Київський Національний університет імені Тараса Шевченка Кохановська Олена Велеонінівна
| Вид материала | Автореферат |
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка На правах рукопису Кохановська, 3807.4kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка герасимова світлана василівна, 682.99kb.
- Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний, 675.02kb.
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка С.І. Сніжкo теорія І методи, 3725.97kb.
- Текст роботи: київський національний університет імені тараса шевченка жуковська галина, 546.29kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка, 355.25kb.
- Форма київський національний університет імені тараса шевченка інститут журналістики, 178.94kb.
- Форма київський національний університет імені тараса шевченка інститут журналістики, 182.01kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису чехович, 992.98kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису мазур тамара, 1244.31kb.
Київський Національний університет
імені Тараса Шевченка
Кохановська Олена Велеонінівна
УДК 347.12
Цивільно-правові проблеми
інформаційних відносин
в Україні
Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Київ – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науковий консультант:
доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України
Кузнєцова Наталія Семенівна,
професор кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, член - кореспондент АПрН України
Довгерт Анатолій Степанович,
Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри міжнародного приватного і митного права
доктор юридичних наук, старший науковий співробітник
Кучеренко Ірина Миколаївна,
провідний науковий співробітник Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України (м. Київ)
доктор юридичних наук, професор
Шишка Роман Богданович, професор кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету внутрішніх справ
Провідна установа: Одеська національна юридична академія МОН України (м. Одеса)
Захист відбудеться 21 листопада 2006 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.253).
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12).
Автореферат розісланий 17 жовтня 2006 р.
| Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор юридичних наук, професор | | Боднар Т.В. |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми: Істотні зміни, які відбуваються в останні десятиліття у сфері інформаційних відносин призвели наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття до перетворення індустріального суспільства на суспільство інформаційне. За таких умов головними чинниками економічного зростання визнається не лише високий рівень розвитку науки і технологій, розвинуте конкурентне середовище, державна підтримка інновацій, науки і освіти, але і цілеспрямований розвиток інформаційних відносин у всіх сферах життя. Одночасно підвищується усвідомлення кожним учасником названих відносин необхідності їх правового врегулювання, дотримання прав людини в процесі здійснення інформаційних прав, прагнення до формування не тільки вільного, але і безпечного інформаційного простору.
В Україні, так само, як і в усьому світі, проблемам інформації та інформаційних відносин приділяють увагу фахівці різних галузей права; стрімкі темпи розвитку інформаційних технологій та інформаційних мереж сприяли також появі нових напрямків досліджень у праві.
Найбільший інтерес теоретиків і практиків в останні роки викликають питання, пов’язані з цивільно-правовим регулюванням інформаційних відносин, реалізацією та захистом інформаційних прав, дослідженнями особливостей інформації як об’єкта цивільних правовідносин, суб’єктного складу і змісту інформаційних правовідносин, принципів функціонування інформаційних правовідносин. Між тим, цивільно-правові проблеми інформаційних відносин комплексно і системно не досліджувались у сучасній цивілістичній доктрині.
Це зумовило актуальність комплексного дослідження проблем, пов'язаних із поняттям і місцем інформації та інформаційних відносин у цивільному праві; цивільно-правовим регулюванням інформаційних відносин, реалізацією та захистом інформаційних прав. Важливість проблем реалізації інформаційних прав, зокрема, дотримання, виконання та використання норм інформаційного законодавства і особливо – цивільно-правових аспектів реалізації інформаційних прав, специфіка реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових правовідносин, правовідносин інтелектуальної власності та правовідносин власності; необхідність вирішення теоретичних і практичних проблем захисту інформаційних прав цивільно-правовими способами захисту, стали причинами для проведення комплексного дисертаційного дослідження окреслених проблем.
Відзначаючи значний прогрес розвитку українського законодавства у сфері інформаційних відносин в цілому, слід звернути увагу на непослідовність законодавця при розробці ряду спеціальних законів. В одному випадку перевага надається концепції нематеріальності інформації, в іншому – концепції права власності на інформацію. Між тим, механічне поширення режиму об’єктів права власності на інформацію, протирічить самій природі цього об’єкту.
Зазначені обставини зумовлюють необхідність вироблення вже сьогодні, після прийняття нового Цивільного кодексу України, в якому інформацію вперше визнано об’єктом цивільних прав, теоретично-методологічної бази для з’ясування цивільно-правових проблем інформаційних відносин в Україні. Цьому сприяє дослідження норм ЦК України, які закріплюють поняття інформації, як окремого нематеріального блага у складі інших нематеріальних благ, яке має свої особливості і характерні ознаки; аналіз інформації як об’єкта права інтелектуальної власності, інформації, як особистого немайнового блага; використання загальних принципів приватного права і досвіду зарубіжних країн, зокрема, Європейського співтовариства, з питань інформаційних відносин.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах бюджетних науково-дослідних тем юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: "Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України" (номер теми № 01- БФ- 042 - 01; номер державної реєстрації: 019 U007725) та "Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу" (номер теми 06 - БФ - 042 – 01).
Об'єктом дослідження є загальнотеоретичні цивільно-правові аспекти суспільних інформаційних відносин.
Предметом дослідження є теоретичні і прикладні цивільно-правові проблеми інформаційних відносин, включаючи поняття і цивільно - правове регулювання інформаційних відносин, реалізацію і захист інформаційних прав в Україні, положення цивільного законодавства України та ряду зарубіжних країн; нормативні акти і законопроекти України різного періоду; приклади із практики та матеріали судової практики; вітчизняні та зарубіжні наукові джерела.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - провести комплексний науково-теоретичний аналіз цивільно-правових проблем інформаційних відносин в Україні, визначити можливості та ефективність цивільно-правового регулювання інформаційних відносин, реалізації і захисту інформаційних прав, та надати пропозиції і рекомендації для удосконалення законодавства у зазначеній сфері, створивши науково обґрунтовану концепцію його розвитку.
Для досягнення цієї мети дисертанткою поставлені наступні завдання дослідження:
визначити загальнотеоретичні аспекти поняття інформації та проблеми її класифікації;
дослідити розвиток теорії інформаційного права з точки зору приватноправових позицій і розкрити зміст концепції інформаційних правовідносин у сучасній правовій доктрині;
дослідити джерела правового регулювання інформаційних відносин в Україні і виявити головні тенденції розвитку законодавства у цій сфері;
виявити основні тенденції та проблеми цивільно-правового регулювання інформаційних відносин; зокрема, визначити поняття інформаційних цивільних правовідносин; їх місце у системі сучасних цивільних правовідносин; дослідити інформацію як об'єкт інформаційних цивільних правовідносин; з'ясувати підстави виникнення, суб'єктний склад та зміст інформаційних цивільних правовідносин;
дослідити цивільно-правові проблеми реалізації інформаційних прав в України; для цього визначити гарантії та принципи здійснення інформаційних прав, загальні проблеми дотримання, виконання та використання норм інформаційного законодавства; дослідити особливості реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових правовідносин, правовідносин інтелектуальної власності та правовідносин власності;
визначити методологічні засади та гарантії захисту інформаційних прав;
дослідити цивільно-правові способи захисту інформаційних цивільних прав і особливості захисту майнових та особистих немайнових інформаційних прав у різних сферах інформаційної діяльності;
визначити особливості цивільно-правової відповідальності за порушення інформаційних прав, а також з'ясувати проблеми інформаційної безпеки і перспективи захисту інформаційних відносин в інформаційному суспільстві.
Методологічну основу дослідження складає сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання: діалектичного, історичного, моделювання, формально-логічного, порівняльно-правового; аналітико-синтетичного тощо.
Зокрема, за допомогою діалектичного та історичного методу досліджено загальнотеоретичні аспекти поняття інформації та розвиток теорії інформаційного права з приватноправових позицій, а також надано загальну характеристику джерел правового регулювання інформаційних відносин в Україні; з'ясовано проблеми інформаційної безпеки і перспективи захисту інформаційних відносин в інформаційному суспільстві. Аналіз поняття і змісту інформаційних цивільних правовідносин та їх місця у системі сучасних цивільних правовідносин, а також з'ясування концепції інформаційних правовідносин у сучасній правовій доктрині здійснювався з використанням аналітико-синтетичного та системного методу. Формально-логічний метод застосовано для з'ясування механізму реалізації інформаційних прав у цивільному праві України та особливостей реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових правовідносин, правовідносин інтелектуальної власності та правовідносин власності; для визначення методологічних засад та гарантій захисту інформаційних прав. Органічне використання спеціальних наукових методів дало змогу реалізувати такі постулати наукового дослідження, як повнота, логічна несуперечливість та об’єктивність. Порівняльно-правовий метод використано для порівняльного аналізу відповідних положень про поняття інформації та інформаційних правовідносин у теоретичних розробках представників різних галузей права, а також положень ЦК України. Метод моделювання застосовано при розробленні проекту нової глави ЦК України – "Інформаційні права", а також ряду інших пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення цивільного законодавства і практики його застосування.
Науково-теоретичну основу дисертаційної роботи склали праці відомих українських і зарубіжних вчених (цивілістів, правознавців, спеціалістів у сфері дослідження інформації та інформаційних відносин, дослідників інших сфер суспільного життя): Агапова А.Б, Агаркова М.М., Азімова Ч.Н., Алексєєва С.С., Андрейцева В.І., Андрощука Г.О., Батуріна Ю.М, Бачило І.Л, Безклубого І.А., Бобрової Д.В., Боднар Т.В., Борисової В.І., Брагінського М.І., Вітрянського В.В., Братуся С.М., Брижка В.М., Венгерова А.Б., Вінник О.М., Гаврилова Е.П., Гальченка О.М., Гордона М.В., Городова О.О., Грибанова В.П., Григор'єва О.М., Дзери О.В., Довгерта А.С., Дозорцева В.А., Жилінкової І.В., Жукова В.І., Іонаса В.Я., Іоффе О.С., Калюжного Р.А., Калятіна В.О., Капіци Ю.М., Кисіля В.І., Копейчикова В.В., Копилова В.О., Коссака В.М., Кота О.О., Красавчикова О.О., Красавчикової Л.О., Краснової М.В., Крижної В.М., Крупчана О.Д., Кубка Є.Б., Кузнєцової Н.С., Кулагіна М.І., Кулініч О.О., Кучеренко І.М., Ланде Д.В., Лопатіна В.Н., Луця В.В., Майданика Р.А., Малеїної М.М., Мережка О.О., Носіка Ю.В., Павловського В.Д., Петрова Є.В., Підопригори О.А., Піленка О.О., Побірченка І.Г., Покровського Й.О., Пронської Г.В., Рассолова М.М, Ромовської З.В., Савельєвої І.В., Саніахметової Н.О., Сергєєва О.П., Серебровського В.І., Сібільова М.М., Спасибо – Фатєєвої І.В., Стефанчука Р.О., Суханова Є.О., Тітова М.І., Тіхомірова Ю.О., Толстого Ю.К., Федотова М.О., Фурашева В.М., Халфіної Р.О., Харитонова Є.О., Цимбалюка В.С., Шамраєва В.О., Швеця М.Я., Шевченко Я.М., Шершеневича Г.Ф., Шишки Р.Б., Щербини В.С., Ярочкіна В.І. та інших.
Емпіричну основу дослідження склали цивільне та інформаційне законодавство України, що регулює виникнення, зміну та припинення інформаційних правовідносин, захист інформаційних відносин, та практика його дотримання, виконання та застосування, законодавство іноземних держав, міжнародно-правові акти, декларації, конвенції, угоди, уніфіковані принципи і правила тощо у сфері, що досліджується.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці всебічним та комплексним монографічним дослідженням теоретичних та прикладних цивільно-правових проблем інформаційних відносин; окремих його аспектів і особливостей, спрямованим на подальший розвиток теорії цивільного права шляхом формулювання нових та вдосконалення існуючих правових конструкцій, категорій та понять, науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення цивільного та інформаційного законодавства з урахуванням вимог сучасного інформаційного суспільства.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в наступних найважливіших науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, об'єднаних у блоки за основними напрямками дисертаційного дослідження, найважливішими з яких є наступні:
І. Інформація як об'єкт цивільних правовідносин.
Вперше:
- визначено, що причинами правового інтересу до інформації наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття стало осмислення інформації з одного боку, в якості особистого немайнового блага, а з іншого - в якості ресурсу життєдіяльності і перетворення цього ресурсу в товар, об’єкт ринку, комерції;
- запропоновано доктринальне визначення інформації як нематеріального немайнового блага особливого роду, яке нерозривно пов’язане з життям, з його виникненням і закінченням, яке проявляється як особисте немайнове благо, як результат впливу на людину та інших суб’єктів та об’єктів права, як результат інтелектуальної творчої діяльності і як відомості про осіб, події та явища, предмети, об’єкти і процеси незалежно від форми їхнього представлення;
- обґрунтовано висновок про те, що інформацію як об'єкт цивільного права можна розглядати у таких її проявах:
1) як особисте немайнове благо у комплексі благ, перерахованих у ст.201 і Книзі 2 ЦК України;
2) як результат творчої інтелектуальної діяльності, тобто як об’єкт виключних прав, врегульованих у ст.199 і Книзі 4 ЦК України;
3) як інформаційний продукт, ресурс, документ, тобто об’єкт, який може бути інформаційним товаром і предметом будь-яких правочинів, з урахуванням особливостей і специфіки його як об’єкту особливого роду;
- обґрунтовано положення про те, що інформація, як специфічний особливий об’єкт, не може ототожнюватися з речами;
- пропонується класифікувати інформацію за видами цивільно-правових відносин на:
1) інформацію, яка є самостійним особливим об’єктом цивільних прав (відомості та інші види інформації, які не належать до двох наступних видів);
2) інформацію, як об’єкт виключних прав інтелектуальної власності (твори);
3) інформацію, як об’єкт особистих немайнових прав (особисте немайнове благо);
- визначено, що інформація виступає у цивільних правовідносинах найчастіше у формі інформаційного продукту, ресурсу тощо. Інформація як товар має свої особливості, відтак для неї має бути передбачений і особливий правовий режим;
- обґрунтовано висновок про те, що складна природа інформації та її нематеріальна сутність обумовлюють недоцільність виділення інформаційного права в окрему галузь права;
- визначено, що поняття інтелектуальної інформаційної діяльності ширше за поняття творчості, або інтелектуальної творчої діяльності.
Дістало подальший розвиток:
- обґрунтування особливостей інформації, як об'єкта права, зокрема, цивільного права:
1) нематеріальна природа інформації, як блага;
2) можливість бути невід’ємною немайновою складовою таких майнових об’єктів, як документ, інформаційний ресурс, продукт тощо;
3) можливість існування інформації, яку можна назвати „юридично байдужою”;
- положення про необхідність засвідчення відповідності інформації (її нематеріального змісту) і майнових об’єктів, які виступають як звичайна форма її фіксації;
- положення про те, що в усіх випадках, коли йдеться про інформацію поза будь-яким матеріальним носієм, або про інформацію, яка пов’язана жорстко із своїм носієм, йдеться про об’єкт, який не має ціни, вартості, а лише може бути оцінений за його важливістю, вчасністю тощо, а не набути ціну, як майно. Це товар особливого роду, який піддається оцінці, але не встановленню його вартості.
Удосконалено і впорядковано перелік найважливіших ознак інформації, зокрема, таких, як: нематеріальність; ідеальність; невичерпність; масовість; здатність інформації до трансформації; універсальність; якість; фізична невідчужуваність; відокремленість; екземплярність; оборотоздатність інформації, як самостійного окремого об’єкта правовідносин; тиражируваність (поширюваність); змістовність; незалежність форми надання; корисність; наявність в інформації смислу; здатність до багатократного використання; практична незнищуваність; здатність залишатися при передачі у суб'єкта, який її передає.
ІІ. Інформаційні правовідносини, цивільно-правове регулювання інформаційних відносин.
Вперше:
- піддається обґрунтованій критиці теорія про інформаційне право як окрему галузь права. Інформаційні відносини мають свою специфіку в залежності від того, до якої галузі права вони належать за своєю правовою природою;
- обґрунтовано положення про те, що, виходячи із загальнотеоретичних засад і практики застосування норм у сфері інформаційних відносин, доцільним є розмежування поняття „інформаційних правовідносин” і „правовідносин у сфері права на інформацію.” Термін „інформаційні правовідносини” пропонується використовувати по-перше, як узагальнюючий для усієї сфери інформаційних правовідносин, і по-друге, як конкретизуючий щодо тих інформаційних цивільних правовідносин, які не пов’язані з інформацією, як з особистим немайновим, не пов’язаним з майновими, благом;
- обґрунтовано положення про те, що інформаційні правовідносини за своєю природою є приватноправовими відносинами, і можуть характеризуватися через предмет та метод цивільного права. Водночас інформаційним цивільним правовідносинам притаманні особливості: широке коло суб’єктів та їх юридична рівність, специфічність об’єктів; можливість встановлення змісту ряду правовідносин за згодою сторін; розмаїття підстав виникнення, зміни і припинення правовідносин; специфіка способів здійснення і захисту суб’єктивних цивільних прав, засобів цивільно-правової відповідальності тощо;
- обґрунтовано положення про те, що за змістом інформаційні правовідносини, як правовідносини особливого роду, включають і правовідносини інтелектуальної власності;
- обґрунтовано положення про те, що система інформаційного законодавства повинна формуватися сьогодні як „відкрита” система, мати ознаки системності та ієрархічності. Основні принципи інформаційних відносин, конституційні інформаційні права знаходять своє закріплення у Конституції України. Цивільний кодекс регулює на сьогодні значне коло інформаційних правовідносин; а всі положення Загальної частини зазначеного кодексу можуть застосовуватись до врегульованих ним інформаційних правовідносин. Необхідність спеціального законодавчого акту, зокрема, Закону України „Про інформацію” не заперечується, за умов узгодження його положень з положеннями ЦК України та інших нормативних актів, які утворюють відкриту ієрархічну систему інформаційного законодавства. Спростовується необхідність прийняття Інформаційного кодексу;
- обґрунтовано положення про те, що, не зважаючи на те, що інформаційне законодавство знаходиться на етапі свого становлення, вже нині можна говорити про наявність певної його впорядкованості. Таким чином, структура інформаційного законодавства може бути представлена впорядкованою сукупністю інформаційних правових норм і актів інформаційного законодавства;
- обґрунтовано положення про поступове формування нового інституту цивільного права України, який умовно можна назвати „Інформаційні права". Проект відповідної глави ЦК України пропонується автором окремо у Додатку до дисертаційного дослідження.
Дістало подальший розвиток:
- положення про те, що інформаційні правовідносини – як особисті немайнові, так і майнові, мають приватноправову природу і не потребують штучного обмеження і безмежного контролю;
- поняття інформаційних відносин як відносин, пов’язаних з пошуком, отриманням, передачею, виробництвом, поширенням, перетворенням і споживанням інформації;
- обґрунтування особистих немайнових інформаційних відносин, не пов’язаних з майновими, як суспільних відносин, які складаються з приводу нематеріального блага – інформації, що має позаекономічну природу, є самостійною цінністю для його носія і має функціональну властивість нетоварності, належить особистості як такій та від неї невіддільне.
Удосконалено і узагальнено перелік основних принципів інформаційних відносин, які є основними засадами і які пропонується передбачити в ЦК України, враховуючи, що загальні засади цивільних прав, передбачені в ЦК України, поширені нині і на інформаційні цивільні правовідносини. Серед них, зокрема: гарантованість права на інформацію; відкритість; доступність інформації та свобода її обміну; об’єктивність; вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації тощо.
ІІІ. Підстави виникнення, суб'єктний склад та зміст інформаційних цивільних правовідносин.
Вперше:
- запропоновано для інформаційних правовідносин своєрідну „тріаду” основних правомочностей (видів інформаційної діяльності):
- створення (вироблення) інформації;
- передання і одержання інформації;
- використання інформації (включаючи її поширення і зберігання). Доводиться, що усі інші можливі види діяльності можуть бути розкриті через ці три основні;
- обґрунтовано положення про те, що поняття „право власності на інформацію”, яке безпідставно набуло за часів розробки національного законодавства широкого використання, не може застосовуватися до нематеріального блага особливого роду, яким є інформація: інформація і матеріальна об’єктивна форма, в якій вона може втілюватись, не можуть ототожнюватись;
- обґрунтовано положення про те, що термін „використання”, який застосовується у контексті Закону України "Про інформацію" щодо інформації, є більш точним і коректним, ніж термін „користування”;
- обґрунтовано, що термін „доступ до інформації та її матеріальних носіїв”, який використовується у законодавстві України, не можна розуміти як передання права власності. Доступ тлумачиться як "звернення до інформації", „можливість одержання, оброблення інформації та (чи) порушення її цілісності”, „ознайомлення конкретної особи із секретними матеріалами” тощо;
- обґрунтовується необхідність розмежування понять „інформаційні права” і „право на інформацію”, зокрема, у цивільному праві. Термін „інформаційні права” є більш широким, таким, що відноситься до всіх інформаційних правовідносин і включає у себе термін "право на інформацію", який відповідає особистим немайновим правовідносинам, не пов'язаним з майновими.
Дістало подальший розвиток:
- положення про те, що під суб’єктним складом інформаційних цивільних правовідносин слід розуміти сукупність осіб, які беруть участь у даних конкретних цивільних правовідносинах і стають носіями цивільних прав та обов’язків, а суб’єктом інформаційних цивільних правовідносин є будь-яка особа (фізична або юридична), поведінка якої регулюється нормами даної галузі права;
- положення про те, що термін „тиражування” можна застосовувати лише до матеріального носія інформації, зокрема, до речей, якими є документи, а терміни „поширення” або „розповсюдження” – до самої інформації.
Удосконалено і впорядковано перелік принципів функціонування інформаційних прав, а також принципів їх здійснення для використання у цивільному праві, серед яких є як загальноправові (універсальні), міжгалузеві і специфічно цивілістичні.
ІУ. Цивільно-правові аспекти реалізації інформаційних прав та цивільно-правові способи захисту інформаційних прав.
Вперше:
- обґрунтовано, що особливості реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових правовідносин, правовідносин інтелектуальної власності і правовідносин власності вказують на тісний зв’язок усіх інформаційних прав, закріплених на сьогодні у ЦК України і є додатковим свідченням формування нового інституту цивільного права – "Інформаційні права";
- визначено, що найширший і найрізноманітніший спектр способів захисту порушених інформаційних прав закріплений у цивільному законодавстві;
- обґрунтовано положення про те, що захист інформаційних цивільних прав і охоронюваних законом інтересів здійснюється в судовому порядку із застосуванням загальних, передбачених у ст.16 ЦК України, і ряду спеціальних цивільно-правових способів захисту;
- обґрунтовано положення про те, що такий спосіб захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди найбільш ефективний для застосування до порушених інформаційних прав, особливо – до особистих немайнових прав на інформацію, в разі поширення недостовірної інформації;
- обґрунтовано необхідність закріплення цивільно-правової відповідальності незалежно від наявності вини правопорушника за шкоду, заподіяну в результаті поширення інформації, яка належить до життєво важливої для виживання людства, як виду живих істот; яка належить до наукових розробок, пов’язаних з генною структурою людського організму і їй перетворенням, з проблемами зародження життя і смертю, а також за поширення інформації, яка розцінюється як „інформаційна зброя”, і за шкоду, заподіяну неконтрольованим використанням об’єктів, які належать до поняття „штучний розум”;
- обґрунтовано необхідність закріплення умов, в результаті настання яких особа повинна звільнятися від відповідальності у сфері інформаційних відносин. До таких обставин можна віднести поширення комп’ютерного вірусу, здатного знищити інформацію у повному обсязі або в глобальному масштабі, проти якого не вироблено відповідного комп’ютерного антивірусу; вихід з ладу комп’ютерних систем або середовищ передачі інформації (зокрема, глобальної комп’ютерної мережі Інтернет); випадки виникнення локальних інформаційних конфліктів чи розв’язування інформаційних війн, які призводять до руйнівних наслідків;
- обґрунтовано положення про те, що захисту підлягають не лише інформаційні права, але і інформаційні відносини в цілому; а також про необхідність побудови ефективної системи інформаційної безпеки, важливою складовою якої стануть цивільно-правові способи захисту інформаційних прав та інформаційних відносин.
Дістало подальший розвиток:
- положення про те, що основною неюрисдикційною формою захисту інформаційних цивільних прав, можна визначити самозахист; в межах цієї форми захисту володілець порушеного чи оспорюваного інформаційного права може використати різні способи самозахисту, які повинні бути адекватними порушенню;
- положення про те, що у випадках, передбачених законом, може виникати обов’язок відшкодувати шкоду, заподіяну правомірною поведінкою, зокрема, в результаті дій, до яких звертається програміст в разі загрози усій комп’ютерній системі і в разі отримання так званого „комп’ютерного вірусу”: він може повністю знищити зіпсовану програму задля збереження інших і системи в цілому і навіть зруйнувати інформаційну систему в цілому, задля збереження інформації, яка накопичується, зберігається і мігрує у системі. Вказані дії є правомірними за умови, що відвернута шкода є меншою від тієї, що могла бути заподіяною;
- положення про необхідність надавати в інформаційній сфері перевагу принципу балансу інтересів, як такому, що дозволяє найбільш повно врахувати інтереси кожного суб’єкта інформаційних відносин в конкретних умовах;
Удосконалено положення про те, що норма ст. 277 ЦК України повною мірою може застосовуватись і для захисту прав юридичних осіб, особисті немайнові права яких порушено внаслідок поширення про них недостовірної інформації.
Обґрунтовано і сформульовано понад 30 пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення чинного цивільного та інформаційного законодавства і практики його застосування.