Міністерство освіти І науки україни київський національний університет імені тараса шевченка кафедра кримінального права та кримінології

  1   2   3   4   5   6

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах подальшого розвитку України як самостійної незалежної держави особливої ваги набувають питання правового регулювання цивільно-правових відносин та розробки заходів, спрямованих на їх стабілізацію, а також на захист прав суб’єктів цих відносин. При переході до ринкових відносин поява різних форм власності та зменшення питомої ваги державної власності зумовили появу нових підстав економічних конфліктів, які просто не могли , які просто не могли зародитися за радянські часи в умовах існування державної форми власності в привілейованому положенні.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55).

Учинення в таких умовах діянь, пов’язаних із примушуванням до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань всупереч порядку, встановленому законодавством, створює загрозу національній безпеці України у сфері економіки, з одного боку, і порядку управління та інтересам правосуддя – з іншого. Здійснюючи позасудовий захист порушених цивільних прав, особа, тим самим, ігнорує легальний, визначений законодавством, порядок їх вирішення. Такий позазаконний захист вона досить часто здійснює, звертаючись до злочинних угрупувань, своєрідних органів “тіньової” юстиції, які спеціалізуються на “вибиванні боргів”.

Ситуацію, за якої винна особа ігнорує судовий порядок вирішення цивільних спорів, на наш погляд, можна пояснити рядом причин, серед яких: 1)негативна оцінка населенням легального вирішення спорів судовими органами; 2) низький рівень правової культури населення; 3) недосконалість законодавства; 4) наявність глибокої економічної кризи в державі; 5) різке зниження життєвого рівня населення.

У минулі роки, за відсутності в Кримінальному кодексі України (далі – КК) спеціальної норми, яка б криміналізувала такий тип злочинної поведінки, дії винних осіб, які примушували до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, кваліфікувалися за певних умов як самоправство або як вимагання. Проте за самоправство передбачалося занадто м’яке покарання, очевидною була невідповідність розміру санкції статті 198 “Самоуправство” КК України 1960 р. характеру та ступеню суспільної небезпечності дій, які виражались у примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань.

У свою чергу кваліфікація таких дій як вимагання – це шлях до аналогії, застосування якої, на нашу думку, є недопустимим у кримінальному праві. Тому Законом України від 20 листопада 1996 року № 530 “Про внесення змін і доповнень до Кримінального й Кримінально-процесуального кодексів України” КК України 1960 р. був доповнений новою статтею – ст. 198² (“Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань”). Фактично без суттєвих змін даний склад злочину включений й до чинного КК України 2001 р. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань має практику застосування. Протягом 1998 р. – 1 півріччя 2003 р. судами України була розглянута така кількість справ: 1998 р. – 336 справ; 1999 р. – 477 справ; 2000 р. – 538 справ; 2001 р. – 435 справ, із них 382 справи по ст. 198² КК і 53 справи по ст. 355 КК 2001 р.; 2003 р. – 307 справ, з них 20 по ст. 198² КК 1960 р. і 287 справ по ст. 355 КК 2001 р.

На наш погляд, проблеми відповідальності за даний злочин набули особливої актуальності у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України 16 січня 2003 р. Цивільного кодексу (далі - ЦК), що набрав чинності з 1 січня 2004 р. Зокрема, згідно зі ст. 19 ЦК передбачено, що особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань, під яким розуміється застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Отже, законодавець, передбачивши право на самозахист цивільних прав, поставив перед правозастосовчими органами та науковцями проблему визначення змісту цього інституту, умов його правомірності та відмежування від діяння, відповідальність за яке передбачена ст. 355 КК України.

Вибір даної теми як предмета дисертаційного дослідження був зумовлений також тим, що в сучасній кримінально-правовій літературі поки що відсутні спеціальні монографічні дослідження, присвячені даній проблемі.

Таким чином, актуальність теми дисертації зумовлюється також потребою комплексного дослідження такого складу злочину як примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, відповідальність за який передбачена ст. 355 КК України 2001р., а також значним зростанням кількості вчинених злочинів такої категорії та проблемами їх кваліфікації.

Питання кваліфікації примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань розглядались в працях українських учених: П.П. Андрушка, Н.О. Бондаренка, О.О. Дудорова, В.А. Клименка, М.Й. Коржанського, М.І.Мельника, В.О. Навроцького, Є.Л. Стрельцова, В.І. Терентьєва, М.І.Хавронюка, Л.А. Хруслової, Н.М. Ярмиш та деяких інших, - переважно на рівні науково-практичних коментарів до ст. 198² КК 1960 р. та ст. 355 КК 2001 р., а також у підручниках та наукових статтях.

Зазначеним вище проблемам приділяли увагу й зарубіжні вчені, зокрема, В.В. Борода, П.О. Скобліков та В.В. Тимощенко.

Враховуючи ті обставини, що проблеми кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань аналізувалися недостатньо і комплексні дослідження з цих питань не проводилися, у даному дисертаційному дослідженні зроблена спроба з урахуванням досягнень науки й практики проаналізувати зміст ознак складу злочину, передбаченого ст. 355 КК України, запропонувати текст диспозиції цієї кримінально-правової норми та розробити рекомендації та розробити рекомендації для правозастосовчих органів щодо кваліфікації примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 1997-2000 р., тема № 97117 (0197U003329) “Проблеми кримінально-правового захисту підприємницької діяльності”. Робота спрямована на реалізацію положень Указу Президента України “Про заходи для подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18 лютого 2002 р. № 143/2002, положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000, одним із напрямів досягнення мети якої є вжиття заходів, спрямованих на зменшення рівня злочинності в Україні.

Мета й основні завдання дослідження. Метою дослідження є здійснення кримінально-правової характеристики складів злочину, передбаченого ст. 355 КК України, визначення та наукове обґрунтування на цій підставі критеріїв відмежування даного злочину від інших, у тому числі суміжних злочинів, що прямо пов’язане з обов’язком і правом особи, яка скоїла злочин, відповідати за вчинене виключно на підставі закону.

Для досягнення зазначеної мети дисертантом були поставлені такі завдання: 1) проаналізувати зарубіжне кримінальне законодавство і виявити статті, які передбачають відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, провести порівняльно-правове дослідження цих статей зі ст. 355 КК України; 2) проаналізувати ознаки основного й кваліфікованих складів даного злочину через призму змін, що відбулися з прийняттям нового КК України; 3) дослідити в контексті обраної теми спеціальну літературу з питань кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань; 4) узагальнити судову практику з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань; 5) розробити пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правової норми, якою передбачена відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань.

Враховуючи наведене, об’єктом даного дисертаційного дослідження є діяння, пов’язані із примушуванням до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, а предметом – кримінально-правова норма, яка передбачає відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, а також аналогічні норми КК зарубіжних держав, правозастосовча практика, доктринальні положення науки кримінального права щодо кваліфікації злочинів тощо.

Методологічні основи дослідження представлені історичним (проведено порівняльний аналіз вітчизняного кримінального законодавства (КК України 1960 та 2001 років)), системно-структурним (визначено місце примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань у системі злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян), формально-логічним (проведено аналіз основного і кваліфікованих складів злочину, передбаченого ст. 355 КК України).

Догматичний і порівняльно-правовий методи дозволили за допомогою аналізу змісту юридичних конструкцій і термінів у кримінальному законодавстві інших держав (КК Азербайджанської Республіки, КК Республіки Бєларусь, КК Грузії, КК Республіки Казахстан, Кримінальний закон (далі – КЗ) Латвійської Республіки, КК Литовської Республіки, КК Республіки Молдова, КК Російської Федерації, КК Республіки Узбекистан, КК Австрії, КК Іспанії, КК Голландії, КК Республіки Польща, КК Франції, КК ФРН, КК Швейцарії, КК Швеції), а також Модельному КК США проаналізувати закономірності появи норми про відповідальність за виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань в КК України та здійснити аналіз складу такого злочину.

Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації стали праці вчених із кримінального права, логіки, філософії, історії держави та права України, історії держави та права зарубіжних країн, цивільного права. Конкретні проблеми розглядались автором з урахуванням положень, викладених у роботах вітчизняних та зарубіжних правників, присвячених як загальним питанням інституту кримінальної відповідальності, так і питанням кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань. Зокрема, це праці Ю.В. Александрова, П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ф.Г. Бурчака, О.О. Дудорова, С.О. Єфремова, В.П. Ємельянова, М.Й. Коржанського, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, А.А. Музики, П.О. Скоблікова, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, Є.В. Фесенка, М.І. Хавронюка, С.Д. Шапченка, С.С. Яценка та інших вчених.

Емпіричною базою дисертаційного дослідження є матеріали практики судів України в справах про злочини, передбачені ст. 198² КК України 1960 р. Зокрема, було вивчено 94 кримінальні справи зазначеної категорії, що розглядалися місцевими та апеляційними судами в період із 1996 р. по 2004 р., а також матеріали узагальнення судової практики по всіх регіонах України, які надійшли для вивчення у Верховний Суд України в 2004 р. Також були використані постанови Пленуму Верховного Суду України та ухвали його колегії суддів Судової палати у кримінальних справах по конкретних кримінальних справах.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в науці кримінального права вперше предметом спеціального наукового дослідження стали питання кримінально-правової характеристики примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань.

Особистий внесок дисертанта в наукову розробку проблеми полягає в обґрунтуванні нових теоретичних положень, уточненні змісту окремих понять та категорій, що мають значення для науки кримінального права та практики, а також удосконалення кримінального законодавства з питань забезпечення реалізації права суб’єкта на судовий захист порушеного цивільного права, яке виникло на підставі об’єктивно існуючого цивільно-правового зобов’язання.

На захист виноситься ряд нових у теоретичному плані та важливих у практичному відношенні положень:

1. Обґрунтована необхідність внесення змін та доповнень до ч. 1 ст. 355 КК України щодо розширення видів зобов’язань, примушування до виконання чи невиконання яких має тягти кримінальну відповідальність за цією статтею – не лише цивільно-правових зобов’язань, але і будь-яких інших, які виникають в інших галузях права (адміністративно-правові, трудові, аліментні тощо). Формулювання “цивільно-правове зобов’язання” пропонується замінити на “будь-яке об’єктивно існуюче зобов’язання, яке виникло з підстав, передбачених законодавством”.

2. Обґрунтовується необхідність внесення змін до ч. 1 ст. 355 КК України щодо заміни в тексті статті терміну “угода” на термін “правочин”, враховуючи зміни, що відбулися в цивільному законодавстві у зв’язку з набранням чинності ЦК 2003 р., у якому вживається термін „правочин”, а не терміни “угода”.

3. Обґрунтовується доцільність уточнення назви розділу ХV КК України “ Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян”: пропонується повернутись до попередньої назви групи злочинів, розміщених у ньому, – “Злочини проти порядку управління.”

4. По-новому визначається основний зміст безпосереднього об'єкта передбаченого ст. 355 КК України злочину – ним пропонується вважати встановлений порядок реалізації права суб’єкта на судовий захист порушеного цивільного права, що виникло на підставі реального об’єктивно існуючого цивільно-правового зобов’язання.

5. Отримала додаткового обґрунтування думка про те, що предметом цього злочину є існуюче цивільно-правового зобов’язання.

6. Отримала подальший розвиток думка про те, що посиленого кримінально-правового захисту потребують не лише близькі родичі особи, яку примушують до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов’язання, а й інші особи, які є близькими цій особі в силу тих чи інших життєвих обставин. Пропонується внести зміни до ч. 1 ст. 355 КК України і замінити словосполучення “близькі родичі” на “близькі особи”.

7. Обґрунтоване положення про необхідність розширення кола погроз, про які йде мова в ч. 1 ст. 355 КК України. Вивчення матеріалів судової практики показало, що примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань вчинюється не лише під погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами або пошкодження чи знищення їх майна, але також і під погрозою розголошення відомостей, які можуть спричинити істотну шкоду правам і законним інтересам потерпілого або його близьких, а також під погрозою обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб. Запропоновано доповнити ч. 1 ст. 355 КК України словами “із погрозою обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, розголошення відомостей, які можуть спричинити істотну шкоду правам і законним інтересам потерпілого або його близьких”.

8. Зроблено висновок про типовість утворення кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів злочину примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, незважаючи на те, що в основному складі цього злочину йдеться про погрозу насильством, а у кваліфікованих – про насильство. Дисертант підтримує точку зору тих авторів, які розглядають погрозу як форму насильства, а саме як насильство психічне, що не порушує типовості утворення кваліфікованих складів.

9. Отримала подальший розвиток думка про те, що кваліфікація примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань за ознакою повторності повинна відбуватися також із врахуванням сукупності, виходячи із тлумачення змісту ст. 33 КК України (ч. 1 ст. 355 і ч. 2 ст. 355 КК України (за ознакою повторності) ).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки й пропозиції дисертанта можуть бути використані:

а) у наукових дослідженнях як теоретична основа при дослідженні проблем кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань;

б) у правотворчості при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства;

в) у правозастосовчій діяльності правоохоронних та судових органів при вирішенні питань кваліфікації злочинів за ст. 355 КК України;

г) у навчальному процесі при викладанні курсу “Кримінальне право України. Особлива частина” для студентів юридичних вузів і факультетів та спецкурсів; при підготовці науково-практичних посібників, методичних указівок.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертації обговорені на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, науково-практичних семінарах.

Окремі положення дисертації доповідалися та обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес” ( 24-25 лютого 1999 року, Ужгород, Україна), “Проблемы юридической науки и правоприменения ”(29-30 жовтня 1999 року, Мінськ, Республіка Бєларусь ), “Российское государство и право на рубеже тысячелетий” ( 2-4 лютого 2000 року, Москва, Російська Федерація).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, причому перший, третій та четвертий розділи складаються з трьох підрозділів, а другий – із п’яти, висновків, списку використаних джерел (317 найменувань, серед яких 203 іноземною мовою, 282 – це спеціальна література, 30 – нормативні акти і 5 – постанови Пленуму Верховного Суду України). Повний обсяг дисертації становить 217 сторінки, із них основного тексту – 169.


РОЗДІЛ 1