Любов найсолодше І найсвітліше з усього людського; найжаданіше І найдієвіше

Вид материала

Документы

Содержание Що означає любити життя? Чи можливий рай? Живімо по-людськи! Кохання«Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!» О.ОлесьЩо таке кохання?

Подобный материал:

• Реферат на тему: Предмет І функції філософії. Світогляд, як теоретичне ставлення, 372.01kb.
• DO11 проблеми та перспективи розвитку людського капіталу в світі та в україні, 131.81kb.
• Тема. «Всьому початок є любов», 231.89kb.
• Батьківський авторитет любов батьків до дитини, 74.45kb.
• Рення та продовження людського роду, вона виступає джерелом духовного росту, морального, 28.75kb.
• Людський капітал як ключовий чинник економічного зростання (стримуючі соціально-економічні, 144.43kb.
• Його свята любов, 389.9kb.
• Масонство на Україні менш усього можна назвати українським, менш усього бо воно відбивало, 240.58kb.
• План конспект уроку з української літератури у 10 класі, 112.22kb.
• Іван Васильович Вєтров. Всім учасникам подякували за любов до рідного слова, за любов, 27.91kb.

Що означає любити життя? Любити життя - це означає бути в основному задоволеним життям, бачити його принади, розуміти, що жити набагато цікавіше, ніж не жити. Щоб любити життя, треба знати його і звертати увагу насамперед на краще, приємне, на все позитивне, привабливе, і менше вдивлятися в негативне, брудне. І не проклинати своє реальне життя тільки за те, що воно не схоже на вимріяний рай, який ніколи не існував і не існуватиме. Життя треба любити. А його переважній більшості сучасників є за що любити! І є потреба любити.

Говорячи про любов до життя, мають на увазі любов людини до всього того, що її оточує в матеріальному світі і в її внутрішньому світі. Це – любов до родичів, сусідів, тварин, рослин, до праці, спорту, політики, науки, мистецтв, матеріальних цінностей, зручностей, природи. І до ідей, наукових теорій, міфів, казок, поглядів політиків. А ще - наскільки людині зручно і цікаво перебувати в матеріальному світі і в своєму ідеальному внутрішньому світі. Виявляється, одні люди люблять життя, навіть дуже люблять, вважають його найціннішою цінністю, а інші – не люблять його. Чому? Дехто вважає, що життя любити можуть тільки заможні і добре влаштовані люди. Інші наголошують, що можна любити життя в розвинених багатих державах, бо там жити краще. Нерідко вони залишають свою батьківщину і тікають туди, де живуть багатше, а свої переконання підкріплюють поговіркою: «Рибина – де глибше, людина – де ліпше». Все ж такі погляди неправильні. Серед бідних і навіть найбідніших тих, які люблять життя, не менше, ніж серед багатих і найбагатших. Як не дивно, багаті плачуть частіше, ніж бідні. Жодна рибина не любить бувати надто глибоко, вона там просто не може жити. Якщо якась і справді любить глибини, то в розумних межах.

Раніше говорити про любов до життя не було потреби. Колись переважна більшість людей обмежувалися тільки природними бажаннями: наїстися, відпочити піся важкої фізичної роботи, бути поруч з тими, кого любиш, мати в що взутися, одягнутися, мати стріху над головою. Тоді люди не відривались від життя в реальному світі. І не переселялись майже повністю у свої внутрішні світи, придумані мріями і уявами, надто розігрітими сучасними ЗМІ.

Як важко жилося в роки Другої світової війни! І все ж тоді жодна жива душа геть і в думках не допускала покінчити з собою. Навпаки: було сильне бажання дочекатися миру, вирватися з неволі, повернутися додому, до родини, до мирної праці чи навчання. Кожен мав світлу мету. Не мрію, а мету! Усі найбільше цінували життя, бо любили його. У ті роки десяткам мільйонів людей довелось пройти через надто важкі випробування, зазнати багато втрат. Дивно, але спостерігається таке. Чим більше негараздів і трагедій зазнавала людина в житті, тим більше вона любить і цінує його.

Життя заслуговує, щоб його любили вже тим, що пропонує кожному великий вибір: хочеш – насолоджуйся гарними барвами, звуками, формами; хочеш – долай барєри, встановлюй рекорди, хочеш – розгадуй загадки, роби відкриття; хочеш – твори ідеї, шукай однодумців.

Дехто може зауважити: хіба можна любити ті нечистоти, що нерідко оточують нас – матеріальні і духовні? Хіба можна любити переповнені смітники довкола міст і сіл, смердючі ставки біля заводів? Хіба можна любити закони, які можна повертати, мов дишлом, кому як вигідно, і людей влади, які трактують ті закони, як кому заманеться? Чи ж можна любити мерзотників і негідників, які насилують, крадуть, принижують гідність інших, навіть убивають безвинних?

То правда: є в нас і багато такого, чого нормальна людина любити не може. Але ж – не все тільки погане. І природних красот в Україні багато, і гарних добрих земляків в сотні разів більше, ніж негідників, і переважна більшість законів – нормальні, справедливі, гуманні. Якщо оцінити все не упереджено, то серед численних мілких островків бруду, дурості, зла і несправедливості неважко побачити великі континенти добротного, порядного, гарного і цінного. Привити людині любов до життя – це означає виробити в ній схильність бачити насамперед все гарне, цікаве, приємне; щоб вона була переконана в тому, що її, крім зла, неправди і несправедливості, оточує добро, правда і справедливість. Що життям слід дорожити, боротись за нього, народжувати нові життя. Не слід ототожнювати поняття «любити життя» і «любити негаразди в житті, породжені некомпетентною владою».

Звичайно, коли наслухатися політиків, які заради влади іноді говорять аж надто багато дурниць, надивитися кінофільмів, начитатися книг, метою яких дати читачам чи глядачам побільше адреналіну, а ще якщо вливати в себе дози наркоти чи алкоголю, тоді в житті можна бачити тільки зло, несправедливості, підлість обман та інші найнепривабливіші його складові. А дивлячись так, не можна любити життя. Напрошується аналогія. Навіть у найкращої красуні є не зовсім привабливі місця. Їх звичайно вона не оголює і нормальна людина не заглядає в них. Чи ж розумно, розглядаючи людське життя, звертати увагу не на його красоти, а вдивлятися тільки в його клоаку. Особливо таке запитання хочеться поставити перед тими, які критикують усе і всіх. Державу, в якій жили наші батьки і діди, критикують тому, що вона була тоталітарна, людей, які жили і працювали в ній – за те, що вони, мовляв, були рабами, перед кимось стояли на колінах. Сучасну молоду Державу українців критикують за те, що вона ще гірша від попередньої. Чи не занадто багато критики?

В житті багато важкого, брудного, небезпечного, неприємного. Але – ще більше чудового, гарного, цікавого. Перебуваючи в різних порах доби, різних порах року, в щасливих і менш щасливах періодах свого життя, не акцентуймо увагу тільки на поганому і брудному. Не забуваймо, що після ночі настане ранок, після зими – весна, після смуги невдач і негараздів – нові удачі, перемоги. А в цілому життя настільки добре сконструйоване, що кожна розумна людина має можливість насолоджуватись ним, належно цінувати і любити його. А не проклинати його тільки за те, що реальне життя відрізняється від омріяного райського.


Чи можливий рай? Деякі мрійники і фантасти часто критикують наш реальний світ – з його трагедіями, несправедливостями, негараздами - і придумують казкові світи, різні раї, утопії. І мріють: от би пожити в такому світі! Наївні. Коли ті ідеальні світи добре проаналізувати, то виявиться, що наш реальний світ найкращий. Які його вади? Декому навіть з досить освічених мислителів не подобається, що кожна людина смертна. Але – такий закон природи: усе живе колись має померти. Звичайно, мрійники-фантасти нерідко незадоволені тим. От коли б жити вічно! Недобре жити вічно! Людині цілком досить 100 років. Зверніть увагу: тим, що життя людини не вічне, найчастіше незадоволені люди, які і піввіку не хочуть пожити по-людськи, які самі себе передчасно гублять наркотою, горілкою, сектантством чи злочинною діяльністю. Уявімо, як було б, коли б незмінно і вічно жили одні й ті самі люди і нові не народжувались. А коли б народжувались і ніхто не помирав, то в наш час людей було б так багато, що вони змушені були б стояти на земній суші впритул один до одного. Важко уявити що-небудь гірше.

Ось що обіцяли віруючим майже 2000 років тому: «Буде воскресіння мертвих, праведних і неправедних… І всякий віруючий в Нього буде мати життя вічне… і тіло його зробиться свіжим, як в молодості… І витре Бог всяку сльозу з їхніх очей, і смерті не буде вже; ні плачу, ні крику, ні хвороби вже не буде… Вовк буде лежати поруч з ягням, і барс буде лежати поруч з козлятком; і теля, і молодий лев, і віл будуть разом, і мала дитина буде водити їх… і лев, як віл, буде їсти солому». А з людей «кожний буде сидіти під своєю виноградною лозою і під своєю шовковицею, і ніхто не буде лякати їх».

Зрозуміло, що коли лев їстиме солому, то він перестане бути левом. Але мова тут про інше. Навіть нашим сучасникам, які прожили сотню років, кохаючи, народжуючи, насолоджуючись сотнями різних насолод, жити після ста років не надто приємно. А жити кілька тисяч років – важко й уявити. Чи приємно було б сучасній людині висидіти отак цілий день під виноградною лозою. А рік, сто років, цілу вічність? Давно колись, коли прості люди часто недоїдали і важко працювали фізично, вони мріяли про рай. Уявляли, що в раю можна нічого не робити, а тільки незмінно сидіти, мати що їсти і нікого не боятися. Уявімо: вічно сидіти на одному місці, їсти тільки плоди шовковиці і винограду і не грішити. Таке життя набридло б уже через тиждень. Важко уявити щось гірше. Чи хотіли б ви проміняти сучасне реальне життя на такий рай? То хіба ж можна таке життя не любити?

Досліджуючи окремі «недоліки» реального світу, автор цих рядків спробував було створити модель світу з людьми, але без зла, насильств і несправедливості. Вийшли надто непривабливі моделі. Коли б не було хижаків, то не було б природного відбору і світ не розвивався б. І майже вся планета за таких умов була б покрита гнилими трупами померлих істот. Коли б не було бажання окремих людей підкорити інших людей і заставити їх працювати на себе, то усі ми досі жили б, як і наші попередники мільйони років тому: збирали б дари природи, як це досі роблять примати. Творець чи Природа створили світ надто майстерно: рухомий, розмаїтий, з закономірностями і випадковостями. Ще й наділили людей здатністю пізнавати і перетворювати його, створювати свій власний внутрішній світ. Який висновок?

Які б хто не придумував світи –

багатовимірні, казкові, фантастичні,

надутопічні чи загалактичні,

а кращого за наш – я певен! – не знайти.

Мабуть не випадково прадавні автори засвідчують, що творячи небо, землю, людей і все інше, Бог кожного разу говорив, що створено добре: «І побачив Бог, що це добре». А життя в раю виявилось настільки скучним і нецікавим, що, вигнавши з нього Адама і Єву, Творець відкинув і задум створити що-небудь подібне.

У наш час багато людей життя не люблять, бо воно нерозумно організоване. Сотні тисяч земляків не мають де жити, не мають навіть власного ліжка, в той же час - мільйони працездатних не мають роботи. Чи не парадокс: треба б побудувати кілька десятків тисяч квартир, а влада каже, що люди не мають роботи?

Для порівняння згадаємо, що в колишніх селах навіть найбідніші родини мали свої хати, люди будували їх толоками. І в післявоєнні роки – дуже важкі роки! – суспільство могло набудувати десятки тисяч «хрущовок» і роздавало їх тим, хто потребував. Роздавало безкоштовно! Тоді і автор цих рядків отримав трикімнатну квартиру в Києві. Хоч після світової війни будувати було надто нелегко, бо не вистачало робочих рук. І сучасних потужних засобів не було. І все ж квартири будували. Тепер набудувати достатню кількість квартир можна набагато легше і швидше. І тим самим розв’язати відразу дві проблеми: одним дати житло, інших забезпечити роботою. Ми ж тільки критикуємо тоталітарні суспільства, хоч не можемо для людей зробити й сотої долі того, що робилось раніше. Чи ж можуть люди, які не мають роботи, і ті, хто не має житла, любити таку організацію суспільного життя? Все ж варто розрізняти: любити життя і любити владу, яка організовує сучасне життя, – речі різні.


Живімо по-людськи! Любов до життя треба виховувати в дітей змалку. Насамперед робити це мають батьки. Не якимись повчаннями, а конкретними діями, своєю поведінкою. Слід нагадувати дитині, що жити – гарно, приємно, цікаво. Бажано показувати гарні речі, смачні страви, красиві краєвиди, давати слухати гарні мелодії, читати цікаві книжки. А розповідаючи про гарні вчинки, поступово вводити дітей в світ порядних людей, славних подій, гуманних відносин. Особливо слід менше демонструвати фільмів про психічно хворих насильників, убивць та інших негідників і мерзотників. Корисно пояснювати молоді, що попереду в них багато ще незвіданих цікавих справ, спілкувань, почуттів, досягнень.

Не годиться виховання, яке не прививає дітям любов до життя. Але, прививаючи дитині любов до життя, орієнтуючи її на щасливе і цікаве майбутнє, не слід надто поспішати, не намагатись давати їй все і відразу. Якщо дитина ще замолоду спробує все, побуває скрізь, відчує й те, що має відчути людина доросла, то їй згодом стане жити нецікаво. Нормально, коли юнак чи дівчина протягом усього свого життя до чогось прагне, на щось надіється, долаючи різні бар’єри і негаразди, поступово наближається до мети. Людина завжди повинна мати мету і надію. Тільки за такої умови житиметься їй наповнено, змістовно і цікаво. Тільки маючи мету і надіючись, ми живемо, а не просто перебуваємо в просторі і часі. Якщо ж батьки намагаються дитині побільше дати змалку все і відразу, то згодом її вже не можна буде нічим здивувати і недобре житиметься їй в наступні роки.

В.Сухомлинський писав: «Памятайте стародавню мудрість: якщо хочеш погубити людину, дай їй все, що вона хоче. Мудро повелівати бажаннями – у цьому материнська і батьківська мудрість. Моральне виховання дітей – це мудре обмеження. Дитина повинна знати, зрозуміти, що є три речі: можна, не можна і треба. Велику, іноді фатальну помилку допускають матері й батьки, які не вміють, образно кажучи, правильно чергувати ці страви: можна, не можна і треба» [33, с. 393].

Дехто міркує так. Чому не дати дитині, якщо маємо змогу купити? Хай хоч дитина не зазнає тих злиднів, яких у свій час знали ми. А деякі батьки нерідко дають дітям зайве ще й тому, що хочуть похвастатись перед знайомими. Інші діти не мають, а моя – має. У інших дівчаток – дешеві бляшки, а в моєї – золоті. Не розуміють, що так діючи, нерідко свою дитину роблять щасливою на тиждень-два, а на кілька наступних десятиліть нещасливою.

У багатьох молодих людей, які змалку були забезпечені всим, згодом втрачається інтерес до матеріального світу. Натомість загострюються проблеми внутрішнього світу: стосовно віри, свободи, добра, справедливості, правди. Такій людині все матеріальне, зокрема і сама вона, здається малозначимим, маловартісним і вона нерідко навіть жертвує життям заради якоїсь сумнівної ідеї. Звідси – різні збочення і трагедії. І все те - через надмірну любов до дитини. Любити дітей треба розумно. «Все й відразу!» - найшкідливіший з усіх закликів!

Особливо старшокласникам перед закінченням школи слід розповідати про любов до життя. В багатьох відношеннях закінчення школи – визначальний період. Батьки і суспільство не повинні просто виштовхувати молоду людину, мов пташину з гнізда. Щоб юнак чи дівчина могли впевненіше і якнайкраще ввійти в реальний світ дорослих, їм бажано розповісти про цей світ повніше, показати не тільки його привабливі сектори, а й менш привабливі і небезпечні. Іноді вважають, що для цього найкраще підходять приклади з художньої літератури. Але вчити сучасну молодь, як слід жити, на придуманих письменниками у минулому чи й позаминулому віці, недосить. Звичайно, і приклади з художньої літератури використовувати бажано, але одних таких прикладів мало. Молодим людям слід також наводити доцільно підібрані приклади життя сучасних людей. Показувати, яким є наш реальний світ, яке місце в ньому можуть зайняти вихованці, що вони можуть втратити, якщо діятимуть легковажно і необачно. І допомагати краще влаштуватися в нашому не завжди справедливому світі. Бо вчорашні школярі часто не знають його. А не знаючи, не зможуть полюбити його і успішно жити в ньому.

Випускникам шкіл або й вищих навчальних закладів корисно організувати спеціальні цикли бесід про те, як і за що слід любити життя. Можна обговорити, наприклад, такі теми.

Людина в суспільстві. Чому і за що слід любити життя? Кохання і любов. Як утворити гарну сім’ю? Що означає бути щасливим?

Першу бесіду можна почати, наприклад, так.

- Через кілька місяців ви отримаєте Атестати зрілості і станете цілком самостійними дорослими людьми. Якими ви станете через рік, через 5, 30, 50 років? Різними. Можна передбачити і конкретніше. Найімовірніше, ви станете такими, якими бачите довкола дорослих. Одні – щасливі, радіють життю, насолоджуються всіма його принадами. Другі – знервовані, зашарпані, затуркані, намагаються тільки де-небудь заробити більше грошей. Дехто з вас можливо стане відомим ученим, артистом, політиком. Інші - умілими вчителями, лікарями, бізнесменами, фермерами чи іншими фахівцями, корисними для суспільства. А дехто може опинитися на місці сьогоднішніх бомжів, тинятиметься без пристанища, без праці, без сім’ї, з незмінною думкою, де дістати дозу наркоти, чи пляшку горілки.

Нещасні наркомани і п’яниці - бридкі, людиноподібні, прокляті рідними і близькими, зневажені суспільством. Задумаймось над їх долями. Майже всі вони в свій час навчалися в школі, отримали Атестати зрілості чи інші свідоцтва про освіту або й дипломи. А от стали такими. Чому? Бо не хотіли бути щасливими. Не хотіли! Або вдалися надто слабкими. Ви хочете стати такими? Ні. То не опускайтесь так низько. Іноді невдахи кажуть: Така доля. Це – оправдання слабаків. Кожна людина творець своєї долі. Є звичайно інваліди від народження, у яких порівняно обмежений вибір. Але мова не про них. Кожен з вас має майже однакові шанси для успіху. Решта залежатиме насамперед від вас. То ж менше ненависті, більше любові. Любіть себе і тих, хто поруч. Любіть життя!

У перші роки самостійного життя особливо слід дотримуватися гасла «Не нашкодь!» Не нашкодь своєму майбутньому. Не вскоч необачно в халепу! Не зроби непродуманого кроку! Справа ось у чому. Нерідко буває, що молода людина заради кількахвилинної втіхи поганить все своє майбутнє життя. Уявіть випадок, коли гарна, добре освічена і непогано влаштована молода людина заради цікавості вприскує собі наркотик і – перестає бути людиною, стає зайвим тягарем для близьких і всього суспільства. Хто ця людина? Слабак. Дурень. Людина, яка не поважає і не любить себе. Не будьте такими!

Інший приклад. Людина освічена, з непоганими перспективами, а в якусь мить на неї находить тваринна похіть і вона насилує дівчину. Отримує за те кілька років тюрми, а в ній так перевиховується, що уже не може жити в нормальному людському оточенні. Життя знівечене назавжди. І не одне життя негідника, а й його батьків, рідних і життя скривдженої дівчини, її батьків. Заради чого? Заради кількох хвилин задоволення тваринної похоті. Ось чому корисно пам’ятати: «Не нашкодь!»

Світ, у якому живемо, надто розмаїтий. У ньому, крім гарного і розумного, є чимало потворного і нерозумного. Не зациклюйтесь на негативах, більше уваги звертайте на позитивному. Будьте оптимістами. Якщо ви випромінюватимете любов, створюватимете довкола поле любові, то і всі, знаходячись у цьому полі, будуть також випромінювати любов.

Звичайно, молодим людям, які збираються жити самостійно, слід не тільки розповідати, яким є реальне життя дорослих, за що його слід любити, як облаштовувати, а й сприяти їм краще влаштовуватись в ньому. Сприяти не тільки словами, а й реальними справами: забезпечити першим робочим місцем і житлом. Але це – інша тема.


Думки врозсип.

Щоб досягти мети, до неї треба іти.

Життя мінливе: як не спека, то зливи.

Долі коритися – з бідою змиритися.

Більшають бариші – меншає для душі.

Щастя виковують, долю виховують.

Хто чужим горем смакує, в того розуму бракує.

Хто примхам годить, того доля обходить.

Керівнику морока, як секретарка – сорока.

Не вмієш жати, навчись хоч женців поважати.

Міряв сім раз, та всі – негаразд.

Ні кормити, ні поїти, а збирається доїти.

Мета збудеться – суєта забудеться.

Прийміть мене в найми, буду третім зайвим.

Зав не ґава, якщо має доброго зама.

Ні умінь, ні знань, зате десяток звань.

Щоб зрушити гору, треба мати опору.

Не курчаті вчити, як півневі жити.

Любий гість – найжаданніша вість.

У кожної преси свої інтереси.

Хочеш по-людськи жити – маєш життям дорожити.

Пішов з життя – ні шани, ні співчуття.

Люди мають хотіти множитись і багатіти.

Заслужили губи, а поплатились зуби.

До дурману допався – на гачок попався.

Довго журитися – з лихом змиритися.

За копійку затіяв бійку.

Не шукай гумку, щоб витерти брудну думку.

Гірка оковита турнула зі світу.

Добрий засів – найкращий засіб.

Який господар, така й господа.

Живемо бідно, але – не бидло.

Збили з пантелику плани завеликі.

Намолотив над норматив.

Бачення світу у межах повіту.

Починай з лати, яку можеш здолати.

Легко молодо кивати, важче молотом кувати.

Ти чула, Ганно, як за мороями гарно?

З тими, хто не любить жити, не варто дружити.

Минуло життя – ні шани, ні співчуття.

Рахуй не прожиті роки, а вдало зроблені кроки.


Кохання

«Цілуй, цілуй, цілуй її, -

Знов молодість не буде!»

О.Олесь


Що таке кохання? Кохання – інтенсивне і відносно стійке почуття, яке виражається в прагненні людини зблизитися з людиною іншою статі, щоб збуджувати в ній відповідні почуття. Воно має інтимний характер і супроводжується емоціями ніжності, захоплення, вдячності, ревнощів та іншими переживаннями. У ньому поєднуються елементи фізіологічного і духовного, інтелектуального і морального – у різних людей по-різному. Є немало таких, які в коханні насамперед вбачають секс, інші на перше місце ставлять почуття ніжності, лагідності, душевності. І це природно. Дискусії щодо того, що в коханні переважає чи має переважати, непродуктивні, бо всі люди різні. Усі солодкі і гіркі, болючі і найніжніші почуття, які виникають між людьми різних статей, які прагнуть до зближення, – це ї є кохання.

«В самому загальному, в абстрактному смислі кохання розуміється в етиці і філософії як таке відношення між людьми, коли одна людина розглядає іншу як близьку, рідну собі і тим чи іншим способом ототожнює себе з нею: відчуває потребу до об’єднання і зближення; ототожнює з нею свої власні інтереси і прагнення; добровільно фізично і духовно віддає себе іншій і прагне взаємно володіти нею» [10, с.162]. Дискусійним тут є слово «ототожнює». Переважна більшість людей, кохаючи, прагнуть зблизитися не з тотожною собі «половиною», а з такою, щоб одна «половина» доповнювала другу. Притягуються різнойменні заряди. Чи не тому, що останнім часом деякі дорослі аж надто навчають молодих шукати собі «рівню», «тотожну половинку», так часто розпадаються їх шлюби.

Надто застарілими тепер слід вважати вислови «віддати себе», «володіти нею». Колись це справді було так. Тепер жодна жінка не хоче віддаватись так, щоб чоловік володів нею повністю – фізично і духовно. Людина А кохає В, якщо А любить В і має велике бажання бути з В в найближчих, найтісніших інтимних стосунках. Взаємне кохання – це взаємна любов двох людей різних статей, доповнена бажанням жити разом і спільно задовольняти свої сексуальні потреби. Кохання – окремий вид любові. Але якщо звичайна любов – це вибір чогось найкращого, найжаданнішого і найдостойнішого, то кохання – не просто вибір. Це - любов людини, доповнена її фізіологічним станом. Коли фізично здорова людина стає статево зрілою, її організм прагне зближення з людиною протилежної статі. Не просто спонукає, а створює таке самопочуття, що людина дуже бажає такого зближення. Подібний стан буває і в інших живих істот. Інакше б вони не народжувалися і їх не було б.

Як поводились би хлопець і дівчина, живучи ізольовано від людей і нічого не знаючи про те, як живуть дорослі. Творець чи природа зробили людей, як і всіх інших живих істот, такими, що їх статеві органи можуть збуджуватися. А збудження одної людини передається до іншої. І настає пора, коли обоє прагнуть не просто зблизитися, а зблизитися збудженими органами. В результаті ніким не навчені, нічого не знавши про те раніше, діючи тільки відповідно до природних потягів, молоді люди можуть задовольняти свої статеві потреби. Спочатку, можливо, не зовсім вдало, наступного разу догадались би діяти краще. Так подбала природа.

А ще природа подбала не тільки про статевий потяг. В коханні, здається, присутнє і щось схоже до гіпнозу. Людина, яка кохає, створює довкола себе деяке поле, перебуваючи в якому об’єкт кохання частково втрачає здатність нормально мислити. В народі говорять про «чари» кохання, наводять приклади, коли дівчина зачаровувала хлопця. Йдеться не про фольклорне зілля, а про те, що коли людина когось сильно кохає, то вона, мов гіпнотизер, хоч і не усвідомлюючи того, своїм поглядом, словами може впливати на коханого так, що в того притуплюється здатність раціонально мислити. І не тільки жінки, буває, причаровують чоловіків. Нерідко і дівчата, слухаючи найсолодші обіцянки хлопців, на кілька хвилин «втрачають розум» - так, що після того готові собі лікті кусати. Можливо то – не гіпноз, а щось інше. Щось таке, що в закоханих не деякий час відбирає реальне мислення.

Часто наголошують, що кохання має бути єдиним. Тобто, кожна людина весь свій вік має кохати тільки одну людину. В.Сухомлинський писав: «Любові немає першої, другої любові, а є любов єдина. Будьте ідеалістами в кращому розумінні цього слова» [27, 2, с. 397]. Звичайно, добре, якщо двоє довіку не зраджують свого кохання, незмінно кохають одне одного. Оле таке буває рідко. Частіше людина закохується кілька разів, і по справжньому в різні роки кохає кількох. Тепер таке трапляється досить часто.

Пише Бертран Рассел – один з відоміших мислителів ХХ століття, Нобелівський лауреат: «Я искал любви прежде всего потому, что она приносит такой невыразимый восторг, что я зачастую готов был пожертваовать всей оставшейся жизнью ради нескольких часов подобной радости. Я искал любви потому, что она скрашивает одиночество, то страшное одиночество, которое побуждает смятенный ум заглянуть за пределы мира в леденящую, невыразимо безжизненную бездну. Я искал любви в конце концов потому, что в любовном союзе обретал в почти мистическом откровении тот образ небесного рая, о котором грезили святые и поэты. В этом смысл моих поисков, и хотя, возможно, любовь чрезмено высокая награда, даруемая человеку, но я ее в конце концов обрел». Він шукав любов, жив любовю, тому й прожив 98 років. Четвертий раз одружився 80-літнім.

Кохання буває різної інтенсивності – від слабо проявлюваної симпатії до страсті, якою ледве керує розум. Почуття закоханості вперше виникає приблизно в 13 років, в декого на рік раніше чи пізніше. В той час, переходячи з одного стану в другий, дитина стає надто чутливою і вразливою, болісно переносить будь-яку критику, висміювання чи образи. Організм готується до сприймання найтонших, найніжніших романтичних почуттів.

Схожою до кохання є дружба. Дружба – форма міжособистих стосунків двох чи кількох осіб, заснована на спільності інтересів і взаємній прив’язаності. Іноді її ототожнюють з товаришуванням, однак дружба індивідуальніша і тісніша від товаришування. Вона породжується не тільки спільністю інтересів та положення, а й взвємною симпатією, емоційною прив’язаністю. Дружба між дівчатками виникає раніше, ніж між хлопцями, і звичайно буває сильнішою, тіснішою. Більшість хлопців схильні товаришувати групами, створюють різні гуртки, команди. Дружба між дорослими істотно відрізняється від дружби між дітьми. Товариства дорослих нерідко переростають у різні організації, спілки, партії. Дружба має багато спільного з любов’ю, все ж їх не слід ототожнювати.