Київський Національний університет імені Тараса Шевченка Кохановська Олена Велеонінівна
| Вид материала | Автореферат |
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка На правах рукопису Кохановська, 3807.4kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка герасимова світлана василівна, 682.99kb.
- Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний, 675.02kb.
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка С.І. Сніжкo теорія І методи, 3725.97kb.
- Текст роботи: київський національний університет імені тараса шевченка жуковська галина, 546.29kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка, 355.25kb.
- Форма київський національний університет імені тараса шевченка інститут журналістики, 178.94kb.
- Форма київський національний університет імені тараса шевченка інститут журналістики, 182.01kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису чехович, 992.98kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису мазур тамара, 1244.31kb.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані: у науково-дослідній сфері – матеріали дисертації, зокрема, сформульовані в роботі висновки, пропозиції та рекомендації, частина з яких носять дискусійний і постановочний характер, можуть бути використані у подальших загальнотеоретичних дослідженнях цивільно-правових проблем інформаційних відносин; при визначенні основних напрямів прогнозованого розвитку науково-практичних досліджень проблем інформаційних відносин взагалі і інформаційних цивільних правовідносин зокрема; у правозастосовчій сфері – сформульовані у дисертації положення щодо цивільно-правових аспектів інформаційних відносин в Україні, а також конкретні рекомендації щодо вдосконалення чинного цивільного та інформаційного законодавства, можуть стати основою для внесення змін в ЦК України та інші законодавчі акти, підготовки законопроектів з цих питань, при розробці і удосконаленні законодавства України; у сфері практичної діяльності використання одержаних результатів надасть можливість забезпечити єдність розуміння і правильного застосування норм, які регулюють інформаційні відносини, в тому числі при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України та роз'яснень Вищого господарського суду України з питань практики дотримання, виконання та застосування інформаційного законодавства, а також допоможе вдосконалити роботу органів і посадових осіб у сфері інформаційних відносин, дозволить забезпечити потреби судової практики, практичної діяльності фізичних та юридичних осіб; у навчальному процесі результати дослідження можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з цивільного права, інформаційних правовідносин, при підготовці навчальних курсів з дисциплін "Цивільне право", "Інформаційні права", "Особисті немайнові права фізичних осіб", "Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні", "Право інтелектуальної власності", а також при викладанні цих дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки та пропозиції одержані автором у результаті вивчення та аналізу біля 600 наукових і нормативно – правових джерел.
Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися і були схвалені на засіданні кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка; доповідалися і обговорювалися на засіданні Академії правових наук України. Результати дослідження використовувалися дисертанткою в науково-педагогічній діяльності, в тому числі при читанні курсу "Цивільне право" та спецкурсів "Особисті немайнові права фізичних осіб" та "Право інтелектуальної власності" на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Окремі положення дисертації були предметом обговорення на Міжнародній науковій конференції молодих вчених "Треті осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 5 – 6 листопада 2004 р): доповідь на тему: "Концептуальні підходи до законодавчого забезпечення формування і розвитку глобального інформаційного суспільства"; на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми приватного права в умовах становлення національної економіки" (м. Київ, 10 – 11 рудня 2004 р.): доповідь на тему: "Основні ознаки та юридичні властивості інформації" ; на ХІ регіональній Науково-практичній конференції "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (м. Львів, 3 – 4 лютого 2005 р.): доповідь на тему: "Проблеми захисту інформаційних прав в Україні"; на УІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Наука і освіта – 2005" (м. Дніпропетровськ, 7 – 21 лютого 2005 р.): доповідь на тему: "Особливості розвитку цивільного права як науки і навчальної дисципліни в інформаційний період розвитку суспільства"; на Міжнародній науково-практичній конференції "Гражданское законодательство Российской Федерации как правовая среда гражданского общества" (Російська Федерація, м. Краснодар, 1 березня 2005 р.): доповідь на тему: "Информация как объект гражданского права в ГК Украины и ГК Российской Федерации: черты сходства и различий"; на 1-й Міжнародній науково-методичній конференції "Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу" (м. Хмельницький, 11 – 12 березня 2005 р.): доповідь на тему: "Проблеми адаптації інформаційного законодавства України до стандартів Європейського Союзу (цивільно-правовий аспект)"; на Науково-практичній конференції Київського міжнародного університету "Проблеми кодифікації цивільного і господарського права" (м. Київ, 18 – 19 березня 2005 р.): доповідь на тему: "Проблеми термінології інформаційних відносин в процесі кодифікації цивільного права"; на Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та докторантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників" (м. Київ, 13 – 14 квітня 2005 р.): доповідь на тему: "Інформація як об'єкт цивільних правовідносин"; на Міжнародній науковій конференції "Формування правової системи в Україні на сучасному етапі" (в рамках читань пам'яті В.М.Корецького) (м. Дніпропетровськ, 21 – 22 квітня 2005 р.): доповідь на тему: "Цивільно-правове регулювання інформаційних відносин як важливий напрямок формування системи інформаційного законодавства в Україні"; на У Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми підготовки спеціалістів з інтелектуальної власності в Україні" (м. Київ, 27 – 28 квітня 2005 р.): доповідь на тему: "Досвід і традиції підготовки магістрів за авторськими методиками викладання спецкурсів з проблем права інтелектуальної власності в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка"; на Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих вчених до Дня науки "Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки" (м. Чернігів, 19 травня 2005 р.): доповідь на тему: "Інформація як благо особливого роду серед об'єктів цивільних прав"; на Інтернет – конференції Академії Адвокатури України "Цивільне та Сімейне законодавство: теорія та практика застосування" (м. Київ, 23 – 24 травня 2005 р.): доповідь на тему: "Проблеми захисту інформації у сучасному цивільному праві України"; на ІІ Міжвузівській науково-практичній конференції "Актуальні питання реформування правової системи України" (м. Луцьк, 27 – 28 травня 2005 р.): доповідь на тему: "Актуальні питання співвідношення прав інтелектуальної власності та особистих немайнових, не пов'язаних з майновими, прав юридичної особи"; на ІУ Міжнародній Науково-практичній конференції "Динаміка наукових досліджень – 2005" (м. Дніпропетровськ, 20 – 30 червня 2005 р.): доповідь на тему: "Суб'єкти і об'єкти інформаційних правовідносин у сучасній правовій доктрині"; на Міжнародній науковій конференції "Наукові правничі школи Київського університету" (м. Київ, 12 жовтня 2005 р.): доповідь на тему: "Розвиток теорії інформаційного права в Україні"; на Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців "Четверті осінні юридичні читання" (м Хмельницький, 21 – 22 жовтня 2005 р.): доповідь на тему: "Право на інформацію про стан здоров'я за Цивільним кодексом України"; на ІІ професійній конференції "Защита права промышленной собственности" (м. Київ, 10 листопада 2005 р.): доповідь на тему: "Комерційні (фірмові) найменування як об'єкт права інтелектуальної власності"; на Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів "Сучасні проблеми юридичної науки: стан та перспективи розвитку" (м. Харків, 21 – 22 листопада 2005 р.): доповідь на тему: "Проблеми захисту честі, гідності, ділової репутації з урахуванням новел ЦК України"; на ХІІ регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні" (м. Львів, 9 – 10 лютого 2006 р.): доповідь на тему: "Правова природа бездокументарних цінних паперів: теоретичний аспект"; на Науково-практичній конференції "Стратегічні рішення для бізнесу. Правомірне використання і захист прав інтелектуальної власності – запорука успішного розвитку підприємства" у рамках Тижня промислових технологій і ІІ Міжнародної виставки "Винаходи і інновації" (м. Київ, 10 – 13 квітня 2006 р.): доповідь на тему: "Захист прав інтелектуальної власності в судовому порядку".
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені в одноосібно виконаній монографії "Теоретичні проблеми інформаційних відносин у цивільному праві" (Київ, Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет," 2006. – 463 с.); 38 наукових статтях, з яких 32 опубліковано у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених ВАК України, а також матеріалах та тезах наукових, науково-методичних та науково-практичних конференцій. Окремі положення дисертації відображені у підручниках з цивільного права, а також у науково-практичних коментарях Цивільного кодексу України, співавтором яких є дисертантка.
Структура роботи обумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на шістнадцять підрозділів, висновків, додатку та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 531 сторінка, з них основного тексту - 511 сторінок. Список використаних джерел налічує 560 найменувань і займає 20 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У Вступі розкривається стан і сутність цивільно-правових проблем інформаційних відносин в Україні; обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження; визначаються його об'єкт та предмет, мета та основні завдання; формулюються основні положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів та ступінь їх новизни; розкривається практичне значення і апробація одержаних результатів та форми їх впровадження у законотворчу і практичну, в тому числі, викладацьку діяльність.
Розділ 1 "Методологічні засади формування і становлення інформаційних правовідносин " складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. "Загально-теоретичні аспекти поняття інформації та проблеми її класифікації" аналізується ступінь дослідження в науковій літературі поняття інформації та понять суміжних і похідних від неї як загальнонаукових категорій з метою визначення найбільш важливих і вдалих для подальшого закріплення у цивільно-правових нормах. Звертається увага на те, що сучасне суспільство вже сьогодні визначається як інформаційне, впливаючи не тільки на економіку і виробництво, але все більше на приватне життя окремих осіб, що є найважливішими причинами для з'ясування цивільно-правових питань інформаційних відносин.
Дисертанткою визначено етапи наукових досліджень поняття інформації представниками різних галузей науки, в тому числі в праві, а також місце, роль та зміст цих досліджень для застосування у доктрині інформаційних прав. Робиться висновок про те, що поняття інформації залишається одним із найбільш спірних і неоднозначних явищ, які піддавалися філософському, математичному, економічному, історичному, а тепер і правовому аналізу. Як об'єкт вивчення і наукового розуміння, інформація досліджується на сьогодні у технічному, лінгвістичному, семантичному, прагматичному та інших аспектах.
На думку дисертантки, розуміння інформації у праві повинно ґрунтуватись на конкретних визначеннях інформації у різних галузях науки, розумінні теорій інформації, аналізі історичних передумов правового регулювання інформаційних відносин та визначеннях інформації, які містяться у спеціальних наукових джерелах різних галузей права. Крім того, пропонується використовувати і інші, тісно пов'язані методологічно з інформацією поняття, такі як матерія, енергія, людська мова тощо. Важливими і необхідними складовими (елементами) для побудови визначення терміну "інформація" в національному законодавстві названо і проаналізовано також такі терміни, як "відомості", "події", "явища", "процеси", "носії інформації", "форма представлення інформації", "знання" тощо.
На підставі аналізу юридично значимих ознак інформації запропоновано уточнений перелік ознак, які зумовлюють інформацію як об'єкт правового регулювання: нематеріальний характер; неспоживність; можливість багаторазового використання; переважна об'єктивізація при включенні у правовий обіг і суб'єктивний характер; зберігання інформації у суб'єкта, який її передає; можливість багаторазового використання; здатність до відтворення, копіювання, збереження, перетворення і накопичення.
В роботі звертається увага на те, що в теоретичних роботах, присвячених інформації в праві існують на сьогодні дві позиції: перша позиція спирається на постулат про неможливість існування інформації без певного матеріального носія, в той час як друга полягає в тому, що інформація не пов'язана з конкретним носієм. Дисертантка притримується позиції, що існують і інші, крім документованої інформації, організаційні форми виразу інформації, такі як світло, звук, біологічна енергія тощо. Отже, існує можливість безпосереднього сприйняття інформації органами почуттів людини, які не піддаються сприйняттю її логічною системою, між тим, вони можуть мати значний вплив на неї. В роботі наводяться приклади і доводиться важливість забезпечення правового захисту людини у таких випадках, в тому числі її здоров'я, життя, свободи тощо.
Дисертанткою визначені і проаналізовані підходи до класифікації інформації та її види – як доктринальні, так і законодавчі – з метою їх подальшого використання і удосконалення. Класифікація наукова провадиться: за ступенем організованості; за видом носія; за функціональним призначенням; за ступенем доступу. Класифікація законодавча провадиться за галузями, видами і режимом доступу.
У підрозділі 1.2 "Розвиток теорії інформаційного права та його місце в системі права України: погляд на проблему з приватно правових позицій" аналізуються теорії інформаційного права і різні точки зору щодо правової природи інформаційних правовідносин, а також їх місця в системі права і законодавстві України з приватноправових позицій, особлива увага приділяється критиці теорії інформаційного права як окремої галузі права.
Дисертантка послідовно спростовує доведеність теорії інформаційного права як окремої галузі права і висуває аргументи на користь позиції про приватноправову природу інформаційних правовідносин; про новий, такий що формується, міжгалузевий інститут приватного права, названий умовно "Інформаційні права" і пропонує у Додатку до дисертаційної роботи своє бачення цього інституту. В обґрунтування цієї точки зору і відповідно – заперечення інших (щодо інформаційного права як окремої галузі права та інформаційного права як галузі публічного права) наводяться аргументи, серед яких найважливішими є наступні: сьогодні ще не існує усталеного наукового бачення предметної сфери інформаційного права, хоча в літературі і мають місце певні точки зору на дану проблему, зокрема, вказується на декілька предметів інформаційного права; існує також значна кількість термінів, якими пропонувалось в літературі назвати нову галузь права, що також є додатковим доказом того, що наукова думка не виробила єдиних підходів до розуміння предмету інформаційного права і того, що собою має являти "інформаційне право" як окрема галузь права. Робиться висновок, що ці тенденції свідчать про необхідність розвивати максимально поглиблено окремі напрямки правової науки в інформаційній сфері, намагаючись вирішувати проблеми на базі вже існуючих фундаментальних галузей. В роботі також зазначається, що свого специфічного методу правового регулювання "інформаційне право" також не має. Для нього пропонується обидва універсальні методи – імперативний і диспозитивний, або зазначається, що метод ще буде вироблений. Автор доводить, що союз "і" тут недоречний, оскільки два методи одночасно впливати на відносини не можуть. Що стосується усталених галузей права, то і в них один із методів зазвичай помітно переважає. Нині простежується тенденція збільшення імперативу і заборон в інформаційній сфері, що пояснюється здебільше потребами безпеки у сучасному світі. Одночасно можна спостерігати порушення прав людини у зв'язку з цим. Таким чином, робиться висновок, що запропоноване вченими "інформаційне право", так і буде "запозичувати" метод в інших галузей права, в залежності від їх реальної належності до фундаментальних галузей, які характеризуються єдністю предмету і методу. Аргументи щодо можливості відокремлення галузей права лише з урахуванням особливого предмета регулювання, без врахування методу, не мають під собою достатньо міцного підґрунтя в принципі, не лише стосовно інформаційного права. Вони також протирічать традиційним теоретичним національним розробкам, які стали результатом багаторічних дискусій ще за часів радянського права, і завершились цінними для науки і практики висновками про можливість поділу на галузі права лише на підставі поєднання предмету і методу з урахуванням функцій права.
В роботі підкреслюється, що самий термін "інформаційне право" слід сприймати як умовний і розуміти як узагальнене поняття, яке з'явилося шляхом перенесення бачення представників природничих наук у правову площину. Перевага ж публічно-правових начал пояснюється, в основному, бажанням власників інформаційних технологій забезпечити через державний контроль і примус свої пріоритетні позиції, уникнути конкуренції шляхом „ув’язнення” інформації переважно в рамках публічно-правового методу регулювання суспільних відносин. Між тим, інформаційні правовідносини носять приватноправовий характер, коли усі учасники цих відносин знаходяться у рівному становищі, коли єдиним обмеженням права однієї особи є право іншої особи чи інших осіб. Припущення про можливість поєднання двох методів – імперативного і диспозитивного зводиться реально до їх чіткого розмежування – в яких випадках застосувати імператив, а в яких – диспозитивні начала.
В роботі робиться висновок про те, що вже сьогодні можна стверджувати, що у цивільному праві поступово формується новий міжгалузевий інститут, названий дисертанткою "Інформаційні права". Автор вважає, що оскільки ідеї природного права були покладені в основу побудови нового ЦК України, дана теорія має безпосереднє відношення і до побудови теорії інформації у праві: практично всі теоретичні розробки теорії природного права можуть бути покладені в основу побудови цього інституту в праві цивільному. Достатньо значний обсяг норм знаходиться на сьогодні у сфері інших галузей права – адміністративного, кримінального тощо – практично в усіх – створюючи міжгалузевий інститут, що пояснюється глобальністю самого поняття інформації - як явища і як об’єкту права, цінність якого усвідомлена повною мірою лише наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття.
Підрозділ 1.3. "Концепція інформаційних правовідносин у сучасній правовій доктрині" присвячений дослідженню проблеми розуміння інформаційних правовідносин у сучасній правовій доктрині і, зокрема, її концептуальних положень.
Дисертантка приділяє увагу наявним у літературі визначенням інформаційних відносин, які розуміються переважно як відносини, пов'язані з пошуком, отриманням, передачею, виробництвом, поширенням, перетворенням і споживанням інформації. Доводиться, що правовому регулюванню підлягають не будь-які відносини в інформаційній сфері, оскільки, по-перше, правове втручання в окремі сфери життєдіяльності може виявитися недоцільним; по-друге, неможливим залишається зовнішній контроль за виконанням тих чи інших нормативних приписів, зокрема, в силу специфіки самого об'єкта правового регулювання - інформації.
Доведена необхідність додати до наявних у доктрині характеристик інформаційних правовідносин ряд приватноправових. Зокрема, названі правовідносини ґрунтуються на специфіці немайнових відносин, які пов'язані з інформацією; це відносини особливого роду, які не включаються у склад правовідносин інтелектуальної власності, оскільки поняття інформації є ширшим за своїм змістом від поняття твору, як результату творчої діяльності, а поняття інформаційної інтелектуальної діяльності людини ширше за творчу діяльність. Крім того, на думку автора, слід враховувати особливості майнових інформаційних правовідносин, об'єктом яких виступають інформаційні продукти, інформаційні ресурси тощо і які розглядаються як специфічний товар.
В роботі зазначається, що інформаційні відносини, будучи врегульовані нормами цивільного, адміністративного, фінансового, кримінального права тощо, кожного разу переймають риси, притаманні цим галузям права, основні характеристики їх предмету і методу правового регулювання. В цьому, на думку дисертантки, проявляється багатогранність і універсальність самого феномену інформації в праві. Це змінює звичні уявлення, так само, як це відбулося раніше з іншими галузями науки – біологією, фізикою, філологією, змінилося навіть філософське розуміння цього світу завдяки пізнанню феномену інформації; інформаційна складова пронизує всю систему права, надаючи їй якісно наповнюючу силу, а не лише технічну бездоганність.
На відміну від позиції авторів, які підкреслюють можливість врегулювання інформаційних відносин нормами інформаційного права як галузі права, автор послідовно притримується позиції приватноправової природи інформаційних відносин і необхідності врегулювання переважної їх більшості нормами цивільного права.
У підрозділі 1.4. "Загальна характеристика джерел правового регулювання інформаційних відносин в Україні: проблеми розвитку" дається загальна характеристика джерел правового регулювання інформаційних відносин в Україні і пропонується власне бачення системи інформаційного законодавства і комплексної галузі інформаційного законодавства України.
Дисертанткою обґрунтовується необхідність формування сучасної системи інформаційного законодавства як системи відкритої, яка має ознаки системності та ієрархічності. Основні принципи інформаційних відносин, конституційні інформаційні права знаходять своє закріплення у Конституції України. Цивільний кодекс України містить найважливіші поняття інформації, інформаційних цивільних правовідносин і інформаційних прав, не лише гарантії реалізації і захисту інформаційних прав, але і реальні способи захисту цих прав. Саме ЦК України регулює на сьогодні значне коло інформаційних правовідносин, а всі положення Загальної частини зазначеного кодексу можуть застосовуватись до врегульованих ним інформаційних правовідносин. Необхідність спеціального законодавчого акту, зокрема, Закону України "Про інформацію" дисертанткою не заперечується, за умов узгодження його положень з положеннями ЦК України та інших нормативних актів, які утворюють відкриту ієрархічну систему інформаційного законодавства. Дисертантка спростовує необхідність прийняття єдиного кодифікованого акту – Інформаційного кодексу.
Автор акцентує увагу на специфічній формі інформаційного законодавства - міжнародних договорах в інформаційній сфері і переконує, що можна віднести до зазначених джерел також міжнародні договори у сфері прав людини на інформацію, свободу, повагу до честі, гідності тощо, а також міжнародні договори у сфері творчої інтелектуальної діяльності. Важливе значення у сфері інформаційного законодавства буде надалі посідати правовий звичай. Аналіз джерел правового регулювання інформаційних відносин дозволили дисертантці узагальнити перелік основних принципів інформаційних відносин, які є основними засадами і які пропонується передбачити також у ЦК України, враховуючи, що загальні засади цивільних прав, передбачені в ЦК України, поширюються нині і на інформаційні цивільні правовідносини. Серед них, зокрема, зазначені: гарантованість права на інформацію; відкритість; доступність інформації та свобода її обміну; об’єктивність; вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації тощо.
Дисертанткою запропонована для інформаційних правовідносин своєрідна "тріада" основних правомочностей: створення (вироблення) інформації; передання і одержання інформації; використання інформації (включаючи її поширення і зберігання). Доведено, що усі інші можливі види інформаційної діяльності можуть бути розкриті через ці три основні.
В дисертації підкреслюються і розкриваються особливості і складності розвитку законодавства у сфері електронної комерції.