Любов найсолодше І найсвітліше з усього людського; найжаданіше І найдієвіше

Вид материала

Документы

Содержание Говоріння небагато коштує Любімо рідну мову! Реве та стогне Дніпр широкий Гомо сапієнс чи гомо вербаліс? Ми – країна, що цілком перемогла розум

Подобный материал:

• Реферат на тему: Предмет І функції філософії. Світогляд, як теоретичне ставлення, 372.01kb.
• DO11 проблеми та перспективи розвитку людського капіталу в світі та в україні, 131.81kb.
• Тема. «Всьому початок є любов», 231.89kb.
• Батьківський авторитет любов батьків до дитини, 74.45kb.
• Рення та продовження людського роду, вона виступає джерелом духовного росту, морального, 28.75kb.
• Людський капітал як ключовий чинник економічного зростання (стримуючі соціально-економічні, 144.43kb.
• Його свята любов, 389.9kb.
• Масонство на Україні менш усього можна назвати українським, менш усього бо воно відбивало, 240.58kb.
• План конспект уроку з української літератури у 10 класі, 112.22kb.
• Іван Васильович Вєтров. Всім учасникам подякували за любов до рідного слова, за любов, 27.91kb.

Любов до мови і до мислення


Говоріння небагато коштує

Англійська поговірка

Я думаю краще…

Петро Яцик


Що таке - мова? З багатьох об’єктів, які люди люблять чи не люблять, особливо виділяються мова і мислення. Основні складові мови – слова. А їх знаючі люди здавна шанували особливо. Євангеліє починається так: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово». В іншому місці стверджується, що «Бог є Любов». Як бачимо, з давніх давен люди найбільше любили і шанували трійцю: Слово – Бог – Любов.

Для українців питання про мову важливе ще й тому, що воно тісно пов’язане з проблемою виживання нації. Багато століть наші недруги наголошували, що ніякої української мови «не было и нет», а є тільки діалект російської мови. Бажаючи русифікувати усіх «малоросів», протягом кількох століть шовіністи не дозволяли українцям навчатися рідною мовою, користуватися нею в судах та інших державних установах. Тому й появились націоналісти, націоналістичні партії і рухи, які відстоювали право розмовляти і навчатись рідною мовою. Питання мови тісно пов’язане з питаннями націоналізму, патріотизму, шовінізму. Що найбільше боліло українських патріотів Російської Імперії? Заборона української мови. Що найбільше сприяло виходу України зі складу СРСР? Незадоволення тим, що українська мова ставилась нижче від російської. Отже, мова – велика цінність і велика сила.

Українці, як і багато інших народів, словом мова називають кілька різних понять. Зокрема, так називають: здатність людини говорити, манеру говорити, особливість написання художнього твору, зміст якогось конкретного виступу тощо. А ще – «сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок» [34, 2, с. 661]. Інші автори пропонують простіші означення.

«Мова – знакова система, яка є основним засобом людського спілкування і відображення навколишньої дійсності, опосередкованого мисленням».

«Мова – загальна сфера знакової діяльності суспільства, спрямованої на формування, фіксацію, збереження, переробку і обмін усвідомлюваної інформації».

Не вдаючись до докладного аналізу подібних формулювань, відмітимо лише, що не слід зводити поняття мови тільки до «звукових знаків». Інформацію можна передавати не тільки звуками, а й символами, до того ж – досить різної природи. Кібернетики розглядають кілька мов програмування. А крім усього цього людству відомо кілька тисяч мов різних народів. Деякі з них живі, продовжують збагачуватися і розвиватись, інші давно забулись.

Тут і далі, говорячи «мова», матимемо на увазі сучасну українську мову – усну і писемну, розмовну і літературну, художню і наукову. Можливо, окремого параграфа про любов до мови тут можна було й не відводити. Але в сучасному українському суспільстві тему про любов чи нелюбов до мови не тільки мовознавцями а й багатьма політиками піднято так високо і обговорюють її так часто і на таких високих тонах, що це врешті може привести до надто небажаних наслідків. Тому слід обговорити її – не емоційно і патетично, а логічно: послідовно, не суперечливо і аргументовано. А ще слід обговорити її у зв’язку з проблемами мислення. Адже мовлення і мислення в нормальному суспільстві мають іти поруч, навіть мислення – трохи попереду. Нормальна людина спочатку думає і тільки після того висловлює свою думку. А в нас останнім часом мислення зневажається.

Говорячи про мову, філологи і літератори часто надто звужують це поняття, мають на увазі тільки сучасну літературну мову і окремі її діалекти. Насправді українська мова значно багатша, вона включає в себе мову жестів, якою користуються глухонімі, писемну мову шрифтом Брайля, якою користуються незрячі, і мови окремих наук (математики, фізики, хімії тощо). Останні – досить важливі і об’ємні складові частини української мови. Наприклад, українська математична мова включає словник математичних термінів (понад 10 000 назв) і більше сотні математичних символів. Початки математичної мови вивчають школярі протягом усіх років навчання. Українська математична мова досить молода, вона почала створюватись тільки в середині ХІХ с. Те саме можна повторити стосовно мови фізики, хімії, біології і десятків інших наук. Чи ж добре роблять мовознавці, які, говорячи про мову, обмежуються тільки літературною мовою?

Людська мова – то справжнє чудо. Хоч дехто й стверджує, що Слово існувало ще тоді, коли не було на планеті людей, в те не всі вірять. Набагато імовірніше, що різні мови створювали різні племена чи інші групи людей. Спочатку словникові запаси окремих мов були невеликі, складались з кількох іменників і вигуків. Згодом появлялось більше іменників і дієслів, виникали перші займенники, простіші прийменники, установлювались нові форми поєднання слів у речення. Переходячи від одного племені до іншого, люди поступово переносили і деякі слова. При цьому коли одні племена помітно розвинулись і їх мови ставали багатшими, мови інших племен тільки почали розвиватись. В результаті тисячі мов збагачувались і розвивались, а тисячі інших забувались і відходили в небуття.

Той факт, що українська мова зберіглась, що українці створили і загальнонаціональну літературну мову а також добротні мови окремих наук, засвідчує, що українська нація сильна, велика, життєздатна. Були ж часи, коли українцям голосно повторювали, що вони не мають власної мови, відмінної від російської. Прабатьки на те не зважали: розмовляли українською, писали українською, розвивали і поширювали українську. Чи ж можна не гордитися такими прабатьками? І от тепер ми маємо одну з досконаліших мов світу.

Навіть коли з української мови кепкували, вважаючи її мовою мужицькою, І.Котляревський, Г.Квітка-Основяненко та інші українські патріоти писали і друкували рідною мовою свої художні твори, показували практично, що наша мова не така вже й примітивна, що вона не гірша від інших, зокрема від мови сусідів. Поступово кількість творів, написаних українською мовою, зростала, поки врешті кількість не переросла в якість. Коли Тарас Шевченко став писати так по народному, і культурно, в більшості фахівців не виникало ніяких сумнівів: українська мова існує, вона достойна бути мовою кількох десятків мільйонів людей, а ці люди достойні становити окрему велику націю.

Іноді стверджують, що за радянської влади українську мову принижували або й забороняли. Це не так, до 1933 р. тут проведено досить масову і значиму українізацію, ліквідовано неписьменність дорослих. Саме тоді для всіх регіонів УРСР оформили єдину літературну мову, створили українську математичну мову, фізичну, хімічну і мови багатьох інших наук, надрукували великими накладами багато десятків українських словників і т.ін. Тільки в роки застою і запою примітивні політики проголосили доцільність відмирання націй (хай не буде ні українців, ні грузинів, ні інших, а буде єдиний радянський народ) а разом з тим – і відмирання національних мов. Щоб домогтись того, за навчання російської мови учителеві платили більше, ніж за навчання української мови. Все це було. Але було й інше і замовчувати його не треба.

Сучасна українська мова досить багата і зручна. Не коректно одну мову вважати кращою від іншої, тим самим принижуючи мови інші. І все ж деякі порівняння робити варт. Відповідно до розглядуваної теми корисно звернути увагу хоч би на те, що в українській мові є два відповідника російському слову «любов»: любов і кохання. Це дає можливість українцям висловлюватись коротше і зрозуміліше. Росіяни, наприклад, люблять і жінку і свинину, а українці свинину не можуть кохати. Багатство української мови можна ілюструвати тисячами інших подібних прикладів. І йдеться не тільки про розмовну мову чи літературну, а й про мови наукові. Наприклад, російському «решение» – в українській мові існує чотири відповідники: рішення, розв’язок, розв’язування і розв’язання. І це – не синоніми! Отже, сучасна українська мова не тільки милозвучна і мелодійна, а й досить багата і зручна. Немає думки – житейської, поетичної, наукової, – якої не можна було б висловити українською мовою, висловити зрозуміло, однозначно і коротко. У цьому основна цінність нашої мови!


Любімо рідну мову! Багато людей особливо відчутно проявляють любов до мови, до рідного слова. «Ну що б, здавалося, слова…» – писав Великий Тарас. І справді, візьмімо для прикладу слова Дніпр, широкий, реве, стогне. Звичайні добре відомі українцям слова. Але коли вони промовляються у послідовності

« Реве та стогне Дніпр широкий…»,

це враз породжує незвичайної сили асоціації. В цьому реченні – щось рідне, величне і велике. Таким рядком починалась поетична творчість Шевченка, від якої пішло визнання української мови. З цього рядка у значній мірі починається все українське.

Люблю українську мову. За що? По-перше, вона – рідна. Нею розмовляли мої батьки, діди і прадіди. І відмовитись від неї - означало б не поважати багатьох поколінь предків. Вона – мова майже півсотні мільйонів моїх земляків. Уже цього досить, щоб любити і поважати її. По-друге, вона досить багата і сучасна; її граматика краща від граматик багатьох мов світу. Коли за Хрущова російські мовознавці хотіли було удосконалити граматику своєї мови, то запропонували по суті наблизити її до граматики української мови. По-третє, сучасна українська мова включає в себе добре упорядковані і вивірені тривалою практикою мови наук – математики, фізики, хімії і десятків інших. Творення термінологій цих наук – то досить непроста і громіздка справа. Автор бачив, як творилась українська математична мова. Не тільки бачив, а й сам брав участь у її творенні, в адаптації її до читачів усіх рівнів – від учнів початкових шкіл до науковців. Стверджую, що українська математична мова не гірша від російської і будь-якої європейської мови. По-четверте, у нашій мові – відображення культури наших далеких і порівняно близьких предків. Українські пісні, думи, байки інші оповідки, приказки, загадки – все те дійшло до нас разом з мовою.

Мова кожної нації – то не тільки найзручніший засіб спілкування людей. То ще й памятка історії. Українська мова – великий згусток історії українського народу. У ній більше історії, ніж у всіх черепках і бляшках, викопаних в наших краях. Розкриймо будь-який словник української мови. Яке багатство! Сотні тисяч слів. Ще й яких слів! Кожне з них вимовлялося багатьма мільйонами наших предків, шліфувалося протягом багатьох віків, поєднувалося з сотнями інших слів, притиралось, поліпшувалось. Теперішні мовознавці тільки зібрали і зручно розташували усі ті слова, а справжніми творцями їх був увесь український народ – сучасний і його попередники. А в тих словах – значна частина історії нації. Треба тільки вміти правильно прочитати ту історію.

Задумаймось, для прикладу, над історією числівників п’ять і десять. Який зв'язок слів десять і десниця? Десниця – права рука, а наші далекі предки рахували на пальцях. Загинали спочатку пальці лівої руки. Загнувши всі, говорили «п’ять». Згадаймо: п’ядь, зап'ясток. Загнуви всі пальці правої руки, казали «десь». Згадуються: десниця, десно. Колись правий напрям вважали прямим, правильним, праведним, щасливим, а лівий – кривим, неправедним, нещасливим. Забобонні люди намагалися рідше говорити про нещасливий лівий напрям, тому згодом замінили його словом «шує», ще пізніше – «ліво». Коли пливли від Києва вверх Дніпром, першу велику притоку бачили праворуч – Десну, а ліворуч Прип’ять. Імовірно, що і слово «десь» і російське «здесь» давно колись означали «десь праворуч». А «опять», «спятил» – того самого кореня, що й «п’ять». Дослідження таких кущів слів з однаковими коренями може багато розповісти про їх зв’язки, а отже, дати багато відомостей про історію українського народу.

Ще один приклад. Звідки походять назви міст Узин, Торчеськ, Бердичів, Умань? Їх заснували колишні племена чорних клобуків: узи, торки, берендичі, кумани. В смузі від Києва до Росі селилися чорні клобуки, а південніше – кумани. Існувала велика країна Куманія (в Угорщині – Мала Куманія). А скільки про давню історію українців можуть розповісти назви наших південних рік! Багата українська мова. Не любити її може тільки неук.

Немало гуманітаріїв наголошують, що українська мова найкраща зпоміж усіх інших, бо співуча, мелодійна, найдавніша і взагалі – най, най, най… За це, мовляв, її і люблять. Надто не переконливі аргументи. Як можна порівнювати одну мову з тисячею інших, більшість яких українцям не відомі? І не найдавніша наша мова, а одна з наймолодших. Ще сто років тому вона була недостатньою, бо не містила великих складових частин – мов окремих наук. А більшість українців розмовляли різними діалектами, які значно відрізнялись від сучасної літературної мови (див с. 28). І тепер вона не надто відома світові, навіть європейцям. Скільки є художніх творів, написаних українською мовою, відзначених Нобелівською премією? Тож надто приписувати нашій мові ті якості, яких вона не має, це означає видавати бажане за дійсність. Любов, яка ґрунтується на таких аргументах, не надто щира.

Любов до рідної мови має ґрунтуватися не на міфах. Українці мають любити українську мову насамперед тому, що вона – рідна. Вона – мова наших батьків, дідів і прадідів, дітей і онуків. Надіймось, що і правнуки будуть розмовляти нею, шануватимуть і поважатимуть – як гарний і зручний засіб спілкування для кількох десятків мільйонів земляків. Але тільки надіятись – мало. Треба діяти. Треба творити українською мовою такі художні твори, щоб їх достойно поціновували не тільки в Україні. На жаль, фахівці, які б мали робити це, нерідко витрачають енергію і знання на писання, які слави Україні не додають.

Щоб підкреслити, наскільки деякі українці люблять українську мову, вони мов би користуються методом від супротивного: гудять і намагаються принизити найближчу до неї російську мову. Мовляв, сильно любити може тільки той, хто вміє і сильно ненавидіти. Де тут логіка? На жаль, діють саме так. Наприклад, О.Забужко, щоб наголосити на позитивних рисах української мови, виділяє жирно: «Російська мова – мова попси». Навіщо? Завіщо? Надто неприємно і навіть боляче слухати, як прямолінійно і непрофесійно звертаються іноді надто голосні земляки до російськомовних, щоб вони негайно переходили на українську. Телись, ялова, бо молока хочу. Неприємно – бо ефект від таких вимог нульовий або й від’ємний. А боляче, бо такими вимогами бездумні і нетерплячі люди найбільше розколюють наше суспільство і гальмують його поступ.

Російські шовіністи кілька століть змушували всіх українців перейти на державну мову. Не змогли. Бо заставити мільйони людей змінити мову надто нелегко. Навіть за століття. Тому марно надіятись, що комусь це вдастся зробити за два-три десятки років. Тим, хто дуже хоче, щоб усі українці заговорили українською, бажано без надмірного галасу основну увагу звернути на молодших школярів, які за належних умов можуть вивчити її без надмірних зусиль. І на творення українською мовою творів, які б хотілося прочитати мільйонам.

Дехто із земляків надто обурений тим, що українська мова містить багато русизмів. Звичайно, кілька століть життя під владою Москви позначилось і на мові. Але чомусь не помічають, що останніми роками українська мова засмічується чужомовними словами у сотні разів швидше, ніж це було раніше. Тільки порівняно недавно в наших ЗМІ стали аж надто часто звучати слова брокер, брифінг, дилер, менеджмент, моніторинг, парадигма, імпічмент і сотні інших. Чому ж поява одного російського слова викликає стократ більший гнів, ніж поява сотні англійських? Українська мова заслуговує любові. Але не слід використовувати її для розколу українського суспільства.


Гомо сапієнс чи гомо вербаліс? Досі вважається дискусійним питання про те, що було першим: мова чи мислення. Посилаючись на вислів «Спочатку було Слово», багато авторів стверджують, що першою виникла мова, і тільки з появою мови стало розвиватись людське мислення. Інші переконані, що спочатку люди мислили, а щоб можна було думки одних передавати іншим, поступово створювали мови. Не продовжуючи дискусію, відмітимо тільки, що в наш час мислення має йти поруч з мовленням. Цінним слід вважати тільки те мовлення, яке породжене мисленням. Вигукувати слова може і папуга, тільки що вони для нього значать? Не вірмо словам, сказаним тими, хто не вміє чи не хоче мислити!

Мовлення і мислення мають бути поруч, вони – мов сполучені посудини. А якщо піднести рівень рідини в одній із них, він неминуче опуститься в другій. Це може привести до дуже небажаних наслідків. Зрозуміло, що для філологів і працівників ЗМІ мова – основне. Нагадуючи, що Слово було спочатку, наголошують, що воно має бути на першому місці. І поставили його на перше місце. І домоглись, що людей Слова шанують набагато краще, ніж людей Мислення, і платять першим значно більше, ніж другим, і патріотами вважають здебільшого перших. І сталось: теперішні люди, здається, - уже не гомо сапієнс, а гомо вербаліс, не люди мислячі, а люди-балакуни.

Чи добре це? Для тих, хто хоче, щоб український народ не розвивався інтелектуально і не конкурував з іншими, це добре. Але – не для розумних українців. Суспільство нормально розвивається, коли воно однаково шанує Слово і Мислення. Слово має бути осмисленим. Розумна людина спочатку мислить і лише потім результат мислення виражає словами. Якщо ж людина спочатку говорить, і тільки після цього мислить, оцінити сказане нею неважко. Відомі люди писали:

«Мова дурнів випереджає думку» (Ісократ),

«Не дозволяй язикові випереджати думку» (Хілон).

Наші ж бездумні любителі мови настільки високо піднімають Слово і відповідно настільки низько опускають Мислення, що це вже помітно відображається на житті суспільства. Кожного року на українському радіо лунають тисячі передач про мову: «Слово», «Як ми говоримо», «Загадки мови», «Культура мови» тощо. А про мислення, про культуру мислення протягом останніх 10 років – жодної. Таке відношення: нуль до тисячі!

Не краще і в школах. Мову вивчають у кожному класі, її виносять і на зовнішнє атестування. А мислення? Наука про мислення – логіка. Колись її вивчали в середніх школах. Тепер навіть у вищих навчальних закладах (за незначними винятками) її не вивчають. В результаті навіть люди з вищою освітою, або й з науковими ступенями, нерідко мислять так, що їх мислення не можна назвати логічним. А багато земляків не надто й розбираються, що таке мислення, як можна і як бажано мислити. Нерідко вважають, що мислити – те саме, що й думати, а думати – те саме, що й гадати. Навіть ті державні діячі, які важливі проблеми мали б осмислювати всебічно, якнайширше і якнайглибше, аргументуючи висновки, заявляють: «Я гадаю…» або «Я вважаю…». Тільки від голого «я вважаю» небагато урожаю.

Оскільки один вважає зовсім не те, що вважає інший, то й результати таких обговорень відомі. Якщо згадати ще, наскільки «культурно» проходять такі дискусії – коли говорять водночас два або й три учасники і навіть ведучий, то й маємо те, що маємо.

А що маємо? Тепер аж надто часто і масово обговорюємо проблеми політики, економіки, мови та інших проблем по радіо і в телепередачах. Дискусії масові і надголосні. І – майже повністю позбавлені не тільки логіки, а й звичайної культури мовлення. Дехто може подумати, що ведучий, наприклад Савік Шустер, просто не може втримати опонентів, тому й перебивають один одного, а іноді одночасно говорять вдвох чи й втрьох. Наївні. Ведучий має можливість організувати обговорення проблеми по-людськи. Досить сказати, що коли хтось почне говорити без дозволу, він надалі позбавлятиметься права виступати. Так, як робить звичайний учитель у звичайному класі. Але ведучий так не робить: йому потрібне не аргументоване обговорення проблеми, не логічний результат обговорення, а збурення почуттів. І – щоб не формулювати загальний висновок, на який можна було б пізніше посилатися, як на теорему чи аксіому. Багато мови і майже повна відсутність логіки.

За десять останніх років тільки один з провідних політиків якось згадав, що треба б українцям і мислити, тож виступив з гаслом: «Думай по-українськи!». Звучало те гасло не по-нашому, бо звертаючись навіть до двох або й до одного старшого, українці кажуть: «Думайте…». Але це – дрібниці. Почувши таке звернення, мислячі замислились: як це – по-українськи? Весь світ живе за однією логікою, а українці мають дотримуватися іншої? Ні, політик, мабуть, хотів сказати «Думайте про українське». Не розуміючи, що підміна понять – груба логічна помилка.

А ще Президент замість доказових аргументів часто наводить аналогії. Ратуючи за вступ до ЄС, він запитує: «Чому Польща це зробила так швидко, а Україна не може?». Відповіді на питання не дає, вважає його риторичним. Мовляв, усе, що корисно для Польщі, корисно і для України, і все, що роблять поляки, мають робити і українці. Але так розумні люди не можуть міркувати. Бо Україна – не Польща.

Впродовж тисячоліття поляки і українці були в двох різних півсвітах. Перші здавна були пов’язані з релігією Риму, здавна мали власну державу, користуються латинською абеткою, дотримуються західно-європейської ментальності, майже не мають родинних зв’язків з росіянами. Українці кілька століть зв’язані з релігією Москви, не мали власної держави, користуються кирилицею, дотримується східно-європейської ментальності. А основне – багато українців тісно зв’язані з російськими родинами. Тому перехід Польщі до ЄС – це перехід у своє рідне лоно. А коли б Україна перейшла до ЄС, то для більшості українців (крім мешканців західних областей) це означало б - змінити свою ментальність, розірвати зв’язки з найближчою культурою, а для кількох десятків мільйонів – розірвати родинні зв’язки. Не випадково і ЄС не поспішає прийняти до себе Україну. Подібні аналогії не коректні. А мислення, яке ґрунтується на таких аналогіях, примітивне.

Мислити треба краще. Щоб не допустити найгіршого, треба перестати нехтувати мисленням. І тих, хто добре мислить, шанувати не менше, ніж тих, хто гарно говорить. І мислити треба не «по-українськи», і не обмежуватись поетичним думанням («Дивлюсь я на небо та й думку гадаю»), а мислити логічно, тобто - послідовно, доказово і несуперечливо, як мислить усе розвинуте людство.

В одній газеті кілька років тому Україну названо «країною, що перемогла розум». «Голос України» від 20.10.09 уточнює: « Ми – країна, що цілком перемогла розум». Чи добре це? Як виправити становище? Дуже просто: треба згадати, що гомо сапієнс – людина мисляча. І не ставити мислення нижче від мовлення.