Договiр як регулятор сiмейних майнових вiдносин
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ократизацiСЧ знайшли своСФ вiдображення й у регулюваннi майнових вiдносин. У традицiйний режим роздiльностi в АнглiСЧ i США внесенi дуже важливi елементи спiльностi: за одним з подружжя, якому не належить на правi власностi конкретне майно, судом може бути визнане право на частку в майнi; режим спiльностi встановлений на найбiльш важливi види майна, наприклад житловi будинки i примiщення.
Вiдповiдно до п. 1 ст. 57 Сiмейного кодексу УкраСЧни та п.1 ст.36 Сiмейного кодексу РосiйськоСЧ ФедерацiСЧ майно, набуте дружиною, чоловiком за час шлюбу, але на пiдставi договору дарування або в порядку спадкування, СФ СЧх особистою приватною власнiстю. Однак новелою виявилося положення цiСФСЧ ж статтi про те, що особистою приватною власнiстю дружини, чоловiка СФ "майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, якi належали СЧй, йому особисто". Введення в Сiмейний кодекс УкраСЧни новоСЧ норми про визнання особистою приватною власнiстю одного з подружжя майна, придбаного в перiод шлюбу, але за рахунок його особистих коштiв заслуговуСФ на пiдтримку, адже такий пiдхiд до вирiшення правовоСЧ долi такого майна формувався в судовiй практицi i подiлявся в юридичнiй лiтературi. "асне, це вiдповiдаСФ загальнiй концепцiСЧ побудови системи правового режиму майна подружжя на засадах роздiльностi та спiльностi. Тому сама по собi трансформацiя майна з одного виду в iнший (наприклад, грошових коштiв в iншi цiнностi, конкретних речей у грошовi кошти) не повинна призводити до автоматичноСЧ змiни режиму роздiльностi на режим спiльностi i навпаки. Однак подружжя вправi визначити правовий режим роздiльного майна шлюбним контрактом або спецiальною угодою пiд час перебування в шлюбi.
У режим спiльностi майна, встановлений Цивiльним кодексом ФедеративноСЧ Республiки Нiмеччини, також були внесенi в 1957 роцi змiни, що зводяться до того, що майно подружжя, що перебувають в шлюбi, знаходиться в роздiльнiй власностi, але у випадку розiрвання шлюбу кожний з подружжя маСФ право на половину рiзницi мiж вартiстю майна на момент укладення шлюбу i на момент розiрвання його, тобто подружжя мають право на половину приросту майна.
Особистою приватною власнiстю дружини та чоловiка СФ речi iндивiдуального користування, в тому числi коштовностi, навiть тодi, коли вони були придбанi за рахунок спiльних коштiв подружжя (п.2 ст.57 Сiмейного кодексу УкраСЧни). П.2 ст.36 Сiмейного кодексу РосiйськоСЧ ФедерацiСЧ виключаСФ коштовностi та iншi предмети розкошi зi спису особистоСЧ приватноСЧ власностi. Наведена норма мiстить двi основнi новели. По-перше, в Сiмейному Кодексi не наводиться орiСФнтовний перелiк речей iндивiдуального користування, що, звичайно, в майбутньому створюватиме труднощi у розглядi спорiв про подiл майна мiж подружжям. По-друге, в ньому закрiплено без вагомих на те пiдстав принцип роздiльностi коштовностей, придбаних за спiльнi кошти, якi за чинним донедавна Кодексом про Шлюб i Сiмю визнавались спiльним майном подружжя.
Особистою приватною власнiстю дружини, чоловiка СФ премiСЧ, нагороди, якi вона, вiн одержали за особистi заслуги (п.3 ст.57 Сiмейного кодексу УкраСЧни).
Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цiСФСЧ премiСЧ, нагороди, якщо буде встановлено, що вiн своСЧми дiями (ведення домашнього господарства, виховання дiтей тощо) сприяв СЧСЧ одержанню.
Особистою приватною власнiстю дружини, чоловiка СФ страховi суми, одержанi нею, ним за обовязковим або добровiльним особистим страхуванням.
Суд може визнати особистою приватною власнiстю дружини, чоловiка майно, набуте нею, ним за час СЧхнього окремого проживання у звязку з фактичним припиненням шлюбних вiдносин.
У ст. 57 Сiмейного кодексу УкраСЧни мiститься ще одна надзвичайно важлива норма. Так, у п. 7 цiСФСЧ статтi зазначаСФться : "Якщо у придбання майна вкладенi крiм спiльних коштiв i кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майнi, вiдповiдно до розмiру внеску, СФ його особистою приватною власнiстю". Пропоноване положення не СФ абсолютною новелою, адже воно сформувалося у судовiй практицi ще за радянських часiв.
Наприклад, М. звернулася з позовом до Н. про подiл майна. Позивачка вимагала видiлити СЧй iз спiльноСЧ власностi майна на суму 2111 крб. СвоСЧм рiшенням Черкаський обласний суд позов М. задовольнив частково на суму 2050 крб. Н. не погодився з таким рiшенням i подав на нього касацiйну скаргу, в якiй, зокрема, посилався на те, що суд проiгнорував факт дарування йому батьком 450 крб. для придбання автомобiля. Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду УРСР в своСЧй ухвалi зазначила, що ця обставина не може бути пiдставою для змiни рiшення Черкаського обласного суду, тому що з матерiалiв справи видно, що грошi були данi не для особистих потреб вiдповiдача [ гопанчук ].
Очевидно, судова колегiя виходила з того, що грошi дарувалися обом з подружжя. РЖ коли б у судовому засiданнi був би встановлений факт дарування коштiв лише вiдповiдачу, то ця обставина могла б бути пiдставою для видiлення йому бiльшоСЧ частки у спiльному майнi. Бiльш чiтко висловлена позицiя з цього питання президiСФю Вiнницького обласного суду, яка у своСЧй постановi вiд 7 березня 1996 р. записала, що при вирiшеннi спору про подiл спiльного майна подружжя суд маСФ враховувати внесок у його надбання, зроблений одним iз подружжя за рахунок його роздiльного майна[ гопанчук ]. Отже, закрiплення в Сiмейному кодексi УкраСЧни дослiджуваного положення у будь-якому разi сприятиме кращому розмежуванню роздiльного i спiльного майна.
У ШвейцарiСЧ Цивiльним кодексом пере