Розділ об’єкт злочину, передбаченого ст

Вид материалаДокументы

Содержание


Розділ 2. об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 199
2.1. Виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 199



Об’єктивна сторона злочину — це зовнішній акт суспільне небезпечного посягання на охоронюваний законом об’єкт, яким цьому об’єкту заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння.

Основними ознаками об’єктивної сторони злочину є:

1) суспільно-небезпечне (злочинне) діяння;

2) його наслідки;

3) причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Наслідки та причинний зв’язок не є обов’язковими ознаками об’єктивної сторони злочину. Склади злочинів, обов’язковою ознакою яких не передбачено настання певних наслідків, називаються формальними, а склади, де наслідки є обов’язковою ознакою, — матеріальними.

Злочинне діяння — це передбачені кримінальним законом дія чи бездіяльність, якими заподіюється шкода об’єкту злочину.

Злочинна дія завжди є вчинком, проявом активності особи. Як правило, під дією розуміють тілесні рухи. Проте іноді закон розуміє як дію і слова (наприклад, ст. ст. 129, 295). В одних випадках злочинним діянням визнається одна фізична дія, в інших — певний комплекс із кількох дій.

Дія повинна мати свідомий характер, бути невимушеною. У випадках, коли особа вчинила дію не з своєї волі, вона не підлягає відповідальності через відсутність вини в її поведінці. Це характерно для випадків:

а) вчинення рефлекторних чи інших мимовільних дій;

б) вчинення дії під впливом непереборної сили, під якою розуміється вплив природних, технічних чи інших незалежних від суб’єкта факторів (наприклад, автомобільна аварія сталася внаслідок конструктивних вад автомобіля або неякісності його вузлів, про які водій не знав);

в) вчинення дії під фізичним примусом, який позбавляє особу можливості діяти правомірно (ст. 40).

Злочинна бездіяльність — це пасивна поведінка, яка полягає в невиконанні або неналежному виконанні обов’язку діяти, покладеного на відповідну особу законодавством, трудовими (службовими) обов’язками, обумовленого її попередньою поведінкою або загальновизнаними морально-етичними правилами. Проте навіть у тих випадках, коли особа не виконала покладеного на неї обов’язку вчинити певні дії, її бездіяльність буде злочинною лише у разі, коли її прямо визнає такою відповідна стаття КК.

Наслідки злочину — реальні шкідливі зміни, які відбуваються в об’єкті, що охороняється кримінальним законом, внаслідок злочинного діяння. Наслідки можуть мати матеріальний (шкода, яку можна оцінити в грошовому вираженні, ушкодження здоров’я, позбавkення життя) або нематеріальний (моральна, політична, соціальна, психологічна, інша шкода) характер.

У статтях КК, як правило, прямо вказується лише на матеріальні наслідки злочинного діяння. Проте загроза настання нематеріальних суспільне небезпечних наслідків нерідко е мотивом для кримі-налізації дій шляхом прийняття кримінально-правових норм з формальними складами: тут наслідки прямо не вказуються у статті, але мається на увазі, що вони завжди або дуже часто виникають у разі скоєння відповідного діяння.

Причинний зв’язок між діянням та його суспільно небезпечними наслідками для наявності складу злочину має бути необхідним, оскільки інакше не можна виключати, що наслідки виникли не через діяння, яке інкримінується винній особі, а через якесь інше діяння або ж подію. Тому випадковий причинний зв’язок не дає підстав констатувати наявність об’єктивної сторони злочину, а отже, свідчить про відсутність складу злочину.

Необхідний причинний зв’язок між діянням і наслідками характеризується тим, що діяння:

1) має передувати наслідкам;

2) має бути умовою, без якої не було б наслідку;

3) за своїми властивостями, як правило, має спричиняти саме такі наслідки, тобто наслідки мають бути закономірним результатом вчиненого діяння.

Факультативними, тобто такими, що не є обов’язковими для більшості злочинів, ознаками об’єктивної сторони є:

1) місце — територія чи інше місце, де вчиняється злочинне діяння та/або настають його наслідки;

2) час — період, протягом якого скоюється злочин;

3) спосіб — методи чи прийоми вчинення злочину;

4) обставини — сукупність умов, за яких скоюється злочин;

5) засоби — предмети, документи, речовини, з використанням яких створюються умови для вчинення злочину;

6) знаряддя — зброя та інші предмети, документи, речовини, за допомогою яких здійснюється вплив на потерпілого чи предмет злочину або іншим чином полегшується досягнення злочинного результату. У передбачених КК випадках вони виступають кваліфікуючими ознаками злочину. Якщо зазначені ознаки передбачені в конкретних статтях КК як обов’язкові ознаки складу злочину, то їх відсутність свідчить про відсутність складу даного злочину [, c.23-25].

2.1. Виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї



Під виготовленням підроблених предметів, зазначених у диспозиції ч.1 ст. 199 КК, тобто підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї, слід розуміти їх створення будь-яким способом (повна підробка), а також спотворення тим чи іншим способом реквізитів справжніх предметів: склад злочину утворює, згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 5 постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р., як повна імітація грошового знака, білета державної лотереї чи державного цінного папера, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом справжніх грошових знаків, білетів державних цінних паперів, яка передбачає таке їх художнє оформлення (певний ступінь завершеності зображення, а саме: відповідність орнаменту і наявність основних реквізитів (портрет, барельєф, пам'ятник) та їх узгодженість зі словами й цифрами, які визначають номінал грошового знака, білета державної лотереї чи державного цінного папера) та якість відтворення (ступінь графічної та кольорової точності зображення), що робить можливим досягнення мети їх збуту і, за задумом винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки, тобто дає підстави вважати можливим їх перебування у обігу [, с.406].

Враховуючи наведені роз'яснення ПВСУ [], фактично виготовлення підроблених національної валюти України, державних цінних паперів, іноземної валюти та білетів державної лотереї може бути вчинене лише шляхом їх створення будь-яким способом, тобто лише шляхом "повної" підробки, оскільки при будь-якій підробці справжніх згаданих предметів не буде істотності їх фальсифікації, тобто достатнього ступеня завершеності зображення та його узгодженості зі словами й цифрами, які визначають їх номінал: при підробці цифрового чи буквеного номіналу не буде їх узгодженості між собою і узгодженості підробленого номіналу із зображенням; при підробці і цифрового, і буквеного номіналу не буде їх узгодженості із зображенням; при підробці одночасно і зображення, і цифрового, і буквеного номіналів матиме місце виготовлення підробленого державного казначейського білета, білета НБУ (гривні), білета державної лотереї чи іноземної валюти.

Підроблення лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти для наступного її збуту має кваліфікуватися лише як готування до шахрайства, якщо останнє становить собою злочин хоча б середньої тяжкості, а при фактичному збуті такої купюри - як шахрайство, оскільки у такій купюрі буде неузгодженість цифрового і буквеного номіналів, що виключає можливість перебування такої купюри у обігу.

Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.

Під виготовленням підроблених державних цінних паперів треба розуміти їх створення будь-яким способом. Цінні папери в документарній формі виготовляються шляхом заповнення необхідних реквізитів на бланках цих цінних паперів, порядок виготовлення яких та вимоги щодо їх форми та змісту реквізитів визначається законодавством

Виготовлення підроблених бездокументарних державних цінних паперів може бути вчинене шляхом відкриття фіктивного рахунку у депозитарії державних цінних паперів, функції якого виконує НБ, або у зберігача. Підробкою бездокументарних цінних паперів слід вважати внесення будь-яких змін до рахунку у цінних паперах у зберігана, які спотворюють зміст зафіксованої у ньому інформації. Такі зміни можуть бути внесені шляхом надання незаконних розпоряджень на здійснення облікових депозитарних операцій (зарахування, списання, переміщення, переказ), наслідком яких може бути зміна кількості цінних паперів на рахунку, обмеження їх в обігу або зняття таких обмежень, чи розпоряджень про внесення змін до реквізитів анкети рахунку у цінних паперах, які не супроводжуються обліковими операціями щодо цінних паперів, наприклад, зміна інформації щодо власника (розпорядника) рахунку тощо [, с.406-407].

Виготовлення з метою збуту підроблених бездокументарних державних цінних паперів, їх підробка чи використання підроблених бездокументарних державних цінних паперів, які існують у формі відкритого зберігачем рахунку, здійснюється шляхом внесення неправдивих даних до рахунку в цінних паперах у зберігача на електронних носіях інформації, тобто є одночасно втручанням у роботу автоматизованої системи, якою є така система реєстру. Такі дії одночасно утворюють і склад злочину, передбачений ст. 361, і мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. ч. 1, 2 чи ч. 3 ст. 199 та відповідною частиною ст. 361, оскільки внесення змін в рахунок є спотворенням чи знищенням інформації.

Виготовлення знарядь, за допомогою яких передбачається в майбутньому виготовляти фальшиві гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей, слід кваліфікувати як готування до вчинення даного злочину.

У той же час виготовлення предметів, які зовнішньо не мають подібності до справжніх грошей, цінних паперів чи лотерейних білетів і які з цієї причини неможливо збути, не є злочинним діянням [, с.415].