Розділ об’єкт злочину, передбаченого ст
| Вид материала | Документы |
- Тема: об’єкт злочину, 45.29kb.
- Тематичний план спецкурсу 5 програма спецкурсу 6 Тема Поняття злочину та його ознаки, 1387.34kb.
- Міністерство освіти І науки україни київський національний університет імені тараса, 994.2kb.
- Суб'єкт злочину, 35.62kb.
- Запрудського Ігоря Сьомовича, що носить ознаки складу злочину, передбаченого ст. 365, 94.66kb.
- 1 Особистість (людина) як суб'єкт І об'єкт суспільних стосунків 37 Розділ, 397.9kb.
- Об’єкт злочину як підстава для побудови системної особливої частини кримінального кодексу, 351.91kb.
- Розділ 1 поняття І ознаки підбурювання до злочину, 557.87kb.
- З м І с т вступ С. 3 Розділ 1 Об'єкт І предмет пошкодження об'єктів магістральних нафто-,, 232.92kb.
- 4 розділ прокуратура в механізмі української держави: політико-правовий аналіз, 1123.92kb.
ВИСНОВКИ
Наявність власної грошової системи є однією з умов існування суверенної держави і фактором стабільності її економіки. З розвитком товарного обігу гроші як загальний еквівалент вартості товару стали відігравати важливу роль в господарській діяльності людини. Завдяки своїй властивості впливу на благополуччя людей гроші завжди були об єктом пильної уваги з боку злочинців, які вигадували різні способи їх отримання. Одним із поширених способів злочинного отримання грошей було і залишається фальшивомонетництво.
Широке застосування новітніх наукових досягнень у виготовленні фальшивих грошей призвело до катастрофічного зростання їхньої кількості у світовому грошовому обігу. Таке збільшення грошової маси призводить до порушення вимог закону грошового обігу - інфляції, що є одним із негативних факторів впливу на економіку будь-якої держави і причиною багатьох соціально-політичних проблем.
Фальшивомонетництво як злочин вийшов за межі традиційних внутрішньодержавних проблем і набуває дедалі більшого міжнародного значення, що викликає стурбованість світової спільноти. Фальшивомонетництво стало важливою галуззю бізнесу організованої міжнародної злочинності, засобом підриву однією державою економіки іншої держави, а також одним із методів діяльності різних екстремістських груп. Цей вид злочинної діяльності завдає непоправної шкоди співробітництву держав в умовах мирного співіснування.
Об'єктом даного злочину є суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону, на які посягає злочин, яким заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди.
Родовим об’єктом злочину, передбаченого ст.199 КК, є сфера господарської діяльності. Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.199 КК, є встановлений законодавством порядок формування та функціонування кредитно-грошової системи України.
Деякі різновиди злочину, передбаченого ст.199 КК, мають транснаціональний характер. Кримінальне переслідування за фальшивомонетництво незалежно від національної належності підроблених грошових знаків та країни, в якій вчинено відповідний злочин, передбачене міжнародно-правовими договорами, учасницею яких (як правонаступниця СРСР) є Україна. Тому особа, винна у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні з метою збуту та збуті підроблених грошей, у разі притягнення її до кримінальної відповідальності в Україні нестиме відповідальність за ст. 199 КК незалежно від місця вчинення зазначених діянь (вони можуть бути вчинені і за межами України) та від того, чи є вона громадянином України і чи проживає постійно на її території.
Предметом злочину, передбаченого ст.199 КК, є:
1) національна валюта України у виді банкнот чи металевої монети;
2) іноземна валюта;
3) державні цінні папери;
4) білети державних лотерей.
Грошові знаки, що виконують функції засобу платежу, існують або у вигляді банківських білетів (банкнот), емітентом яких є центральний (національний) банк країни, або у вигляді скарбничих (казначейських) білетів, емітентом яких є Міністерство фінансів чи його скарбниця (казначейство).
Паперові банкноти грошового знаку України - гривні - є білетами НБУ. Державне казначейство України не наділено правом здійснювати емісію грошових знаків як засобу платежу, а, отже, державних казначейських білетів як виду грошових знаків в Україні не існує.
Предметом злочину можуть бути будь-які монети, що випускаються Банкнотно-монетним двором НБУ, в тому числі монети пам'ятні та ювілейні.
Грошові знаки (валюта України та іноземна валюта), які вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, і мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, а тому їх підробка чи виготовлення підроблених таких предметів, за наявності підстав, може кваліфікуватися як шахрайство.
Державні цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Під білетами державних лотерей буквально слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає продаж гравцю права на участь у розігруванні призу за випадковою вірогідністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне отримання такого призу у власність у разі визнання такого гравця переможцем, емітентом яких є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність.
До прийняття Закону "Про лотерейну діяльність", яким має бути визначено порядок випуску державних та недержавних лотерей, предметом передбаченого ст. 199 КК злочину слід вважати білети лотерей, які іменуються державними і випускаються агентами з проведення державних лотерей, які одержали ліцензії на здійснення лотерейної діяльності.
Не може кваліфікуватись як злочин, передбачений ст. 199, зазначені у ній операції з підробленими засобами доступу до банківських рахунків (зокрема, електронними чи іншими платіжними картками, документами на переказ грошових коштів). Ці дії за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 200 КК.
Об’єктивна сторона злочину — це зовнішній акт суспільне небезпечного посягання на охоронюваний законом об’єкт, яким цьому об’єкту заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння.
Основними ознаками об’єктивної сторони злочину є:
1) суспільно-небезпечне (злочинне) діяння;
2) його наслідки;
3) причинний зв’язок між діянням і наслідками.
Злочин, передбачений ст.199 КК, може вчинятися декількома способами. Це виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну та збут підроблених грошей, цінних паперів або білетів державних лотерей.
Під виготовленням підроблених предметів, зазначених у диспозиції ч.1 ст. 199 КК, тобто підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї, слід розуміти їх створення будь-яким способом (повна підробка), а також спотворення тим чи іншим способом реквізитів справжніх предметів.
Зберігання зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 предметів (підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї) - це вчинення будь-яких умисних дій, пов'язаних з фактичним володінням такими предметами, незалежно від місця їх знаходження: тримання при собі (в одязі, валізі тощо), поміщення їх у сховище, будь-яке приміщення чи будь-яке інше вибране і відоме особі місце.
Придбання підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї - це набуття права власності на них будь-яким способом: купівля, обмін, одержання в дарунок чи як оплати боргу, одержання як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, одержання в позику, привласнення знайдених таких предметів тощо.
Перевезення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей - це їх переміщення транспортними засобами з одного місця в інше як на території України, так і за її межами.
Пересилання підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї - це їх переміщення у просторі шляхом відправлення поштою, посильним з одного місця в інше.
Ввезення в Україну предметів, які є предметом злочину, зазначеного у ст.199 КК, – це їх переміщення через державний кордон України на її територію будь-якими транспортними засобами.
Під збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти будь-яке їх умисне відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передачу в борг і в рахунок боргу, продаж в азартних іграх тощо.
Ознаками суб'єктивної сторони складу злочину виступають:
1) вина;
2) мотив;
3) мета;
4) емоційний стан.
Основною ознакою суб'єктивної сторони злочину кримінально-правова наука вважає вину. Мотив і мета злочину, а також емоційний стан суб'єкта в момент здійснення злочину, - поняття, безпосередньо запозичені із психології, але в кримінальному праві вони мають вузько юридичне тлумачення, обмежене потребами кримінальної відповідальності. І ці нормативні обмеження формально відсувають основні з погляду психології елементи поведінкового акту (мотив, мета, емоції) на другий план, роблячи їх факультативними (необов'язковими) ознаками суб'єктивної сторони злочину. Вони стають обов'язковими лише тоді, коли в диспозиції статті Особливої частини КК у відношенні їх є пряма вказівка. Хоча при аналізі будь-якого діяння вони по суті своєї є ключовими факторами в розумінні суб'єктивного ставлення особи до своїх дій і їхніх наслідків.
Умисел - це психічне ставлення, при якому особа усвідомлювала суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності), передбачала можливість або неминучість настання суспільно небезпечних наслідків і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків або байдуже до них ставилася.
Розрізняють прямій і непрямий умисел. Злочин визнається вчиненим з прямим умислом, якщо особа усвідомлювала суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності), передбачала можливість або неминучість настання суспільно небезпечних наслідків і бажала їхнього настання. Зміст непрямого умислу полягає в тому, що особа, усвідомлюючи характер свого діяння, передбачає реальну можливість настання наслідків і свідомо їх допускає або ставиться до них байдуже.
Злочин, передбачений ст.199 КК, можна вчинити лише з прямим умислом, випадкове використання фальшивих грошей або введення в обіг грошей (цінних паперів, білетів державної лотереї), про підробленість яких особа не знала, складу злочину не утворюють.
Для кваліфікації дій особи за ст.199 КК необхідно, щоб злочин характеризувався наявністю мети – введення в обіг підроблених грошей, цінних паперів або білетів державної лотереї. Наприклад, підроблення грошей задля доведення власної майстерності складу злочину не утворює.
Під кваліфікуючими ознаками слід розуміти зазначені в законі характерні для частини злочинів відповідного виду істотні обставини, що відображають типову, значно змінену в порівнянні з основним складом злочину ступінь суспільної небезпеки вчиненого й особистості винного, що впливають на законодавчу оцінку (кваліфікацію) вчиненого й міру відповідальності й відповідного покарання у бік обтяження. Відповідно, особливо кваліфікуючими ознаками злочину є аналогічні обставини, які істотно впливають на кваліфікацію дій винної особи.
Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст.199 КК, є вчинення цього злочину повторно, вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб та вчинення цього злочину у великих розмірах.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст.199 КК, є вчинення цього злочину організованою групою та вчинення цього злочину в особливо великих розмірах.
За змістом ч. 1 та ч. 3 ст. 32 повторність можуть утворювати:
а) злочини одного виду (тотожні злочини) - незалежно від того, передбачена їх повторність в Особливій частині КК чи ні;
б) однорідні злочини - лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК.
Ст. 32 не обумовлює повторність умисних злочинів певною стадією їх вчинення. Отже, повторність може утворити будь-який варіант поєднання закінчених, закінчених та незакінчених або незакінчених умисних злочинів одного виду чи умисних однорідних злочинів. На наявність повторності також не впливає факт вчинення відповідних злочинів одноособово чи у співучасті.
Чинний КК вперше на законодавчому рівні проводить розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину.
За змістом ч. 2 ст. 32 продовжуваний злочин - це злочин, який складається з кількох (двох або більше) тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Отже, за об'єктивними ознаками повторність злочинів одного виду і продовжуваний злочин зовні можуть співпадати. Однак за суб'єктивними ознаками вони суттєво відрізняються між собою.
При повторності злочинів кожне з вчинених особою діянь характеризується власним суб'єктивним змістом в межах певного виду вини і, відповідно, у поєднанні з іншими обставинами утворює окремий склад злочину. Такий склад злочину є самостійною підставою кримінальної відповідальності особи - незалежно від вчинення нею іншого злочину (злочинів).
В межах продовжуваного злочину єдиний злочинний намір (єдність умислу) особи пов'язує кожне з вчинених нею діянь з іншими діяннями таким чином, що всі діяння стають компонентами єдиної діяльності особи. В кримінально-правовому плані кожне діяння охоплюється одним і тим же юридичним складом злочину і, відповідно, стає елементом одиничного (єдиного) злочину.
Таким чином, повторність злочинів як форма їх множинності і продовжуваний злочин як особливий різновид одиничного злочину є принципово різними, по суті, протилежними кримінально-правовими явищами. Тому якщо предметом кримінально-правової оцінки є декілька тотожних за своїми об'єктивними ознаками діянь, поєднання таких діянь не може одночасно утворювати і повторність злочинів, і єдиний продовжуваний злочин.
Відповідно до чинного законодавства злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (два або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
Злочин може кваліфікуватись за ч. 2 ст. 199 як вчинений у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Вчинення цього злочину в особливо великому розмірі має місце тоді, коли сума підробки який становить чотириста і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Крім відмежування повторності злочинів від продовжуваного злочину, про що прямо зазначено в ч. 2 ст. 32, цю форму множинності злочинів необхідно відрізняти також від так званого складеного злочину та злочину, склад якого передбачає кілька альтернативних діянь.
Складений злочин - це особливий різновид одиничного злочину, юридичний склад якого за певних умов охоплює вчинені особою в різний час діяння, що мають ознаки окремих (самостійних) злочинів. У цьому разі, як і при вчиненні продовжуваного злочину, такі діяння стають елементами одиничного злочину і в межах кримінально-правової кваліфікації самостійними злочинами не визнаються.
Склад злочину з кількома альтернативними діяннями, як правило, передбачає матеріалізований об'єкт злочинного впливу (предмет злочину чи потерпілого). Вчинення кількох таких діянь у різний час не утворює повторності злочинів тоді, коли вони стосуються одного і того ж об'єкта злочинного впливу і охоплюються єдиним умислом особи.
Аналіз судової практики, проведений в межах даного дослідження, свідчить зокрема про таку важливу особливість. У переважній більшості випадків продавці, інші особи, які виявляють підроблені гроші, цінні папери або білети державних лотерей, не звертаються до правоохоронних органів, якщо їм не нанесено збитків, а повертають підробку особі, що її пред’явила, відмовляючись брати її. Це сприяє формуванню у винного відчуття безкарності – адже ніхто не вбачає нічого дивного у наявності фальшивих грошей, їх просто не хочуть приймати. Таке становище не можна вважати нормальним, воно аж ніяк не сприяє зменшенню злочинності щодо підроблення грошей.