Збагачення словникового запасу першокласникiв на уроках розвитку мовлення
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
вони ростуть, тому в ньому трапляСФться багато граматичних помилок, неправильно утворених iменникових i дiСФслiвникових форм, помилкового вживання роду i числа.
Якщо дiалог першокласнику допомагають будувати спiврозмовники, то монологiчне мовлення йому самому часто буваСФ створити важко, а то й неможливо.
У дошкiльному вiцi мовлення дитини виконуСФ функцiСЧ спiлкування, пiзнання свiту, планування власних дiй та спiльноСЧ дiяльностi. Дитина оволодiваСФ в основному розмовним стилем усноСЧ лiтературноСЧ мови. Мовлення СЧСЧ дiалогiчне, звязане з певною життСФвою ситуацiСФю i зрозумiле тiльки в цiй ситуацiСЧ.
Пiд час дiалогу мiмiка, жест, реплiки спiврозмовника допомагають дитинi правильно побудувати фразу, доповнити те, що виражено неточно, внести пропущене. Спiлкуючись, вона оволодiваСФ способами-стимулами користування власного мовлення.
З розвитком дiалогiчного мовлення поступово формуються i елементи звязного. Вже iз 34 рокiв дитина намагаСФться послiдовно розповiсти про те, що бачила, чим займалась, якi пригоди з нею трапилися. У розповiдь вводить найпростiшi описи. ВикористовуСФ монолог-iнструкцiю для планування власних i спiльних дiй. БудуСФ мiркування, мотивуючи своСЧ вчинки, дiСЧ. РозповiдаСФ, а часом i сама творить казки.
У процесi навчання розширюються функцiСЧ мовлення. ВиникаСФ i розвиваСФться мовлення як засiб засвоСФння й передачi знань i засiб формування особистостi, самоствердження СЧСЧ в колективi. У звязку з цим значно збагачуСФться мовне середовище дiтей. На уроках i в процесi громадськоСЧ дiяльностi учнi сприймають зразки усного i письмового монологiчного мовлення наукового, публiцистичного, дiлового. Опановують читанням, письмом, вивчають систему рiдноСЧ мови.
Провiдним у СЧх дiяльностi стаСФ монологiчне мовлення, бiльш складне, порiвняно з дiалогiчним. Коли дiалог це, по сутi, ланцюг реплiк, то монолог система думок, втiлених у словесну форму. Монолог не пiдтримуСФться ситуацiями, запитаннями, вимагаСФ бiльшоСЧ зiбраностi, попередньоСЧ пiдготовки.
Будуючи свiй монолог, маленький автор не може спиратися на звичнi форми зворотного звязку, якi склалися у процесi дiалогiчного мовлення. Йому важко стати на точку зору того, до кого звертаСФться. Вiн не може передати ознаки предмета, про якi вiн повiдомляСФ, максимально розгорнуто, тобто в такiй послiдовностi, як вони iснують в реальнiй дiйсностi, щоб все було зрозумiле спiвбесiднику.
При переходi вiд дiалогiчного до монологiчного мовлення втрачаються звичнi для дитини спонукальнi мотиви. Адже повсякденне дiалогiчне мовлення не викликаСФ сумнiву у своСЧй дiяльностi. Воно виникаСФ iз живого спiлкування, СФ цiлком природною реакцiСФю, вiдгуком дитини на те, що дiСФ навколо неСЧ i зачiпаСФ СЧСЧ.
Монологiчнi ж висловлювання учнiв часто складаються без достатнього умотивування. Учнi не розумiють, для чого писати чи усно складати монолог. У них немаСФ стимулу. Вони розповiдають або пишуть про те, що добре вiдоме вчителевi, тому нiчого нового не можуть повiдомити йому, через що i втрачаСФться смисл комунiкацiСЧ.
Особливо складна писемна форма монологiчного мовлення. Вона потребуСФ для свого розвитку високого ступеня абстракцiСЧ. Адже писемне мовлення позбавлене iнтонацiйно-експресивноСЧ, звуковоСЧ сторони, тiльки мислиться, а не промовляСФться. Це мовлення в думцi, воно протiкаСФ у зовсiм незвичнiй для дитини ситуацiСЧ без спiвбесiдника. Це, за образним висловом Л.С.Виговського, розмова з бiлим аркушем паперу.
ВиникаСФ писемне мовлення на основi внутрiшнього i постiйно взаСФмодiСФ з ним. Коли ми висловлюСФмо думку на письмi, то постiйно переходимо вiд максимально згорнутого мовлення для себе до гранично розгорнутого для iнших, для читача. У побудованому нами монолозi все маСФ бути зрозумiлим для спiвбесiдника, адресата нашого мовлення. Це подвiйна абстракцiя писемного мовлення 1) вiд звуковоСЧ сторони i 2) вiд спiвбесiдника i складаСФ найбiльшi труднощi для оволодiння дiтьми цим новим для них способом мислення.
Державний освiтнiй стандарт змiсту, обсягу й рiвня мовноСЧ в початкових класах передбачаСФ створення можливостей для появи варiативних технологiй засвоСФння молодшими школярами мовленнСФвих умiнь створювати звязнi висловлювання рiзних текстiв. Така орiСФнтацiя на творчi пошуки способiв удосконалення мовленнСФвого розвитку учнiв у початковiй ланцi, безумовно, посилюСФ тенденцiСЧ дестандартизацiСЧ шкiльноСЧ мовноСЧ освiти, сприяСФ СЧСЧ звiльненню вiд консерватизму, шаблонностi, спонукаСФ вчителя до пiдвищення педагогiчноСЧ майстерностi.
Освiтня мета шкiльного початкового мовного курсу полягаСФ насамперед в оволодiннi мовленнСФвими вмiннями й навичками на основi знань про лексико-граматичнi ознаки мовних одиниць та СЧх функцiонування в текстах i реалiзуСФться через упровадження в навчання комунiкативно-дiяльнiсного пiдходу. Згiдно з цiСФю концепцiСФю учнi повиннi оволодiти системою таких дiй i операцiй, якi забезпечували б СЧхнi потреби в рiзноманiтних видах мовленнСФвого спiлкування.
Слiд зазначити, що в цiлому функцiональна зорiСФнтованiсть змiсту й структурування лiнгвiстичних знань за державним стандартом з украСЧнськоСЧ мови для 14х класiв забезпечують реалiзацiю комунiкативно-дiяльнiсного пiдходу в навчаннi мови й мислення. Але окремi питання, зокрема питання функцiСЧ усного й писемного мовлення, сфери СЧх використання, умов продукування й сприймання, особливостей мовного оформлення, потребують певного уточнення й розширення.
Формувати усне й писемне мовлення як два особливi