Договiр як регулятор сiмейних майнових вiдносин
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
дбачаСФться режим спiльностi майна подружжя, що не дiСФ у випадку оголошення конкурсу у вiдношеннi майна одного з подружжя.
Вiдзначаючи наявнiсть у шлюбно-сiмейному законодавствi гарантiй недопустимостi автоматичноСЧ трансформацiСЧ правового режиму роздiльного майна у спiльне майно, законодавець все ж допускаСФ можливiсть визнання роздiльного майна одного з подружжя СЧх спiльною власнiстю.
Вiдповiдно до ст. 62 Сiмейного кодексу УкраСЧни якщо майно дружини, чоловiка за час шлюбу iстотно збiльшилося у своСЧй вартостi внаслiдок спiльних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разi спору може бути визнане за рiшенням суду обСФктом права спiльноСЧ сумiсноСЧ власностi подружжя.
Згiдно ст.37 Сiмейного кодексу РосiйськоСЧ ФедерацiСЧ майно кожного з подружжя може бути визнано СЧх спiльною власнiстю, якщо буде встановлено, що в перiод шлюбу за рахунок загального майна подружжя чи майна кожного з них або працi одного з подружжя були зробленi вкладення, що значно збiльшують вартiсть цього майна (капiтальний ремонт, реконструкцiя, переустаткування й iншi).
Аналiз наведеноСЧ норми даСФ пiдстави вважати, що такi правовi наслiдки можуть наставати лише у разi iстотного збiльшення роздiльного майна у своСЧй цiнностi за рахунок трудових чи грошових затрат подружжя, який не СФ його власником. Тобто сам по собi факт здiйснення чоловiком поточного чи навiть капiтального ремонту дошлюбного житлового будинку дружини ще не може бути достатньою пiдставою для визнання цього будинку спiльною власнiстю, адже всi дорослi члени сiмСЧ мають пiклуватися про пiдтримання житлового будинку, в якому вони проживають на правах членiв сiмСЧ, у належному станi.
ОднiСФю з найважливiших новел шлюбно-сiмейного законодавства може стати положення ст. 58 Сiмейного кодексу УкраСЧни, а саме: "якщо рiч, що належить одному з подружжя, плодоносить, даСФ приплiд або дохiд (дивiденди), вiн СФ власником цих плодiв, приплоду або доходу (дивiдендiв)". Ситуацiя ще бiльш ускладниться, якщо дружина не працюСФ у звязку з вихованням малолiтнiх дiтей, а чоловiк не працюСФ, але одержуСФ достатнi прибутки вiд роздiльного майна. Вiдповiдно до положень Сiмейного Кодексу УкраСЧни може виникнути ситуацiя, коли чоловiк буде поповнювати свiй майновий актив, а дружина, яка виконувала суспiльне корисну працю, взагалi не зможе набувати права власностi на майно. Звичайно, що подiбнi ситуацiСЧ не будуть сприяти змiцненню сiмейних вiдносин, утвердженню принципу рiвноправя мiж подружжям, а врештi - захисту прав того з подружжя, хто не мiг працювати у суспiльному виробництвi з поважних причин.
Новелами Сiмейного Кодексу УкраСЧни СФ також положення ст. 57 про те, що особистою приватною власнiстю кожного з подружжя СФ кошти, одержанi як вiдшкодування за втрату (пошкодження) речi, належноСЧ кожному з них, а також як вiдшкодування завданоСЧ моральноСЧ шкоди та страховi суми, одержанi за обовязковим або добровiльним особистим страхуванням (п.4, п.5).
Такi положення можуть бути прийнятними, але у майбутнiй правозастосовчiй практицi можуть також призвести до негативних наслiдкiв. Насамперед у ст. 57 Сiмейного Кодексу УкраСЧни не даСФться вiдповiдi щодо вирiшення питання про правовий режим страхових сум за такими договорами, якщо страховi внески формувалися за рахунок спiльних коштiв подружжя.
В Сiмейному кодексi УкраСЧни нiчого не говориться про розмiр трудових або грошових затрат одного з подружжя у збiльшення цiнностi роздiльного майна другого з подружжя. Мiж тим, не завжди розмiр внескiв у перетворення роздiльного майна призводить до адекватного пiдвищення його кiнцевоСЧ цiнностi. Тобто незначнi грошовi або трудовi внески можуть призвести до значного пiдвищення цiнностi роздiльного майна та навпаки. Однак навряд чи було б справедливо визнавати роздiльний обСФкт одного з подружжя спiльною власнiстю за незначних грошових чи трудових внескiв другого з подружжя.
Отже, можемо сказати, що намагатися сконструювати законний режим майна подружжя, який задовольнив би iнтереси всiх без винятку подружнiх пар, неможливо, оскiльки законодавче регулювання обСФктивно не завжди може врахувати рiзноманiття людських iнте ресiв та життСФвих обставин. Тому вихiд, обраний законодавцем у Сiмейному кодексi, СФ найбiльш оптимальним поряд iз законним режимом майна та алiментним обовязком, що вiдповiдають iнтересам бiльшостi людей, одночасно надаСФться можливiсть по-iншому врегулювати майновi вiдносини за допомогою договорiв. При цьому договори дозволяють зберегти сили суспiльства у сферi законотворчостi та пошуках оптимальноСЧ для всiх моделi регулювання майнових вiдносин подружжя.
2.1.2 Договiрний статус майна подружжя
Сучасне сiмейне законодавство допускаСФ, поряд з iмперативним методом регулювання майнових вiдносин подружжя, СЧхнСФ диспозитивне регулювання. Тепер йому надана можливiсть самостiйно визначати своСЧ майновi права й обовязки в перiод шлюбу i пiсля його розiрвання. Укладаючи шлюбний договiр, подружжя саме встановлюСФ правовий режим володiння, користування i розпорядження майном.
Першi шлюбнi договори зявилися у XVII столiттi в АнглiСЧ. Вони мали на метi захист прав замiжньоСЧ жiнки та СЧСЧ кровних родичiв на родове майно.
РЖнститут шлюбного договору, який вже дуже давно iснував i успiшно застосовувався у краСЧнах ЗахiдноСЧ РДвропи та США, зявився у нашому законодавствi бiльш нiж 10 рокiв тому, коли 23 червня 1992 р. Верховна Рада УкраСЧни прийняла Закон Про внесен?/p>