Розділ об’єкт злочину, передбаченого ст
| Вид материала | Документы |
СодержаниеРозділ 1. об’єкт злочину, передбаченого ст. 199 кк 1.1. Безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ст. 199 КК. |
- Тема: об’єкт злочину, 45.29kb.
- Тематичний план спецкурсу 5 програма спецкурсу 6 Тема Поняття злочину та його ознаки, 1387.34kb.
- Міністерство освіти І науки україни київський національний університет імені тараса, 994.2kb.
- Суб'єкт злочину, 35.62kb.
- Запрудського Ігоря Сьомовича, що носить ознаки складу злочину, передбаченого ст. 365, 94.66kb.
- 1 Особистість (людина) як суб'єкт І об'єкт суспільних стосунків 37 Розділ, 397.9kb.
- Об’єкт злочину як підстава для побудови системної особливої частини кримінального кодексу, 351.91kb.
- Розділ 1 поняття І ознаки підбурювання до злочину, 557.87kb.
- З м І с т вступ С. 3 Розділ 1 Об'єкт І предмет пошкодження об'єктів магістральних нафто-,, 232.92kb.
- 4 розділ прокуратура в механізмі української держави: політико-правовий аналіз, 1123.92kb.
РОЗДІЛ 1. ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 199 ККВстановлення об'єкта злочину має велике теоретичне та практичне значення. Однак проблема об'єкта злочину ще до кінця не вирішена. Наявна рівнобіжність тлумачення поняття об'єкта злочину в кримінально-правовій науці як в нашій країні, так і за її межами. Досить сказати, що цій проблемі в науці зарубіжних країн приділяється мало уваги. Цьому сприяє те, що в Загальних частинах кримінальних кодексів низки країн або в розділах, які містять загальні положення кримінального законодавства, відсутні вказівки на об'єкт злочину (Японія, Австралія). Загальні частини кримінальних кодексів низки країн містять норми, що вказують на об'єкт злочину. Наприклад, ст. 1 КК Франції визначає об'єкт злочину як "діяння, яке закони карають болісним або ганебним покаранням". Як бачимо, об'єктом злочину закон зарубіжних країн називає власне злочин, а в деяких випадках правові норми [, с.78]. Учення про об'єкт злочину в науці кримінального права України є одним із основних. Слід відзначити, що проблема об'єкта злочину в нашій країні має власну історію та розвиток. Так, видатний юрист М. Таганцев вважав, що об'єктом злочину є: "юридична норма в її реальному бутті" [, с.175]. А. Марголін визнав як об'єкт злочину "інтереси громадян, суспільства, держави" [, с.12]. Професор А. Піонтковський зробив висновок, що об'єктом злочину є суспільні відносини. Водночас А. Піонтковський вважав, що об'єктом злочину можуть бути власне речі, матеріали та люди [, с.90-91]. Отож в науці чітко не проводилося відмежування предмета й об'єкта злочину. Це спричиняло помилки при кваліфікації злочинних діянь. Позиція А. Піонтковського була піддана справедливій критиці спочатку Я. Брайніним, а потім й іншими вченими (Б. Нікіфоровим, М. Коржанським, В. Тацієм) [, с.78-79]. Навіть у тих випадках, коли майно знищується чи пошкоджується при вчиненні злочину, шкода спричиняється не майну, а його власнику. Майно не може бути об'єктом злочину тому, що в житті існують відносини між людьми щодо речей, а не між людиною та якоюсь річчю. У юридичній літературі є й інші погляди. Один з них: об'єкт – це "благо, цінності" (Є. Фесенко) [, с.71]. Також аналіз кримінально-правових норм показує, що законодавець використовує в деяких кримінально-правових нормах іноді категорію "інтерес" як об'єкт злочину. Сьогодні теорія кримінального права виходить із того, що об'єктом злочину є суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону, на які посягає злочин, яким заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди. До обов'язкових ознак об'єкта злочину належать суспільні відносини, до факультативних - предмет злочину та потерпілий від злочину [, с.79]. 1.1. Безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ст. 199 КК.Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.199 КК, є встановлений законодавством порядок формування та функціонування кредитно-грошової системи України [, с.391]. Кредитно-грошова система України формується від 1991 року. Аналізуючи її розвиток, можна побачити дуже інтенсивні процеси трансформації у сфері інституційної структури, законодавства, у державній і комерційній банківській системі. Стабільність банківської системи є однією з найбільш істотних передумов функціонування економіки. Вона є основою для прийняття раціональних рішень у сфері капіталовкладень та сприяє ефективній діяльності господарських суб’єктів. Перешкоди у функціонуванні фінансової системи та у фінансовому посередництві, спричиняють негативні наслідки для підприємств і домашніх господарств. Теорія економіки підкреслює роль банків і інших фінансових установ у економічному розвитку і відносить їх до одного з найголовніших елементів, з яких будується ринкова економіка []. Зрозумілим є те, що законодавець захищає кредитно-грошову систему від посягань, зокрема, фальшивомонетників. Проте саме за об’єктом іноді фальшивомонетництво відмежовується від шахрайства, хоча на перший погляд здається, що має місце саме злочин, передбачений ст.199 КК. Наведемо приклад з судової практики. Вироком Дніпропетровського обласного суду від 20 липня 2000 р. Н. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ст. 19, ч. 1 ст. 194, а також ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 79 КК (1960 року), на шість років позбавлення волі; М. — за ч. 2 ст. 79 КК із застосування ст. 44 КК на п’ять років позбавлення волі, обох — із конфіскацією всього майна, яке є їх особистою власністю. Постановлено стягнути з Н. і М. солідарно на користь Н-ва 10 грн. За вироком суду засуджених визнано винними у вчиненні злочинів за таких обставин. У лютому 1997 р. Н. передав не встановленій органами слідства особі свою фотографію та особисті анкетні дані для виготовлення фальшивого посвідчення. Через два дні він одержав від цієї особи підроблене посвідчення учасника бойових дій із вклеєною його фотографією, в якому зазначено, що воно видане йому Верхньодніпровським РВК. З лютого 1997 р. по 29 лютого 2000 р. Н. користувався цим посвідченням для безоплатного проїзду міським та залізничним транспортом. Крім того, Н. і М. за попереднім зговором з особою, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження у зв’язку з її розшуком, 29 лютого 2000 р. за місцем проживання матері Н., використовуючи комп’ютерну техніку, виготовили з метою збуту підроблені білети НБУ — купюри вартістю 10 і 20 грн. Згідно з розподілом ролей Н. виготовляв фальшиві купюри, а М. і особа, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, вирізали їх із стандартних аркушів паперу формату А4, на яких вони були надруковані. Підроблені купюри на суму 1 тис. 200 грн. співучасники поділили між собою порівну з метою збуту. 1 березня 2000 р. Н., М. і особа, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, прибули в м. Дніпропетровськ. Зазначена особа, діючи узгоджено з Н. і М., придбала на базарі за 10 грн. у не встановленої органами слідства особи два дитячих браслети, передавши продавцеві підроблену купюру вартістю 10 грн. М. також придбав браслет за 5 грн., заплативши за нього такою самою купюрою. Того ж дня на базарі М. у присутності Н. і особи, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, придбав у Н-вої пачку сигарет, за яку віддав підроблену купюру вартістю 10 грн. На цьому ж базарі Н. і М. було затримано працівниками міліції, а особа, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, втекла. За касаційним поданням прокурора і касаційними скаргами засуджених і захисника вирок змінено з таких підстав. Висновок суду про доведеність вини Н. і М. у вчиненні зазначених злочинів відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю перевірених у судовому засіданні доказів і є обгрунтованим. Н. у судовому засіданні визнав, що передав не встановленій органами слідства й судом особі фотографію і повідомив їй своє прізвище, ім’я та по батькові. Одержавши посвідчення учасника бойових дій, використовував його для безоплатного проїзду міським та залізничним транспортом. Із висновку судово-криміналістичної експертизи видно, що зазначене посвідчення є підробленим. Обгрунтованість засудження Н. за ст. 19, ч. 1 ст. 194 та ч. 2 ст. 194 КК у скаргах не оспорюється. Висновок суду про винність Н. і М. у виготовленні та збуті підроблених білетів НБУ підтверджений показаннями засуджених про обставини вчинення злочину, свідка Н-вої, яка продала М. пачку сигарет, одержавши за неї підроблену купюру вартістю 10 грн. і давши йому здачу 9 грн. Свідок підтвердила, що підробленість купюри в 10 грн. вона встановила сама. Під час затримання Н. і М. у них було виявлено й вилучено пачку сигарет, браслет і білети НБУ вартістю 10 і 20 грн., які за висновком судово-криміналістичної експертизи є підробленими. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, невірно кваліфікував дії Н. і М. за ч. 2 ст. 79 КК, оскільки не врахував, що об’єктом злочину, передбаченого цією статтею, є кредитно-фінансова система. При відмежуванні виготовлення з метою збуту підроблених грошей від їх збуту шляхом шахрайства необхідно враховувати об’єктивні й суб’єктивні критерії, зокрема умисел винних. Із показань засуджених убачається, що вони мали намір збувати підроблені гроші окремим громадянам на ринку, розраховуючи, що ті темної пори доби не зможуть відрізнити підроблену купюру від справжньої. У справі встановлено, що саме в такий час вони збули підроблені купюри. Про те, що умисел засуджених був спрямований на шахрайство, свідчить і висновок технічної експертизи, згідно з яким усі 10- та 20-гривневі купюри мають однакові серійні номери, виготовлені вони з використанням комп’ютерної техніки. У судовому засіданні експерт показав, що підроблені купюри відрізнялися від справжніх відтінком фарби, розміром, відсутністю рельєфу, відблиску. На думку експерта, ступінь підроблення грошей був невисоким, а невідповідність підроблених купюр справжнім — очевидною. Таким чином, наведені у скаргах і поданні прокурора доводи про те, що умисел винних був спрямований лише на обман окремих громадян, є обгрунтованими. Дії Н. і М. належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 143 КК як шахрайство, вчинене за попереднім зговором групою осіб. При призначенні засудженим покарання за цим законом судова колегія обласного суду врахувала характер і ступінь суспільної небезпечності злочину, роль і міру участі кожного у вчиненні останнього, дані про їх особу, зокрема те, що М. має на утриманні неповнолітню дитину. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнила повністю, касаційні скарги засуджених Н., М. і адвоката К. — частково, вирок змінила, перекваліфікувавши дії засуджених із ч. 2 ст. 79 на ч. 2 ст.143 КК []. Деякі різновиди злочину, передбаченого ст.199 КК, мають транснаціональний характер. Кримінальне переслідування за фальшивомонетництво незалежно від національної належності підроблених грошових знаків та країни, в якій вчинено відповідний злочин, передбачене міжнародно-правовими договорами, учасницею яких (як правонаступниця СРСР) є Україна. Тому особа, винна у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні з метою збуту та збуті підроблених грошей, у разі притягнення її до кримінальної відповідальності в Україні нестиме відповідальність за ст. 199 КК незалежно від місця вчинення зазначених діянь (вони можуть бути вчинені і за межами України) та від того, чи є вона громадянином України і чи проживає постійно на її території [, с.326]. |