Geum.ru

Міністерство освіти І науки україни київський національний університет імені тараса шевченка кафедра кримінального права та кримінології

Вид материалаДокументы
за законодавством зарубіжних країн
Список використаних джерел
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

за законодавством зарубіжних країн




Доповнення КК 1960 р. новим для українського кримінального права та законодавства складом злочину “Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань” і його подальше закріплення у КК 2001 р. звичайно викликало неоднозначність поглядів не лише на зміст його ознак, а й взагалі на доцільність самого існування цієї правової норми. Тому перед тим, як розпочати дослідження безпосередньо питань даної теми нам вважається за доцільне подати деякі нариси з історії становлення українського та зарубіжного кримінального законодавства щодо відповідальності за різні прояви самоправних дій.

Зокрема мова йде про те що нами було проведено дослідження історичних джерел українського кримінального права і було зроблено висновок про те що аналогічної норми за часи становлення українського кримінального законодавства не існувало.

Тому ми звернулися до аналізу деяких історичних зарубіжних джерел кримінального законодавства які, містили подібну кримінально-правову норму, зокрема до норвезького 1902 р. і швейцарського 1908 р. проектів кримінальних уложень.

Ці нормативні джерела були проаналізовані свого часу російським ученим А.Н. Круглєвським який пояснюючи свою зацікавленість саме зарубіжним законодавством зазначав що детальний догматичний аналіз правових постулатів зводиться звичайно до положень національного законодавства але обов’язково передбачає наявність у такому законодавстві певної стабільності і доцільний за умови збереження останнім значення діючого права протягом відносно довгого проміжку часу.

На його думку російське право того часу цим вимогам не відповідало – “уложення про покарання й статут про покарання давно вже запропоновано замінити кримінальним уложенням 1903 року” [ 145, C.7]. А.Н. Круглєвський свого часу писав:” У теперішній час нам уявляється … більш суттєвим показати що деяким кодексам відомі злочини що посягають саме на чуже право володіння що порушує саме одне тільки благо володіння річчю” [145, С. 7-8]. Такі злочини передбачалися норвезьким 1902 р. і швейцарським 1908 р. проектами кримінальних уложень.

Ст. 250 Проекту Швейцарського уложення мала назву “Самоправні дії кредитора” і передбачала відповідальність за злочин, що посягав або на чуже володіння або на чуже майно. Швейцарське право розрізняло активного та пасивного суб’єктів цієї дії. Активним суб’єктом цієї дії міг бути лише кредитор тобто особа яка має право вимоги у силу існуючого зобов’язання. Пасивним суб’єктом вважався боржник.

Об’єктом такого злочину було перш за все володіння іншої особи тобто знаходження речі в господарській сфері іншої особи. Причому речі, на яку потерпілий мав право. Однією із правомочностей власника є володіння, таке благо порушувалось винним через вилучення речі на певний час у особи яка має право володіння річчю або через утримання винним речі яка вже знаходиться в його володінні причому речі іншої особи. Слід зазначити що порушене володіння повинно було стосуватися рухомої речі.

А.Н. Круглєвський зазначав що умисел винного який порушував право володіння повинен був бути спрямованим не на задоволення своїх власних потреб або потреб інших осіб із захопленої або утримуваної речі а в “спонуканні потерпілого таким чином до точного виконання свого зобов’язання.” [145, С. 377] З іншого боку даний злочин, на відміну від злочину, відповідальність за який передбачена ст. 355 КК України, міг посягати і на чуже майно коли винний захоплював або утримував чужу річ із метою введення її до складу свого майна присвоював її собі і діяння відрізнялося від крадіжки або присвоєння лише наявністю спеціальної мети – примусити потерпілого до виконання зобов’язання.

Таким чином дії що призводили до порушення чужого володіння або були спрямовані на чуже майно повинні були проявлятися або в захопленні речі або у вилученні її із незаконного володіння іншої особи та самоправному “перенесенны” її у володіння винного або ж в утриманні винним речі що вже знаходилася в його володінні.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Ст. 189 КК Республіки Молдова, прийнятого 18 квітня 2002 р., передбачена відповідальність за шантаж, під яким розуміється вимога передачі майна власника, володільця чи користувача або права на нього або вчинення інших дій майнового характеру під погрозою насильства над особою чи її рідними й близькими або оголошення відомостей, що ганьблять їх, а так само під погрозою пошкодження чи знищення майна власника, володільця чи користувача чи їх рідних і близьких. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими ознаками шантажу, визнається вчинення його: 1) повторно, двома чи більше особами; 2) із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров’я; 3) із погрозою вбивством; 4) із пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 190); 5)організованою злочинною групою або злочинною організацією; 6) із застосуванням зброї чи інших предметів, що використовуються як зброя; 7)поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я; 8) поєднаний із знущанням, тортурами, нелюдським чи принижуючим гідність поводженням; який мав наслідком одержання майна, що вимагалось; 9) що спричинив інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 189); 10) поєднаний з викраденням власника, володільця чи користувача, їх рідних чи близьких (ч. 4 ст. 189) [20, С. 259-261].

Ст. 247 КК цієї держави передбачена відповідальність за примушування до укладення угоди чи до відмови від її укладення, поєднане з погрозою застосування насильства, знищення чи пошкодження майна, розповсюдження відомостей, які можуть спричинити значну шкоду правам та охоронюваним законом інтересам особи чи близьких родичів, за відсутності ознак шантажу. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення зазначених дій повторно, із застосуванням насильства, організованою групою чи злочинною організацією (ч.2 ст. 247) [20, С. 300].

Ст. 352 КК Республіки Молдова передбачена відповідальність за самоправство, тобто самовільне здійснення свого дійсного чи припущеного права з порушенням установленого порядку, що потягло спричинення шкоди у великих розмірах громадським інтересам чи правам і охоронюваним законом інтересам фізичних чи юридичних осіб. Кваліфікованими ознаками є вчинення цього злочину: повторно; двома чи більше особами; із погрозою вбивством чи спричиненням тілесних ушкоджень чи іншої шкоди здоров’ю; поєднане із знищенням майна (ч. 2 ст. 352); а особливо кваліфікованим – вчинене організованою злочинною групою чи злочинною організацією; поєднане із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я; вчиненим із застосуванням зброї, що потягло спричинення шкоди у особливо великих розмірах чи інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 352) [20, С. 379-381].

Подібні норми є й у законодавстві країн далекого зарубіжжя, зокрема, у КК Австрії (§ 105), КК Данії (§ 260), КК Іспанії (ст. 172) КК Франції (ст. 222-18) КК Республіки Польща (ст. 190 (ст. 191) КК Нідерландів (ст. 284), КК Швеції (ст. 4), КК ФРН ( § 240), КК Швейцарії ( ст. 181), КК Японії (ст. 223), а також в КК штату Нью-Йорк (ст. 212).

§ 105 (“Примушування”) Розділу 3 (“Злочинні діяння проти свободи”) Кримінального кодексу Австрії передбачає відповідальність за примушування особи до вчинення певної дії, потурання чи бездіяльності шляхом застосування насильства або використання небезпеки погрози. Ч. 2 § 105 встановлено: “Діяння не є протиправним, якщо застосування насильства або використання небезпечної погрози як засобу досягнення поставленої добрим звичаям.” [ 10, С. 104]
§ 260 глави 26 (“Злочини мети не суперечить проти особистої свободи”) КК Данії встановлює, що будь-яка особа, яка:

1) шляхом насильства або погрози насильством, суттєвим пошкодженням майна, позбавленням волі або неправдивим звинуваченням у вчиненні караного діяння або безчесною поведінкою чи виявленням питань, які відносяться до особистих справ будь-кого, примушує будь-яку особу зробити що-небудь, страждати від будь-чого або утриматися від учинення будь-чого, або яка

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

1. За законодавством багатьох країн відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, може наставати за “загальними” нормами, що передбачають відповідальність за примушування як прояв фізичного та (або) психічного насильства. Зокрема, ст. 223 КК Японії передбачена відповідальність тих осіб, які примушували інших робити те, що вони не зобов’язані робити, або перешкоджали здійсненню реалізації їхнього права, погрожуючи заподіянням шкоди життю їх чи їхніх родичів, здоров’ю, честі або майну, або застосовували насильство [28, С. 134].

2. У більшості КК у назві статті використовується термін “примушування” (наприклад, КК Іспанії, ФРН, Швейцарії ), в інших – термінологічний зворот “злочинне примушування” (КК Швеції, Примірний КК США та ін.);

3. У більшості КК примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань даний злочин віднесено до злочинів проти свободи людини КК Іспанії, Швеції, Швейцарії, ФРН ). В інших випадках, як це має місце, наприклад, у КК Франції, цей злочин віднесено до посягань на фізичну чи психічну недоторканість особи;

4. За своїм змістом норми, що передбачають кримінальну відповідальність за примушування до виконання чи відмову від виконання цивільно-правових зобов’язань у КК зарубіжних країн є більш загальними, оскільки охоплюють більшу сферу суспільних відносин. Ця сфера в багатьох випадках більше схожа на самоправство.

ВИСНОВКИ


В результаті проведеного дослідження нами були зроблені наступні висновки :

1. Родовим об’єктом примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань є нормальна управлінська діяльність органів державної влади (законодавчої виконавчої та судової) та місцевого самоврядування авторитет органів державної влади місцевого самоврядування та об’єднань громадян.

2. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є встановлений порядок реалізації громадянами належних їм цивільних прав коли є об’єктивні підстави вважати що такі права порушені. Додатковим безпосереднім об’єктом примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань є життя, здоров’я, воля та власність, свобода підприємницької діяльності потерпілого чи його близьких родичів.

3. Цивільно-правове зобов’язання є предметом даного злочину. На наш погляд необхідно внести зміни та доповнення до ч. 1 ст. 355 КК щодо розширення поняття зобов’язання – не лише цивільно-правові зобов’язання але і будь-які інші які виникають в інших галузях права (трудові аліментні тощо). Формулювання “цивільно-правове зобов’язання” пропонується замінити на “будь-яке законне зобов’язання”.

4. Потерпілим від злочину є особа, яка має обов’язок виконати об’єктивно існуюче цивільно-правове зобов’язання та її близькі родичі.

5. В новому Кримінальному кодексі законодавець обмежив коло осіб яких може стосуватись погроза – це близькі родичі потерпілого. На наш погляд така новела є невиправданою і буде суттєво впливати на судову практику. Доцільніше було б залишити поняття близькі особи.

6. Поняття “договір” повністю охоплюється родовим поняттям “угода”. Тобто вживання поняття “договір” у диспозиції ч.1 ст. 355 КК поряд із поняттям “угода” є по-суті зайвим. Зміст не змінюється якщо залишити лише поняття “угода”. Обсяги понять “угода” і “договір” мають спільні елементи. Такі поняття в науці логіки називаються сумісними. Обсяги сумісних понять повністю або частково співпадають. Між цими сумісними поняттями виникають відношення підпорядкування. Відношення підпорядкування характеризує відношення між родовим поняттям і поняттям що виражає один із видів цього роду. Тобто мається на увазі два поняття обсяг одного з яких становить частину обсягу другого поняття (включається в обсяг другого поняття однак не вичерпує його).

У зв’язку з прийняттям ЦК України 2003 р. вважаємо за доцільне внести зміни і до ст. 355 КК, пов’язані з тим, що в тексті чинного ЦК відсутній термін “угода ”. Його замінив новий термін – “правочин”. З тексту ст. 202 ЦК України точно зрозуміла заміна термінів: “Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори)”.

7. Ми дійшли висновку що вимога виконати чи не виконати цивільно-правове зобов’язання може бути поєднана не лише із погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами чи пошкодження чи знищення їх майна але також з іншими видами погроз. Запропоновано доповнити ч. 1 ст. 355 словами “під погрозою розголошення відомостей, які можуть спричинити істотну шкоду правам і законним інтересам потерпілого або його близьких.”).

8. Зроблено висновок про типовість утворення кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань незважаючи на відсутність у кваліфікованих складах погрози насильством як це має місце в основному складі. Ми розглядаємо насильство як прояв погрози що не порушує типовості утворення кваліфікованих складів.

Отже, пропонуємо викласти диспозицію ч. 1 ст. 355 КК в такій редакції: “Примушування до виконання чи невиконання будь-яких об’єктивно існуючих зобов’язань що виникли на законних підставах, тобто вимога виконати чи не виконати правочин договір чи інше зобов’язання з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами пошкодження чи знищення їх, майна розголошення відомостей які потерпілий або близькі йому особи бажають зберегти в таємниці за відсутності ознак вимагання”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ