Geum.ru

Любов найсолодше І найсвітліше з усього людського; найжаданіше І найдієвіше

Вид материалаДокументы

Содержание


Драматичні кохання
Кохання і шлюб.
Любов у сім’ї
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Драматичні кохання. Кохання – відношення не симетричне. Якщо А кохає В, це не означає, що й В кохає А. Але воно може стати симетричним. Людина, яка кохає, може так впливати на об’єкт своєї закоханості, що врешті і кохана їй людина почне відповідати взаємністю. Тому якщо В не відповідає взаємністю, закоханий А намагається сподобатись В, догоджає їй, носить квіти, подарунки, говорить приємні слова. В результаті тривалих домагань і В починає кохати А. Або вдавати, що кохає. Все ж часто трапляється, що В кохає не так сильно, як А. Або тільки вдає, що кохає. Ситуації бувають досить різні.

Особливо трагічними для закоханих (і цікавими для сторонніх) бувають випадки, коли між закоханими виникають які-небудь перешкоди, які заважають їм насолоджуватися своїми почуттями. Такими можуть бути розлучення – примусові чи добровільні, на роки чи й довічні. Наприклад, хтось із закоханих потрапляє в тюрму, хтось виїздить в іншу країну, комусь забороняють спілкуватися батьки, комусь – релігія, усталені норми моралі. Згадаймо кохання Ромео і Джульєтти. Або уявімо неодруженого учителя, якому дуже подобається учениця, років на 7 молодша від нього. В усіх відношеннях – чудова пара. Але ж вона – учениця! Чи добре буде, якщо він признається їй, що кохає? Хтось скаже: учитель не має права кохати ученицю. Правильно. Але ж – серцю не прикажеш. І мучиться молодий учитель.

А чи має право викладач інституту кохати студентку? Ця ситуація простіша, бо студентка на відміну від учениці – людина зріла, повноправна. А якщо викладач одружений, має дітей, а студентка – першокурсниця, на років двадцять молодша від викладача? Що це не зовсім добре з етичного погляду, розуміє і він, і вона, але - що поробиш? – кохання нерідко переважає навіть писані закони, тим більше - неписані. Як боряться такі почуття, добре описала Ада Роговцева у книзі «Мій Костя». З Костею Степанковим автор цих рядків навчався в одному класі.

Зрозуміло, що муки учителя, який кохає ученицю, не довічні: досить почекати рік-два, поки вона закінчить школу. Гірше, коли хтось покохає двоюрідну сестру. Тут чекати рік два – не допоможе. А таке трапляється часто. Один з відоміших фахівців «філософії кохання», автор книги «Смысл любви» В.С.Соловйов закохався спершу в свою двоюрідну сестру. Вона йому відмовила. Згодом він закохався в свою молодшу тітку. Також не домігся взаємності. Через деякий час покохав племінницю, уже одружену Софію Хітрово, кохав її понад 10 років. Вона ж не захотіла змінити свого законного чоловіка на молодого філософа. А він, як описували жінки, був гарний. І заможний, і добре освічений, професор Московського університету, з добре відомого роду (його батько – історик С.М.Соловйов). А от його обранки не хотіли стати дружинами. Навіть коли Софія залишилась вдовою, і він запропонував їй одружитися, вона не погодилась. Непроста це штука – кохання! Теоретично все, здається, зрозуміло, а практика надто не схожа на теорію.

Трапляється іноді й так, що доросла людина на кохання дивиться, мов п’ятикласник – як на щось надто недоторканне, як на «блакитну троянду». Особливо це стосується деяких поетів, які створюють ідеальні образи жінок і закохуються в них. Пишучи найкращі слова про кохання, справжнього кохання вони, буває, і не знають. Згадаймо історію кохання російського поета О.Блока. Гарний, розумний, добре освічений, перспективний юнак закохався в Любов Менделєєву – дочку професора, творця відомої таблиці хімічних елементів. Закохавшись, створив шедевр: цикл поезій «Стихи о Прекрасной Даме». Працюючи над цими віршами, він в уяві створив ідеальну жінку і жив насамперед нею. Хоч і збирався одружитися з реальною Любов’ю, в думках мав на увазі іншу, уявлювану. Це зрозуміла молода Менделєєва і відписала йому: «Вы от жизни тянули меня на какие-то высоты, где мне холодно, страшно и… скучно».

Виявляється, оспівувати Жінку взагалі, уявно з’єднатися з нею як з «небесною подругою» – одне, а жити з реальною дружиною – зовсім інше. Напевне і деякі молоді жінки спершу уявляють своїх обранців рицарями на дорогих іномарках, які носитимуть їх на руках, у всьому догоджатимуть. А потім переконуються, що реальні чоловіки не такі. Мріяти про це можна, але розуміти треба, що жити доведеться з реальним чоловіком, який дуже не схожий на омріяного.

Взагалі, багато відомих чоловіків, палко кохаючи кількох жінок, так і залишились до кінця днів своїх неодруженими. Не мав дружини Альфред Нобель, в честь якого названо найпрестижніші на планеті Нобелівські премії. Людина не бідна, не скупа, розумна, гарна, добре освічена. В різні роки просив руки в кількох жінок, і всі відмовили.

Відомий філософ І.Кант писав: «Чоловік не може бути задоволений життям без жінки». І все ж цілий вік прожив без дружини. Пояснював це надто прозаїчно: «Коли мені була потрібна жінка, я не мав можливості її прокормити, а коли мав можливість її прокормити, вона вже стала не потрібною». Не мав дружин і Ф.Фур’є. А.Шопенгауер цитував поета Петрарку: «Той, хто шукає спокою, повинен уникати жінок – цього вічного джерела сварок і турбот». Відомий філософ і літератор Л.І.Шестов (народився 1866 р. В Києві) без дозволу батька-єврея одружився з православною Анною. А щоб батько не дізнався, вони більше десяти років жили окремо, навіть у різних містах, народжували дітей. С.Параджанов ще студентом одружився з дівчиною з патріархальної татарської родини. Коли її брати дізнались про те, вони стали вимагати надто великий викуп. Студент таких грошей не мав, написав листа батькові, досить заможному, просив вислати потрібну суму. Батько образився, що син одружився без дозволу, і грошей не вислав. Брати молодої дружини вимагали, щоб вона покинула чоловіка і вернулась додому. Вона не погодилась і вони кинули її під електричку.

А скільки в наш час порядних чоловіків і гарних молодих жіночок вже й покинули надію відшукати собі пару! Не вони винні в тому, а суспільство, в якому випала доля їм народитися.


Кохання і шлюб. Раніше почуття кохання майже завжди було прологом до одруження, закохані створювали сім’ю. Хоч і не завжди. Поширена думка, що за первісного стану всередині племені статеві стосунки не обмежувались ніким і нічим, існував груповий шлюб. Однак, це не доведено, бо навіть у багатьох нижчих живих істот такі стосунки майже впорядковані: один самець - на кілька самок. Або одна матка - на кілька трутнів. Найчастіше перемагав сильніший. Хоч і раніше траплялися відступи від правил. А хіба в наш час не трапляються такі відступи? Один австрієць кілька років жив зі своєю дочкою, яка народжувала йому дітей. Винятки бували і бувають. Навіть в Біблії описуються дивні історії.

Питання про творення сімей ще ніколи не стояло так гостро і значимо, як тепер. Ще років сто тому понад 90 відсотків наших прабатьків жили прадавнім селянським укладом. Хоч вибирали молоді своє майбутнє і раніше, але вибір був не надто великий. І – набагато відповідальніший. Француз Г.Боплан описував, що чекало молоду українку, якщо після першої весільної ночі на її сорочці не виявляли слідів крові. Про те вже наступного дня знало все село, бо сорочку зі слідами крові носили селом, мов корогву. Якщо було негаразд, молодий мав право відразу ж нагнати молоду або весь вік терпіти глузування односельців. За таких умов легковажити дошлюбними втіхами було надто ризиковано. Це розуміли не тільки дівки, а й парубки. Тому дошлюбні статеві стосунки траплялися рідко, а розлучення для жінки ставало довічною непоправною трагедією. Тоді шлюби були міцнішими і розпадалися рідко. Хоч у ті часи батьки, бувало, своїх дітей одружували, іноді навіть не питаючи їхньої згоди.

Тепер ситуація істотно інша. Переважна більшість сучасників живуть у містах, а придбати квартиру в місті надто нелегко. Тому багато молодих не поспішають заводити сім’ю, насамперед - через відсутність житла. А дехто з чоловіків просто боїться одружуватися, бо за останні десятиліття жінки надто фемінізувалися і від шлюбу чекають не того, що чекали їхні бабусі і прабабусі. А теле- і радіопередачі на зразок «Мистецтво бути жінкою», не думаючи про те, нерідко демонструють навіть перед чоловіками, якими хитрими і винахідливими бувають представниці «слабкої статі», як вони можуть загнуздати «сильну половину». Тому багато чоловіків, які навіть планували одружуватися, наслухавшись таких передач, часто відмовляються від задуму. Щоб не попастись на гачок. А в результаті молоді часто бувають у близьких інтимних стосунках задовго перед одруженням, нерідко насолоджуються інтимною близкістю, навіть не плануючи створювати сім’ю. Не випадково і сім’ї тепер розпадаються частіше, і народжуваність дітей помітно скорочується.

У нас шлюбний вік для жінки становить 17 років, для чоловіка – 18 років. Тільки в окремих випадках за рішенням суду дозволяється вступати в шлюб і особі, яка досягла 14 років. Чому? Бо дівчина в 14 років може завагітніти. А в такому випадку не розумно не дозволяти створити сім’ю двом молодим людям, які кохають одне одного і чекають народження дитини.

Шлюб – це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Хоч він не містить усіх необхідних ознак договору, все ж шлюбний договір відрегульовує деякі майнові відносини на час шлюбу. І тим самим накладає на одружених додаткові обов’язки і обмеження. Походить слово «шлюб» від давнього «слюб».

Деякі фахівці пропонують не поспішати з творенням сімей, особливо тими, хто не досяг соціальної та психологічної зрілості. «Особливо важливого значення ця вимога набирає тепер, коли збільшився розрив між статевим і соціальним дозріванням молоді. Непідготовленість до виконання родинних обов’язків не дає морального права на утворення сім’ї. Коли дев’ятнадцятирічний одружується на вісімнадцятирічній, то молоді найчастіше стають утриманцями держави, батьків. Тривале ж існування молодої сім’ї за рахунок нехай добровільних зусиль батьків слід вважати утриманством а то й прихованою формою дармоїдства, своєрідною експлуатацією батьківської любові й прихильності» [33, с. 53].

Як бачимо, вважається, що вісімнадцятирічній ставати дружиною рано. Чи не тому такими швидкими темпами вироджується нація? В той же час у багатьох східних країнах дозволено дівчатам вступати в шлюб після 12 років, а хлопцям – після 15 років. У Візантії мали право творити сім’ю дівчата з 13-14 років і хлопці з 14-15 років. Повторні шлюби не заборонялись, хоч і не схвалювались. Третій шлюб засуджували, а четвертий забороняли.

В Росії в ХУІ – ХУІІ віках також нерідко одружували 13-літніх. Тільки Катерина ІІ указом від 1775 р. не дозвволяла одружуватися чоловікам до 15, а жінкам до 13 років. На початку ХХ ст. в наших краях більше половини усіх наречених і більше третини молодиків були молодшими від 20 років. Найоптимальнішим для нареченої вважався вік 16 років, про таких говорили: «шістнадцятка». Двадцятирічна дівчина тоді вважалась «старою», практично вона могла вийти тільки за вдівця або інваліда. Сто років тому практично усі чоловіки до 50 років були одружені. Розторгнення шлюбів траплялись дуже рідко.

Є багато прикладів, коли дівчину віддавали в 16 років або й раніше, і це їй не заважало ставати самостійною чи й відомою діячкою. Сила жінки – в її слабкості. Чоловіків найчастіше приваблюють не високоосвічені і всезнаючі жінки, які остаточно оформились і яких змінити надто важко або й неможливо, а недосвідчені, яких легше перевиховати на свій лад. Юність і відсутність досвіду для жінки не вада, а перевага. У 16 років вийшла заміж відома українська письменниця Марко Вовчок. І досить скоро за нею – юною і недосвідченою жінкою – впадали П.Куліш, І.Тургенєв, Д.Писарєв та деякі інші досить відомі чоловіки. Малоймовірно, що було б так само, коли б вона дружиною стала, наприклад, у 26 років.

Софія, яку згодом називатимуть графинею Потоцькою, фактично дружиною стала, хоч і не зовсім офіційно, до 14 років. Тоді мама за невелику винагороду привела її до польського посла в Стамбулі. А він не тільки насолоджувався з нею у ліжку, а й думав, як би подорожче її перепродати. Надто молоденькою і недосвідченою вигляділа спочатку гречанка. Але саме тим згодом приваблювала і коменданта Камянця-Подільського, і майбутнього короля Франції Людовика ХУІІІ, і князя Потьомкіна, і принца Де-Ліня, і графа Браницького, і князя Нассау, і графа д’Амеса, і графа Потоцького, і його сина. І не тільки в обіймах названих чоловіків бувала молода красуня. В результаті стала власницею кількох десятків мільйонів злотих, 37 тисяч селян, 40 тисяч моргів землі, палац в Умані на 100 тисяч червінців, відомої на весь світ «Софіївки» і багато чого іншого. Цього б напевно не сталося, коли б мама продала її років на 10 пізніше.

Кохання – основна складова одруження. Але – не єдина складова. Навіщо люди одружуються? Кохати можна і не одруженим, навіть цікавіше і простіше – неодруженим. Насолоджуйся коханням, скільки хочеш і з ким хочеш. Багато можливостей і ніякої відповідальності. Але надто недобре тим суспільствам, які схвально ставляться до «вільного кохання». Люди одружуються не тільки для кохання. Кохання у творенні сім’ї – це мов приправа. Основна ж роль сім’ї – продовження роду, народження дітей. Щоб нація розвивалась, треба, щоб кожна пара молодих людей, здатна народжувати, підготувала як мінімум двох-трьох своїх нащадків – народила їх, навчила, виховала і довела до шлюбу. А для цього суспільство і держава мають заохочувати молодь до творення нових сімей.


Думки врозсип

Дівчатам личить хлопців пантеличить.

Хоч ти й Івась, а до пазухи – зась!

Вона і він притерлися – наче бияк і терлиця.

Воно й можна, та чи ж варт – затівати з дідом жарт?

Надіялась на ліжко, а трапила під віжки.

Починав махом, закінчив крахом.

Бігаєш, де слизько – до халепи близько.

Хвались, доню, хвались, та не помились.

Вчинив зло, а каже «не повезло».

Така в хлопця мода: напакостив і – ходу.

Сором, вкоєний за мить, за півсотні літ не змить.

Високий чином та низько чинить.

Годину грішили чи сто годин – гріх один.

Немає гіршої кари, як жити без пари.

Личком гарненька, а душею кривенька.

Дівка в гарній косі, тільки дома не всі.

Не штука – пірнути. Як назад вернути?

Не все вдіялось, про що мріялось.

Пора прийде – грушка сама впаде.

У неділю – гульба, в понеділок – ганьба.

Багато на кралі шовку, та мало толку.

Молодичка з умом: догоджає сімом.

Та сама Дунька, тільки інша гунька.

Слизький, мов мило, а порається вміло.

У кожної коханки свої забаганки.

Котра вродлива – надто вередлива.

Нарешті вговорила Гапка Гаврила.

Хоч і не за сокола, аби за високого.

Навесні геть гави голосні.

Зборена силою не тане милою.

Сьогодні – любий вусань, завтра – хоч лікті кусай.

Серденько тенькає: прагне молоденького.

Для Власа – не та, для Тараса – мета.

Хлопець думає про корок, а в дівчини думок сорок.

Любилися в темноті, роздивилися – не ті.

Будь мені подругою, після дружини – другою.

Мала б дівка мізки – не проливала б слізки.

Хочеш піти до дівчини – не чини, як дурні чинять.

Тісно голубить, та пісно любить.


Любов у сім’ї

Міцна сім’я – міцна держава.

О. Корнійчук

Сім’я – клітина суспільства. Подібно до того, як кожний живий організм складається з клітин, так і суспільство складається з сімей. Окремі складові клітини утримуються природними зв’язками, фізичними силами; подібно до того і члени сім’ї пов’язані певними зв’язками, моральними почуттями і обов’язками. Підтримуються ці зв’язки найчастіше за допомогою любові.

Сім’я починається з обєднання чоловіка і дружини. Згодом її склад може змінюватися. Сім’ї бувають багатодітні, однодітні, бездітні, неповні, великі, студентські, молодіжні, молоді, середнього подружнього віку, старшого подружнього віку тощо. Іноді у сім’ї є усиновлені діти, іноді – хтось із батьків чоловіка чи дружини. Бувають сім’ї неповні, без чоловіка чи без дружини, бувають – не оформлені шлюбом. Нормальна сім’я – яка складається з чоловіка, дружини і дітей, і тільки з них.

Поняття сім’ї різними фахівцями трактується не однаково. В соціологічному розумінні сім’я – це заснована на шлюбі чи кровному спорідненні невелика група людей, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. З юридичного боку сім’я – первинний і основний осередок суспільства. Це – активна соціальна група, побудована на шлюбі чи родинних відносинах, союз осіб, які проживають разом, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

В соціологічному значенні поняття сім’ї ширше порівняно з юридичним його значенням. У «Сімейному кодексі України» відсутнє визначення кровного споріднення (родинності). Юристи розглядають родинні зв’язки, що ґрунтуються на походженні однієї особи від іншої чи кількох осіб від спільного пращура; кровний зв'язок осіб, що походять від одного чи від спільного пращура. Від одного: прадід, дід, мати, дочка, онук, правнук; від спільного пращура: рідні і двоюрідні брати та сестри, дядьки (тітки), племінники (племінниці). Розрізняють повнорідну родинність (діти від тих самих батьків) і неповнорідну (рідні брати, сестри від різних батька чи матері). Неповнорідні розрізняють: єдинокровні і єдиноутробні. Зведені брати чи сестри – які не мають ні спільної матері, ні спільного батька.

Жити чоловікові і жінці разом, сім’єю, набагато зручніше, ніж окремо. По-перше, живучи разом, вони можуть якнайкраще задовольняти свої статеві потреби. По-друге, вони можуть краще розподілити свої обов’язки. Якщо кожен окремо буде купляти продукти, готувати сніданки, обіди, вечері, прибирати помешкання, то це потребуватиме сумарного часу приблизно вдвічі більше, ніж коли це робитиме хтось один. А найголовніше в тому, що тільки живучи разом, чоловік і жінка мають можливість по-людськи народжувати дітей і нормально виховувати їх. Можливо, чоловік і жінка народження дітей і не вважають чимось важливим. Але для для суспільства і нації це найголовніше. Без достатнього народження нація вимирає і вироджується. А якщо дорослі живуть без дітей, вони обривають роди своїх батьків, дідів та сотень інших прабатьків; вони схожі до тих бігунів, які мали передати свої естафетні палички і не передали. В будь-якому випадку дорослим людям зручно жити сім’ями. І любити кожному свою «половину», і допомагати один другому, і піклуватись за кожного, і виховувати кожного.

Найкраще функціонує сім’я, коли чоловік заробляє гроші, а дружина – створює домашній затишок. Так було раніше. Останнім часом, коли жінки отримали освіту, не нижчу, ніж чоловіки, коли так само хочуть проявити себе в різних галузях, вони, зрозуміло, стали домагатися гендерної рівності. Це – справедливо і законно. І сучасні розвинуті суспільства дозволяють жінкам у всьому бути рівними з чоловіками. Але що ж станеться, якщо жінки стануть і дітей народжувати стільки, скільки і чоловіки? В цьому і суть кризи сучасної сімї!

Визначальним у нормальній сім’ї є подружня пара: чоловік – дружина. Звичайно, сім’ю вони утворюють, кохаючи одне одного. Поширена думка, що чоловік і жінка після одруження і народження дітей продовжують кохати один одного. Насправді у більшості випадків це не так. Навіть у тих, хто клявся кохати вічно. Воно тільки в романах і в уявах молоді буває вічним і незмінним. В реальних умовах кохання з часом змінюється і буває нетривким, а часто - зрадливим, ледь-ледь жевріючим або й мертвим. Тривалість почуття закоханості різна у різних індивідів, вона закладена природою, хоч і залежить від обставин.

У творенні сучасних сімей найважливішу роль відіграє кохання. А в розумному функціонуванні їх – любов. Остання, на жаль, має здатність змінюватись. Чоловік, можливо, продовжував би й далі любити дружину, коли б вона і після медового місяця розмовляла з ним так, як розмовляла до одруження, або коли б не появилась поруч інша жінка, привабливіша від дружини і не менш доступна. Або коли б хтось із подружньої пари не вимагав аж надто багато і аж надто не обмежував свободу іншого. Або коли б чоловік не став пиячити і грубіянити. Багато різних «коли б». Бажано розібратись, чому вони появляються.

Кохання – сума любові і «статевого оп’яніння». З часом змінюється і жінка, і чоловік, і умови життя; солодке оп’яніння поступово згасає, одружені починають реально мислити. Коли б тільки закохані трималися сімей, то за реальних умов переважна більшість сімей досить швидко розпадались би. А вони часто не розпадаються навіть тоді, коли творці сім’ї вже не кохають один одного. Замість кохання в них здебільшого встановлюються відношення подружньої любові. А коли появляються діти, зароджуються нові види любові - материнської, батьківської, сестринської, братерської. Молода сім’я тримається насамперед на подружній любові. Отже, колишнє кохання в розумних сім’ях поступово переростає у відношення любові. А в деяких, на жаль, - у відношення неприязні, навіть ненависті.

Як уже відмічалось, раніше молоді люди одружувались досить рано. Вони здебільшого вливались у сім’ю батька чоловіка. Хоч і в давні часи бували парні сім’ї, але нерідко давня сім’я в наших краях складалась з трьох поколінь: батька й матері, їхніх одружених дітей і онуків. Така сім’я нараховувала до 30 членів. Усі вони жили в одному обійсті або і в одній хаті, працювали на одній землі, разом харчувалися. Розпоряджався всіма батько. Інколи разом з ними жили й наймані працівники, служниці. Одружені пари такої сім’ї почувались недобре, вони прагнули самостійності. Особливо цього прагнули невістки, бо нерідко траплялось, що батьки зі «сношеньками» поводились не по-батьківськи.

Давні сім’ї розпадались або змінювали господаря тільки коли хто-небудь із батьків помирав. Розлучень, подібних до сучасних, майже не було. Якщо чоловік полюбляв іншу жінку, це називали перелюбом і строго карали. В Єванглії написано: «Кожен, хто на жінку подивився із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм… І хто з відпущеною побереться, робить перелюб». А в Давньому Римі справи про перелюб розглядались у державних судах як найнебезпечніший злочин. Тоді за перелюб батько мав право вбити дочку і її коханця. І законний чоловік також мав право вбити коханця, якщо він був рабом, гладіатором, вільновідпущеником, артистом тощо. Такі закони забезпечували міцність сімей і моральну стійкість суспільства.

Тепер колишніх патріархальних сімей немає, але появилась нова криза. Суть її в тому, що в сучасному суспільстві сімей порівняно мало, до того ж вони не тривкі, часто малодітні, бездітні, чи неповні. Це приводить до виродження нації і навіть цивілізації. Коли нація не бажає зникнути, вона має сприяти зміцненню сімей і їх множенню. Для цього слід переглянути деякі погляди на роль сім’ї в суспільстві, на те, якою має бути сучасна сім’я і коли її найкраще створювати. Українки мало народжують дітей тому, що порівняно пізно стають дружинами.