Етичнi засади дiяльностi працiвникiв прокуратури
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
овоСЧ та комерцiйноСЧ дiяльностi. У ФранцiСЧ, як i в бiльшостi краСЧн РДвропи, етика державного службовця означаСФ, насамперед, повагу до закону. Як i у ВеликобританiСЧ, вирiшальною в успiшному реформуваннi державноСЧ служби визнано моральну мотивацiю - свiдоме ставлення державних службовцiв до реформ як до особистих цiлей.
Ще в 70-тi роки XX ст. в законодавствi ФранцiСЧ про державну службу серед обовязкiв державного службовця було регламентовано дотримання ряду принципiв i правил службовоСЧ поведiнки. У 90-тi роки склалася обСФктивна потреба реформування державноСЧ служби у звязку зi зниженням СЧСЧ авторитету, виникненням нових комплексних завдань. Пiдвищена увага стала придiлятися не лише законодавчому закрiпленню правил службовоСЧ поведiнки, а й СЧх реалiзацiСЧ.
У 1991 р. було створено низку органiв, зобовязаних спостерiгати, розкривати i вiдстежувати серйознi порушення правил службовоСЧ поведiнки державних службовцiв та доводити за необхiдностi вiдповiдну iнформацiю про це до прокуратури й iнших органiв (Центральний департамент по запобiганню корупцiСЧ, Мiжвiдомча комiсiя з розслiдування контрактiв, що укладаються службовцями, Вища рада з етики в нацiональнiй полiцiСЧ).
Важливим напрямом адмiнiстративноСЧ реформи СФ також пiдготовка державних службовцiв з менеджменту, який повязуСФ утвердження нового пiдходу до СЧх професiйноСЧ етики з формуванням "новоСЧ управлiнськоСЧ культури". Такий пiдхiд до вирiшення проблеми було зумовлено двома основними припущеннями:
не можна змiнити органiзацiю без зацiкавленостi вищого керiвництва;
менеджмент людських ресурсiв повинен перестати бути виключною сферою компетенцiСЧ фахiвцiв у цiй галузi й маСФ стати одним iз функцiональних обовязкiв кожного керiвника.
Росiйський досвiд. З рiзних причин реформа державноСЧ служби, особливо виконавчоСЧ влади, значно вiдстаСФ вiд реформ в багатьох iнших напрямах. Втратили силу колишнi норми адмiнiстративноСЧ моралi, нехай далекi вiд досконалостi, але все ж вони якось регулювали поведiнку державних службовцiв i ставали на завадi бюрократичним зловживанням. На мiii цих норм виник моральний вакуум з притаманною йому вседозволенiстю та корупцiСФю.
Тому основний акцент у реформуваннi державноСЧ служби РосiСЧ робиться не на структурному, а на кадровому аспектi вдосконалення. Процес реформування - справа не одного року i залежить вiд низки факторiв, у тому числi полiтичного характеру.
У нормативно-правових актах i в спецiальнiй лiтературi наводиться загальний перелiк вимог, рис i якостей, якi зумовлюють i характеризують етичну поведiнку державного службовця. Проте завдання щодо СЧх практичного втiлення залишаСФться невирiшеним у теорiСЧ та методологiСЧ державного управлiння.
Пiдходи до реалiзацiСЧ етичних вимог та розробки механiзмiв СЧСЧ практичного формування - в СФдностi iндивiдуального й суспiльного компонентiв.
Аналiз етики державних службовцiв США, ВеликобританiСЧ, ФранцiСЧ та РосiСЧ свiдчить: незважаючи на вiдмiнностi у пiдходах до формування комплексноСЧ системи норм i способiв функцiонування етики державних службовцiв, незмiнною СФ СЧСЧ мета - забезпечити професiйну дiяльнiсть службовцiв в iнтересах громадян i суспiльства, а також запобiгти можливим зловживанням владою i порушенням закону.
Професiйну етику не можна запровадити авторитарними методами. До цього процесу потрiбно залучати самих державних службовцiв. Продуктивним СФ лише двостороннiй спосiб СЧСЧ запровадження: з одного боку, потрiбно усвiдомлення ролi професiйноСЧ етики як основи професiйноСЧ культури, колективне вироблення СЧСЧ цiнностей i норм кожним службовцем, а з iншого - полiтична воля з належним формальним забезпеченням професiйноСЧ етики як робочого iнструменту державноСЧ служби.
Суспiльнi цiнностi вiдiграють особливу роль у поведiнцi державного службовця. Вони формують своСФрiдну систему координат, у просторi якоСЧ вiдбуваСФться орiСФнтацiя його поведiнки. У професiйнiй етицi державних службовцiв суспiльна цiннiсть може називатися "Батькiвщина", "нацiя". Потрiбна практична реалiзацiя в суспiльнiй дiяльностi й вiдносинах СФдностi двох цiнностей - Людини i Батькiвщини. Батькiвщина - це не абстракцiя, не самоцiль, а живий органiзм, який забезпечуСФ повагу гiдностi людини, розкриття i сприйняття iнтересiв кожного i СФ осередком, в якому кожна особистiсть почуваСФ себе захищеною, потрiбною i належно оцiненою.
Висновки
Мораль та право СФ найважливiшими рiзновидами соцiальноСЧ регуляцiСЧ. РЖ мораль, i право як форми суспiльноСЧ свiдомостi необхiднi, перш за все, для цiннiсноСЧ орiСФнтацiСЧ людини в складному, рiзноманiтному, багатому на протирiччя свiтi мiж-людських стосункiв, допомагають iндивiду усвiдомити своСФ мiiе в них, стати вольовою та вiдповiдальною особистiстю. Як соцiальнi норми вони вказують, як потрiбно поводити себе людям у рiзних життСФвих ситуацiях, у стосунках людей мiж собою. РЖ мораль, i право СФ продуктом цивiлiзацiСЧ та культури, створюються в результатi свiдомоСЧ дiяльностi людей, СЧх спiльнот та соцiальних iнституцiй. Так, правовi норми приймаються спецiально уповноваженими державними органами - парламентом та iншими правотворчими субСФктами. У нормативнiй формi мораль i право вiдображають прагнення а,о врегулювання мiж учасниками суспiльних вiдносин, впорядкованостi соцiального життя. Моральнi та правовi норми вiдображають врештi-решт досягнутий рiвень соцiального та духовного розвитку суспiльства i людини.
?/p>