отже, законодавство України, що регламентує суб'єктивну сторону злочину, хоча й не позбавлено недоліків, у цілому є досить прогресивним. Так, КК більшості країн, на відміну від українського, не містять визначення вини, що ускладнює визначення її форми й ступеню судом. Однак, саме формулювання, наведене в КК України, має потребу в коректуванні й удосконаленні.
У цілому можна сказати, що суб'єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона складу злочину, що характеризує психічне ставлення особи стосовно вчиненої дії й наслідків, які вона викликає, а також характеристики мотиву й мети, які обумовили вчинення злочину, і емоційного стану, у якому перебувала особа під час його вчинення.
Вина - поняття абстрактне. Цей термін існує для відображення суб'єктивних процесів, що відбувалися у свідомості особи в момент здійснення нею злочинних, а також інших будь-яких дій, що тим або іншим способом порушують установлені правила поведінки, як урегульованої, так і неурегульованої нормами права. Однак дані суб'єктивні процеси прямо не спостережувані, їх не можна виміряти якими-небудь приладами. Жоден юрист або психолог, а в більшості випадків і особа, яка притягується до кримінальної відповідальності, не можуть абсолютно точно розкрити їхній зміст. Вину як щось суб'єктивне можна визначити винятково шляхом аналізу й оцінки об'єктивних обставин вчиненого особою правопорушення. Тому встановлення істини при дослідженні суб'єктивних властивостей вчиненої дії є відносним і цілком залежить, з одного боку, від сукупності об'єктивних фактів, зібраних і у встановленому порядку зафіксованих як докази, і від самого правозастосовувача, його досвіду, знань, суб'єктивних особливостей - з іншого.
Виходячи з викладеного, С. Скляров робить наступний висновок: вина, як, втім, і безліч інших явищ, тим або іншим способом відображених у кримінальному законодавстві, — поняття оціночне. І оцінка провини залежить від особи, що представляє правосуддя й бере участь в оцінці зібраних по конкретній кримінальній справі доказів. Втім, це не означає прихильності даного автора до оцінної концепції вини, прихильники психологічної концепції також не заперечують оцінної сутності вини як такої [, с.11-12].
Психологічний зміст вини посідає центральне місце серед основних категорій, що характеризують вину. Елементами вини як психічного ставлення є свідомість і воля, які у своїй сукупності утворюють її зміст. Таким чином, вина характеризується двома складовими элементами: інтелектуальним і вольовим. Не можна визнати обґрунтованими спроби окремих учених звузити психологічний зміст вини за рахунок виключення з нього одного із двох елементів. Кримінально-правове поняття вини не зводиться до характеристики розумових процесів - воно включає й вольовий компонент, це навмисний або необережний вчинок, заборонений кримінальним законом.
Вчиняючи злочин, людина охоплює своєю свідомістю об'єкт злочину, характер чинених дій (бездіяльності), передбачає (або має можливість передбачати) наслідки - у матеріальних складах злочину. Якщо законодавець включає в число ознак злочину, наприклад, місце, час, обстановку й т.п., то усвідомлення цих додаткових ознак також входить в зміст інтелектуального елемента вини. Якщо законодавець знижує або підвищує кримінальну відповідальність за який-небудь злочин, з огляду на кваліфікуючі обставини, то при вчиненні даного злочину ці обставини повинні охоплюватися свідомістю винного. Інтелектуальне ставлення суб'єкта може бути неоднаковим стосовно різних обставин. Одні обставини можуть бути усвідомлені виразно, інші - приблизно, одні відображаються у свідомості правильно, адекватно, інші - у різному ступені помилково.
Нерідко особа має можливість усвідомлювати (передбачати) певні обставини, але не сприймає їх своєю свідомістю. Нереалізована можливість у цьому випадку свідчить про те, що суб'єкт мав об'єктивну інформацію, і про те, що в суб'єкта не було яких-небудь перешкод до усвідомлення даної інформації. Неусвідомлення в такій ситуації тих або інших обставин - це теж певний психічний стан, обумовлений особистісними особливостями, ступенем сприйняття особистістю тих подразників, які впливають на неї.
Предметом вольового ставлення суб'єкта є ті ж фактичні обставини, які становлять предмет інтелектуального ставлення, тобто характеризують діяння як той або інший вид злочину.
Воля - це практична сторона свідомості, що полягає в регулюванні практичної діяльності людини. Вольове регулювання поведінки - це свідомий напрямок розумових і фізичних зусиль на досягнення мети або утримання від активності.
У кримінальному законодавстві вольові ознаки винного психічного ставлення прийнято виражати в бажанні їхнього настання, у свідомому допущенні або байдужому до них ставленні, розраховуючи на запобігання їхніх наслідків. У всіх випадках вольове ставлення має своїм предметом наслідок, а різні форми вини характеризуються різним вольовим ставленням саме до наслідків.
Дія або бездіяльність особи повинна бути вольовою, вони є засобом досягнення мети. У деяких випадках причиною вчинення злочину є слабкі вольові зусилля, виявлені суб'єктом. Наприклад, у силу розгубленості лікар не знайшов правильних засобів надання допомоги хворому, не поставив правильний діагноз, що спричинило або свідомо могло спричинити смерть хворого. Подібні випадки тягнуть кримінальну відповідальність лише
за умови, що суб'єкт мав можливість виявити необхідні вольові зусилля [, c.19-21].У випадках, коли вольовий акт відсутній (проспав, забув, втратив), людина відповідає за те, що не використала свої здатності для запобігання шкідливих наслідків. Це також характеризує ставлення особи до інтересів особистості, суспільства, а тому встановлення ознаки реальної можливості має значення для встановлення наявності волі.
Кожний злочин має свої особливості, свій психологічний механізм, у якому відіграють різну роль інтелектуальний, вольовий і емоційний компоненти. Психологічний механізм злочину, як і будь-якої поведінки людини, можна представити у вигляді наступної схеми.
Потреба людини є початковим етапом будь-якої діяльності. Нестаток у чомусь (у їжі, теплі, у спілкуванні, в алкоголі, наркотиках і т.д.) обумовлює виникнення інтересу до чого-небудь. Усвідомлення цього інтересу, а також предмета, здатного його задовольнити, породжує мотив і ціль людської діяльності.
У законодавчому формулюванні форм вини (умислу й необережності) немає яких-небудь згадувань про мотив, мету й емоції. Однак це не означає, що дані компоненти не є складовими змісту вини. Вони властиві будь-якій поведінці людини й, характеризуючи психічну діяльність винного у зв'язку зі скоєнням злочину, входять у суб'єктивну сторону злочину. Установлення мотиву, мети й емоцій дозволяє визначити ступінь провини.
У законодавстві не розкривається поняття ступеня вини, однак у кримінальному праві йому приділяється достатня увага.
Ступінь вини - це кількісна характеристика соціальної сутності вини, що визначається сукупністю форми й змісту вини з урахуванням всіх особливостей психічного ставлення особи до об'єктивних обставин злочину і його суб'єктивних, психологічних причин.
Ступінь вини визначається ступенем негативного ставлення особи до інтересів особистості, суспільства, виявленого в скоєному злочині.
Ступінь вини конкретної особи в здійсненні певного злочину є безпосереднім вираженням міри перекручування ціннісних орієнтації винного. З огляду на те, що ступінь провини є кількісним вираженням негативного ставлення особи до інтересів особистості й суспільства, а також показником глибини перекручування ціннісних орієнтації винного, установлення її обумовлює різну міру осудження особи, міру її відповідальності. Визначення наявності й ступеня вини сприяє об'єктивному вирішенню питання про відповідальність і караність винного.
3.2.1. Інтелектуальний момент прямого умислу, яким характеризується злочин, передбачений ст. 199 КК
В опис тих або інших видів злочинів, передбачених Особливою частиною КК, входить (або передбачається) певна форма вини. Тому форми вини в плані загального вчення про злочин іменуються обов'язковими ознаками. Інші компоненти провини (мотив, мета, емоції) передбачаються рідко при описі видів злочинів, що дозволяє віднести їх до факультативних ознак [, с.204-205].
Форма вини - це встановлене кримінальним законом певне сполучення елементів свідомості й волі особи, яка вчинила злочин, що характеризує її ставлення до цього діяння. Кримінальне законодавство передбачає дві форми вини – умисел і необережність. Вина реально існує тільки у визначених законодавцем формах і видах, поза ними вини бути не може.
Форма вини в конкретних злочинах або вказується в диспозиціях статей Особливої частини КК, або мається на увазі.
Умисел — це психічне ставлення, при якому особа усвідомлювала суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності), передбачала можливість або неминучість настання суспільно небезпечних наслідків і бажала їх або свідомо припускала настання цих наслідків або байдуже до них ставилася [, с.208].
Отже, у самому визначенні містяться ознаки умислу:
1) передбачення можливості або неминучості настання суспільно небезпечних наслідків;
2) бажання або свідоме допущення настання цих наслідків;
3) байдужне ставлення до настання наслідків (при непрямому умислі).
Передбачення (або інтелектуальний момент/ознака умислу) включає передбачення їхнього настання й передбачення їхнього протиправного характеру.
При цьому свідомістю охоплюються наслідки не «взагалі», а певного характеру, які є ознакою злочину.
При умислі передбачення наслідків може носити характер усвідомлення неминучості або ж реальної можливості їхнього настання.
Суб'єкт передбачає неминучість наслідку, коли між діяннями й наслідком є однозначний причинний зв'язок. Передбачаючи реальну можливість настання наслідків, він усвідомлює, що своїми діями створює умови, які можуть спричинити; але можуть і не спричинити наслідки. Останні не пов'язані однозначно з дією (бездіяльністю), а є наслідком поєднання ряду умов, у тому числі й незалежних від винного. Передбачення наслідків передбачає усвідомлення суб'єктом, хоча б загалом, причинного зв'язку між діянням і наслідками.
Розрізняють прямий і непрямий умисел.
Злочин визнається вчиненим з прямим умислом, якщо особа усвідомлювала суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності), передбачала можливість або неминучість настання суспільно небезпечних наслідків і бажала їхнього настання.
Зміст непрямого умислу полягає в тому, що особа, усвідомлюючи характер свого діяння, передбачає реальну можливість настання наслідків і свідомо їх допускає або ставиться до них байдуже.
Основна різниця між прямим і непрямим умислом корениться у вольовому моменті. Для прямого умислу характерне бажання, а для непрямого - свідоме допущення злочинних наслідків або байдуже до них ставлення. Діючи з непрямим умислом, особа свідомо допускає злочинний наслідок, однак він не є ні метою, ні засобами її досягнення, ні етапом на шляху досягнення мети. Винний у цьому випадку займає пасивну позицію стосовно наслідків, тому злочини з непрямим умислом (за інших рівних умов) прийнято вважати менш небезпечними, ніж чинені із прямим умислом.
Вчиняючи злочин з непрямим умислом, особа може думати, що наслідки не наступлять (надія «навмання»), може сподіватися й на певні обставини, що дозволяють розраховувати на запобігання наслідків. :
Злочин, передбачений ст.199 КК, скоюється виключно з прямим умислом.
Інтелектуальний момент прямого умислу, яким характеризується злочин, передбачений ст.199 КК, полягає в усвідомленні особою того, що виготовлювані або використовувані нею купюри (цінні папери) є підробленими, що виготовлення, зберігання та використання таких купюр є незаконним, що своїми діями дана особа завдає шкоди як тій особі, якій дає ці гроші в оплату за товар або послугу, так і суспільству в цілому, оскільки порушує порядок функціонування фінансово-кредитної системи.
Сутність інтелектуального моменту прямого умислу яскраво ілюструє такий приклад з судової практики Врадіївського районного суду Миколаївської області.
12.04.2008 року близько 18.00 год. А., житель с. Нововасилівка Врадіївського району, Миколаївської області, знаючи, що банкнота номіналом 100 грн., яка знаходиться у нього, є підробленою (згідно висновку експерта №53 від 03.05.2008 року не відповідає аналогічним банкнотам, що знаходяться в офіційному обігу України), переслідуючи корисну мету, направлену на збут підроблених грошей, зберігав її при собі, близько 19.00 год. збув в магазині ПП О., шляхом придбання товару на суму 15 грн., 40 коп. та отримання решти в сумі 84 грн, 60 коп, спричинивши О., збитки на вказану суму.
В судовому засіданні підсудний вину в скоєнні злочину визнав повністю, щиро розкаявся і пояснив суду, що 12.04.2008 року близько 18.00 год. він взявши в руки банкноту номіналом 100 грн. (серійний номер ГЙ 9678813 2005р.), яку дав йому Г. за виконану ним роботу, за м'якістю паперу, з якого вона була виготовлена, зрозумів, що вона підроблена, розраховуючи що про те, що вказана банкнота є підробленою ніхто не здогадається, він склавши її вчетверо, з метою збуту переніс при собі до магазину ПП О., розташованого в с. Нововасилівка, перебуваючи в якому (близько 19.00 год.), за вказану банкноту придбав в останнього продукти харчування на суму 15 грн. 40 коп. та отримав решту у сумі 84 грн. 60 коп.
Встановлені судом обставини скоєння злочину підтверджуються сукупністю зібраних по справі доказів:
показаннями потерпілого О., з яких вбачається, що 12.04.2008 року близько 19.00 год. під час перебування в належному йому магазині, розташованому в с. Нововасилівка, він обслуговуючи покупця – А., який взяв у нього товар на суму близько 16 грн. та розрахувався з ним банкнотою номіналом 100 грн. (яка була зім'ятою та зігнутою в декілька раз), повернув йому решту в сумі близько 84 грн. Під час перерахування денної виручки (20.00 год.), він помітив, що банкнота 100 грн., яку йому дав А. (зігнута та пом'ята) без захисного знаку, виготовлена з м'якого паперу, тобто підроблена, після чого, не досягнувши згоди з останнім щодо повернення йому ста гривень, звернувся до РВ УМВС;
показаннями свідка Г., який показав, що 12.04.2008р. близько 18.00 год. за виконану А. роботу, він дав останньому банкноту номіналом 100 грн., яку в січні 2008 року знайшов на дорозі біля молочарні, про те, що банкнота є підробленою він не знав, оскільки є особою похилого віку (79 років), має поганий зір, можливо, А. щось і говорив йому на рахунок м'якості паперу, але він вже не пам'ятає;
із показань свідків вбачається, що 12.04.2008 року (ввечері) від А. вони дізналися про те, що йому було відомо, що банкнота номіналом 100 грн, якою з ним розрахувався Г., є підробленою, оскільки, взявши її в руки, він відчув, що папір, з якого вона виготовлена, досить м'який, не схожий на той, з яких зазвичай виготовлені гроші.
Суд виключив з обвинувачення придбання А. підробленої національної валюти України - банкноти номіналом 100 грн. 12.04.2008р., оскільки дане обвинувачення не знайшли свого підтвердження в ході досудового слідства, так як спростовується показаннями свідків, самого підсудного.
Вивчивши і дослідивши наявні по справі докази, суд оголосив повністю доведеною вину підсудного в зберіганні з метою збуту та збут підробленої національної валюти України і кваліфікував його дії за ч.1 ст. 199 КК України.
При призначенні покарання суд, враховуючи, щире каяття, вперше вчинений злочин, особу підсудного, який має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризувався до вчинення злочину, призначив йому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ст. 199 ч. 1 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у вигляді громадських робіт [].
Обставини даної справи наведені детально саме для того, щоб було чітко видно інтелектуальний момент прямого умислу: А. усвідомлював, що купюра підроблена, і прагнув збути її, причому для нього навряд чи мало значення, кому саме збути купюру, він просто хотів позбутися фальшивих грошей, отримавши замість них справжні гроші або товар (послуги). Слід також відзначити такий момент: О. не одразу заявив про вчинений злочин, а намагався просто отримати справжні гроші замість підроблених. Це не має прямого відношення до теми роботи, але яскраво ілюструє ставлення пересічних громадян до об’єкту злочину.
3.2.2. Вольовий момент прямого умислу, яким характеризується злочин, передбачений ст. 199 КК
Вольовий зміст умислу в чинному законодавстві визначається як бажання або свідоме допущення наслідків злочину.
Бажання як ознака умислу полягає в прагненні до певних наслідків, які можуть виступати як кінцева мета,
проміжний етап, засіб досягнення мети й необхідний супутній елемент діяння.Бажання, як прагнення до певних наслідків, має місце, коли наслідки доставляють винному внутрішнє задоволення, коли при внутрішньо негативному ставленні до наслідків суб'єкт прагне заподіяти їх, тому що вони є неминучими на шляху до задоволення потреби, що стала для нього спонукальним мотивом. Наслідки визнають бажаними й у випадку, коли вони представляються для винного неминуче супутніми діянню.
При вчиненні злочину, у якому наслідки не є обов'язковою ознакою (формальні злочини), вольовий елемент умислу визначається вольовим ставленням до самих протиправних діянь.
Свідоме допущення наслідків передбачає, що винний своїми діями обумовлює певний ланцюг подій і при цьому свідомо, тобто навмисно, припускає об'єктивний розвиток викликаних ним подій і настання наслідків [, с.209-210].
Більшість учених до складу ознак умислу включають також відображення психікою винного протиправного характеру діяння. Свідомість кримінальної протиправності, з їхнього погляду, означає, що особа знала про кримінальну відповідальність за діяння, які робила (хоча б загалом), знала, що її діяння заборонені під страхом покарання [, с.208-209].
У випадку зі злочином, передбаченим ст.199 КК, як правило, вольовий момент умислу полягає в тому, що винний усвідомлює, що своїми діями призводить до порушення нормального функціонування кредитно-фінансової системи, нехай і в надмалих розмірах, та свідомо припускає настання таких наслідків. Тобто, як правило, злочинець не має на меті порушення правил обігу грошей або цінних паперів, його мотив корисливий: він просто хоче збагатитися. Але при цьому він усвідомлює, що кредитно-фінансова система постраждає, та свідомо припускає це. Характерними для злочинців є вислови „В мене грошей мало а в держави багато, не збідніє”, „В мене держава більше вкрала”, „Яка мені різниця до правил обігу грошей, коли мені їх бракує?”.
Розглянемо судову практику з цього питання. 17 липня 2008 року Новосанжарський районний суд Полтавської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про обвинувачення Р., уроженки села Костянтинівка Краснокутського району Харківської області, жительки села Зачепилівка Новосанжарського району Полтавської області, українки, громадянки України, освіта середня, не одруженої, не працюючої, не судимої, за ст. 199 ч.1 КК України, встановив таке.
Підсудна Р. 28 лютого 2008 року, знаходячись на вулиці села Зачепилівка Новосанжарського району Полтавської області, на поверхні ґрунту знайшла одну купюру номіналом 100 гривень. В подальшому Р. усвідомлювала, що знайдені нею гроші не відповідають аналогічним банкнотам гривні України, які знаходяться в офіційному обігу, і є підроблені. У неї виник прямий умисел на вчинення злочину, при чому вона усвідомлювала суспільно - небезпечний характер свого діяння, передбачала суспільно - небезпечні наслідки і бажала їх настання .
З метою збуту підробної грошової купюри, 28 лютого 2008 року близько 8 години, Р. прийшла в смт. Нові Санжари , де в магазині «Експрес», який розташований по вулиці Жовтневій, 31, купила дві бухти дроту на загальну суму 24 гривні, за що розрахувалась підробною 100 гривневою грошовою купюрою, а також отримала здачу в сумі 76 гривень. Після повідомлення продавця 100-гривнева грошова купюра була вилучена із магазину працівниками міліції. В подальшому громадянка Р. в приміщенні Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області добровільно видала придбані нею дві бухти дроту .
Згідно висновку експерта надана на дослідження грошова купюра України номіналом 100 гривень не відповідає аналогічним банкнотам, що знаходяться в офіційному обігу. Зображення на даній купюрі нанесені струменевим способом з використанням друкарського пристрою з відтворенням кольорового зображення струменево - краплинним способом. Елементи захисту імітовані.
В судовому засіданні підсудна Р. свою вину в пред'явленому обвинуваченні визнала повністю і показала про обставини скоєного нею злочину. В скоєному злочині розкаюється, прохає не застосовувати до неї суворе покарання.
Відповідно до ст. 299 КПК України , інші докази в судовому засіданні не досліджувалися .
Дії підсудної суд кваліфікує за ст. 199 ч.1 КК України як зберігання та збут підробленої національної валюти України у вигляді банкнот [].
Таким чином, в даному випадку підсудна усвідомлювала, що її дії матимуть суспільно-небезпечні наслідки, та бажала їх настання.
3.2.3. Мета як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 199 КК
Факультативними ознаками суб'єктивної сторони злочини є мета, мотив злочину й емоції, які оволодівають злочинцем у момент здійснення злочину.
Будь-яка вольова дія осудної людини, у тому числі й злочинна, виходить із певних мотивів і спрямовується на досягнення певної мети. Крім того, діяння мають різне емоційне забарвлення. У зв'язку із цим, розслідуючи кримінальну справу або розглядаючи її в суді, слідчі й судді повинні завжди з'ясовувати мотиви, цілі й емоції, що проявилися при здійсненні злочини, як самостійні елементи суб'єктивної сторони. Разом з цим треба мати на увазі, що зазначені факультативні ознаки мають різне правове значення.
Мотив злочину - це обумовлене певними потребами й інтересами внутрішнє спонукання, що викликає в особи рішучість вчинити злочин. Мотив – спонукання усвідомленим, обумовленим бажанням досягти певної мети. Він тісно пов'язаний з виною, але не збігається й не зливається з нею. Впливаючи на свідомість людини, мотив формує спрямованість її волі, обумовлює характер її дій. Мотиви характерні для всіх злочинів, чинених із прямим умислом, їхня наявність проглядається й при здійсненні дій (бездіяльності) з непрямим умислом. Можна говорити про мотиви навіть у необережних злочинах, однак це вже мотиви суспільно небезпечної поведінки, які привели до злочинного результату, а не мотиви заздалегідь передбаченого, розрахованого злочину.
Мотиви злочину й мотиви поведінки розрізняються між собою. Якщо перші говорять, чому злочинець зробив то або інше діяння, що породило певні наслідки, то другі - чому (з яких спонукань) особа вчинила так, що її поведінка породила суспільно небезпечні наслідки, настання яких вона не бажала. Очевидно,: що значення мотиву злочину й мотиву поведінки для кримінальної відповідальності досить різне. Мотив злочину може виступати в якості обов'язкового або кваліфікуючої ознаки (користь, помста, ненависть і т.д.). Мотив поведінки допомагає усвідомити причину неправомірних дій особи, характеризує особистість правопорушника й може бути врахований при індивідуалізації покарання (наприклад, хвастощі, егоїзм, бешкетництво й т.п.). Крім того, мотиви поведінки, характерні не тільки для одного, а для цілої групи правопорушників, можуть бути враховані кримінологами з метою превенції злочинів.
Мотив визначає поведінку не саму по собі, а тільки відповідно до мети. У психології ціль - це усвідомлений образ передбачуваного результату, на досягнення якого спрямована дія людини. Кримінально-правове уявлення базується на психологічному розумінні цього явища. При розгляді співвідношення мотиву й мети як у психології, так і в юридичній літературі вказується, що це дуже близькі, але не тотожні явища. Навпроти, їхній збіг є вторинне явище: або результат набуття метою самостійної спонукальної сили, або результат усвідомлення, що перетворюють їх у мотиви-цілі. При тому самому мотиві можливі різні цілі й, навпаки, та сама ціль може викликатися різними мотивами. Із сказаного випливає, що розглянуті категорії являють собою корелятивні явища і їх не можна змішувати.
Визначення мети поведінки, у тому числі й злочинної, є необхідною передумовою прийняття рішення про здійснення тих або інших дій. У зв'язку з прийняттям рішення мета злочину виступає як конкретизоване вираження інтересів суб'єкта й моделі потрібного йому майбутнього. Тому, як правильно відзначає С. Єлісєєв, корислива мета як ідеальний образ бажаного результату дії стає спонукальним уявленням ("метою-мотивом") [].
Мета злочину - це уявне представлення, модель суспільно небезпечних наслідків, до досягнення яких прагне особа, що вчиняє злочин. Мета й мотив тісно пов'язані між собою. Однак за часом мотив виникає, як правило, раніше мети. Ціль як усвідомлене прагнення до задоволення виникає з потреби, з'являється на основі злочинного мотиву. Разом ці елементи суб'єктивної сторони формують інтелектуальну й вольову діяльність особи по здійсненню злочину.
Емоції - це випробовувані людиною переживання із приводу власного стану, чиненого діяння або подій навколишньої. дійсності. Вони не є джерелoм дій людини, їхні функції пов'язані, головним чином, з підвищенням активності її діяльності. Вони надають психічним процесам особливе тло, сприяють виникненню мотиву, орієнтують людину на постановку певної мети.
У якісному відношенні емоції полярні, вони діляться на позитивні й негативні, перші пов'язані із задоволенням потреб або можливістю такого задоволення, а другі – з тим, що цьому перешкоджає. Звідси й формування мотивів - позитивних або негативних.
Емоції характеризуються різним ступенем інтенсивності, напруженості, виступаючи як певні емоційні реакції, серед яких найбільше часто зустрічаються реакції гніву, радості, туги, страху. Інтенсивність емоційних реакцій і ступінь їхнього впливу на психологічну діяльність людини виражаються в рамках таких понять, як емоційний відгук, емоційний спалах, афект.
Ст.199 КК передбачає обов’язкову наявність у складі злочину певної мети – випуску фальшивих грошей або цінних паперів в обіг. Підробка грошей або цінних паперів з іншою метою, наприклад, для колекції, демонстрації своєї майстерності складу злочину не утворює [, с.294]. Мотив скоєння даного злочину, безперечно, корисний.
Слід зазначити, що практично ніхто не підробляє гроші з метою підірвати фінансово-кредитну систему держави. Гроші, цінні папери, білети державних лотерей підробляють для того, щоб набути певних матеріальних благ, збагатитися. Але при цьому збагачення передбачається саме внаслідок введення підроблених документів в обіг, а не, наприклад, внаслідок отримання плати за майстерно виконану підробку. Тобто винний усвідомлює, що його збагачення матиме необхідним наслідком порушення порядку функціонування кредитно-фінансової системи. Під час проходження практики та спілкування з працівниками правоохоронних органів автор цієї роботи дізнався, що за умови, якщо винний не хотів введення підроблених грошей у обіг, його дії не кваліфікуються за ст.199, навіть якщо введення у обіг насправді відбулося. Так, як шахрайство кваліфікується така ситуація: особа грубо підробила гроші, підробка легко впізнається візуально (наприклад, на купюрі в 5 гривень написано „50”), та розплатилася цими грошима з потерпілим, якому хотіла завдати збитків. При цьому винна особа усвідомлювала, що ці гроші неможливо ввести в обіг, сплутавши зі справжніми, тому вдалася до додаткових способів приховування своїх дій, наприлад, передавала гроші у темряві або відволікла увагу потерпілого. За таких умов дії винного будуть кваліфікуватись таким саме чином, як кваліфікувалася б спроба розплатитися, наприклад, різаними газетами, складеними у пачку, оскільки обман тут очевидний.
Отже, за підсумками цього розділу ми можемо визначити таке.
Ознаками суб'єктивної сторони складу злочину виступають:
1) вина;
2) мотив;
3) мета;
4) емоційний стан.
Основною ознакою суб'єктивної сторони злочину кримінально-правова наука вважає вину. Мотив і мета злочину, а також емоційний стан суб'єкта в момент здійснення злочину, - поняття, безпосередньо запозичені із психології, але в кримінальному праві вони мають вузько юридичне тлумачення, обмежене потребами кримінальної відповідальності. І ці нормативні обмеження формально відсувають основні з погляду психології елементи поведінкового акту (мотив, мета, емоції) на другий план, роблячи їх факультативними (необов'язковими) ознаками суб'єктивної сторони злочину. Вони стають обов'язковими лише тоді, коли в диспозиції статті Особливої частини КК у відношенні їх є пряма вказівка. Хоча при аналізі будь-якого діяння вони по суті своєї є ключовими факторами в розумінні суб'єктивного ставлення особи до своїх дій і їхніх наслідків.
Умисел - це психічне ставлення, при якому особа усвідомлювала суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності), передбачала можливість або неминучість настання суспільно небезпечних наслідків і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків або байдуже до них ставилася.
Розрізняють прямій і непрямий умисел. Злочин визнається вчиненим з прямим умислом, якщо особа усвідомлювала суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності), передбачала можливість або неминучість настання суспільно небезпечних наслідків і бажала їхнього настання. Зміст непрямого умислу полягає в тому, що особа, усвідомлюючи характер свого діяння, передбачає реальну можливість настання наслідків і свідомо їх допускає або ставиться до них байдуже.
Злочин, передбачений ст.199 КК, можна вчинити лише з прямим умислом, випадкове використання фальшивих грошей або введення в обіг грошей (цінних паперів, білетів державної лотереї), про підробленість яких особа не знала, складу злочину не утворюють.
Для кваліфікації дій особи за ст.199 КК необхідно, щоб злочин характеризувався наявністю мети – введення в обіг підроблених грошей, цінних паперів або білетів державної лотереї. Наприклад, підроблення грошей задля доведення власної майстерності складу злочину не утворює.