Любов найсолодше І найсвітліше з усього людського; найжаданіше І найдієвіше
| Вид материала | Документы |
- Реферат на тему: Предмет І функції філософії. Світогляд, як теоретичне ставлення, 372.01kb.
- DO11 проблеми та перспективи розвитку людського капіталу в світі та в україні, 131.81kb.
- Тема. «Всьому початок є любов», 231.89kb.
- Батьківський авторитет любов батьків до дитини, 74.45kb.
- Рення та продовження людського роду, вона виступає джерелом духовного росту, морального, 28.75kb.
- Людський капітал як ключовий чинник економічного зростання (стримуючі соціально-економічні, 144.43kb.
- Його свята любов, 389.9kb.
- Масонство на Україні менш усього можна назвати українським, менш усього бо воно відбивало, 240.58kb.
- План конспект уроку з української літератури у 10 класі, 112.22kb.
- Іван Васильович Вєтров. Всім учасникам подякували за любов до рідного слова, за любов, 27.91kb.
Передмова
Любов – найсолодше і найсвітліше з усього людського; найжаданіше і найдієвіше. Любов наповнює людське життя добрим змістом, робить його цікавішим і привабливішим. Вона об’єднує людей у сім’ї, товариства, нації, творить, підтримує і підносить людей і спільноти. Життя кожної людини починається з любові, живиться і підтримується любов’ю. Людина, яка любить, позитивно налаштована на життя, а це – шлях до щастя і довголіття. Якщо людина любить, то всім, хто поруч, також цікаво і приємно. Про це знали люди давно, тому писали так.
Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, … усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить (Євангеліє).
Джерелом усіх почуттів є любов (Ф.Прокопович).
Любов є животворний вогонь в житті людини… (Т.Шевченко)
Любов поєднує в собі усі добрі якості людини (О. де Бальзак).
Любов – найсильніша з усіх пристрастей, бо вона одночасно оволодіває головою, серцем і тілом (Вольтер).
Любов є сила життя (Л.Толстой).
Усе це правда. Але – бачена тільки з одного боку. А корисно придивитись до любові також з інших боків. Для прикладу подумаймо над двома оповідками.
Оповідка перша. Одна жінка, народивши синочка, всю свою любов спрямувала тільки на одного нього. Навіть ту частку любові, яку мала б подарувати чоловікові й іншим діткам, які могла ще народити, вона віддавала одному синочкові. Тож чоловік, позбавлений любові, пішов від неї; інших діток не стала народжувати, а протягом усіх подальших років усю любов щедро дарувала єдиному синові. Ріс він добре, виріс гарний, а оскільки любила мама його над усе, то нічого не жаліла для нього. Ще замолоду юнак всього спробував, усим наситився. Коли ж усе те набридло, щоб отримати більше кайфу, принадився до якоїсь травки. А захопившись нею, вдіяв так, що прогнали його з роботи. Грошей не вистачало і син попросив маму підписати якийсь папірець. Любляча мама не могла відмовити, підписала його. Невдовзі після того їх виселили з квартири: сина за грати, а маму – на вулицю. От і думає вона тепер, чому все те сталось. Через велику любов до сина. Через надто велику любов.
Оповідка друга. До школи прийшов новий учитель – гарний, ввічливий, з найвищою університетською освітою. І клас, в якому він працював, спочатку прийняв його добре. На другому чи третьому уроці учитель сказав:
- Люблю Марічку! Розумна, ввічлива, акуратна. І Віктора люблю: уважний, кмітливий.
Другого дня учитель знову розхвалював Марічку і Віктора, і третього казав, що любить їх. Наступного дня теж збирався признатись, що найбільше любить тих двох учнів. Тільки двадцять інших школярів не дозволили. Зробили це якось по-дитячому, але зробили. Одні - опускаючи на підлогу раз по раз книжки, олівці, пенали, інші – тихо мугикаючи, стукаючи ручками по партах. Дивний виник шум. Учитель намагався заспокоїти клас, але не зміг. І то був тільки початок… Виявляється, не всі учні люблять учителів, які мають любимчиків.
Висновок із цих оповідок такий. Любов має бути розумною.
А яка любов розумна? Щоб відповісти на це запитання, слід спочатку зрозуміти, що це таке – любов і якою вона буває. Хтось може здивуватися. Хіба ми не знаємо, що таке любов? А хіба знаємо, якщо сотні мільйонів людей ототожнюють любов з коханням, а сотні мільйонів не відрізняють любов від поваги. Бажано розібратись.
Подібно до того, як геометр виклад геометрії починає з уточнення системи основних понять і аксіом, так і виклад теми про любов почнемо з переліку основних понять і уточнення найважливіших положень, яких дотримуватимемось. Основними поняттями в даній роботі є:
людина, життя, любов, кохання, сім’я, нація, мислення, мова, патріотизм.
Основні положення, яких дотримується автор, такі.
Любов – причина, мета, стимул і засіб життя на Землі.
Кохання – окремий вид любові.
Любов без ненависті можлива.
Найвища цінність кожної людини - її життя.
Основне призначення сім’ї і нації – допомагати людині жити краще.
Без різниці потенціалів не буває руху. Без різниць між людьми не можливий поступ.
Один зроблений крок цінніший від десяти омріяних чи обіцяних кроків.
Слово має цінність тільки тоді, коли воно народжене мисленням.
Що таке любов?
Прагніть до любові…
Послання Апостола Павла
Любов - як веселка. Яка гарна людина, яка любить! І як приємно спілкуватися з людьми, які люблять! Любов найбільше спонукає людину до дій, до творчості. До того ж одна любов часто породжує кілька інших. Коли юнак полюбить юнку, вона може полюбити і його, потім їх полюблять батьки, діти, родичі. Коли хтось з любов’ю напише книжку, її можуть полюбити тисячі читачів. Любов народжується любов’ю. А ще вона настільки пронизує всі сфери людського життя, настільки визначає їх, що образно можна сказати так. Любов творить життя і робить його змістовнішим і цікавішим. Говорячи так, маємо на увазі усі види любові: кохання, подружню любов, материнську любов, батьківську любов, любов до ближніх, любов до Вітчизни.
Що ж це таке – любов? Фахівці, які досліджували проблеми, пов’язані з любов’ю, відповідали на це запитання найчастіше так.
Любов – високе моральне почуття, яке полягає у стійкій, самовідданій і свідомій прихильності людини до когось чи до чогось.
Любов – це високий ступінь емоційно позитивного відношення, яке виділяє об’єкт любові серед інших і ставить його в центр життєвих інтересів суб’єкта.
Любов – це настановлення, орієнтація характеру,… діяльність, душевна сила.
Як бачимо, слово «любов» використовують для назви багатьох різних понять. Велику плутанину в термінологію вносить і те, що, наприклад, в російській мові немає відповідника українському «кохання», тому нерідко і українці «кохання» замінюють словом «любов». Щоб позбутись такої неоднозначності, з самого початку домовимося кохання вважати окремим видом любові. Співвідношення між цими двома поняттями розумітимемо, як показано на малюнку 1. Кожне кохання – любов, але не кожна любов – кохання.
Детальніше про кохання мова йтиме далі, а тут спочатку уточнимо сутність загального поняття – любов.
Мовознавці давно зрозуміли, що цим словом люди часто називають різні поняття. Тому в тлумачних словниках позначають цифрами різні розуміння даного слова. Ось як написано про любов в одному з таких словників.
«Любов, і, ж. 1. Почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі; кохання, любощі; любість, близькість, інтимність, роман; інтрига, амури… 2. Почуття глибокої сердечної прив’язаності до кого-, чого-небудь; відданість, пошана, шаноба… 3. Інтерес до чого-небудь; цікавість, потяг» [35, 2, с. 528].
Любов тісно пов’язана з відчуттями і почуттями. Відчуття – це реакція органів чуття людини на подразники, які на них діють. Відчуття бувають зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові та ін. Почуття – психічні стани людини. Вони бувають фізіологічні (голод, спрага, втома), естетичні (почуття гарного, піднесеного, трагічного, комічного), вищі соціальні (справедливість, честь, обов’язок, патріотизм) та багато інших, зокрема - почуття конкурентності, неповноцінності тощо. Появляються почуття внаслідок виникнення окремих відчуттів, або кількох подразників одночасно.
Що означає любити, наприклад, запах м’яти? Людина може відчувати сотні різних запахів, деякі з них їй неприємні, а деякі приємні. Приємні запахи вона любить, а неприємні не любить. Така любов визначається відчуттям. Те саме можна сказати про любов людини до якогось кольору, звуку, матеріалу, вбрання. Але частіше любов чи нелюбов спричинює не одне відчуття, а цілий комплекс різних відчуттів, який викликає те чи інше почуття. Коли людина любить, вона відповідно почуває себе.
Любов – це почуття, спрямоване на когось чи на щось. Тому його зручніше розглядати як відношення людини до когось чи чогось. Хто під любовю розуміє насамперед кохання, той визначає його через почуття або прихильність. Коли ж любов розглядати в ширшому розумінні, то найдоцільніше його тлумачити як відношення.
Чи можна ототожнювати любов з інтересом, цікавістю? Ні. Керівники одних фірм часто зацікавлені тим, що роблять їх конкуренти, інтерес до того у них досить сильний. Але це не означає, що вони люблять своїх конкурентів. І військові часто не люблять своїх противників, хоч інтерес до них мають великий.
Чи завжди людина ставить в центр своїх життєвих інтересів усе, що любить? Ні. Коли хтось любить дивитися на захід сонця, слухати соловейка, розв’язувати кросворди, - це не означає, що все перераховане в центрі його життєвих інтересів.
Любов – це відношення між людиною і тим, кого чи що вона любить. Не кожне відношення, а тільки емоційно позитивне, таке, при якому людина виділяє з поміж кількох споріднених об’єктів той, який їй найбільше подобається. Живучи між інших людей і речей, людина звичайно вибирає серед них найкращі, найпривабливіші, найдостойніші. Перебуваючи між них, вона відповідно ставиться, відноситься до них.
Любов - це високий ступінь емоційно позитивного відношення людини до всього найкращого, найпривабливішого, найдостойнішого - такого, що найбільше відповідає її потребам, інтересам і настроям.
Мотиви любові іноді нелегко зрозуміти. Чому одні люблять поезію, інші до неї байдужі, а більше читають фантастику? Чому одні надто люблять алкогольні напої, а іншим вони неприємні? Чому вболівальники, витрачаючи нерідко багато часу і коштів, їдуть до іншої країни, мокнуть під дощем чи мерзнуть на морозі, щоб бути присутнім на матчі любимої команди, хоч його можна подивитися на телеекрані? Є люди, які над усе люблять собак, наголошуючи, що собака – кращий друг людини. Інші з ними не погоджуються: собака, мовляв, – не що інше, як собака.
Часто наголошують: «Любов не має жодних зовнішніх причин для свого існування, не має критеріїв вибору. Як і всі фундаментальні вираження людського буття, вона є таємницею» [14, с. 189]. Все ж фахівці вважають її не стільки таємницею, скільки ще не пізнаною до кінця реакцією людського організму. Чому не всі люди люблять одне і те саме? Бо органи відчуттів різних людей сприймають подразники в дещо різних діапазонах. Тому й комплекси таких подразників різними людьми сприймаються не однаково. Звідси й виникають розбіжності: те, що любить одна людина, інша може не любити.
Людей, які порівняно з іншими особливо сильно люблять що-небудь чи кого-небудь, називають окремими словами: боголюб, життєлюб, книголюб, ласолюб, людинолюб, правдолюб, працелюб, славолюб, теплолюб та ін. Здавна були люди, які любили мудрість, їх називали філософами (гр. філо – любов, софія – мудрість). Філологами спочатку називали тих, хто любить навчальні заняття.
Любов буває різною. Жінка любить чоловіка не так, як сина, як батька, як найкращу свою сукню, чи страву, чи пісню, чи якусь ідею. Одна любов відрізняється від іншої – мов барви на веселці. А ще веселка перевисає від чогось і до чогось. Так і любов – виходить від когось і спрямовується на когось чи щось. Тому: любов – як веселка.
Розрізняють різні відтінки любові: велику, високу, вічну, зрілу, лиху, міцну, мрійну, нещасну, радісну, світлу, святу, чисту, щасливу, щиру. А ще – різні ступені любові: звичайну, сильну і дуже сильну, навіть фанатичну любов.
Суб’єкт і об’єкти любові. Суб’єкт любові – людина, яка любить. Чи можна говорити про любов тварини? Відомо, що деякі собаки досить прив’язані до своїх господарів. Багато тварин тривалий час викормлюють своїх малюків, оберігають їх. Тому не виключено, що щось подібне до любові спостерігається також серед деяких тварин. Нерідко навіть говорять, що кошеня (чи цуценя) любить свою маму, любить гратися.
В старих енциклопедіях (Брокгауз – Ефрон) пропонувалось таке визначення. «Любовь – влечение одушествленного существа к другому для соединения с ним и взаимного восполнения жизни». Оскільки вважалось, що навіть «у всякого гада, що повзає по землі, є душа жива», то стверджувалось, що люблять одне одного і тварини. Іноді говорять: «Гроші лік люблять», «Деньги любят счет». Тут «гроші люблять» - алегорія, художній засіб.
Іноді суб’єктом любові буває деяка множина людей – людська спільнота. Наприклад, вболівальники команди «Динамо» люблять, коли їх команда перемагає. Партія «Батьківщина» любить, коли журналісти хвалять їх лідера. Все ж далі ми суб’єктом любові вважатимемо окрему людину.
Не всі люди люблять однаково, зокрема – не всі однолюби. Хтось любить тільки один вид спорту, а хтось – кілька. Є історики, які люблять тільки одну вузьку тему, інші – все, що стосується історії. І це добре: один копає глибше, а другий – ширше. Подібно до того один чоловік кохає тільки одну жінку, а другий – відразу двох чи й трьох. Українці, як і багато інших народів, таке не схвалюють, а серед багатьох мусульман це не вважається гріхом.
Об’єктами любові бувають люди, тварини, рослини, книги, міста, нації, ідеї тощо. Людину люблять за її зовнішність, характер, доброту, щирість, відданість, відвагу. Спортивну команду – за те, що вона добре грає, часто перемагає, смілива, винахідлива, а нерідко тільки за те, що вона – своя. Можна любити або не любити:
борщ, фрукти, каву, морозиво,…
автомобіль, книжку, учителя, пісню…
співати, танцювати, малювати, вишивати,…
мріяти, фантазувати, згадувати…
Усе це – приклади звичайної любові. Щоб не плутати її з іншими видами любові, говоритимемо, що це любов-вибір. Крім неї існують ще: любов-кохання, любов-привязаність, любов-солідарність.
Люди, любімо! Почуття любові – початок всього доброго, світлого, життєдайного. Від любові добре тому, хто любить, кого люблять, і всім, хто поруч.
Далі розглянемо деякі найпоширеніші тепер об’єкти любові.
Багато людей чи не найбільше проявляють любов до грошей. Гроші (або цінності, які можна за них купити) люблять усі нормальні люди. Бо вони дають можливість краще облаштувати життя, зробити його зручнішим, розкішнішим, цікавішим. Але те люблять не всі однаково. Є такі, що гроші люблять найбільше – так, що основну мету життя спрямовують на збагачення. Такі люди (грошолюби) нерідко бувають смішними, часто бридкими, або й нещасними. Бо той, хто над усе намагався стати багатим, в могилу накопичені капітали не забере, а розподіляючи їх між родичами, часто робить найближчих і найдорожчих людей запеклими ворогами. Трапляється і таке, що заради багатств похилої людини її заздалегідь позбавляють життя найрідніші. Плюшкін – смішний і бридкий, Калитка – дурний. А якими є сучасні «зірки», які навішують дорогоцінні прикраси навіть на трусики?
Любов до речей, потрібних людині – явище нормальне. Кожному бажано мати здорові харчі, напої, одяг, житло, меблі, засоби діяльності. Непогано мати і автомобіль, гараж, дачу. Однак останніми десятиліттями немало людей любить усе це настільки сильно, що збагачення заступає собою усі інші принади і красоти життя. Відбувається надто нездорова гонка. Має чоловік автомобіля на півсотні кінських сил - катайся собі на здоровя! Ні! В сусіда автомобіль потужніший, дорожчий. І позичає чоловік у банку кілька десятків тисяч доларів, купляє нового автомобіля - на сто кінських сил. А щоб віддати борг, шукає ще одну роботу, або й небезпечно ризикує, нервує. Відповідно в сім’ї деформуються колишні стосунки, виникають сварки, стреси… Усе те – через бажання мати кращого автомобіля. Або дачі, або дорогих прикрас. Бідний не той, у кого є мало, а той – кому мало.
Є любителі грошей такі, що заради тисячі гривень згодні і брата вбити. А, наприклад, відомий філософ Ж.Сартр у 1964 році відмовився отримати Нобелівську премію. Бо мав почуття сильніші, ніж важили тоді 26 мільйонів франків! Переважила ідейність. Неоднаково різні люди ставляться до матеріальних цінностей.
Останніми роками занадто велика любов багатьох українок до грошей стає національною трагедією. Десятки тисяч жінок залишають дома на кілька років дітей, чоловіків і їдуть за кордони, щоб побільше заробити грошей. Тільки в Івано-Франківській області такі мами залишили біля півтори тисячі дітей шкільного і дошкільного віку. Сироти при живих матерях! А що мають робити залишені чоловіки таких заробітчанок? Описуючи різні факти, що спостерігаються при таких негараздах, газета «Голос України» (11.11.09) зазначає: «Дочка може виконувати для батька функцію дружини». Це ж як низько треба опуститись, щоб допускати таке! І допускають. Бо вважають, що ціннішими від усього є гроші. Це - приклад патологічної любові.
Багато в житті людини важить любов до діяльності. Переважна більшість дорослих людей займаються якоюсь діяльністю. Насамперед мається на увазі робота, служба і все те, що приносить заробітну плату, що дозволяє людині задовольняти свої матеріальні потреби. Таких діяльностей – тисячі, здебільшого вони пов’язані з тим чи іншим фахом. Людина працює лікарем, учителем, інженером, агрономом, бухгалтером, якщо вона закінчила відповідний навчальний заклад і має підтверджуючі документи. Людина, яка працює учителем, звичайно любить свою справу. Бо коли б вона не любила, то не вибрала б такий фах. Не виключено, що повчителювавши деякий час, учитель перестає любити свою роботу. В таких випадках здебільшого він шукає іншу роботу. Тому переважна більшість учителів, які працюють у школах, люблять свою основну справу. І переважна більшість лікарів люблять свою справу. І інженери, і будівельники, і водії, і фермери, і садівники, і науковці, і канцеляристи, і тисячі інших фахівців переважно люблять свою справу. Це добре, що світ такий розмаїтий, що різні люди люблять не одне й те саме.
Любов до діяльності специфічна. У кожній діяльності є щось привабливе, а нерідко і щось неприємне, таке, що його нормальна людина не може любити. Все залежить від того, що кому здається надто привабливим, а що – не привабливим. Уявімо роботу свинарки. Скільки там бруду і смороду! Але є в тій роботі і щось привабливе, заради чого люди працюють і біля свиней. А якою є робота учителя? Для когось бути тривалий час серед голосної непосидючої і винахідливої на різні несподіванки дітвори – справжня кара. А для когось навчати і виховувати дітей – одне задоволення. Бо різні дитячі несподівані проступки він легко передбачає і не допускає чогось поганого. А дивитися щоуроку в допитливі дитячі очі, відповідати на їхні запитання, спостерігати, як вони з кожним роком стають розумнішими, догадливішими, дорослішими, - справжнє велике задоволення.
Звичайно, не все те, що людина любила замолоду, вона любить і згодом. Любов може виникати раптово – залежно від умов. Людина часто займається і додатковою справою: працює на присадибній ділянці, на дачі, працює додатково. Останнім часом мільйони людей захоплюються спортом, а мільярди – з великою насолодою спостерігають за спортивними змаганнями, вболівають за команди чи окремих відомих спортсменів. Є що любити сучасникам!
Мільйони людей найбільше люблять творчість. Маємо на увазі художників, скульпторів, інших митців, письменників, композиторів, режисерів, творців кіно, телевізійних вистав тощо. Переважна більшість їх люблять свою діяльність, крім усього іншого, ще й тому, що вона дає можливість людині продовжити своє буття. Адже створене митцем живе і після смерті автора, і поціновується нерідко дорожче, ніж за життя. Поет писав: «Нет, весь я не умру…». І справді, минуло майже два століття відтоді, коли він жив. А його думки, сюжети живуть досі.
До творчих людей слід віднести також архітекторів, конструкторів, науковців - усіх тих, хто робить буття людей і довкілля зручнішим і привабливішим, хто збагачує новими відомостями математику, фізику, хімію і сотні інших наук. Дехто з необізнаних дивується: ну за що можна любити, наприклад, математику? Майже за те саме, за що альпіністи люблять підкоряти високі вершини, а спортсмени встановлювати нові рекорди. Бути першопроходцем – ось найвища мета творчої людини. А справжній науковець – першопроходець. Уявіть таке: сотні або й тисячі років тому найвідоміші мислителі сформулювали сотні задач, висловили сотні догадок, гіпотез, сотні інших вчених їх намагалися розв’язати і не змогли. А ви – догадались, розв’язали одну з тих задач! Це ж можна порівняти тільки з тим, коли якусь вершину ніхто з тисяч альпіністів не зміг здолати за сотні років, а ви здолали її. Перший! Не кожному вдається здолати вершину, але багатьом щастить наблизитися до неї, побачити те, чого ще ніхто ніколи не бачив. Любов до своєї справи, яку відчуває першопроходець, ні з чим не зрівняна.
Один з видів любові є захоплення, хобі. Це – вищий рівень прихильності людини до якоїсь справи. Немало людей з великою любов’ю колекціонують марки, інші захоплені вирощуванням квітів, азартними чи комп’ютерними іграми. Захоплена чимось людина має чітку і відносно стійку установку щодо об’єкта своєї захопленості. Захоплення певним видом діяльності є сильною мотивацією, яка сприяє успішному її виконанню. Але бувають захоплення надто небажані. Захоплення азартними іграми, наркотиками, сектанством – то велика біда.
Любов до ідеї. Ідея грецькою мовою означає початок, основа. Перед Архімедом цар прставив задачу. «Ось – золота корона. З’ясуй, чи майстер використав усе дане йому золото, чи частину присвоїв, а корону зробив з дешевшого сплаву?». Як з’ясувати, не розрізаючи корону? Деякий час Архімед не знав, як виконати завдання. І тільки коли купався в ванні, його осінила ідея. Якщо корона і така сама маса золота даної проби важать однаково в повітрі, але не однаково в воді, то корону зроблено з металу іншої проби. Еврика! Появилась ідея. Залишалося реалізувати її. В такому розумінні ідея – це догадка, яка може привести до мети, до розв’язання задачі.
У філософії ідеями називають масштабніши настанови, пропозиції, рекомендації. Платон ідеями називав ідеальні сутності, що знаходяться поза конкретними речами і явищами, І.Кант під ідеєю розумів таке поняття розуму, якому не відповідає що-небудь матеріальне. Тепер під ідеєю розуміють найчастіше рух думки людини, що формує які-небудь уявлення, міркування, судження, допущення. Це – мов рушій розвитку людської думки, збудник людської совісті. Суспільні ідеї пояснюють людям, як слід жити, і чому саме жити бажано так, а не інакше.
Ідеї бувають різні. Одні, мов метеори, тільки засвітившись, відразу і затухають. Інші, мов найсильніші подразники, діють на мільйони людей десятиліттями або й століттями, з часом оновлюючись і пристосовуючись до нових умов і потреб. І люди по різному ставляться до них. Дехто, буває, так полюбить якусь ідею, що готовий за неї навіть душу й тіло покласти. А того, хто не підтримує тієї ідеї, вважає своїм ворогом і схильний цілий вік воювати з ним. Розглянемо приклади.
Тривалий час багатьох людей захоплювала думка про те, як би відмінити експлуатацію людини людиною. Бо вважали її найбільшою несправедливістю. Мільйони людей ставились до тієї ідеї критично, а мільйони інших полюбили її настільки, що стали «впроваджувати її в життя». Спочатку організували одну революцію, потім другу, пролетарську революцію, громадянську війну, червоний терор, білий терор, експропріацію, колективізацію, голодомор, масові репресії. В результаті експлуатацію людини людиною відмінили, замінили її експлуата- цією людини державою. А остання виявилась ще жорстокішою, брутальнішою від експлуатації людини людиною. Чи ж варт було так любити ту ідею? Чи не краще було спочатку добре обдумати її і лише потім реалізовувати? Краще. Але люди не думали: одні не могли думати краще, другі лінувались, а треті намагались відвернути людей від думання.
Без експлуатації одних людей іншими людство існувати не може. Щоб збудувати що-небудь велике, треба, щоб хтось організовував на те багатьох інших людей. Коли експлуататорів багато, то між ними існує конкуренція і експлуатовані мають можливість продавати свою працю тому, хто більше платить і створює кращі умови для праці. Коли ж експлуататор один, держава, то експлуатовані не мають вибору. В результаті там, де відмінили експлуатацію людини людиною, люди за свою працю отримували в десятки разів менше, ніж за таку саму працю в країнах, де процвітала експлуатація людини людиною.
Отже, ліквідація експлуатації людини людиною – не надто велике благо. Звичайно, багато мислячих людей ще до перемоги більшовиків розуміли, що без експлуатації одних людей іншими людство не зможе нормально розвиватися, а експлуатація багатьма людьми розумніша і доцільніша від експлуатації людини одним монополістом. Тому «привид комунізму» довго безуспішно бродив Європою, аж поки не добрів до такого суспільства, в якому більшість людей не могли або й не хотіли думати. Тому й досі ми живемо набагато бідніше від тих, які не вважали експлуатацію людини людиною такою несправедливістю, яку слід було викорчовувати. Чи ж варто було любити ту популістську ідею?
Другий приклад. В роки Другої світової війни багатьом українцям, особливо Західних областей, припала до душі ідея творення самостійної України. Ідея свята, мільйони українців і раніше мріяли про неї, а іноді пробували реалізувати її. А коли зійшлись на прю два найагресивніші велети планети: Берлін-Рим-Токіо і Москва-Лондон-Нью-Йорк-Париж, група смільчаків з Галичини, щоб реалізувати омріяну ідею, виступила проти обох оскаженілих велетів. Сили УПА були в сотні тисяч разів слабші, надій на перемогу – ніяких. Більш того, коли вже всі агресори змирились з повною поразкою, коли вже всім землянам війна остогидла, в Західній Україні вона продовжувалась. Туди з центральних і східних областей посилали багатьох фахівців, зокрема молоденьких учительок, які щойно закінчили учительські інститути. Як же вони хотіли жити, навчати дітей! А багатьох із них там убивали, вішали, карали найстрашнішими карами. Навіщо? Завіщо?
Які наслідки тієї довготривалої братовбивчої війни? Десятки тисяч смертей, мільйони попраних доль. А найтрагічніший наслідок – найсильніша невмируща ненависть одних українців до других. Ненависть, яка досі роз’їдає молоду Державу українців. Ідея була свята, а реалізація її – гаспидська.
Приклад третій. Тепер Президент на перше місце ставить ідею про вшанування памяті українців, які загинули в роки голоду 1932-33 років. Кілька років підряд говорить переважно про голодомор, їздить на інші континенти, щоб і там підтвердили, що тоді сусідська нація здійснювала геноцид над українською нацією. Просить підтвердити це тих, кого в ті далекі роки і на світі не було, і тих, хто тільки недавно почув, де знаходиться Україна. Навіщо? Щоб ще дужче посварити два сусідні народи, бо це комусь дуже потрібно, і щоб відвернути українців від думок про майбутнє. А мільйони українців люблять Президента насамперед за такі його ідеї.
Тепер часто говорять про національну ідею. Але розуміють її не всі однаково. Бо одні українцями називають усіх громадян України. Інші так називають тільки етнічних українців, вводять поняття титульної нації і проголошують гасло «Україна - для українців!». І голосно співають: «Запануємо ми, браття, у своїй сторонці!». А оскільки приблизно половина інших громадян молодої Держави не хочуть, щоб над ними запанували галасливці, тому така ідея «не спрацьовує». Таку національну ідею одні дуже люблять, другі так само дуже не люблять. В результаті вона може привести тільки до того, що проклинав І.Мазепа: «Самі себе звоювали».
Не всі ідеї заслуговують любові.