Geum.ru

Закони маси

Вид материалаЗакон

Содержание


Підрозділ 1. Індивід - маса: проблема психічних трансформацій
Природа людини й предмет психології
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Підрозділ 1. Індивід - маса: проблема психічних трансформацій


Говорячи про психологію мас у цілому, потрібно, насамперед, сказати про те, що їй належить ціла низка принципових відкриттів у галузі формування знань про людину. Головне з них пов'язане зі зміною поглядів на сутність людини і природу її поведінки. Новий час і епоха Просвітництва у європейській історії висунули й поширили ідею розумності людської природи й примата раціональності в її поведінці. І хоча це було не чим іншим, як філософським обгрунтуванням старозавітного міфу про створення людини, ця ідея на той період розглядалася як принципово новий погляд на людину. Створюючи свою класифікацію видів “Sistema naturae”, Карл Лінней визначив людини як Homo sapiens, з чого випливало, що видовою відмінністю людини є її розумність, раціональність, наявність свідомості. Цього виявилося достатнім, щоб проголосити людину вінцем, “царем” природи, яка возвисилась над всіма тваринами, завдяки своїй винятковій розумності.

Природа людини й предмет психології


Психологія мас спростувала погляд на людину як втілення розуму й свідомості, виявивши, що, перебуваючи в масі, у юрбі, людина-індивід втрачає розумність і інтелект. Її поведінка, як і поведінка маси в цілому, стає ірраціональною і несвідомою. І якщо поведінка багатьох видів тварин у нормальних, природних умовах демонструє явну присутність раціональності й інтелекту, то поведінка людини в масі абсолютно позбавлена усілякої логіки.

Тому психологія мас предметом психології визначила психічне несвідоме людини. Академічна психологія, яка оформилася на той час у самостійну науку, займалася вивченням лише свідомості людини. Структура свідомості, закони її функціонування, процеси відчуття, сприйняття, мислення, пізнання, етапи розумової діяльності - ось те коло питань, які цікавили психологів. Розуміння людської психіки тільки як сфери свідомості заклалися в психології під впливом філософських поглядів Рене Декарта й Джона Локка, які стверджували, що в людини немає й не може бути неусвідомлюваних психічних процесів. Декарт стверджував, що тільки людина має душу, єдиною властивістю (атрибутом) якої є свідомість і мислення. Приблизно таку ж думку висловлював і Локк, говорячи про рефлексію, тобто здатність усвідомлення людиною своєї психічної (для Локка це рівнозначно розумової) діяльності. Таким чином, вся психологія зводилася до дослідження процесів мислення й пізнання. Ідеологія Просвітництва, яка проголосила абсолютну розумність і раціональність людини (і це не дивно, оскільки вона спиралася на філософію Декарта й Локка), сприяла остаточному ствердженню погляду на психіку людини як сферу чистої свідомості. І, відповідно, призвела до розуміння психології як науки тільки про свідомість. “Переважна більшість філософів, - писав із цього приводу З. Фрейд, - називає психічним лише те, що є феноменом свідомості. Для них світ свідомого наповнюється психічним. Все інше, що відбувається в “душі”, яку важко осягнути і збагнути, вони відносять до органічних передумов або паралельних процесів психічного. Або, точніше кажучи, душа немає ніякого іншого змісту, окрім феноменів свідомості, а, отже, і наука про душу, психологія, не має ніякого іншого об'єкта. Точно так само думає й профан (Фрейд З., 1997, с. 404).

Але вже сам факт існування масової психіки, нерозумної поведінки людей у юрбі свідчив про наявність у психіці людини неусвідомлюваного, ірраціонального компонента. Психологія мас, таким чином, відкрила для психологічної науки нову галузь дослідження - невичерпну, загадкову, парадоксальну сферу психічної несвідомої людини.

Відкриття ірраціональності людської натури стало ключовим, поворотним моментом розвитку не тільки психології, але й всіх наук, які вивчають людину, її історію і поведінку. Стало воно і поштовхом до створення нових філософських, історичних, соціологічних, культурологічних і антропологічних теорій.

Зокрема, стало очевидним, що людська історія є не результатом або плодом розумної діяльності людей, а, скоріш за все, є ланцюгом хаотичних сплесків, викидів ірраціональної психічної енергії людей. Історія народів, таким чином, заснована не за законами логіки або людського чи божественного розуму, а за власними законами. І в їх основі полягає не економіка, не розум, не холодний розрахунок, а пристрасті, тобто психічний компонент. Або, як пише Г. Лебон, “щиросердечний лад раси”. І психічне, про яке мова йде, є зовсім несвідомим. Невидима у своїй сутності, ця “душа раси” є особливо помітною у своїх проявах, тому що в дійсності саме вона управляє всією еволюцією народів.

Новий погляд на природу людини призвів до того, що окрім ідей лінійного історичного прогресу, які безроздільно панували на той час і пояснювалися безперервним розвитком і вдосконалюванням людського розуму, з'явилися нові, альтернативні теорії людської історії, наприклад циклічні теорії культур (найбільш відомою є теорія Оствальда Шпенглера). Одним з найважливіших висновків нових теорій про людину став висновок про незмінність, сталість природи людини.

Відповідно до цієї нової точки зору, люди змінюють навколишній світ, а самі при цьому не змінюються.

Ще одним очевидним наслідком відкриття ірраціональної, несвідомої сутності людської поведінки стали зміни в теорії юриспруденції й, як наслідок, зміни у галузі карного законодавства. С. Сигеле, італійський вчений, юрист, фахівець з карного права, дійшов висновку, що злочини, які зроблені індивідом в умовах юрби, масових скупчень людей, виступів і дій (паніка, бунти, мітинги, демонстрації тощо) є «діяннями в стані афекту», тобто ірраціональною, неконтрольованими свідомістю людини вчинками. Оскільки індивід у цьому випадку не управляє своєю поведінкою, діючи несвідомо, то він не може нести за свої дії всієї повноти відповідальності. Афективний стан, таким чином, повинен обов’язково враховуватися у якості пом'якшуючої обставини. С. Сигеле зумів наполягти на тому, щоб в італійському карному законодавстві з'явилися відповідні зміни. Тим самим, вперше у світовій практиці на рівні державної законодавчої політики визнавалася ймовірність і можливість у певних обставинах несвідомої ірраціональної поведінки людей, які не страждають психічними патологіями. Пізніше подібні статті у тому чи іншому вигляді увійшли до кримінальних кодексів майже усіх країн світу.