Текст роботи: київський національний університет імені тараса шевченка жуковська галина миронівна

Вид материалаДокументы

Содержание


Київський національний університет
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми
Стан наукового вивчення проблеми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Мета запропонованої роботи
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких взаємопов’язаних завдань
Об’єкт дослідження
Наукова новизна
Особистий внесок дисертанта полягає у
Практичне значення реферованої праці
Апробація результатів
Структура роботи
Основний зміст дисертації
У першому розділі
Метою другого розділу
У третьому розділі
Основні положення дисертації висвітлені в таких публікаціях автора
Ключові слова
Ключевые слова
...
Полное содержание
Подобный материал:
Жуковська Галина Миронівна. Проблема історичної пам'яті у творчості Ліни Костенко: Дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2001. - 235арк. - Бібліогр.: арк.218-235.


Анотація до роботи:

Розкрито сутність і особливості художнього втілення проблеми історичної пам'яті у творчості Л. Костенко на підставі комплексного вивчення її життєвого та творчого шляху. Досліджено еволюцію проблем історичної пам'яті в різних жанрах творчості поетеси, охарактеризовано особливості та закономірності художнього відтворення історичних подій. Вперше розглянуто питання осмислення історичної пам'яті в історичному віршованому романі Л. Костенко "Берестечко". Простежено зв'язок давноминулих подій з сучасністю, майстерність авторки у відтворенні атмосфери доби Хмельниччини, визначено внесок Л. Костенко в демістифікацію легендаризованих національних героїв.


Текст роботи:


КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


ЖУКОВСЬКА ГАЛИНА МИРОНІВНА


УДК 821.161.2 Ліна Костенко


Проблема історичної пам’яті


у творчості Ліни Костенко


10.01.01. – українська література


А В Т О Р Е Ф Е Р А Т


дисертації на здобуття наукового ступеня


кандидата філологічних наук


Київ – 2001


Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української літератури ХХ століття Київського

національного університету імені Тараса Шевченка.


Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Семенюк Григорій Фокович,


Інститут філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри української літератури ХХ століття,

в.о. директора Інституту філології.


Офіційні опоненти:


доктор філологічних наук, професор

Клочек Григорій Дмитрович,

Кіровоградський державний педагогічний

університет ім. Володимира Винниченка,

завідувач кафедри української літератури;


кандидат філологічних наук,

Лисенко Наталія Олексіївна,

Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України,

молодший науковий співробітник

відділу української літератури ХХ ст.


Провідна установа: Тернопільський державний педагогічний університет

ім. Володимира Гнатюка МОН України,

кафедра історії української літератури, м. Тернопіль.


Захист відбудеться “11” січня 2002 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д26.002.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук в актовому залі Інституту філології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01017 Київ – 17, бульвар Тараса Шевченка, 14.


З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці ім. М.О.Максимовича

Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01017, Київ-17, вул. Володимирська, 58.


Автореферат розіслано “7” грудня 2001 року.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М.Копаниця


Загальна характеристика роботи


Потреба духовного і культурного відродження української нації в посттоталітарному суспільстві, невизначеність суспільних ідеалів та пріоритетів викликали в гуманітарних науках, мистецтві й публіцистиці посилений інтерес до національного минулого та історичної спадкоємності. Проблема історичної пам’яті, закономірно, стала центральною в українській літературі другої половини ХХ століття. Звертаючись до давноминулих часів та епох художні твори стають потужним духовним генератором історичної пам’яті, сприяють розумінню історії як діалектичного процесу, в якому тісно взаємопов’язані доля окремої людини та суспільні обставини.

Серед тих, хто активно спрямовує свої зусилля на розширення і поглиблення процесів національного відродження, вирізняється Ліна Костенко – “унікальне явище в українській літературі і не тільки в українській, а й у європейській, світовій”. Творчість поетеси глибоко закорінена в історико-культурне минуле України й усього світу, завдяки чому не тільки відновлює історичну пам’ять, а й утверджує її. Художній світ Ліни Костенко – своєрідне часопросторове моделювання етнічно значимої інформації, яка входить в систему визначальних комунікативних зв’язків і водночас здійснює зворотній вплив на історичну пам’ять українського народу, завдяки чому набуває значення, що виходить далеко за власне літературні межі.

Актуальність теми дослідження обумовлюється значенням творчості Ліни Костенко для історико-літературного та ідейно-естетичного процесів в Україні другої половини ХХ ст., а також відсутністю в сучасному літературознавстві цілісного аналізу історіософських творів поетеси. Дослідження відображення означеної проблеми, яка в різних художніх втіленнях присутня у художньому світі поетеси, що позначений своєрідним синтезом неореалістичних та неоромантичних тенденцій, сприяє осмисленню особливостей і тенденцій розвитку творчості Ліни Костенко.

Оскільки поетичним світобаченням та світовідчуттям, художніми моделями його вираження Ліна Костенко співвідноситься з літературним шістдесятництвом, то пропоноване дослідження сприяє створенню цілісної концепції цього особливого явища в історії української культури та літератури.

Недостатня з’ясованість важливих теоретичних аспектів проблеми історичної пам’яті, задовільний стан її дослідження та неабиякі спроможності в духовному оздоровленні сучасників диктують настійну потребу в науково-критичному вивченні своєрідності її художнього втілення в українській літературі.

Стан наукового вивчення проблеми. Аналізуючи ступінь теоретичного осмислення запропонованої проблеми, автор дисертаційного дослідження приходить до висновку про недостатнє літературознавче вивчення відображення проблеми історичної пам’яті в українській літературі. В умовах тоталітарної системи відверте обговорення проблеми історичної пам’яті, яка включає національну історію, національні інтереси, цінності українського народу, було неможливим. Спорадичні наближення дослідників до цієї проблеми мали надто частковий характер, а в працях більш загальних були позначені ідеологічно-кон’юнктурними акцентами.

У другій половині ХХ століття поглиблюється зацікавлення історичним минулим і дослідження відображення його в літературі, активізується розробка проблеми історичної пам’яті, наголошується на її особливому значенні в національно-патріотичному усвідомленні українців та для створення концепції національної літератури. У розвідках Б.Олійника “Роман активної пам’яті”(1981), М.Жулинського “Які ж виміри людської пам’яті?”(1986), Ю.Ісіченка “Шевченкове слово й історична пам’ять народу”(1989), П.Кононенка “Ідея національного відродження і розвиток української літератури” (1993), В.Гребньової “Народ, який не знає своєї історії, є народ сліпців”(1996) тощо історична пам’ять – основний предмет розмови, що доводить правомірність і потрібність автономного дослідження про ту специфічну частину художньої історіософії, яка закладена в проблемі історичної пам’яті. Важливі міркування про деякі аспекти проблеми історичної пам’яті, яка є центральною в окремих художньо-історичних творах, містять праці Л.Новиченка, І.Дзюби, В.Дончика, С.Крижанівського, М.Наєнка, А.Погрібного, М. Ільницького, М.Слабошпицького, Т.Салиги, які стали відправною точкою нашого дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна тема “Проблема історичної пам’яті у творчості Ліни Костенко” є складовою комплексних наукових досліджень історико-літературного процесу та навчальних програм кафедри української літератури ХХ століття Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Дослідження виконано в межах наукової теми кафедри: “Альтернативні напрямки у розвитку образної думки у російській та українській літературах ХХ ст.: їх роль у формуванні духовного світу людини” (01БФ04401).

Методологічну основу дисертації склали праці О.Потебні, І.Франка, О.Білецького, Г.Грабовича, Г.Клочека, Г.Сивоконя, І.Фізера, Ю.Шереха, А.Макарова, М.Ільницького, Т.Салиги, О.Никанорової, В.Брюховецького та інших з проблем аналізу поетичної творчості, зв’язку історії та художнього світу; архетипна теорія образів та мотивів, сформована в працях К.Юнга, М.Еліаде, Ю.Крістєвої, О.Лосєва, Ю.Лотмана, а також роботи українських дослідників, виконані у руслі “архетипної критики” – Г.Грабовича, О.Забужко, Я.Поліщука, Е.Соловей, А.Нямцу тощо. Для проведення дослідження використано доробок російських та західноєвропейських теоретиків інтерпретації тексту, дискурсу тощо (М.Бахтіна, О.Лосєва, М.Виготського, М.Гея, Г.Гадамера, Р.Барта, Г.-Р.Яусса та інших), фундаментальні філософські праці Д.Чижевського, Б.Рассела, Ю.Лотмана, М.Бердяєва, М.Хайдеггера, К.Юнга, Р.Якобсона тощо.

Мета запропонованої роботи – дослідити своєрідність, жанрове багатство поетичного слова Ліни Костенко у відображенні проблеми історичної пам’яті в поезії, окремих поемах та історичних романах у віршах, виявити майстерність авторки у відтворенні історичних постатей і подій.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких взаємопов’язаних завдань:

– дослідити проблему історичної пам’яті як важливу частину художнього часопростору Ліни Костенко в контексті її філософсько-естетичний поглядів;

– визначити художні принципи часопросторового моделювання історичної пам’яті в ліричному просторі Ліни Костенко, виявити архетипну природу його художніх образів та мотивів;

– дослідити особливості художнього осмислення історичних осіб та подій в Україні середини ХVІІ століття на основі аналізу історичних романів у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай” та “Берестечко”;

– простежити проблематику зв’язку часів та хронотопу дороги в художньому трактуванні проблеми історичної пам’яті про події доби Хмельниччини в історичних романах у віршах поетеси;

– розглянути особливості стилю і поетики творчості Ліни Костенко, висловити свої теоретичні роздуми та історико-літературні спостереження щодо відтворення в її творчості проблеми історичної пам’яті;

– охарактеризувати своєрідність художнього відтворення історіософського часопростору в поемах Ліни Костенко.

Характер поставлених завдань визначив методику дослідження. Основними методами вивчення зазначеної проблеми стали історико-літературний та порівняльно-генетичний.

Об’єкт дослідження – поезія, поеми, історичні романи у віршах Ліни Костенко, її публічні виступи, публікації в періодичній пресі.

Предметом дисертації обрано вивчення особливостей художнього відтворення проблеми історичної пам’яті в ліричних та ліро-епічних творах Ліни Костенко.

Наукова новизна реферованої праці полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві проблема історичної пам’яті досліджується як важлива частина художнього часопростору творчості Ліни Костенко в контексті її суспільних та філософсько-естетичних поглядів, на основі певних точок зіткнення і розбіжностей із власне філософією як наукою. У дисертації виявлено специфіку еволюції означеної теми в різних жанрах творчості поетеси, здійснено одну із перших спроб наукового вивчення своєрідності відображення проблеми історичної пам’яті в новому історичному романі у віршах Ліни Костенко “Берестечко”.

Особистий внесок дисертанта полягає у:

– трактуванні проблеми історичної пам’яті як важливої частини художнього часопростору Ліни Костенко в контексті її філософсько-естетичних поглядів;

– виявленні внутрішніх закономірностей жанрового розвитку творчості поетеси у зв’язку з означеною проблемою;

– виокремленні художніх принципів часопросторового моделювання поетичного світу Ліни Костенко;

– дослідженні архетипної семантики провідних образів та мотивів творчості, особливостей художньої демістифікації легендаризованих постатей і подій Хмельниччини;

– вивченні проблематики зв’язку часів та хронотопу дороги в художньому трактуванні проблеми історичної пам’яті в новому історичному романі у віршах Ліни Костенко “Берестечко”;

– розгляді особливостей стилю і поетики творчості Ліни Костенко в контексті означеної проблеми.

Практичне значення реферованої праці визначається обґрунтуванням та виробленням методів вивчення проблеми історичної пам’яті, введенням в науковий обіг досвіду вчених, які займалися близькою теоретичною проблематикою. Матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці лекційних курсів з української літератури ХХ століття у вищих закладах освіти, під час проведення уроків з української літератури в середніх загальноосвітніх школах, гуманітарних ліцеях та гімназіях, при написанні дипломних, курсових та інших наукових досліджень, пов’язаних із вивченням літературного процесу ХХ століття.

Апробація результатів дослідження проведена у вигляді доповідей і повідомлень на науково-практичних конференціях викладачів та аспірантів Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (1998, 1999, 2000 роки), звітів на засіданнях кафедри, при підготовці публікацій, на Міжнародній славістичній конференції пам’яті професора К.Трохимовича у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, 1-3 квітня 1998р.; на 4-ій Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень та навчання” у Національному технічному університеті України “КПІ”, 24-25 квітня 1997 року.

Дисертаційна робота обговорювалась на засіданнях кафедри української літератури ХХ століття Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення й висновки дисертації викладені в 4 статтях у фахових наукових виданнях і 3 матеріалах конференцій.

Структура роботи Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (283 найменування) та додатку. Повний обсяг дисертації займає 235 сторінок машинопису, в тому числі основного тексту – 207 сторінок.


Основний зміст дисертації


У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність її дослідження, проаналізовано стан наукової розробки, сформульовані тема і завдання роботи, визначено об’єкт та методи дослідження, окреслено його методологічну основу, наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Концепція історичної пам’яті та художня інтерпретація духовних цінностей українського народу в ліриці Ліни Костенко”, який складається з двох підрозділів, досліджуються проблемно-стильові особливості художнього моделювання історичної пам’яті в поетичному світі Ліни Костенко. Розглянуто контекстуальне наповнення поняття “історична пам’ять”, поступально-векторне розгортання його змісту та закономірність його художньої рефлексії в творчому доробку поетеси. Виявлено, що лірика Ліни Костенко, як специфічна форма пізнання дійсності, включена в загальний контекст існування й становлення людської свідомості в усіх її історичних зв’язках, є не тільки своєрідним способом авторського мислення і почування, а світоглядом, сконцентрованим в певних образах та поетичних структурах. Основою історіософських творів Ліни Костенко стала ідейно-художня концепція історичної пам’яті, яка ґрунтується на авторському вмінні відчувати й відтворювати складний зв’язок часів і водночас глибоко проникати у суперечності нашої епохи.

В основу вивчення художньої моделі історичної пам’яті в поезії Ліни Костенко у підрозділі 1.1 “Структура мнемонічної моделі поетичного світу Ліни Костенко” лягла традиція осмислення сутності поезії, її зв’язку з історією, а також твердження про поезію як часове мистецтво .

Зроблено спробу довести, що в поетичній концепції Ліни Костенко історична пам’ять – багатогранна форма існування культурної реальності та становлення людського життя в його глибинній спадковості, яка характеризується часовою трьохвимірністю. Невпинний рух часу в ліриці Ліни Костенко осмислюється через неперервний діалектичний перехід минулого в сучасне і майбутнє. Історична пам’ять в цьому контексті – скарбниця матеріальної і духовної культури, генетичне джерело звичаїв та традицій, ігнорування яким може привести до вимирання роду, народу, нації.

Досліджено, що у віршах Ліни Костенко знаходить яскраве вираження унікальна властивість історичної пам’яті – здатність до переходу із небуття у вічність. У процесі авторського осмислення минущості та вічності значне смислове та емоційне навантаження здобуває образ часу. Він є постійним і строгим виміром кінечного існування людини на землі. Ліричний хронотоп Ліни Костенко позначений поглибленою змістовністю, яка пов’язана з прагненням конкретний, особистий час зіставити з історією, з вічністю, розгорнути в перспективі й ретроспективі.

У ліриці поетеси відбувається суттєве осягнення виміру особистого досвіду й пам’яті в історичному бутті, вказується на універсальний зв’язок часткового з цілим, окремого із загальним. Оскільки особиста пам’ять необхідна умова існування історичної, то одним із суттєвих чинників історичної пам’яті поетичного світу Ліни Костенко стали спогади про дитинство. Вже в її ранніх поетичних збірках дитинство є суб’єктом і об’єктом творчого процесу, сплавом поетичної думки і почуття. Мотив дитинства, “вбитого на війні” найсильніше звучить у книгах “Над берегами вічної ріки”(1977) та “Неповторність”(1980). Враження, що залишилось у дитячій пам’яті, від жорстокості, насилля та руйнівної сили війни, у віршах поетеси перетворилося у своєрідну “візуально-емоційну картину екзистенціального жаху доби”. Напружена і метафорично насичена поезія цих збірок порушує чимало складних морально-етичних проблем, пов’язаних з утвердженням діяльної позиції у житті.

Одним із основних джерел творчості Ліни Костенко є національна історія. У віршах “Древлянський триптих”, “Горислава Рогніда”, “Князь Василько”, “Чадра Марусі Богуславки” тощо, авторка оцінює події минулого, руйнуючи усталені, популярні міфи та підриваючи благоговіння до історичних осіб. Ідеалізовані постаті в історіософських візіях поетеси втрачають свою велич і ореол таємничості, створений навколо них спотвореною історією. Інтерпретація Ліною Костенко давніх подій спричинена прагненням залучити читачів до пошуку правди про історичне минуле.

Характерною ознакою творчого почерку поетеси стала складна взаємодія часових планів, яка “з’єднує в єдине ціле минуле і сучасне, безпосередні враження від дійсності з реальністю історичної пам’яті”. Ліричне осмислення конкретних історичних подій, фактів минувшини в поезіях “Чумацький віз”, “Чигиринський колодязь”, “В маєтку гетьмана Івана Сулими” тощо постає одночасно в декількох часових вимірах, завдяки чому поміщається в ланцюжок всієї історії. Сутність таких творів складає пізнання історичного буття, усвідомлення нерозривного зв’язку часів та епох.

Спостережено, що поетичне моделювання історичної пам’яті в ліриці Ліни Костенко створює відчуття присутності історії в нашому сьогоденні. Художня настанова на пізнання й осмислення сутнісних проблем часу і простору приводить до усвідомлення історичної пам’яті як основи якісного людського буття.

У художньому світі Ліни Костенко є чимало образів-лейтмотивів, які мають глибокий символічний зміст. Узагальнено як символи плинності часу й вічно оновлюваного життя сприймаються образи ріки та саду. Метафоричність художнього мислення Ліни Костенко сприяє поглибленню розуміння тісного зв’язку людини та історії. Особливу роль у художньому моделюванні історичної пам’яті в поезії Ліни Костенко відіграють смислові паралелі, алюзії, парафрази, прагнення до єдності звуку і смислу в поетичній деталі, слові, образі.

У підрозділі 1.2 “Смислове наповнення “архетипів Духу” в ліричному просторі Ліни Костенко” основна увага акцентується на вивченні художнього світу поетеси, який вибудовується з своєрідних праобразів, що за К.Юнгом, виникли в сфері “колективного підсвідомого” і можуть відгукуватися у свідомості сучасної людини як своєрідні символи, відгомони давніх міфологем або архетипи. Осмислюючи втілення “архетипів Духу” в ліриці Ліни Костенко, автор дослідження з’ясовує смислове наповнення образної структури її творів, виявляє особливості відображення означеного феномену в міфологізованих образах первісних предків, персоніфікованих явищах природи, в образах літніх людей, митців, в образі слова тощо.

Виявлено, що естетичним підґрунтям часопросторової моделі історичної пам’яті в поезії Ліни Костенко є осмислення духовних витоків українського народу, яке здійснюється шляхом введення ліричного начала в широкий історичний контекст. Це сприяє утвердженню в художньому світі поетеси спадкоємності історико-культурних традицій, посилює мотив пошуків незафіксованих слідів минулого, визначає важливі смислові аспекти творчості поетеси на рівні теми й образної структури творів. Все ж, на нашу думку, на першому плані у ліриці поетеси здебільшого філософсько-етична проблематика, яка пов’язана зі співіснуванням у сучасній людині раціонального начала та генетичного коду, що йде з глибин віків. Людська пам’ять в поетичному просторі Ліни Костенко часто переходить у світ природи, завдяки чому здобуває широку часову і просторову перспективу. Природа стає не лише джерелом натхнення, але й “скарбницею колективного підсвідомого”, переданою через генокод духовною спадщиною попередніх поколінь. Характерною ознакою ліричних пейзажів Ліни Костенко став історизм, що виявляється у формі окремих образних штрихів.

Мотив пам’яті у віршах про природу поєднується з екологічним мотивом, породженим тривогами нашого часу. Чорнобильська трагедія спричинила створення у віршах Ліни Костенко (“Страшний калейдоскоп”, “Летючі катрени”, “Стоять озера в пригорщах долин”, “Я вам цей борг ніколи не залишу”, “Атомний вій...” та ін.) апокаліптичної картини “сліпого світу”, яка вияскравлює нагальну потребу серйозного осмислення трагічного протистояння: людина – природа. Таким творам поетеси властивий поетичний прийом катарсису, який реалізується через градацію, напружену динаміку ліричного сюжету, завершувану пуантом і має здебільшого стисле, подеколи афористичне формулювання. Лірична героїня цих віршів несе читачеві глибоку думку – збіднення природи веде до духовного збіднення людини.

Дослідження смислового наповнення “архетипу Духу” в ліриці Ліни Костенко спирається на твердження К.Юнга про те, що духовний фактор великою мірою символізує фігура “старої мудрої людини”. Це дало змогу стверджувати, що образи дідів та бабусь у віршах “Храми”, “Люблю легенди нашої родини”, “Веселий привид прабаби”, “У селі одному на Поділлі”, “Старесенька іде по тій дорозі”, “На спиляному осокорі” тощо є символами “архетипу Духу”, втіленням життєвої мудрості, досвіду та високих моральних якостей. Вони здійснюють медіальну функцію між українською давниною та сьогоденням, у якому все відчутніше зникнення характерних ознак національного буття.

“Архетип Духу” у творчості Ліни Костенко здобуває яскраве окреслення й під час осягнення об’єктивного змісту культури. Він трактується як творче начало життєдіяльності нації, потенціал її предметної активності. Носієм Духу нації у віршах Ліни Костенко нерідко стає яскрава особистість, життя якої – втілення вищого сенсу людського буття. Досліджено, що “Архетип Духу” у творах поетеси знаходить особливе втілення в образах митців, які своє життя присвятили боротьбі зі злом та несправедливістю. Серед постатей, які стали джерелом моральних сил та духовності у художньому світі Ліни Костенко бачимо Г.Сковороду, Т.Шевченка, М.Рильського, О.Довженка, О.Пушкіна, О.Блока, Л.Толстого, Б.Пастернака та визначних культурних діячів багатьох інших країн. Здійснений аналіз проблемно-стильових особливостей лірики Ліни Костенко показав, що “архетип Духу”, втілений в образи митців, виступає у її художньому світі своєрідною ідеєю, яка полягає у визначенні сенсу буття особистості та визначає спрямованість життя нації.

Спостережено, що у творчості Ліни Костенко архетипні функції символу духу нації і Батьківщини виконує образ слова. Трактування цього образу у віршах поетеси зумовлене умовами розвитку українського народу, в історії якого національна мова була позбавлена державного права на існування. В цій ситуації одвічна мрія про незалежність супроводжувалась прагненням до побудови держави духовної. Слову в такій боротьбі відводилася роль духовного меча. За Ліною Костенко, у предковічних мовних ресурсах народу сконденсована духовність багатьох поколінь. Рідну мову поетеса ставить в один ряд з такими суттєвими явищами земного буття, як жито, хліб, кров предків, що робить її характеристику концептуальною.

У віршах поетеси осмислення “архетипу Духу” відбувається через активний розвиток неоромантичних традицій, що проявляється у відтворенні світу у вічному русі, у боротьбі суперечностей, у поєднанні універсалізму з антропоцентризмом, у ствердженні високої культуротворчої місії мистецтва слова. Водночас, як зазначає Б.Рубчак, “з крови й кости неоромантик, Ліна Костенко аж ніяк не цурається “традиційних образів”.

Метою другого розділу – “Історичні романи у віршах “Маруся Чурай” та “Берестечко” – ліро-епічне структурування конкретно-історичного буття українського народу” стало вивчення домінантних образів, сюжетів та символів, на тлі яких Ліна Костенко створює часопросторову модель історичної пам’яті українського народу. Здійснено дослідження відображення означеної проблеми на сюжетно-предметному та словесно-виражальному рівнях історичних романів у віршах поетеси. Зроблено спробу довести, що важливими чинниками художньої концепції історичної пам’яті романів є часопросторове моделювання історичного буття, образи реальних і вигаданих осіб.

У підрозділі 2.1 “Демістифікація легендаризованих постатей Хмельниччини” з’ясовується генеза й еволюція образів Марусі Чурай та Богдана Хмельницького в українській літературі, новаторство Ліни Костенко в їх осмисленні та трактуванні. На основі проведеного аналізу зауважено, що відомий сюжет, покладений в основу “Марусі Чурай” поетеса урізноманітнює, вводить його в широкий соціально-психологічний та історичний контекст. Таким чином, створює не просто глибокий психологічний портрет Марусі Чурай, а здійснює своєрідну історичну реконструкцію переломної епохи часів Богдана Хмельницького – від історичних подій до тогочасного суспільного життя в Україні.

Самобутній новаторський твір Ліни Костенко утверджує реальність постаті легендарної піснетворки. Історія Марусі Чурай в романі поетеси, на відміну від численних попередніх романтичних її осмислень, розгортається як цілком реалістична оповідь. Марусю Чурай у потрактуванні Ліни Костенко можна вважати історичною особистістю в тому розумінні, яке надає цьому поняттю К.Ясперс: фізичне знищення людей видатних часто зустрічається в історії, але вони завжди повертаються, відлунюють у віках, завдяки їм рухається вперед суспільство.

Ліна Костенко будує сюжет свого віршованого роману і змальовує характери, майстерно поєднуючи вигадку з історичними фактами. Історичні послання, наявні у документах, непрямих свідченнях, натяках, припущеннях, створюють широке тло української історії, охоплюють період від ХІ-ХІІ століть (оповідь дяка про ченців Печерської лаври і похід Кончака) до значно пізніших часів. Згадки про полеглих за волю відданих козацьких лицарів (Наливайка, Остряниці, Павлюка, Іскри, Гонти, Байди, Чурая тощо), безіменних героїв, “безстрашних і невпокорених”, та матерів, “посивілих од сліз”, приводить до усвідомлення трагічності української історії. Реальні історичні постаті, що вимальовуються в романі, – ланки генетичного ланцюга історичної пам’яті, який з’єднує давні й новітні естетичні ідеї.

Концепція історичної пам’яті у романах Ліни Костенко вибудовується на основі осмислення історичних подій та осіб, серед яких особливо виділяється постать Богдана Хмельницького. Якщо ж у “Марусі Чурай” поетеса лише кількома образними штрихами підкреслює історичну могутність та мудрість гетьмана, які підтверджуються універсалом про врятування життя Марусі, то у “Берестечку” драматична доля Богдана Хмельницького, його діяльність у центрі розповіді.

У літературі радянського періоду єдино можливим та історично правдивим вважалося зображення Богдана Хмельницького діячем, котрий втілив у життя мрію українського народу про довічне об’єднання з російським народом в єдиній державі. Ліна Костенко спростовує це твердження, а також знімає з образу гетьмана “традиційний глянець культурного героя з провіденціональними настановами на кшталт біблійного Мойсея”, глибоко проникає у внутрішній світ Хмельницького, травмованого поразкою 1651 року під Берестечком очолюваного ним війська.

Поєднання домінуючих партій монологічного самовияву з активним сповідальним елементом робить образ Богдана рельєфним. Використання ретроспекції як одного з найскладніших аспектів художнього часу сприяє встановленню тісного зв’язку життя окремої людини, в даному випадку – гетьмана з історичним часом. Таким чином, розширена ретроспекція стає частиною не тільки особистого, а й загального соціально-історичного часу.

Жанрова своєрідність роману у віршах, притаманний Ліні Костенко неоромантичний стиль мислення допомогли наблизитися до розуміння людської суперечливості Богдана Хмельницького, показати його, з одного боку, як людину тонкого душевного складу, з іншого – людину вольову й віддану патріотичній меті.

Яскраво виписані окремі сюжетні колізії у романному просторі Ліни Костенко, стислі, але виразні характеристики історичних осіб і вигаданих персонажів, їхня мова, пересипана старослов’янізмами, полонізмами, побудована інколи на основі давнього синтаксису – все це сприяє відродженню історичної пам’яті, створює історичне тло України ХVІІ століття.

Таким чином, проблема історичної пам’яті знайшла в історичних романах у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай” і “Берестечко” яскраве вираження і розвиток у двох сюжетних лініях: особистій – доля головних героїв та історичній – пов’язаній з боротьбою українського народу за своє визволення, які тісно переплітаються, композиційно утворюючи цілісність. З нею безпосередньо пов’язані й інші важливі соціальні та філософські проблеми: зрада, злочин і кара, кохання й сім’я, роль митця в суспільстві, які поступово розвиваються та поглиблюються.

У підрозділі 2.2 “Проблематика зв’язку часів та хронотопу дороги в романному просторі Ліни Костенко” основна увага акцентується на використанні в історичних романах у віршах Ліни Костенко можливостей, закладених у часопросторовому моделюванні. Проблема зв’язку часів, як і проблема часу взагалі, стала основою концепції історичної пам’яті в ліро-епічних творах поетеси. Зв’язок часів, який дає можливість побачити і висловити перспективу – важливий компонент історичного світогляду авторки. Найбагатшою в смисловому відношенні формою просторово-часової організації художнього часу в романному просторі Ліни Костенко, на нашу думку, є хронотоп дороги. Як важливий структурний елемент творів означений хронотоп фокусує увагу на проблемі історичної пам’яті через укрупнення певних сторін зображувальної дійсності, посилює етичні характеристики образів та естетичний вплив на читача.

Хронотоп дороги у романі “Маруся Чурай” тісно пов’язує долю Чураївни з історією України. Його використання дає змогу авторці провести читача разом з піснетворкою через усю тогочасну лівобережну Україну від Полтави до Києва. Закономірним є вплетення у мотив подорожі згадок про “військо Остряниці” та ворога Кончака, про Наливайка, якого “віддали на мученицьку смерть”. Трагічність хронотопу дороги посилюється зоровими і слуховими образами. Таким чином, дорога “до Києва з Лубен” асоціюється зі всією трагічною історією України. Війни, руїни, підневільне становище, пожари і голод – таким стражденним в історичному часоплині постає її буття. “Багатовимірність” історичного часу у творі втілена в образи, близькі до Марусі, – діда Галерника, який фізично є наслідком історії, образ-символ мандрівного дяка та історичну постать Богдана Хмельницького.

Зв’язок часів у історичному романі у віршах “Берестечко” Ліни Костенко майстерно втілений в спогади головного героя, який заново переживає те, що відбулося. Він одночасно – учасник подій і спостерігач за власною особою. Поєднання таких функцій персонажа створює нерозривний зв’язок між трьома часовими площинами (минулим, теперішнім та майбутнім) і трьома аспектами повістування (подієва сфера минулого, сфера оповіді від імені персонажа і сучасне сприйняття читачами описуваних подій). Цілісна особистість гетьмана Богдана Хмельницького вимальовується на основі логічного зв’язку минулого з теперішнім та майбутнім на тлі зображеної картини світу.

Розширенню часопросторових меж оповіді сприяє влучно використаний Ліною Костенко художній прийом вимушеної подорожі гетьмана по своїй землі, під час якої образ Богдана Хмельницького, як і у попередньому романі – Марусі Чурай переростає в образ українського народу. Хронотоп дороги у “Берестечку” активно включений у моделювання історичної пам’яті, з ним тісно пов’язаний мотив випробувань та необхідності вибору. У “Берестечку” Ліна Костенко знаходить нетрадиційне художнє вирішення хронотопу дороги – у творі з’являється образ України, яка після трагічної поразки під Берестечком “лежить зглузована ... , схрестивши руки всіх своїх шляхів”. Образ схрещених доріг несе глибоке символічне навантаження, символізує історичну знедоленість рідного народу в умовах загарбницької політики сусідніх держав, проте містить в собі перспективу воскресіння.

Розширенню часового об’єму повістування сприяє мотив зустрічі з переселенцями, які шукають “Україну в Україні”. Композиційні прийоми переліку метафоризованих географічних назв та козацьких прізвищ створюють ефект розімкненості романного простору. Часова організація художнього світу включає постійне бачення авторським зором минулого, теперішнього й майбутнього. На першому плані, в певний момент виступають ті події, які необхідні для цілісної авторської концепції, попри їхню можливу непослідовність у часі.

Спостережено, що важливим тематичним елементом романного простору Ліни Костенко є авторемінісценсія певних мотивів. Так, авторемінісценсія мотиву зникнення України в Україні, виникаючи в різних творах поетеси, має конкретну символіку, сприяє відтворенню масштабності народного горя, ритмізує мислення читача з певною семантичною домінантою.

У романах у віршах Ліна Костенко активно використовує художній прийом перекидання містка в майбутнє. Проте, якщо у “Марусі Чурай” це були авторські ремарки щодо долі конкретних, діючих у творі, історичних осіб, то у “Берестечку” зазирання у майбутнє має містичний характер – за допомогою ворожіння відьми дізнаємося про майбутню долю гетьмана й України. Такий художній прийом дозволив поетесі через масштабні часовопросторові перспективи панорамно висвітлити напружені колізії майбутнього.

Художній часопростір роману розширюють образи реальних історичних осіб. Серед талановитих полководців Запорозького війська Ліна Костенко особливо виділяє чернігівського полковника Мартина Небабу та вінницького – Івана Богуна. Перший – символ героїчного і водночас трагічного минулого, другий – вірний подвижник справи визволення України, зразок героїчного чину та активної дії у зображуваному теперішньому.

Спостережено, що у комплексі прийомів характеротворення важливу роль відіграють різні мовностилістичні засоби образності: метафори, порівняння, антитези та афористичні висловлювання. Ці художні засоби увиразнюють авторський задум і поглиблюють проблемно-тематичний зміст творів.

Здійснене дослідження проблематики романного простору Ліни Костенко дає змогу висновувати, що поетеса майстерно використала властивість художнього часу здійснювати прокурсивний і рекурсивний рух, тобто зазирати у минуле, змальовувати події в теперішньому або випереджати їх. Застосування цих прийомів найбільшою мірою сприяє розкриттю авторського задуму, спрямовує читацьку увагу на осмислення художньої ідеї.

Як в тематичному, так і в жанровому плані історичні романи у віршах Ліни Костенко внесли новий струмінь у розвиток цього жанру, укрупнюючи розуміння дня теперішнього як закономірної ланки у ланцюгу народної історії.

У третьому розділі – “Історичний часопростір у поемах Ліни Костенко “Скіфська одіссея” та “Дума про братів неазовських” досліджено особливості художнього трактування історичної пам’яті у поемах Ліни Костенко, які пропонують “модель” триєдності теперішнього, минулого і майбутнього в динаміці історичних зв’язків. Виявлено, що поняття історичної пам’яті у “Скіфській одіссеї” та “Думі про братів неазовських” багатозначне, воно включає в свою сферу взаємозв’язок людини та історії, проблему зв’язку часів, часової перспективи, категорій часу та простору, особи митця, який відтворює в художній свідомості забуті або маловідомі сторінки минулого.

У підрозділі 3.1 “Гіпотетична реконструкція протоукраїнської дійсності крізь призму скіфської минувшини” досліджено жанрову специфіку та змістове наповнення поеми-балади Ліни Костенко “Скіфська одіссея”, її художні особливості, а що найголовніше у контексті досліджуваної проблеми – своєрідність художнього відображення того праслов’янського минулого, яке вже ні археологія, ні історія не здатні відтворити.

Спостережено, що головні акценти “Скіфської одіссеї” Ліни Костенко проявилися вже у ранніх віршах поетеси (“Погасли кострища стоянок”, “Біля стоянки первісних людей”, “Пращур” тощо), які свідчать про стійке авторське зацікавлення маловідомим минулим. Поетеса намагається відновити ту загублену ланку в історичній пам’яті, яка необхідна для розуміння неперервності розвитку українського етносу.

Основою самобутніх історіософських поглядів Ліни Костенко стали історичні джерела, дослідження та результати археологічних розкопок. Поетеса осмислює одну з найбільших таємниць нашої історичної пам’яті – куди сягають українські корені, чи існує спорідненість рідного народу з далекими скіфами. Відштовхуючись від легенд про походження скіфів, творчо переосмислюючи їх, Ліна Костенко наголошує на тих, які схиляють до автохтонної версії походження українського етносу, прихильницею якої є сама поетеса.

Протестуючи проти прогалин у “історичній пам’яті століть”, Ліна Костенко заповнює їх поетичними гіпотезами про життя і побут скіфів, їхні звичаї й вірування, шукає в них характерні для українського народу особливості і переконується, що “люд був корінний тут, бо коріння в такому грунті глибоко сидить”, що це були не просто племена, а народ, “який не перевівся, і врешті-решт вони зробились нами”. Побачити таке перетворення дозволяє авторський прийом поєднання реалій давнини і сьогодення. “Скіфська одіссея” Ліни Костенко, як справедливо зауважив В.Брюховецький, стала своєрідною “реставрацією художніми засобами, цілого духовного шару праісторії українського народу”.

Історіософські припущення поетеси щодо самобутності скіфської культури утверджують думку про те, що українці – споконвічний народ на своїх землях. Наскрізний образ ріки в поемі символізує вічно оновлюване життя, де поєдналося суто особисте й загальнолюдське. Спираючись на “язичницьку романтику” давніх уявлень та космогонічних поглядів Ліна Костенко доводить, що історичне минуле впливає на сучасників і є активним резервом духовного оновлення.

Поема-балада “Скіфська одіссея” Ліни Костенко ретроспективний твір. Її поетичний світ спроектований у віддалений план історичної пам’яті, характерні ознаки якої втілені насамперед в специфічних часопросторових відносинах. У творі відображений не реальний, а уявний простір, проте поданий в конкретних рамках історичного часу. Географічні назви, які фігурують у поемі-баладі, характерні деталі, згадки конкретних історичних подій дозволяють зробити висновок, що цей напівміфічний простір – праукраїнська земля, зі своїми складними зв’язками і давніми традиціями. В “Скіфській одіссеї” посилений романтичний струмінь, вона побудована як переплетення конкретно-історичного з напівлегендарним, міфологічнім.

У підрозділі 3.2 “Морально-етична переоцінка національної ментальності в драматичній поемі “Дума про братів неазовських” з’ясовуються особливості жанру драматичної поеми в образному відтворенні історичного буття українського народу. Зауважено, що в епічній концепції Ліни Костенко теперішнє не існує без минулого, без його морально-етичних національно-культурних традицій, які віками вироблялись попередніми поколіннями. Перспективу розвитку суспільства поетеса вбачає насамперед в усвідомленні історичної наступності та зумовленості певних явищ. Цим, на нашу думку, і пояснюється її звернення до різних часових координат у драматичній поемі “Дума про братів неазовських”. Етично-філософське спрямування твору пройняте невідступною думкою про український народ, яка обертається навколо таких буттєвих універсалій, як честь, гідність, вірність обов’язку, історична пам’ять, смерть і безсмертя тощо.

У “Думі про братів неазовських” розкриття яскравих історичних характерів поєдналися з глибокими роздумами про призначення людини в історичному часоплині. У драматичній поемі історичні моральні колізії виходять на простори філософського осягнення буття, визначають глибину духовних шукань героїв, які стають головними дійовими особами процесу самопізнання й самовираження українського народу, його ментальності. Тут виразно окреслюються ті національні константи особистості, котрі є водночас і домінантними рисами героя, і виховними ідеалами у гомокреативній поезії митця.

У поемі, яка стала філософською антитезою до народної “Думи про трьох братів, які тікали з города Азова”, Ліна Костенко акцентує увагу на вічних і скороминущих цінностях в історичному часоплині. Поетичне входження в структуру української ментальності відбувається через аналіз і осмислення трагічних історичних подій та морально-етичної позиції їх учасників, які є носіями рис загальноетнічної психології. Складне поєднання традиційного і новаторського поглядів на історичне буття українського народу, що відбулося в “Думі про братів неазовських” Ліни Костенко, посилює відчуття історичної значущості людського життя, сприяє поглибленню авторської концепції історичної пам’яті.

Визначальною рисою відтворення історичного часу в драматичній поемі є так звана “горизонтальність”, яка минуле й майбутнє вводить у сьогодення, робить його єдиним цілим. Час у поемі відкритий для проникнення минулого і майбутнього. Це пояснює авторську теорію цілісності історії в контексті зв’язку кожної людини з минулим своєї країни. Вічність у “Думі про братів неазовських” Ліни Костенко занурюється у часові процеси, здобуваючи яскраві людські окреслення. Індивідуальний час, за поетесою, є тим полем діяльності, на якому кожна людина може здобути історичне безсмертя, тобто подолати кінечність свого буття.

Таким чином, поеми Ліни Костенко позбавлені будь-якої часової чи просторової обмеженості, замкнутості. Використання прийому зміщення часових площин допомагає глибше розкрити характери героїв, порушити важливі етичні проблеми, що стосуються всіх часів.

У висновках підсумовано та узагальнено основні положення і результати дисертації. Зауважено, що дослідження еволюції проблеми історичної пам’яті проведено в різних жанрах творчості поетеси, вивчено закономірності та особливості художнього відтворення історичних подій і осіб у творчості Ліни Костенко. Художнє моделювання історичної пам’яті у творах поетеси здійснюється через звернення до різних історичних епох: від скіфської доби через героїчну і водночас трагічну сторінку козацьких національно-визвольних змагань до сучасності. Матеріалом для вирішення проблеми стає й безпосередній життєвий досвід поетеси та її покоління.

Проведене дослідження творчості Ліни Костенко крізь призму філософського поняття історичної пам’яті дозволило висновувати:

У поетичній концепції Ліни Костенко історична пам’ять виступає багатогранною філософсько-естетичною формою історичного буття, представленою часовою трьохвимірністю, яка у творчості поетеси діє безперервно і нероздільно. Час минулий, теперішній та майбутній, час історичний і час художній, існують паралельно – на всіх рівнях: жанровому, композиційному, образному і навіть мовному.

2) Основними джерелами формування історичної пам’яті у творчому доробку поетеси стали національна історія, згадки про воєнне дитинство, пошуки архетипних витоків рідного народу, переосмислення міфологічних мотивів та образів, завдяки яким витворилася в поезії Ліни Костенко особлива національно-культурна модель історичного буття.

3) Художнє трактування проблеми історичної пам’яті у ліричних та ліро-епічних творах Ліни Костенко відбувається в таких основних напрямках: а) узагальнено – через співвіднесення відчуття сучасності з відчуттям історії; б) через осмислення подій історичного минулого та фактів сучасності; в) через історичну і соціальну зумовленість авторського “я”, яке відображає естетичні й етичні ідеали епохи й утверджує історичність особистості.

4) Концепція історичної пам’яті у ліро-епічних творах Ліни Костенко вибудовується на основі своєрідного художньо-поетичного відтворення історичних подій та осіб, а також через активне використання можливостей, закладених в часопросторовому моделюванні художнього світу. Морально-етичне спрямування художнього світу поетеси пройняте невідступною думкою про свій народ, сприяє утвердженню моральних цінностей та ідеалів минулого, наближенню їх до сучасності естетичним шляхом.

5) Твори поетеси розвивають і збагачують важливу тему духовного буття людини в історичному часоплині, відшукуючи коріння і джерела, долаючи драматизм і трагедійність сучасного життя, проникаючи в майбутнє. Індивідуальна доля у творчості Ліни Костенко стає точкою перехрещення минулого, сучасного і майбутнього, виявляє зумовленність сьогодення близьким і більш віддаленим минулим, розкриває глибинні зв’язки особи з історією та суспільством. Художній світ Ліни Костенко сприяє великому процесові пізнання українським народом самого себе через історію.

6) Часово-просторову організацію поетичного світу Ліни Костенко визначає глибоко індивідуальне бачення і розуміння світу. У внутрішній структурі творів знайшла своє вираження авторська концепція часу і людини. Оскільки літературна реконструкція історичних подій обов’язково вимагає відображення людського історичного досвіду, проблема історичної пам’яті у творчості Ліни Костенко є своєрідною імплікацією проблеми особистості. Взаємодія часових пластів – провідний принцип побудови поетичних сюжетів.

7) У творчому доробку Ліни Костенко поступово здійснюється помітне морально-філософське поглиблення осмислення історичної пам’яті через поступове розширення історичних горизонтів художніх творів. Поетична концепція досліджуваної проблеми Ліни Костенко чітко окреслена витонченістю і ясністю поетичної мови, конкретністю образів, логічною стрункістю думки, афористичним, інтелектуально насиченим мовленням.

Образною довершеністю та ідейною вагомістю Ліна Костенко ставить українську літературу на рівень кращих зразків європейської художньої творчості.

Основні положення дисертації висвітлені в таких публікаціях автора:

1. Поетична Шевченкіана Ліни Костенко // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць, присвячених 185-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка. – К.: “Київський університет”, 1999. – С.156-161.

2. Історіософський часопростір у поемах Ліни Костенко // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. – Вип.4. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2000. – С.145-156.

3. Давноминулі події української історії в поезії Ліни Костенко // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. – Випуск 10. – 2001. – С. 25-31.

4. Хронотоп дитинства та осмислення феномену війни в поезії Ліни Костенко // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. – Вип.4. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2001. – С.168 - 180.

5. Проблема історичної пам’яті у творчості Ліни Костенко // Матеріали Міжнародної славістичної конференції пам’яті професора Костянтина Трофимовича, 1-3 квітня 1998р.: У 2т. Т.2. – Л.: Літопис, 1998. – С.157-160

6. Поетична творчість як предмет наукового дослідження // Матеріали 4-ої Міжнародної науково-практичної конференції “Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень та навчання”. – Національний технічний університет України “КПІ”, 24-25 квітня 1997 року. – С.137-138.

7. Художні пошуки Ліни Костенко в жанрі історичного віршованого роману // Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру. Наукові студії. – К.: “Київський університет”, 2000. – С.204-212.


АНОТАЦІЯ

Жуковська Г.М. Проблема історичної пам’яті у творчості Ліни Костенко. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.01.01 – українська література. – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – Київ, 2001.

У дисертації розкрито сутність і особливості художнього втілення проблеми історичної пам’яті у творчості Ліни Костенко на основі комплексного вивчення життєвого та творчого шляху поетеси. Значна увага приділяється дослідженню еволюції проблеми історичної пам’яті в різних жанрах творчості поетеси, здійснюється вивчення особливостей та закономірностей художнього відтворення історичних подій і осіб.

У дисертаційному дослідженні зроблена спроба довести, що аналізована проблема в творчому доробку Ліни Костенко є важливою частиною його художнього часопростору, що дає можливість здійснювати її вивчення на основі певних точок зіткнення і розбіжностей із власне філософією як наукою. Це дозволяє виявити історіософський аспект творчості Ліни Костенко, вибудувати її загальну типологію, окреслити проблемне коло в типологічно-загальному та індивідуально-поетичному вираженні; дослідити її поетику як змістовну форму, як систему специфічних виражальних засобів.

Вперше розглядається питання поетичного осмислення історичної пам’яті про події доби Хмельниччини в новому віршованому романі Ліни Костенко “Берестечко”. Простежується зв’язок давноминулих подій з сучасністю, майстерність авторки у художньому осмисленні історичних постатей та подій, досліджується внесок Ліни Костенко в демістифікацію легендаризованих постатей Хмельниччини.

Ключові слова: історіософія, історична пам’ять, часо-просторове моделювання, хронотоп, історизм, жанр, ретроспекція, образ.


АННОТАЦИЯ

Жуковская Галина Мироновна. Проблема исторической памяти в творчестве Лины Костенко. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01. – украинская литература. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию проблемы исторической памяти в творчестве Лины Костенко. Впервые всесторонне раскрыто место и значение проблемы исторической памяти в поэтическом наследии выдающейся современной поэтессы как важной части ее художественного пространства-времени. Произведенный анализ новаторства и традиционности в изображении исторических личностей и событий дал возможность выполнить и решить конкретные задачи:

– раскрыть художественные принципы временнопространственного моделирования исторической памяти в лирическом мире Лины Костенко, выявить архетипную природу его художественных образов и мотивов;

– исследовать особенности художественного осмысления исторических лиц и событий в Украине средины ХVІІ века на основании анализа исторических романов в стихах Лины Костенко “Маруся Чурай” и ”Берестечко”;

– проследить проблематику связи времен и хронотопа дороги в художественной трактовке проблемы исторической памяти о событиях козацко-освободительного движения под предводительством Хмельницкого в романах поэтессы;

– рассмотреть особенности стиля и поэтики творчества Лины Костенко, предложить свои теоретические размышления и историко-литературные наблюдения относительно воссоздания в ее творчестве проблемы исторической памяти, определить значение поэзии Лины Костенко в современном литературном и историко-культурном процессах.

Установлено, что поэтическое моделирование исторической памяти в лирике Лины Костенко создает ощущение присутствия истории в современности. Художественное настановление на познание и осмысление существенных проблем времени и пространства приводит к пониманию исторической памяти как основы качественного человеческого бытия.

Художественное трактование проблемы исторической памяти в произведениях Лины Костенко происходит в таких основных направлениях: а) обобщенно – через соотнесение ощущения современности с ощущением истории; б) через осмысление событий исторического прошлого и фактов современности; в) через историческую и социальную обусловленность авторского “я”, которое отображает эстетичные и этические идеалы эпохи и закрепляет историческую концепцию личности.

Концепция исторической памяти в творчестве Лины Костенко выстраивается на основе своеобразного художественно-поэтического воспроизведения исторических событий и лиц, а также через активное использование возможностей, заложенных в временнопространственном моделировании художественного мира. Произведения поэтессы развивают и обогащают важную тему духовного бытия человека в историческом времени, отыскивая корни и источники, одолевая драматизм и трагедийность современной жизни, проникая в будущее. Индивидуальная судьба в произведениях Лины Костенко становится точкой перекрещения минувшего, современного и будущего, выявляет обусловленность настоящего близким и более отдаленным прошлым, раскрывает глубинные связи лица с историей и обществом.

В работе на обширном теоретическом материале широко освещается концептуальное содержание исследуемой проблемы , ее поэтическая вариативность и глубина, анализируется триединая временная сущность исторической памяти.

Материалы исследования могут быть использованы при подготовке лекционных курсов из украинской литературы ХХ века в высших учебных заведениях, во время проведения уроков из украинской литературы в средних общеобразовательных школах, гуманитарных лицеях и гимназиях, при написании дипломных, курсовых и других научных исследований, связанных с изучением литературного процесса ХХ века.

Ключевые слова: историософия, историко-литературный процесс, историческая память, историзм, ретроспекция, образ, жанр, стиль, временнопространственное моделирование, хронотоп.


Summary


Zhukovs’ka G.M. Historical memory problem in Lina Kostenko’s creations. – Manuscript. The thethis to the awarding of the candidate’s scientific degree of philology in Ukrainian literature (code 10.01.01). National Kyiv Shevchenko University. – Kyiv, 2001.

The peculiarities of artistic reproduction historical memory problem in Lina Kostenko’ works are investigated in this dessertation. It is elucidated philosofical, artist, historical sources of Lina Kostenko’ creativity, elaborated new approach for investigation of historic-philosofical and moral-existence problems. It is based on the time-spatial analyse of works’ organization using system analyses method. Special essence is made to the peculiarities of functionning artist means, style, structural components, thematic fields. Problematic circle is out lined in genarally typological and personal poetry expressions.

Works under analyse: lyric poetry, poem-ballad “Scyffian Odissea”, dramatic poem “The Lay of Neason Brothers”, historical poetical novels “Marusya Churai”, “Berestechko”.

Keywords: historical memory, time-spatial modelling, national idea, historical-literature process, lyric poetry, Marusya Churai, Berestechko.