Запозичення в польськiй релiгiйнiй лексицi
Дипломная работа - Иностранные языки
Другие дипломы по предмету Иностранные языки
на певнi групи:
а) назви СЧжi, напоСЧв та одягу;
б) назви, повязанi з культурою, мистецтвом, розвагами та спортом;
в) назви професiй;
г) суспiльно-полiтична лексика;
д) технiчна термiнологiя.
1.2 Причини та наслiдки процесу запозичення
Згiдно з принципами структуралiзму, мова СФ системою, що змiнюСФться. Найшвидшi, найвагомiшi, а отже найбiльш видимi змiни мають мiiе у лексицi. Лексичнi iнновацiСЧ вiдбуваються: шляхом поСФднання нового значення з вже iснуючою лексемою, шляхом створення новоСЧ лексичноСЧ одиницi власного походження i, врештi, через введення запозичення.
Визначення термiну запозичення не викликаСФ труднощiв, доказом цього СФ той факт, що рiзнi мовознавцi описують його подiбно. Так, наприклад, Хоген, окреслюючи термiн запозичення стверджуСФ:
тАЬThe heart of our definition of borrowing is then the attempted reproduction in one language of patterns previously found in anotherтАЭ[26,13].
Подiбне визначення знаходимо i в Encyklopedii jezykoznawstwa oglnego, де мовне запозичення визначене як:
тАЬЕлемент, що був перейнятий з iншоСЧ мови. Найчастiше ним СФ слово (напр. поль. afera з фр.affaire), рiдше суфiкс чи префiкстАЭ[26,13].
Як бачимо, запозичення СФ результатом запозичування i входить до системи мови. Процес запозичення маСФ динамiчний характер i полягаСФ у проникненнi та поширеннi нового елементу, аж поки не зникне почуття "iншомовностi" лексичноСЧ одиницi в даному суспiльствi.
Здавалося б, що термiн мовне запозичення в загальному подiбно трактуСФться рiзними мовознавцями. Але певнi сумнiви викликаСФ саме визначення запозичення, яке асоцiюСФться з чимось, що треба повернути, а не з тим, що дали назавжди. Як вiдомо, мовнi запозичення - це тi елементи iноземноСЧ мови, що засвоСЧлися iншою мовою i залишилося в нiй назавжди.
Зауваження викладенi вище дозволяють зробити висновок, що сама назва "запозичення" СФ невiдповiдною.
Загальновiдомим СФ факт, що пiд час контактiв з рiзноманiтними народами вiдбуваСФться перенесення певних культурних елементiв. Одним з таких яскравих проявiв взаСФмних впливiв СФ явище мовних запозичень. Згiдно з Л. Блумфiльдом, це так званi культурнi запозичення, якi тАЬshow us what one nation has taught anotherтАЭ[26,14]
Сапiр одним з перших пiдкреслюСФ звязок мовних запозичень з розвитком культури. Сапiр вважаСФ, що дослiдження запозичень слiд трактувати як поповнення iсторiСЧ культури та пропонуСФ оцiнювати роль рiзних суспiльств цивiлiзацiСЧ згiдно зi ступенем проникнення СЧх лексики в мови iнших народiв [26,14].
Подiбну позицiю в польському мовознавствi займаСФ В. Цинковський (1964), який вважаСФ, що аналiз запозичень СФ важливим у дослiдженнi iсторiСЧ розвитку культури, культурних звязкiв i т. д. Згiдно з цим, лiнгвiсти на основi запозичень отримують iнформацiю про те, з якими народами дане суспiльство мало контакти, в який перiод i в яких сферах.
Однак, багато лiнгвiстiв розглядаСФ процес запозичення окремо вiд розвитку культури, як феномен виключно мовний. При мовних контактах неможливо уникнути запозичування. Вони мають мiiе в тому чи iншому ступенi в усiх мовах та в усiх епохах, бо не iснують так званi чистi натуральнi мови, до яких не потрапляли б зовнiшнi запозичення - елементи iнших мов, а також внутрiшнi запозичення, або лексичнi одиницi з говорiв чи професiйноСЧ мови.
Очевидно, що запозичення неможливо вилучити з мови, бо вони СФ найпростiшим способом поповнення словникового складу мови. Однак, варто пiдкреслити, що немаСФ прямоСЧ залежностi мiж кiлькiстю запозичень та комунiкацiйною точнiстю висловлювання.
Надуживання зовнiшнiми запозиченнями призводить до засмiчення мови, однак, прийняття певних iншомовних елементiв не тiльки доводить живий характер мови, а також впливаСФ на СЧСЧ модернiзацiю i збагачення. Автор фундаментальноСЧ працi про запозичення Дерой (1956) вважаСФ, що запозичення, з одного боку, збагачують систему мови, а з iншого - мова убожiСФ через зникнення СЧСЧ власних елементiв. Отже, вивчення саме запозичення СФ надмiрним спрощенням, бо кожна iнновацiя спричиняСФ реорганiзацiю спiввiдношення та дистинктивних опозицiй в системi мови.
Певний час iснувала думка, що вiдбуваСФться змiшування мов, а не запозичення. Однак, мiшанi мови не iснують, бо фонологiчнi та морфологiчнi коренi в бiльшостi мов СФ сталими.
Бiльшiсть мовознавцiв погоджуСФться з тим, що запозичення запроваджуються двомовними людьми. На думку Хогана (1969), про бiлiнгвiзм можна говорити тодi, коли мовець може конструювати в другiй мовi цiлiснi i змiстовнi висловлювання.
Так, наприклад, запроваджуючи запозиченi слова, двомовнi особи прагнуть якнайточнiше наслiдувати "моделi" з мови-джерела. Пiзнiше запозичення переймаються рештою суспiльства. Звiдси, кожне запозичення маСФ на початку характер цитати, а потiм взагалi адаптуСФться на чотирьох рiвнях мови: графiчному, фонологiчному, морфологiчному i семантичному, що даСФ нам змогу побачити, як запозичення пiдпорядковуСФться структурi мови, що запозичуСФ слова. Таким чином, у бiльшостi випадкiв маСФмо графiчну, фонетичну, морфологiчну чи семантичну замiну, а не перенесення iноземного слова[26,17]. У момент, коли новий елемент увiйде в склад системи мови, можна його аналiзувати.
Отже, лексичнi запозичення, якi СФ однiСФю з форм контактiв мiж народами, обумовленi позамовними чинниками, в основному психологiчного, соцiологiчного i культурного плану в широкому значеннi цього слова. Якщо йдеться про мовнi причини запровадження запозичень, то слiд розрiзняти внутрiшньомовнi та зовнiшньомовнi.
До зовнiшньомовних причин зап