Розділ об’єкт злочину, передбаченого ст
| Вид материала | Документы |
Содержание1.2. Предмет злочину, передбаченого ст. 199 КК. |
- Тема: об’єкт злочину, 45.29kb.
- Тематичний план спецкурсу 5 програма спецкурсу 6 Тема Поняття злочину та його ознаки, 1387.34kb.
- Міністерство освіти І науки україни київський національний університет імені тараса, 994.2kb.
- Суб'єкт злочину, 35.62kb.
- Запрудського Ігоря Сьомовича, що носить ознаки складу злочину, передбаченого ст. 365, 94.66kb.
- 1 Особистість (людина) як суб'єкт І об'єкт суспільних стосунків 37 Розділ, 397.9kb.
- Об’єкт злочину як підстава для побудови системної особливої частини кримінального кодексу, 351.91kb.
- Розділ 1 поняття І ознаки підбурювання до злочину, 557.87kb.
- З м І с т вступ С. 3 Розділ 1 Об'єкт І предмет пошкодження об'єктів магістральних нафто-,, 232.92kb.
- 4 розділ прокуратура в механізмі української держави: політико-правовий аналіз, 1123.92kb.
1.2. Предмет злочину, передбаченого ст. 199 КК.
Предметом злочину, передбаченого ст.199 КК, є:
1) національна валюта України у виді банкнот чи металевої монети;
2) іноземна валюта;
3) державні цінні папери;
4) білети державних лотерей [, с.403].
Паперові грошові знаки з часу їх появи були об'єктом підвищеного злочинного посягання. Тому кожна держава безперервно працює над підвищенням захищеності своїх паперових грошей від підробки [, с.106].
Грошовою одиницею України є гривня (ч. 1 ст. 99 Конституції України), що дорівнює 100 копійкам, виключне право на введення якої та розмінної монети в обіг (емісію), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України. Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот (паперових) і монет (металевих), які є безумовними зобов'язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. Гривня є єдиним законним платіжним засобом на території України [, с.403-404].
Предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. №6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів", може визнаватись лише власне валюта, тобто банкноти Національного банку та розмінна металева монета, які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а також іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки. які введено в обіг [].
Грошові знаки, що виконують функції засобу платежу, існують або у вигляді банківських білетів (банкнот), емітентом яких є центральний (національний) банк країни, або у вигляді скарбничих (казначейських) білетів, емітентом яких є Міністерство фінансів чи його скарбниця (казначейство). В Україні емітентом грошових знаків є лише НБУ, який має виключне право на введення їх в обіг (емісію), організацію обігу та вилучення з обігу. Паперові банкноти грошового знаку України - гривні - є білетами НБУ. Державне казначейство України не наділено правом здійснювати емісію грошових знаків як засобу платежу, а, отже, державних казначейських білетів як виду грошових знаків в Україні не існує.
Предметом злочину можуть бути будь-які монети, що випускаються Банкнотно-монетним двором НБУ, в тому числі монети пам'ятні та ювілейні [, с.403-404].
Грошові знаки (валюта України та іноземна валюта), які вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, і мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, а тому їх підробка чи виготовлення підроблених таких предметів, за наявності підстав, може кваліфікуватися як шахрайство (абз. 1 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. №6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів") [].
Більш як 80 відсотків випадків вилучення з обігу підроблених банкнот у світі доводиться на долари США. Так, в журналі «Тайм» зазначалося, що у 1993 р. загальна сума підроблених доларів сягнула 120 мільйонів, а наприкінці століття ця сума буде вже дорівнювати мільярдам доларів. У 90-х pp. деякі держави Близького Сходу брали активну участь у підробці доларів США. В журналі «ЮС. ньюс енд уорлд ріпорт» вказувалось, що в одній країні цього регіону (ймовірно, йдеться про Ірак) використовуються такі складні друкарські процеси, як у Міністерстві фінансів США, що призвело до виготовлення стодоларових купюр, які практично не відрізняються від справжніх (відомі «суперпідробки»). У 1991 р. після війни у Перській затоці в обігу були мільйони доларів США, серед яких 40 відсотків стодоларових банкнот були фальшивими. Маючи високий курс та розповсюдження на території України, долари належать до об'єктів, які викликають підвищену увагу з боку фальшивомонетників в нашій країні.
Швидкий розвиток копіювально-множильної техніки та засобів оперативної поліграфії обумовив зростання кількості підробок не тільки іноземних паперових грошей, а й національної валюти України. З кожним роком кількість та якість підробок сучасних паперових грошей України неухильно зростають. Злочинні угруповання займаються виготовленням та збутом підроблених банкноту великій кількості. Цьому сприяє доступність для придбання й використання різноманітної кольорової офісної техніки й іншого обладнання. Якість отриманих зображень залежить від технічних характеристик вказаних пристроїв.
Географія фальшивих купюр на території України досить широка. Найбільше їх виявляють у: Автономній Республіці Крим, м.Києві, Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, Житомирській, Луганській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Харківській та Херсонській областях. Правоохоронні органи стурбовані надходженням в нашу країну підроблених грошей (у тому числі і гривень), ймовірно, з Польщі, країн СНД, Румунії, Туреччини [, с.106].
Державні цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Залежно від того, хто є емітентом цінних паперів, останні поділяються на дві групи: 1) державні цінні папери та 2) недержавні цінні папери. Законами, що регулюють діяльність на ринку цінних паперів, не визначається, які цінні папери є державними, а які - недержавними, а також не визначаються критерії віднесення цінних паперів до того чи іншого виду.
Державні цінні папери можуть випускатись у формі облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик; казначейських зобов'язань республіки, в тому числі казначейських векселів; приватизаційних паперів.
Не відносяться до державних цінних паперів облігації місцевих позик, облігації державних підприємств та цінні папери НБУ, зокрема, його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов'язань за цими цінними паперами.
Особливим видом державних цінних паперів є приватизаційні папери - цінні папери, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду, які можуть бути лише іменними. Зазначені цінні папери можуть бути предметом злочину, передбаченого статтею 199 КК.
Облігації внутрішніх державних позик випускаються щорічно в межах встановленого законом граничного розміру державного внутрішнього боргу на відповідний рік.
Державними цінними паперами на пред'явника є також облігації внутрішньої державної ощадної позики 1998 р. номінальною вартістю 50 гривень. Облігації виготовляються у вигляді бланків спеціального зразка із відповідним ступенем захисту Банкнотно-монетним двором НБУ і мають три купони (перший купонний період - один рік, другий та третій - по шість місяців), розмір доходу за першим із них становить 17 гривень, за другим і третім - по 8 гривень 50 копійок.
Облігації зовнішніх державних позик України - це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.
Проблема виникає при уточненні поняття „вексель”. Зіткнувшись з фальшивим векселем, спеціалісти по цінним паперам не можуть використовувати як робочий інструмент вираз “фальшивий вексель” і стають заручниками ситуації, в яку потрапили.
Такого поняття, як “фальшивий вексель”, і механізму адекватної реакції немає ні в Женевській Конвенції 1930 р., по якій введені єдинообразні правила вексельного обігу, ні в українських законодавчих актах. А це означає, що підроблений вексель розглядається в одній площині з векселем, неправильно заповненим або маючим якісь незначні невідповідності підпису або дати. І якщо такий вексель виявляється, він попадає в поле законотворчого курйозу— “вексель, який не являється векселем”, не може бути пред’явлений нотаріусу і, головне, по ньому майже неможливо відіграти процес руху векселя назад. Шлях “невекселя” зупинився (при чому, в будь-яку сторону), а продавці фальшивого векселя, сповнені благородного обурення, буквально роблять круглі очі: “Ми вам продали нормальний вексель, це він у вас став фальшивим”.
Наведемо приклад. Влітку 1997 р. АКБ “Югтокобанк” отримав пакет векселів НДЦ номіналом майже 900 тис. грн. від банку “Україна”. Наступного дня було встановлено, що векселі підроблені, і вже через три дні завдяки узгодженим діям обох банків, був знайдений продавець. Вкладені кошти були благополучно повернені, а векселі були вилучені компетентними органами. Але аналогічний випадок АКБ “Югтокобанк” з банком “Аваль”, вилився у кількамісячний через арбітражний суд позов.
До речі, абсолютна більшість фальшивих векселів — зовсім не намальовані “зі стелі”, а мають реально існуючих солідних “близнюків”. Саме тому, для учасника вексельного обігу (особливо недосвідченого), іноді дуже важко визначити: пропонують йому реальний вексель чи його точну копію? [, с.43]
Під білетами державних лотерей буквально слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає продаж гравцю права на участь у розігруванні призу за випадковою вірогідністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне отримання такого призу у власність у разі визнання такого гравця переможцем, емітентом яких є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність.
До прийняття Закону "Про лотерейну діяльність", яким має бути визначено порядок випуску державних та недержавних лотерей, предметом передбаченого ст. 199 КК злочину слід вважати білети лотерей, які іменуються державними і випускаються агентами з проведення державних лотерей, які одержали ліцензії на здійснення лотерейної діяльності [, с.404-406].
Не може кваліфікуватись як злочин, передбачений ст. 199, зазначені у ній операції з підробленими засобами доступу до банківських рахунків (зокрема, електронними чи іншими платіжними картками, документами на переказ грошових коштів). Ці дії за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 200 КК [, с.326].
Підводячи підсумки розділу, слід вказати таке.
Об'єктом злочину є суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону, на які посягає злочин, яким заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди.
Родовим об’єктом злочину, передбаченого ст.199 КК, є сфера господарської діяльності. Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.199 КК, є встановлений законодавством порядок формування та функціонування кредитно-грошової системи України.
Деякі різновиди злочину, передбаченого ст.199 КК, мають транснаціональний характер. Кримінальне переслідування за фальшивомонетництво незалежно від національної належності підроблених грошових знаків та країни, в якій вчинено відповідний злочин, передбачене міжнародно-правовими договорами, учасницею яких (як правонаступниця СРСР) є Україна. Тому особа, винна у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні з метою збуту та збуті підроблених грошей, у разі притягнення її до кримінальної відповідальності в Україні нестиме відповідальність за ст. 199 КК незалежно від місця вчинення зазначених діянь (вони можуть бути вчинені і за межами України) та від того, чи є вона громадянином України і чи проживає постійно на її території.
Предметом злочину, передбаченого ст.199 КК, є:
1) національна валюта України у виді банкнот чи металевої монети;
2) іноземна валюта;
3) державні цінні папери;
4) білети державних лотерей.
Грошові знаки, що виконують функції засобу платежу, існують або у вигляді банківських білетів (банкнот), емітентом яких є центральний (національний) банк країни, або у вигляді скарбничих (казначейських) білетів, емітентом яких є Міністерство фінансів чи його скарбниця (казначейство).
Паперові банкноти грошового знаку України - гривні - є білетами НБУ. Державне казначейство України не наділено правом здійснювати емісію грошових знаків як засобу платежу, а, отже, державних казначейських білетів як виду грошових знаків в Україні не існує.
Предметом злочину можуть бути будь-які монети, що випускаються Банкнотно-монетним двором НБУ, в тому числі монети пам'ятні та ювілейні.
Грошові знаки (валюта України та іноземна валюта), які вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, і мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, а тому їх підробка чи виготовлення підроблених таких предметів, за наявності підстав, може кваліфікуватися як шахрайство.
Державні цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Під білетами державних лотерей буквально слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає продаж гравцю права на участь у розігруванні призу за випадковою вірогідністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне отримання такого призу у власність у разі визнання такого гравця переможцем, емітентом яких є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність.
До прийняття Закону "Про лотерейну діяльність", яким має бути визначено порядок випуску державних та недержавних лотерей, предметом передбаченого ст. 199 КК злочину слід вважати білети лотерей, які іменуються державними і випускаються агентами з проведення державних лотерей, які одержали ліцензії на здійснення лотерейної діяльності.
Не може кваліфікуватись як злочин, передбачений ст. 199, зазначені у ній операції з підробленими засобами доступу до банківських рахунків (зокрема, електронними чи іншими платіжними картками, документами на переказ грошових коштів). Ці дії за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 200 КК.