Програма навчального модуля 4 Робоча програма 5
| Вид материала | Конспект |
- Програма навчального модуля 3 Робоча програма, 2385.1kb.
- Програма навчального модуля 3 робоча програма, 7451.19kb.
- Робоча навчальна програма розглянута І затверджена на засіданні кафедри менеджменту,, 138.81kb.
- Робоча навчальна програма розглянута І затверджена на засіданні кафедри менеджменту,, 239.86kb.
- Робоча навчальна програма кредитного модуля з дисципліни "Цифрова обробка сигналів", 410.54kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності видавнича справа та редагування, 600.72kb.
- Робоча програма ( за кредитно-модульною системою) з дисципліни, 353.69kb.
- Робоча навчальна програма з мікробіології, вірусології та імунології на 2008-2009 навчальний, 741.66kb.
- Навчально-методичний комплекс: Програма, Робоча навчальна програма та практикум з дисципліни, 1247.82kb.
- Навчальна програма Інтелектуальна власність програма та робоча програма, 397.58kb.
ТЕМА 10. ПІДГОТОВКА І РОЗВИТОК СЛУЖБОВЦІВ
Після вивчення теми потрібно:
| знати: |
|
| | |
| вміти: |
|
10.1.Підготовка державних службовців в Україні
Комплексною програмою підготовки державних службовців, затвердженою Указом Президента України від 9 листопада 2000 р. №1212 передбачено спрямування органів виконавчої влади на поступове заміщення посад державних службовців фахівцями, які здобули вищу освіту в освітній галузі "Державне управління" та за спеціальностями інших галузей освіти (насамперед економіки, права, політології, менеджменту тощо) спрямованими на професійну діяльність на державній службі.
Нинішній кадровий корпус органів земельних ресурсів характеризується розмаїттям як освітньо-кваліфікаційних рівнів, так і напрямів підготовки та спеціальностей, за якими здобули освіту державні службовці.
Враховуючи необхідність забезпечення інноваційної моделі розвитку системи державної служби, підготовку державних службовців бажано здійснювати на рівні не нижче магістра. Тоді мету вдосконалення системи професійного навчання державних службовців можна сформулювати (в ідеальному форматі) як досягнення такого стану, коли на державній службі працюватимуть виключно магістри державного управління та інших освітніх напрямів, орієнтованих на професійну діяльність на державній службі.
10.2.Сучасний стан землевпорядної освіти
10.2.1.Загальна характеристика сучасної системи землевпорядної освіти
Відповідно до статті 66 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV, професійною діяльністю у сфері землеустрою можуть займатися громадяни, які мають спеціальну вищу освіту відповідного рівня і професійного спрямування.
Підготовка спеціалістів у сфері землеустрою має здійснюватися на факультетах землевпорядного профілю у спеціальних вищих навчальних закладах відповідного рівня акредитації. Післядипломна освіта у сфері землеустрою, згідно законодавства, має здобуватися на факультетах землевпорядного профілю спеціальних вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації, курсах підвищення кваліфікації вищих навчальних закладів, спеціалізованих курсах, у навчальних центрах.
Особливої ваги якість землевпорядної освіти набуває у зв'язку з тим, що державна політика ліцензування господарської діяльності щодо проведення землевпорядних робіт прямо пов'язується із фаховими вимогами до їх виконавців.
Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законом України "Про освіту" від 23.05.1991 № 1060-ХІІ. Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: "Молодший спеціаліст", "Бакалавр", "Спеціаліст, магістр".
Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:
- молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;
- бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;
- спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.
Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.
Виходячи із структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня "Молодший спеціаліст"; другий - "Бакалавр" (базова вища освіта); третій - "Спеціаліст", "магістр" (повна вища освіта). Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.
Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів "Молодший спеціаліст" і "Бакалавр", а також "Спеціаліст, магістр" як післядипломна.
Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (денна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей -екстерном.
Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.
Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:
- перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;
- другий рівень - коледж/ інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;
- третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) -інститут, академія, університет.
Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні встановлюються Державними стандартами освіти. Державний стандарт освіти - це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня. Державні стандарти освіти розробляються з кожного напряму підготовки (спеціальності) для різних освітньо-кваліфікаційних рівнів.
Управління освітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування. До державних органів управління вищою освітою належать:
- Міністерство освіти і науки України;
- Центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіти;
- Вища атестаційна комісія України;
- Державна акредитаційна комісія.
Міністерство освіти і науки України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти і:
• бере участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки кадрів;
- розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти;
- забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;
- проводить акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних закладів, видає їм ліцензії, сертифікати;
- організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань.
Вища атестаційна комісія України організовує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою щодо присудження наукових ступенів, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.
За результатами акредитації вищих закладів освіти Міністерство освіти і науки України разом з міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти:
- визначає відповідність освітніх послуг державним стандартам певного освітньо-кваліфікаційного рівня за напрямами, надає право видачі документа про освіту державного зразка;
- встановлює рівень акредитації навчального закладу;
- інформує громадськість про якість освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями" від 24.05.1997 № 507 визначено такий перелік спеціальностей за напрямом 0709 "Геодезія, картографія та землевпорядкування'':
| Напрям підготовки | Спеціальність | Освітньо-кваліфікаційний рівень | ||||
| Молодший спеціаліст | Бакалавр | Спеціаліст | Магістр | |||
| 0709 | Геодезія, картографія та землевпорядкування | Геодезія | - | 6.070900 | 7.070901 | 8.070901 |
| Фотограмметрія | - | 6.070900 | 7.070902 | 8.070902 | ||
| Картографія | - | 6.070900 | 7.070903 | 8.070903 | ||
| Землевпорядкування та кадастр | - | 6.070900 | 7.070904 | 8.070904 | ||
| Геодезичні роботи та експлуатація геодезичного обладнання | 5.070905 | | | | ||
| Землевпорядкування | 5.070906 | - | - | - | ||
| Картографічні роботи | 5.070907 | - | - | - | ||
| Геоінформаційні системи і технології | - | 6.070900 | 7.070908 | 8.070908 | ||
При Міністерстві аграрної політики України функціонує Науково-методичний центр аграрної освіти, що здійснює координацію науково-методичної роботи в аграрних вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації, в т.ч. землевпорядних. При центрі функціонує навчально-методична комісія науково-педагогічних працівників аграрних вищих навчальних закладів " Землевпорядкування".
10.2.2.Проблеми землевпорядної освіти
Починаючи з радянських часів, підготовку спеціалістів-землевпорядників в Україні забезпечували три вищих навчальних заклади - Львівський, Харківський та Одеський сільськогосподарські інститути. При підтримці Держкомзему та Інституту землеустрою УААН у 1991 році в Національному аграрному університеті (м. Київ) також було створено відділення землевпорядкування, а пізніше - землевпорядний факультет.
Значний вплив на землевпорядну освіту справив початок земельної реформи, коли професія землевпорядника стала досить актуальною ("модною") та привабливою для абітурієнтів. У багатьох навчальних закладах, які до цього часу ніколи не займалися підготовкою землевпорядників, була відкрита спеціальність "Землевпорядкування та кадастр".
Нині Міносвіти надало ліцензії на підготовку бакалаврів, спеціалістів та магістрів за напрямом 0709 "Геодезія, картографія та землевпорядкування" 70 навчальним закладам, з яких 65 належать до державної форми власності. Загальний ліцензованих обсяг студентів вже складає понад 7500 осіб щорічно.
На жаль, така кількість землевпорядних навчальних закладів не стала передумовою підвищення якості землевпорядної освіти, а скоріше навпаки - погіршила її. Хронічними проблемами "нових" землевпорядних закладів практично повсюдно є відсутність кваліфікованих викладачів із землевпорядною освітою та досвідом роботи за спеціальністю, неналежне методичне та технічне забезпечення навчального процесу, неузгодженість навчальних планів тощо. Звичною практикою стала ситуація, коли майбутніх землевпорядників готують агрономи, біологи і, навіть фахівці з цивільної авіації, які до цього власноручно не розробили жодного проекту землеустрою.
Багато навчальних закладів, не маючи кваліфікованих викладачів-землевпорядників, заповнюють навчальні плани неземлевпорядними дисциплінами, підлаштовуючись під наявних у вузі викладачів.
Інтенсивний розвиток нормативної та методичної бази землеустрою після переходу країни до ринкових земельних відносин також істотно ускладнює формування навчальних планів та методичного забезпечення навчального процесу.
В цілому, до головних проблем, якими характеризується сучасна землевпорядна освіта, слід віднести такі:
- недосконалість стандартів вищої освіти за спеціальностями "землевпорядкування" і "землевпорядкування та кадастр", внаслідок чого інженер-землевпорядник все більше розглядається як землемір або геодезист і, в результаті, не отримує достатнього обсягу знань для виконання своєї основної функції - розробки екологічно, економічно та соціально обґрунтованих проектних рішень щодо використання та охорони земель;
- необґрунтоване розширення мережі землевпорядних навчальних закладів, внаслідок чого з дозволу Міносвіти підготовка землевпорядників розпочата багатьма навчальними закладами, які не мають для цього ні кваліфікованих викладачів, ні навчально-методичного забезпечення;
- явне завищення ліцензованого обсягу підготовки спеціалістів у галузі землеустрою, порівняно з реальною кадровою потребою органів земельних ресурсів та землевпорядних організацій, адже загальна кількість осіб, що займаються професійною діяльністю в сфері земельних відносин не перевищує 30-35 тис. чоловік, а вузи нині фактично можуть підготувати таку кількість фахівців за 5 років;
- недостатній рівень фахової землевпорядної підготовки викладачів більшості "нових" землевпорядних вузів, адже багато з них ніколи не працювали у галузі землеустрою та кадастру і, як наслідок, не можуть передати студентами практичний досвід виконання землевпорядних робіт, сформувати у них відповідні навички та вміння;
- фрагментарне та недосконале навчально-методичне забезпечення (перш за все, по профілюючим дисциплінам), яке "не встигає" за розвитком нормативної бази у галузі землеустрою та кадастру, внаслідок чого у багатьох вузах підготовка землевпорядників здійснюється за морально та технічно застарілими навчальними програмами;недостатня увага до питань перепідготовки та підвищення кваліфікації наявних спеціалістів, адже основною задачею нині стає не стільки підготовка нових землевпорядних кадрів, скільки удосконалення кваліфікаційного рівня та приведення фахової підготовки наявних працівників землевпорядної служби у відповідність до сучасних вимог до проведення землевпорядних та земельно-кадастрових робіт;
- недостатня участь профільного відомства у навчально-методичному керівництві роботою землевпорядних навчальних закладів, адже попри те, що основна кількість інженерів-землевпорядників, яких готують навчальні заклади, працевлаштовуються у системі органів земельних ресурсів та землевпорядних організаціях, Держкомзем дотепер не має ефективних механізмів впливу на політику акредитації землевпорядних навчальних закладів, на методичне забезпечення навчального процесу, на формування держзамовлення на підготовку фахівців тощо.
10.2.3.Шляхи вирішення проблем землевпорядної освіти та підвищення їх якості
Першою і головною задачею на шляху підвищення якості землевпорядної освіти є стандартизація освітнього простору. Потрібно дати чітку та однозначну відповідь на питання, по-перше, "що повинен вміти землевпорядник?" та, по-друге, "які йому необхідні для цього знання та навички?".
Очевидно, що перше і основне, що має вміти робити землевпорядник, це розробляти документацію із землеустрою, види якої передбачено Законом України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV. Вміння працювати із геопросторовою інформацією та виконувати геодезичні вимірювання слід розглядати лише як допоміжні, а не пріоритетні навички. Сучасний землевпорядний повинен бути орієнтований не стільки на виконання геодезичних робіт, скільки на кваліфіковану розробку проектних рішень щодо використання та охорони земель.
Відповідно, термінового доопрацювання та удосконалення потребує галузева компонента Державних стандартів освіти, що базується на державній компоненті і включає до свого складу освітньо-кваліфікаційну характеристику (ОКХ) і освітньо-професійну програму (ОПП).
При цьому, ОКХ встановлює професійне призначення і умови використання випускників, відображає мету і узагальнює зміст освіти і професійної підготовки у вигляді переліку умінь, визначає місце і роль фахівця у соціальній структурі суспільства та вимоги до його компетенції. ОКХ встановлює вимоги до загальноосвітнього рівня і галузеві кваліфікаційні вимоги до випускника навчального закладу.
ОПП, в свою чергу, визначає нормативну частину змісту освіти, встановлює вимоги до змісту, об'єму, рівня освіти і професійної підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня конкретної спеціальності. Зміст освіти подається в ОПП у вигляді структурованої системи навчальних елементів, що формують інформаційний об'єм і рівень засвоєння знань в процесі підготовки у відповідності до вимог ОКХ.
Необхідно акцентувати увагу Міносвіти та Мінагрополітики на запровадженні постійного та дієвого контролю за рівнем якості і професійної підготовки землевпорядників за допомогою вимірювань показників якості освіти. Це, перш за все, застосування незалежного критеріально – орієнтованого тестування студентів - землевпорядників, що має координуватися Держкомземом і бути орієнтованим на вимірювання і оцінку об'єму, повноти, системності і міцності отримуваних студентами професійних знань, а також дієвості і самостійності випускників землевпорядних навчальних закладів, що дозволятиме порівняти рівень їх досягнень у процесі підготовки із еталонними вимогами освітньо-кваліфікаційних характеристик.
Впровадження ступеневої системи вищої освіти і введення нових освітньо-кваліфікаційних рівнів (ОКР) "бакалавр" та "магістр" вимагає визначення ролі та місця випускників, відповідно до отриманого ОКР, на ринку праці та при кадровому забезпеченні органів земельних ресурсів.
Надзвичайно важливо особливо вимогливо підійти до процесу забезпечення високої якості землевпорядної освіти через державну систему ліцензування і акредитації, адже згідно з чинним законодавством навчальні заклади незалежно від їх відомчого підпорядкування і форм власності здійснюють освітню діятьність тільки після отримання відповідної ліцензії.
Ліцензування здійснюється шляхом експертного підтвердження можливості навчального закладу проводити відповідну освітню діяльність. Очевидно, що існуюча система ліцензування, яка призвела до необґрунтованого розширення мережі землевпорядних навчальних закладів, що не забезпечують необхідну якість освіти, є явно недосконалою і не забезпечує отримання об'єктивної інформації про стан мережі, потенційні освітянські можливості, рівень та якість підготовки. Не враховується реальна потреба у фахівцях землевпорядних спеціальностей.
Держкомзему України доцільно наполягати на необхідності своєї постійної та активної участі у ліцензійній та акредитаційній роботі щодо землевпорядних навчальних закладів, починаючи від роботи експертних рад і закінчуючи прийняттям рішень Державною акредитаційною комісією.
Окремим надзвичайно важливим питанням є формування інфраструктури підвищення кваліфікації кадрів у галузі землеустрою, земельного кадастру та ринку земель, в тому числі державних службовців, керівників підприємств тощо.
Реалізація новітнього, досконалого змісту землевпорядної освіти неможлива без відповідного науково-методичного забезпечення навчального процесу. На сьогодні склалася складна ситуація із забезпеченням та створенням нових підручників та навчально-методичної літератури (в т.ч. україномовної), що негативно позначається на якості підготовки фахівців. З іншого боку, набула широкого розповсюдження практика масового створення вузівської навчальної літератури, що у свою чергу приводить до нераціонального використання позабюджетних коштів та підготовки не завжди якісної друкованої продукції.
Одним із способів найбільш дійових способів підтримки землевпорядної освіти та забезпечення контролю за її якістю може бути створення Навчально-методичного центру землевпорядної освіти при Держкомземі України, який би здійснював координацію навчально-методичної роботи землевпорядних навчальних закладів, перепідготовку та підвищення кваліфікації викладачів землевпорядних вузів, службовців органів земельних ресурсів, спеціалістів у галузі землеустрою, експертної грошової оцінки земель і земельних торгів, а також реєстраторів земельних ділянок.